Постанова

від 21.02.2023 по справі 910/21682/15

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" лютого 2023 р. Справа№ 910/21682/15 (910/14008/21)

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сотнікова С.В.

суддів: Грека Б.М.

Гарник Л.Л.

за участю секретаря судового засідання Макухи О.А.,

представника позивача адвоката Нестеришина Т.С.,

представника відповідача адвоката Дев`ятки О.Г.,

представника прокуратури Лиховида О.С.,

розглянувши апеляційну скаргу Приютівської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області

на рішення Господарського суду міста Києва

від 31.08.2022 (повний текст складено 12.09.2022, суддя Чеберяк П.П.)

у справі №910/21682/15 (910/14008/21)

за позовом Державного підприємства "Конярство України"

до Приютівської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фонд державного майна України,

про скасування рішень, визнання права постійного користування та припинення права власності,

в межах справи № 910/21682/15

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Астарта-Київ"

до Державного підприємства "Конярство України"

про банкрутство,

ВСТАНОВИВ:

28.08.2021 Державне підприємство "Конярство України" (надалі - позивач, ДП "Конярство України") звернулось у Господарський суд міста Києва з позовом до Приютівської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області (надалі - відповідач, Селищна рада) про скасування рішень, визнання права постійного користування та припинення права власності.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ДП "Конярство України" належить на праві постійного користування земельні ділянки загальною площею 5390,3 га, які розташовані та території Селищної ради. Так, за позивачем на праві постійного користування зареєстровані 119 земельних ділянок площею 4282,1288 га та 3 земельні ділянки площею 431,4809 грн.

У липні 2021 року позивач довідався, що у державному реєстрі було проведено державну реєстрацію права комунальної власності на земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні ДП "Конярство України", за Селищною радою. Рішення про держану реєстрацію права комунальної власності було прийнято державним реєстратором на підставі рішення Селищної ради № 307 від 09.07.2021.

На переконання позивача, державні реєстратори не мали приймати рішення про державну реєстрацію права власності за Селищною радою, оскільки земельні ділянки не вважаються землями комунальної власності, а є землями державної власності, які передні в постійне користування позивачеві.

Рішеннями про державну реєстрацію права комунальної власності порушується право постійного користування землею ДП "Конярство України" та право державної власності на незаконно перереєстровані у комунальну власність землі державної власності. Внаслідок прийняття рішень державними реєстраторами незаконно вибули з державної власності земельні ділянки, які перебувають в постійному користуванні ДП "Конярство України", та вказані земельні ділянки можуть бути передані у власність або користування іншим особам.

У зв`язку з наведеним позивач просить визнати незаконними та скасувати рішення згідно переліку, прийняті державними реєстраторами речових прав на нерухоме майно Приютівської селищної ради та Аджамської сільської ради; визнати незаконним та скасувати рішення Селищної ради від 09.07.2021 в частині визнання за Селищною радою права комунальної власності та реєстрацію такого права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо земельних ділянок згідно переліку; припинити право комунальної власності Селищної ради на земельні ділянки згідно переліку; визнати право державної власності на земельні ділянки згідно переліку.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.08.2022 у справі № 910/21682/15 (910/14008/21) позов задоволено.

Визнано незаконними та скасовано прийняті державним реєстратором речових прав на нерухоме майно Селищної ради та Аджамської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за переліком.

Визнано незаконними та скасовано рішення Селищної ради № 307 від 09 липня 2021 року "Про передачу сільським, селищним, міським радам ("Землю-громадам"), тобто базовому рівню місцевого самоврядування, повноважень з розпорядження всіма землями державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах відповідних територіальних громад та реєстрацію земельних ділянок комунальної власності" в частині визнання за Селищною радою права комунальної власності та реєстрації такого права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо земельних ділянок з кадастровими номерами за переліком.

Припинено право комунальної власності Селищної ради на земельні ділянки з кадастровими номерами за переліком.

Визнано право державної власності на земельні ділянки з кадастровими номерами за переліком.

