Рішення

від 27.02.2023 по справі 760/25889/20

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Провадження № 2/760/4274/23

Справа № 760/25889/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2023 року м. Київ

Солом`янський районний суд міста Києва в складі головуючого судді - Зуєвич Л.Л., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (участі) учасників справи (в письмовому провадженні) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 /далі - ОСОБА_1 / (РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ; адреса представника: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_2 /далі - ОСОБА_2 / (РНОКПП: НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_3 ), товариства з обмеженою відповідальністю «Сапог» /далі - ТОВ «Сапог»/ (код ЄДРПОУ: 41517879; адреса: 03680, м. Київ, вул. Солом`янська, буд. 3, оф. 305) про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

Рух справи

26.11.2020 до Солом`янського районного суду міста Києва надійшла вказана позовна заява, за підписом представника позивача - Пікуль А.Б. (діє на підставі ордеру), в якій позивач просить стягнути солідарно з відповідачів на його користь заборгованість за договором позики у розмірі 75 785,20 грн.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.11.2020 для розгляду зазначеної позовної заяви визначено суддю Жовноватюк В.С.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 10.12.2020 вказану позовну заяву прийнято до провадження, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (письмового провадження).

Розпорядженням в.о. керівника апарату Солом`янського районного суду міста Києва № 268 від 05.02.2021 у зв`язку з перебуванням судді Жовноватюк В.С. у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами, призначено повторний автоматизований розподіл даної судової справи.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.02.2021 для розгляду зазначеної позовної заяви визначено суддю Зуєвич Л.Л.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 05.04.2021 справу прийнято до розгляду новим складом суду.

Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України /далі - ЦПК України/).

Обґрунтування позову

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 02.07.2019 між ОСОБА_2 (позивчальник, боржник) та ОСОБА_1 (позикодавець, кредитор) укладено договір позики № 02/07/2019-73 відповідно до умов якого, кредитор передав у власність боржнику, а той прийняв від кредитора грошові кошти в сумі 52 420, 00 грн, що є еквівалентом 2 000,00 дол. США, згідно курсу, встановленого НБУ на дату укладення договору, та зобов`язується повернути позикодавцеві отримані грошові кошти в строк та на умовах, передбаченими договором.

Як зазначає позивач, вказаний договір було підписано сторонами в електронній формі з використанням електронних цифрових підписів.

В позові вказується, що на виконання умов договору позики № 02/07/2019-73 від 02.07.2019 позивач 03.07.2019 перерахував ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 52 420,00 грн.

Зі слів позивача, з метою забезпечення виконання позичальником своїх зобов`язань, між ТОВ «Сапог» та позивачем було укладено договір поруки, який було підписано сторонами в електронній формі з використанням електронних цифрових підписів.

Позов обґрунтовано тим, що позичальник належним чином взяті на себе зобов`язання не виконує у зв`язку з чим у останнього утворилася заборгованість у сумі 75 785,20 грн.

Враховуючи, що ОСОБА_2 та ТОВ «Сапог» є солідарними боржниками, просить позовні вимоги задовольнити та стягнути вказану суму заборгованості.

Щодо правової позиції відповідачів

Станом на день винесення рішення відзиви на позовну заяву не надійшли.

Судом в порядку ч. 6 ст. 187 ЦПК України направлялись запити щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача.

З витягу довідки про реєстрацію місця проживання особи, наданої Відділом з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Солом`янської РДА вбачається, що адресою реєстрації відповідача ( ОСОБА_2 ) є: АДРЕСА_4 (а.с. 27).

Відповідно до ч. 6 ст. 128 ЦПК України судова повістка …> надсилається …> разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням …> за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 № 1382-IV громадянин України …> зобов`язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання.

Відповідно до ч. 10 ст. 6 цього Закону реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. …> За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

Кореспонденція суду є офіційною, тому повинна надсилатися саме за адресою зареєстрованого місця проживання або, як виняток, на адресу, зазначену самим учасником справи - адресатом.

Суд двічі направляв на зареєстровану адресу відповідача копію ухвали про відкриття провадження з копіями позовної заяви та доданих до неї документів. Таким чином, суд виконав покладений на нього обов`язок інформувати учасників справи про її розгляд.

