Рішення від 23.02.2023 по справі 347/1688/22

Справа № 347/1688/22

Провадження № 2/347/80/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2023 року м. Косів

Косівський районний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої судді Кіцули Ю. С.,

за участю:

секретаря Рибчук Х. Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Яблунівської селищної ради Косівського району, Івано-Франківської області, третя особа центр надання адміністративних послуг Косівської міської ради Косівського району, Івано-Франківської області про визнання незаконними, скасування рішень органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акту про право приватної власності на землю, скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, припинення права власності на нерухоме майно, -

в с т а н о в и в :

Стислий виклад позицій позивача, та заперечень відповідача.

26.09.2022 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 , Яблунівської селищної ради Косівського району, Івано-Франківської області, третя особа центр надання адміністративних послуг Косівської міської ради Косівського району, Івано-Франківської області про визнання незаконними, скасування рішень органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акту про право приватної власності на землю, скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, припинення права власності на нерухоме майно.

В обґрунтування своїх вимог посилалась на те, що її дядьку ОСОБА_3 , 1932 року народження, належав житловий будинок по АДРЕСА_1 . Після смерті ОСОБА_3 , будинок за цією адресою успадкувала ОСОБА_4 (рідна сестра померлого ОСОБА_3 , та мати позивача). Після смерті ОСОБА_4 зазначений вище житловий будинок успадкували за законом в рівних частках по частини житлового будинку ОСОБА_5 та ОСОБА_1 (позивач).

В жовтні 2021 року на замовлення позивача було виготовлено та іншого співвласника житлового будинку, було здійснено землевпорядні роботи, виготовлено технічну документацію по землеустрою на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку, та господарських будівель і споруд, та присвоєно земельній ділянці по АДРЕСА_1 кадастровий номер 2623655800:02:001:0007, що підтверджується відповідним витягом з державного земельного кадастру від 02.12.2021 року. На підставі нотаріально посвідченого договору дарування частини житлового будинку, ОСОБА_1 набула право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 та земельну ділянку за цією ж адресою.

Однак, відповідач ОСОБА_2 використала землевпорядну документацію, та зареєструвала за собою право власності на вказану земельну ділянку, всупереч рішенню Яблунівської селищної ради №29 (93)-10/2021 від 30.08.2021 року, яким ОСОБА_2 було відмовлено у погодженні технічної документації по землеустрою. Також підставою для державної реєстрації став державний акт про право приватної власності на землю серії ІІІ-ІФ № 006033 від 24.04.2002 року.

Позивач ствердила, що ОСОБА_2 неправомірно виготовила державний акт про право власності на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 , оскільки такий будинок їй не належить, та вона не здійснювала жодного будівництва на вказаній земельній ділянці. ОСОБА_2 не може бути власником земельної ділянки по АДРЕСА_1 , в силу принципу неподільності житлового будинку та земельної ділянки, а житловий будинок на праві приватної власності належить позивачу ОСОБА_1 .

Також позивач зазначила, що державний реєстратор ЦНАП Косівської міської ради при реєстрації права власності на земельну ділянку під кадастровим номером 2623655800:02:001:0007 за ОСОБА_2 не пересвідчився в тому, що на вказаній земельній ділянка знаходиться житловий будинок, власником якого є позивач ( ОСОБА_1 ), і що вся документація по землеустрою виготовлена на ім`я ОСОБА_1 , а не відповідача.

Також позивач просила поновити строк звернення до суду з позовом, покликаючись на ту обставину, що про рішення державний акт серії ІІІ-ІФ №006033, та про рішення Яблунівської селищної ради №14 та №15, позивач дізналася лише 11.08.2022 року від колишнього співвласника будинку ОСОБА_5 , та після отримання документів на адвокатський запит.

