Рішення

від 21.12.2022 по справі 629/522/22

АМУР-НИЖНЬОДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 629/522/22

(2/199/1786/22)

РІШЕННЯ

Іменем України

21.12.2022 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська

у складі головуючого судді Авраменка А.М.,

при секретарі судового засідання Хамула А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лозметакон» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

01 лютого 2022 року до Лозівського міськрайонного суду Харківської області звернувся позивач із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого послався на те, що він в період з 10 жовтня 2017 року по 01 грудня 2020 року перебував у трудових відносинах з відповідачем, обіймаючи посаду водія транспортного засобу. Наказом від 01 грудня 2020 року №6к позивача було звільнено з роботи за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України, однак не проведено розрахунок, а саме не сплачено борг по заробітній платі в розмірі 35364,3 гривень. Вказаний борг було погашено лише частково відповідачем на суму 10000 гривень, а решта боргу в розмірі 25364,3 гривень залишається непогашеною в повному обсязі і дотепер, не зважаючи на спроби позивача мирним шляхом вирішити спір. За таких обставин позивач просить стягнути з відповідача зазначену суму заборгованості по заробітній платі, а також середній заробіток за період з 02 грудня 2020 року по день ухвалення рішення суду. Крім того, посилаючись на порушення внаслідок нездійснення розрахунку при звільненні звичайного укладу життя позивача, що змусило його шукати додаткове джерело доходу та відчувати моральні страждання і переживання тривалий час, позивач просив суд стягнути з відповідача і моральну шкоду в розмірі 10000 гривень. Також позивач просив суд покласти на відповідача судові витрати по справі.

Ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 02 лютого 2022 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, яку вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Цією ж ухвалою задоволено клопотання позивача про витребування у відповідача доказів.

17 березня 2022 року відповідачем подано до суду відзив, в якому відповідач вказує, що частково не погоджується із заявленими позовними вимогами, посилається на недоліки, допущені при складанні позову, неналежну обґрунтованість розміру і недоведеність факту завдання заявленої до стягнення моральної шкоди, необґрунтованість та недоведеність понесення заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Щодо вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то відповідач зазначив, що ТОВ «Лозметакон» було переведено на роботу в режимі неповного робочого часу внаслідок із загальнодержавним негативним станом економіки, за період з січня 2020 року по жовтень 2021 року товариство не мало достатнього виробітку продукції, а відповідно і грошових надходжень, тому керівництвом відповідача вносились суми для сплати податків за найманих працівників, і лише у листопаді-грудні 2021 року відбулось замовлення продукції підприємства, внаслідок чого з виручених коштів відповідач здійснив часткове погашення заборгованості по заробітній платі своїм працівникам, зокрема позивачу на суму 10000 гривень. На підставі викладеного відповідач стверджує, що виникнення заборгованості перед позивачем по заробітній платі сталося не з вини відповідача. Крім того, відповідач послався і на правові висновки судів касаційної інстанції щодо підстав для зменшення судом середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

На підставі розпорядження голови Верховного Суду «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (окремі суди Запорізької, Харківської областей)» від 06 квітня 2022 року №16/0/9-22 та у відповідності до ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» матеріали даної цивільної справи надійшли до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська, де 24 червня 2022 року у відповідності до ст.ст.14, 33, 34 ЦПК України були розподілені та передані для розгляду по суті судді АвраменкоА.М.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 червня 2022 року дану цивільну справу прийнято до свого провадження суддею Авраменко А.М. та вирішено здійснити її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

В судове засідання сторони повторно не з`явились, своїх представників не направили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином. Разом з тим, 18 листопада 2022 року від позивача до суду надійшла заява, в якій він вказує, що заборгованість по заробітній платі відповідачем погашена в повному обсязі протягом 2022 року, а тому позивач з огляду на сплив тривалого часу з моменту його звільнення підтримує позовні вимоги про стягнення моральної шкоди в розмірі 10000 гривень, однак не має можливості з`явитись в судове засідання. Аналогічна за змістом заява надійшла до суду від позивача 09 грудня 2022 року.

Від відповідача на адресу суду надійшов другий відзив, який за змістом частково повторює перший відзив щодо допущених при складенні позову недоліків, заперечень проти вимоги про стягнення моральної шкоди та витрат на професійну правничу допомогу, відсутності вини відповідача у виникненні заборгованості перед позивачем по заробітній платі, а також зазначається про повне погашення наразі відповідачем перед позивачем заборгованості по заробітній платі. Крім того, відповідачем подано до суду заяву про розгляд справи за відсутності відповідача із врахуванням поданих ним відзивів.

