Постанова

від 14.02.2023 по справі 907/726/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2023 року

м. Київ

cправа № 907/726/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянувши касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго"

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 21.07.2021 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 29.11.2021 у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сімо і Ганц"

до: 1) державного реєстратора Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області,

2) Приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго"

про скасування рішення державного реєстратора та реєстраційного запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно,

(у судове засідання в режимі відеоконференції з`явилися представники: позивача - Радь І. І., Приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго" - Янєв М. О.),

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. 26.10.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю "Сімо і Ганц" (далі - ТОВ "Сімо і Ганц") звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до державного реєстратора Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області Муругової Анастасії Сергіївни та до Приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго" (далі - ПАТ "Закарпаттяобленерго", відповідач-2) про скасування рішення державного реєстратора Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області Муругової А. С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 11.06.2020, індексний номер: 52603068 на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2097600921101) - будівлю ЗТП № 262 загальною площею 49,7 кв. м, що знаходиться за адресою: вул. Приладобудівників, 5-а, м. Ужгород, Закарпатська обл., за ПАТ "Закарпаттяобленерго" (номер запису про право власності - 36831183) та про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстраційного запису № 36831183.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що державний реєстратор, всупереч вимогам Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", протиправно зареєстрував за відповідачем-2 право власності на нерухоме майно - будівлю ЗТП № 262 загальною площею 49,7 кв. м, що знаходиться за адресою: вул. Приладобудівників, 5-а, м. Ужгород, Закарпатська обл., незважаючи на наявність вже зареєстрованого за позивачем речового права на нерухоме майно. Вважає, що оспорювані рішення та запис державного реєстратора вчинені за відсутності документів, передбачених Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а саме: державний реєстратор не встановив відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства та не встановив відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно.

На підставі ухвали господарського суду Закарпатської області від 01.02.2021 у справі № 907/726/20 замінено державного реєстратора Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області Муругову А. С. як неналежного відповідача у справі належним відповідачем-1 - державним реєстратором Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, відповідно до копії реєстраційного посвідчення на будинковолодіння, яке належить державним, кооперативним і громадським установам, підприємствам і організаціям, видане Ужгородським міжрайонним малим виробничим підприємством технічної інвентаризації, згідно з яким будинковолодіння, розташоване за адресою: вул. Приладобудівників, 5, м. Ужгород, Закарпатська обл., в цілому зареєстровано за Ужгородською міською радою в особі Фонду комунального майна (Державне підприємство "Виробничо-торговий комбінат") на підставі розпорядження голови Ужгородської міської ради від 14.11.1996 № 406.

05.02.1997 між Фондом комунального майна Ужгородської міської ради народних депутатів (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ізумруд" (Покупець) (далі - ТОВ "Ізумруд") укладено договір купівлі-продажу № 213, посвідчений нотаріально 05.02.1997. Відповідно до п. 1.1 договору продавець зобов`язується передати у власність покупця комунальну власність Державне підприємство "Виробничо-торговий комбінат", розташована за адресою: вул. Приладобудівників, 5, м. Ужгород, Закарпатська обл., а покупець зобов`язується прийняти об`єкт і сплатити за нього ціну відповідно до умов, що визначені в цьому договорі.

Згідно з наявною копією витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, серія ВАА № 635046, виданого 04.03.2003 Комунальним підприємством "Ужгородське міжрегіональне бюро технічної інвентаризації", ТОВ "Ізумруд" є власником домоволодіння за адресою: вул. Приладобудівників, 5, під літ. "А", "А1", "Б", "В", м. Ужгород, Закарпатська обл., розташовані на земельній ділянці площею 7503,00 кв. м.

15.05.2003 між ТОВ "Ізумруд" (Продавець) та ТОВ "Сімо і Ганц" (Покупець) укладено договір купівлі-продажу. Згідно із п. 1.1 договору продавець зобов`язується продати належні йому на праві власності будівлі під літ. "А", "А1", "Б", "В", розташовані на земельній ділянці площею 7503,00, визначені на генеральному плані забудови, який є невід`ємною частиною цього договору, які знаходяться за адресою: вул. Приладобудівників, 5, м. Ужгород, Закарпатська обл., а покупець прийняти та оплатити об`єкт за ціною та на умовах, визначених в цьому договорі.

