Постанова

від 28.02.2023 по справі 380/9326/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2023 рокуЛьвівСправа № 380/9326/22 пров. № А/857/16454/22

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів:Ільчишин Н.В., Коваля Р.Й.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області,

на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2022 року (суддя Скалош В.М., час ухвалення - не зазначено, місце ухвалення - м.Львів, дата складання повного тексту не зазначено),

в адміністративній справі №380/9326/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області,

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

встановив:

У липні 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача ГУ ПФУ у Львівській області, в якому просив: 1) визнати протиправними дії відповідача щодо виплати з 01 квітня 2019 року позивачу пенсії, обмеженої максимальним розміром, що не перевищує десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність; 2) зобов`язати відповідача здійснювати з 01 січня 2019 року виплату позивачу пенсії без обмеження максимальним розміром, що не перевищує десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність, та виплатити різницю між фактично отриманою та належною до сплати сумою пенсії з 01 квітня 2019 року.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18.10.2022 позов задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо виплати з 01 квітня 2019 року ОСОБА_1 пенсії, обмеженої максимальним розміром, що не перевищує десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснювати з 01 січня 2019 року виплату ОСОБА_1 пенсії без обмеження максимальним розміром, що не перевищує десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність, та виплатити різницю між фактично отриманою та належною до сплати сумою пенсії з 01 квітня 2019 року. Стягнуто з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача судовий збір понесених судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу на суму 1000,00 грн..

З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що судом першої інстанції ухвалено рішення суду з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також неповністю досліджено обставини справи, у зв`язку з чим підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт покликається на те, що розмір пенсійної виплати позивача з 01.04.2019 становить 36026,28 грн. При цьому розмір пенсії перевищив максимальний свій максимальний розмір. Перерахунок пенсії позивача проведено відповідно до чинного на час такого перерахунку законодавства. Скаржник вважає безпідставним посилання на рішення №7-рп Конституційного Суду України, оскільки оспорюванні положення Закону-2262 обмежили конкретним часовим періодом (з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року) та не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки такі стосуються обмеження розміру пенсії позивача за період, що розпочався після з 01.04.2019, зокрема, з 01.01.2018 відповідно до ч.7 ст.43 Закону-2262 максимальний розмір пенсії не може перевищувати десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Вважає скаржник, що оскільки таке перевищення стало результатом перерахунку в період дії загальної норми частини першої ст.2 Закону-3668, то до регулювання спірних правовідносин слід застосувати положення вказаної статті, яка встановлює обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність. З приводу обмеження пенсії максимальним розміром висловлена правова позиція Верховного Суду в постанові у постанові від 24.06.2020 у справі №580/234/19. Щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн, скаржник просить врахувати, що дана справа незначної складності.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду від 18.10.2022 в частині задоволення позовних вимог та постановити та в скасованій частині постановити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Судом встановлено наступні фактичні обставини справи.

Позивач ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та отримує пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" від 09.04.1992 року №2262-ХІІ.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26.11.2021 року у справі №380/17836/21 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду у Львівській області здійснити перерахунок з 01.04.2019 основного розміру пенсії ОСОБА_1 на підставі поданої Львівським обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки оновленої довідки №С/3456 від 13.08.2021 року про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 05.03.2019 року у відповідності до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.

Позивач звернувся до відповідача із заявою з проханням здійснити перерахунок та виплату належної позивачу пенсії без обмеження максимального розміру.

Листом ГУ ПФУ у Львівській області від 28.06.2022 року №7955-7115/К-52/8-1300/21 позивачу було відмовлено у проведені перерахунку пенсії з 01.04.2019 без обмеження максимального розміру (а.с.11).

Позивач вважаючи, що відповідач протиправно обмежив розмір його пенсії з 01 квітня 2019 року максимальним розміром, звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог, з врахуванням наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Спеціальний Закон, який визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію є Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-XII (далі Закон №2262-ХІІ).

Судом встановлено, що позивач отримує пенсію відповідно до Закону №2262-ХІІ.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 №107-VI внесено зміни до Закону від 09.04.1992 №2262-XII, а саме доповнено ст.43 новою частиною 7, згідно якої максимальний розмір пенсій, призначених відповідно до цього Закону (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсій, встановлених законодавством) не може перевищувати дванадцять мінімальних розмірів пенсії за віком, встановленої абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Згідно з Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 №3668-VI (далі Закон №3668-VI), внесено зміни до Закону №2262-XII, на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII, а саме ч.7 ст.43 викладено в редакції: «Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність» та доповнено реченням такого змісту «Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень».

Рішенням Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20.12.2016 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень другого речення частини сьомої статті 43, першого речення частини першої статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» зі змінами, а саме: частини 7 статті 43, згідно з якою максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740,00 грн..

Відповідно до п.2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20.12.2016 положення ч.7 ст.43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Згідно ч.2 ст.152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за рішеннями Конституційного Суду України неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність (абзац 6 п.4 Рішення Конституційного Суду України у справі №1-31/2000 про порядок виконання рішень Конституційного Суду України).

Конституційний Суд України у рішенні від 14.12.2000 у справі №1-31/2000 про порядок виконання рішень Конституційного Суду України вказав, що рішення Конституційного Суду України мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади.

