Ухвала

від 23.02.2023 по справі 922/2036/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

УХВАЛА

"23" лютого 2023 р. м. ХарківСправа № 922/2036/22

Господарський суд Харківської області у складі:

суддя Добреля Н.С.

розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження

за позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" в особі Харківської обласної дирекції ПАТ АБ "Укргазбанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіс і Ко" , ОСОБА_1 про стягнення коштів (без повідомлення учасників справи)

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк "Укргазбанк" в особі Харківської обласної дирекції ПАТ АБ "Укргазбанк" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіс і Ко" та ОСОБА_1 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором № 12/08-3 від 29.04.2008 року у розмірі 49678,21 грн.

04.11.2022 року на виконання приписів ч. 7 ст. 176 ГПК України, судом було здійснено запит до Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання м. Харкова та Харківської області, щодо надання інформації стосовно місця реєстрації ОСОБА_1 .

13.12.2022 року було надано відповідь на запит суду щодо надання інформації стосовно місця реєстрації ОСОБА_1 .

Ухвалою господарського суду Харківської області від 13.12.2022 року позовну заяву ПАТ АТ "Укргазбанк" залишено без руху та надано заявнику час на усунення недоліків позовної заяви - дев`ять днів з дня вручення даної ухвали суду.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 22.12.2022 року представник позивача надав заяву про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 27.12.2022 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи було вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами, наданими сторонами.

Відповідно до частини першої пункту 3 статті 12 ГПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Для цілей цього Кодексу визначено поняття малозначних справ, а саме - це справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними.

Частиною 1 статті 247 ГПК України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 1 статті 250 ГПК України, питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідачам було встановлено строк для подачі відзиву на позову та строк для подання заперечень на відповідь на відзив.

Позивачу було встановлено строк для подачі відповіді на відзив відповідача.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Так, з метою повідомлення сторін про розгляд даної справи, судом було направлено на юридичні адреси позивача та відповідача копії ухвали про відкриття провадження у справі.

Позивачем ухвалу суду про відкриття провадження у справі було отримано 06.01.2023 року, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Від відповідача 1 ухвала про відкриття провадження у справі повернулась за зворотною адресою з відміткою пошти "адресат відсутній".

Від відповідача 2 ухвала про відкриття провадження у справі повернулась за зворотною адресою з відміткою пошти "адресат відсутній".

Від відповідачів не надходило заяви про продовження строків на подачу відзиву на позов.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Інформації ж про іншу адресу відповідача у суду немає.

Згідно з п. п. 3, 4, 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку визначають Правила надання послуг поштового зв`язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України №270 від 05.03.2009 (надалі - Правила), і які регулюють відносини між ними.

Поштові відправлення залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення поділяються на такі категорії: прості, рекомендовані, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю. Рекомендовані поштові картки, листи та бандеролі з позначкою "Вручити особисто", рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка" приймаються для пересилання лише з рекомендованим повідомленням про їх вручення (п. п. 11, 17 Правил).

Пунктом 99 Правил визначено, що рекомендовані поштові відправлення (крім рекомендованих листів з позначкою Судова повістка), рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі у приміщенні об`єкта поштового зв`язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата або повнолітніх членів його сім`ї до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу.

Рекомендовані поштові відправлення з позначкою Судова повістка, адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання пошти, під розпис. У разі відсутності адресата за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку робить позначку адресат відсутній за вказаною адресою, яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (п. 992 Правил).

Відповідно до п. п. 116, 117 Правил у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення зберігаються об`єктом поштового зв`язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

Системний аналіз ст. ст. 120, 242 ГПК України, п. п. 11, 17, 99, 116, 117 Правил свідчить, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (аналогічна позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17 та від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19).

Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 902/1025/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Враховуючи вищевикладене та факт направлення судом ухвал на офіційну адресу відповідачів у справі та повернення вказаної ухвали із відміткою поштового відділення адресат відсутній за вказаною адресою, суд доходить висновку про належне повідомлення відповідачів у даній справі.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 1 статті 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно частини 2 статті 252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Перевіривши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані позивачем докази, суд встановив наступне.

В даному випадку позивач звертаючись до суду з даним позовом вказує на те, що 29.04.2008 року між ПАТ АБ "Укргазбанк" (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Авіс і Ко" (відповідач 1) було укладено кредитний договір № 12/08-3.

Також з забезпечення виконання зобов`язань за вищезазначеним договором між позивачем та ОСОБА_1 (відповідач 2, поручитель) було укладено договір поруки № 01/08-3 від 29.0.2008 року.

