Постанова

від 27.02.2023 по справі 640/22559/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/22559/19 Головуючий у 1 інстанції: Федорчук А.Б.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2023 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Аліменка В.О.

Кузьмишиної О.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 вересня 2022 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НІГЯР» до Головного управління ДПС у м. Києві визнання протиправним та скасування рішення

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «НІГЯР» (далі - ТОВ «НІГЯР») звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДФС у місті Києві про відмову в прийнятті звітної податкової декларації Товариства з обмеженою відповідальністю «НІГЯР» з податку на додану вартість за вересень 2019 року, яке викладене у письмовому повідомленні вих. №28109/10/26-15-57-05-11 від 21 жовтня 2019 року;

- зобов`язати Головне управління ДПС у місті Києві прийняти звітну податкову декларацію Товариства з обмеженою відповідальністю «НІГЯР» з податку на додану вартість за вересень 2019 року.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 вересня 2022 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасувати рішення Головного управління ДФС у місті Києві про відмову в прийнятті звітної податкової декларації Товариства з обмеженою відповідальністю «Нігяр» з податку на додану вартість за вересень 2019 року, яке викладене у письмовому повідомленні вих. №28109/10/26-15-57-05-11 від 21 жовтня 2019 року. Визнано звітну податкову декларацію з податку на додану вартість за вересень 2019 року, подану Товариством з обмеженою відповідальністю «Нігяр», такою, що подана у день її фактичного отримання Головним управлінням ДПС у місті Києві, а саме, 10 вересня 2019 року. В іншій частині адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Головне управління ДПС у м. Києві звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повномуобсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, згідно копій опису вкладення в цінний лист та повідомлення про вручення поштового відправлення, Товариство з обмеженою відповідальністю «НІГЯР» подало відповідачу податкову декларацію з податку на додану вартість за вересень 2019 року, яка отримана податковим органом 10 вересня 2019 року.

Однак, листом від 21 жовтня 2019 року №28109/10/26-15-57-05-11 Головне управління ДПС у м. Києві повідомило ТОВ «НІГЯР», що за результатами перевірки наявності та достовірності обов`язкових реквізитів (п. 49.8 ст. 49 Кодексу) звітна податкова декларація з податку на додану вартість за вересень 2019 року вважається неподаною, у зв`язку з порушенням вимог нормативно-правових актів, а саме: зазначено недостовірне значення обов`язкового реквізиту «індивідуальний податковий номер згідно з даними реєстру платників податку на додану вартість за звітний (податковий) період» (пункту 48.4 статті 48 гл. 2 розд. ІІ Кодексу), оскільки, такий номер відсутній в зазначеному реєстрі (або анульований у зв`язку з анулюванням реєстрації платником податку на додану вартість (дата анулювання реєстрації 30 березня 2018 року).

Не погоджуючись із відмовою у прийнятті податкової декларації з податку на додану вартість, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України), який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Положеннями пункту 46.1 статті 46 ПК України визначено, що податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов`язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Приписами п. 48.1 ст. 48 ПК України встановлено, що податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання. Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов`язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору.

Пунктом 48.2 статті 48 ПК України передбачено, що обов`язкові реквізити - це інформація, яку повинна містити форма податкової декларації та за відсутності якої документ втрачає визначений цим Кодексом статус із настанням передбачених законом юридичних наслідків.

У відповідності до пункту 48.3 статті 48 ПК України, податкова декларація повинна містити такі обов`язкові реквізити: тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий); звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація; звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку); повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами; код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); місцезнаходження (місце проживання) платника податків; найменування контролюючого органу, до якого подається звітність; дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми); інформація про додатки, що додаються до податкової декларації та є її невід`ємною частиною; ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків; підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).

За приписами підпункту 48.5.1 пункту 48.5 статті 48 ПК України, податкова декларація повинна бути підписана: керівником платника податків або уповноваженою особою, а також особою, яка відповідає за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації до контролюючого органу. У разі ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації безпосередньо керівником платника податку така податкова декларація підписується таким керівником. Достатнім підтвердженням справжності документа податкової звітності є наявність оригіналу підпису уповноваженої особи на документі у паперовій формі або наявність в електронному документі електронного цифрового підпису платника податку.

Згідно п. 48.7 ст. 48 ПК України, податкова звітність, складена з порушенням норм цієї статті, не вважається податковою декларацією, крім випадків, встановлених п. 46.4 ст. 46 ПК України.

Пунктом 49.1 статті 49 ПК України встановлено, що податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

Положеннями п. 49.3 ст. 49 ПК України визначено, що податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.

Єдиною підставою для відмови у прийнятті податкової декларації засобами електронного зв`язку в електронній формі є недійсність електронного цифрового підпису такого платника податків, у тому числі у зв`язку із закінченням строку дії сертифіката відкритого ключа, за умови що така податкова декларація відповідає всім вимогам електронного документа і надана у форматі, доступному для її технічної обробки.

Відповідно до пункту 49.4 статті 49 ПК України, податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі до контролюючого органу всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

У відповідності до пункту 49.8 статті 49 ПК України, прийняття податкової декларації є обов`язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов`язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.

