Рішення

від 28.02.2023 по справі 904/3161/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.02.2023м. ДніпроСправа № 904/3161/22

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Загинайко Т.В. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гудвіл" (49000, м. Дніпро, пр. Карла Маркса, буд. 60; ідентифікаційний код 31155567)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Новомосковський завод залізобетонних виробів 17" (51200, м. Новомосковськ Новомосковського району, Дніпропетровської області, вул. Українська, буд. 8, кв. 93; ідентифікаційний код 41191248)

про стягнення 440 749 грн. 15 коп.

ПРОЦЕДУРА:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Гудвіл" звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою (вх.№3065/22 від 21.09.2022) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Новомосковський завод залізобетонних виробів 17" про стягнення 440 749 грн. 15 коп., що складає 335 272 грн. 08 коп. - боргу, що виник внаслідок оплати та непоставки товару за Договором поставки від 11.02.2022 №-00018, 4 933 грн. 00 коп. - 3% річних, 63 196 грн. 48 коп. - пені та 37 347 грн. 59 коп. - втрат від інфляції.

Також просить вирішити питання про розподіл судових витрат по справі, стягнувши з відповідача 6 611 грн. 24 коп. - судового збору та 74 074 грн. 91 коп. - витрат на професійну правничу допомогу, що складає 30 000 грн. 00 коп. - фіксована вартість наданих юридичних (правничих) послуг та 44 074 грн. 91 коп. - додаткової винагороди адвокатського об`єднання ("гонорар успіху") із розрахунку 10% від суми задоволених майнових вимог позивача.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 23.09.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.

Пунктом 10 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 23.09.2022, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є 51200, Дніпропетровська обл., Новомосковський район, м. Новомосковськ, вул. Українська, буд. 8, кв. 93 на яку і була направлена кореспонденція господарського суду відповідачу (а.с.43-46).

Слід відзначити, що поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду від 23.09.2022, було повернуто за зворотною адресою з довідкою АТ "Укрпошта" форми 20 від 31.12.2022 "За закінченням терміну зберігання" (а.с.37-39).

У зв`язку з викладеним, судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 31.12.2022, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є 02000, м. Київ, вул. Пожарського (Дніпровський район), буд. 2 (а.с.49-52) та повторно направлено ухвалу суду від 23.09.2022 за новим місцезнаходженням відповідача.

Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Згідно з частиною 6 статті 242 цього Кодексу днем вручення судового рішення є, окрім іншого, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Слід відзначити, що поштове відправлення на нову адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду від 23.09.2022, було повернуто за зворотною адресою з довідкою АТ "Укрпошта" форми 20 від 07.02.2023 "Адресат відсутній за вказаною адресою" (а.с.53-58).

При цьому, враховуючи запровадження з 24.02.2022 в Україні воєнного стану та існування пов`язаних з вказаною обставиною збільшення термінів доставки та інших перебоїв у доставці поштової кореспонденції, судом долучено до матеріалів справи роздруківку здійсненого відстеження поштового відправлення суду на адресу відповідача, шляхом формування витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання вказаного відправлення, та проаналізовано його зміст на предмет належного повідомлення відповідача (а.с.59-60).

Судом наголошено, що на поштове відділення, яке обслуговує відповідача, ухвала суду від 23.09.2022 надійшла 03.02.2023 та не була вручено під час доставки 03.02.2023.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 911/3142/19, від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв`язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі - Правила).

Так, порядок доставки поштових відправлень, поштових переказів, повідомлень про вручення поштових відправлень, поштових переказів, періодичних друкованих видань юридичним особам узгоджується оператором поштового зв`язку разом з юридичною особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв`язок", цих Правил (пункт 94 Правил).

Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу (фізичну особу-підприємця).

У разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №923/1432/15.

При цьому, суд окремо звертає увагу, що з 01.01.2020 набрали чинності зміни до Правил надання послуг поштового зв`язку, внесені Постановою Кабінету Міністрів України № 1149 від 27.12.2019, відповідно до яких:

- рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім`ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата (будь-кого із повнолітніх членів його сім`ї) за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку інформує адресата за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка". Якщо протягом трьох робочих днів після інформування адресат не з`явився за одержанням рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка", працівник поштового зв`язку робить позначку "адресат відсутній за вказаною адресою", яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (пункт 991 Правил);

- рекомендовані поштові відправлення з позначкою "Судова повістка", адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання пошти, під розпис. У разі відсутності адресата за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку робить позначку "адресат відсутній за вказаною адресою", яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (пункт 992 Правил).

Таким чином, зберігання відділенням АТ "Укрпошта" поштових відправлень суду, які є "Судовими повістками" в розумінні чинного законодавства України в період більше, ніж три робочі дні, а також їх повернення із непередбачених для "Судових повісток" причин є неправомірним. Більше того, такі дії зумовлюють порушення права позивача на своєчасне вирішення справи судом.