Враховуючи неналежне виконання відповідачем 1 умов кредитного договору щодо своєчасного повернення коштів, позивач звернувся до Орджонікідзевського районного суду міста Харкова з позовом про стягнення з відповідача 1, як боржника за кредитним договором та відповідача 2, як поручителя заборгованості за кредитним договором.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 18.10.2010 року по справі № 2-1923/10 за позовом ПАТ "Укргазабанк" до ТОВ "Лабітех", ТОВ "Авіс і Ко" та ОСОБА_1 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором № 12/08-3 від 29.0.2008 року в сумі 899849,64 грн. задоволено, також в рахунок погашення заборгованості звернуто стягнення на предмет іпотеки.

Як зазначає позивач, вищезазначене рішення суду було виконано лише у 2020 році шляхом реалізації предмета іпотеки.

Проте, враховуючи тривале невиконання рішення суду, позивач звернувся до господарського суду Харківської області з даним позовом про солідарне стягнення з відповідачів 1, 2 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за увесь період невиконання рішення суду.

Як вже було зазначено вище, позивачем було визначено в якості солідарних відповідачів у даному спорі ТОВ "Авіс і Ко", як боржника за кредитним договором та ОСОБА_1 , як поручителя.

За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

За змістом статті 45 ГПК України сторони - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги. З огляду на зміст наведених норм захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 235/445/18.

Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів визначена статтею 20 ГПК України.

Так, у відповідності до п.1 ч.1 ст. 20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

В той час, у даному випадку позивачем було заявлено позов як до юридичної особи - відповідач 1, так і до фізичної особи - відповідач 2.

Суд зауважує, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів №2147-VIII від 03.10.2017р. господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення підсудності господарському суду щодо розгляду відповідної справи.

До аналогічних висновків прийшов і Верховний суд у складі Великої палати у постанові від 13.03.2018р. у справі №415/2542/15-ц (провадження №14-40цс18).

Проте в даному випадку суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що позивач звернувся до господарського суду із позовом про стягнення 3% та інфляційних втрат, нарахованих саме за невиконання відповідачами рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Тобто даний спір не стосується неналежного виконання боржником та поручителем зобов`язань за кредитним договором, а ґрунтується на невиконанні рішення суду та нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України відсотках та інфляційних втратах.

Зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Тобто в даному випадку позов ґрунтується не на виконанні умов кредитного договору боржником та відповідальності поручителя за вказаним кредитним договором, оскільки відповідні обставини вже були предметом розгляду Орджонікідзевського районного суду міста Харкова по справі № 2-1923/10.

Отже, звертаючись до суду з даним позовом, при визначенні відповідачів по справі, позивач мав керуватись ст. 20 ГПК України, яка не передбачає визнання в якості відповідача у господарському спорі фізичної особи.

Таким чином, позивачем, звертаючись до суду із позовом про солідарне стягнення заборгованості як з юридичної особи так і з фізичної особи, в рамках одного позову, порушено правила об`єднання позовних вимог.

Частина 1 статті 19 ЦПК України передбачає, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Так, при визначенні юрисдикційності спору слід ураховувати, що критеріями розмежування між цивільною та іншими юрисдикціями є, по-перше, суб`єктивний склад сторін, однією з яких у спорі є здебільшого фізична особа; по-друге, характер спору про право (справи за позовами, що виникають з будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами інших видів судочинства).

При цьому, у вирішенні питання про те, чи можна вважати правовідносини і відповідний спір господарськими, потрібно керуватися ознаками, наведеними у статті 3 Господарського кодексу України. Господарський спір належить до юрисдикції господарського суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Тобто критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників справи та характер спірних правовідносин (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі N 688/2940/16-ц, у постанові Верховного Суду від 05.03.2021 у справі № 910/14758/20).

Таким чином, як вбачається зі змісту вищенаведених процесуальних норм та правової позиції Верховного Суду, при визначенні юрисдикційності спору судом має бути враховано відповідну сукупність обставин, зокрема, характер спірних правовідносин.

За змістом частини ч.1 ст.14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З урахуванням зазначених правових норм, суд зазначає, що реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду, особа наводить у позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес і спосіб його захисту.

Зміст положень ст. 4 та п. 4 ч.3 ст. 163 ГПК України свідчить, що при зверненні до суду з позовом позивач самостійно визначає зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них.

Аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду, особа (позивач) наводить у позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес, ким воно порушено та спосіб його захисту.

