Ухвала

від 21.02.2023 по справі 2/61-57

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

УХВАЛА

21 лютого 2023 року Справа № 2/61-57 Господарський суд Волинської області у складі судді Слободян О.Г., розглянувши скаргу Сільськогосподарського приватного підприємства "Дружба"

на бездіяльність Луцького відділу Державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) та зобов`язання вчинити дії

по справі № 2/61-57

за позовом: Волинського обласного управління Пенсійного фонду України

до відповідача: Сільськогосподарського приватного підприємства Дружба

про стягнення стягнення 1516грн 11 коп

за відсутності учасників виконавчого провадження

встановивив: 23 січня 2023 року на адресу суду надійшла скарга Сільськогосподарського приватного підприємства "Дружба" про бездіяльність начальника Луцького відділу Державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) у справі № 2/61-57, в якій скаржник просить суд:

- визнати бездіяльність начальника Луцького відділу Державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Войтовича Олександра Васильовича щодо невчинення дій із зняття арештів з майна боржника СгПП "Дружба" (код ЄДРПОУ: 03737284) неправомірною;

- зобов`язати начальника Луцького відділу Державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Войтовича Олександра Васильовича зняти арешт з майна СгПП "Дружба" (код ЄДРПОУ: 03737284), накладений постановою про арешт коштів боржника на суму 5405,27 грн від 26.05.2003 року б/н, винесеної державним виконавцем О.В. Поперецьким ВДВС Луцького районного управління юстиції Волинської області при примусовому виконанні наказу Господарського суду № 2/61-1 від 27.04.2002 про стягнення з СгПП "Дружба" на користь ПФУ 1383грн. 46коп.

Скарга обґрунтована тим, що у серпні 2022 року скаржник дізнався, що на його рахунку у АТ Кредобанк наявні арешти, у зв`язку з чим звернувся до виконавчої служби із заявою про надання інформації щодо діючих виконавчих проваджень, на яку Луцьким відділом ДВС у Луцькому районі надано відповідь № 35487 від 30.08.2022, з якої вбачається, що усі виконавчі провадження завершені у зв`язку з повним фактичним виконанням. Також Луцьким відділом ДВС у Луцькому районі повідомлено боржника, що матеріали виконавчих проваджень знищені. 03.01.2023 боржник звернувся до Луцького відділу ДВС у Луцькому районі із заявою про зняття арештів, на що отримав відповідь про відмову у знятті арештів у зв`язку з тим, що відповідно до абз. 2 ч. 1 ст.40 Закону України Про виконавче провадження виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим законом.

Ухвалою суду від 26.01.2023 скаргу залишено без руху та надано скаржнику строк 10 днів з дня вручення йому цієї ухвали для усунення недоліків скарги, а саме: надати суду докази щодо повного фактичного виконання наказів Господарського суду Волинської області, зазначених у постанові державного виконавця ВДВС Луцького районного управління юстиції Поперецького О.В. від 26.05.2003 року б/н про арешт коштів боржника та/або доказів звернення скаржника (боржника) до стягувачів з метою підтвердження відсутності заборгованості перед стягувачами.

07.02.2023 на адресу суду від представника скаржника надійшло клопотання на виконання вимог ухвали суду від 26.01.2023 з документами: копією адвокатського запиту б/н від 24.01.2023 та відповіді ГУ ПФ України у Волинській області від 27.01.2023р. про відсутність у боржника заборгованості з платежів до Пенсійного фонду України.

Ухвалою суду від 13.02.2023 постановлено: скаргу Сільськогосподарського приватного підприємства "Дружба" прийняти до розгляду; призначити розгляд скарги у судовому засіданні 21.02.2023; Луцькому відділу Державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) надати суду письмові пояснення по суті поданої скарги; визнати явку учасників виконавчого провадження у судове засідання на їх розсуд.

20.02.2023 представник скаржника подав через відділ документального забезпечення та контролю суду клопотання, в якому просив суд залишити без розгляду вимоги, викладені в частині першій прохальної частини скарги, в решті вимог просить скаргу задовольнити, судове засідання проводити без участі представника скаржника.

Дана заява приєднана до матеріалів справи.

21.02.2023р. учасники виконавчого провадження у судове засідання не з`явилися.

Відповідно до ч. 2 ст. 342 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Розглянувши матеріали скарги Сільськогосподарського приватного підприємства "Дружба" суд зазначає таке.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 17.04.2002 позов задоволено частково; стягнуто з Сільськогосподарського приватного підприємства "Дружба" на користь Волинського обласного управління Пенсійного фонду України 1383грн. 46коп. заборгованості; в решті позову в сумі 132грн. 65коп. відмовлено; стягнуто в дохід держбюджету 51грн. держмита та 69грн. за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Згідно із частиною 1 статті 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Відповідно до положень ст.ст.5, 18, 40 Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закон), примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. У разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження. Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

Такі ж норми містилися і в Законі України "Про виконавче провадження" у попередніх редакціях.

Суд звертає увагу сторін, що відповідно до ст. 56 Закону України "Про виконавче провадження" арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення є обов`язковими до виконання на усій території України.

При цьому держава Україна на своїй території повинна забезпечити реалізацію всіх прав, що випливають з Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у тому числі й права на справедливий суд.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що стадія виконання судового рішення є частиною правосуддя (рішення у справах "Півень проти України" від 29.06.2004 заява № 56849/00, "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997).

Існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для "законного сподівання" на виплату такої заборгованості і становить "майно" цієї особи у значенні ст. 1 Першого протоколу (рішення Європейського суду з прав людини від 06.10.2011 у справі "Агрокомплекс проти України").

Європейський суд з прав людини також наголошував, що виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

Відповідно до вимог ч.1, 2 ст. 40 Закону України Про виконавче провадження передбачено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Пунктом 5 ст. 59 Закону України Про виконавче провадження передбачена можливість зняття арешту за рішенням суду.

Судом встановлено, що в межах виконавчого провадження постановою ДВС Луцького РУЮ від 26.05.2003 накладено арешт на кошти Сільськогосподарського приватного підприємства "Дружба", що підтверджується копією постанови (а.с.11).

У листі від 30.08.2022 №35487 Луцький ВДВС у Луцькому районі Волинської області ЗМУМЮ (м. Львів) зазначає, що усі виконавчі провадження щодо СГПП Дружба завершені на підставі п.8 ч.1 ст.49 (у редакції від 04.11.2010) та п.9 ч.1 ст. 39 (в редакції від 02.06.2016) Закону України Про виконавче провадження у зв`язку з повним фактичним виконанням (а.с. 15).

Згідно листа Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області № 0300-0603-8/4271 від 27.01.2023 заборгованість згідно даних обліку по СГПП Дружба з платежів до Пенсійного фонду України відсутня.

Верховний суд у постанові №2/0301/806/11 від 13.07.2022 наголосив, що наявність протягом тривалого часу (майже 10 років) нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, а також за відсутності будь-яких відомостей стосовно рішення про стягнення виконавчого збору, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права

Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

Враховуючи вищевикладене, наявність протягом тривалого часу (більше 19 років) нескасованого арешту на майно боржника, відсутність виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, а також за відсутності будь-яких відомостей стосовно рішення про стягнення виконавчого збору, суд дійшов висновку про задоволення вимоги СГПП Дружба щодо зняття арешту з його коштів, накладеного постановою про арешт коштів боржника від 26.05.2003.

Щодо заяви скаржника про залишення без розгляду частини першої прохальної частини скарги суд зазначає таке.

Положеннями статей ГПК України не врегульовано порядок процесуальних дій суду у випадку надходження від скаржника заяви про залишення без розгляду частини вимог за скаргою.

За змістом статті 169 ГПК України у випадках, коли цим Кодексом порядок розгляду заяв, клопотань та заперечень не визначений, він встановлюється судом.

Положення ст. 11 ГПК України закріплено один з основних принципів господарського судочинства - верховенство права, а також визначено джерела права, що застосовуються судом. Зокрема, за змістом вказаної статті, якщо спірні відносини не врегульовані законом і відсутній звичай ділового обороту, який може бути до них застосований, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини (аналогія закону), а за відсутності такого виходить із загальних засад і змісту законодавства (аналогія права).

Водночас, у разі відсутності спеціальної норми, щодо вирішення певних питань, які виникають при розгляді заяв, до таких заяв мають застосовуватись положення ГПК України, якими врегульовано аналогічні питання, зокрема статті 226 ГПК України.

У даному випадку, суд вважає за можливе застосувати приписи п.5 ч. 1 ст. 226 ГПК України, згідно яких суд залишає позов без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.

Зі змісту вказаної норми слідує, що право заявника на звернення до суду із заявою про залишення без розгляду першого пункту скарги може бути реалізоване ним лише до початку розгляду скарги по суті та є абсолютним, тобто, не залежить від мотивів заявника чи волі інших сторін у справі.

Враховуючи викладене, а також те, що заява скаржника подана до початку розгляду скарги по суті, суд дійшов висновку про прийняття даної заяви.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом. Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (постанова Конституційного суду України №3-рп/2003 від 30.01.2003 року).

З огляду на зазначене та враховуючи клопотання скаржника про залишення без розгляду частини першої прохальної частини скарги, суд дійшов висновку про задоволення скарги частково та залишення без розгляду скарги в частині вимоги щодо визнання бездіяльності начальника Луцького відділу Державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів).

Керуючись ст. 226, 234, 339-343 Господарського процесуального кодексу України, Законом України Про виконавче провадження, суд

ухвалив:

1. Скаргу Сільськогосподарського приватного підприємства "Дружба" на бездіяльність начальника Луцького відділу Державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

2. Зобов`язати Луцький відділ Державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) зняти арешт з майна Сільськогосподарського приватного підприємства "Дружба" (код ЄДРПОУ: 03737284), накладений постановою про арешт коштів боржника на суму 5405,27грн від 26.05.2003 року б/н, винесеною державним виконавцем О.В. Поперецьким ВДВС Луцького районного управління юстиції Волинської області при примусовому виконанні наказу господарського суду №2/61-1 від 27.04.2002 про стягнення з СГПП "Дружба" на користь ПФУ 1383грн. 46коп.

3. В іншій частині скаргу Сільськогосподарського приватного підприємства "Дружба" про визнання бездіяльності начальника Луцького відділу Державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) неправомірною щодо невчинення дій із зняття арештів з майна боржника СГПП "Дружба" - залишити без розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255 ГПК України в строк та порядку, встановленому ст. ст. 256, 257 ГПК України.

Ухвала підписана та набрала законної сили 21.02.2023.

Суддя О. Г. Слободян