Рішення

від 28.02.2023 по справі 918/1112/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" лютого 2023 р. м. РівнеСправа № 918/1112/22

Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Пашкевич І.О., розглянувши справу

за позовом Державного підприємства "Житомирський лікеро-горілчаний завод" (10008, м. Житомир, вул. Святослава Ріхтера, 38, код ЄДРПОУ 00375504)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Екосортсервіс" (34500, Рівненська обл., Сарненський р-н, м. Сарни, вул. Суворова, 8, код ЄДРПОУ 42231642)

про стягнення 492 129, 16 грн

без виклику учасників справи

Згідно з ч. 3 ст. 222 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2022 року на адресу Господарського суду Рівненської області надійшла позовна заява Державного підприємства "Житомирський лікеро-горілчаний завод" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Екосортсервіс" про стягнення 492 129, 16 грн заборгованості (з яких: 316 468 грн основний борг, 12 309,64 грн. пеня, 10 117,52 грн - 3 % річних, 153 234 грн інфляційні втрати).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання укладеного сторонами договору поставки № 30/06-20 від 30.06.2020, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 374 440 грн 00 коп., однак відповідач здійснив лише часткову його оплату на суму 57 972 грн 00 коп., у зв`язку з чим виникла заборгованість, яка підлягає стягненню в судовому порядку з урахуванням пені, нарахованої за несвоєчасне виконання зобов`язання з оплати товару, а також 3 % річних і інфляційних втрат.

Ухвалою від 29.12.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 918/1112/22. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику/повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

Про розгляд справи відповідача було повідомлено ухвалою суду від 29.12.2022, яка направлялась на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та позовній заяві, а саме: 34500, Рівненська обл., Сарненський р-н, м. Сарни, вул. Суворова, 8.

Із адреси Товариства з обмеженою відповідальністю "Екосортсервіс" повернувся конверт із ухвалою від 29.12.2022, за трек-номером 3301312332370 із зазначенням причин повернення "адресат відсутній за вказаною адресою".

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

Згідно з п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Статтею 120 ГПК України передбачено, що суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.

Факт неотримання адресатом поштової кореспонденції, враховуючи, що суд, з додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб`єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення.

При цьому за змістом ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (згідно з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18).

Крім того, суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 18.03.2021 по справі №911/3142/19, відповідно до якої направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Зважаючи на викладене, оскільки судом встановлено, що причиною невручення конверту з ухвалою від 29.12.2022 для відповідача є відсутність вказаної особи за адресою місця знаходження, відтак суд дійшов висновку, що в розумінні вимог ГПК України вказана ухвала вважається врученою відповідачу 06.01.2023 належним чином.

Відтак 23.01.2023 сплинув процесуальний строк на подання відповідачем відзиву.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач не скористався процесуальним правом на подання відзиву у справі.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Частиною 9 ст. 165 ГПК України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Позивач у справі належним чином повідомлений про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін ухвалою від 29.12.2022, яка вручена Державному підприємства "Житомирський лікеро-горілчаний завод" 10.01.2023 за адресою 10008, м. Житомир, вул. Святослава Ріхтера, 38, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення за трек-номером 3301312332389.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 30.06.2020 між Державним підприємством "Житомирський лікеро-горілчаний завод" (далі продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Екосортсервіс" (далі покупець) укладено Договір поставки № 30/06/20 (далі Договір).

Згідно з п. 1.1. Договору продавець передає, а покупець приймає та оплачує барду зернову (далі товар).

Одиниця виміру товару тонна. Ціна за одиницю товару визначається на кожну партію окремо, згідно з ціною вказаною в видаткових накладних, які є невід`ємною частиною договору. Факсимільні копії документів до отримання оригіналів вважаються дійсними (розділ 2 Договору).

У відповідності до п. 3.1. оплата товару здійснюється покупцем за визначеною п.п. 2.2. цього Договору ціною протягом 10 днів наступного місяця після відвантаження, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок, або в іншій формі, що не суперечить діючому законодавству.

Згідно з п. 4.1. Договору поставка товару здійснюється на умовах: відвантаження його зі складу продавця.

Датою поставки є дата оформлення документів на поставлену партію товару (п. 4.2. Договору).

Сторони узгодили між собою предмет Договору, загальну вартість Договору та порядок розрахунків, умови та строки поставки, відповідальність сторін, дію договору, прикінцеві положення.

Згідно з п. 6.1. Договору у випадку порушення зобов`язання, що виникає з цього Договору, винна сторонам несе відповідальність, визначену цим Договором та (бо) чинним законодавством.

Порушенням Договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього Договору. (п. 6.1.1. Договору).

Відповідно до п. 6.3. Договору за прострочення здійснення розрахунку за товар покупець зобов`язаний за вимогою продавця виплатити останньому пеню у розмірі 0, 01 % від несплаченої суми за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до п. 7..1 Договору цей Договір вважається укладеними і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін.

Строк цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 7 Договору та закінчується 31.12.2020, у випадку коли сторони не домовились про розірвання даного Договору, він може бути пролонгований на наступний рік. (п. 7.2. Договору).

