Постанова

від 22.02.2023 по справі 440/13657/21

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2023 р.Справа № 440/13657/21Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Бартош Н.С. , Григорова А.М. ,

за участю секретаря судового засідання Шаповал В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Сенчанської сільської ради Миргородського району Полтавської області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.12.2021, головуючий суддя І інстанції: О.О. Кукоба, м. Полтава, повний текст складено 29.12.21 по справі № 440/13657/21

за позовом ОСОБА_1

до Сенчанської сільської ради Миргородського району Полтавської області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Сенчанської сільської ради Миргородського району Полтавської області , в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення Сенчанської сільської ради від 29.09.2021 No204 в частині відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою; зобов`язати відповідача надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2021 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано пункт 7 рішення дванадцятої сесії восьмого скликання (третє пленарне засідання) Сенчанської сільської ради Миргородського району Полтавської області від 29 вересня 2021 року No204 "Про розгляд заяв громадян щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки", яким відмовлено громадянці ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою. Зобов`язано Сенчанську сільську раду Миргородського району Полтавської області повторно розглянути на сесії заяву ОСОБА_1 від 12 серпня 2021 року (вхідний № Г-761) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства з урахуванням висновків суду. У задоволенні іншої частини позовних вимог та клопотання про встановлення судового контролю відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Сенчанської сільської ради Миргородського району Полтавської області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 454,00 грн (чотириста п`ятдесят чотири гривні) та 750,00 грн (сімсот п`ятдесят гривень) витрат на професійну правничу допомогу.

Сенчанська сільська рада Миргородського району Полтавської області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції , подала апеляційну скаргу , вважає його необгрунтованим та незаконним , винесеним з грубим порушенням норм процесуального права, які регулюють підстави, умови та порядок розгляду, ухвалення рішень по справі, а також норм матеріального права щодо неправильного їх застосування, неповного з`ясування обставин по справі. Посилаючись на обставини та обґрунтування , викладені в апеляційній скарзі , просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2021 року повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити гр. ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог .

Учасники справи про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені заздалегідь та належним чином.

Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписівст. 229 КАС України.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 12.08.2021 ОСОБА_1 звернулась до Сенчанської сільської ради із заявою про надання дозволу на розробку землевпорядної документації щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2,00 га із земель запасу для ведення особистого селянського господарства на території Сенчанської (колишньої Ісковецької) сільської ради. До заяви позивач додала викопіювання з кадастрової карти із зображенням бажаного місця розташування земельної ділянки у межах кадастрового номера 5322682800:00:002:0050 .

29.09.2021 на дванадцятій сесії восьмого скликання Сенчанської сільської ради прийняте рішення №204 "Про розгляд заяв громадян щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки" пунктом 7 якого відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою на підставі статті 2, пункту "б" статті 6 Закону України "Про землеустрій" з метою забезпечення раціональної системи землекористування - земельна ділянка передбачена для передачі в оренду громадянину для сінокосіння і випасання худоби .

Не погодившись з цим рішенням органу місцевого самоврядування, позивач оскаржила його до суду.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того , що відмова відповідача, оформлена рішенням від 29.09.2021 №204 (пункт 7), не ґрунтується на вимогах статті 118 Земельного кодексу України, а тому оспорюване рішення належить визнати протиправним та скасувати. Також, суд вважає , що належним способом захисту, необхідним для відновлення прав позивача, є саме зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства з урахуванням висновків суду.

Згідно з ч.1ст.308 КАС Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржується, отже, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в частині задоволення позову.

Колегія суддівпогоджується з висновком суду першої інстанції , виходячи з наступного.

Згідно з частиною другоюстатті 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Відповідно достатті 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно доч. 1 ст. 22 Земельного кодексу України, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Пунктом а)частини 2 статті 22 Земельного кодексу України встановлено, що до земель сільськогосподарського призначення належать сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).

За змістом частини першоїстатті 116 Земельного кодексу Українигромадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до частини четвертої цієї статті, передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Частинами шостою, сьомоюстатті 118 Земельного кодексу Українивизначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначенихстаттею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначенихстаттею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначенихстаттею 122 цього Кодексурозглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

За змістом пункту "б" частини першоїстатті 121 Земельного кодексу Українигромадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Згідно з частиною першоюстатті 122 Земельного кодексу Українисільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Пунктом 34 частини першоїстатті 26 Закону України від 21.05.97 №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні"(надалі - Закон №280/97-ВР) передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як вирішення відповідно дозаконупитань регулювання земельних відносин.