Відповідач кореспонденцію суду не отримав, а лист повернувся до суду з відміткою «за закінченням терміну проживання».

Вживаючи всіх залежних від суду заходів задля повідомлення відповідача, 16.06.2022 суд зробив оголошення для відповідача про розгляд даної справи на офіційному сайті судової влади.

Оцінюючи можливість розгляду справи за таких обставин, суд виходить з того, що відповідно до ст. 55 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини (далі - Конвенція) держава має позитивні зобов`язання перед людиною забезпечувати розгляд справи у розумний строк. Особа, яка звертається до суду, має законні очікування, що справу буде розглянуто. Поведінка відповідача не може стати на заваді обов`язку суду розглянути справу.

Однак з гарантій ст. 6 Конвенції випливає як право позивача на розгляд справи у розумний строк, так і право відповідача знати про судове провадження проти нього.

Суд звертає увагу, що одержання учасником справи належно надісланої судової кореспонденції перебуває поза сферою контролю суду. В свою чергу особа, яка зареєструвала свої місце проживання за певною адресою, діючи розумно та добросовісно, повинна дбати про те, щоб мати змогу отримувати надіслану їй кореспонденцію своєчасно. У разі виникнення перешкод, адресат міг, зокрема, подати заяву про пересилання або доставку адресованих йому поштових відправлень на іншу адресу. Це передбачено п.п. 118, 123 Правил надання послуг поштового зв`язку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270.

Отже, для добросовісного адресата є механізм забезпечення права на отримання офіційної кореспонденції незалежно від того живе він чи ні за певною адресою. Натомість у суду немає жодного механізму забезпечити вручення судової кореспонденції учаснику справи, який не бажає її отримувати або не проживає за зареєстрованою адресою. З огляду на це, неотримання судової кореспонденції відповідачем не може бути перешкодою для розгляду справи.

Відповідно до ч. 9 ст. 130 ЦПК України особа, яка відмовилася одержати судову повістку, вважається повідомленою. Однак процесуальне законодавство не визначає наслідків невручення повістки-повідомлення з причин закінчення строку зберігання. В т.ч. жодними законами чи підзаконними актами не передбачено, скільки разів суд має перенаправляти кореспонденцію на єдину відому (офіційну) адресу, з якої вона повертається без вручення, для того щоб особа вважалась такою, що повідомлена.

Щодо повідомлення про розгляд справи ТОВ «Сапог», суд наголошує, що всі судові документи у даній справі направлялись на офіційну (юридичну) адресу відповідача, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань адреси.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи - підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах.

Отже, на думку суду, юридична особа зобов`язана забезпечити отримання кореспонденції за адресою, яка визначена нею як офіційна (юридична), а направлення на таку адресу судової кореспонденції, за відсутності заяви особи про наявність іншої адреси для кореспонденції, є належним повідомленням.

Відповідач кореспонденцію суду не отримав, а листи повернулися до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Вживаючи всіх залежних від суду заходів задля повідомлення відповідача, 16.06.2022 суд зробив оголошення для такого відповідача про розгляд даної справи на офіційному сайті судової влади.

Зважаючи на те, що відповідачів належним чином повідомлено про розгляд справи (за зареєстрованим місцем проживання та юридичною адресою а також шляхом оголошення через сайт судової влади), незалежно від того чи отримали відповідачі адресовану йому кореспонденцію, суд вважає, що гарантії ст. 6 Конвенції щодо відповідачів дотримано і справу може бути розглянуто по суті.

Будь-яких заяв від відповідачів не надходило, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості встановити їх правову позицію щодо предмета спору.

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши докази на підтвердження таких обставин в їх сукупності, суд встановив наступне.

02.07.2019 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 02/07/2019-73 (а.с. 11-13) відповідно до п. 1 якого, позикодавець передає у власність позичальнику, а позичальник приймає у власність від позикодавця грошові кошти в сумі 52 420,00 грн, що є еквівалентом 2 000,00 дол США, згідно курсу, встановленого НБУ України на дату укладення договору, а саме 26,21/1дол. США, та зобов`язується повернути позикодавцеві отримані грошові кошти у строк та на умовах, передбаченими договором.