Отже, правовим наслідком прийняття Конституційним Судом України рішення від 20.12.2016 у справі №7-рп/2016, є втрата чинності з 20.12.2016 норм ч.7 ст.43 в Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Викладене виключає можливість законодавчого органу України вносити зміни у норму, яка визнана неконституційною, оскільки після визнання неконституційною ч.7 ст.43 Закону від 09.04.1992 №2262-XII така норма «відсутня» (виключена) у тексті Закону.

Згідно з нормами Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII, передбачено, що відповідно до Прикінцевих положень цього Закону, він набрав чинності з 01.01.2017, у ч.7 ст.43 Закону №2262-ХІІ слова і цифри «у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» замінено словами і цифрами «по 31 грудня 2017 року».

Суд апеляційної інстанції вважає за доцільне зазначити, що норми ст.2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» узгоджуються з положеннями ч.7 ст.43 Закону №2262-XII, якою було передбачено обмеження пенсії максимальним розміром, яка втратила чинність з часу проголошення рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016.

Отже, починаючи із 2017 року ст.43 Закону №2262-XII не передбачала положення про обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами. Внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII до ч.7 зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії «у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» замінено словами і цифрами «по 31 грудня 2017 року»), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.

Такий висновок узгоджується з позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі №522/16882/17, від 31.01.2019 у справі №638/6363/17, від 12.03.2019 у справі №522/3049/17 та від 31.03.2021 у справі №815/3000/17.

Покликання скаржника на висловлену правову позицію Верховного Суду у постанові від 24.06.2020 у справі №580/234/19 з приводу обмеження пенсії максимальним розміром колегією суддів відхиляються, оскільки у вказаній справі спірні правовідносини відмінні до даної справи, зокрема, особа одержує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII як працівник льотного складу.

За таких обставин, підстави для обмеження пенсії позивачу не відповідають нормативному регулюванню спірних правовідносин.

Крім вказаного, суд апеляційної інстанції зауважує, що Конституційний Суд України в п.7 Рішення від 08.06.2016 №4-рп/2016 висловлював правову позицію, якою зауважив, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є обов`язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені». Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Також Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою в Конституції України виокремлюються певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави; до них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі, у тому числі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, органах, що забезпечують суверенітет і територіальну цілісність, її економічну та інформаційну безпеку (рішення від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 17.03.2004 №7-рп/2004).

Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом від 09.04.1992 №2262-XII, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п`ятою статті 17 Конституції України, які зобов`язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.

Підсумовуючи викладене у сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що ч.7 ст.43 Закону №3668-VI, якою було передбачено обмеження пенсій максимальним розміром, втратила чинність з дня ухвалення рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016.

Також колегія суддів вважає за необхідне вказати, що положення статті 2 Закону №3668-VI (у частині поширення її дії на Закон №2262-XII), які дублюють зміст частини 7 статті 43 Закону №2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.

Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між Законом №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 та Законом №3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.

При цьому суб`єктом владних повноважень у спірних правовідносинах надано перевагу найменш сприятливому для позивача підходу та застосовано положення статті 2 Закону №3668-VI.

Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, який узгоджується із наведеним у постанові Верховного Суду від 16.12.2021 (справа №400/2085/19), що вони явно суперечать один одному.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Водночас положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі №812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.

У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі №822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, а не норми Закону №3668-VI.

За таких обставин дії органу Пенсійного фонду України щодо обмеження позивачу пенсії максимальним розміром є протиправними.

Такі висновки колегії суддів узгоджуються із останніми правовими позиціями Верховного Суду в аналогічних адміністративних справах, зокрема, постанова ВС від 11.07.2022р. в справі №620/613/20, постанова ВС від 08.09.2022р. в справі №380/6429/20, постанова ВС від 12.12.2022р. в справі №620/5701/20.

Апеляційний суд також враховує, що відповідно до ч.2 ст.55 Закон №2262-ХІІ, нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Як зазначалось вище із встановлених судом обставин, відповідач здійснив позивачу перерахунок пенсії відповідно до Закону №2262-ХІІ, обмеживши основний розмір його пенсії десятьма прожитковими мінімумами, встановленими для осіб, які втратили працездатність.

Отож, суд першої інстанції ухвалив вірне рішення про визнання протиправними дії відповідача щодо застосування обмеження максимального розміру пенсії при здійсненні перерахунку пенсії позивачу з 01.04.2019 року максимальним розміром.

При цьому, доводи апелянта (відповідача) не спростовують висновків суду першої інстанції, з урахуванням вищенаведеного.

При вирішення питання розподілу судових витрат шляхом стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суми витрат на правничу допомогу адвоката, суд першої інстанції обґрунтовано врахував, що спір у вказаній справі не належить до категорії справ значної складності, з невеликим обсягом досліджуваних доказів, наявність численної судової практики у подібних спорах, а тому на підставі наданих позивачем доказів, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, визначив, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, який підлягає стягненню з відповідача, становить 1000,00 грн, що не спростовано доводами апеляційної скарги.

З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об`єктивно встановлено обставини справи, оскаржене рішення суду в оскарженій частині винесене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому немає підстав для його скасування.

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).

Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5статті 328 КАС України.

Керуючись ст.ст.243,308,311,315,316,321,322,325,328 КАС України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2022 року в адміністративній справі №380/9326/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя В. В. Гуляк судді Н. В. Ільчишин Р. Й. Коваль