Рішення

від 27.02.2023 по справі 400/6098/20

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 лютого 2023 р. Справа № 400/6098/20 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Малих О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , до відповідача:Державної установи «Ольшанська виправна колонія № 53», вул. Промислова, 1, смт. Ольшанське, Миколаївський район, Миколаївська область, 57113, про:визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; стягнення компенсації в розмірі 6 659,11 грн.; стягнення середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку з 02.08.2008 р.; стягнення моральної шкоди в розмірі 50 000,00 грн.,ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної установи «Ольшанська виправна колонія № 53» (далі також відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Ольшанська виправна колонія № 53» щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 7481,25 грн.;

- зобов`язати Державну установу «Ольшанська виправна колонія № 53» виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 7481,25 грн.;

- стягнути з Державної установи «Ольшанська виправна колонія № 53» на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини вихідної допомоги при звільненні у зв`язку з порушенням термінів її виплати (індексації) у розмірі 6659,11 грн.;

- стягнути з Державної установи «Ольшанська виправна колонія № 53» на користь ОСОБА_1 його середньомісячний заробіток за час затримки розрахунку з 02.08.2008 року по час ухвалення рішення суду;

- стягнути з Державної установи «Ольшанська виправна колонія № 53» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду за порушення термінів виплати грошової допомоги при звільненні у розмірі 50000,00 грн.

Ухвалою від 29.12.2020 року суд відкрив провадження у справі та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін у судове засідання.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що під час звільнення йому не було виплачено грошову допомогу, передбачену п. 19 Інструкції про порядок застосування нормативно-правових актів з питань грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу «кримінально-виконавчої системи, затвердженої наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 18.10.2004 року № 203 (далі Інструкція № 203), у розмірі 7481,25 грн.

У зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні позивача з військової служби, відповідачем порушено вимоги ст. 116 Кодексу законів про Працю України (далі КЗпП України), що є підставою для виплати середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку.

Крім того, у зв`язку з невиплатою грошового забезпечення, позивач переніс глибоке розчарування та душевні страждання та був змушений звернутись за лікарською допомогою. У зв`язку з вказаним позивач просить суд стягнути з відповідач моральну шкоду у сумі 50000,00 грн.

Відповідач відзив на позов не надав.

Згідно ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

З`ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:

У період з 16.04.1996 року по 01.08.2008 року позивач проходив службу у Ольшанській виправній колонії управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Миколаївській області (№53) (на теперішній час Державна установа «Ольшанська виправна колонія № 53» на посаді старшого фельдшера медичної частини. Спеціальне звання: капітан внутрішньої служби.

Наказом управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Миколаївській області від 11.08.2008 року № 31 о/с позивача було звільнено у запас на підставі п. «в» ст. 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України.

Під час звільнення позивачу не було виплачено грошову допомогу, у зв`язку з чим позивач звернувся до відповідача з відповідною заявою.

Згідно листа від 10.03.2009 року № 53/11-б-1 позивачу роз`яснено, що йому передбачено нарахування та виплату грошової допомоги у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У грудні 2008 року позивачу нараховано грошову допомогу у сумі 7481,25 грн., яка буде виплачена у першому півріччі 2009 року.

У серпні 2011 року позивач знову звернувся до відповідача з вимогою виплатити йому грошову допомогу при звільненні та надати йому довідку про проходження служби.

Листом від 10.08.2011 року № 53/9/1-Т-3 відповідач надав позивачу довідку та роз`яснив, що йому нараховано 1440,00 грн., які він може отримати в касі установи до кінця третього кварталу 2011 року.

Згідно довідки від 01.07.2020 року № 53/3-358, наданої відповідачем на запит позивача, на момент звільнення 01.08.2008 року останньому була нарахована одноразова грошова допомога в розмірі 7481,25 грн.

Інформації щодо строків та порядку виплати грошової допомоги при звільненні відповідач не надав.

23.11.2020 року представник позивача направив на юридичну адресу відповідача адвокатський запит № 114/138/11/20 з вимогою надати інформацію стосовно виплати нарахованої грошової допомоги при звільненні.

Запит відповідачем отриманий, але відповідь не надана.

