Рішення

від 23.02.2023 по справі 904/4798/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.02.2023м. ДніпроСправа № 904/4798/22

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Татарчука В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу

За позовом Приватного підприємства "ЛТ-Трейд" (м. Чернігів)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича компанія "Моноліт" (Дніпропетровська обл., Дніпровський р-н, с. Балівка)

про стягнення заборгованості

СУТЬ СПОРУ:

Приватне підприємство "ЛТ-Трейд" звернулось з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича компанія "Моноліт" про стягнення заборгованості в розмірі 84000,00грн. Судові витрати по сплаті судового збору та на професійну правничу допомогу просить покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань з повної та своєчасної оплати за надані позивачем послуги по перевезенню вантажів за спірними заявками на перевезення вантажу автомобільним транспортом.

Зважаючи на те, що ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, враховуючи приписи ст. 12, ч. 1 ст. 247, ч. 7 ст. 250 ГПК України, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 23.12.2022 справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін за наявними в матеріалах справи документами. Зобов`язано відповідача надати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

На адресу суду 03.02.2023 надійшов відзив на позов, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог та просить відмовити в позові та зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката до 2000,00грн.

В обґрунтування своїх заперечень зазначає, що права позивача жодним чином не порушені, а виконання своїх зобов`язань відповідач здійснює поступово, в залежності від надходження коштів від господарської діяльності, яка в силу форс-мажорних обставин значно постраждала. В якості доказів наявності форс-мажорних обставин відповідач надає копію листа Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022. Таким чином відповідач вважає, що наявність форс-мажорних обставин автоматично продовжує термін виконання зобов`язань з оплати на час дії форс-мажорних обставин.

Разом із відзивом відповідач подав клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін. В обґрунтування поданого клопотання зазначає, що вирішення спірних правовідносин, які виникли між позивачем та відповідачем, має досить важливе значення для відповідача та вимагає повного та всебічного встановлення обставин справи. Також зазначає, що відповідач має бажання надати усні пояснення по суті спору та надати додаткові пояснення та докази по справі.

07.02.2022 до канцелярії суду електронними засобами зв`язку від позивача надійшли заперечення на клопотання відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін.

В обґрунтування своїх заперечень позивач зазначає, що справа не є складною, ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 07.02.2023 відмовлено у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича компанія "Моноліт" про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін.

10.02.2023 представник позивача подав до канцелярії суду відповідь на відзив в якому просив задовольнити позовні вимоги. В своїх поясненнях щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень зазначає, що відповідачем не доведено наявність підстав для звільнення від виконання зобов`язань з оплати у зв`язку з настанням форс-мажорних обставин, лист Торгово-промислової палати України не є належним доказом. Також зазначає, що відповідач не повідомляв позивача про наявність обставин, які роблять неможливим або перешкоджають виконанню ним зобов`язань за заявами на перевезення вантажу автомобільним транспортом.

Станом на 23.02.2023 відповідач не надав заперечення на відповідь на відзив.

Враховуючи предмет та підстави позову у даній справі, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо доказів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

Відповідно до ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 04.11.1950, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 №475/97-ВР) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.

Відповідно до п. 10 ч. 3 ст. 2 ГПК України одним з основних засад господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.

Враховуючи достатність часу наданого сторонами для подання заяв по суті справи чи з процесуальних питань, суд вважає за можливе завершити розгляд справи.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без виклику учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, господарський суд,-

УСТАНОВИВ:

З матеріалів справи вбачається, що між Приватним підприємством "ЛТ-Трейд" (далі позивач, вантажоперевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича компанія "Моноліт" (далі відповідач, вантажовідправник) укладено договори у формі заявок №08 від 08.12.2021, №16 від 16.01.2022, №02 від 02.02.2022, №06 від 06.02.2022, №09 від 09.02.2022 та №16 від 16.02.2022 на перевезення вантажу автомобільним транспортом (далі договори №№08, 16, 02, 06, 09, 16).

Відповідно до умов договору №08 від 08.12.2021 (а.с. 11 том 1) вантажоперевізник зобов`язався здійснити організацію перевезення вантажу, а вантажовідправник - сплатити за надалі послуги 20000,00грн з ПДВ.

На виконання умов договору позивачем надані послуги з організації перевезення, що підтверджується:

- рахунком на оплату №2708 від 10.12.2021 на суму 20000,00грн з ПДВ;

- актом надання послуг №2708 від 10.12.2021 на суму 20000,00грн з ПДВ;

- податковою накладною та квитанцією про реєстрацію податкової накладної (а.с. 12-16 том 1).

Відповідно до умов договору №16 від 16.01.2022 (а.с. 17 том 1) вантажоперевізник зобов`язався здійснити організацію перевезення вантажу, а вантажовідправник - сплатити за надалі послуги 20000,00грн з ПДВ.

На виконання умов договору позивачем надані послуги з організації перевезення, що підтверджується:

- рахунком на оплату №2776 від 18.01.2022 на суму 20000,00грн з ПДВ;

- актом надання послуг №2776 від 18.01.2022 на суму 20000,00грн з ПДВ;

- податковою накладною та квитанцією про реєстрацію податкової накладної (а.с. 18-22 том 1).

