Рішення

від 23.02.2023 по справі 320/11017/22

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 лютого 2023 року справа №320/11017/22

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вишгородської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди.

Суть спору: До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Вишгородської міської ради, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Вишгородської міської ради від 30.06.2022 №18/74 про відмову у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, на території Вишгородської територіальної громади, приблизною площею 1,8890 гектара для ведення особистого селянського господарства, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221888800:38:139:0306, у відповідності до викопіювання з кадастрової карти;

- зобов`язати Вишгородську міську раду, на найближчому пленарному засіданні сесії Вишгородської міської ради, повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 (РНКПО НОМЕР_1 ) про дозвіл на розробку проєкту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки, на території Вишгородської територіальної громади, приблизною площею 1,8890 гектара для ведення особистого селянського господарства, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221888800:38:139:0306, у відповідності до викопіювання з кадастрової карти, в порядку і спосіб, передбачені статтею 118 Земельного кодексу України;

- відстрочити виконання рішення, в частині повторного розгляду клопотання про надання дозволу на розробку до закінчення воєнного стану;

- стягнути на користь ОСОБА_1 (РНКПО: НОМЕР_1 ) судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 21.02.2022 у справі №320/8018/21 щодо зобов`язання на найближчому пленарному засіданні сесії Вишгородської міської ради розглянути клопотання позивача про дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, на території Вишгородської територіальної громади, приблизною площею 1,8890 га для ведення особистого селянського господарства, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221888800:38:139:0306, у відповідності до викопіювання з кадастрової кадри, в порядку і спосіб, передбачені ст. 118 Земельного кодексу України, відповідачем винесено клопотання на розгляд чергової 18 сесії Вишгородської ради VІІ скликання 30.06.2022 та прийнято рішення №18/74, яким відмовлено у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою з тих підстав, що безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється в умовах воєнного стану відповідно до п.п. 5 п. 1 ч. 1 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану".

Позивач вважає спірне рішення необґрунтованим, звертаючись до ст. 58 Конституції України, за якою закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність, п. 2 ст. 5 Цивільного кодексу України за яким, акт цивільного законодавства не має зворотної дії в часі та відповідний п.2 рішення Конституційного Суду від 09.02.1999 №1-рп/99 справа №1-7/99, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02.07.2002 №13-рп/2002, та зауважив що норми Закону України №2145 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану», який набув чинності 07.04.2022, на норму п.п. 5 п. 1 ч. 1 якого у спірному рішенні посилався відповідач, не поширюються на правовідносини, які виникли та закінчились до набрання законної сили вказаного закону.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.12.2022 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Витребувано докази у справі від відповідача.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, у відзиві на позовну заяву зазначив, що на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 21.02.2022 у справі №320/8018/21 було повторно розглянуто звернення позивача та прийнято рішення від 30.06.2022 №18/74 про відмову позивачу у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідно до п.п. 5 п. 1 ч. 1 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану" та згідно із п.п.5 п. 27 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України, відповідно до яких безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України та наділений адміністративною процесуальною дієздатністю, що підтверджено паспортом громадянина України у формі ID картки № НОМЕР_2 від 03.06.2021, орган що видав 3228.

Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 , виданого Військовою частиною НОМЕР_4 від 11.12.1996.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до Вишгородської міської ради із клопотанням від 16.12.2020 про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, на території Вишгородської територіальної громади, приблизною площею 1,8890 гектара для ведення особистого селянського господарства, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221888800:38:139:0306, у відповідності до викопіювання з кадастрової карти.

До вказаного клопотання позивачем було додано такі документи: копія паспорта громадянина України; графічний матеріал з місцем розташування земельної ділянки; копія довідки внутрішньо переміщеної особи; копія посвідчення учасника бойових дій.

Відповідач листом від 16.01.2021 № 2-31/44 за результатами розгляду питання відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з огляду на те, що зазначена земельна ділянка знаходиться за межами території Вишгородської міської ради.

Не погоджуючись із бездіяльністю Вишгородської міської ради щодо неприйняття рішення за результатами розгляду клопотання від 16.12.2020 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на території Вишгородської територіальної громади, приблизною площею 1,8890 га для ведення особистого селянського господарства, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221888800:38:139:0306, у відповідності до викопіювання з кадастрової кадри, позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду із позовом до Вишгородської міської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 21.02.2022 у справі №320/8018/21 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Вишгородської міської ради, яка полягає у неприйнятті рішення за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 від 16.12.2020 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки на території Вишгородської територіальної громади, приблизною площею 1,8890 га для ведення особистого селянського господарства, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221888800:38:139:0306, у відповідності до викопіювання з кадастрової кадри.

