Постанова

від 27.02.2023 по справі 640/2403/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/2403/22 Суддя (судді) першої інстанції: Гарник К.Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2023 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Коротких А.Ю.,

суддів Сорочка Є.О.,

Чаку Є.В.,

при секретарі Дмитренко К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Головного управління ДПС у м. Києві (вх.вх. №18232, 44957) на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 вересня 2022 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТ АГРО КАПІТАЛ» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В :

ТОВ «ІНВЕСТ АГРО КАПІТАЛ» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 вересня 2022 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, Головне управління ДПС у м. Києві звернулось з апеляційними скаргами (вх.вх. №18232, 44957), в яких просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити. Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення неповно досліджено обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального права.

Заслухавши учасників справи, суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено, що Головним управлінням ДПС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест Агро Капітал» з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника податку за червень 2021 року.

За результатом проведення вказаної перевірки, податковим органом складно акт від 08 вересня 2021 року №68014/26-15-07-04-02-41576604.

Згідно з висновками вказаного акту, перевіркою встановлено:

-за червень 2021 року у декларації суми заявленого до відшкодування з бюджету у розмірі 210 362,00 грн порушень не встановлено;

- порушення пункту 44.1 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пункту 198.1, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200, пункту 201.1 статті 201 ПК України, порушення пункту 5 розділу V Порядку заповнення податкової декларації з податку на додану вартість №21, в результаті чого Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвест Агро Капіла» завищено суму бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку (р.20.2.1) за червень 2021 року у розмірі 1 028 743,0 грн.

На підставі вказаного акта перевірки, податковим органом прийнято 04 жовтня 2021 року податкове повідомлення-рішення №00735010704, яким до позивача застосовано зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за червень 2021 року на суму 1 028 743,0 грн та застосовано штрафні фінансові санкції у розмірі 257 185,75 грн

В подальшому позивачем оскаржено вказане податкове повідомлення-рішення в адміністративному порядку. Проте, рішенням ДПС України від 14.12.2021 року №28140/6/99-005-06-01-03-06 залишено без змін податкове повідомлення-рішення від 04.10.2021 року №00735010704, а скаргу без задоволення.

Позивач, не погоджуючись з оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, вважаючи його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, ТОВ «Інвест Агро Капітал» зареєстроване як платник податку на додану вартість з 01.10.2017 року (витяг №1726554502497)

Згідно з даними додатку 3 «Розрахунок суми бюджетного відшкодування» по податковій декларації з ПДВ за червень 2021 року, позивачем в таблиці 2 «Розшифровка суми податку, фактично сплаченої у попередніх та звітному (податкових) періодах постачальникам товарів/послуг або до Державного бюджету України», включено до розрахунку бюджетного від`ємне значення з ПДВ за квітень 2021 року у розмірі 768 408,00 грн, за грудень 2020 року у розмірі 470 697,00 грн.

Вказані суми сформовано позивачем за результатом господарських операцій з ТОВ «Каргоремтрасн» та ТОВ «Ремспецтарнс».

Згідно з матеріалами справи, 21 листопада 2018 року між позивачем (покупець) та ТОВ «Каргоремтранс» (постачальник) укладено договір поставки №176-ЗЧ.

В процесі виконання сторонами вказаного договору останніми складено та підписано певний перелік документів, в тому числі специфікації на постачання, видаткові накладні, акти приймання-передачі, податкові накладні тощо.

На підтвердження реальності господарських відносин з ТОВ «Каргоремтранс» позивачем надано усі необхідні первинні документи, а також відповідні платіжні доручення.

Крім того, на запит позивача самим ТОВ «Каргоремтранс» надано ряд документів на підтвердження реальності господарських операцій.

Щодо правовідносин між позивачем та ТОВ «Ремспецтранс», судом першої інстанції було встановлено, що 05 серпня 2019 року між зазначеними товариствами було укладено договір купівлі-продажу №27/19-П щодо купівлі рухомого залізничного складу (платформи) та будівлі мобільні або вагони.

На виконання умов вказаного договору сторонами складено та підписано певний перелік документів, в тому числі специфікації з постачання, видаткові накладні, акти приймання-передачі, податкові накладні тощо.

Оскільки податковим органом здійснено висновок про нереальність певної господарської операції, позивач звернувся до контрагента з метою отримання документального підтвердження постачання фітингових платформ за ланцюгом постачання.

Листом вих. №14/01-1 від 14 січня 2022 року ТОВ «Ремспецтранс» надано документи на підтвердження походження платформ фітингових №90981275 та №90981267, з яких вбачається, що згідно з митною декларацією №UA101020/2019/017033 фітингові платформи ввезені на митну територію України в режимі імпорт за №54810965 та №54811005. В подальшому, у зв`язку зі зміною моделі вагонів, вагонам було змінено номери з №548109650-№42361972-№90981275, з №54811005-№42361980-№9098167 (акти нанесення 8-значних номерів на вагони від 17 грудня 2020 року та від 18 березня 2020 року).

Згідно з пунктом 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу у володіння та користування лізингоодержувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

За змістом пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 ПК, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За правилами пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Наведеними правовими нормами, в першу чергу, регламентовано пряму взаємозалежність правильності врахування платником податку у податковому обліку податкового кредиту у вартості придбаних у контрагента товарів/робіт/послуг від підтвердження проведених господарських операцій належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Сама по собі наявність первинних документів (актів надання послуг та податкових накладних) не може бути єдиною і достатньою підставою для підтвердження правомірності формування податкового кредиту, у разі недоведення реальності здійснених господарських операцій, а також недоведення факту дійсного руху активів та товару між учасниками відповідних операцій.