Відповідно до копії протоколу створення та перевірки кваліфікованого електронного підпису від 18.11.2020, підписантами договору позики № 02/07/2019-73 від 02.07.2019 є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с. 14-16).

Зі змісту копії дублікату квитанції, долученої позивачем до матеріалів справи, вбачається, що останнім було перераховано ОСОБА_2 52 420,00 грн із зазначенням призначення платежу: договір позики 02/07/2019-73 від 02.07.2019 (а.с. 17).

З метою забезпечення виконання зобов`язань, 02.07.2019 між ТОВ «Сапог» та ОСОБА_1 укладено договір поруки до договору позики № 02/07/2019-73 від 02.07.2019 (а.с. 18-20) відповідно до п. 1.1 якого, поручитель зобов`язується відповідати перед кредитором за виконання всіх зобов`язань ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , що виникли з договору позики № 02/07/2019-73 від 02.07.2019, який був укладений між кредитором та боржником.

Згідно з п. 6.1 вказаного договору поруки цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до моменту припинення дії основного договору, крім випадків, визначених в ст. 559 Цивільного кодексу України.

Відповідно до копії протоколу створення та перевірки кваліфікованого електронного підпису від 18.11.2020, підписантами договору поруки до договору позики № 02/07/2019-73 від 02.07.2019 є директор ТОВ «Сапог» - ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с. 21-23).

Мотиви, з яких виходить суд при розгляді цієї справи та застосовані ним норми права

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно і ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

Відповідно до ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як вказано у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

При цьому, суд бере до уваги, що відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18), ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Суд враховує, що матеріали справи не містять відомостей про те, що у даній справі договір у встановленому законом порядку відповідачем оспорювався чи визнавався недійсним.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Положеннями ст. 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У відповідності до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, як мають значення для вирішення справи.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 12.01.2021 у справі № 404/330/19, предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обгрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи. Обов`язок доказування покладається на сторін, суд не може збирати докази за власною ініціативою.

Матеріально-правовий зміст обов`язку подавати докази полягає в тому, що у випадку його невиконання суб`єктом доказування і неможливості отримання доказів суд має право визнати факт, на який посилалася заінтересована сторона, неіснуючим, чи навпаки, як це має місце при використанні презумпції, існуючим, якщо інше не доказано другою стороною.

Як встановлено судом, відповідно до п. 1.2 договору позики № 02/07/2019-73 від 02.07.2019 за користування позикою, позичальник зобов`язаний щомісяця сплачувати на рахунок позикодавця, вказаний у договорі, грошові кошти у розмірі, що становить гривневий еквівалент 60 дол США за курсом НБУ. Встановленим на дату їх перерахування позикодавцю, але в будь-якому разі не більше ніж 1 965,75 грн.

Суд враховує, що як зазначено у постанові Великої Палати Верховного суду від 25.05.2021 у справі № 149/1499/18 (провадження № 14-48цс21) позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором (речення перше та друге частини першої статті 1048 ЦК України). Способи визначення плати за користування позикою у твердій сумі та у процентному відношенні є еквівалентними (взаємозамінними). Тому визначення плати за користування позикою у твердій сумі є правомірним (п.п. 64, 65 вказаної постанови ВП ВС).

Згідно з п. 1.3 договору позики № 02/07/2019-73 від 02.07.2019 за домовленістю сторін, повернення грошових коштів позики здійснюється в національній валюті - гривні по курсу НБУ, встановленому на момент виплати, в еквіваленті 2 000,00 дол США, але не більше ніж 65 525,00 грн на розрахунковий рахунок картки позикодавця 20 серпня 2020 року.

З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.03.2021 у справі № 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20).

Станом на 20.08.2020, грошові кошти повернуті не були, що за курсом НБУ становить 54 640,00 грн.

Як зазначає позивач, з грудня 2019 боржник припинив сплачувати відсотки за користування грошовими коштами. Відповідачами будь-яких заперечень з цього приводу не надано.

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 31.05.2022 у справі № 194/329/15-ц (провадження № 61-3753св22) вказано, що:

«Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, якими суд керувався при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Суд має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти».