Зобов`язано на найближчому пленарному засіданні сесії Вишгородської міської ради розглянути клопотання ОСОБА_1 про дозвіл на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки, на території Вишгородської територіальної громади, приблизною площею 1,8890 га для ведення особистого селянського господарства, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221888800:38:139:0306, у відповідності до викопіювання з кадастрової кадри, в порядку і спосіб, передбачені ст. 118 Земельного кодексу України.

У задоволенні решти частини позовних вимог відмовлено.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 21.02.2022 у справі №320/8018/21 не було оскаржено відповідачем в апеляційному порядку та на брало законної сили 24.03.2022.

На виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 21.02.2022 у справі №320/8018/21 Вишгородською міською радою на 18 сесії VІІ скликання було повторно розглянуто звернення позивача та прийнято рішення від 30.06.2022 №18/74 про відмову позивачу у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, враховуючи висновки і рекомендації постійної комісії навколишнього природного середовища, відповідно до п.п. 5 п. 1 ч. 1 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану", ст.ст. 12, 118, 121 Земельного кодексу України, п. 34 ст. 36, ст. 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем спірного рішення, позивач звернувся з даним позовом до суду про визнання його протиправним та скасування та зобов`язання вчинити певні дії, з приводу чого суд зазнає таке.

Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина друга статті 116 Земельного кодексу України).

Частинами третьою та четвертою статті 116 Земельного кодексу України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Частиною першою статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема, для для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.

Частиною першою статті 122 Земельного кодексу України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з абзацом 1 частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні від 21.05.1997 №280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Частиною п`ятою статті 46 цього Закону передбачено, що сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №545/808/17 (номер в Єдиному державному реєстру судових рішень 72532460) та від 05.03.2019 у справі №360/2334/17 (номер в Єдиному державному реєстру судових рішень 80269760), від 20.01.2021 у справі №360/1590/16-а (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 94264145), від 08.09.2020 у справі №812/1450/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 91414791).

Відповідно до положень статті 118 Земельного кодексу України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:

- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

- розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;

- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12.06.2020 у справі №808/3187/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 89792839).

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною шостою статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Як було встановлено судом, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 21.02.2022 у справі №320/8018/21, зокрема, зобов`язано на найближчому пленарному засіданні сесії Вишгородської міської ради розглянути клопотання ОСОБА_1 про дозвіл на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки, на території Вишгородської територіальної громади, приблизною площею 1,8890 га для ведення особистого селянського господарства, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221888800:38:139:0306, у відповідності до викопіювання з кадастрової кадри, в порядку і спосіб, передбачені ст. 118 Земельного кодексу України.

Вказане судове рішення набрало законної сили 24.03.2022, а отже, є обов`язковим до виконання.

У той же час, на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 21.02.2022 у справі №320/8018/21 Вишгородською міською радою на 18 сесії VІІ скликання було повторно розглянуто звернення позивача та прийнято рішення від 30.06.2022 №18/74 про відмову позивачу у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, враховуючи висновки і рекомендації постійної комісії навколишнього природного середовища, відповідно до п.п. 5 п. 1 ч. 1 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану", ст.ст. 12, 118, 121 Земельного кодексу України, п. 34 ст. 36, ст. 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Отже, нормативною підставою відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки слугував п.п. 5 п. 1 ч. 1 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану". Проте суд зазначає, що оскаржуване рішення не містить обґрунтування для відмови у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою, перелік яких визначений статтею 118 Земельного кодексу.

Суд зазначає, що в силу положень статті 118 Земельного кодексу, відповідач був зобов`язаний розглянути зазначене клопотання та, зокрема, надати мотивовану відмову у його наданні з підстав невідповідності місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому чинним законодавством не передбачено права суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі №545/808/17.

Отже, за результатом розгляду клопотання фізичної особи про надання дозволу на розробку проекту землеустрою з відведення у власність земельної ділянки обов`язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.

Також, аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 06.08.2019 у справі № 140/1992/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 83494924).