За змістомстатті 59 Закону №280/97-ВРрішення місцевої ради приймаються у формі відповідних рішень, прийнятих на сесії місцевої ради та рішень виконавчого комітету.

Частинами 1, 2ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування"визначено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Таким чином, визначена законом процедура вирішення питання про надання або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого "земельного" питання.

З огляду на вимоги частини другоїстатті 19 Конституції Українидотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов`язковим. Вказане узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 13.02.2019 року у справі № 820/688/17, в якому суд наголосив, що рішення відповідача про відмову в наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не може відповідати критеріям, установленим частиною третьоюстатті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо не надає чіткої та зрозумілої відповіді стосовно наявності причини (причин), які унеможливлюють позитивне вирішення порушеного позивачем питання.

Так, частиною сьомоюстатті 118 ЗК Українивстановлено два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, а саме: надати дозвіл або відмову в наданні такого дозволу.

Так само, частиною сьомоюстатті 118 ЗК Українивизначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, а саме:

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленомузакономпорядку.

Чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положеньстатті 118 ЗК України.

Отже, якщо особою, яка звернулася до відповідного органу місцевого самоврядування, виконані усі передумови для отримання відповідного дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність, то відповідно підстави для відмови у наданні такого дозволу відсутні.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 18.10.2018 у справі №806/1316/18 зазначив, що перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, який визначений ч. 7ст. 118 ЗК України, є вичерпним. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положеньстатті 118 ЗК України.

Як встановлено судом зі змісту спірного рішення, відповідач, відмовляючи ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, виходив з того, що обрана нею земельна ділянка передбачена для передачі в оренду громадянину для сінокосіння і випасання худоби.

Так, з матеріалів справи вбачається , що наказом Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 27.11.2020 №o9-ОТГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" Сенчанській сільській раді у комунальну власність передані земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 1658,0377 га.

У додатку до акта приймання-передачі земельних ділянок від 27.11.2020 (пункт 72) зазначена земельна ділянка кадастровий номер 5322682800:00:002:0050, цільове призначення - землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам).

23.12.2020 рішенням другої сесії восьмого скликання Сенчанської сільської ради земельні ділянки прийняті у комунальну власність Сенчанської територіальної громади.

03.02.2021 відповідачем зареєстровано право комунальної власності на земельну ділянку кадастровий номер 5322682800:00:002:0050.

27.04.2021 до сесії Сенчанської сільської ради звернувся громадянин ОСОБА_2 із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, у т.ч. кадастровий номер 5322682800:00:002:0050, для сінокосіння та випасання худоби з подальшою передачею в оренду на 10 років.

Рішенням сьомої сесії восьмого скликання Сенчанської сільської ради від 30.04.2021 No136 надано дозвіл ОСОБА_3 на розроблення проектів землеустрою .

При цьому, 10.08.2021 державним кадастровим реєстратором відділу у Лохвицькому районі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області здійснено поділ земельної ділянки кадастровий номер 5322682800:00:002:0050, внаслідок чого у Державному земельному кадастрі зареєстровані дві земельні ділянки з кадастровими номерами 5322682800:00:002:0054 (площею 2,00 га) та 5322682800:00:002:0053 (площею 8,1033 га) .

Дії кадастрового реєстратора ОСОБА_4 оскаржені відповідачем до Держгеокадастру, відомості про розгляд скарги у матеріалах справи відсутні.

Позивач виявила намір отримати у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га у межах земельної ділянки кадастровий номер 5322682800:00:002:0050. На момент розгляду справи у суді це земельна ділянка кадастровий номер 5322682800:00:002:0053 площею 8,1033 га.

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку кадастровий номер 5322682800:00:002:0053 підтверджено, що наразі відповідна земельна ділянка за цільовим призначенням відноситься до земель запасу (землі сільськогосподарського призначення), код 16.00.

Матеріали справи не містять доказів передачі у власністьчи в оренду іншим особам вищевказаної земельної ділянки.

Відомості про розробку землевпорядної документації та зміни цільового призначення обраної позивачем земельної ділянки із земель запасу (16.00) на землі для сінокосіння і випасання худоби (01.08) у матеріалах справи відсутні, тому доводи апелянта на положення Закону України "Про рослинний світ", висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 22.01.2020 у справі No468/1498/17-ц, від 28.01.2019 у справі No473/4413/17 є помилковими.

З урахуванням наведеного доводи відповідача про неможливість надання обраної позивачем земельної ділянки у приватну власність для ведення особистого селянського господарства, що мотивовані відведенням такої земельної ділянки під сіножаті та пасовища.

