Рішення

від 28.02.2023 по справі 910/12518/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.02.2023Справа № 910/12518/22За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мін-Агротрейд"

до Приватного підприємства "АХП"

про стягнення 58053,61 грн

Суддя Усатенко І.В.

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "МІН-АГРОТРЕЙД" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Приватного підприємства "АХП" про стягнення 58053,61 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором № 81 від 04.10.2018.

Ухвалою суду від 21.11.2022 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

08.12.2022 від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви на виконання вимог ухвали суду від 21.11.2022.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.12.2022 відкрито провадження у справі №910/12518/22 за правилами спрощеного позовного провадження.

10.01.2023 через канцелярію суду відповідачем подано відзив на позов, в якому він зазначив про оплату суми основного боргу, заперечував проти нарахування штрафних санкцій за період визначений позивачем та наголосив на невірно визначеній базі нарахування санкцій. Також відповідач надав свій контррозрахунок штрафних санкцій та просив зменшити санкції на 50%.

16.01.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач підтвердив обставини щодо оплати відповідачем суми основного боргу та подав уточнений розрахунок штрафних санкцій з частковим врахуванням заперечень відповідача. Також позивач уточнив, що вартість правової допомоги складає 10000,00 грн. та долучив докази її оплати позивачем. В резолютивній частині відповіді на відзив позивач просить з урахуванням всього вищезазначеного: стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 13903,19 грн, 3% річних у розмірі 1833,30 грн, судовий збір у розмірі 2481,00 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 10000,00 грн.

Суд приймає до уваги пояснення позивача щодо допущеної ним описки в сумі основного боргу при здійсненні розрахунку санкцій, та враховує вказані пояснення при розгляді справи, зокрема, щодо вірних, на думку позивача, сум 3% річних у розмірі 1833,30 грн та втрат від інфляції у розмірі 13903,19 грн, а тому розглядає справу саме в обсязі зазначених сум.

26.01.2023 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких він вказує, що право на нарахування санкцій виникло у позивача після отримання відповідачем вимоги 29.08.2022, оскільки, договору не передбачено електронне листування та не визначено офіційні електронні адреси, а тому подані позивачем докази направлення відповідачу електронною поштою вимоги від 18.10.2021 є неналежними. Також відповідач просить зменшити санкції на 50% та вказує на відсутність доказів надання правової допомоги.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

04.10.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Мін-Агротрейд" (покупець) та Приватним підприємством "АХП" (постачальник) укладено Договір про постачання товару № 81.

Відповідно до п.1.1. Договору постачальник зобов`язується передати (поставити) в обумовлені строки покупцеві товар, зазначений у специфікації до цього договору, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за цього певну грошову суму.

Постачальник здійснює поставку покупцю товару, зазначеного у специфікації протягом строку дії договору на умовах поставки, визначених у відповідній специфікації відповідно до умов Інкотермс 2010 з урахуванням особливостей, пов`язаних із внутрішнім характером цього договору. Поставка товару здійснюється окремими партіями на підставі транспортної інструкції покупця. Якщо постачальник протягом 10 днів з дня отримання транспортної інструкції покупця не надав останньому відмову в прийнятті такої транспортної інструкції до виконання, то вважається, що транспортна інструкція покупця узгоджена сторонами і продавець прийняв її до виконання. (п. 2.1, 2.2, 2.5 договору).

Згідно п. 3.1-3.4 договору найменування, вид упаковки, ціна, умови поставки та оплати товару зазначається у специфікаціях, які є невід`ємною частиною договору. Загальна сума даного договору визначається як сума вартості товару, передбаченого у всіх специфікаціях, підписаних до даного договору. Покупець оплачує товар у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на підставі виставлених рахунків-фактур. Покупець зобов`язаний повністю оплатити товар до його поставки (попередня оплата). Покупець зобов`язаний повністю оплатити товар, що підлягає поставці за відповідною специфікацією протягом 3 днів із дня підписання сторонами такої специфікації, якщо сторони не погодять інший строк оплати у самій специфікації.

Даний договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2018, а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення (п. 5.6 договору).

Сторонами 04.102018 було підписано специфікацію № 81/1, в якій сторони обумовили поставку товару - аміак рідкий у кількості 80 тон на загальну суму 1016016,00 грн. Умови (базис) поставки товару: EXW - ст. Бахмач.