Об`єкт, що відчужується, складається з: адміністративної будівлі під літ. "А", виробничо- допоміжний корпус під літ. "А1" загальною площею 3953,60 кв. м; майстерні під літ. "Б" із цегли загальною площею 198,00 кв. м; ЗПП під літ. "В" площею зовн. 61,00 кв. м (п. 1.3 договору). Даний договір посвідчено нотаріально (зареєстрований в реєстрі за № 1058).

17.07.2003 на підставі зазначеного договору купівлі-продажу право власності на нерухоме майно: будівлі під літ. "А", "А1", "Б", "В", розташовані за адресою: вул. Приладобудівників, 5, м. Ужгород, Закарпатська обл., зареєстровано Комунальним підприємством "Ужгородське міжрегіональне бюро технічної інвентаризації", про що свідчить копія витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, серія ВАА № 636364, номер запису: 932 в книзі: 5. реєстраційний номер майна 218060.

У матеріалах даної господарської справи також наявна копія свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії ЯЯЯ № НОМЕР_1, яке видано на підставі рішення виконкому Ужгородської міської ради від 11.07.2008 № 276, згідно з яким ТОВ "Сімо і Ганц" є власником будівель під літ. "А", "А1", "Б", "В", загальною площею 4313 кв. м за адресою: вул. Приладобудівників, 5, м. Ужгород, Закарпатська обл.

Зі змісту копії довідки Комунального підприємства Ужгородської міської ради Архітектурно-планувальне бюро від 16.12.2019 № 18/44/1, виданої юридичній особі ПАТ "Закарпаттяобленерго", видно, що будівля ЗТП № 262 станом на 31.12.2012 була зареєстрована в КП "БТІ м. Ужгорода" під № 932 в книзі №: 5, за адресою: вул. Приладобудівників, 5, м. Ужгород, Закарпатська обл., в складі будівель (під літ. "В"), ТОВ "Сімо і Ганц".

Крім того, довідкою Ужгородської міської ради Управління містобудування та архітектури від 18.05.2020 № 115/04-03/20 відповідача-2 повідомлено про те, що будівлі ЗТП-262, яка знаходиться по вул. Приладобудівників, б/н (технічний паспорт № 8501, виготовлений КП "АПБ", 16.12.2019 згідно з адресним планом міста та відповідно до наказу начальника Управління містобудування та архітектури від 18.05.2020 № 122-А надана адреса: вул. Приладобудівників, 5-а, м. Ужгород, Закарпатська обл.

05.06.2020 державним реєстратором Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 52603068, від 11.06.2020, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис за номером: 36831183 про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно: будівлю ЗТП № 262 загальною площею 49,7 кв.м за адресою: вул. Приладобудівників, 5-а, м. Ужгород, Закарпатська обл., (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2097600921101) за ПАТ Закарпаттяобленерго, що підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер: 212063654, від 11.06.2020.

Підставою для державної реєстрації права власності слугували такі документи: наказ "Про створення державної акціонерної енергопостачальної компанії "Закарпаттяобленерго", серія та номер: 123, виданий 14.07.1995, видавник: Міністерство енергетики та електрифікації України; лист "Щодо надання переліку нерухомого майна", серія та номер: 10-21-10956, виданий 09.06.2016, видавник: Фонд державного майна України; перелік майна, переданого до статутного фонду Державної акціонерної енергопостачальної компанії "Закарпаттяобленерго", серія та номер: виданий 09.06.2016, видавник: Фонд державного майна України; довідка, серія та номер: 115/04-03/20, виданий 18.05.2020, видавник: Управління містобудування та архітектури Ужгородської міської ради; технічний паспорт, серія та номер: 8501, виданий 16.12.2019, видавник: Комунальне підприємство "Архітектурно-планувальне бюро" Ужгородської міської ради.

3. Короткий зміст судових рішень у справі

3.1. Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 21.07.2021 року у справі №907/726/20 (суддя Ушак І. Г.), залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 29.11.2021 (Зварич О. В. - головуючий суддя, судді Гриців В. М., Матущак О. І.), позов задоволено.

