Рішення

від 24.02.2023 по справі 462/4663/22

ЗАЛІЗНИЧНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 462/4663/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 лютого 2023 року м. Львів

Залізничний районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді Мруць І.С.

за участю секретаря судового засідання Грицак А.Р.,

справа №462/4663/22

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач ПП «Системи технології охорони та нагляду» СТОН-1,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін справу за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства «Системи технології охорони і нагляду» СТОН-1 про стягнення заборгованості по заробітної плати,

встановив:

позивач 07.09.2022 року звернувся до суду із позовом, у якому просив стягнути з відповідача на його користь 14400 грн. розрахункових сум, 32400 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що він з 01.06.2021 року почав працювати в ПП СТОН-1 на посаді охоронця. З незалежних від нього причин письмовий договір не був укладений, а в усній формі були обумовлені умови праці, визначено робоче місце, розмір щомісячного заробітку. Згідно своїх функціональних обов`язків він здійснював охорону приватних та державних підприємств, розташованих в м.Львові, що згідно актів виконаних робіт, відповідачу регулярно перераховувалися кошти. За період з 01.06.2021 року по 31.08.2021 року позивачу була нарахована та виплачена бухгалтерією підприємства заробітна плата. З 01.09.2021 року йому перестали виплачувати заробітну плату, незважаючи на те, що ним виконувалась робота до 31.12.2021 року. Зазначив, що 22.12.2021 року ним було подано заяву про звільнення та проведення з ним розрахунку, а 26.07.2022 року заяву про виплату в добровільному порядку заборгованості та середнього заробітку за час затримки розрахунку, однак його заява була проігнорована, кошти не виплачені.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 20 жовтня 2022 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву, задоволено клопотання позивача та витребувано у відповідача Приватного підприємства «Системи технології охорони і нагляду СТОН-1» належним чином завірені довідки про розмір заборгованості та про середній заробіток позивача ОСОБА_1 .

Копія ухвали надсилалася відповідачу за зазначеною в позовній заяві адресою, однак останній з невідомих причин таку не отримував. Про розгляд справи відповідача також було повідомлено шляхом розміщення оголошення на офіційному сайті судової влади.

Вимоги ухвали, якою у відповідача витребувано докази, останнім не виконано, відзиву на позов представники ПП «Системи технології охорони і нагляду» СТОН-1 не подали.

У матеріалах справи відсутні клопотання сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи наведене, відповідно до частини 8 статті 178 та частини 5 статті 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Вивчивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

У випадку порушення вказаних прав особа має право звернутися до суду за їх захистом.

Згідно зі статтею 2 КЗпП України право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно із частиною першою статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (стаття 21 КЗпП України).

Відповідно до статті 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З аналізу вказаних норм права вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва.

Таким чином, за трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.

Встановлення факту наявності трудових відносин між робітником і роботодавцем можливе при встановленні виконання робітником трудових функцій, підпорядкування робітника правилам внутрішнього трудового розпорядку, забезпечення робітнику умов праці та виплати винагороди за виконану роботу тощо.

Подібні за змістом висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06 квітня 2020 року у справі № 462/7621/15-ц, від 24 листопада 2021 року у справі №361/3422/19.

Суд може визнати трудовий договір укладеним за відсутності наказу чи розпорядження, лише за умови дотримання інших умов, необхідних для його укладення, зокрема виконання працівником обов`язку щодо надання паспорта або іншого документу, що посвідчує особу, трудової книжки, а у випадках, передбачених законодавством, - також документу про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інших документів, за наявності письмових чи інших доказів дотримання цих умов, окрім показань свідків.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 серпня 2019 року у справі № 522/4807/15-ц (провадження № 61-13454св18).

Встановлення факту наявності трудових відносин між робітником і роботодавцем можливе при встановленні виконання робітником трудових функцій, підпорядкування робітника правилам внутрішнього трудового розпорядку, забезпечення робітнику умов праці та виплати винагороди за виконану роботу.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про оформлення трудових відносин з працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу, у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про нарахування та виплату такому працівникові заробітної плати у розмірі не нижче середньої заробітної плати за відповідним видом економічної діяльності у регіоні у відповідному періоді без урахування фактично виплаченої заробітної плати, про нарахування та сплату відповідно до законодавства податку на доходи фізичних осіб та суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за встановлений період роботи.

Отже, виходячи із змісту ст.235 КЗпП України, на підставі ч.1 ст. 188 ЦПК України, позовна вимога про стягнення заробітної плати в даному випадку є похідною від вимоги про оформлення трудових відносин з працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу, фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації, та не може бути вирішена без встановлення таких обставин. Однак, ОСОБА_1 із подібними вимогами до суду не звертався.

Водночас, судом встановлено наступне.

Статтями 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Зі змісту ст.ст. 76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Докази повинні відповідати ознакам належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність достатності.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

До своєї позовної заяви ОСОБА_1 долучив копію своєї трудової книжки, у якій відсутні записи про прийом на роботу, переведення чи звільнення з роботи у приватному підприємстві «Системи технології охорони і нагляду» СТОН-1 у період, за який позивач просить стягнути заробітну плату та середній заробіток (а.с.4-7).

Оцінивши наявні у справі письмові докази, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем обставин, на які він посилається у своїй позовній заяві.

Так, у матеріалах справи відсутні належні докази того, що ОСОБА_1 з 01.06.2021 року почав працювати в ПП СТОН-1, зокрема, що він подавав відповідній посадовій особі підприємства копію паспорта або іншого документу, що посвідчує особу, трудової книжки, документу про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я чи інші документи, які необхідні для укладення трудового договору та з цією метою.

Позивач не подав жодних доказів на підтвердження обставин, що саме належало до його функціональних обов`язків, чи було його ознайомлено із такими обов`язками (посадовою інструкцією) під підпис, та де саме він здійснював свою трудову діяльність в ПП СТОН-1, а також доказів, що йому нараховувалась та виплачувалась заробітна плата відповідачем.

Копії заяв директору ПП «СТОН-1» від 22.12.2021 року та 26.07.2022 року про звільнення зі займаної посади та виплату заробітної плати не можуть самі по собі, за відсутності інших доказів у справі, підтвердити ті обставини, на які посилається позивач у позовній заяві.

Отже, розглянувши справу в межах визначених позивачем предмету спору та підстав для задоволення позову, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову, не знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, оскільки не ґрунтуються на достатніх, належних та допустимих доказах, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. 2, 3, 21, 24 КЗпП України, ст.12, 81, 89, 141, 259, 263-265, 274, 279 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

в задоволенні позову ОСОБА_1 до приватного підприємства «Системи технології охорони і нагляду» СТОН-1 про стягнення заборгованості по заробітної плати - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_1 ).

Відповідач: Приватне підприємство «Системи технології охорони і нагляду» СТОН-1 (місце знаходження: м. Львів, вул. П.Мирного, 24-Г, ЄДРПОУ: 39830655).

Суддя: І.С. Мруць