З цих підстав, ОСОБА_1 просила поновити строк звернення до суду, та визнати незаконними і скасувати рішеннями Яблунівської селищної ради народних депутатів №14 від 26.03.1996 року в частині надання дозволу на будівництво житлового індивідуального будинку ОСОБА_2 на земельній ділянці ОСОБА_3 ; рішення Яблунівської селищної ради народних депутатів №15 від 26.03.2002 року в частині передачі у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських споруд, загальною площею 0, 0593 га; визнати недійсним Державний акт на право приватної власності на землю серії ІІІ-ІФ №006003, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю 22.04.2002 року за №442, на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0593 га, що у смт. Яблунів, Косівського району, Івано-Франківської області; визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Центру надання адміністративних послуг Косівської міської ради, Косівського району, Івано-Франківської області Косовича В.М. за індексовим номером 63885464 від 16.06.2022 року про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 2599758126100 - земельну ділянку з кадастровий номером 2623655800:02:001:0007 для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,0593 га, за ОСОБА_2 , та припинити право власності на цю земельну ділянку за ОСОБА_2 . Також позивач просила вирішити питання судових витрат.

В судове засідання позивач не з`явилася, однак від представника надійшла заява про розгляд справи без участі позивача та представника (а.с.134).

Відповідачу було забезпечено право подати відзив на позовну заяву, однак такий не був поданий. Проте 09.11.2022 року від ОСОБА_2 надійшла заява, в якій вона ствердила, що позов є безпідставним, і в неї намагаються відібрати земельну ділянку, на якій розміщене незавершене будівництво, в яке відповідач вклала чимало коштів. Також відповідач зазначила, що не бажаю зв`язуватися з судочинством, а тому просила позовну заяву задовольнити. Просила відмовити в задоволенні вимоги про стягнення з неї витрат на правову допомогу, оскільки вона працює вчителем в музичній школі, та на її утриманні перебуває син-студент.

Яблунівська селищна рада не забезпечила явку свого представника в судове засідання, однак подали заяву про розгляд справи без їх участі (а.с.125).

Третя особа центр надання адміністративних послуг Косівської міської ради Косівського району, Івано-Франківської області не забезпечила явку свого представника в судове засідання, однак подали клопотання про розгляд справи без участі їх представника (а.с.92).

Заяви, та клопотання учасників справи.

Позивачем було подано:

заяву про забезпечення позову;

заяву про виклик свідків;

заяву про витребування доказів.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 28.09.2022 року відмовлено в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Ухвалою суду від 11.10.2022 року позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду, відкрито провадження, розгляд справи ухвалено проводити за правилами загального позовного провадження, та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 09.11.2022 року задоволено клопотання про витребування доказів.

Ухвалою суду від 06.12.2022 року закрито підготовче провадження, та призначено справу до судового розгляду по суті на25.01.2023 року.

25.01.2023 року розгляд справи було відкладено, у зв`язку з оголошенням повітряної тривоги.

Відповідач ОСОБА_2 повідомлялася належним чином, відзиву на позовну заяву не подала, про причини неявки суд не повідомляла. Заяву подану 09.11.2022 року, в якій нібито ОСОБА_2 визнала позов, суд не може прийняти до уваги, оскільки така містить значні суперечності у твердженнях відповідача, що не дозволяє суду однозначно стверджувати, що відповідач розуміє наслідки визнання нею позову. Будь-яких інших клопотань та заяв від відповідача подано до суду не було, відтак у відповідності до ч. 8 ст. 178 ЦПК України, суд вважає за можливе провести розгляд справи за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Фактичні обставини, встановлені судом, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Відповідно до копії свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_5 та ОСОБА_1 є власниками житлового будинку по АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_4 . Кожному належить по частки вказаного житлового будинку (а.с.14).

Відповідно до копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 09.09.2021 року зареєстровано право власності на частину житлового по АДРЕСА_1 (а.с.15).

Відповідно до копії договору дарування від 23.12.2021 року ОСОБА_5 подарував ОСОБА_1 належну йому частину житлового будинку по АДРЕСА_1 (а.с.16-17).

Відповідно до копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 23.12.2021 року було зареєстровано право власності на частину вищевказаного житлового будинку. Підстава державної реєстрації: договір дарування частини житлового будинку від 23.12.2021 року (а.с.18).

