Рішення

від 23.02.2023 по справі 903/806/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23 лютого 2023 року справа № 903/806/21 (903/99/23)

Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Ведмедюка Михайла Петровича

та за присутності представників:

від позивача: Гуменюк І.П. - адвокат (довіреність від 28.12.2022р.)

участь представника у судовому засіданні забезпечена в режимі відеоконференції згідно ухвали від 09.02.2023р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом: Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця", м. Львів

до відповідача: Дочірнього підприємства "Волинський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", м. Луцьк

про стягнення 5790,60 грн.

в межах розгляду справи №903/806/21

за заявами

Дочірнього підприємства "Чернівецький облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", м. Чернівці

Товариства з обмеженою відповідальністю "Статусінвестгруп", м. Вінниця

до Дочірнього підприємства "Волинський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", м. Луцьк

про банкрутство,

встановив: Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" звернулось до суду з позовною заявою від 24.01.2023р. №НЮ-1/224 про стягнення на його користь з ДП "Волинський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" 5 790,60 грн. заборгованості по сплаті платежів за користування земельними ділянками згідно укладеного договору про встановлення земельного сервітуту від 19.04.2021р.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.01.2023р. позовні матеріали було передано для розгляду судді Шуму М.С.

Ухвалою від 30.01.2023р. (суддя Шум М.С.) розгляд відповідних позовних матеріалів було постановлено передати до Господарського суду Волинської області в провадженні якого перебуває справа №903/806/21 про банкрутство ДП "Волинський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" для вирішення питання про прийняття до розгляду в межах цієї справи.

Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 31.01.2023р. розгляд відповідних позовних матеріалів було доручено судді Войціховському В.А.

Ухвалою від 30.01.2023р. позовну заяву було прийнято до розгляду, постановлено її розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження із одночасним призначенням до розгляду в судовому засіданні на 23.02.2023р., зобов`язано позивача невідкладно направити на адресу розпорядника майна ДП "Волинський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" арбітражного керуючого Чепелюка О.О. позовну заяву від 24.01.2023р. №НЮ-1/224 із додатками, докази направлення надати суду, запропоновано розпоряднику майна Чепелюку О.О. надати суду та позивачу письмові пояснення стосовно позовних вимог з документами в їх обґрунтування, запропоновано сторонам вчинити певні дії та надати відповідні матеріали, визначено явку представників сторін в судове засідання на власний розсуд.

16 лютого 2023 року на виконання вимог ухвали від 30.01.2023р. від позивача надійшло до суду клопотання від 10.02.2023р. №НЮ-1/395 про долучення доказів надіслання розпоряднику майна Чепелюку О.О. позовної заяви від 24.01.2023р. №НЮ-1/224 з доданими до неї документами.

У визначений судом день та час в судове засідання з`явився лише представник позивача. Відповідач своїм правом на участь в судовому розгляді не скористався, причини неявки свого представника в судове засідання суд не повідомив, відзиву на позов не подав, хоча про день на час розгляду справи в суді повідомлявся належним чином (ухвала від 30.01.2023р., була направлена відповідачу на його офіційну електронну адресу, а саме: voload@lt.ukrtel.net, яка відображена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно ДП "Волинський облавтодор").

Не з`явився в засідання суду та не подав будь-яких пояснень стосовно позову і розпорядник майна ДП "Волинський облавтодор", хоча ухвала від 30.01.2023р. про прийняття позовної заяви до розгляду направлялась розпоряднику майна на його електронну адресу.

Відтак, судом засвідчується про вжиття всіх необхідних заходів щодо належного повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи.

Згідно з приписами ч. 1 та п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає судову справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відповідно до ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Суд зауважує, що сторони зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи. У разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом, останній може здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та доказами.

Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, справи мають бути розглянуті впродовж розумного строку.

В поняття "розумний строк" розгляду справи, Європейський суд з прав людини включає: складність справи; поведінку заявника; поведінку органів державної влади; важливість справи для заявника.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Право на справедливий судовий розгляд включає в себе право на доступ до суду та право на доступ до правосуддя в широкому розумінні.

Чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України згідно зі ст. 9 Конституції України. Пріоритетність застосування норм таких міжнародних договорів у господарському процесі встановлена ст. 3 ГПК України.

Відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основних свобод" від 17.07.1997р., дана Конвенція та Протоколи до неї №№2, 4, 7, 11 є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ як джерело права Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини.

Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.

Критерій розумності строку розгляду справи також наведений в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 18.11.2003р. №01-8/1427 із наступними змінами та доповненнями, відповідно до котрого: "Критеріями оцінки розгляду справи упродовж розумного строку є складність справи, поведінка учасників процесу і поведінка державних органів (суду), важливість справи для заявника".

Визначаючи ці критерії, ВГСУ посилається на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Красношапка проти України" № 23786/02 від 30.11.2006 р. (§ 51).

Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Відповідно до ст. 2 ГПК України, одним із основних завдань господарського судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За таких обставин, беручи до уваги приписи ст. 6 Конвенції стосовно розгляду спору впродовж розумного строку та норми ч.ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України, згідно з якими неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті і суд розглядає справу за відсутності такого учасника, враховуючи той факт, що відповідач у відповідності до чинного законодавства, належним чином був повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, а явка представників сторін обов`язковою судом не визнавалась, учасники справи мали достатньо часу для реалізації своїх процесуальних прав, зокрема, і на подання будь-яких пояснень чи інших заяв по суті справи, а у суду є всі необхідні матеріали (докази) для вирішення спору по суті, суд вважає, що спір належить вирішити по суті у відсутності представника відповідача та розпорядника майна за матеріалами справи, запобігаючи, одночасно, безпідставному затягуванню розгляду спору та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права, а також з огляду на необхідність дотримання розумних строків розгляду справи.

Присутня в судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала та просила суд задовольнити останні в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, засвідчила на наявності підстав для відшкодування позивачу за рахунок відповідача понесених судових витрат.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутньої в судовому засіданні представника позивача, суд, оцінюючи подані докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов висновку про підставність пред`явлених позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення.

Викладена позиція суду пов`язана з наступними встановленими в судовому засіданні обставинами:

Статтею 2 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

Відповідно до ст. 7 КУзПБ, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; зокрема, спори про стягнення заробітної плати. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до ГПК України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними ГПК України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Пунктом 8 частини 1 статті 20 ГПК України визначається, що господарські суди розглядають справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі та зокрема, справи у спорах стягнення заробітної плати.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 23.02.2022р., поруч з іншим, було відкрито провадження у справі про банкрутство Дочірнього підприємства "Волинський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (Україна, 43016, Волинська область, м. Луцьк, вул. Ковельська, 41, код ЄДРПОУ 32035139), введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника, введено процедуру розпорядження майном боржника, розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Чепелюка О.О.

Згідно ст. 44 КУзПБ, під розпорядженням майном розуміється система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням і розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження, ефективного використання майнових активів боржника, здійснення аналізу його фінансового стану, а також визначення наступної процедури (санації чи ліквідації).

В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч. 5 ст. 55 Конституції України).

Конституція України визначає Україну як правову державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty). Юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування.

За змістом п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№2, 4, 7 та 11 до Конвенції", кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Отже, висловлювання "судом, встановленим законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" від 12.07.2001р. зазначено, що право на доступ до суду, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

У відповідності до ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України. кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції.

Таким чином, конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Відповідно ст. 12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Як встановлено ст. 67 ГК України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Згідно ст. 174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов`язання, наведені в ст. 179 ГК України, згідно з якою майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 2 ст. 180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 632 ЦК України унормовано, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

У розумінні приписів наведеної норми, ціна є однією із найважливіших умов відплатного договору. Сторони мають право встановлювати ціну в договорі на власний розсуд.

В силу ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому судом також засвідчується, що згідно ст. 204 ЦК України, вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Статтею 629 ЦК України унормовано, що з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися лише при: - розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; - розірванні договору в судовому порядку; - відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; - припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; - недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 19 квітня 2021 року між Акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" (Землекористувач) та Акціонерним товариством "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" в особі філії "Луцький райавтодор" укладено договір про встановлення земельного сервітуту, згідно з умовами якого Землекористувач надав Сервітуарію невиключне право обмеженого користування частиною земельної ділянки, яка розташована за адресою: Боратинська сільська рада Луцького району Волинської області, з метою експлуатації та обслуговування під`їзної колії Сервітуарія.

Судом встановлено, що ДП "Волинський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" з кодом ЄДРПОУ 32035139 зареєстроване в якості юридичної особи - суб`єкта господарської діяльності за адресою: м. Луцьк, вул. Ковельська, 41, відокремленим підрозділом юридичної особи є, зокрема, філія "Луцький райавтодор" ДП "Волинський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України".

Відповідно до п.п. 1.2., 1.3 договору від 19.04.2021р., земельний сервітут встановлюється на земельній ділянці площею 0,1226 га. (ділянка №1 площею 0,0455 га, ділянка №2 площею 0,0771 га) відповідно до планів мереж земельного сервітуту, які є невід`ємною частиною цього договору (Додаток 1).

Цільове призначення земельної ділянки, щодо якої встановлюється земельний сервітут: функціонування залізниці (землі залізничного транспорту). Кадастровий номер земельної ділянки 0722880700:05:000:0599. Правовстановлюючий документ на земельну ділянку державний акт серія ЯЯ №033254 від 15.12.2005р. та витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 17.09.2020р. №225162921.

Пунктами 3.1., 3.2. договору від 19.04.2021р. визначено, що Сервітуарій сплачує плату за користування земельними ділянками в розмірі 482,55 грн. з урахуванням ПДВ на місяць. Оплата за користування земельною ділянкою, а саме 482,55 грн. здійснюється щомісячно шляхом перерахування Сервітуарієм коштів на поточний рахунок одержувача до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим, після державної реєстрації договору або протягом трьох банківських днів з моменту виставлення Землекористувачем рахунку-фактури.

Позивач зазначає, що відповідач сплачував платежі в повному обсязі з моменту реєстрації договору до січня 2022 року.