Рішення судів аргументовано тим, що ТОВ "Сімо і Ганц" є власником будівель під літ. "А", "А1", "Б", "В", загальною площею 4313 кв. м за адресою: вул. Приладобудівників, 5, м. Ужгород, Закарпатська обл., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії ЯЯЯ № НОМЕР_1, яке видано на підставі рішення виконкому Ужгородської міської ради від 11.07.2008 № 276.

При цьому довідкою Комунального підприємства "Архітектурно-планувальне бюро" від 16.12.2019, ПАТ "Закарпаттяобленерго" повідомлено, що будівля 3ТП № 262 зареєстрована за ТОВ "Сімо і Ганц".

У той же час довідкою, виданою ПАТ "Закарпаттяобленерго" Управлінням містобудування та архітектури Ужгородської міської ради 18.05.2020 № 115/04-03/20, повідомлено відповідача-2 про те, що будівлі 3ТП № 262 надана адреса: вул. Приладобудівників, 5 "а". Вказана довідка була надана державному реєстратору у складі документів, що слугували підставою прийняття оспорюваних рішення та запису.

З наведеного слідує, що із прийняттям відповідачем-1 оспорюваного рішення та здійсненням оспорюваного запису фактично допущено подвійну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна, оскільки будівля ЗТП під літ. "В" за адресою: вул. Приладобудівників, 5, м. Ужгород, Закарпатська обл., раніше зареєстрована за позивачем, та будівля 3ТП № 262 за адресою: вул. Приладобудівників, 5-а, м. Ужгород, Закарпатська обл., зареєстрована на підставі оспорюваного рішення за відповідачем-2, є однією і тією ж будівлею.

Доводи ПАТ "Закарпаттяобленерго" про те, що факт отримання державним реєстратором довідки від 18.05.2020 № 115/04-03/20 жодним чином не може вказувати на його обізнаність про тотожність вищезазначених будівель, не взято до уваги з огляду на передбачений пунктом 1 частини 3 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" обов`язок державного реєстратора встановити відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, який не був належно виконаний відповідачем-1.

Помилковими, на думку суду апеляційної інстанції, є доводи про обов`язок суду встановлювати у межах даної справи правомірність набуття ПАТ "Закарпаттяобленерго" права власності на об`єкт нерухомості та робити висновки щодо незаконності державної реєстрації права власності за ТОВ "Сімо і Ганц", оскільки такі вимоги не є предметом позовних вимог у цій справі.

У контексті доводів ПАТ "Закарпаттяобленерго" щодо зупинення провадження у справі апеляційний господарський суд дослідив та встановив, що представником відповідача-2 до Господарського суду Закарпатської подано заяву від 24.11.2020 № 11-2020/30 про зупинення провадження у справі № 907/726/20 до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 907/452/20 за позовом ПАТ "Закарпаттяобленерго" до ТОВ "Сімо і Ганц", за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ТОВ "Ізумруд" про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування рішення та запису про право власності на нерухоме майно, припинення права власності. Ухвалою від 28.04.2021 суд першої інстанції відхилив клопотання відповідача-2 про зупинення провадження у справі № 907/726/20 через непов`язаність справ з огляду на їх предмет, обставини, що підлягають доказуванню в кожній із них, та докази, а також недоведеність об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи.

На думку суду апеляційної інстанції, заперечення скаржника щодо ухвали Господарського суду Закарпатської області від 28.04.2021 про відмову зупинити провадження у даній справі до розгляду справи № 907/452/20 є безпідставними, оскільки в цій справі суд не позбавлений можливості на підставі поданих сторонами доказів встановити обставини справи та вирішити спір по суті. Отже, місцевий господарський суд правомірно відмовив у зупиненні провадження у даній справі до розгляду справи № 907/452/20 та розглянув справу відповідно до заявлених у ній предмета і підстав позовних вимог.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та відзиву на касаційну скаргу

4.1. ПАТ "Закарпаттяобленерго" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог або направити справу на новий розгляд.

Підставами касаційного оскарження є пункти 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), пункт 8 частини першої статті 310 ГПК України та пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України.

Обґрунтовуючи підставу оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, заявник зазначає, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми абзацу 3 частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 23.06.2020 у справі № 922/2589/19, від 03.11.2021 у справі № 761/16488/19, від 09.06.2021 у справі № 569/15704/18, від 01.12.2021 у справі № 501/1346/18 щодо обов`язковості вирішення судом питання про визнання, зміну або припинення речових прав, одночасно із задоволенням позову про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності. Без вирішення питання про визнання, зміну або припинення права власності на спірне майно рішення судів попередніх інстанцій жодним чином не забезпечили ефективний судовий захист учасників справи.