Стягнуто з Селищної ради на користь Державного підприємства "Конярство України" 794500,00 грн судового збору.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідач 25.11.2022 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 31.08.2022, ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що прийняття Селищною радою рішення про визнання за нею права комунальної власності та реєстрації такого права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо земельних ділянок з кадастровими номерами, які знаходяться у постійному користуванні ДП "Конярство України", не призвело до позбавлення останнього права постійного користування спірними земельними ділянками, відсутністю у позивача порушеного права за захистом якого він звернувся до суду, а отже права на подання цього позову, невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи щодо моменту набуття позивачем права постійного користування спірними земельними ділянками.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2022 задоволено клопотання Селищної ради та відстрочено сплату судового збору в сумі 1191750,00 грн за подання апеляційної скарги до закінчення апеляційного розгляду справи; відкрито апеляційне провадження у справі № 910/21682/15 (910/14008/21); призначено розгляд справи на 10.01.2023; витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/21682/15 (910/14008/21); зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 31.08.2022 у справі № 910/21682/15 (910/14008/21) до закінчення апеляційного розгляду справи.

Позивач подав відзив, в якому заперечив доводи та вимоги апеляційної скарги, просив залишити рішення Господарського суду міста Києва від 31.08.2022 без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Колегія суддів, розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні матеріали справи, вважає, що скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України № 2305-р від 1 грудня 2010 року "Про деякі питання розвитку конярства" та наказу Міністерства аграрної політики України № 33 від 1 лютого 2011 року "Про реорганізацію державних підприємств, діяльність яких пов`язана з розвитком конярства" Державне підприємство "Олександрійський кінний завод № 174" реорганізовано шляхом приєднання до Державного підприємства "Конярство України" зі створенням на базі Державного підприємства "Олександрійський кінний завод № 174" відокремленого підрозділу (філії) без прав юридичної особи. Відповідно до пункту вказаного 2 наказу ДП "Конярство України" визнано правонаступником майнових прав і обов`язків реорганізованих державних підприємств, зокрема ДП "Олександрійський кінний завод № 174".

11 серпня 2011 року Комісія з реорганізації Державного підприємства "Олександрійський кінний завод № 174" склала та підписала передавальний акт, відповідно до якого ДП "Конярство України" стало правонаступником всіх майнових та немайнових прав, а також обов`язків Державного підприємства "Олександрійський кінний завод № 174".

За твердженням позивача, з яким погодився суд першої інстанції, право постійного користування земельними ділянками виникло у правопопередника позивача - ДП "Олександрійський кінний завод № 174" до 1990 року.

Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що на підставі вищевказаного передавального акта до позивача перейшли права щодо користування земельними ділянками на території Лікарівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області площею 5390,3 га з огляду на наступне.

Земельний кодекс Української РСР 1970 року (стаття 15) встановлював безстрокове і тимчасове користування землею. Земля, яку займають колгоспи, закріплюється за ними в безстрокове користування.

Згідно до ст. 16 Земельного кодексу Української РСР 1970 року надання земельних ділянок у користування здійснюється в порядку відведення. Відведення земельних ділянок проводиться на підставі постанови Ради Міністрів УРСР або рішення виконавчих комітетів обласної, районної, міської, селищної і сільської Рад народних депутатів в порядку, встановленому законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Відповідно до ст. 20 Земельного кодексу Української РСР 1970 року право землекористування засвідчується державними актами на право користування землею. Право короткострокового тимчасового користування землею засвідчується рішенням органу, який надав земельну ділянку в користування. Право довгострокового тимчасового користування землею засвідчується актами, форма яких встановлюється Радою Міністрів Української РСР. Зазначені документи видаються після відводу земельних ділянок в натурі.

Державний акт на землю, який би засвідчував право постійного користування ДП "Олександрійський кінний завод № 174" спірними земельними ділянками на час складання передавального акту, в матеріалах справи відсутній.

У пункті 8.4. постанови Верховного Суду від 16.01.2020 у справі № 916/2675/15 зауважено, що за змістом норм Земельного кодексу УРСР в редакції закону від 08.07.1971, Земельного кодексу України від 18.12.1990 та від 25.10.2001 з подальшими змінами та доповненнями (до набуття чинності змін з 01.01.2013) порядок передачі та набуття права користування (постійного користування) на землі державної власності сільськогосподарського призначення протягом дії вказаних законів не змінювався - правовстановлюючий характер мало рішення органу, до повноважень якого належало розпорядження відповідними землями, про передачу земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення в користування (постійне користування), яке було підставою для набуття прав на цю ділянку, а оформлення цього права з видачею, зокрема державного акта, мало посвідчувальний характер (зокрема, статті 4, 16, 20 Земельного кодексу УРСР в редакції закону від 08.07.1971 тощо).