Позивачем було у повному обсязі перераховано суму попередньої оплати у розмірі 1016016,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями: № 4 від 08.10.2018 на суму 469907,40 грн, № 11 від 10.10.2018 на суму 546108,60 грн.

Відповідачем до матеріалів справи долучено транспортні інструкції позивача: № 4/18 від 12.10.2018 щодо відвантаження в період з 13 по 16 жовтня 2018 зі станції Бахмач товару у кількості 100 тон, № 13/18 від 19.10.2018 щодо відвантаження 20.10.2018 зі станції Бахмач товару у кількості 18,5 тон, № 14/18 від 19.10.2018 щодо відвантаження 21.10.2018 зі станції Бахмач товару у кількості 18,5 тон, № 15/18 від 19.10.2018 щодо відвантаження 22.10.2018 зі станції Бахмач товару у кількості 37 тон.

Відповідач не надав доказів не прийняття ним до виконання долучених транспортних інструкцій, в зв`язку з чим, суд вважає заперечення відповідача, щодо не надання позивачем транспортних інструкції, спростованими матеріалами справи.

Відповідач частково поставив обумовлений товар, що підтверджується наступними видатковими накладними: № 409 від 09.10.2018 на суму 221491,49 грн, № 422 від 19.10.2018 на суму 99696,57 грн, № 423 від 22.10.2018 на суму 243589,84 грн, № 424 від 24.10.2018 на суму 98807,56 грн. Загальна вартість поставленого товару становить 663585,46 грн.

В подальшому позивач звертався до відповідача з вимогами про повернення сум попередньої оплати, які були задоволені відповідачем: вимога № 15/19 від 08.05.2019 з проханням повернути 102430,54 грн, повернення авансу згідно платіжного доручення № 1140 від 08.05.2019 на суму 102430,54 грн; вимога № 3/20 від 12.02.2020 з проханням повернути 13168,00 грн, повернення авансу згідно платіжного доручення № 75 від 13.02.2020 на суму 13168,00 грн; вимога № 27/20 від 28.05.2020 з проханням повернути 5000,00 грн, повернення авансу згідно платіжного доручення № 185 від 29.05.2020 на суму 5000,00 грн; вимога № 38/20 від 17.11.2020 з проханням повернути 20000,00 грн, повернення авансу згідно платіжного доручення № 409 від 17.11.2020 на суму 20000,00 грн, вимога № 12/21 від 30.03.2021 з проханням повернути 50000,00 грн, повернення авансу згідно платіжного доручення № 610 від 31.03.2021 на суму 50000,00 грн; вимога № 24/21 від 11.05.2021 з проханням повернути 50000,00 грн, повернення авансу згідно платіжного доручення № 665 від 20.05.2021 на суму 50000,00 грн; вимога № 8/21 від 15.02.2021 з проханням повернути 50000,00 грн, повернення авансу згідно платіжного доручення № 542 від 15.02.2021 на суму 50000,00 грн. Як вбачається з матеріалів справи позивачем було заявлено вимогу про повернення частини сплаченої ним суми попередньої оплати, що лишилась не отовареною у розмірі 290598,54 грн. Вказані кошти після отримання відповідачем вимог позивача були перераховані позивачу у заявленому обсязі.

До матеріалів справи позивачем також долучено вимогу № 36/21 від 30.09.2021 з проханням повернути 61832,00 грн та вимогу від 18.10.2021 на суму 61832,00 грн. В підтвердження обставин направлення зазначених вимог позивач надав сканкопію з монітора комп`ютера. Проте, суд погоджується з доводами відповідача, що долучені докази не підтверджують обставин щодо направлення відповідачу саме цих вимог (не можливо ідентифікувати які саме документи були направлені). Крім того, договором сторони не обумовили можливість направлення вимог про повернення попередньої оплати шляхом електронного листування та не визначили електронні адреси, за якими таке листування може здійснюватись.

З огляду на зазначене, суд вважає, що подані позивачем докази не підтверджують направлення позивачем відповідачу вимог від 30.09.2021 та від 18.10.2021 про повернення попередньої оплати у розмірі 61832,00 грн.

Суд відзначає, що позивачем не було надано доказів усталеної між сторонами практики листування шляхом електронної переписки (направлення вимог саме на електронні адреси). З огляду на зазначене у суду відсутні підстави прийняти докази направлення електронного листа, саме як належні в підтвердження направлення відповідачу та отримання останнім вимог від 30.09.2021 та від 18.10.2021.