За наведених вище обставин суд вважає за можливе на підставі ст.ст.211, 223, 240, 280 ЦПК України провести судове засідання та здійснити розгляд справи по суті за відсутності сторін, а також без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного запису у відповідності до положень ст.247 ч.2 ЦПК України.

Дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку з таких підстав.

Судом встановлені наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

В судовому засіданні встановлено, що позивач з 10 жовтня 2017 року по 01 грудня 2020 року перебував у трудових відносинах із відповідачем, працюючи на посаді водія транспортного засобу, будучи звільненим на підставі наказу від 01 грудня 2020 року №6-к на підставі ст.38 КЗпП України за власним бажанням, що підтверджується копією трудової книжки позивача.

Також судом встановлено, що в день звільнення позивача із ним не було проведено остаточний розрахунок у відповідності до вимог ст.116 КЗпП України, в зв`язку із чим у відповідача станом на 01 грудня 2020 року виникла заборгованість перед позивачем по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі в загальному розмірі 35364,3 гривень, яка в подальшому частинами 17 грудня 2021 року, 14 січня, 17, 22 лютого та 15 жовтня 2022 року була погашена в повному обсязі вже під час розгляду даної цивільної справи в суді. Викладені обставини встановлені судом у відповідності до ст.82 ч.1 ЦПК України, а також підтверджуються копіями поштових квитанцій про переказ грошових коштів, копіями та оригіналами довідок відповідача.

Разом з тим, судом встановлено, що до повного погашення вищевказаної заборгованості позивач неодноразово протягом 2021-2022 років звертався до відповідача письмово з приводу погашення останнім виниклої перед позивачем заборгованості по заробітній платі. Дані обставини підтверджуються копіями відповідних листів та доказів їх поштового відправлення.

Правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані нормами Конституції України, ЦК України, КЗпП України, Закону України «Про оплату праці», Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі Порядок).

Так, відповідно до ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір. За змістом ст.ст.2, 221, 231, 232 КЗпП України працівник має право звернутися до суду для вирішення трудового спору, захисту свого порушеного права.

Відповідно до ст.43 ч.7 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно ст.1 Закону України «Про оплату праці», ст.94 КЗпП України заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Частиною 1 ст.21 Закону України «Про оплату праці» визначено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Положеннями ст.115 КЗпП України, ст.24 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Нормою ст.15 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Положеннями ст.47 КЗпП України передбачений обов`язок роботодавця у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені ст.116 КЗпП України, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

В свою чергу, нормою ст.116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Згідно ст.117 КЗпП України (в редакції, чинній на момент звільнення позивача) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Положеннями абзацу 3 п.2 розділу ІІ Порядку визначено, що середня заробітна плата для визначення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні (ст.117 КЗпП України) обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Положеннями п.8 розділу IV Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період.

Відповідно до ст.233 КЗпП України (в редакції, чинній на момент звільнення позивача) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Окрім того, положеннями ст.238 КЗпП України визначено, що при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.

Згідно ст.237-1 КЗпП України (в редакції, чинній на момент звільнення позивача) відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Нормою ст.23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Оцінюючи дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд вважає їх належними, допустимими та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.

Аналізуючи встановлені судом на підставі таких доказів фактичні обставини в контексті наведених вище норм законодавства, враховуючи, що в судовому засіданні знайшли підтвердження належними та допустимими доказами заявлені позивачем факти його перебування у трудових відносинах із відповідачем, звільнення із займаної посади без виконання відповідачем вимог трудового законодавства щодо здійснення повного розрахунку із працівником при звільненні шляхом виплати йому боргу по заробітній платі, і фактичний розмір цього боргу відповідає заявленому позивачем в позові, однак цей борг протягом судового розгляду справи до ухвалення цього рішення було погашено відповідачем в повному обсязі, що визнано самим позивачем та підтверджується матеріалами цивільної справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення такого вже погашеного боргу по заробітній платі з відповідача на користь позивача.

Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, суд виходить із наступного.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлює ст.117 КЗпП України. Так, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Середній заробіток за ст.117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Умовами застосування ст.117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Правові висновки, аналогічні наведеним трьома абзацами вище, також містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року по справі №821/1083/17, від 18 березня 2020 року по справі №711/4010/13, від 08 лютого 2022 року по справі №755/12623/19, а також у постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року по справі №910/4518/16.

Зі змісту норм цивільного процесуального законодавства (ст.13 ЦПК України) вбачається, що розгляд судом в порядку цивільного судочинства справи позовного провадження можливий не лише за ініціативою позивача (його представника) та/або органів та осіб, яким надано право звертатись до суду в інтересах інших осіб, а й за умови подальшого підтримання позивачем (його представником) свого позову впродовж всього часу його розгляду.