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, підписаний уповноваженими сторонами та скріплений відтисками печаток останніх, на час розгляду справи доказів недійсності договору, зокрема відповідних судових рішень, суду не надано.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач поставив для відповідача товар на загальну суму 374 440 грн 00 коп, що підтверджується видатковими накладними:

-№ 1212 від 31.08.2021 на суму 165 536 грн 00 коп.;

-№1355 від 30.09.2021 на суму 143 680 грн 00 коп.;

-№ 1499 від 25.10.2021 на суму 55 224 грн 00 коп.

Позивач вказує, що за період дії договору з 31.08.2021 по 25.10.2021, відповідно до видаткових накладних відповідачем сплачено кошти в сумі 57 972,00 грн.

За даними бухгалтерського обліку позивача, станом на 07.11.2022, заборгованість відповідача за отриманий товар складає 316 468 грн 00 коп.

Позивач 07.09.2022 направив відповідачу претензію із вимогою про сплату заборгованості на суму 316 468 грн 00 коп., однак відповідачем відповіді на претензію не надано, а вказана заборгованість залишилася неоплаченою.

У позовній заяві позивач зазначає, що додатковим підтвердженням факту поставки Товару згідно з видатковими накладними на загальну суму 374 440 грн 00 коп. є факт реєстрації податкових накладних від 31.08.2021, 30.09.2021 та 25.10.2021.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

В розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Під захистом права розуміється державна примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути виражений як концентрований вираз змісту (суті) державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в іншій спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

При цьому, задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем відповідно до вимог процесуального законодавства обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права саме відповідачем, з урахуванням належності обраного способу судового захисту.

Судом встановлено, що спірні правовідносини між сторонами виникли на підставі укладеного правочину, який за своєю правовою природою є договором поставки.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України - боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, при цьому ст. 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Щодо податкових накладних, наданих позивачем в якості доказів підтвердження виникнення у відповідача зобов`язання на оплату товару суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником иособи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з п. 201.7 ст. 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, тобто спричиняють правові наслідки.

Підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Такий висновок сформовано у постанові ВП ВС від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17.

Фактом підтвердження господарської операції є первинні документи, а не податкові декларації, які підтверджують лише порядок оподаткування цієї операції, оскільки сам факт вчинення оподаткування не свідчить про наявність господарської операції. До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 910/9739/19.

При цьому податкові накладні, які надані позивачем підтверджують лише порядок оподаткування операції. Факт оподаткування не свідчить про те, що господарська операцію провели.

Суд зазначає, що податкові накладні можуть бути допустимим доказом, на підставі якого суд установлює, що постачальник поставив, а покупець прийняв товар, якщо сторона, яка заперечує факт постачання, вчинила юридично значимі дії : зареєструвала ПН; сформувала податковий кредит за господарською операцією з контрагентом.

Оскільки позивачем надано свої податкові накладні, а не накладні контрагента, суд не приймає їх до уваги в якості допустимих доказів підтвердження наявності у відповідача зобов`язань.

При цьому господарський суд зауважує, що факт проведення господарської операції підтверджують первинні документи, а саме: видаткові накладні № 1212 від 31.08.2021 на суму 165 536 грн 00 коп, №1355 від 30.09.2021 на суму 143 680 грн 00 коп. та № 1499 від 25.10.2021 на суму 55 224 грн 00 коп.

Відтак судом встановлено, що господарські операції із постачання товару були проведені. Враховуючи, що відповідач в порушення вимог ЦК України та ГК України взяті на себе зобов`язання не виконав, за поставлений товар своєчасно не розрахувався, відтак стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 316 468 грн 00 коп.

Окрім того, позивач просить суд стягнути із відповідача пеню у розмірі 12 309 грн 64 коп., нараховану за період з 11.09.2021 до 15.11.2022).

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 546, ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Як вбачається із ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

З аналізу чинних норм законодавства вбачається, що неустойка може бути договірною та позадоговірною (законною). Умову про договірну неустойку має бути зазначено в договорі (ч. 1 ст. 547 ЦКУ). Недотримання письмової форми зазначення в договорі умови про сплату неустойки робить його нікчемним (ч. 2 ст. 547 ЦКУ). Стосовно позадоговірної неустойки відповідно до ч. 1 ст. 231 ГКУ законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначено розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Судом встановлено, що сторони на підставі вільного волевиявлення та свободи договору узгодили між собою та визначили у п. 6.3. Договору, що за прострочення здійснення розрахунку за товар покупець зобов`язаний за вимогою продавця виплатити останньому пеню у розмірі 0, 01 % від несплаченої суми за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняться через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Судом перевірено розрахунок пені долучений позивачем до матеріалів справи за допомогою Системи комплексного інформаційного забезпечення ЛІГА:ЗАКОН ENTERPRISE, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу та встановлено, що останні не є арифметично вірними, оскільки позивач безпідставно проводить нарахування пені у строк понад 6 місяців, що не відповідає вимогам закону.