Відповідно до копії заповіту ОСОБА_3 на випадок своєї смерті, зробив заповідальне розпорядження, згідно яким, все своє майно заповів ОСОБА_4 (а.с.19).

Відповідно до копії рішення Косівського районного суду від 07.11.2018 року за ОСОБА_4 визнано право власності на житловий будинок з господарськими спорудами по АДРЕСА_1 (а.с.21).

Відповідно до копії Державного акту на право приватної власності на землю ІІІ-ІФ №006033 ОСОБА_2 є власником земельної ділянки 0,0593 га (а.с.23).

Відповідно до копії архівного витягу з протоколу №3 засідання виконавчого комітету Яблунівської селищної ради народних депутатів від 24.03.1993 року, задоволено заяву ОСОБА_3 та поділено земельну ділянку на 5 рівних частин (а.с.25)

Відповідно до копії архівного витягу з протоколу №4 засідання виконавчого комітету Яблунівської селищної ради народних депутатів від 28.04.1993 року надано згоду на оформлення спадщини будівель і земельної ділянки найстаршому брату ОСОБА_3 (а.с.26).

Відповідно до копії протоколу №3 засідання виконкому Яблунівської селищної ради народних депутатів від 26.03.1996 року та копії архівного витягу з протоколу №3 засідання виконкому Яблунівської селищної ради народних депутатів від 26.03.1996 року розглянуто заяви ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Вирішено дозволити будівництво житлового індивідуального будинку ОСОБА_2 (а.с.27-30).

Відповідно до копії рішення від 30.06.1998 року №22 вирішено заяву ОСОБА_3 задовольнити, та відмінити рішення виконкому від 26.03.1996 року №14 про виділення земельної ділянки, якою він користується його племінницею ОСОБА_2 , і повернути ОСОБА_3 (а.с.31).

Згідно архівного витягу протоколу №3 засідання виконкому Яблунівської селищної Ради народних депутатів від 26.03.1996 року задоволено заяву ОСОБА_2 та дозволено будівництво житлового індивідуального будинку на земельній ділянці ОСОБА_3 (а.с.32).

Відповідно до копії рішення виконкому Яблунівської селищної ради від 26.03.2002 року №15 вирішено передати у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1062 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства (а.с.34).

Відповідно до копії рішення виконкому Яблунівської селищної ради від 26.03.2002 року №15 вирішено передати у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0593 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд (а.с.35).

ОСОБА_2 було виготовлено технічний звіт про передачу у власність земельної ділянки 0,0593 га (а.с. 37-39).

Згідно копії рішення виконавчого комітету Яблунівської селищної ради від 25.02.2010 року №7 надано дозвіл ОСОБА_4 , вести догляд за братом ОСОБА_3 (а.с.40).

Відповідно до копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_4 була власником житлового будинку по АДРЕСА_1 (а.с.41).

Відповідно до копії витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку інформація про зареєстроване право власності на земельну ділянку 0,0593 га станом на 17.12.2021 року відсутня (а.с.42).

Відповідно до копії витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку інформація про зареєстроване право власності на земельну ділянку 0,0593 га станом на 21.02.2022 року відсутня (а.с.45).

Згідно копій довідок Яблунівської селищної ради, житловий будинок по АДРЕСА_1 належав ОСОБА_3 і побудований в 1970 році (а.с.48-49). Станом на 23.12.2021 року у вказаному житловому будинку ніхто не зареєстрований, та на даний час не проживає (а.с.50).

На вказаний житловий будинку виготовлений технічний паспорт на ім`я ОСОБА_4 (а.с.51-53).

Згідно з копією свідоцтва про смерть ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.54).

Відповідно до копії рішення Яблунівської селищної ради від 30.08.2021 року ОСОБА_2 відмовлено у погодженні технічної документації щодо меж земельної ділянки, оскільки на земельній ділянці розміщений житловий будинок, який належить ОСОБА_4 (а.с.56).