Проте, АТ "ДАК "Автомобільні дороги України" в особі філії "Луцький райавтодор" взяті на себе згідно договору про встановлення земельного сервітуту від 19.04.2021р. зобов`язання в частині проведення з позивачем повних розрахунків по сплаті платежів за користування земельною ділянкою (у строки, порядку та розмірах, визначених угодою) виконано не було, платежі в повному об`ємі не сплачено у зв`язку з чим на момент подання позову до суду та на час розгляду справи в суді заборговано АТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" 5 790,60 грн.

Відповідно до долучених до матеріалів справи, сформованих АТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" помісячних рахунків за користування земельною ділянкою в період з січня по грудень місяці 2022 року, позивачем було нараховано та пред`явлено відповідачу рахунки на оплату в загальному розмірі 5 790,60 грн., в тому числі, в січні 2022 року №29/016/ДН-3 від 17.01.2022р. на суму 482,55 грн., в лютому 2022 року №74/016/ДН-3 від 17.02.2022р. на суму 482,55 грн., в березні 2022 року №116/016/ДН-3 від 17.03.2022р. на суму 482,55 грн., в квітні 2022 року №152/016/ДН-3 від 18.04.2022р. на суму 482,55 грн., в травні 2022 року №198/016/ДН-3 від 18.05.2022р. на суму 482,55 грн., в червні 2022 року №241/016/ДН-3 від 20.06.2022р. на суму 482,55 грн., в липні 2022 року №288/016/ДН-3 від 18.07.2022р. на суму 482,55 грн., в серпні 2022 року №334/016/ДН-3 від 18.08.2022р. на суму 482,55 грн., в вересні 2022 року №377/016/ДН-3 від 19.09.2022р. на суму 482,55 грн., в жовтні 2022 року №423/016/ДН-3 19.10.2022р. на суму 482,55 грн., в листопаді 2022 року №474/016/ДН-3 від 18.11.2022р. на суму 482,55 грн. та в грудні місяці 2022 року №546/016/ДН-3 від 30.12.2022р. на суму 482,55 грн.

З метою досудового врегулювання господарського спору щодо неналежного виконання АТ "ДАК "Автомобільні дороги України" в особі філії "Луцький райавтодор" своїх зобов`язань за договором від 19.04.2021р., позивач неодноразово звертався з листами та претензією на відомі йому адреси філії "Луцький райавтодор" та ДП "Волинський облавтодор" про погашення заборгованості, однак уся кореспонденція залишена без відповіді та реагування.

При цьому як, це вбачається з описів вкладення в цінний лист на ім`я філії "Луцький райавтодор" (с. Городище, вул. Миру, 2а) та на ім`я ДП "Волинський облавтодор" (м. Луцьк, вул. Ковельська, 41) та поштових накладних №№3302811916932, 3302812001580 відповідно, позивачем 13.12.2022р. направлено повторно рахунки та акти виконаних робіт за весь період заборгованості.

Відповідно до ст. ст. 174, 181 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акту, що регулює господарську діяльність, з акту управління господарською діяльністю, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

В даному випадку, відносини між сторонами носять договірний характер, укладений між ними договір про встановлення земельного сервітуту від 19.04.2021р. предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, сторонами розірваний не був.

Відповідно до ст. 173 ГК України та ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з положеннями статті 193 Господарського кодексу України, статей 526, 527, 530 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов`язання. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 202 ГК України, ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З огляду на викладене, враховуючи укладення між сторонами договору та не проведення при цьому всіх належних розрахунків і платежів, суд прийшов до висновку про підставність пред`явленого позивачем до відповідача позову в частині стягнення заборгованості по сплаті платежів за користування земельною ділянкою в розмірі 5 790,60 грн.

Сума заборгованості 5 790,60 грн. повністю підтверджується наявними в матеріалах справи документами, у встановленому порядку не була спростована чи заперечена відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи висновки суду про підставність позову, доведення спору до суду з вини відповідача, суд вважає, що витрати, пов`язані з розглядом справи (сплата судового збору), котрі поніс позивач, слід відшкодувати йому відповідно до ст. 129 ГПК України в повному об`ємі за рахунок Дочірнього підприємства "Волинський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України".

Керуючись ст. 8 Закону України "Про судовий збір", ст. ст. 13, 73-80 , 123, 126, 129, 221, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства "Волинський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (м. Луцьк, вул. Ковельська, 41, код ЄДРПОУ 32035139) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" (м. Львів, вул. Гоголя, 1, код ЄДРПОУ 40081195) 5790,60 грн. заборгованості та 2684 грн. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.

3. Наказ на виконання рішення суду видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду

З врахуванням положень ст.ст. 253, 256, 257 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення буде складено протягом десяти днів з моменту проголошення вступної та резолютивної частин рішення.

Повне судове рішення

складено 28.02.2023р.

Суддя В. А. Войціховський

рішення направити:

- Акціонерному товариству "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" (contract@railway.lviv.ua; uz@uz.gov.ua);

- Дочірньому підприємству "Волинський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (voload@lt.ukrtel.net; volinoad@adu.com.ua);

- Розпоряднику майна ДП "Волинський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" арбітражному керуючому Чепелюку О.О. ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).