19 жовтня 2011 р. ДП "Олександрійський кінний завод № 174" замовив у ДП "Головний науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" (замовлення № 598) проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок в постійне користування ДП "Конярство України" загальною площею 5385,6821 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель, які перебувають в користуванні ДП "Олександрійський кінний завод № 174" на території Лікарівської сільської ради, який було виконано у 2013 році (т.1 а.с. 107, 118).

Згідно Пояснювальної записки до проекту землеустрою, даним проектом передбачено виконати землевпорядні роботи щодо формування земельних ділянок, які відводяться у постійне користування ДП "Конярство України" для подальшого раціонального використання. Відповідно до розпорядження голови Олександрійської РДА відведення земельних ділянок передбачено за рахунок земель державної власності, які розташовані на території Лікарівської сільської ради загальною площею 5320,3 га (т. 1 а.с 114-116).

Відповідно до Розпорядження голови Олександрійської РДА від 26 листопада 2011 за № 975-р, ДП "Конярство України" надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в постійне користування загальною площею 5320,3 га за рахунок земель, які перебувають в користуванні ДП "Олександрійський кінний завод № 174" на території Лікарівської сільської ради (т.1 а.с. 121).

Статтею 123 Земельного кодексу України від 25.10.2001 в редакції, чинній на час прийняття розпорядження, передбачено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельний ділянок у разі: зміни цільового призначення земельних ділянок відповідно до закону; надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості). Особа, зацікавлена в одержані у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідної сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його надані.

Згідно з практикою Великої Палати Верховного Суду отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного вирішення питання про надання її у власність, а тому не створює правових наслідків, крім тих, що пов`язані з неправомірністю прийняття рішення органом місцевого самоврядування (постанова від 28 листопада 2018 року у справі № 826/5735/16).

Наведене свідчить, що станом на листопад 2011 року спірні земельні ділянки у постійному користуванні ні у ДП "Олександрійський кінний завод № 174", ні у його правонаступника ДП "Конярство України" не перебували, мало місце лише фактичне використання земель ДП "Олександрійський кінний завод № 174", що і стало підставою для звернення ДП "Конярство України" до Олександрійської РДА з метою отримання дозволу на відведення цих земельних ділянок у користування для їх подальшого оформлення у постійне користування.

При цьому, рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Однак отримання такого дозволу не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки сам по собі дозвіл не є правовстановлюючим актом. Відтак правовідносини, пов`язані з прийняттям та реалізацією такого рішення, не підпадають під визначення приватноправових, оскільки не породжують особистих майнових прав та зобов`язань осіб (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц (провадження № 14-301цс18)).

Крім того, головою Кіровоградської обласної державної адміністрації від 18.06.2015 № 230-р видано розпорядження "Про скасування розпорядження голови Олександрійської РДА від 26 листопада 2011 за № 975-р "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в постійне користування", про що позивач зазначив у доданому до матеріалів справи клопотанні на адресу ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області від 19.01.2018 (т.1 а.с. 143-144).

У довідці від 17 жовтня 2017 року № 1586, виданої Відділом в Олександрійському районі Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області з державної статистичної звітності про наявність земель та їх розподіл, також вказано, що за ДП "Конярство України" (правовстановлюючі документи відсутні) на території Лікаріської сільської ради числяться землі загальною площею 5390,3000 га (т. 1 а.с. 150).

Інші документи, на які посилається суд першої інстанції, у своєму рішенні, довідки відділу Держкомзему в Олександрійському районі Головного управління Держкомзему у Кіровоградській області від 23 червня 2010 року, від 28 січня 2013 року, від 4 лютого 2014 року, від 5 лютого 2015 року, в матеріалах справи відсутні, як вбачається з додатку до позовної заяви, вказані довідки до позовної заяви не були додані, тому посилання на них є безпідставним.

