Рішення

від 31.01.2023 по справі 761/7575/22

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/7575/22

Провадження № 2/761/4404/2023

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

31 січня 2023 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Романишеної І.П.,

за участі секретаря Решти Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фейсер" про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2022 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулася до суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фейсер» (далі по тексту- відповідач), в якій просила суд визнати незаконним та скасувати наказ ТОВ «Фейсер» № 12 к/з/тр від 21.01.2022 року про її звільнення у зв`язку з закінченням строкового трудового договору, поновити її на посаді оператора комп`ютерного набору, стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 22.07.2021 року позивач була призначена на посаду оператора комп`ютерного набору в ТОВ "Фейсер", про що було укладено трудовий договір (контракт) №197 к/тр від 22.07.2021 р. 21.01.2022 року відповідач ознайомив позивача з наказом про її звільнення, в якому зазначено: Звільнити ОСОБА_1 з посади оператора комп`ютерного набору ТОВ "Фейсер" у зв`язку з закінченям строку дії трудового договору (контракту) №197 к/тр від 22.07.2021 року.

Позивач вважає звільнення незаконним, таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства за наступних обставин.

При прийнятті на роботу роботодавець встановив позивачу випробувальний термін тривалістю 14 днів, який вона пройшла без зауважень та встановлено позивачу відповідність займаній посаді. Відповідач звільнив позивача за спливом 6 місяців після укладення трудового договору, без поважної причини, чим порушив ст. 26 КЗпП. Позивач вказує, що з нею неоднаразово було пролонговано трудовий договір на тих же умовах і на той строк, тому трудові відносини між сторонами є безстроковими.

Листом від 22.12.2021 року відповідач повідомив позивача про відмову у продовженні строку дії трудового договору та припинення його дії. Не погоджуючись зі звільненням позивач звернулася до відповідача з листом від 18.01.2022 року стосовно повідомлення про причину відмови у продовженні строку дії договору. 21.01.2022 року позивач отримала відповідь на вказаний лист, в якому відповідач зазначив про відсутність необхідності в продовженні трудового договору.

Починаючи з 25.01.2022 року позивач перебуває на військовій службі, а тому на неї пошируються гарантії для працівників, передбачені ст. 119 КЗпП, ч. 2 ст. 39 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу». Позивач посилається на те, що законодавством не встановлено жодних відмінностей між правовим становищем працівників, які уклали строкові трудові договори, та працівників, що працюють за безстроковими трудовими договорами, зокрема, щодо поширення на них установлених законом гарантій, пільг і компенсацій (вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13.06.2018 по справі №813/782/17).

З огляду на викладене, позивач звернулася до суду з метою захисту порушених прав на працю.

Ухвалою суду від 12.05.2022 року відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

На підставі ухвали суду від 16.09.2022 року, прийнято рішення про закриття підготовчого провадження та призначено справу до розгляду по суті.

У судове засідання сторони не з`явилися, повідомлялися про дату, час та місце розгляду справи належним чином.

Позивач подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, в якій вказала, що позов підтримує та просить задовольнити.

З матеріалів справи вбачається, що копію ухвали про відкриття провадження у справі та позовну заяву направлено відповідачу рекомендованим листом за його юридичною адресою, проте на адресу суду повернувся конверт з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання».

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Також, згідно довідки, яка міститься в матеріалах справи, ухвалу суду від 12.05.2022 року було доставлено в електронний кабінет ТОВ "Фейсер" 18.05.2022 р.

Відповідач процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, жодного разу не забезпечив явку свого представника в судові засідання.

Про судове засідання 31.01.2023 року відповідач був повідомлений, про що свідчить довідка про доставку судової повістки в електронному вигляді в електронний кабінет відповідача.

Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Керуючись п.2, 3 ст.280 ЦПК України, суд вважає за необхідне вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити заочне рішення, у зв`язку з неподанням відповідачем відзиву, а також неявкою представника відповідача в судове засідання без поважних причин, з одночасним неповідомленням про підстави неявки представника відповідача у судове засідання.

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов висновку про задоволення позову виходячи з наступного.

Судом встановлено, що між сторонами укладено трудовий договір (контракт) № 197 к/тр від 22.07.2022 року (далі по тексту - трудовий договір).

