Постанова

від 27.02.2023 по справі 640/18106/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/18106/20 Головуючий у 1 інстанції: Балась Т.П.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2023 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Аліменка В.О.

Кузьмишиної О.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 серпня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу,-

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, в якому, з урахуванням з урахуванням об`єднаних позовних вимог, просив:

- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у м. Києві №Ф-16645-17У від 11.05.2019 про сплату боргу на суму 21 030,90 грн.;

- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у м. Києві №Ф-16645-17У від 07.07.2020 на суму 31 371,56 грн.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 серпня 2022 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у м. Києві №Ф-16645-17У від 11.05.2019 про сплату боргу (недоїмки) на суму 21 030,90 грн. Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у м. Києві №Ф-16645-17У про сплату боргу (недоїмки) від 07.07.2020 на суму 31 371,56 грн.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Головне управління ДПС у м. Києві звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що у разі не завершення процедури зняття з обліку, як платника єдиного внеску, платник вважається таким, що перебуває на обліку в органах доходів і зборів і повинен сплачувати єдиний внесок. При цьому, апелянт зазначає, що припинення підприємницької діяльності пов`язано і позбавленням статусу підприємця внаслідок внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця. Також, апелянт вказує, що законодавець передбачив можливість списання недоїмки з ССВ за умови вчинення платником вказаного внеску до 01 березня 2021 року певних дій; подання заяви державному реєстратору про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до податкового органу - звітності, відповідно до вимог частини 2 статті 6 Закочу №2464-VІ, за період з 1 січня 2017 року до 1 грудня 2020 року.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець 25.12.2013, дата запису: 25.12.2013, номер запису: 2 074 000 0000 023270. Також 15.05.2020 внесено запис № 2 074 006 0002 023270 про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.

За даними інформаційної системи податкового органу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) перебував на обліку в Головному управлінні ДПС у м. Києві (Шевченківський район м. Києва) як ФОП з 26.12.2013, та знаходився на загальній системі оподаткування.

Згідно даних інтегрованих карток платника податків ОСОБА_1 (для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність) обліковуються автоматичні нарахування єдиного соціального внеску за 2017 рік на загальну суму 8448,00 грн., за I-IV квартали 2018 року на загальну суму 9828,72 грн., за I-IV квартали 2019 року на загальну суму 11 016,72 грн., за I (січень-лютий) квартал 2020 року на загальну суму 2078,12 грн. Станом на дату подання відзиву по вищезазначеним зобов`язанням обліковується сплата єдиного внеску на загальну суму 3347,46 грн., у зв`язку з чим в картці платника наявна недоїмка на загальну суму 28 024,10 грн.

Як зазначає позивач, з моменту реєстрації фізичною особою-підприємцем в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань підприємницька діяльність ним не здійснювалась, а дохід від здійснення підприємницької діяльності позивач не отримував, натомість з 02.06.2016 позивач працевлаштований як найманий працівник в Приватному акціонерному товаристві "Будівельно-фінансова компанія "Глобал Естейтс".

Згідно копії трудової книжки НОМЕР_2 ОСОБА_1 , відповідно до Наказу № 37-к від 01.06.2016, позивача було призначено на посаду інженера з комп`ютерних систем ПрАТ "БФК "Глобал Естейтс".

Відповідно до чинного законодавства, роботодавець щомісячно утримував та сплачував за позивача єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Згідно Індивідуальної відомості про застраховану особу, що надана Пенсійним фондом України, починаючи з 2016 року і по 2020 рік єдиний внесок за ОСОБА_1 регулярно нараховував та сплачував роботодавець.

Між тим, 11.05.2019 Головним управлінням ДПС у м. Києві сформовано вимогу про сплату (недоїмки) № Ф-16645-17У на суму 21030,90 грн.

В подальшому, 07.07.2020 Головним управлінням ДПС у м. Києві сформовано вимогу про сплату (недоїмки) № Ф-16645-17 на суму 31 371,56 грн.

ОСОБА_1 оскаржив її в адміністративному порядку.

Рішенням Державної податкової служби України від 17.08.2020 № 2565216/99-00-06-03-01-06 вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07.07.2020 № Ф-16645-17 залишено без задоволення, а скаргу позивача залишено без змін.

Не погоджуючись із вимогами про сплату боргу (недоїмки), позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI) (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

За приписами пункту 2 частини 1 статті 1 вищевказаного Закону, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям:

застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу 1 пункту 1 та пункту 2 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року), єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Як вбачається з матеріалів справи, 11.05.2019 Головним управлінням ДПС у м. Києві сформовано вимогу про сплату (недоїмки) № Ф-16645-17У на суму 21030,90 грн., а в подальшому, 07.07.2020 вимогу про сплату (недоїмки) № Ф-16645-17 на суму 31 371,56 грн.

Водночас, згідно копії трудової книжки НОМЕР_2 , ОСОБА_1 , відповідно до Наказу № 37-к від 01.06.2016, було призначено на посаду інженера з комп`ютерних систем в Приватному акціонерному товаристві "Будівельно-фінансова компанія "Глобал Естейтс".

При цьому, Індивідуальними відомостямиі про застраховану особу, що надані Пенсійним фондом України, підтверджено, що починаючи з 2016 року і по 2020 рік єдиний внесок за ОСОБА_1 регулярно нараховував та сплачував роботодавець.

Слід зазначити, що відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає апелянт, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 27 листопада 2019 року у справі №160/3114/19, від 04 грудня 2019 року у справі №440/2149/19, від 23 січня 2020 року у справі №480/4656/18, від 18 березня 2020 року у справі №1.380.2019.003164.

Таким чином, на переконання колегії суддів та в розумінні Закону №2464-VI, ОСОБА_1 є застрахованою особою, а єдиний внесок в період нарахування боргу за спірними вимогами (починаючи з 2016 року і по 2020 рік) регулярно сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску позивачем.

Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав.

Посилання апелянта на те, що, у разі не завершення процедури зняття з обліку, як платника єдиного внеску, платник вважається таким, що перебуває на обліку в органах доходів і зборів і повинен сплачувати єдиний внесок, колегія суддів вважає необгрунтованим, адже, факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки, взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 23 січня 2020 року у справі №480/4656/18.

Щодо посилання апелянта на те, що вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 № Ф-16645-17 на суму 21 030,90 гри, та від 07.07.2020 № Ф-16645-17 на суму 31371,56 гри відкликані (скасовані), слід зазначити, що відкликання податкових вимог на підставі п. 6 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не є перешкодою для їх скасування задля відновлення становища позивача, яке існувало до моменту прийняття вищевказаних вимог.

Враховуючи вищезазначене, судом першої інстанції правомірно визнано протиправними та скасовано вимоги Головного управління ДПС у м. Києві від 11.05.2019 №Ф-16645-17У та від 07.07.2020 №Ф-16645-17У.

Посилання апелянта на те, шо законодавець передбачив можливість списання недоїмки з ССВ за умови вчинення платником вказаного внеску до 01 березня 2021 року певних дій; подання заяви державному реєстратору про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до податкового органу - звітності, відповідно до вимог частини 2 статті 6 Закочу №2464-VІ, за період з 1 січня 2017 року до 1 грудня 2020 року, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки, це є правом платника єдиного внеску та не знімає з відповідача обов`язку довести правомірність винесення оскаржуваних вимог про сплату боргу (недоїмки).

Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 серпня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Аліменко В.О.

Кузьмишина О.М.