Не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 925/1550/19, від 23.06.2020 у справі № 906/516/19, від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19, від 14.07.2020 у справі № 910/8387/19, від 20.08.2020 у справі № 916/2464/19, від 03.09.2020 у справі № 914/1201/19, від 03.11.2021 у справі № 761/16488/19, від 17.11.2021 у справі № 303/443/20 щодо застосування статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а саме про те, що скасування запису про право власності на нерухоме майно не є ефективним способом захисту.

Судами не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 29.07.2021 у справі № 341/740/18, від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17, від 28.07.2021 у справі № 199/669/20 щодо застосування статей 387, 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Суди не вказали позивачу, що належним способом захисту у цій справі є витребування майна з володіння особи за якою зареєстроване право власності на спірне майно. Фактично суди задовольнили позовні вимоги у справі без вирішення питання про право власності і, відповідно, позивач застосував неефективний спосіб судового захисту з метою уникнення застосування норм статей 387, 388 ЦК України.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, заявник вказує на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України, а саме чи підлягає зупиненню провадження у справі про скасування рішення про державну реєстрацію права власності, а також скасування запису про право власності на нерухоме майно, в той час, як на розгляді суду перебуває інша справа за позовом відповідача до позивача про витребування даного нерухомого майна з незаконного володіння та за умови, що право власності особи, до якої звернено позов про скасування рішення та запису про державну реєстрацію, виникло на момент, коли законодавство не передбачало обов`язкової державної реєстрації права власності.

Скаржником було подано до суду першої інстанції заяву про зупинення провадження у господарській справі № 907/726/20 до набрання законної сили судового рішення у справі № 907/452/20 (за позовом ПАТ "Закарпаттяобленерго" до ТОВ "Сімо і Ганц" про витребування майна з чужого володіння). На думку заявника, саме розгляд справи № 907/452/20 забезпечить ефективний захист права власності учасників даної справи № 907/726/20, оскільки у справі № 907/452/20 буде надана відповідь з приводу того, хто є дійсним та законним власником будівлі ЗТП № 262 (будівля під літ. "В"), а хто є фактичним володільцем вказаної будівлі, в якого дане майно перебуває у незаконному володінні.

У контексті відсутності висновків Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 45 ГПК України, пункту 2 частини першої статті 129 ГПК України, пункту 4 частини третьої статті 277 ГПК України, а саме стосовно того, чи можна покласти судові витрати у справі про скасування рішення про державну реєстрацію та запису про право власності на особу, яка прийняла рішення про реєстрацію права власності, проте до моменту винесення рішення у справі була замінена на стороні відповідача іншою особою, та станом на момент винесення рішення у справі - не брала в ній участі. Крім того, відсутній висновок стосовно того, чи може бути належним відповідачем у справі про скасування рішення про державну реєстрацію права власності та запису про право власності суб`єкт, який не є ні фізичною, ні юридичною особою, а вказаний позивачем, як "Державний реєстратор Перечинської районної державної адміністрації" без будь-якої додаткової ідентифікації особи такого державного реєстратора.

Судом першої інстанції жодним чином не було обґрунтовано, на якій правовій підставі він вирішив стягнути судовий збір з Муругової А. С., у той час як вказана особа була замінена судом першої інстанції на підставі ухвали від 01.02.2021 у даній справі на іншу особу - державного реєстратора Перечинської районної державної адміністрації. Окрім цього, вирішення у судовому рішенні питання про обов`язки особи, яку не було залучено до участі у даній справі, є самостійною підставою для обов`язкового скасування судового рішення відповідно до пункту 8 частини першої статті 310 ГПК України.

У свою чергу суди попередніх інстанцій не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 07.07.2021 у справі № 369/14294/17, від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц, від 17.02.2021 у справі № 320/9049/18, від 17.03.2021 у справі № 206/4723/17 щодо застосування статті 45 ГПК України, а саме про те, що державний реєстратор у справі про скасування рішення про державну реєстрацію та запису про право власності не є належним відповідачем та не може бути стороною, а відповідно у задоволенні позовних вимог до такого неналежного відповідача необхідно було відмовити.