Відповідно до копії рішення Яблунівської селищної ради від 17.02.2022 року затверджено технічну документацію ОСОБА_1 із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі на місцевості для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею, 0,0593 га., кадастровий номер 2623655800:02:001:0007, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 . Передано у власність земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0593 га, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 . Зобов`язано ОСОБА_1 виконувати обов`язки власника земельної ділянки згідно з вимогами ст. 91 ЗК України (а.с.57).

На замовлення ОСОБА_1 приватним підприємством «Кайлас-К» виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (а.с.58-66).

До письмової заяви відповідачем ОСОБА_2 було долучено витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, копію державного акту про право власності на земельну ділянку ІІІ-ІФ №006033, площею 0,0593 га, копію будівельного паспорту, та технічну документацію на забудову індивідуальної земельної ділянки (а.с.95-100.)

На виконання вимог ухвали суду від 09.11.2022 року про витребування доказів, центр надання адміністративних послуг Косівської міської ради Косівського району, Івано-Франківської області надав копії матеріалів реєстраційної справи №2599758126100, щодо реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна (земельної ділянки кадастровий номер 2623655800:02:001:0007) ( а.с. 106-120).

Зміст спірних правовідносин.

Спірні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку з наявністю у позивача ОСОБА_1 права на власності на житловий будинок, та зареєстрованого всупереч ст.377 ЦК України та ст.125 ЗК України права власності на земельну ділянку під вказаним житловим будинком за відповідачем ОСОБА_2 .

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17.07.1997 року № 475\97-ВР, якими закріплено принцип непорушності права приватної власності, що означає право особи на безперешкодне користування своїм майном, право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд, вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди відповідно до ст. 120 ЗК України.

Так само ст. 377 ЦК України визначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Отже, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача), відповідно до ст. 377 ЦК України і ст. 120 Земельного Кодексу.

Таким чином, зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду не передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

При цьому при застосуванні положень ст. 120 Земельного Кодексу України у поєднанні з нормою ст. 125 Земельного Кодексу України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 120 Земельного Кодексу України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

Стаття 81 ЗК України визначає, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами. Право спільної часткової власності на земельну ділянку виникає: при добровільному об`єднанні власниками належних їм земельних ділянок; при придбанні у власність земельної ділянки двома чи більше особами за цивільно - правовими угодами; при прийнятті спадщини на земельну ділянку двома або більше особами; за рішенням суду (ст. 87 ЗК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на нерухоме майно, якщо відповідно до закону таке право підлягає державній реєстрації, виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно з частиною першою статті 391 ЦК України, власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до частини першої статті 91 ЗК України, власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства.

Згідно зі ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України шляхом в тому числі визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

При розгляді справ за позовами до органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування в разі незгоди з рішеннями з питань, віднесених у галузі земельних відносин до їх компетенції (зокрема, про відмову в передачі земельної ділянки у власність чи користування, у продажі земельної ділянки, в наданні дозволу і вимог на розроблення проекту відведення земельної ділянки тощо), суд за наявності підстав для задоволення позову визнає рішення такого органу недійсним. (п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 р. № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ»).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Частиною п`ятою статті 116 ЗК України визначено, що надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Згідно із частиною першою статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Статтею 125 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно із частиною третьою статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до ст. 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.

Державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.

Відповідно до ч.1 , 2 ст. 158 ЗК України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

У пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16 квітня 2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» роз`яснено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК України).

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року в справі № 911/2701/17 (провадження № 12-258гс18) вказано, що частиною п`ятою статті 116 ЗК України унормовано, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. Земельні ділянки формуються як об`єкти цивільних прав: власності, постійного користування, оренди відповідно до закону, і припинення прав щодо цих об`єктів також має відбуватись виключно у відповідності до закону».

Відповідно до статті 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, та їх обтяжень».