Відповідно до п.п. 5 п. 1 ч. 1 Закону України від 24.03.2022 №2145-ХІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану» (Закон набув чинності з 07.04.2022) до Розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України внесено зміни, а саме доповнено пунктами 27 і 28. Відповідно до п. 27 під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей: безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.

Суд зазначає, що до доданих до клопотання позивача документів, відповідач у рішенні зауважень не зазначив, як і не зазначив підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою за спірною земельною ділянкою, визначених ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України.

Таким чином, своїм рішенням від 30.06.2022 №18/74, прийнятим на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 21.02.2022 у справі № 320/8018/21, посилаючись на норму Закону України від 24.03.2022 №2145-ХІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану», яким доповнено Розділ Х Перехідних положень Земельного кодексу п. 27, що містить заборону надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі під час дії воєнного стану на території України.

З урахуванням вище зазначених положень ч. 7 ст. 118 ЗК України суд зазначає, що чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України в разі прийняття рішення про відмову у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою.

При цьому суд зазначає, що перевірка відповідності місця розташування об`єкта вимогам законів та нормативно-правовим актам, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, належить до повноважень відповідача, у зв`язку з чим відповідач може прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у користування або у власність або про відмову у наданні такого дозволу, якщо на підставі такої перевірки буде виявлено невідповідність місця розташування бажаної земельної ділянки вимогам законів та/або іншим нормативно-правовим актам, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Виходячи з позиції відповідача, суд зауважує, що останнім не надано документів, які б підтверджували, що була проведена така перевірка, відповідно до результатів якої встановлено не відповідність місця розташування бажаної земельної ділянки вимогам законів та/або іншим нормативно-правовим актам, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно, суд констатує, що до справи відповідачем, на дотримання положень ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, не надано доказів прийняття спірної відмови саме з підстав, визначених вказаною нормою чинного земельного законодавства, зокрема, невідповідності місця розташування бажаної земельної ділянки вимогам законів та/або іншим нормативно-правовим актам, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Вказана позиція суду узгоджується із аналогічною правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 545/808/17.

Щодо зазначення відповідачем у спірному рішенні положення Закону України від 24.03.2022 №2145-ХІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану», яким доповнено Розділ Х Перехідних положень Земельного кодексу п. 27, що містить заборону надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі під час дії воєнного стану на території України, суд зазначає наступне.

Клопотання позивача від 16.12.2020 за предметом бажаної земельної ділянки в даній справі, було подано 16.12.2020.

Не приймаючи рішення у спосіб та строки, визначені нормами діючого на час розгляду клопотання позивача, положень Земельного кодексу України та Закону України «Про місцеве самоврядування», позивач звертався у судовому порядку із відповідними вимогами про захист порушених його прав та інтересів у справі № 320/8018/21. Рішенням суду від 21.02.2022 позов було частково задоволено та відповідно було зобов`язано Вишгородську міську раду на найближчому пленарному засіданні в межах місячного строку розглянути клопотання ОСОБА_1 .

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання.

Зокрема, ст. 58 Конституції України визначає, що Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

В Рішенні Конституційного Суду № 1-рп/99 від 09.02.99 щодо тлумачення частини першої вказаної статті 58 Конституції України зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України (2001-05), стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення (80731-10), стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України (1501-06) та інші). Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно правовий акт, що пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього. Відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена, і яка може реалізовуватись у формі примусу зі сторони уповноваженого державою органу.

Рішення Конституційного Суду України є обов`язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим (ст. 151-2 Конституції України).

Також, п. 2 ст. 5 Цивільного кодексу України визначає, що акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Враховуючи обставини оголошення в Україні воєнного стану Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/202, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, з 24.02.2022, який на даний час триває та продовжується відповідними Законами, як наслідок понесли зміни та внесені доповнення до законів, які регулюють відповідні правовідносини в державі для забезпечення недопущення порушення прав та інтересів обох сторін.

Та, суд зауважує, що в даній справі відповідач необґрунтовано застосував положення Закону України від 24.03.2022 №2145-ХІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану», яким доповнено Розділ Х Перехідних положень Земельного кодексу п. 27, що містить заборону надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі під час дії воєнного стану на території України, оскільки останній мав розглянути спірне клопотання ОСОБА_1 від 16.12.2020 на черговому пленарному засіданні з дотриманням відповідного порядку та строків такого розгляду, визначених ст. 118 Земельного кодексу України станом на дату подання вказаного клопотання позивачем, без порушення дії закону в часі.