Відповідач є таким, що прострочив зобов`язання:

- за видатковою накладною № 1212 від 31.08.2021 на суму 165 536 грн 00 коп (із урахуванням оплати) на суму 107 564 грн 00 коп. із 11.09.2021;

- за видатковою накладною №1355 від 30.09.2021 на суму 143 680 грн 00 коп із 12.10.2021 (оскільки 10-й день виконання зобов`язання припадає на неділю 10.10.2021, яка є вихідним днем, а відтак останній день оплати переноситься на перший після неділі робочий день 11.10.2021);

- за видатковою накладною № 1499 від 25.10.2021 на суму 55 224 грн 00 коп. із 11.11.2021.

Враховуючи норми ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування пені:

- за видатковою накладною № 1212 від 31.08.2021 на суму 165 536 грн 00 коп (із урахуванням оплати) на суму 107 564 грн 00 коп. припиняється 11.03.2022;

- за видатковою накладною №1355 від 30.09.2021 на суму 143 680 грн 00 коп припиняється 12.04.2022;

- за видатковою накладною № 1499 від 25.10.2021 на суму 55 224 грн 00 коп. припиняється 11.05.2022.

Згідно розрахунку суду, який додається до рішення, обґрунтований розмір пені за Договором становить 5 592,08 грн.

Зважаючи на викладене, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог у частині стягнення за Договором пені у розмірі 5 592,08 грн.

Оскільки позивач просить стягнути з відповідача на свою користь 12 309 грн 64 коп. пені, то у задоволенні 6 717 грн 56 коп. пені суд відмовляє.

Окрім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 10 117,52 грн 3 % річних та 153 234 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з 11.11.2021 до 15.11.2022.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Передбачене ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування 3% річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.

Судом перевірено розрахунки 3 % річних та інфляційних втрат долучені позивачем до матеріалів справи за допомогою Системи комплексного інформаційного забезпечення ЛІГА:ЗАКОН ENTERPRISE, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу (до 15.11.2022) та встановлено, що останні є не є арифметично вірними, оскільки позивач безпідставно розпочав нарахування по видатковій накладній від 30.09.2021 із 11.10.2021, хоча потрібно було із 12.10.2021, позаяк 11.01.2021 є останнім днем оплати, враховуючи що 10-й день оплати припав на вихідний день (неділю) та переноситься на перший робочий після нього.

Згідно розрахунку суду, який додається до даного рішення, обґрунтований розрахунок 3 % річних за Договором складає 10 213 грн 56 коп. тобто розмір 3% річних є більшим, ніж заявлено позивачем до стягнення, а інфляційних втрат - 86 041,65 грн.

Таким чином, позовні вимоги позивача про стягнення 3% річних у сумі 10 117 грн 52 коп. підлягають до задоволення у заявленому позивачем розмірі, так як суд позбавлений можливості виходу за межі позовних вимог, а позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат підлягають до часткового задоволення у розмірі 86 041 грн 65 коп.

У задоволенні 67 192 грн 35 коп. інфляційних втрат суд відмовляє.

Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За результатами з`ясування обставин, на які позивач посилався як на підставу своїх вимог, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами ст. ст.75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову та про стягнення з відповідача на користь позивача 418 219 грн 25 коп. (з яких: 316 468 грн 00 коп. основного боргу, 5 592 грн 08 коп. - пені, 10 117 грн 52 коп. 3 % річних та 86 041 грн 65 коп. інфляційних втрат).

У задоволенні позовних вимог про стягнення 73 909 грн 91 коп. (з яких 6 717 грн 56 коп. пеня та 67 192 грн 35 коп. інфляційні втрати) суд відмовляє.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 418 219 грн 25 коп., то розмір судового збору пропорційно частині задоволених позовних вимоги у сумі 6 273 грн 29 коп. покладається на відповідача, який сплачено позивачем згідно з платіжним дорученням № 20210 від 08.12.2022 на суму 7 381 грн 94 коп.

Відповідно судовий збір у розмірі 1 108 грн 65 коп. залишається за позивачем.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 233, 238, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Державного підприємства "Житомирський лікеро-горілчаний завод" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Екосортсервіс" про стягнення 492 129 грн 16 коп. задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Екосортсервіс" (34500, Рівненська обл., Сарненський р-н, м. Сарни, вул. Суворова, 8, код ЄДРПОУ 42231642) на користь Державного підприємства "Житомирський лікеро-горілчаний завод" (10008, м. Житомир, вул.Святослава Ріхтера, 38, код ЄДРПОУ 00375504) 316 468 (триста шістнадцять тисяч чотириста шістдесят вісім) грн 00 коп. основний борг, 5 592 (п`ять тисяч п`ятсот дев`яносто дві) грн 08 коп. пені, 10 117 (десять тисяч сто сімнадцять) грн 52 коп. 3 % річних, 86 041 (вісімдесят шість тисяч сорок одна) 65 грн. інфляційних втрат та 6 273 (шість тисяч двісті сімдесят три) грн 29 коп. судовий збір.

3. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

4. У задоволенні решти позовних вимог про стягнення 6 717 грн 56 коп. пені та 67 192 грн 35 коп. інфляційних втрат відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Північно - західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення у порядку визначеному ст. 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано "28" лютого 2023 року.

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Суддя І.О. Пашкевич