Надані позивачем документи: копії матеріалів технічної документації із землеустрою по інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, проведеної ДП "Головний науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" у 2013 р., копія технічного звіту щодо відведення земельних ділянок у постійне користування, копія проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у постійне користування ДП "Конярство України", копія плану внутрігосподарського землеустрою є суто технічною документацію, що підтверджує тільки дії позивача направлені на подальше отримання земель у постійне користування (т.1 а.с. 106-120, 132-142), втім не свідчать про набуття такого права постійного користування.

З цих же підстав підлягає відхиленню і інший доказ, що на думку суду першої інстанції підтверджує позовні вимоги - податкова звітність щодо сплати позивачем земельного податку за спірні земельні ділянки за 2021 р. та їх обробка, що свідчить тільки про фактичне користування землею і не створює у такого землекористувача права на постійне користування цією землею (т. 2 а.с. 188-191).

Згідно до ст. 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Колегія суддів вважає, що долучений до матеріалів справи висновок судового експерта від 29.12.2021 № 201/08-2021 підлягає відхиленню з огляду на наступне (т. 3 а.с. 3-79).

Згідно до п. 1.12. Розділу І Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5, призначення судових експертиз та експертних досліджень (далі - Інструкція) експерти, які не є працівниками державних спеціалізованих установ та на професійній основі здійснюють судово-експертну діяльність, забезпечують проведення експертиз та досліджень відповідно до вимог Інструкції про особливості здійснення судово-експертної діяльності атестованими судовими експертами, що не працюють у державних спеціалізованих експертних установах (далі - Інструкція про особливості) , затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 12 грудня 2011 року № 3505/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12 грудня 2011 року за № 1431/20169.

Згідно до п. п. 1, 2 Інструкції про особливості ця Інструкція визначає особливості здійснення судово-експертної діяльності атестованими судовими експертами, що не працюють у державних спеціалізованих експертних установах (далі - судовий експерт), а також порядок здійснення контролю за дотриманням цими експертами вимог нормативно-правових актів з питань судово-експертної діяльності та методик проведення судових експертиз. Призначення судових експертиз та експертних досліджень судовим експертам, їх обов`язки, права та відповідальність, організація проведення експертиз та оформлення їх результатів здійснюються у порядку, аналогічному п. 1.12. Розділу І Інструкції.

Висновок судового експерта від 29.12.2021 № 201/08-2021 (далі - висновок експерта) вимогам Інструкцій не відповідає з огляду на наступне.

Згідно до п. 4.14. розділу ІV Інструкції у вступній частині висновку експерта зазначаються, в тому числі, попередження експерта про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку за статтею 384 Кримінального кодексу України або за відмову від надання висновку за статтею 385 Кримінального кодексу України.

Всупереч цьому, у вступній частині висновку експерта зазначено, що експерт, відповідно до ч. 5 ст. 101 ГПК України, про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку обізнаний (т.3 а.с. 10).

Отже, Інструкцією в цьому питанні передбачено саме посилання на приписи Кримінального кодексу, а не Господарсько-процесуального, крім того поняття "попереджений про кримінальну відповідальність" не є тотожним поняттю "обізнаний про кримінальну відповідальність".

Крім того, відповідно до п. 7.4. розділу ІІ Науково-методичних рекомендацій, у разі неможливості експертом самостійно виконати топографо-геодезичні роботи результати таких робіт повинні бути надані на дослідження органом (особою), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта).

В даному випадку, для проведення дослідження експертом з власної ініціативи було долучено інженера-геодезиста ОСОБА_1 , яким проводилися геодезичні роботи, що суперечить вимогам Інструкції (т. 3 а.с.11).

Згідно до п. 2.3. розділу ІІ Інструкції експерту забороняється, в тому числі, вирішувати питання, які виходять за межі спеціальних знань експерта та з`ясування питань права і надавати оцінку законності проведення процедур, регламентованих нормативно-правовими актами.

Відповідно до глави 7 п. 7.1. розділу ІІ Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України №53/5 від 08.10.1998 (далі - Науково-методичних рекомендацій, основними завданнями експертизи з питань землеустрою є визначення відповідності фактичного землекористування правовстановлювальним документам, документації із землеустрою на земельні ділянки та нормативно-правовим актам.