Положення вказаного Закону №2145-ХІ набрали чинності та підлягали застосуванню саме з дня набрання ним чинності з 07.04.2022, останні не містять зворотної дії в часі, та суд зауважує для відповідача, що вказаний Закон може бути застосований в тих випадках, коли існують підстави для обмеження особи у праві на наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою саме під час дії воєнного стану та до оголошення його закінчення, та саме обмеження у наданні дозволу на розробку спірного проєкту, а не як підстава для відмови у такому, оскільки підстава для такої відмови визначена ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України.

Відповідно, суд вважає необґрунтованим посилання відповідача у спірному рішенні на положення Закону №2145-ХІ, який в даному випадку не підлягав застосуванню під час розгляду клопотання від 16.12.2020.

Відповідно, рішення суб`єкта владних повноважень має бути обґрунтованим, із належним посиланням на норму чинного законодавства із зазначенням конкретних підстав, зокрема, відмови у задоволенні вимог особи, яка виявила бажання скористатись правом на проходження порядку безоплатної приватизації земельної ділянки із земель комунальної власності.

Таким чином, оскаржуване рішення Вишгородської міської ради від 30.06.2022 №18/74 про відмову позивачу у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у порушення вимог положень статті 118 Земельного кодексу України не можна вважати вмотивованим із наведенням усіх підстав такої відмови.

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування рішення Вишгородської міської ради від 30.06.2022 №18/74 про відмову у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, на території Вишгородської територіальної громади, приблизною площею 1,8890 гектара для ведення особистого селянського господарства, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221888800:38:139:0306, у відповідності до викопіювання з кадастрової карти.

При цьому, оцінюючи питання об`єктивної неможливості виконання рішення суду у справі №320/8018/21 із наведених відповідачем в оскаржуваному рішенні підстав, суд враховує, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/202, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-IX, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України від 18 квітня 2022 року № 259/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року № 2212-IX, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України від 17 травня 2022 року № 341/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року № 2263-IX, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.

Таким чином, станом на день прийняття відповідачем спірного рішення в Україні діяв воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України від 12 травня 2015 року № 389-VIII.

Законом України від 24 березня 2022 року № 2145-XI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану", який набрав чинності 07 квітня 2022 року, внесені зміни до деяких законодавчих актів України, зокрема до Земельного кодексу України.

Вказаним законом розділ X "Перехідні положення" Земельного кодексу України доповнено пунктом 27, згідно з яким під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей:

5) безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.

Отже, до припинення (скасування) воєнного стану в Україні діє встановлена законом заборона на безоплатну передачу у приватну власність земель державної та комунальної власності, на надання уповноваженим органом виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, а також на розроблення відповідної документації.

Разом з тим рішенням у справі №320/8018/21 Вишгородську міську раду зобов`язано на найближчому пленарному засіданні сесії Вишгородської міської ради розглянути клопотання ОСОБА_1 про дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, на території Вишгородської територіальної громади, приблизною площею 1,8890 га для ведення особистого селянського господарства, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221888800:38:139:0306, у відповідності до викопіювання з кадастрової кадри, в порядку і спосіб, передбачені ст. 118 Земельного кодексу України, а не надати позивачу такий дозвіл.

Відповідно, встановлена вищезазначеними нормами закону заборона не є перешкодою для виконання відповідачем ухваленого судом рішення в зобов`язальній частині, що однак не звільняє його від обов`язку враховувати відповідні вимоги закону, залежно від результатів розгляду клопотання позивача. Єдиною встановленою судом умовою належного виконання судового рішення у вказаному рішенні визначено обов`язковість врахування відповідачем висновків суду за наслідками розгляду справи.

Суд наголошує, що межі покладеного на відповідача обов`язку не охоплюють зобов`язання ради всупереч Закону № 2145-XI безальтернативно прийняти позитивне для позивача рішення про надання позивачу дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки. Обсяг обов`язків, які виникли у відповідача на виконання судового рішення включає: 1) розгляд клопотання позивачки; 2) прийняття рішення в порядку і спосіб, передбачені ст. 118 Земельного кодексу України, а не надати позивачу такий дозвіл.