Також, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.

За таких обставин можна дійти висновку, що невручення ухвали суду відбулось через недотримання відповідачем вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю офіційною (юридичною) адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Так, ухвалою суду від 23.09.2022, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв`язком.

Однак, станом на 28.02.2023 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг, закінчився.

Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.

Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд дійшов висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, оскільки у відповідача було достатньо часу для подання як відзиву на позову заяву так і доказів погашення спірної заборгованості, у разі їх наявності, чого відповідачем зроблено не було, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем суду також не повідомлено.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Справа розглядається відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод протягом розумного строку з урахуванням введення в Україні воєнного стану.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ

Як вбачається, між позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Гудвіл", як покупцем, та відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Новомосковський завод залізобетонних виробів 17", як постачальником, було укладено Договір від 11.02.2022 №-00018 (надалі - Договір) (а.с.18-19).

Пунктом 1.1. Договору визначено, що постачальник зобов`язується виготовити і передати у власність покупця залізобетонні вироби, згідно погодженої заявки покупця, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар на умовах даного Договору.

Відповідно до пункту 1.2. Договору асортимент, кількість та ціна товару зазначаються в рахунках на оплату, видаткових накладних та специфікаціях, що є невід`ємними частинами цього Договору.

Згідно з пунктом 2.2. Договору оплата за товар здійснюється покупцем шляхом оплати 100% вартості продукції.

Пунктом 3.1. Договору визначено, що умови поставки товару - доставка постачальником, якщо інші умови поставки не вказані в специфікації.

Відповідно до пункту 3.2. Договору термін поставки товару здійснюється після оплати рахунка в строки, які погоджені сторонами і вказані у специфікації.

Поставка продукції здійснюється на умовах DDP (відповідно до міжнародних правил тлумачення торгових термінів ІНКОТЕРМС в редакції 2010) - на склад покупця. Адреса складу - вказана в специфікації (якщо інші умови не вказані у специфікації) (пункт 3.3. Договору).

Пунктом 8.6. Договору визначено, що це Договір набирає чинності з моменту підписання і діє до виконання сторонами зобов`язань у повному обсязі.

Як вбачається, сторонами було підписано специфікацію від 11.02.2022 до Договору поставки №-00018 від 11.02.2022 на загальну суму з урахуванням ПДВ - 335 275 грн. 08 коп. Відповідно до вказаної специфікації термін виготовлення та поставки: 24 робочі дні після оплати; умови оплати: передплата 100% (надалі - Специфікація) (а.с.20).

В подальшому відповідачем було виставлено рахунок від 11.02.2022 №51 на оплату по замовленню на загальну суму з урахуванням ПДВ - 335 275 грн. 08 коп. (а.с.21).

На виконання умов Договору позивачем платіжним дорученням від 21.02.2022 №116 було здійснено сплату вказаного рахунку у повному обсязі на суму 335 275 грн. 08 коп. (а.с.22).

В матеріалах справи міститься копія податкової накладної від 21.02.2022 №22 на загальну суму з урахуванням ПДВ - 335 275 грн. 08 коп. з відміткою про реєстрацію в ЄРПН (а.с.23-24).

Як вбачається, в подальшому позивач звернувся до відповідача з листом від 20.04.2022 №20-04/20-1, відповідно до якого у зв`язку з проведенням бойових дій на території України, відпала необхідність у закупівлі Опор ЛЕПСК 16,4-02 та ЛЕП СК-22.1-1.0. та позивач пропонує розірвати Договір та повернути передплату, що сплачена за рахунком №51 від 11.02.2022 (а.с.25).

Відповідач листом від 29.04.2022 №155/3 повідомив позивачу, що на сьогоднішній день підприємство відповідача не працює у зв`язку з воєнним станом на території України. Та зазначив, що всі кошти, отримані раніше були вкладені в матеріали, проте відповідач зобов`язується повернути кошти після того, як підприємство запрацює або використати як оплату за нові залізобетонні вироби (а.с.26).

Позивач стверджує, що здійснив сплату за товар, проте відповідачем зобов`язання з поставки товару не виконано, суму попередньої оплати на вимогу позивача не повернуто, у зв`язку з чим, заборгованість відповідача за Договором складає 335 272 грн. 08 коп., що і стало причиною звернення до суду.

ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ

Щодо правовідносин сторін

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 663 Цивільного кодексу визначено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною другою статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського процесуального кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України встановлено, що майново- господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частинами 1-3 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова вiд зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Як вбачається, строк поставки за Договором є таким, що настав.

Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.

Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в рішенні від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту. Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України у Постанові від 28.11.2011 у справі №3-127гс11.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач не виконав зобов`язання щодо поставки товару, у зв`язку з чим позивач звернувся до відповідача з листом від 20.04.2022 №20-04/2-1 щодо розірвання Договору та повернення суми попередньої оплати. Оскільки вимога позивача виконана відповідачем не була, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення суми попередньої оплати.

Станом на час розгляду справи доказів повернення суми попередньої оплати від сторін не надійшло.

Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості в сумі 335 272 грн. 08 коп. є обгрунтованими.

Щодо нарахування 3% річних та інфляційних нарахувань

Згідно з частинами 1, 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається позивачем здійснено інфляційні нарахування у розмірі 37 347 грн. 59 коп. за період з квітня 2022 по серпень 2022 включно, а також нараховано 3% річних у зв`язку із невиконанням відповідачем зобов`язання у розмірі 4 933 грн. 00 коп. за період з 26.03.2022 по 21.09.2022.

Суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань з огляду на таке.

Оскільки у цій справі право на повернення грошових коштів виникло у позивача до звернення до суду внаслідок порушення відповідачем обов`язку передати позивачу відповідний товар, це право не становить зміст основного зобов`язання. Грошовим є зобов`язання, що передбачає передачу грошей як предмета договору або їх сплату як ціни договору.

Стягнення з відповідача суми попередньої оплати не є наслідком порушення ним грошового зобов`язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов`язань, а з інших підстав - повернення сплаченої попередньої оплати за невиконане зобов`язання з поставки товару за Договором.

За своєю суттю повернення суми попередньої оплати за договором поставки не є грошовим зобов`язанням у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України, тому нарахування інфляційних втрат та 3 % річних є помилковим.

Аналогічні висновки викладені у Постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07 березня 2018 року у справі № 910/23585/16, від 26 жовтня 2018 року у справі № 910/1775/18, від 21 червня 2019 року у справі № 910/9288/18, від 01 липня 2019 року у справі № 910/5773/18, від 24 вересня 2019 року у справі № 922/1151/18, від 18 грудня 2019 року у справі № 906/190/19.

Частиною 3 статті 693 Цивільного кодексу України визначено, що на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Як вбачається, позивачем такі вимоги не були заявлені.

За викладеного, вимоги позивача про стягнення річних та інфляційних нарахувань є безпіджставними.

Щодо нарахування пені

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно; якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частини 1, 2 статті 550 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України законодавець передбачає застосування штрафних санкцій, у разі якщо їх розмір законом не визначено, у розмірі, визначеному умовами господарського договору, а також надає сторонам право встановлювати різні способи визначення штрафних санкцій, - у відсотковому відношенні до суми зобов`язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пункту 5.4 Договору за прострочення строку постачання товару постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості недопоставленого товару за кожен день прострочення.

Як вбачається позивач просить стягнути пеню за прострочення поставки товару за Договором у розмірі 63 196 грн. 48 коп. за загальний період з 26.03.2022 по 21.09.2022 та посилається на пункт 5.4. Договору.

Проте, пункт 5.4. Договору не містить періоду, який необхідно враховувати при застосуванні подвійної облікової ставки НБУ, оскільки облікова ставка НБУ є змінною величиною.

Таким чином, суд дійшов висновку, що умовами укладеного Договору не встановлений конкретний розмір пені за порушення виконання зобов`язання.

За викладеного, вимоги позивача про стягнення пені не можуть бути задоволені судом.

З урахуванням всього викладеного позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

СУДОВІ ВИТРАТИ

Щодо судового збору

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 5 029 грн. 08 коп. - витрат по сплаті судового збору.

Керуючись пунктом 19.1 Розділу ХІ Перехідних положень, статтями 123, 129, 232, 236, 237, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Гудвіл" (49000, м. Дніпро, пр. Карла Маркса, буд. 60; ідентифікаційний код 31155567) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Новомосковський завод залізобетонних виробів 17" (02000, м. Київ, вул. Пожарського, (Дніпровський район), буд. 2; ідентифікаційний код 41191248) про стягнення 440 749 грн. 15 коп. - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Новомосковський завод залізобетонних виробів 17" (02000, м. Київ, вул. Пожарського, (Дніпровський район), буд. 2; ідентифікаційний код 41191248) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гудвіл" (49000, м. Дніпро, пр. Карла Маркса, буд. 60; ідентифікаційний код 31155567) 335 272 (триста тридцять п`ять тисяч двісті сімдесят дві) грн. 08 коп. - заборгованості та 5 029 (п`ять тисяч двадцять дев`ять) грн. 08 коп. - витрат по сплаті судового збору.

В решті позовних вимог - відмовити.

Видати наказ.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Т.В. Загинайко

Дата підписання рішення,

оформленого відповідно до статті 238 ГПК України,

28.02.2023