У зв`язку з бездіяльністю відповідача щодо не виплати грошової допомоги, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Приймаючи рішення у справі, суд виходить з наступного:

Згідно ч. 1 та 2 ст. 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23.06.2005 року № 2713-IV держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України.

Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.

Згідно ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану суму.

У відповідності до п. 19.1 та 19.2 особам рядового і начальницького складу при звільненні зі служби за вислугою строку служби, за віком, за станом здоров`я, у зв`язку із скороченням штатів або з проведенням організаційних заходів у разі неможливості використання на службі виплачується грошова допомога в розмірі 50 відсотків, а звільненим через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, виплачується грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Грошова допомога особам рядового і начальницького складу, звільненим зі служби, нараховується з окладів за останніми штатними посадами, займаними перед звільненням, окладів за спеціальними званнями, надбавок за вислугу років, щомісячної 100-відсоткової надбавки, а також додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, одноразових й щомісячних винагород, премій), що були їм нараховані в останньому повному календарному місяці служби перед звільненням.

З матеріалів справи вбачається, що позивачу було нараховано грошову допомогу при звільненні у розмірі 7481,25 грн., але дана сума виплачена не була.

Отже, вимоги в частині зобов`язання відповідача виплатити грошову допомогу підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині компенсації втрати частини доходів суд виходить з наступного:

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.200 року № 2050-ІІІ (далі Закон № 2050) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159 (далі Порядок № 159).

Відповідно до ст. 1 Закону № 2050 підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Статтею 2 Закону № 2050 зазначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у Законі № 2050 слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Згідно зі ст. 3 Закону № 2050 сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Статтею 4 Закону № 2050 визначено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Норми аналогічного змісту містяться також у Порядку № 159.

Відповідно до ст. 7 Закону № 2050 відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

Відповідальність власника або уповноваженого ним органу (особи) за несвоєчасну виплату доходів визначається відповідно до законодавства.

Отже, необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону № 2050, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, або відмовити у її виплаті. А тому тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов`язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 09.06.2021 року у справі № 240/186/20.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач до відповідача з відповідною заявою про виплату грошової компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків його виплати не звертався, відповідач у такій виплаті не відмовляв, відтак право позивача ще не було порушено відповідачем і звернення до суду з вимогами про стягнення грошової компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати індексації є передчасним.

Отже, у даній частині вимог позов задоволенні не підлягає.

Щодо вимог про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд зазначає наступне:

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17 зазначено, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

Розрахунок з позивачем не здійснено.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позов у частині вимоги про стягнення середнього заробітку є таким, що заявлений передчасно (до дати фактичного розрахунку), а отже задоволенню не підлягає.

Щодо вимог позивача про стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне:

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Суд зазначає, що позивачем у позовній заяві не наведено жодного обґрунтування зазначеної ним суми моральної шкоди та в чому саме полягали моральні страждання, яких він зазнав внаслідок протиправної бездіяльності відповідача.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що першочерговим завданням судочинства є захист порушених прав та свобод людини, які визнаються найвищою цінністю. З цією метою сторонам забезпечується рівність та свобода у наданні суду доказів, що підтверджують заявлені ними вимоги.

Обов`язок доказування в адміністративному процесі встановлений ч. 1 ст. 77 КАС України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Отже, у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.

Висновки аналогічного характеру містяться в постанові Верховного Суду від 25.04.2019 року у справі № 818/1429/17.

Оскільки позивачем не наведено обґрунтованого розрахунку суми моральної шкоди, не надано належних та допустимих доказів на її підтвердження, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

На підставі ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати по справі відсутні.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 19, 77, 134, 139, 241 246, 260, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Державної установу «Ольшанська виправна колонія № 53» (вул. Промислова, 1, смт. Ольшанське, Миколаївський район, Миколаївська область, 57113, код ЄДРПОУ 08564073) задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Ольшанська виправна колонія № 53» щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 7481,25 грн.

3. Зобов`язати Державну установу «Ольшанська виправна колонія № 53» (вул. Промислова, 1, смт. Ольшанське, Миколаївський район, Миколаївська область, 57113, код ЄДРПОУ 08564073) виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 7481,25 грн. (сім тисяч чотириста вісімдесят одна гривня 25 копійок).

4. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 27.02.2023 року.

Суддя О.В. Малих