Рішення

від 01.10.2021 по справі 925/824/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.10.2021Справа № 925/824/20

Суддя Господарського суду міста Києва ДЖАРТИ В.В., розглянув без виклику (повідомлення) представників сторін у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Епіцентр К"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеценергоресурси"

про стягнення 105 835,26 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Черкаської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Епіцентр К" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеценергоресурси" про стягнення 105 835,26 грн заборгованості, з яких 100 526,85 грн складає основний борг з урахуванням інфляції, 798,71 грн - три проценти річних та 4 509,70 грн - штрафні санкції у розмірі подвійної облікової ставки (за визначенням позивача). Також позивачем заявлено про стягнення судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним, за твердженням позивача, виконанням відповідачем умов Договору поставки № 72 від 23.12.2019 в частині здійснення своєчасно та в повному обсязі оплати за отриманий товар.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 26.06.2020 справу № 925/824/20 було передано за територіальною юрисдикцією (підсудністю) до Господарського суду міста Києва.

За наслідками автоматичного розподілу справи № 925/824/20 справа передана для розгляду судді Джарти В. В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.08.2020 відкрито провадження у справі № 925/824/20 за вищезазначеною позовною заявою та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання), сторонам визначено строки для надання відзиву, відповіді на відзив, заперечень на відповідь на відзив.

Ухвала про відкриття провадження у справі отримана уповноваженим представником позивача 08.09.2020, що підтверджено наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0105474323486.

Щодо повідомлення відповідача суд зазначає наступне.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статті 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини 4 статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 11 статті 242 ГПК України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

За приписами частин 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, з метою повідомлення відповідача про проведення підготовчого засідання у справі, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала від 10.12.2020 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03040, м.Київ, вул. Бурмистренка, будинок 8/9.

Однак, конверт, скерований на адресу відповідача був повернутий до суду відділеннями поштового зв`язку з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".

Згідно з пунктом 5 частини 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частин 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

За змістом частин 1, 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Отже, судом вчинені необхідні дії для належного повідомлення учасників судового процесу про відкриття провадження у справі.

Частиною 2 статті 178 ГПК України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Беручи до уваги, що позивач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 ГПК України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.08.2021, не подав до суду відзив, тому останній не скористався наданими йому процесуальними правами, у зв`язку із чим за висновками суду, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 ГПК України.

Будь-яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.

Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

23.12.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Епіцентр К" в якості постачальника (далі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Спеценергоресурси" (далі - відповідач, покупець було укладено Договір поставки № 72 (далі - Договір) за умовами якого постачальник зобов`язався в порядку та на умовах Договору поставляти покупцю продукцію, визначену Договором та додатками до нього, а покупець - приймати та оплачувати таку продукцію (далі - Товар).

У розділі 2 Договору сторони погодили порядок поставки товару, а саме: поставка здійснюється на умовах DDP окремими партіями (товар, поставлений по одній накладній) на підставі прийнятих постачальником до виконання замовлень покупця.

Право власності на Товар переходить до покупця в момент отримання його за видатковою накладною від постачальника. У момент приймання Товару покупець повинен надати постачальнику довіреність на отримання ТМЦ та видаткову накладну, підписані уповноваженим представником покупця і скріплені печаткою. (пункт 2.8 Договору)

Відповідно до пункту 5.4 Договору у разі підписання представником покупця видаткової накладної, вважається, що Товар прийнятий покупцем і у нього не має претензій щодо його асортименту, комплектності, кількості і якості, крім виявлення покупцем прихованих недоліків Товару. У цьому випадку сторонами складається Акт з переліком таких недоліків.

Пунктом 6.5 Договору встановлено обов`язок покупця оплатити 100% вартості Товару протягом 20 банківських днів з моменту отримання Товару за відповідним замовленням.

За порушення порядку оплати (несвоєчасна або не повна оплата) Товару згідно пункту 8.2 Договору покупець на вимогу постачальника зобов`язаних сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період існування заборгованості, від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

На виконання умов укладеного Договору позивач поставив відповідачу Товар на загальну суму 116 272,19 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями видатковими накладними.

Проте, за твердженням позивача, яке не спростовано відповідачем та матеріалами справи, свій обов`язок щодо здійснення оплати за отриманий Товар відповідач виконав частково, внаслідок чого у останнього наявна заборгованість в сумі 99 430,73 грн.

З метою досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача з претензією № 3221 від 06.05.2021 яка була залишена адресатом без відповіді.

Враховуючи наведене вище, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва за захистом свого порушеного права з позовом про стягнення з відповідача 105 835,26 грн заборгованості, з яких 100 526,85 грн складає основний борг з урахуванням інфляції, 798,71 грн - три проценти річних та 4 509,70 грн - штрафні санкції у розмірі подвійної облікової ставки. Також позивач просить покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Норми вказаної статті кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Згідно статті 173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 1 статті 175 ГК України встановлено, що майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Положеннями частини 1 статті 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Положеннями частини 1 статті 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до частини 2 статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, 5 кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як встановлено судом та не спростовано відповідачем, на виконання умов Договору позивачем поставлено Товар на загальну суму 116 272,19 грн.