Проте, податкова поведінка контрагентів не може бути підставою для настання негативних наслідків для позивача.

Норми Податкового кодексу України містять чіткі, прямі правові норми, відповідно до яких підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна (пункт 201.10 статті 201 ПК України), яка засвідчує факт придбання платником податку товарів (пункт 198.3 статті 198 ПК України), отже Кодекс не містить норм, які б встановлювали додаткову необхідність підтвердження сум, включених до складу податкового кредиту будь-якими іншими документами, окрім податкової накладної, яка повинна містити обов`язкові реквізити, визначені пунктом 201.1 статті Кодексу.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з підпунктом а) пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу положень пункту 198.2 статті 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку із, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК України.

Так, згідно з положенням пункту 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року №996-ХIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі по тексту - Закон №996-ХIV).

Відповідно до статті 1 Закону №996-ХIV первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 1 Закону №996-ХIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин 1-2 статті 9 Закону №996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій (видаткові накладні, акти виконаних робіт та інш.). Податкова накладна не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку.

Відповідно до пунктів 201.6, 201.8, 201.10 статті 201 ПК України, податкова накладна є податковим документом і підставою для нарахування сум податку, що відноситься до податкового кредиту. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку.

Таким чином, в разі видачі покупцю контрагентом, який зареєстрований як платник ПДВ, податкових накладних з усіма необхідними реквізитами, визначеним законом, такий покупець має право на включення цього податку до складу податкового кредиту за звітній податковий період.

Отже, визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до матеріалів справи у позивача наявні податкові накладні, отримані від контрагентів, належним чином зареєстровані в ЄРПН, які є обов`язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту. Дефектність даних первинних документів в ході перевірки не виявлено.

За змістом Акта перевірки не встановлено порушень реєстрації податкових накладних щодо правильності реєстрації яких були надані всі необхідні документи.

Одночасно, надаючи оцінку оскаржуваному рішенню, передусім необхідно надати правову оцінку обставинам, встановленим контролюючим органом під час її проведення та висновкам про наявність порушень податкового законодавства з боку позивача.

Відтак, виходячи зі специфіки укладених між позивачем та його контрагентами договорів, як предмета господарських операцій, надані позивачем документи є достатнім доказом підтвердження фактичного виконання зазначених вище господарських операцій.

З наданих позивачем первинних документів можливо встановити суть та зміст господарських операцій, вказані документи підтверджують фактичне отримання позивачем товару та використання для безпосередньої господарської діяльності підприємства, що були предметом вищезазначених договорів, обсяги товарів та їх безготівкову оплату.

При цьому, при вирішення податкових спорів суд виходить із презумпції добросовісності платника, яка резюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Подання платником податку до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Слід зазначити, що недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами, водночас такі докази податковим органом в акті перевірки не наведено та реальність виконання господарських операцій не спростовано, як і не зазначено жодних належних доказів на підтвердження того, що визначені умовами договори не виконано.

При цьому чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, наявності чи відсутності основних фондів, працівників у штаті, подання або не подання податкової звітності.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже, поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме: платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні по справі "БУЛВЕС АД" проти Болгарії" (заява №3991/03) зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов`язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

У рішенні по справі "Інтерсплав проти України" (заява №803/02) Європейський Суд з прав людини зазначив, що у разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб`єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку

Отже, притягнення суб`єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим, за винятком встановлених статтею 228 Цивільного кодексу України та статей 207 і 208 Господарського кодексу України випадків свідомого укладення таким суб`єктом права нікчемного правочину з метою відображення певних первинних документів в податковому обліку без фактичного проведення господарських операцій.

Так, реальність вчинюваної господарської операції - це встановлення факту зміни руху активів чи зміни стану зобов`язань платника податку внаслідок придбання ним товарів (послуг), що використовуються таким платником у своїй господарській діяльності та висновки в Акті не спростовують фактичного руху активів позивача, а відповідно до його змісту оплата за договорами підтверджена, що доводиться і платіжними документами наявними в матеріалах справи.

Як вже було зазначено вище, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість, який у подальшому приймає участь у формуванні сум бюджетного відшкодування, є факт реального здійснення операцій з придбання у розглядуваних випадках товарів та послуг з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Отже, судом не установлено, а відповідачем не доведено, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускали його контрагенти, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з цими підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди, як на то вказує відповідач. Господарська діяльність суб`єкта господарювання не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, які на момент господарських операцій між позивачем та контрагентами, були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідачем не доведено, а судом не встановлено, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 04 жовтня 2021 року №300735010704 про зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість за звітний період червень 2021 року у розмірі 1 028 743,0 грн та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 257 185,75 грн було прийнято законно та обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх фактичних обставин, а тому вважає позовні вимоги позивача обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Судовою колегією також враховується, що згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги Головного управління ДПС у м. Києві (вх.вх. №18232, 44957)) залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 вересня 2022 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтями 329, 331 КАС України.

Головуючий суддя: Коротких А.Ю.

Судді: Сорочко Є.О.

Чаку Є.В.

Повний текст виготовлено: 01 березня 2023 року.