ПАТ "Закарпаттяобленерго" також вважає, що відсутній висновок щодо застосування частини третьої статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а саме про те, яким саме чином державний реєстратор повинен встановити наявність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами у разі, якщо за адресою, за якою здійснюється державна реєстрація права власності на нерухоме майно, відсутні будь-які інші об`єкти, а також відсутні об`єкти із аналогічним найменуванням у населеному пункті, в межах якого здійснюється державна реєстрація речових прав.

На порушення статті 86 ГПК України судами визначено довідку Управління містобудування та архітектури Ужгородської міської ради від 18.05.2020 № 115/04-03/20 як доказ, який безсумнівно та беззаперечно доводить обставину тотожності будівлі ЗТП № 262 та будівлі під літ. "В", у той час як вказані судові інстанції повинні були надати оцінку вказаному доказу системно, в сукупності з іншими доказами. Зазначене свідчить про те, що суди не дослідили зібрані у справі докази, з яких можна встановити наявність або відсутність можливості у державного реєстратора встановити суперечність між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, що є підставою для скасування рішень та направлення справи на новий розгляд на підставі пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України.

4.2. У відзиві на касаційну скаргу позивач вказує на безпідставність доводів скаржника та просить залишити без змін оскаржені судові рішення. ТОВ "Сімо і Ганц" стверджує, що ним визначено ПАТ "Закарпаттяобленерго" як відповідача, що відповідає вимогам статті 45 ГПК України. Крім того, позов містить вимогу щодо скасування рішення державного реєстратора, що відповідає приписам статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Безпідставними є твердження про необхідність встановлювати правомірність набуття скаржником права власності на спірне нерухоме майно.

4.3. Від ПАТ "Закарпаттяобленерго" також надійшло клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. У той же час представник скаржника у судовому засіданні зазначив, що подібні доводи, якими обґрунтоване клопотання, вже були предметом аналізу Великою Палатою Верховного Суду у справі № 914/2350/18(914/608/20), до якої зупинявся розгляд зазначеної справи. За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для задоволення такого клопотання.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

5.2. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.3. Розгляд справи зупинявся до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 914/2350/18(914/608/20) і колегія суддів вважає за необхідне врахувати висновки, викладені у постанові від 22.12.2022 у вказаній справі відповідно до частини четвертої статті 300 ГПК України. Крім того, правові висновки у справі № 914/2350/18(914/608/20) стосуються тих же аргументів, якими частково обґрунтована касаційна скарга.

5.4. Щодо способу захисту та необхідності звернення з позовом на підставі статей 387, 388 ЦК України.

Позивач звернувся із позовом щодо скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстраційного запису.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).

У статті 16 ЦК України та статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначені загальні способи захисту цивільних прав та інтересів. Ці способи захисту є універсальними для всіх правовідносин та можуть бути застосовані особою для врегулювання спірних правовідносин. Застосовувані способи захисту цивільних прав мають відповідати характеру спірних правовідносин та природі спору, що існує між сторонами.

Звертаючись із позовними вимогами, ТОВ "Сімо І Ганц" стверджувало, що відповідачем зареєстровано право власності фактично на ту саму будівлю, право власності на яку зареєстроване за ним. У свою чергу судами попередніх інстанцій не встановлено, що спірна будівля відчужувалася позивачем третім особам чи перейшла до відповідача внаслідок такого відчуження.

Із зазначених обставин слідує, що для захисту порушеного права власності позивача необхідно відновити становище, яке існувало до порушення. Вказане відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (частина друга статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

У практиці Великої Палати Верховного Суду закріпився принцип реєстраційного підтвердження речових прав на нерухоме майно (такий висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц і в подальшому повторювався у практиці Верховного Суду). Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340 (пункт 6.30), від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 (пункт 4.17), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13) та інші).

Абзацом другим частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній на момент подання позовної заяви) встановлено, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Таким чином, зважаючи на встановлені судами попередніх інстанцій обставини щодо порушення права власності позивача, яке відбулося у результаті державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно, та що за позивачем на момент звернення із позовом зареєстроване право власності на відповідне майно і воно не було відчужено до третіх осіб, вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судами як неналежний спосіб захисту. Задоволення такого позову призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.

Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22.12.2022 у справі № 914/2350/18(914/608/20). Крім того, у зазначеній постанові додатково зауважено, що захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, що було саме неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Таким чином, помилковими є доводи скаржника стосовно неналежного способу захисту, обраного позивачем.

5.5. Водночас в абзаці третьому частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній на момент звернення з позовом), зокрема, встановлювалося, що ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Зазначене положення закону обумовлено тим, що суд вирішує спір про право. Скасування державної реєстрації речових прав повинно бути пов`язано з підставою для проведення такої реєстрації з одночасним визнанням того, хто набуватиме це право. Сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності.

Положення абзацу третього частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" адресовані насамперед суду, який, задовольняючи позов, зокрема про скасування рішення державного реєстратора, має чітко визначитися з тим, кому саме і яке речове право внаслідок задоволення такого позову належить.

Норми Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" регламентують процедуру внесення державним реєстратором відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За загальним правилом, у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, державний реєстратор повинен керуватися положеннями Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", чинними на момент вчинення ним дій на підставі такого судового рішення.

Абзацом другим частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у чинній нині редакції) передбачено, що якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав.

Чинна нині редакція абзацу другого частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлює, що у разі, якщо в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень.

Абзац третій частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" також містить пряму вказівку на те, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав.

Таким чином, порядок дій державного реєстратора у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення врегульований чинними нині абзацами другим і третім частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Отже, якщо суд дійшов висновку, що право власності позивача було порушено та підлягає поновленню, державний реєстратор повинен одночасно з державною реєстрацією припинення права власності відповідача на відповідне нерухоме майно провести державну реєстрацію набуття права власності на спірне нерухоме майно за позивачем.

При цьому в силу положень абзацу першого частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відомості про право власності відповідача з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не вилучаються. Задоволення позову є підставою для вчинення державним реєстратором нової реєстраційної дії - внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі судового рішення.

Відповідний висновок також викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.12.2022 у справі № 914/2350/18(914/608/20).

Таким чином, як зауважено вище, не є обов`язковим при зверненні із позовом щодо скасування рішення державного реєстратора також заявляти вимоги щодо визнання, зміну або припинення права власності на спірне майно. У той же час саме на суд покладений обов`язок під час розгляду вимоги щодо скасування рішення державного реєстратора дослідити і встановити, кому саме і яке речове право внаслідок задоволення такого позову належить.

У цьому контексті колегія суддів звертає увагу на те, що суди попередніх інстанцій, зосередившись на дослідженні обставин щодо переходу права власності на спірну будівлю до ТОВ "Сімо і Ганц", не надали оцінку твердженням відповідача щодо належності йому на праві власності такої будівлі, що ним обґрунтовувалося також з посиланням на відповідні докази. Більше того, суд апеляційної інстанції помилково відхилив доводи скаржника про обов`язок суду встановлювати у межах цієї справи правомірність набуття ПАТ "Закарпаттяобленерго" права власності на об`єкт нерухомості. У справі № 907/726/20 за наявності вимоги про скасування рішення державного реєстратора необхідно вирішити спір про право (за захистом якого звернувся позивач), встановити та дослідити у межах доводів сторін і поданих ними доказів: (1) неправомірність дій особи, яка зазначена у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як власник (адже саме ці дії призвели до внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно цих відомостей); (2) тим самим суд констатує, що ці дії не були здатні призвести до набуття права власності особою, яка позначена в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як власник, а тому (3) в цієї особи відсутнє право власності, а отже, (4) право власності належить позивачеві (якщо позивач доведе всі наведені вище обставини).

Оскільки зазначеного суди не здійснили, рішення щодо задоволення позовних вимог прийняте передчасно і без встановлення ключових для вказаної категорії спору питань.

5.6. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" викладено у новій редакції, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої якої відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Зміст зазначених правових норм переконливо свідчить про те, що, на відміну від частини другої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав, як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, чинна редакція встановлює такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи:

- судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав;

- судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав;

- судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

Таким чином, з 16.01.2020 законодавець вже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав, як скасування запису про проведену державну реєстрацію права.

Відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 906/516/19, від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19, від 14.07.2020 у справі № 910/8387/19 та інших, якими обґрунтована підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Як слідує із оскаржених судових рішень, суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, які визначені як скасування рішення державного реєстратора, так і реєстраційного запису, не врахували зазначені висновки Верховного Суду, як і не зважили на те, що внаслідок законодавчих змін вимога про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстраційного запису виключена із способів захисту, передбачених статтею 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

5.7. Колегія суддів також вважає за необхідне врахувати позицію, висловлену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.12.2022 у справі № 914/2350/18(914/608/20) про неналежність державного реєстратора як відповідача у спірних правовідносинах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 14 ГПК України).

Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог (пункти 2 і 4 частини третьої статті 162 ГПК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування (стаття 4 та частина перша статті 45 ГПК України).

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, тоді як установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який він виконує під час розгляду справи. Установивши, що позов заявлений до неналежного відповідача, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

Зміст і характер спірних правовідносин, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи підтверджують, що спір у цій справі про право між позивачем та ПАТ "Закарпаттяобленерго", а не з державним реєстратором, у зв`язку з чим колегія суддів не убачає підстав для формування висновку щодо застосування частини першої статті 45 ГПК України, пункту 2 частини першої статті 129 ГПК України, пункту 4 частини третьої статті 277 ГПК України, як і відсутні підстави для оцінки інших доводів касаційної скарги, які стосуються участі державного реєстратора.

5.8. Щодо доводів скаржника про відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України, то колегія суддів звертає увагу на таке.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку, зокрема, об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду потрібно у кожному випадку з`ясовувати: 1) як саме пов`язана справа, що розглядається господарським судом, зі справою, яка розглядається іншим судом; 2) чим саме обумовлюється неможливість розгляду справи до розгляду іншої справи іншим судом з метою забезпеченням сторонам розумних строків розгляду їх справ (постанови Верховного Суду від 25.02.2019 у справі № 910/15364/17, від 04.08.2021 у справі № 903/636/20, від 14.09.2022 у справі № 911/1977/21).

Верховний Суд зазначав, що, зважаючи на приписи частини четвертої, шостої статті 75 ГПК України, пов`язаною із цією справою є така інша справа, в якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання та оцінку доказів у цій справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (постанова Верховного Суду від 06.09.2022 у справі № 904/4393/21).

При цьому сама по собі взаємопов`язаність двох справ ще не свідчить про неможливість розгляду та ухвалення рішення у цій справі, а також саме по собі зазначення про неможливість розгляду цієї справи до розгляду іншої справи не може бути підставою для застосування пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України.

Під неможливістю розгляду справи слід розуміти неможливість для господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи цьому господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені в цьому процесі, але мають значення для справи, провадження в якій зупинено.

Вирішуючи питання щодо зупинення провадження у справі через неможливість її розгляду до вирішення іншої справи, суд повинен належним чином проаналізувати імовірні наслідки ухвалення судом рішення за результатом розгляду вказаної справи, їх взаємозв`язок зі спірними правовідносинами, що є предметом розгляду у цій справі, підставами позову.

Подібний висновок викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду від 11.01.2023 у справі № 914/2930/21.

Суди попередніх інстанцій, розглядаючи питання щодо необхідності зупинення розгляду справи № 907/726/20 до набрання законної сили судового рішення у справі № 907/452/20, вказали на те, що відповідачем не доведено об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи. Більше того, суд апеляційної інстанції додатково зазначив, що в цій справі суд не позбавлений можливості на підставі поданих сторонами доказів встановити обставини справи та вирішити спір по суті.

Верховний Суд звертає увагу на те, що у межах справи № 907/726/20 за наявності вимоги щодо скасування рішення державного реєстратора, суди мають вирішити спір про право, дослідити і встановити кому саме і яке речове право внаслідок задоволення такого позову належить. Таким чином, у межах цієї справи мають бути визначені ті обставини, які на думку відповідача, будуть досліджуватися у справі № 907/452/20, що саме по собі не може вказувати на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

5.9. Стосовно відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Згідно зі статтею 10 зазначеного Закону (у відповідній редакції) державний реєстратор:

1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема:

відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом;

відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав;

відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах;

наявність обтяжень прав на нерухоме майно;

наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації;

2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення;

3) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 01.01.2013, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником.