Суд зазначає, що у силу статті 1 Закону України "Про землеустрій" документація із землеустрою (землевпорядна документація) - затверджені в установленому порядку текстові та графічні матеріали, якими регулюється використання та охорона земель державної, комунальної та приватної власності, а також матеріали обстеження і розвідування земель тощо; заходи із землеустрою - передбачені документацією із землеустрою роботи щодо раціонального використання та охорони земель, формування та організації території об`єкта землеустрою з урахуванням їх цільового призначення, обмежень у використанні та обмежень (обтяжень) правами інших осіб (земельних сервітутів), збереження і підвищення родючості ґрунтів; землеустрій - сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональну організацію території адміністративно-територіальних одиниць, суб`єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил.

Відповідно до пункту "а" частини першої статті 20 названого Закону, землеустрій проводиться в обов`язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі розробки документації із землеустрою щодо організації раціонального використання та охорони земель.

Однак, матеріали справи наразі не містять відомостей про розробку гр. ОСОБА_3 землевпорядної документації, її погодження та затвердження у визначеному законом порядку, передачі обраної позивачем земельної ділянки у користування вказаному громадянину та державної реєстрації права користування земельними ділянками.

Так, у силу статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Матеріали справи доказів оформлення ОСОБА_3 речового права на земельну ділянку не містять, а отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного вирішення питання про надання її у власність чи користування. Рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі No 826/5735/16). Однак, отримання такого дозволу не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки дозвіл не є правовстановлюючим актом, про що Велика Палата Верховного Суду зазначила у постановах від 23.01.2019 у справі №308/10112/16- а, від 18.12.2019 у справі №160/4211/19.

Відповідач у ході розгляду справи не довів обставини перебування спірної земельної ділянки у користуванні іншої особи, а також не надав суду доказів, що свідчили б про невідповідність поданої позивачем заяви щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою від 12 серпня 2021 року (вхідний № Г-761) вимогам чинного законодавства.

Спірне рішення не містить посилань на інші підстави для висновку про невідповідність поданої позивачем заяви вимогам частин шостої, сьомоїстатті 118 ЗК України.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що чинним законодавством не передбачено право сільської ради відступати від положеньст. 118 Земельного кодексу України, в тому числі не передбачено й прийняття сільською радою рішення про відмову в задоволенні вимоги, порушеної в заяві про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, у зв`язку з відведенням земельної ділянки іншій особі.

Дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки надається усім, хто звернувся. Як наслідок, проект можуть розробляти одночасно декілька замовників, а хто з них отримає ділянку, - визначатиметься на стадії затвердження проекту та надання її у власність.

Рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку проте,отримання такого дозволу не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки дозвіл не є правовстановлюючим актом.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постановахВеликої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 р. у справі № 826/5735/16,від 23.01.2019 р. у справі № 308/10112/16-а, від 18.12.2019 р. у справі №160/4211/19, постановах Верховного Суду від 27.02.2018 р. у справі № 545/808/17, від 18.05.2022 р. у справі № 154/3345/16.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що поділ державним кадастровим реєстратором земельної ділянки кадастровий номер5322682800:00:002:0050не може бути підставою для відмови у наданні позивачці дозволу на розробку проекту землеустрою, оскільки обрана нею земельна ділянка розташована в межах земельної ділянки кадастровий номер 5322682800:00:002:005,3 площею 8,1033 га, відомості, про зареєстровані права на яку, у ДЗК на час прийняття оскаржуваного рішеннявідсутні.

Посилання апелянта на те, що обрана позивачем земельна ділянка не відноситься до земель комунальної власності є безпідставними, оскільки у силу пункту 34 Перехідних положень Земельного кодексу України у редакції Закону України від 28.04.2021 № 1423-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" (набрав чинності 27.05.2021) з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад.

Факт поділу державним кадастровим реєстратором земельної ділянки кадастровий номер 5322682800:00:002:0050 не зумовлює підстав для відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою, адже обрана нею земельна ділянка розташована в межах земельної ділянки кадастровий номер 5322682800:00:002:0053 площею 8,1033 га, відомості про зареєстровані права на яку у ДЗК відсутні.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно із ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Згідно з приписами ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргубез задоволення, а судове рішення без змін.

З урахуванням того, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, відсутні правові підстави, в розумінні ст.139 КАС України, для розподілу судових витрат. Доводів щодо незгоди з розміром судових витрат апеляційна скарга не містить.

Враховуючи те, що ця справа була розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження, дане рішення (постанова) суду апеляційної інстанції відповідно до ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.12.2021 по справі № 440/13657/21 залишити без змін.

.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. ПодобайлоСудді(підпис) (підпис) Н.С. Бартош А.М. Григоров Повний текст постанови складено 27.02.2023 року