Рішення

від 27.02.2023 по справі 910/13014/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.02.2023Справа № 910/13014/22За позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "САН-СТРІМ"

про стягнення 28910,37 грн.

Суддя Усатенко І.В.

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "САН-СТРІМ" про стягнення 28910,37 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором № 1668/13 від 09.10.2014.

Ухвалою суду від 06.12.2022 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

12.12.2022 від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви на виконання ухвали від 06.12.2022.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.12.2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено відповідачу строк у п`ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позов.

14.02.2023 через канцелярію суду від позивача надійшла заява про зміну предмету позову, в якій позивач просить змінити предмет спору та стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 28910,37 грн, з яких: основний борг - 15499,20 грн, штраф - 2324,8 грн, 3% річних - 1560,54 грн, інфляційне збільшення - 6951,82 грн, пеня - 2573,93 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Заява була подана позивачем на стадії розгляду справи по суті.

Суд відзначає, що при зверненні з позовом позивачем заявлено ціну позову у сумі 28910,37 грн, в описовій частині позовної заяви також вказано дану ціну позову та деталізовано її, крім того, до позовної заяви долучено детальні розрахунки штрафних санкцій і боргу на загальну суму 28910,37 грн. З вищезазначеного вбачається, що позивач звернувся з позовом про стягнення 28910,37 грн, натомість в резолютивній його частині загалом просив стягнути 24320,23 грн. За таких умов, суд розцінює заяву про зміну предмету позову як заяву про допущену позивачем описку, оскільки, насправді предмет позову, поданою позивачем заявою, не був змінений.

Суд розглядає справу в межах заявленого предмету позову на загальну суму 28910,37 грн з урахуванням поданої позивачем заяви та виправленої ним описки в резолютивній частині позовної заяви.

Ухвалу суду про відкриття провадження у даній справі було направлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Сан-Стрім" за адресою: 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 82, офіс 256, яка вказана в позовній заяві та відповідає адресі місцезнаходження у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Водночас, суд звертає увагу, що поштове відправлення з ухвалою суду про відкриття провадження у даній справі не було вручене відповідачу та було повернуте до суду з відміткою у довідці відділення поштового зв`язку на відповідному конверті "адресат відсутній за вказаною адресою" - 30.12.2022 року.

Згідно приписів ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

В п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України визначено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Виходячи зі змісту статей 120, 242 Господарського процесуального кодексу України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, суд дійшов висновку, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.08.2020 року у справі № 904/2584/19.

Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, суд вважає, що факт неотримання відповідачем поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу про відкриття провадження у справі за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб`єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і не звернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.09.2020 року у справі № 910/9791/18.

Отже, керуючись приписами п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що днем вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі від 19.12.2022 року у справі № 910/13014/22 є 30.12.2022 року.

Тобто, строк для надання відзиву на позовну заяву до 16.01.2023 року (включно).

На адресу суду від відповідача відзиву на позов, клопотань, заяв тощо не надходило.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

09.10.2014 року між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" (підприємство) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сан-Стрім" (розповсюджувач) укладено договір на право тимчасового користування місцем для розміщення рекламного засобу, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва № 1668/13, відповідно до умов п. 1.1. якого, за цим договором на підставі відповідного наказу дозвільного органу про встановлення пріоритету на місце (-я) для розміщення рекламного (-их) засобу (-ів), дозволу (-ів) на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та у певному місці, наданого (-их) на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Розповсюджувачеві надається право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення рекламного (-их) засобу (-ів), що перебуває (-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва, його районів або повноваження щодо розпорядження яким (-и) здійснюють органи місцевого самоврядування м. Києва, за умов повного дотримання розповсюджувачем договору та порядку розміщення реклами в місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 22 вересня 2011 року № 37/6253, з наступними змінами та доповненнями, а розповсюджувач зобов`язується користуватися наданим йому Правом тимчасового користування, своєчасно та згідно з умовами договору перераховувати плату за право тимчасового користування виключно на поточний рахунок підприємства, належним чином, своєчасно та у повному обсязі виконувати свої обов`язки за договором та не зловживати наданими розповсюджувачу правами.

Пунктом 5.2.3. договору визначено, що розповсюджувач зобов`язується не пізніше 25 числа поточного місяця, отримувати та сплачувати рахунки за Право тимчасового користування, у тому числі у разі встановлення пріоритету.

Відповідно до п. 6.1. договору, сторони домовились, що ціною цього договору є плата за право тимчасового користування, розрахована згідно вимог Порядку, цього договору, згідно встановлених за розповсюджувачем пріоритетів та наданих дозволів, вказаних у відповідних адресних програмах.