Пунктом 7.2. розділу ІІ Науково-методичних рекомендацій визначений орієнтовний перелік вирішуваних питань, в тому числі, чи відповідає фактичне землекористування правовстановлювальним документам, документації із землеустрою на земельні ділянки та нормативно-правовим актам?

Наведене свідчить, що експерт не мав права вирішувати питання: чи входять земельні ділянки з кадастровими номерами в межі постійного землекористування ДП "Конярство України", як правонаступника ДП "Олександрійський кінний завод № 174" без дослідження правовстановлювальних документів, які йому не були надані, тим самим дійшовши до з`ясування питань права.

Колегія суддів вважає, що наведені порушення у своїй сукупності свідчать, що висновок експерта не відповідає вимогам закону та являється недостовірним, а тому, відповідно до ст. ст. 76, 78, 86 ГПК України, підлягає відхиленню.

Отже, із встановлених у справі обставин станом на момент складання передавального акту ДП "Олександрійський кінний завод № 174" не належав титул постійного користувача земельних ділянок, які є предметом спору.

Колегія суддів звертається до загальновизнаного принципу приватного права "nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet", тобто, "ніхто не може передати більше прав, ніж має сам".

Оскільки на момент складання передавального акту ДП "Олександрійський кінний завод № 174" спірні земельні ділянки знаходилися лише у його фактичному користуванні, рішення органу, до повноважень якого належало розпорядження відповідними землями, про передачу земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення в постійне користування, яке було би підставою для набуття прав на цю ділянку, не приймалося, і зворотне позивачем не доведено, колегія суддів приходить до висновку що за передавальним актом право постійного користування землею, загальною площею 5 390,3 га позивачу не передавалося.

Колегія суддів вважає, що право постійного користування позивачем спірними земельними ділянками підтверджується наступними обставинами, встановленими судом.

Згідно до ч. 1, ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України (ЗК України) сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до п. 7 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року №15 Держгеокадастр здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Згідно з пунктом 3, підпунктом 13 пункту 4, пунктом 8 та 12 положення про Головні управління Держгеокадастру в областях, затверджених наказом Наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України29.09.2016 № 333, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України25 жовтня 2016 р. за № 1391/29521, підпунктом 13 пункту 4, підпункту 7 пункту 5 та пунктом 8 положень про Головні управління Держгеокадастру в областях, затверджених наказом Держгеокадастру від 21.05.2021 № 248, Головні управління відповідно до покладених на них завдань розпоряджаються землями державної власності сільськогосподарського призначення на території відповідної області.

Отже, право розпоряджаються землями державної власності сільськогосподарського призначення на території Кіровоградської області належить саме до повноважень Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області.

Наказом Головного управління Держгеокадастру в Кіровоградській області від 12 лютого 2018 року № 11-299/14-18-СГ, із змінами від 15.10.2020, позивачу було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у постійне користування земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, розташованих на території Лікарівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області, орієнтовним розміром 5165,4000 га, в тому числі: 3449,2000 га - рілля, 54,0000 - багаторічні насадження, 73,1000 га сіножаті, 972,2000 га пасовища, 75,8000 га землі під сільськогосподарськими та іншими господарськими будівлями і дворами, 37,2000 га під господарськими шляхами та прогонами, 3,9000 - землі, які перебувають у стадії меліоративного освоєння та відновлення родючості грунтів, із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (т.1 а.с. 146,147).

Наказами Головного управління Держгеокадастру в Кіровоградській області № 11-708/14-21-СГ від 24 лютого 2021 року, № 11-1129/14-21-СГ від 19 березня 2021 року було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в постійне користування для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за межами населеного пункту на території Лікарівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області та передано позивачу в постійне користування земельні ділянки площею 4282,1288 (119 земельних ділянок з кадастровими номерами згідно додатку до наказу Головного управління Держгеокадастру в Кіровоградській області № 11-1129/14-21-СГ від 19 березня 2021 року: 3520384600:02:000:9056, 3520384600:02:000:9057, 3520384600:02:000:9055 - за наказом від 24.02.2021, 3520384600:02:000:9601, 3520384600:02:000:9604…….3520384600:02:000:9580, 3520384600:02:000:9581 (всього 119 земельних ділянок) - за наказом від 19.03.2021 (т. 2 а.с. 171-182, 183-184).

