Рішення

від 23.02.2023 по справі 904/4884/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.02.2023м. ДніпроСправа № 904/4884/22

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Татарчука В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТРЗ Реммаш" (м. Харків)

до Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" (Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг)

про стягнення грошових коштів

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ІТРЗ Реммаш" звернулось з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" про стягнення грошових коштів за порушення строків оплати за договором №906 від 03.06.2020 в загальному розмірі 234549,45грн, з яких: 32184,98грн 3% річних, 202364,47грн інфляційних втрат. Судові витрати по сплаті судового збору та на професійну правничу допомогу просить покласти на відповідача.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує неналежним виконанням відповідачем грошового зобов`язання з своєчасної оплати поставленого товару, у зв`язку з чим позивач нарахував та просить стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з липня 2022 року по листопад 2022 року, а також 3% річних за період з 19.07.2022 по 02.12.2022.

Зважаючи на те, що ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, враховуючи приписи ст. 12, ч. 1 ст. 247, ч. 7 ст. 250 ГПК України, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 23.12.2022 справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін за наявними в матеріалах справи документами. Зобов`язано відповідача надати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

На адресу суду 09.01.2023 надійшов відзив на позов, в якому відповідач визнає заявлені позивачем позовні вимоги, однак зазначає, що позивачем не вірно визначений строк нарахування 3% річних, оскільки до розрахунку позивачем включений день оплати заборгованості. Разом з цим, відповідач просить зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу та повернути позивачу 50% судового збору у зв`язку з визнанням відповідачем позовних вимог.

Станом на 23.02.2023 позивач не надав відповідь на відзив.

Враховуючи предмет та підстави позову у даній справі, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

Відповідно до ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 04.11.1950, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 №475/97-ВР) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.

Відповідно до п. 10 ч. 3 ст. 2 ГПК України одним з основних засад господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.

Враховуючи достатність часу наданого сторонам для подання заяв по суті справи чи з процесуальних питань, суд вважає за можливе завершити розгляд справи.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без виклику учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, господарський суд,-

УСТАНОВИВ:

Обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 75 ГПК України).

Посилаючись на обставини, встановлені рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 28.09.2022 у справі №904/1760/22 та ухвалою суду від 30.12.2022 у цій же справі, позивач зазначає, що рішенням стягнуто з Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТРЗ РЕММАШ" основну заборгованість у розмірі 2858276,80грн, 3% річних у розмірі 54558,26грн, інфляційні втрати у розмірі 345731,04грн, витрати по сплаті судового збору у розмірі 48878,49грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30000,00грн.

У мотивувальній частині рішення, з урахуванням ухвали від 30.12.2022 про виправлення описки, зазначено, що позивач заявляв до стягнення 3% річних за загальний період з 20.08.2020 по 18.07.2022 та інфляційні втрати за загальний період з 01.11.2020 по 30.06.2022.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" залишено без задоволення. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.09.2022 у справі №904/1760/22 залишено без змін.

Позивач зазначає, що відповідачем виконано рішення суду 02.12.2022, зазначене підтверджується копією платіжної інструкції №600024439 від 02.12.2022 (а.с. 52 том 1).

За порушення строків оплати за виконані роботи, позивач донарахував та просить стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 202364,47грн за загальний період з липня 2022 року по листопад 2022 року та 3% річних у розмірі 32184,98грн за загальний період з 19.07.2022 по 02.12.2022, що і стало причиною звернення до суду.

Предметом розгляду у даній справі є стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання зобов`язання з оплати за виконані роботи.

Предметом доказування у даній справі є докази оплати, наявність/відсутність заборгованості, наявність/відсутність підстав для застосування відповідальності за порушення зобов`язань за договором.

За змістом ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (ст. 626 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 174, 193 ГК України, господарський договір є підставою виникнення господарських зобов`язань, які повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 ГК України).

Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 193 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

За договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт підрядник зобов`язується розробити за завданням замовника проектну або іншу технічну документацію та (або) виконати пошукові роботи, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити їх (ч.1 ст. 887 ЦК України).

Частиною 1 ст. 846 ЦК України передбачено, що строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Відповідно до ч. 1 ст. 849 ЦК України, замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника.

Якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків (ч. 2 ст. 849 ЦК України).

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 598, ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; зобов`язання припиняється виконанням.

З аналізу наведених норм закону слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 28.09.2022 у справі №904/1760/22, яке набрало законної сили, було встановлено факт наявності основної заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 2858276,80грн.

Як зазначають сторони та підтверджується матеріалами справи, відповідач здійснив погашення заборгованості 02.12.2022 (а.с. 52 том 1).

Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

При цьому, суд зазначає, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних та встановлено, що він виконаний не правильно, а саме при розрахунку 3% річних на заборгованість з основного боргу у розмірі 2858276,80грн позивачем не вірно визначений період нарахування, а саме в період нарахування враховано день оплати відповідачем грошового зобов`язання.

