Постанова

від 31.01.2023 по справі 496/3026/20

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/772/23

Справа № 496/3026/20

Головуючий у першій інстанції Пасечник М. Л.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.01.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Таварткіладзе О.М.,

суддів: Князюка О.В., Погорєлової С.О.,

за участю секретаря судового засідання: Дубрянської Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 02 грудня 2020 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Хлібодарської селищної ради Біляївського району Одеської області, третя особа ОСОБА_1 , про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, -

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вищевказаним позовом в якому просив визначити йому додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , протягом трьох календарних місяців з моменту набрання рішенням законної сили.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилась спадщина на квартиру АДРЕСА_1 .

Позивач є спадкоємцем за заповітом померлої ОСОБА_3 від 01.11.2016 року. Інших спадкоємців за заповітом чи за законом у померлої ОСОБА_3 немає.

15.06.2020 року позивач звернувся до Біляївської районної державної нотаріальної контори Одеської області із заявою про прийняття спадщини, проте йому було відмовлено у зв`язку з пропуском строку для прийняття спадщини. У встановлений законом шестимісячний строк позивач не міг подати заяву про прийняття спадщини, оскільки про наявність заповіту позивач дізнався вже після смерті спадкодавця, в той час, коли на території України було введено жорсткий карантин в зв`язку із розповсюдженням коронавірусу, під час якого ОСОБА_2 перебував на самоізоляції через ознаки респіраторного захворювання.

Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 02 грудня 2020 року позов задоволено. Визначено ОСОБА_2 додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , протягом трьох місяців з моменту набрання рішенням законної сили.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення Біляївського районного суду Одеської області від 02 грудня 2020 року скасувати та відмовити позивачу у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 13.09.2022 року замінено відповідача Хлібодарську селищну раду Біляївського району Одеської області на правонаступника Авангардівську селищну раду Одеського району Одеської області.

Будучи в розумінні ст. ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, призначеної на 13.09.2022 року на 15.00 годину та на 31.01.2023 року на 15-30 годину та обізнаними про обмеження на час оголошення в Україні воєнного стану доступу до приміщень (зали судових засідань) Одеського апеляційного суду через відсутність технічної можливості забезпечення безпеки громадян під час повітряної тривоги, позивач ОСОБА_2 та представник відповідача Авангардівської селищної ради Одеського району Одеської області не виявили належної ініціативи взяти участь у розгляді справи в режимі відеоконференції та будь-яких заяв про відкладення судового засідання не подали.

Від апелянта ОСОБА_1 двічі надходили заяви про відкладення розгляду справи з 13.09.2022 року та з 31.01.2023 року на іншу дату з посиланням на бажання взяти особисту участь у судовому засіданні.

При цьому в обох заявах про відкладення судового засідання ОСОБА_1 не навела обґрунтування неможливості участі у розгляді апеляційної скарги 13.09.2022 року та 31.01.2023 року в режимі відеоконференції в тому числі її представником адвокатом Кудрявцевим І.А. або будь-яким іншим представником, який має відповідні повноваження.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Оскільки поважність причин відсутності апелянта та його представника в судові засідання 13.09.2022 року та 31.01.2023 року не встановлена, з урахуванням того, що сторона апелянта вже виклала свої аргументи в апеляційній скарзі та судовому засіданні 15.02.2022 року, а також в заявах про відкладення розгляду справи, і не була позбавлена доповнити їх письмово, а також з урахуванням того, що в матеріалах справи достатньо доказів для розгляду справи, не відкладаючи судового засідання, колегія суддів вважає розглянути справу за відсутності належно сповіщених сторін, оскільки основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін по справі, а неможливість вирішення спору по суті. Схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду у справі № 361/8331/18.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наведених у цій постанові підстав.

Відповідно до ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Задовольняючи позов, визначаючи ОСОБА_2 додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , протягом трьох місяців з моменту набрання рішенням законної сили, суд першої інстанції виходив з поважності причин пропуску позивачем строку звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.