Зі змісту укладеного трудового договору вбачається, що позивач була прийнята на посаду оператора комп`ютерного набору з встановленням випробувального терміну тривалістю 14 днів.

Згідно пункту 1.2 трудового договору, Договір починає діяти з 22.07.2021 року та укладається на 30 діб та може бути неодноразово автоматично пролонгований на цей же строк, якщо жодна із сторін договору не висловить письмово своє бажання про припинення дії договору не пізніше ніж за 14 діб до закінчення строку дії договору.

За договором працівник зобов`язується, на умовах повного робочого дня, виконувати роботу за дорученням роботодавця, а роботодавець зобов`язується виплачувати працівнику заробітну плату у відповідності зі штатним розписом та інші виплати, що є обов`язкові відповідно до законодавства або рішення щодо здійснення яких прийнято роботодавцем, а також забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи (пункт 2.1 трудового договору).

Відповідно до пункту 8.6 трудового договору, сторони домовилися безумовно прийняти зобов`язання щодо припинення трудових відносин між роботодавцем та працівником в разі відмови в пролонгації строку дії договору від кого би така відмова не надійшла.

Умовами припинення договору визначено закінчення терміну дії договору, за згодою Сторін, з ініціативи роботодавця у випадках, передбачених чинним законодавством та Договором, з ініціативи працівника у випадках, передбачених чинним законодавством та Договором, на інших підставах, передбачених законодавством (пункт 8.7 трудового договору).

Договір набирає чинності з 22.07.2021 року, у випадку якщо в день закінчення строку цього Договору роботодавцем не буде видано Наказ про звільнення працівника з роботи у зв`язку з закінченням строку дії цього Договору, Договір вважається продовжений на той самий строк на тих самих умовах, дане положення зберігає свою чинність при кожному продовженні строку дії Договору (пункти 9.1, 9.2 трудового договору).

Листом від 22.12.2021 року №47 відповідач повідомив позивача про відмову у продовженні строку дії трудового договору, та його припинення з 22.01.2022 року. Про відмову у продовженні трудового договору, як вказує позивач у позові її було повідомлено 22.12.2022 року.

Наказом відповідача № 12 к/з/тр від 21.01.2022 року позивача було звільнено з посади оператор комп`ютерного набору ТОВ «Фейсер» у зв`язку з закінченням строку дії трудового договору №197 к/тр від 22.07.2021, згідно п.2 ст.36 КЗпП.

З наказом позивач була ознайомлена 21.01.2022 року, про що свідчить власноручний підпис позивача про ознайомлення зі спірним наказом, що вбачається з копії наказу, проте зі звільненням не погоджується, оскільки вважає, що трудовий договір має характер безстроковості, тому звернулася до суду з позовом про визнання наказу незаконним та скасування, поновлення на посаді, а також виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 22.01.2022 по 19.02.2022 р. в розмірі 7145 грн.

Судом встановлено, що позивач з 25.01.2022 року по день звернення до суду з цим позовом проходить військову службу за контрактом, що підтверджено витягом з наказу №6 від 25.01.2022 року.

Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Частиною 1 ст.21 КЗпП України визначено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Строковий трудовий договір, як і безстроковий, оформлюється згідно з вимогами статті 24 КЗпП. Він може укладатися як письмово, так і усно. Працівник допускається до роботи за укладеним строковим трудовим договором після видання наказу роботодавця про прийняття працівника на роботу та повідомлення територіального органу ДПС України, відповідно до постанови КМУ від 17 червня 2015 р. № 413.

У постанові Верховного Суду від 12.05.2022 р. у справі №756/13167/16-ц зроблено правовий висновок про те, що підставою для укладення строкового трудового договору на вимогу працівника є його заява про прийняття на роботу, в якій вказуються обставини або причини, що спонукають працівника найматися на роботу за строковим трудовим договором, а також строк, протягом якого він працюватиме. При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події або виконанням певного обсягу робіт. Строк, на який працівник наймається на роботу, обов`язково має бути вказаний у наказі про прийняття на роботу, інакше буде вважатися, що працівник прийнятий на роботу за безстроковим трудовим договором.

Підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 КЗпП України. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП підставою припинення трудового договору є закінчення строку (пункт 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення. На цій підставі може бути припинений тільки строковий трудовий договір, укладений як строковий відповідно до закону. Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договору. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частиною першою статті 36 КЗпП України.

З викладеного вбачається, що факт укладання трудового договору на певний строк чи на час виконання певної роботи обов`язково повинен бути відображений як у заяві працівника про прийняття на роботу, так і в наказі чи розпорядженні роботодавця, яким оформлюється цей трудовий договір.

Пленум Верховного Суду України в постанові «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року № 9 (пункт 9) зазначив, що укладення трудового договору на визначений строк при відсутності умов, зазначених в ч. 2 ст. 23 КЗпП, є підставою для визнання його недійсним у частині визначення строку. Тобто такі договори вважатимуться укладеними на невизначений строк від часу їх укладення.

Разом з тим, судом не встановлено, що позивач при оформленні трудових правовідносин з відповідачем погодилася на виконання трудових обов`язків на певний час, і строковість роботи була відображена у відповідному наказі про прийняття позивача на роботу.

Суд вбачає слушним посилання позивача на те, що позивачу було встановлено випробувальний термін в 14 днів, що було прямо передбачено в трудовому договорі, в той час як відповідно до статті 26 КЗпП випробування під час прийняття на роботу не може встановлюватися для осіб, з якими укладається строковий трудовий договір строком до 12 місяців.

Як убачається з п.1.2 укладеного між сторонами трудового договору, останній укладається на 30 діб та може бути неодноразово автоматично пролонгований на цей же строк, якщо жодна із сторін договору не висловить письмово своє бажання про припинення дії договору не пізніше ніж за 14 діб до закінчення строку дії договору.

Тобто, з викладеного вбачається, що трудові відносини, які виникли між сторонами містять характер безстровості.

Відповідач на власний розсуд не надав своїх заперечень стосовно позовних вимог та обгрунтувань позивача, та не довів, що звільнення позивача відбулося з дотриманням положень законодавства.

У справах, в яких оспорюється незаконність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю. Вказаний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 185/4195/19, від 10.11.2022 у справі №127/25140/21.

Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ч. 1, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року, принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

З огляду на викладене, суд оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, приходить до висновку, що вимоги про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення позивача, поновлення позивача на займаній посаді з дати звільнення, підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 235 КЗпП України позивач повинен бути поновлений на роботі з виплатою середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, а рішення підлягає негайному виконанню.

Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку про обгрунтованість вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Пунктом 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Оскільки позивач з 25.01.2022 року проходить службу за контрактом, на неї поширюються встановлені гарантії для військовослужбовців передбачені редакцією ч.2 ст.119 КЗпП, в редакції чинній на день набуття статусу військовослужбовця.

Згідно ч. 2 ст. 119 КЗпП (в редакціїї станом 15.12.2021 р.), за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Згідно довідки відповідача від 21.01.2022 року, середньоденна заробітна плата позивача складає 357, 25 грн.

Сума середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу за період із 22.01.2022 по 19.02.2022 р. складає 7145, 00 грн., що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір у розмірі 2 977, 20 грн. підлягає стягненню з відповідача в дохід держави.

На підставі викладеного та керуючись ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 280-283, 353-355 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фейсер" про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати наказ Товариства з обмеженою відповідальністю "Фейсер" № 12 к/з/тр від 21.01.2022 року про звільнення ОСОБА_1 (персональний номер 347).

Поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді оператора комп`ютерного набору Товариства з обмеженою відповідальністю "Фейсер" з 21 січня 2022 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фейсер" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22.01.2022 по 19.02.2022 р. в розмірі 7 145 грн.(сім тисяч сто сорок п`ять грн.), з відрахуванням всіх обов`язкових платежів і податків.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фейсер" на користь держави судовий збір в розмірі 2 977, 20 грн.(дві тисячі дев`ятсот сімдесят сім грн. двадцять коп.).

Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про сторони:

ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ;

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фейсер", ЄДРПОУ- 42590897, юридична адреса: 01001, м. Київ, вул. Михайлівська, 19, офіс 6.

Повний текст судового рішення складено 31.01.2023 р.

СУДДЯ І.П. РОМАНИШЕНА