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з п.9 ч.1 ст. 2 цього Закону реєстраційна дія - державна реєстрація прав, внесення змін до записів Державного реєстру прав, скасування державної реєстрації прав, а також інші дії, що здійснюються в Державному реєстрі прав, крім надання інформації з Державного реєстру прав.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 3 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», однією з загальних засад державної реєстрації права є внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених законом.

Відповідно до ч.3 ст. 10 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор:1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих /отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; 2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

Відповідно до ст. 22 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Загальними засадами здійснення державної реєстрації прав, зокрема, є внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених законом.

Положеннями ст. 24 ЗУ Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено підстави для відмови у здійсненні державної реєстрації прав.

Відповідно до частин першої, шостої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Згідно з частиною 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Мотивована оцінка наведених сторонами аргументів щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

Судом встановлено на підставі безпосередньо досліджених та оцінених наявних у справі доказів, що позивач ОСОБА_1 є законним власником житлового будинку по АДРЕСА_1 . Вказаний житловий будинок розташований на земельній ділянці за цією ж адресою під кадастровим номером 2623655800:02:001:0007 з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею, 0,0593 га. На замовлення ОСОБА_1 було виготовлено технічну документацію із землеустрою на вказану земельну ділянку.

Судом також встановлено, що право власності на земельну ділянку під кадастровим номером 2623655800:02:001:0007 з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,0593 га зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 . При цьому згідно наданих третьою особою копії матеріалів реєстраційної справи, підставою для реєстрації за ОСОБА_2 земельної ділянки стали: заява, копія державного акту ІІІ-ІФ 006033, кадастровий план земельної ділянки. Згідно копії державного акту ІІІ-ІФ 006033, підставою для реєстрації права власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,0593 га стало рішення Яблунівської селищної ради народних депутатів від 26 березня 2002 року №15. Згідно копії вказаного рішення, ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0593 га для будівництва та обслуговування житлового будинку.

Підставою для видачі вказаного рішення Яблунівською селищною радою, стало рішення Яблунівської селищної ради народних депутатів від 26.03.1996 року, яким задоволено заяву ОСОБА_3 , та дозволено будівництво індивідуального будинку ОСОБА_2 .

Проте, 30.06.1998 року рішенням виконавчого комітету Яблунівської селищної ради народних депутатів №22, заяву ОСОБА_3 задоволено, та відмінено рішення виконкому від 26.03.1996 року №14 про виділення ОСОБА_2 земельної ділянки, якою користувався ОСОБА_3 .

Крім того, рішенням Яблунівської селищної ради від 30.08.2021 року №29 (93)-10/2021 ОСОБА_2 було відмовлено в погодженні технічної документації щодо земельної ділянки, з підставі відсутності підпису суміжного землекористувача. Також в рішенні зазначено, про те, що на вказаній земельній ділянці розташований об`єкт житлової нерухомості, який на праві приватної власності належить ОСОБА_5 , який в подальшому подарував його ОСОБА_1 .

Суд також звертає увагу, що у витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, зазначено інформацію про документацію із землеустрою, а саме технічна документація із землеустрою від 08.10.2021 року виготовлена ПП «Кайлас-К» При цьому суд звертає увагу, що така документація була виготовлена на замовлення саме позивача ОСОБА_1 .

Таким чином, підставою для реєстрації за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку стали технічна документація із землеустрою виготовлена на ім`я ОСОБА_1 , державний акт про прав власності на землю, який виданий на підставі рішення Яблунівської селищної ради від 26.03.1996 року, яке в подальшому було відмінено рішенням Яблунівської селищної ради від 30.08.1998 року.

В поданій суду письмовій заяві, ОСОБА_2 просила позов задовольнити, водночас ствердила, що на вказаній земельній ділянці розміщене незавершене будівництво, куди вона вклала чимало коштів. Проте суд звертає увагу, що матеріали справи не містять жодних об`єктивних даних, про те, що на спірній земельній ділянці розміщено незавершене будівництво. Навпаки, суд констатує той факт, що на земельній ділянці площею 0,0593 га розміщений житловий будинок, законним власником якого є саме ОСОБА_1 .