Колегія суддів погоджується з таким висновком районного суду.

Судом встановлено, з матеріалів справи вбачається, що:

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , зареєстрованого Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 12.11.2019 року, актовий запис №11579.

Після її смерті відкрилась спадщина на квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідно до заповіту від 01.11.2016 року ОСОБА_3 заповіла ОСОБА_2 належну їй на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідно до виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 10.09.2020 року, встановлено що ОСОБА_2 з 05.05.2020 року до 15.05.2020 року знаходився на амбулаторному лікуванні у лікаря КНП «ЦПМСД №16 ОМР» з діагнозом гострий трахеобронхіт, лист непрацездатності під час карантину не потребував.

15.06.2020 року позивач звернувся до Біляївської районної державної нотаріальної контори Одеської області із заявою про прийняття спадщини. На звернення позивача, державним нотаріусом Біляївської районної державної нотаріальної контори Одеської області Грабовенко-Ворсуляк Д.М. було повідомлено, що він пропустив строк для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , оскільки йому необхідно було звернутись з заявою про прийняття спадщини до 12.05.2020 року.

Крім того, за клопотанням представника третьої особи-апелянта ОСОБА_1 адвоката Кудрявцева І.А. Одеським апеляційним судом витребувано інформацію на підтвердження достовірності виписки лікаря КНП «ЦПМСД №16 ОМР» від 10.09.2020 року про перебування ОСОБА_2 на амбулаторному лікуванні з 05.05.2020 року до 15.05.2020 року з діагнозом гострий трахеобронхіт, а також про перебування ОСОБА_2 станом на травень 2020 року на робочому місці з 05 по 15 травня 2020 року у відокремленому структурному підрозділі «Училище № 3 Національного університету «Одеська юридична академія».

Згідно з відповіддю КНП «ЦПМСД №16 ОМР» від 12.05.2022 року на ухвалу Одеського апеляційного суду від 15.02.2022 року підтверджено факт перебування ОСОБА_2 на амбулаторному лікуванні з 05.05.2020 року до 15.05.2020 року з діагнозом гострий трахеобронхіт. На день звернення пацієнт відмовився від видачі йому лікарняного листа (а.с. 176).

Згідно з відповіддю Національного університету «Одеська юридична академія» від 10.05.2022 року на ухвалу Одеського апеляційного суду від 15.02.2022 року ОСОБА_2 не перебував на робочому місці в даному учбовому закладі, оскільки на підставі наказу №2042-5 від 23.08.2019 року був звільнений з посади майстра виробничого навчання відокремленого структурного підрозділу «Училище № 3 Національного університету «Одеська юридична академія» з 31.08.2019 року за власним бажанням (а.с. 178).

Колегія суддів виходить з наступного.

Частиною першою статті 15Цивільного кодексуУкраїни передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 16ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 1216ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

За правилами частини першої статті 1268ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 НК України).

Згідно з частинами першою, другою статті 1220ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи, а часом відкриття спадщини є день смерті особи.

Відповідно до частини першої статті 1269, частини першої статті 1270ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її (частина перша статті 1272 ЦК України).

Частиною третьою статті 1272ЦК України передбачено, що за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Аналіз вищезазначеної норми закону свідчить про те, що поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є ті, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Отже, правила частини третьої статті 1272ПК України можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Якщо ж у спадкоємця об`єктивних перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1215цс16, від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17.

Постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (на час звернення позивача із завою до нотаріуса про прийняття спадщини) з 12 березня 2020 року до 22 червня 2020 року в Україні було запроваджено карантин, який в подальшому був продовжений до 31 серпня 2020 року.

Листом Міністерства юстиції України від 17 березня 2020 року № 1534/19.5/32-20 «Щодо організації роботи державних нотаріальних контор та приватних нотаріусів на час дії карантину» було рекомендовано державним та приватним нотаріусам обмежити прийом громадян та вчиняти лише невідкладні нотаріальні дії.

Отже, внаслідок запровадженням карантину було зупинено рух громадського транспорту, обмежено пересування громадян, обмежено прийом громадян державними нотаріальними конторами.