Позивач звернувся до відповідача з вимого про сплату боргу від 22.08.2022, в якій просив сплати заборгованість у розмірі 61832,00 грн протягом 7 днів з дати отримання вимоги. Докази направлення та отримання вимоги долучені до матеріалів справи.

Згідно платіжного доручення № 1029 від 30.08.2022 відповідач частково виконав вимогу та перерахував позивачу грошові кошти у розмірі 20000,00 грн.

Позивач звернувся до відповідача з вимогою про сплату боргу від 21.09.2022, в якій просив сплати суму заборгованості у розмірі 41832,00 грн та штрафні санкції протягом 7 днів з дати отримання вимоги. Докази направлення та отримання вимоги долучені до матеріалів справи.

14.11.2022 відповідач оплатив суму основного боргу у розмірі 41832,00 грн, що підтверджується платіжним дорученнями № 2771 від 14.11.2022.

Крім того, позивач у відповіді на відзив визнав обставини, щодо оплати суми основного боргу та просив стягнути лише штрафні санкції.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Приймаючи до уваги викладене, суд закриває провадження у справі в частині основного боргу у розмірі 41832,00 грн, в зв`язку з відсутністю предмету спору.

Відповідно ст.526 ЦК України та ч.1 ст.193 ГК України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно із ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Як вбачається з матеріалів справи позивач у повному обсязі виконав свій обов`язок та сплатив суму попередньої оплати у повному обсязі в розмірі 1016016,00 грн, натомість відповідач лише частково виконав свій обов`язок з поставки товару на суму 663585,46 грн.

Протягом 2019-2022 року позивач скористався своїм правом, обумовленим ст. 693 ЦК України та звертався до відповідача з вимогами про повернення суми попередньої оплати. Станом на день прийняття рішення, заборгованість з повернення суми попередньої оплати у відповідача відсутня.

Позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 1833,30 грн за період з 01.11.2021 по 09.11.2022 та втрати від інфляції у розмірі 13903,19 грн за період з листопада 2021 по вересень 2022.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який построчив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як уже було зазначено судом вище, позивач користувався своїм правом на повернення попередньої оплати протягом 2019-2022 року. Належних та допустимих доказів направлення вимог від 18.10.2021 та від 30.09.2021 суду надано не було, а відповідач заперечує їх отримання. В зв`язку з чим, суд вбачає, що зобов`язання з повернення останньої частини попередньої оплати у розмірі 61832,00 грн виникло у відповідача в зв`язку з отриманням ним вимоги від 22.08.2022. Оскільки, сам позивач у вимозі від 22.08.2022 просив перерахувати кошти протягом 7 днів з дати отримання даної вимоги, відповідач є таким, що прострочив грошове зобов`язання з 06.09.2022.

Суд здійснив перерахунок 3% річних за період з 06.09.2022 по 09.11.2022 та втрат від інфляції за вересень 2022.

Згідно перерахунку суду, сума втрат від інфляції, що підлягає стягненню з відповідача становить 1174,81 грн, а сума 3% річних - 330,34 грн.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст. 74 ГПК України.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.

Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

З приводу висвітлення всіх доводів сторін суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

З урахуванням вищезазначеного, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Щодо клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій на 50% суд зазначає наступне.

Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 Господарського кодексу України).

За частинами першою та другою статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Суд відзначає, що позивачем зобов`язання з оплати товару виконувалось належним чином, проте відповідачем допущено прострочення виконання грошового зобов`язання з повернення суми попередньої оплати. Суд наголошує, що розмір втрат від інфляції та 3% річних не є надмірним, крім того матеріали справи не містять доказів, що підтверджують наявність обставин, які є підставою для зменшення санкцій у визначеному відповідачем розмірі, у зв`язку з чим, на переконання суду, в даному випадку відсутні підстави для зменшення розміру 3% річних та втрат від інфляції..

Відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки, відповідач сплатив суму основного боргу уже після звернення позивача з позовом, а отже спір в цій частині виник внаслідок неправильних дій відповідача, то судовий збір та витрати на правову допомогу покладаються на відповідача в тому числі з урахуванням суми сплаченого останнім основного боргу.