Відповідно до умов договору №02 від 02.02.2022 (а.с. 23 том 1) вантажоперевізник зобов`язався здійснити організацію перевезення вантажу, а вантажовідправник - сплатити за надалі послуги 22000,00грн з ПДВ.

На виконання умов договору позивачем надані послуги з організації перевезення, що підтверджується:

- рахунком на оплату №2807 від 04.02.2022 на суму 22000,00грн з ПДВ;

- актом надання послуг №2807 від 04.02.2022 на суму 22000,00грн з ПДВ;

- податковою накладною та квитанцією про реєстрацію податкової накладної;

- товарно-транспортною накладною №102 від 04.02.2022 (а.с. 24-30 том 1).

Відповідно до умов договору №06 від 06.02.2022 (а.с. 31 том 1) вантажоперевізник зобов`язався здійснити організацію перевезення вантажу, а вантажовідправник - сплатити за надалі послуги 22000,00грн з ПДВ.

На виконання умов договору позивачем надані послуги з організації перевезення, що підтверджується:

- рахунком на оплату №2817 від 08.02.2022 на суму 22000,00грн з ПДВ;

- актом надання послуг №2817 від 08.02.2022 на суму 22000,00грн з ПДВ;

- податковою накладною та квитанцією про реєстрацію податкової накладної;

- товарно-транспортною накладною №119 від 07.02.2022;

- товарно-транспортною накладною №116 від 08.02.2022 (а.с. 32-40 том 1).

Відповідно до умов договору №09 від 09.02.2022 (а.с. 41 том 1) вантажоперевізник зобов`язався здійснити організацію перевезення вантажу, а вантажовідправник - сплатити за надалі послуги 22000,00грн з ПДВ.

На виконання умов договору позивачем надані послуги з організації перевезення, що підтверджується:

- рахунком на оплату №2817 від 08.02.2022 на суму 22000,00грн з ПДВ;

- актом надання послуг №2817 від 08.02.2022 на суму 22000,00грн з ПДВ;

- податковою накладною та квитанцією про реєстрацію податкової накладної;

- товарно-транспортною накладною №80 від 09.02.2022;

- товарно-транспортною накладною №81 від 09.02.2022;

- товарно-транспортною накладною №2 від 09.02.2022;

- товарно-транспортною накладною №124 від 11.02.2022 (а.с. 42-52 том 1).

Відповідно до умов договору №09 від 09.02.2022 (а.с. 53 том 1) вантажоперевізник зобов`язався здійснити організацію перевезення вантажу, а вантажовідправник - сплатити за надалі послуги 23000,00грн з ПДВ.

На виконання умов договору позивачем надані послуги з організації перевезення, що підтверджується:

- рахунком на оплату №2833 від 18.02.2022 на суму 23000,00грн з ПДВ;

- актом надання послуг №2833 від 18.02.2022 на суму 23000,00грн з ПДВ;

- податковою накладною та квитанцією про реєстрацію податкової накладної;

- товарно-транспортною накладною №144 від 18.02.2022 (а.с. 54-60 том 1).

Враховуючи те, що умовами договорів №№08, 16, 02, 06, 09, 16 на перевезення вантажів автомобільним транспортом не було визначено строків оплати за організоване перевезення, позивач, відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, звернувся до відповідача з претензією про стягнення заборгованості за надані послуги у розмірі 129000,00грн (вих. №1308 від 13.08.2022) протягом десяти днів з моменту отримання претензії (відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України). Разом з претензією позивач направив всі вищевказані документи, які є необхідними для оплати, про що свідчить опис вкладення у цінний лист (а.с. 65-67 том 1).

17.09.2022 відповідач отримав претензію (вих. №1308 від 13.08.2022) з усіма необхідними для оплати документами, однак заборгованість не оплатив, підписані акт надання послуг не підписав та не повернув позивачу.

Листом вих.№0709/22 від 07.09.2022 відповідач повідомив позивача про те, що він підтверджує наявність перед позивачем боргу у розмірі 129000,00грн та гарантує здійснення часткового погашення боргу кожного тижня рівними платежами по 15000,00грн починаючи з 09.09.2022.

Як зазначає позивач, відповідачем було здійснено часткову оплату за надані послуги у загальному розмірі 45000,00грн, що підтверджуються платіжними інструкціями:

- №642 від 15.09.2022 на суму 15000,00грн;

- №695 від 30.09.2022 на суму 15000,00грн;

- №746 від 11.10.2022 на суму 15000,00грн (а.с. 70-72 том 1).

У зв`язку з частковою оплатою заборгованість відповідача склала 84000,00грн, яку позивач і просить стягнути.

Несплата відповідачем спірної суми за надані послуги з перевезення вантажу автомобільним транспортом й стала причиною виникнення спору.

Предметом доказування у цій справі є обставини щодо виконання позивачем послуг з транспортного перевезення за укладеним із відповідачем договором та щодо виконання/невиконання останнім своїх договірних зобов`язань з їх оплати.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі з огляду на наступне.