Позивачем під час розгляду справи в районному суді було зазначено, що він проживає разом з матір`ю, яка досягла на той час 83 років, що додатково спонукало його дотримуватися карантинних обмежень для зменшення ризиків захворювання респіраторною хворобою COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Обставини проживання ОСОБА_2 разом з матір`ю, учасниками справи не оспорювалися і під сумнів не ставилися.

Позивач зазначив, що він не перебував у родинних або сімейних стосунках зі спадкодавцем ОСОБА_3 , яка будучи одинокою людиною, за життя підтримувала тісні дружні стосунки з матір`ю позивача і мати позивача надавала ОСОБА_3 допомогу до її останнього дня. ОСОБА_3 на прохання матері позивача склала заповіт на його користь, про що позивачу стало відомо від матері після смерті спадкодавця, але в межах 6-ти місячного строку для прийняття спадщини. Проте запроваджені жорсткі карантинні обмеження, зупинка руху транспорту, обмеження пересування громадян, прийому громадян державними нотаріальними конторами, необхідність дотримання самоізоляції в тому числі і через спільне проживання з матір`ю, яка досягла похилого віку (83 роки), виявлення у позивача ознак респіраторного захворювання під час карантину, необхідність перебування на амбулаторному лікуванні і самоізоляції, що також припало на останні дні 6-ти місячного строку для подання заяви про прийняття спадщини, унеможливили його звернутися в передбачений законом строк.

Перевіркою достовірності респіраторної хвороби позивача під час спливу 6-ти місячного строку, яка також припала на встановлення в Україні карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 і пов`язаних з цим жорстких обмежень, підтверджено, що ОСОБА_2 дійсно звертався до лікаря КНП «ЦПМСД №16 ОМР» і з 05.05.2020 року до 15.05.2020 року знаходився на амбулаторному лікуванні з діагнозом гострий трахеобронхіт.

Через відсутність працевлаштування на період хвороби листа непрацездатності під час карантину не потребував.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Ухвалюючи рішення про встановлення позивачу додаткового строку про прийняття спадщини, суд першої інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши обставини справи, врахувавши обмеження, які діяли з 12 березня 2020 року по 31 серпня 2020 року в Україні у зв`язку із запровадженням карантину, внаслідок чого було обмежено прийом громадян державними нотаріальними конторами й приватними нотаріусами обґрунтовано виходив із того, що ОСОБА_2 у визначений законом шестимісячний строк після смерті ОСОБА_3 , не звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини з поважних причин, а тому наявні правові підстави для визначення додаткового строку (три місяці) для подання заяви про прийняття спадщини.

Крім того, строк звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини закінчувався 13.05.2020 року, в той час, як з відповідною заявою до нотаріуса позивач звернувся 15.06.2020 року, тобто фактично пропущений позивачем строк подання до нотаріуса заяви про прийняття спадщини становить 33 дні, що з урахуванням хвороби позивача, яка припала на останні 8 днів закінчення 6-ти місячного строку та існуючих на той час жорстких карантинних обмежень з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, які були пом`якшені лише 31.08.2020 року, не можна вважати значним.

Висновки суду є обґрунтованими, судом правильно застосовано норми статей 1270, 1272 ЦК України.

На час вирішення справи в суді, апелянт не вирішила спір про встановлення нею факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем та про усунення позивача від спадщини.

На час перегляду справи в апеляційному порядку цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 перебуває у провадженні Біляївського районного суду і по суті не вирішена.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 висновок районного суду не спростовують і зведені лише до незгоди з висновком райсуду без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Так, у справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99; від 27 вересня 2001 р., пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява серія А № 303-А; від 9 грудня 1994 р.; пункт 29).

У справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99, п. ЗО, від 27 вересня 2001 року).

Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Враховуючи наведене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 02 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено: 22.02.2023 року.

Головуючий О.М. Таварткіладзе

Судді: О.В. Князюк

С.О. Погорєлова