Згідно з п. 6.2., 6.3 договору розмір плати за право тимчасового користування встановлюється виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією) та нараховується підприємством відповідно до вимог порядку та умов цього договору. Підставою для нарахування плати за право тимчасового користування місцями та внесення розповсюджувачем відповідно плати є рішення дозвільного органу та/або виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та укладений договір на право тимчасового користування місцями.

Пунктом 6.7. договору передбачено, що розрахунковим періодом надання права тимчасового користування та нарахування плати за право тимчасово користування є календарний місяць.

Відповідно до п. 6.8. договору плата за право тимчасового користування нараховується щомісячно та перераховується розповсюджувачем зовнішньої реклами не пізніше 25 числа поточного місяця, виключно на поточний рахунок підприємства, в розмірах, зазначених підприємством в рахунках. Факт неотримання рахунку не звільняє розповсюджувача зовнішньої реклами від здійснення плати за право тимчасово користування.

Адресними програмами № 19 від 17.11.2016 та № 18 від 23.09.2016 сторони погодили розміщення рекламних засобів за адресами: Голосіївський р-н: вул. Академіка Заболотного виїзд на Столичне шосе (біля автосалону), Столичне шосе 170 м до вулиці Новопирогівської ліворуч, Столичне шосе 320 м до провулку Охтирського праворуч; Дарницький р-н: вул. Ахматової 33 навпроти (розподільча смуга); Печерський район: вулиця Басейна 3. У вказаних адресних програмах сторонами погоджено місячну вартість плати за користування правом на розміщення рекламних засобів.

Позивачем було виставлено відповідачу рахунки № 193156 від 13.05.2019 року на суму 7749,60 грн. та № 196043 від 14.06.2019 року на суму 7749,60 грн., всього на суму 15499,20 грн.

Спір у справі виник, у зв`язку з неналежним виконанням, на думку позивача, відповідачем грошового зобов`язання за договором, у зв`язку з чим позивач вказує на існування підстав для стягнення заборгованості по сплаті орендних платежів за період з 01.05.2019 року по 30.06.2019 року у сумі 15499,20 грн.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Окрім того, позивач просить суд стягнути з відповідача санкції за порушення виконання грошового зобов`язання по сплаті орендних платежів.

Відповідно до частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором найму (оренди).

Приписами частини 1 статті 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з частиною 6 статті 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частина 1 статті 759 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Судом встановлено, що позивачем на виконання умов договору було передано відповідачу право тимчасового користування місцями для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів), що перебуває(-ють) у комунальній власності територіальної громади міста Києва та, як наслідок, у відповідача виник обов`язок оплачувати обумовлену договором плату.

Договір оренди є одним з видів зобов`язального майнового найму, правовідносини за яким регламентуються загальними нормами зобов`язального права та майнового найму. Своєчасне внесення орендної плати за користуванням майном є одним з основних обов`язків наймача (орендаря), належне виконання якого вимагається законом.

За користування майном з наймодавця справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (частина 1 статті 762 ЦК України).

Згідно з пунктом 5 статті 762 Цивільного кодексу України плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 ГК України).

Як встановлено судом вище, порядок, строк та розмір плати закріплений у пунктах 5.2.3., 6.1.-6.3., 6.8. договору.

Так, плата перераховується розповсюджувачем не пізніше 25 числа поточного місяця, виключно на поточний рахунок підприємства, в розмірах, зазначених підприємством в рахунках. Факт неотримання рахунку не звільняє розповсюджувача зовнішньої реклами від здійснення плати за право тимчасово користування.

На виконання умов договору відповідачу виставлялися рахунки № 193156 від 13.05.2019 року за період з 01.05.2019 року по 31.05.2019 року на суму 7749,60 грн. та № 196043 від 14.06.2019 року за період з 01.06.2019 року по 30.06.2019 року на суму 7749,60 грн.

Отже, виходячи з положень п. 6.8. договору, строк оплати рахунків № 193156 від 13.05.2019 - до 25.05.2019 року та № 196043 від 14.06.2019 - до 25.06.2019 року.

Частиною п`ятою статті 254 Цивільного кодексу України визначено, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

З огляду на те, що 25.05.2019 року є неробочим днем (субота), тому строк оплати орендних платежів за травень 2019 року спливає 27.05.2019 року, яке є першим робочим днем після 25.05.2019 року.

Отже, строк оплати орендних платежів за спірний період є таким, що настав.

Станом на момент звернення до суду з даним позовом у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі 15499,20 грн.

Наявність, обсяг заборгованості відповідача у розмірі 15499,20 грн. та настання строку виконання обов`язку щодо сплати не були спростовані відповідачем.