Правовідносини перевезення вантажів та їх експедирування врегульовані главою 32 Господарського кодексу України, главами 51, 65 Цивільного кодексу України, законами України "Про транспорт", "Про транспортно-експедиторську діяльність", Статутом автомобільного транспорту УРСР, затвердженого Радою Міністрів УРСР від 27.06.1969 №401, а також Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997.

За змістом ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (ст. 626 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 174, 193 ГК України, господарський договір є підставою для виникнення господарських зобов`язань, які повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 ГК України).

Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 193 ГК України).

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором перевезення вантажу.

Відповідно до статті 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.

Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно зі статтею 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

За змістом частини першої статті 916 Цивільного кодексу України за перевезення вантажу стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Частиною першою статті 919 цього Кодексу передбачено, що доставка вантажу до пункту призначення здійснюється перевізником у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків у розумний строк.

Відповідно до частин першої, другої статті 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов`язку виконавця за договором надати послугу відповідає обов`язок замовника оплатити вартість цієї послуги.

Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідач факту надання йому позивачем послуг не заперечив та не спростував, доказів належного виконання зобов`язань в частині оплати вартості отриманих послуг суду не надав.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість заявлених вимог по стягненню заборгованості у розмірі 84000,00грн, строк оплати якої настав.

Щодо посилання відповідача на наявність форс-мажорних обставин, суд зазначає таке.

Згідно зі ст.ст. 74, 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 Господарського процесуального кодексу України).

У постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі №913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Воєнний стан на території України не означає, що відповідач не може здійснювати підприємницьку діяльність. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів впливу саме воєнного стану на можливість виконання зобов`язань за договором.

В даному випадку сторона не надала доказів, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов`язань за договором.

З урахуванням наведеного суд доходить висновку, що форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язань, стороною договору має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання, тому суд відхиляє заперечення відповідача як недоведені документально і такі, що ґрунтуються на бажанні уникнути виконання зобов`язання.

Тож, зазначений лист Торгово-промислової палати України не засвідчує факт настання для відповідача форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили).

Інших доказів на підтвердження наявності підстав для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання з оплати наданих позивачем послуг матеріли справи не містять і відповідачем суду не надано.

Станом на час розгляду справи доказів сплати заборгованості у сумі 84000,00грн не надано.

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд враховує наступне.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України).

У позовній заяві позивач у справі попередньо визначив витрати на професійну правничу допомогу у сумі 10000,00грн.

Відповідно до частин першої третьої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідач у відзиві на позовну заяву просив зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу до 2000,00грн.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України відсутність клопотання учасника справи про зменшення витрат на професійну правничу допомогу не звільняє суд від необхідності при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховувати:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Вирішуючи питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

На підтвердження витрат на послуги адвоката позивачем надані договір про надання правової допомоги №22/11/22-1 від 21.11.2022, додаткову угоду №1 від 21.11.2022, рахунок №21/11/22-1 від 21.11.2022, платіжне доручення №1704 від 12.12.2022 та акт прийму наданих послуг від 03.02.2023 із визначеною та заявленою у підсумку сумою до стягнення 10000,00грн, ордер на надання правничої допомоги серії АА №1242096, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №000734 від 30.09.2019 (а.с. 73-78, 122 том 1).

Докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу подані позивачем до суду разом із позовною заявою та відповіддю на відзив, тобто в межах передбаченого законом строку.

Здійснюючи аналіз заявленої відповідачем до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу у контексті зазначених правових критеріїв, суд приймає до уваги також статтю 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", згідно з якою гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності є:

1) надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;

4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;

5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;

6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;

7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України;

8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань;

9) захист прав, свобод і законних інтересів викривача у зв`язку з повідомленням ним інформації про корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення.

Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Оцінюючи розмір зазначених витрат у контексті критеріїв, встановлених частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає їх завищеними з огляду на неспівмірність із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг): справа не відноситься до складної категорії, а є малозначною, що розглядається у письмовому провадженні без повідомлення (виклику) сторін у судове засідання.

Відтак, з огляду на викладене, керуючись передбаченим статтею 2 Господарського процесуального кодексу України завданням щодо справедливого вирішення судом спорів та встановленими статтею 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства, серед яких справедливість, добросовісність та розумність, розумним розміром витрат на професійну правничу допомогу в межах справи, що розглядається, суд вважає 5000,00грн.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача і стягненню на користь позивача підлягають 2481,00грн витрат по сплаті судового збору та 5000,00грн витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст.ст. 2, 73, 74, 76, 77 79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов Приватного підприємства "ЛТ-Трейд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича компанія "Моноліт" про стягнення заборгованості у розмірі 84000,00грн задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича компанія "Моноліт" (52010, Дніпропетровська обл., Дніпровський р-н, с. Балівка, вул. Центральна, буд. 49, ідентифікаційний код: 40710373) на користь Приватного підприємства "ЛТ-Трейд" (14017, Чернігівська обл., м. Чернігів, просп. Перемоги, буд. 40, кв. 143, ідентифікаційний код: 43353449) 84000,00грн - основного боргу, 2481,00грн - витрат зі сплати судового збору та 5000,00грн витрат на професійну правничу допомогу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено: 23.02.2023.

Суддя В.О. Татарчук