Приписами пункту 49.9 статті 49 ПК України передбачено, що за умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом. Відмова посадової особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття забороняється.

Згідно пункту 49.10 статті 49 ПК України, відмова посадової особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від`ємного значення об`єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов`язань тощо) забороняється.

Пунктом 49.11 статті 49 ПК України передбачено, що у разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу, такий контролюючий орган зобов`язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «НІГЯР» 28 серпня 2015 року направило засобами поштового зв`язку до Головного управління ДПС у м. Києві податкову декларацію з податку на додану вартість за вересень 2019 року, яка отримана податковим органом 10 вересня 2019 року.

Водночас, відповідно до листа Головного управління ДПС у м. Києві від 21 жовтня 2019 року №28109/10/26-15-57-05-11, позивача повідомлено про те, що за результатами перевірки наявності та достовірності обов`язкових реквізитів (п. 49.8 ст. 49 Кодексу) звітна податкова декларація з податку на додану вартість за вересень 2019 року вважається неподаною, у зв`язку з порушенням вимог нормативно-правових актів, а саме: зазначено недостовірне значення обов`язкового реквізиту «індивідуальний податковий номер згідно з даними реєстру платників податку на додану вартість за звітний (податковий) період» (пункту 48.4 статті 48 гл. 2 розд. ІІ Кодексу), оскільки, такий номер відсутній в зазначеному реєстрі (або анульований у зв`язку з анулюванням реєстрації платником податку на додану вартість (дата анулювання реєстрації 30 березня 2018 року) (а.с. 130).

Слід зазначити, що, одержавши від платника податків податкову звітність, контролюючий орган зобов`язаний перевірити наявність у ній реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України, та прийняти одне з двох рішень: або прийняти податкову звітність, або відмовити у її прийнятті, одночасно повідомивши платника податків про причини відмови.

Отже, умовою, з якою чинне податкове законодавство пов`язує можливість прийняття або неприйняття податкової звітності, є наявність або відсутність у ній обов`язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України.

Податковий орган не має права не прийняти фактично отриману податкову декларацію у разі її складання з дотриманням вимог статті 48 Податкового кодексу України, оскільки прийняття податкової звітності є обов`язком контролюючого органу.

Матеріали справи свідчать, що податкова декларація ТОВ «НІГЯР» з податку на додану вартість за вересень 2019 року складена з дотриманням приписів ст.48 Податкового кодексу України та містить всі обов`язкові реквізити.

При цьому, зазначення позивачем у податковій декларації за вересень 2019 року індивідуального податкового номера платника ПДВ, також свідчить про те, що вказана податкова декларація містила всі необхідні обов`язкові реквізити, передбачені пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 ПК України.

Водночас, достовірність або недостовірність обов`язкових реквізитів не може бути предметом перевірки податкової звітності під час вирішення питання про прийняття або відмову у прийнятті такої звітності.

Колегія суддів звертає увагу на те, що прийняття податкової декларації передбачає мінімальний рівень податкового контролю, який обмежується перевіркою лише наявності та достовірності заповнення всіх обов`язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України, та не вимагає оцінки свідоцтва платника податку на додану вартість.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.03.2019 року у справі № 804/115/16.

Оскільки, матеріалами справи підтверджується та не було спростовано відповідачем, що реквізитів податкової декларації з ПДВ ТОВ «НІГЯР» за вересень 2019 року з вимогами пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України податковий орган не співставляв, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що рішення про відмову у прийнятті вказаної податкової декларації відповідач прийняв передчасно.

Крім того, матеріали справи містять рішення Головного управління ДФС у м. Києві №290 від 30.03.2018 року про анулювання реєстрації платника податків на додану вартість ТОВ «НІГЯР», яке, на момент подання позивачем звітності з податку на додану вартість за вересень 2019 року, було оскаржено позивачем до Окружного адміністративного суду м. Києва, який ухвалою від 21.06.2018 року відкрив провадження у справі №826/8948/18.

При цьому, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.10.2020 у справі №826/8948/18, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.04.2021, визнано протиправним та скасовано рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у місті Києві №290 від 30.03.2018 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю «НІГЯР».

Відповідно до ч.4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції про відсутність у даному випадку правових підстав для неприйняття поданої позивачем податкової звітності з податку на додану вартість за вересень 2019 року.

Згідно з п. 49.13 ст. 49 ПК України, у разі, якщо в установленому законодавством порядку буде встановлено факт неправомірної відмови органом державної податкової служби (посадовою особою) у прийнятті податкової декларації, остання вважається прийнятою у день її фактичного отримання органом державної податкової служби.

З огляду на зазначене, судом першої інстанції обгрунтовано визнано звітну податкову декларацію з податку на додану вартість за вересень 2019 року такою, що подана позивачем у день її фактичного отримання відповідачем, а саме, 10 вересня 2019 року.

Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткову обґрунтованість позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «НІГЯР» та наявність правових підстав для їх часткового задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 вересня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Аліменко В.О.

Кузьмишина О.М.