При цьому, за змістом статей 598, 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Позивачем доведено суду факт порушення з боку відповідача своїх зобов`язань щодо не здійснення повної оплати вартості наданих послуг, тоді як строк виконання відповідачем зобов`язання з оплати послуг настав.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та положень договору, зважаючи на відсутність в матеріалах справи контррозрахунку суми заявленої до стягнення та враховуючи, що позивач має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 15499,20 грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача штраф у розмірі 2324,88 грн., інфляційне збільшення у розмірі 6951,82 грн., 3% річних у розмірі 1560,54 грн. та пеню у розмірі 2573,93 грн. за порушення виконання грошового зобов`язання по сплаті орендних платежів.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З положень п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частинами 2, 3 статті 549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання, а пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання зобов`язання.

Право підприємства на нарахування розповсюджувачу пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у термін, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення та 3% річних від простроченої суми закріплено у пункті 7.2. договору. Окрім того, пунктом 7.3. договору встановлено право підприємства додатково нарахувати боржнику за прострочення внесення платежів штраф у розмірі 15 відсотків простроченої суми.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У пункті 7.7. договору сторони визначили, що строк позовної давності стягнення штрафних санкцій за договором складає три роки та нараховуються протягом всього строку позовної давності.

Відповідно до приписів статті 1 Закону України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Тобто, законодавством визначено механізм нарахування та сплати пені, однак залишено на врегулювання сторін лише питання про встановлення такого обов`язку та розміру пені в договорі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.04.2020 року у справі № 911/1189/19.

Відтак, за змістом наведених положень законодавства розмір штрафних санкцій за порушення грошових зобов`язань та період для їх нарахування встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Відповідний правовий висновок був сформований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 року у справі № 904/4156/18.

Зі змісту пунктів 7.2., 7.3. та 7.7. договору вбачається, що сторонами було визначено розмір пені та штрафу, строки та порядок їх нарахування.

Як вже зазначалося судом вище, строк сплати орендних платежів згідно виставлених позивачем рахунків за травень 2019 - до 27.05.2019 року, за червень - до 25.06.2019 року.

Отже, відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання з 28.05.2019 року та 26.06.2019 року відповідно, тому саме з цих дат є правомірним нарахування штрафних санкцій.

З наведеного у позовній заяві розрахунку вбачається, що позивач здійснює нарахування пені за травень 2019 року з 26.05.2019-25.11.2019, 3% річних - з 25.05.2019-01.11.2022, а не з 28.05.2019 року, тому суд дійшов висновку здійснити власний розрахунок пені за період з 28.05.2019 року по 25.11.2019 року та 3% річних з 28.05.202 по 01.11.2022 (граничний строк визначений позивачем). За прострочення оплати оренди за червень 2019 суд розраховує 3% з 26.07.2019 по 01.11.2022, пеню з 26.06.2019 по 25.12.2019 - межах визначеного позивачем періоду.

Здійснивши розрахунок пені, судом встановлено, що загальна сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, за розрахунком суду, становить 2559,07 грн., в іншій частині позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 14,86 грн. позивачу належить відмовити.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок суми штрафу, судом встановлено, що вказане нарахування проведено позивачем у відповідності до умов укладеного між сторонами договору та вимог чинного законодавства, а відтак вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу є обґрунтованими та підлягають задоволенню, за розрахунком позивача, в сумі 2324,88 грн.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3% річних від простроченої суми.

Суд здійснив перерахунок втрат від інфляції за загальний період з червня 2019 по жовтень 2022. Згідно перерахунку суду сума втрат від інфляції, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 6884,10 грн.

Як уже було зазначено вище, позивач невірно визначив початок періоду нарахування санкцій, в тому числі і 3% річних. Згідно перерахунку суду, за загальний період з 28.05.2019 по 01.11.2022 з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3 % річних у розмірі 1558,62 грн.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 74, 75 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Відповідно до ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, підтвердженими наявними в матеріалах справи доказами та не спростованими належним чином у встановленому законом порядку відповідачем, а відтак такими, що підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сан-Стрім" (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 82, офіс 256, ідентифікаційний код 39125396) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" (04070, м. Київ, Боричів узвіз, 8, ідентифікаційний код 26199714) основний борг у розмірі 15499 (п`ятнадцять тисяч чотириста дев`яносто дев`ять) грн 20 коп., штраф у розмірі 2324 (дві тисячі триста двадцять чотири) грн 88 коп, втрати від інфляції у розмірі 6884 (шість тисяч вісімсот вісімдесят чотири) грн 10 коп., 3% річних у розмірі 1558 (одна тисяча п`ятсот п`ятдесят вісім) грн 62 коп., пеню у розмірі 2559 (дві тисячі п`ятсот п`ятдесят дев`ять) грн 07 коп. та судовий збір у розмірі 2473 (дві тисячі чотириста сімдесят три) грн 75 коп.

3. В частині позовних вимог про стягнення пені у розмірі 14,86 грн, 3% річних у розмірі 1,92 грн, втрати від інфляції у розмірі 67,72 грн - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Суддя І.В.Усатенко