Протилежного судом не встановлено.

Причини пропуску ОСОБА_1 строку для звернення до суду з позовом, сумніву не викликають, оскільки позивачу стало відомо про здійснення державної реєстрації права власності на земельну ділянку лише в 2022 році. А відтак строк підлягає поновленню.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд доходить висновку, що вимоги ОСОБА_1 підлягають до задоволення повністю, а вибраний позивачем спосіб захисту порушених прав, в даному випадку є ефективним та передбачений законом.

Розподіл судових витрат між сторонами.

Згідно положень ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це заяву.

Відповідно до ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Водночас, в силу вимог ч.4 ст.137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Частинами 5, 6 зазначеної статті передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до вимог ч.3 ст.141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторони, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Так, на підтвердження витрат на правничу допомогу, позивачем надано договір про надання правової допомоги (а.с.69), додаток №1 до договору (а.с.70), квитанція від 26.09.2022 року, згідно якої ОСОБА_1 сплатила гонорар в сумі 10 000 гривень за надану правову допомогу (а.с.73).

З урахуванням складності справи, обсягу виконаних адвокатом робіт, часу, витраченого адвокатом на виконання таких робіт, ціною позову, а також враховуючи те, що позовні вимоги судом задоволено, принципу розумності та справедливості, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення цієї вимоги в повному обсязі.

Що стосується заперечень відповідача, зокрема те, що на її утриманні перебуває син студент, то такі є неспроможними, з огляду на той факт, що відповідач ОСОБА_2 не надала жодних підтверджуючих вказаний факт доказів.

Крім того, згідно квитанції (а.с.74) позивач ОСОБА_1 сплатила судовий збір в розмірі 1984, 80 гривень, який з урахуванням задоволення позову в повному обсязі, в силу вимог ст.141 ЦПК України підлягає стягнення з відповідача на користь позивача в повному обсязі.

На підставі вищевикладеного, та керуючись статтями 10, 19, 81, 89, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП - НОМЕР_2 ), Яблунівської селищної ради Косівського району, Івано-Франківської області (78621, смт. Яблунів, вул. І. Франка, 57, Косівського району Івано-Франківської області), третя особа центр надання адміністративних послуг Косівської міської ради Косівського району, Івано-Франківської області (78601, м. Косів, Майдан Незалежності, 11, Косівського району Івано-Франківської області) про визнання незаконними, скасування рішень органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акту про право приватної власності на землю, скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, припинення права власності на нерухоме майно - задовольнити.

Визнати незаконними і скасувати рішення Яблунівської селищної ради народних депутатів за № 14 від 26.03.1996 року в частині надання дозволу на будівництво житлового індивідуального будинку ОСОБА_2 на земельній ділянці ОСОБА_3 .

Визнати незаконним і скасувати рішення Яблунівської селищної ради народних депутатів за № 15 від 26.03.2002 року в частині передачі у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських споруд, загальною площею 0,0593 га.

Визнати недійсним Державний акт на право приватної власності на землю серії ІІІ-ІФ № 006033, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю 22.04.2002 за № 442, на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0593.га., що у смт. Яблунів, Косівського району, Івано-Франківської області.

Визнати незаконним і скасувати рішення державного реєстратора Центру надання адміністративних послуг Косівської міської ради, Косівського району, Івано- Франківської області Косовича В.М. за індексним номером 63885464 від 16.06.2022 про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 2599758126100, - земельну ділянку під кадастровим номером 2623655800:02:001:0007 для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,0593 га. за ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП - НОМЕР_2 ).

Припинити право власності ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП - НОМЕР_2 ) на земельну ділянку під кадастровим номером 2623655800:02:001:0007 для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,0593 га.

Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП - НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 1984 (одна тисяча дев`ятсот вісімдесят чотири) гривні 80 (вісімдесят копійок) та 10 000 (десять тисяч) гривень витрат за надання професійної правничої допомоги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Рішення суду може бути оскаржено до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 27 лютого 2023 року.

Суддя Ю. С. Кіцула