Наведене свідчить, що на момент звернення із позовом позивач мав титул постійного землекористувача вищезазначених земельних ділянок.

Державними реєстраторами речових прав на нерухоме майно Селищної ради та Аджамської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області у квітні та липні 2021 року були прийняті рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, на підставі яких до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно були внесені записи про державну реєстрацію права власності на земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні позивача, за Селищною радою (т. 2 а.с. 13-159).

Сторонами не оспорюється той факт, що право постійного користування позивача та право комунальної власності відповідача стосується одних і тих самих земельних ділянок з тими самими кадастровими номерами.

Отже, право власності на ці земельні ділянки було набуто відповідачем після того, як позивач набув право постійного користування на ці ж самі земельні ділянки.

Позивач звернувся до суду з наступними позовними вимогами:

- визнати незаконними та скасувати рішення Селищної ради № 307 від 09 липня 2021 року;

- припинити право комунальної власності Селищної ради на спірні земельні ділянки;

- визнати право державної власності на спірні земельні ділянки.

Зміст позовних вимог свідчить, що позивачем не визнається право комунальної власності відповідача на спірні земельні ділянки, яке на його думку підлягає припиненню, що колегія суддів розцінює як спір про право власності.

За такими обставинами інша позовна вимога - визнати незаконними та скасувати прийняті державним реєстратором речових прав на нерухоме майно Селищної ради та Аджамської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є похідною від вирішення спору про право.

В силу ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У відповідності до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Приписами ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Засіб захисту, що вимагається ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет норм міжнародного права за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права задля вирішення конкретного спору (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 18.07.2018 у справі №211/1578/13).

Згідно з абз. 10 п. 9 рішення Конституційного Суду України №3-рп/2003 від 30.01.2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Статтею 5 ГПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову (правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.08.2018 у справі № 905/1926/16).

Аналізуючи питання наявність порушеного права позивача колегія суддів приходить до наступного.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 92 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент звернення із позовом) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності.

З долученої позивачем до матеріалів справи роздруківки відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо кожної спірної земельної ділянки у розділі "Підстава для державної реєстрації" зазначено: "наказ, серія та номер 11-1129/14-21-СГ виданий 19 березня 2021, видавник: Голова комісії з ліквідації - начальник Оксана Панчук" (тобто - вищевказаний наказ Головного управління Держгеокадастру в Кіровоградській області), у розділі "Актуальна інформація про державну реєстрацію іншого речового права" у графах "Вид іншого речового права", "Зміст, характеристика іншого речового права" зазначено "право постійного користування земельною ділянкою", у графі "Відомості про суб`єкта іншого речового права" вказано "Правокористувач: Державне підприємство "Конярство України", Власник: Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області" (т.1 а.с. 164-250, т. 2 а.с. 1-9).

Внаслідок реєстрації відповідачем права комунальної власності на спірні земельні ділянки в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно були внесені відповідні зміни.

У ході апеляційного розгляду справи, відповідачем були додані до матеріалів справи Інформація з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно щодо кожної спірної земельної ділянки.

Як вбачається з наданої сторонами Інформації з Державного реєстру речових прав, відмінність у поданих документах полягає в тому, що позивачем була надана інформація з реєстру за критерієм пошуку - "за даними юридичної особи", якими є позивач і відповідач, а відповідачем - "за кадастровим номером об`єкта", в даному випадку - спірних земельних ділянок".

Колегія суддів вважає, що надана сторонами інформація відповідає одна одній, але при цьому пошук в реєстрі за критерієм - "за кадастровим номером об`єкта" більше відповідає суті спору, оскільки з наданої у такій спосіб інформації одночасно вбачається, як реєстрація права власності на земельну ділянку, так і реєстрація інших речових прав.

З Відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, які надані відповідачем, щодо більшості спірних земельних ділянок в розділі "Актуальна інформація про право власності" у графі "Форма власності зазначено "комунальна", у графі "Власники" зазначено "Приютінська селищна рада". У розділі "Номер запису про інше речове право" у графі "Вид іншого речового права", "Відомості про суб`єкта іншого речового права" вказано "право постійного користування земельною ділянкою", «Правокористувач: Державне підприємство "Конярство України", крім того щодо деяких земельних ділянок у цьому розділі додатково зазначено: "Власник: Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області".

Згідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (п. 1).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державній реєстрації прав підлягають, у тому числі, право власності, речові права на нерухоме майно, похідні від права власності: (п.1, п.2), речові права та їх обтяження на земельні ділянки (ч.1 ст.5).

Згідно до ч. 1, ч. 5 ст. 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державний реєстр прав містить відомості про зареєстровані речові права на нерухоме майно. Відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом. Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості та їх обтяжень, зареєстрованих у Державному реєстрі прав, вчиняються на підставі відомостей про речові права, обтяження речових прав, що містяться в цьому реєстрі.

Колегія суддів вважає, що з огляду на наявну інформацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з урахуванням приписів ст. ст. 76-79 ГПК України, відповідачем належними, допустимими та більш вірогідними доказами доведено, що реєстрація права власності на земельні ділянки за відповідачем не позбавила позивача права постійного користування спірними земельними ділянками, оскільки згідно даних Державного реєстру за позивачем зберігається титул постійного землекористувача земельних ділянок, власником яких є відповідач.

Після набуття позивачем титулу постійного користувача, цей титул зберігає чинність незалежно від переходу земель з державної власності до комунальної, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав.

При цьому, відсутність інформації про право постійного користування позивача щодо деяких земельних ділянок не впливає на висновок суду про обсяг його прав, оскільки державна реєстрація прав не є підставою набуття речового права, а вважається лише засвідченням державою вже набутого особою речового права, що унеможливлює ототожнення факту набуття речового права з фактом його державної реєстрації.

Досліджуючи обставини існування в особи речового права, суд має передусім встановлювати підстави, на якій особа набула таке право, оскільки за законом сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення речового права, така підстава виникнення речового права законом не передбачена. Відповідну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, від 05.06.2019 у справі № 392/1829/17, від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18, від 29.08.2019 у справі № 910/10984/18, від 11.06.2020 у справі № 910/10006/19.

Як зазначено вище, позивач набув права постійного користування спірними земельними ділянками на підставі зазначених наказів Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області. Отже, не позбавлений можливості засвідчити наявність такого права щодо земельних ділянок, де таке право не зареєстровано, самостійно у встановленому законом порядку.

На неможливість такого засвідчення позивач у позові не посилався, відповідні докази у справі також відсутні, а тому колегія суддів вважає, що ці обставини не впливають на розгляд справи по суті.

Відповідач набув право комунальної власності на спірні земельні ділянки на підставі рішення Селищної ради № 307 від 9 липня 2021 року "Про передачу сільським, селищним, міським радам ("Землю-громадам"), тобто базовому рівню місцевого самоврядування, повноважень з розпорядження всіма землями державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах відповідних територіальних громад та реєстрацію земельних ділянок комунальної власності" (т. 2 а.с. 160-170).

Цим рішенням, керуючись ст.ст. 26, 33, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст.ст. 12, 59, 122, 124, 134 та п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України, Законом України від 28.04.2021 року № 1423, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", ст.ст. 51, 85, 88 Водного кодексу України, Селищна рада вирішила:

1. Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність Приютівської селищної ради Олексндрійського району Кіровоградської області з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

2. Державному реєстратору зареєструвати за Приютівською селищною радою право комунальної власності Приютівської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області на данні земельні ділянки, що знаходяться в оренді, згідно з додатком 1.

3. З дня набрання чинності державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.

У відповідності до підпункту "а" пункту 24 Прикінцевих та перехідних положень Земельного кодексу України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин", який набрав чинності 27.05.2021, з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук.

Отже, Селищною радою було зареєстровано право комунальної власності на земельні ділянки, які вже перебували в постійному користуванні ДП "Конярство України".