Як зазначено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17.08.2022 у справі № 757/37126/18 (провадження № 61-406св21) загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовних вимог, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру відсотків та пені, наявності доказів, що їх підтверджують).

Як вказано у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.06.2022 у справі № 296/7213/15 (провадження № 61-10125св21), суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань.

Враховуючи наведене, суд зробив перевірку розрахунків наданих позивачем.

Розрахунок суду щодо відсотків за договором позики:

Дата оплатиДол. США Курс НБУНараховані відсотки20.12.20196023,371 402,20 грн20.01.20206024,251 455,00 грн20.02.20206024,521 471,20 грн20.03.20206027,801 668,00 грн20.04.20206027,201 632,00 грн20.05.20206026,521 591,20 грн20.06.20206026,761 605,60 грн20.07.20206027,361 641,60 грн20.08.20206027,321 639,20 грн

Таким чином, сума несплачених відсотків за договором позики № 02/07/2019-73 від 02.07.2019 в період з 20.12.2019 по 20.08.2020 становить 14 106,00 грн.

Відповідно до п. 4.2 договору позики, у разі прострочення чергового платежу на строк, що перевищує 10 календарних днів, боржник додатково сплачує штраф у розмірі 1 000 (одна тисяча) грн за кожне таке прострочення.

Як зазначає позивач, плата за користування позикою за серпень 2019 року мала бути сплачена позичальником до 20.09.2020, проте була сплачена лише 26.09.2019. Плата за користування позикою за вересень 2019 року мала бути сплачена позичальником до 20.10.2020, проте була сплачена лише 07.11.2019. Платежі за жовтень та листопад також були сплачені з запізненням понад 10 днів, а з грудня 2019 року виплати взагалі припинилися.

Відповідач правом надання заперечень з цього приводу не скористався. Доказів протилежного не надав. У зв`язку з такими обставинами, суд вважає, що вимоги про стягнення 7 000,00 штрафу є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Таким чином, загальна сума боргу відповідача перед позивачем станом на 20.08.2020 становить 75 746,00 грн з розрахунку 54 640,00 грн (сума заборгованості) + 14 106,00 грн (нараховані відсотки) + 7 000,00 грн (штрафи).

Враховуючи наведене суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог в межах суми 75 746,00 грн.

Разом з тим, суд бере до уваги, що ч.ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Обсяг зобов`язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким установлено обсяг зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 ЦК України).

Договір поруки має акцесорний, додатковий до основного зобов`язання характер.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 543 ЦК України в разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі.

З аналізу вимог ч. 1 ст. 554 ЦК України у поєднанні з вимогами, передбаченими ч. 1 ст. 542 та ст.. 543 цього Кодексу, слідує, що між боржником та поручителем існує солідарний обов`язок, установлений законом якщо інше не встановлено договором.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.1 договору поруки від 02.07.2019 № 02/07/2019-73 поручитель та боржник несуть солідарну відповідальність перед кредитором за неналежне виконання боржником забезпечення зобов`язання.

Щодо судового збору

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За змістом ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням часткового задоволення позову, на підставі ст. 141 ЦПК України, з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню 839,95 грн судового збору сплаченого за подання позовної заяви (99,9% від 840,80 грн).

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 2-13, 76-83, 89, 141, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , товариства з обмеженою відповідальністю «Сапог» про стягнення заборгованості, - задовольнити частково.

Стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_3 ) та товариства з обмеженою відповідальністю «Сапог» (код ЄДРПОУ: 41517879; адреса: 03680, м. Київ, вул. Солом`янська, буд. 3, оф. 305) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) 75 746,00 грн (сімдесят п`ять тисяч сімсот сорок шість гривень) заборгованості за договором позики № 02/07/2019-73 від 02.07.2019.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) 419,98 грн (чотириста дев'ятнадцять гривень дев'яносто вісім копійок) судового збору.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Сапог» (код ЄДРПОУ: 41517879; адреса: 03680, м. Київ вул. Солом`янська, буд. 3, оф. 305) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) 419,98 грн (чотириста дев'ятнадцять гривень дев'яносто вісім копійок) судового збору.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (п. 1 ч. 2 ст. 354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України).

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст. 273 ЦПК України).

Суддя Л. Л. Зуєвич