Той факт, що позитивне для позивача рішення про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки не може бути ухвалено радою з огляду на заборону, встановлену Законом № 2145-XI, на думку суду, не є перешкодою для розгляду відповідачем клопотання позивача на виконання покладеного судом рішенням обов`язку. Адже, враховуючи дисрекційність повноважень відповідача, результати такого розгляду не виключають прийняття рішення про відмову наданні відповідного дозволу із законних підстав. Водночас за відсутності законних підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, відповідач не позбавлений можливості самостійно відтермінувати прийняття позитивного рішення до закінчення воєнного стану.

Суд також зазначає, що зобов`язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом було встановлено у спірному рішенні відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом.

Оскільки в даній справі суд не може оцінити рішення суб`єкта владних повноважень № 18/74 з точки зору дотримання останнім положень ст. 118 Земельного кодексу України під час розгляду клопотання ОСОБА_1 від 16.12.2020, захист порушених прав позивача за вказаним предметом спору потребує зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 із дотриманням суб`єктом владних повноважень положень ст. 118 Земельного кодексу України.

Отже захист порушених прав позивача також потребує зобов`язання Вишгородської міської ради на найближчому пленарному засіданні сесії Вишгородської міської ради, повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 (РНКПО НОМЕР_1 ) про дозвіл на розробку проєкту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки, на території Вишгородської територіальної громади, приблизною площею 1,8890 гектара для ведення особистого селянського господарства, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221888800:38:139:0306, у відповідності до викопіювання з кадастрової карти, в порядку і спосіб, передбачені статтею 118 Земельного кодексу України, з урахуванням висновків суду.

Водночас, відповідно до ч. 6 ст. 246 КАС України у разі необхідності у резолютивній частині рішення суду також зазначаються порядок і строк виконання судового рішення, надання відстрочення чи розстрочення виконання рішення.

Суд зазначає, що у зв`язку із розпочатою військовою агресією російської редерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ.

У подальшому, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України, дія воєнного часу в Україні продовжувалась.

Отже, на дату ухвалення рішення у цій справі в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 року № 389-VIII.

Зокрема, суд зазначає, що пунктом 5 пункту 27 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України, під час дії воєнного стану, визначено, що безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.

Положення цього підпункту не поширюються на безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність власникам розташованих на таких земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), а також на безоплатну передачу у приватну власність громадянам України земельних ділянок, переданих у користування до набрання чинності цим Кодексом.

Відповідно до п. 23 пункту 27 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України визначено у період дії воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях особливості регулювання земельних відносин, передбачені цим пунктом, діють відповідно в межах України або окремої її місцевості, у якій введено воєнний стан.

Положення цього пункту, які передбачають особливості правового регулювання земельних відносин щодо укладення договорів оренди земельної ділянки, передачі прав землекористування, встановлення і зміни цільового призначення земельних ділянок у період, коли функціонування Державного земельного кадастру призупинено на всій території України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, застосовуються через 30 робочих днів з дня прийняття такого рішення і діють до дня прийняття зазначеним органом рішення про відновлення функціонування Державного земельного кадастру.

Отже, до припинення (скасування) воєнного стану в Україні діє встановлена законом заборона на вказані вище дії, прийняття відповідних рішень.

Суд вважає, що вказані обставини унеможливлюють виконання відповідачем рішення суду щодо повторного розгляду клопотання про надання дозволу позивачу на розроблення документації із землеустрою, що може мати наслідком надання такого дозволу, а тому відповідно до ч. 3 ст. 378 КАС України наявні підстави для відстрочення виконання судового рішення в цій частині до припинення (скасування) в Україні воєнного стану.

Згідно з ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, доказів, які б спростовували доводи позивача, не надав.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Щодо клопотання позивача про стягнення з відповідача на його користь витрат на професійну правничу допомогу у сумі 3000,00 грн., суд зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з положенням частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як вбачається з пункту першого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

З наведеної норми вбачається, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.

Отже, розподілу підлягає навіть кредиторська заборгованість позивача зі сплати витрат на професійну правничу допомогу, надання якої підтверджується відповідними доказами.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 85211544) та постанові від 20.12.2019 у справі № 903/125/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86504028).

Відповідно до положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною шостою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною сьомою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу наведених положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний з позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі № 810/4749/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 76397938).