Згідно з ч. 1 ст. 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Приписами ст. 95 ЗК України передбачено, що землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи висновок, колегія суддів виходить зі змісту відповідності суб`єктивного права, за захистом якого звернувся позивач, характеру порушення і чи може обраний спосіб забезпечити поновлення порушеного права. При цьому необхідно мати на увазі, що захист суб`єктивних цивільних прав здійснюється в межах правовідносин, які виникли між сторонами.

В даному випадку, між сторонами виникли правовідносини як між власником земельної ділянки та її землекористувачем.

Звертаючись із позовом, позивач не зазначив конкретні обставини, які порушують його право постійного користування саме внаслідок переходу права власності на спірні земельні ділянки до відповідача.

Заперечення позивача проти переходу права власності на спірні земельні ділянки з державної форми власності на комунальну, за відсутності посилання на протиправність дій відповідача при прийнятті оспорюваного рішення Селищної ради, не свідчать про порушення його прав постійного користування, оскільки носять абстрактний характер та ґрунтуються на припущеннях щодо можливості порушення такого права у майбутньому. Отже, зміна власника земельної ділянки не свідчить про порушення прав та інтересів позивача, які би підлягали судовому захисту.

Колегія суддів вважає, що посилання у позові тільки на перехід права власності на земельну ділянку з державної на комунальну, не можна вважати таким, що автоматично призводить по порушення прав та інтересів постійного землекористувача, без посилання на конкретні порушення його прав та інтересів, завданих внаслідок такого переходу.

Таким чином, прийняте Селищною радою рішення, що оспорюється позивачем, не порушує його права постійного користування, що є підставою для відмови у задоволені позову.

Крім того, колегія суддів ураховує наступне.

Із заявлених позивачем вимог основною є вимога про припинення право комунальної власності Селищної ради та про визнання права державної власності на земельні ділянки, від вирішення якої залежить вирішення інших заявлених вимог.

У разі виникнення спору про право на землю, спір про право має вирішуватися між представниками власників, щодо землі державної форми власності - територіальним органом Держгеокадастру в області, щодо землі комунальної власності - відповідної селищною радою, що свідчить про те, що в даному спорі ДП "Конярство України" не може вважатися належним позивачем.

Як зазначено вище, згідно з пунктом 3, підпунктом 13 пункту 4, пунктом 8 та 12 положення про Головні управління Держгеокадастру в областях, затверджених наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України 29.09.2016 № 333, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2016 р. за № 1391/29521, підпунктом 13 пункту 4, підпункту 7 пункту 5 та пунктом 8 положень про Головні управління Держгеокадастру в областях, затверджених наказом Держгеокадастру від 21.05.2021 № 248, Головні управління відповідно до покладених на них завдань розпоряджаються землями державної власності сільськогосподарського призначення на території відповідної області.

Оспорюючи права власності відповідача, позивач, якому право власності на спірні земельні ділянки не належить, фактично виступив за захистом права власності Держави, від імені якої, в даному випадку, має повноваження діяти тільки Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області.

Таким чином, звертаючись з даним позовом, позивач, не маючи повноважень, безпідставно перебрав на себе права та обов`язки державного органу, що також є підставою для відмови у позові.

Згідно до ч. 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин та порушив норми процесуального права, що визнається як підстава для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 31.08.2022 у даній справі. За результатами апеляційного розгляду справи належить задовольнити апеляційну скаргу, скасувати повністю оскаржуване рішення, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

У відповідності до ст. 129 ГПК України судові витрати за розгляд справи в суді першої інстанції та апеляційному суді належить покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 2 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 277, 282 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приютівської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 31.08.2022 у справі № 910/21682/15 (910/14008/21) скасувати.

3. Прийняти нове рішення.

4. Відмовити в задоволенні позовних вимог.

5. Стягнути з Державного підприємства "Конярство України" (ідентифікаційний код: 37404165; місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Б.Грінченка, буд. 1) в доход Державного бюджету України 1191750,00 (один мільйон сто дев`яносто одна тисяча сімсот п`ятдесят) грн судового збору.

6. Видачу відповідного наказу доручити Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у строки, встановлені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписаний 28.02.2023.

Головуючий суддя С.В. Сотніков

Судді Б.М. Грек

Л.Л. Гарник