Відповідно до виконаного господарським судом розрахунку до стягнення з відповідача підлягають 3% річних у розмірі 31950,05грн за загальний період з 19.07.2022 по 01.12.2022. Розмір інфляційних втрат позивачем розраховано правильно.

На підставі викладеного з урахуванням встановлених обставин, вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, шляхом стягнення з відповідача 234314,52грн, з яких: 3% річних у розмірі 31950,05, інфляційні втрати у розмірі 202364,47грн. В решті позовних вимог слід відмовити.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд враховує наступне.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України).

У позовній заяві позивач у справі попередньо визначив витрати на професійну правничу допомогу у сумі 15000,00грн.

Відповідно до частин першої третьої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідач клопотання про зменшення заявлених позивачем витрат на оплату правничої допомоги адвоката не заявляв.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України відсутність клопотання учасника справи про зменшення витрат на професійну правничу допомогу не звільняє суд від необхідності при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховувати:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Вирішуючи питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

На підтвердження витрат на послуги адвоката позивачем надані договір про надання правової допомоги адвокатом №25/05/21 від 25.05.2021, додаток №3 до договору, акт приймання-передачі наданих послуг від 14.12.2022 із визначеною та заявленою у підсумку сумою до стягнення 15000,00грн, ордер на надання правничої допомоги серії ВІ №1092124, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №2137 від 18.04.2018 (а.с. 27-32 том 1).

Докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу подані позивачем до суду разом із позовною заявою та клопотанням про стягнення судових витрат, тобто в межах передбаченого законом строку.

Здійснюючи аналіз заявленої позивачем до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу у контексті зазначених правових критеріїв, суд приймає до уваги також статтю 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", згідно з якою гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності є:

1) надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;

4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;

5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;

6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;

7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України;

8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань;

9) захист прав, свобод і законних інтересів викривача у зв`язку з повідомленням ним інформації про корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення.

Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Оцінюючи розмір зазначених витрат у контексті критеріїв, встановлених частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає їх завищеними з огляду на неспівмірність із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг): справа не відноситься до складної категорії, а є малозначною, що розглядається у письмовому провадженні без повідомлення (виклику) сторін у судове засідання; заявлена до стягнення заборгованість визначена за результатом розрахунків за одним спірним актом; серед підготовлених заяв по суті справи з боку позивача є лише позовна заява з простим розрахунком 3% річних та інфляційних втрат; обґрунтування позову не містить аналізу судової практики Верховного Суду, зокрема його висновків щодо застосування норм права у спірних правовідносинах; адвокатом невірно здійснений розрахунок 3% річних.

Відтак, з огляду на викладене, керуючись передбаченим статтею 2 Господарського процесуального кодексу України завданням щодо справедливого вирішення судом спорів та встановленими статтею 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства, серед яких справедливість, добросовісність та розумність, розумним розміром витрат на професійну правничу допомогу в межах справи, що розглядається, суд вважає 5000,00грн.

Водночас, за змістом частини першої статті 130 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Судовий збір, сплачений позивачем під час звернення до суду, становить 3518,24грн. Відповідно 50 відсотків від цього судового збору становить 1759,12грн, які згідно з частиною третьою статті 7 Закону України "Про судовий збір" підлягають поверненню позивачу за ухвалою суду на підставі відповідного клопотання позивача.

Інша частина судового збору 1757,36грн, сплаченого позивачем у складі судового збору у сумі 3518,24грн, покладається на відповідача відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

За таких обставин судовий збір покладається на відповідача у сумі 1757,36грн ((234314,52 х 3518,24/234549,45) / 2 = 1757,36), а витрати на професійну правничу допомогу - у сумі 4994,99грн (234314,52 х 5000,00/234549,45 = 4994,99).

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТРЗ Реммаш" до Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" про стягнення заборгованості в загальному розмірі 234549,45грн, з яких: 32184,98грн 3% річних, 202364,47грн інфляційних втрат задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" (50095, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул.. Орджонікідзе, буд. 1, ідентифікаційний код 24432974) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТРЗ Реммаш" (61089, м. Харків, просп. Московський, буд. 277, ідентифікаційний код 43302923) 3% річних у розмірі 31950,05грн, інфляційні втрати у розмірі 202364,47грн, 3514,72грн - судового збору, 4994,99грн - витрат на професійну правничу допомогу.

Відмовити в задоволенні позову в частині стягнення з Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТРЗ Реммаш" 234,93грн - 3% річних та 5,01грн - витрат на професійну правничу допомогу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду в порядку та строки, передбачені статтями 256, 257 ГПК України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено: 23.02.2023.

Суддя В.О. Татарчук