При цьому з імперативних положень частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що зменшити розмір витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність суд може виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про це. Отже, за відсутності такого клопотання суд не може надавати оцінку співмірності витрат на правничу допомогу за власною ініціативою, а лише перевіряє, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у справі «East/West Alliance Limited проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії», заява № 34884/97, п. 30).

У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Водночас, надання такої оцінки можливо, виходячи з аналізу частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про зменшення розміру витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19.12.2019 у справі № 520/1849/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86504176).

Згідно з пунктом четвертим частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076).

Статтею 19 Закону № 5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до статті 30 Закону № 5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судом встановлено, що 18.05.2021 між Адвокатським об`єднанням "Октопус" (Адвокатське об`єднання) та ОСОБА_1 (Клієнт) було укладено договір про надання правової допомоги №17 (далі - Договір), за умовами якого адвокатське об`єднання взяло на себе зобов`язання надати комплекс юридичних послуг, пов`язаних із захистом прав та охоронюваних законом інтересів Клієнта.

Відповідно до пункту 4.1 Договору юридичну допомогу Клієнт оплачує в гривнях, шляхом перерахування суми, що визначена в актах виконаних робіт, що складається з розрахунку фактично витраченого часу осіб, призначених для надання правової допомоги.

Ціна за один час роботи складає 1500,00 грн. (п.п.4.1.1 договору).

В пункті 4.2 Договору сторони обумовили, що оплата за даним договором здійснюється не пізніше 3 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Позивачем в якості доказів надання адвокатським об`єднанням "Октопус" (в особі представника Костюка С.В.) правової допомоги додано до матеріалів справи розрахунок адвокатських послуг та акт виконаних послуг, з яких вбачається, що позивачу були надані наступні послуги:

- складання і подання позовної заяви - 2 години, вартістю 3000,00 грн.

Відповідач, не погоджуючись з розміром витрат на правничу допомогу, у своїх письмових поясненнях стверджує про фіктивність надання професійної правничої допомоги та їх оплати для стягнення коштів з відповідача.

Дослідивши надані позивачем документи, враховуючи заперечення відповідача та наведені норми права, суд дійшов висновку, що розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на оплату послуг адвоката в даному випадку є неспівмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами).

Приймаючи до уваги викладене, враховуючи фактичний об`єм виконаної адвокатом роботи, складність справи, зокрема, те, що дана справа є справою незначної складності, суд вважає обґрунтованими заявлені позивачем до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу по складанню позову у сумі 1000,00 грн.

Вказаний розмір витрат, на переконання суду, обумовлений об`єктивною тривалістю часу, яку адвокат витратив під час підготовки позовної заяви у цій справі, якістю та об`ємом підготовлених матеріалів, а також складністю питань, які були предметом розгляду у справі.

Відтак, на користь позивача слід присудити витрати на правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн., за рахунок Вишгородської міської ради Київської області.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення з даним позовом до суду позивач судовий збір не сплачував, оскільки є звільненим від сплати судового збору як учасник бойових дій на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір". Таким чином, судовий збір за рахунок відповідача на користь позивача відшкодуванню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Вишгородської міської ради від 30.06.2022 №18/74 про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, на території Вишгородської територіальної громади, приблизною площею 1,8890 гектара для ведення особистого селянського господарства, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221888800:38:139:0306, у відповідності до викопіювання з кадастрової карти.

3. Зобов`язати Вишгородську міську раду на найближчому пленарному засіданні сесії Вишгородської міської ради повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 (РНКПО НОМЕР_1 ) про дозвіл на розробку проєкту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки, на території Вишгородської територіальної громади, приблизною площею 1,8890 гектара для ведення особистого селянського господарства, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221888800:38:139:0306, у відповідності до викопіювання з кадастрової карти, в порядку і спосіб, передбачені статтею 118 Земельного кодексу України, з урахуванням висновків суду.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати у розмірі 1000,00 грн. (одна тисяча грн. 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Вишгородської міської ради (ідентифікаційний код 04054866, місцезнаходження: 07300, Київська обл., Вишгородський р-н., м. Вишгород, пл. Шевченка, буд. 1).

5. Відстрочити виконання рішення суду у зобов`язальній частині до припинення (скасування) воєнного стану в Україні.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст судового рішення складено 23.02.2023.

Суддя Кушнова А.О.