Органи державної влади, підприємства, установи та організації зобов`язані безоплатно протягом трьох робочих днів з моменту отримання запиту надати державному реєстратору запитувану інформацію в паперовій та (за можливості) в електронній формі;

4) під час проведення реєстраційних дій обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, а також використовує відомості, отримані у порядку інформаційної взаємодії Державного реєстру прав з Єдиним державним реєстром судових рішень;

5) відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів таких прав;

6) присвоює за допомогою Державного реєстру прав реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна у випадках, передбачених цим Законом;

7) виготовляє електронні копії документів, поданих у паперовій формі, та розміщує їх у реєстраційній справі в електронній формі у відповідному розділі Державного реєстру прав (у разі якщо такі копії не були виготовлені під час прийняття документів за заявами у сфері державної реєстрації прав);

8) формує за допомогою Державного реєстру прав документи за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав;

9) формує реєстраційні справи у паперовій формі;

9-1) надає в установленому порядку та у випадках, передбачених Законом України "Про виконавче провадження", інформацію органу державної виконавчої служби або приватному виконавцю;

10) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Отже, одним з обов`язків державного реєстратора є встановлення відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, а для перевірки цієї інформації з метою недопущення подвійної державної реєстрації прав державний реєстратор повинен, зокрема, запитувати інформацію від органів, які відповідно до чинного на час оформлення прав законодавства проводили таке оформлення, вимагати у разі потреби подання додаткових документів тощо. Відповідний правовий висновок викладений, зокрема, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 909/1286/19, від 04.02.2020 у справі № 914/520/18.

Колегія суддів зауважує, що приписи статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" покладають на державного реєстратора обов`язок вчинення дій з метою визначити чи існують суперечності між заявленими та вже зареєстрованими правами. У той же час, звертаючись із касаційною скаргою та обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження у контексті вказаної вище статті, скаржник фактично стверджує про необхідність формування висновку, який би стосувався того, які саме повноваження державний реєстратор повинен виконувати, передбачені статтею 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", і які саме запити та до кого надсилати. Однак вказані обставини мають індивідуальний характер і самостійно визначаються державним реєстратором залежно від визначеного ним потрібного обсягу інформації та з огляду на сукупний аналіз наявних матеріалів, які подані із відповідною заявою. У зв`язку із цим Верховний Суд не убачає підстав для формування висновку щодо застосуванні статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у тому контексті, яким обґрунтована касаційна скарга.

5.10. Інші доводи касаційної скарги, зокрема щодо посилання судів попередніх інстанцій на довідку Управління містобудування та архітектури Ужгородської міської ради від 18.05.2020 № 115/04-03/20, стосуються необхідності переоцінки доказів, що не належить до повноважень Верховного Суду, передбачених статтею 300 ГПК України.

5.11. Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 73, 74, 76, 77, 86, 236- 238, 282 ГПК України, визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів), з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Для повного і всебічного розгляду справи важливим є встановлення та аналіз сукупного зв`язку зазначених вище обставин, а їх відсутність не дає змогу розглянути спір у відповідності до вимог законодавства та встановити наявність підстав для задоволення чи відмови у задоволенні позовних вимог.

Оскільки зазначеного суди не зробили, фактично не дослідили в повному обсязі докази, які наявні в матеріалах справи, Верховний Суд, зважаючи на приписи статті 300 ГПК України, позбавлений можливості самостійно надавати оцінку відповідним доказам. Враховуючи викладене, є підстави констатувати, що під час розгляду справи допущено порушення норм процесуального права і такі порушення впливають на можливість повного та всебічного розгляду справи.

Зважаючи на особливості обставин, які не були досліджені під час судового розгляду, колегія суддів вважає за доцільне скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 21.07.2021 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 29.11.2021 у справі № 907/726/20 і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Згідно із пунктом 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

6.3. Зважаючи на викладене, касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, судові рішення попередніх інстанцій скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

7. Розподіл судових витрат

7.1. З огляду на часткове задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції судові витрати, понесені скаржником у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами вирішення спору.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Закарпатської області від 21.07.2021 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 29.11.2021 у справі № 907/726/20 скасувати, справу передати на новий розгляд до Господарського суду Закарпатської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