Водночас, аналіз положень ст. 5 та п. 4 ч.3 ст. 163 ГПК України дає підстави для висновку, що суд позбавлений можливості в будь-якій формі відмовити у прийнятті до розгляду позовної заяви лише в частині, в якій позовні вимоги заявлено в порядку іншого судочинства.

Статтею 173 ГПК України унормовано об`єднання і роз`єднання позовів.

Так, у частині 1 статті 173 ГПК України зазначено, що в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

Водночас за змістом ч. 4 ст. 173 ГПК України не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 173 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз`єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об`єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання господарського судочинства; розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз`єднання позовних вимог.

Відповідно до ст.21 ГПК України, не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Зміст наведених норм свідчить, що порушення правил об`єднання позовних вимог, в разі якщо суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи не роз`єднає позовні вимоги, є підставою для повернення позовної заяви на підставі п. 2 ч. 5 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України.

Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 18.01.2021 у справі № 908/2107/20.

Також, як вбачається зі змісту вищенаведених процесуальних норм та практики їх застосування судом касаційної інстанції, можливість роз`єднання позовних вимог судом з власної ініціативи передбачено виключно для вимог, заявлених у порядку одного судочинства.

В даному випадку, як вже було зазначено вище, позивачем було об`єднано в одній позовній заяві вимоги, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, оскільки позов заявлено до відповідача 1, який є юридичною особою та відповідно підлягає розгляду в порядку господарського судочинства та до відповідача 2, який є фізичною особою та відповідно дана вимога підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Отже, характер заявлених вимог про солідарне стягнення коштів із вищезазначених осіб унеможливлює самостійне роз`єднання цих вимог господарським судом.

Суд в свою чергу приймає до уваги висновки, викладені в постанові Верховного Суду по справі № 910/7186/19 від 16.10.2020 року, а саме:

"Згідно з пунктом 8 частини першої статті 226 ГПК України суд залишає позов без розгляду, якщо провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172, 173 цього Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк.

Тобто суд, вчинивши необхідні дії, в залежності від встановлених обставин може прийняти рішення про можливість розгляду справи по суті або припинити подальший розгляд справи (залишити позов без розгляду або закрити провадження у справі), якщо подальший її розгляд є неможливим з будь-яких причин.

При цьому суд не має обов`язку постановляти ухвалу про залишення заяви без руху і надавати позивачу строк для усунення недоліків, оскільки відповідно до частини одинадцятої статті 176 ГПК України у переліку вимог, недодержання яких є підставою залишення заяви без руху, відсутнє посилання на статтю 173 цього Кодексу.

Оскільки позивач порушив правила об`єднання позовних вимог, фактично не міг усунути недоліки позовної заяви, адже встановлення та усунення недоліків у зв`язку з порушенням правил об`єднання позовних вимог ГПК України не передбачено, то позовна заява Фонду була обґрунтовано залишена без розгляду місцевим господарським судом.".

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України суд залишає позов без розгляду, якщо провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172, 173 цього Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк.

Проте, як було встановлено вище, в даній справі позивач об`єднав у позовній заяві вимоги про солідарне стягнення коштів із двох відповідачів, пред`явлення позову до кожного з яких неможливе в порядку одного судочинства, а саме спір відносно першого відповідача, як до юридичної особи підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, в той час, як вимоги до фізичної особи - другого відповідача підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, що не відповідає положенням ч. 4 ст. 173 ГПК України, відповідно до якої не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, що унеможливлює самостійне роз`єднання цих вимог господарським судом, отже суд дійшов висновку, що позивачем порушено правила об`єднання позовних вимог, визначених ст. 173 ГПК України.

Враховуючи, що Господарським процесуальним кодексом України не визначено порушення правил об`єднання позовних вимог як підстави для залишення позовної заяви без руху та встановлення позивачу строку для усунення недоліків позовної заяви, суд доходить висновку про залишення позову без розгляду відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частин 2-4 ст. 226 ГПК України, про залишення позову без розгляду постановляється ухвала, в якій вирішуються питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення судового збору з бюджету. Ухвалу про залишення позову без розгляду може бути оскаржено. Особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення обставин, що були підставою для залишення позову без розгляду, має право звернутися до суду повторно.

Суд звертає увагу позивача, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 7 ЗУ "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв`язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням).

Керуючись ст.ст. 173, 226, 232, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" в особі Харківської обласної дирекції ПАТ АБ "Укргазбанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіс і Ко" та ОСОБА_1 про солідарне стягнення заборгованості 49678,21 грн. залишити без розгляду на підстав п. 8 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та підлягає оскарженню в порядку ст.ст. 25-256 ГПК України.

Ухвалу підписано 23.02.2023 року.

СуддяН.С. Добреля