На підтвердження здійснення позивачем поставки Товару відповідачу до позовної заяви долучено належним чином засвідчені копії підписаних та скріплених печатками сторін видаткових накладних у кількості 6 шт., а також довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей.

Оплата за поставлений Товар відповідно до пункту 6.5 Договору мала бути здійснена відповідачем у строк по 18.03.2020.

Проте, за твердженням позивача, оплата за Товар булла здійснена частково внаслідок чого станом на 18.03.2020 за позивачем обліковується заборгованість в сумі 99 430,73 грн

Доказів належної своєчасної та в повному обсязі оплати відповідачем за отриманий Товар сторонами не надано.

Враховуючи те, що загальна сума основного боргу відповідача в розмірі 99 430,73 грн, підтверджена наявними у матеріалах справи належними доказами, відповідачем наявність заборгованості не оспорюється і відповідач на момент прийняття рішення не надав суду документів, які свідчать про повне погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача до відповідача про стягнення вказаної суми основного боргу, у зв`язку з чим позов в частині стягнення основної заборгованості в сумі 99 430,73 грн підлягає задоволенню.

Позивачем також заявлено вимогу про стягнення штрафних санкцій у вигляді 4 509,70 грн пені.

Як встановлено судом вище, відповідач обов`язку по сплаті грошових коштів у визначений Договором строк не виконав, допустивши прострочення виконання зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов`язань (стаття 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (стаття 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом або договором відповідальності.

Пунктом 3 частини 1 статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частинами 2, 3 статті 549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання, а пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання зобов`язання.

Право постачальника на нарахування покупцю пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення оплати, від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу закріплено у пункті 8.2 Договору.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до приписів статті 1 Закону України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Тобто, законодавством визначено механізм нарахування та сплати пені, однак залишено на врегулювання сторін лише питання про встановлення такого обов`язку та розміру пені в договорі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 911/1189/19.

Відтак, за змістом наведених положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Відповідний правовий висновок був сформований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18.

Зі змісту пунктів 8.2 Договору вбачається, що сторонами було визначено розмір пені (подвійна облікова ставка НБУ), порядок нарахування пені та строк її нарахування (на суму заборгованості за кожен день прострочення).

Зважаючи на викладене вище, суд зазначає, що визначений позивачем період для нарахування пені 19.03.2020 - 24.06.2020 є правильним.

Перевіривши розрахунок пені, суд дійшов обґрунтованого висновку, що наданий позивачем розрахунок є арифметично вірним, та до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 4 509,70 грн пені.

Окрім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача трьох процентів річних в сумі 798,71 грн та 1 096,12 грн інфляційного збільшення боргу, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перевірку наданих позивачем розрахунків 3% річних, суд дійшов висновку, що зазначені розрахунки є вірними, відтак, вимоги про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 798,71 грн підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо заявлених до стягнення інфляційних втрат в сумі 1 096,12 грн суд зазначає наступне.

За змістом статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У зазначеній нормі закону визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Аналогічні висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц.

Здійснивши перевірку правильності нарахування інфляційних втрат, суд дійшов висновку що визначений позивачем період для нарахування інфляційної складової боргу є вірним.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційної складової боргу, суд, керуючись імперативними приписами частини 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку суду розглядати спір не інакше як в межах заявлених позовних вимог, дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат в розмірі 1 096,12 грн.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 78 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У зв`язку з наведеними обставинами суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Відповідно пункту 3 частини 4 статті 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 910/13407/17.

З огляду на викладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Під час розподілу витрат по сплаті судового збору судом враховано приписи частини 9 статті 129 ГПК України за якими у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-80, 86, 129, 232-233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеценергоресурси" (03040, м.Київ, Голосіївський район, ВУЛИЦЯ БУРМИСТЕНКА, будинок 8/9; ідентифікаційний код 36776936) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Епіцентр К" (04128, Україна, 04128, місто Київ, ВУЛИЦЯ БЕРКОВЕЦЬКА, будинок 6-К; ідентифікаційний код 32490244) 99 430,73 грн (дев`яносто дев`ять тисяч чотириста тридцять гривень 73 копійки) основної заборгованості, 4 509,70 грн (чотири тисячі п`ятсот дев`ять гривень 70 копійок) пені, 798,71 грн (сімсот дев`яносто вісім гривень 71 копійка) трьох процентів річних, 1 096,12 грн (одну тисячу дев`яносто шість гривень 12 копійок) інфляційних втрат та 2 102,00 грн (дві тисячі сто дві гривні 00 копійок) судового збору.

3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 02.12.2022.

СУДДЯ ВІКТОРІЯ ДЖАРТИ