Спираючись на наведені вище правові висновки, а також враховуючи, що у своїх заявах до суду від 18 листопада 2022 року та від 09 грудня 2022 року позивач, зазначаючи про погашення відповідачем заборгованості по заробітній платі в повному обсязі, фактично заявляє про підтримання ним лише однієї позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, тим самим не підтримуючи вимогу про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, тому суд приходить до висновку, з огляду на принцип диспозитивності цивільного судочинства, про відсутність правової підстави для повного або часткового задоволення позовної вимоги позивача про стягнення означеного середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні всупереч волевиявленню позивача. Крім того, відмовляючи у задоволенні такої позовної вимоги, суд виходить і з того, що ця позовна вимога є неконкретною, позивачем не здійснено і не надано суду розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який він просив стягнути, звертаючись до суду із позовом, що унеможливлює перевірку обґрунтованості такої вимоги. Більш того, згідно норм матеріального права та правових висновків судів касаційної інстанції, наведених за текстом цього рішення вище, обов`язковою підставою для можливості нарахування і стягнення з роботодавця на користь звільненого працівника середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні є наявність вини роботодавця у нездійсненні остаточного розрахунку зі звільненим працівником. Як вбачається зі змісту долучених стороною відповідача до відзиву копій документів, ТОВ «Лозметакон» у 2020-2021 роках мало складнощі із наявністю замовлень на продукцію, яку виробляє, що відповідним чином відбилось на фінансовому стані товариства та його можливості своєчасно сплачувати заробітну плату своїм працівникам, зокрема позивачу, зумовило вжиття керівництвом товариства заходів зі скорочення робочого часу своїх працівників, а тому погашення заборгованості по заробітній платі відбувалось поступово, частинами, зокрема і позивачу. Зазначені обставини не можуть бути не враховані судом при ухваленні даного рішення та вирішення питання щодо стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Разом з тим, не викликає в суду сумнівів заподіяння відповідачем позивачу моральної шкоди, яка виразилась у його моральних стражданнях та переживаннях, зумовлених не проведенням відповідачем розрахунку при звільненні позивача, що, в свою чергу, змусило останнього докладати додаткових зусиль для організації свого життя внаслідок зменшення розміру свого доходу, на який він розраховував, вчиняти дії із відновлення своїх порушених трудових прав, а відтак і порушувати звичний уклад свого життя. Разом з тим, позивачем не надано будь-яких доказів, що об`єктивно б свідчили про істотність заподіяної йому моральної шкоди і настання суттєвих негативних наслідків для його психологічного та/або фізичного стану. За таких обставин, суд вважає позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди такими, що з урахуванням вимог розумності та справедливості підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 2500 гривень.

За таких обставин суд критично оцінює та не приймає до уваги твердження сторони відповідача про відсутність підстав хоча б для часткового задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, керуючись нормами ст.ст.133, 137, 141 ЦПК України, враховуючи види судових витрат по справі, кількість та характер заявлених позовних вимог, норму ст.5 Закону України «Про судовий збір», яка передбачає випадки звільнення позивача від сплати судового збору за певними категоріями справ/позовних вимог, а також результат розгляду справи, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, тобто в сумі 180,27 гривень, а також стягнути з відповідача на користь держави судовий збір за частково задоволену вимогу про стягнення моральної шкоди в розмірі 248,1 гривень.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 124 Конституції України, ст.ст.23, 1167 ЦК України, ст.ст.2, 47, 94, 115, 116, 117, 221, 231, 232, 233, 237-1, 238 КЗпП України, ст.ст.1, 15, 21, 24 Закону України «Про оплату праці», п.2 розділу ІІ, п.8 розділу IV Порядку, ст.ст.2, 5, 12, 13, 76-81, 89, 95, 141, 223, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280, 281, 289, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лозметакон» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лозметакон» (ЄДРПОУ 37048624; адреса місцезнаходження: 64609, Харківська область, м. Лозова, с. Домаха, вул. Гайдара, 11) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) в рахунок відшкодування моральної шкоди 2500 гривень.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

У рахунок відшкодування судових витрат по справі стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лозметакон» (ЄДРПОУ 37048624; адреса місцезнаходження: 64609, Харківська область, м. Лозова, с. Домаха, вул. Гайдара, 11) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 180,27 гривень.

В порядку розподілу судових витрат по справі стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лозметакон» (ЄДРПОУ 37048624; адреса місцезнаходження: 64609, Харківська область, м. Лозова, с.Домаха, вул. Гайдара, 11) на користь держави судовий збір в розмірі 248,1 гривень.

Рішення судунабирає законноїсили післязакінчення строкуподання апеляційноїскарги всімаучасниками справи,якщо апеляційнускаргу небуло подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення суду складено 26 грудня 2022 року.

Суддя А.М. Авраменко