Щодо покладення на відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 10000,00 грн.

Відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема до них належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно зі ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно до ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

15.08.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Мін-Агротрейд" (клієнт) Лепишко Олексієм Ігоровичем укладено договір про надання юридичних послуг та правової допомоги.

Згідно п. 1.1 договору адвокат зобов`язується надавати клієнту: правову допомогу щодо стягнення заборгованості та штрафних санкцій з Приватного підприємства "АХП" по договору № 81 про постачання товару від 04.10.2018; консультації з цивільного та господарського права з питання, що викладене вище; практичну підготовку правових документів з юридичними наслідками (претензії, заяви, позови, клопотання) з питання, що викладене вище; надати клієнту правову допомогу щодо захисту прав та інтересів останнього в судах, на підприємствах, установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування з питання, що викладене вище. А клієнт зобов`язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених договором.

На підтвердження факту надання адвокатом клієнту правової допомоги відповідно до умов цього договору, на вимогу клієнта складається акт приймання-передачі адвокатських послуг (п. 2.4 договору).

Вартість послуг адвоката становить 10000,00 грн (п. 4.1 договору).

В підтвердження обставин щодо оплати правової допомоги позивачем долучено платіжну інструкцію № 1157 від 13.01.2023 на суму 10000,00 грн.

Правова допомога надавалась адвокатом Лепишко О.І. на підставі ордеру серії ВМ № 1030881 від 05.11.2022 та свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 3086 від 22.10.2019.

Відповідач заперечував проти покладення на нього витрат з правової допомоги, оскільки, її розмір є не співмірним з ціною позову, крім того, не надано доказів надання правової допомоги у вигляді акту.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як вбачається з умов договору, сторони обумовили порядок обчислення гонорару у фіксованій формі - 10000,00 грн. Крім того, умовами договору сторони погодили складання акту наданих послуг лише на вимогу клієнта.

Отже, враховуючи умови договору, складання акту для підтвердження обсягу наданих послуг та їх вартості є не обов`язковим, натомість розмір гонорару визначений у фіксованій формі.

З матеріалів справи вбачається, що процесуальні документи від імені позивача підписувались його представником - адвокатом Лепишко О.І. Послуги адвоката були у повному обсязі оплачені клієнтом, доказів наявності претензій у клієнта щодо обсягу та вартості послуг суду надано не було.

Суд також відзначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 Справа № 922/1964/21 викладено правову позицію про не обов`язковість надання детального опису робіт та їх вартості в підтвердження обсягу наданої правової допомоги та її вартості, в разі визначення гонорару у фіксованій формі

З огляду на зазначене, суд вбачає доведеність надання правової допомоги на суму 10000,00 грн.

Щодо неспівмірності, суд зазначає, що станом на день звернення з позовом його ціна становила 58053,61 грн, а основна сума заборгованості у розмірі 41832,00 грн була сплачена відповідачем уже після отримання позовної заяви. Суд не вбачає неспівмірності між розміром правової допомоги та ціною позову.

Крім того, суд відзначає, що оскільки, позов задоволено частково, то і правова допомога буде покладена на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 7527,93 грн.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача пропорційно сумі задоволених вимог з урахуванням частини вимог, провадження в якій було закрито.

Керуючись ст.ст.129, 232, 233, ст.ст.236 - 238, ст.240 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Закрити провадження у справі №910/12518/22 в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 41832,00 грн, в зв`язку з відсутністю предмету спору.

2.Позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Приватного підприємства "АХП" (04213, м. Київ, вул. Прирічна, буд. 35, кв. 65, код ЄДРПОУ 38885588) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мін-Агротрейд" (40000, Сумська область, м. Суми, вул. Оболонська 1-а, буд. 5, код ЄДРПОУ 42352219) 3% річних у розмірі 330 (триста тридцять) грн 34 коп., втрати від інфляції у розмірі 1174 (одна тисяча сто сімдесят чотири) грн 81 коп., судовий збір у розмірі 1867 (одна тисяча вісімсот шістдесят сім) грн 68 коп., витрати на правову допомогу у розмірі 7527 (сім тисяч п`ятсот двадцять сім) грн 93 коп.

4. В частині позовних вимог про стягнення 3% річних у розмірі 1502,96 грн та втрат від інфляції у розмірі 12728,38 грн - відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Суддя І.В.Усатенко