Рішення

від 28.02.2023 по справі 902/1149/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"28" лютого 2023 р. Cправа № 902/1149/22

за позовом: Фізичної особи - підприємця Немировського Павла Григоровича ( АДРЕСА_1 )

до: Комунального підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги" Іллінецької міської ради Вінницької області (22700, Вінницька обл., м. Іллінці, вул. Вільшанська, буд. 48)

про стягнення 34 104,89 грн.

Суддя Яремчук Ю.О.

Секретар судового засідання Царук Б.

Представники сторін не з`явились

В С Т А Н О В И В :

08.11.2022 Фізична особа - підприємець Немировський Павло Григорович звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовом до Комунального підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги" Іллінецької міської ради Вінницької області про стягнення 34 104,89 грн заборгованості за договором підряду.

Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали позовної заяви (з присвоєним єдиним унікальним номером судової справи № 902/1149/22) передано на розгляд судді Яремчуку Ю.О.

Ухвалою суду від 11.11.2022 відкрито провадження у справі № 902/1149/22. Визначено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 07.12.2022.

Суд зазначає, що відповідно до акту щодо знеструмлення електромережі суду № 26/2022 від 07.12.2022 з 08 год. 09 хв. до 10 год. 00 хв. та з 12 год. 00 хв. до 16 год. 05 хв. 07 грудня 2022 року в Господарському суді Вінницької області була відсутня електроенергія, внаслідок чого була відсутня можливість працювати в КП "ДСС", здійснити автоматизований розподіл позовних матеріалів між суддями, проводити судові засідання, здійснювати технічну фіксацію судових засідань, підписувати електронним цифровим підписом судові рішення з подальшим надісланням їх до Єдиного державного реєстру судових рішень, здійснювати відправку і прийняття електронної пошти тощо.

З огляду на викладене судове засідання, призначене на 07.12.2022 о 12:00 год не проводилося.

Ухвалою суду від 07.12.2022 повідомлено учасників справи про підготовче засідання, що відбудеться 09.01.2023.

За наслідками розгляду справи 09.01.2023 суд дійшов висновку з власної ініціативи продовжити строк підготовчого провадження у справі на 30 днів та відкласти розгляд справи на 26.01.2023, про що винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.

Ухвалою суду від 26.01.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу № 902/1149/22 для судового розгляду по суті на 28.02.2023.

На визначену дату судом в судове засідання представник позивача не з`явився, про дату час та місце судового засідання належним чином повідомлений ухвалою суду від 26.01.2023.

Представник відповідача не з`явився, про дату час та місце судового засідання належним чином повідомлений ухвалою суду від 26.01.2023.

Суд вважає за необхідне зазначити, що при неявці в судове засідання представника відповідача суд враховує, що відповідно до ч.4 ст.17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" обов`язок щодо внесення змін про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, з поміж іншого і стосовно місцезнаходження, покладається на останню.

Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов`язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов`язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.

Крім того, частиною 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України").

Суд нагадує, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див.рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010).

До того ж організація провадження таким чином, щоб воно було швидким та ефективним, є завданням саме національних судів (див. рішення Суду у справі Білий проти України, no. 14475/03, від 21.10.2010).

Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України, ч.2 ст.178 ГПК України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно із ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи положення ст.ст.13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання відповідача.

Суд, розглянувши матеріали справи, детально дослідивши докази надані сторонами встановив наступні обставини.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що 02.12.2021 між фізичною особою - підприємцем Немировським Павлом Григоровичем (Виконавець) та Комунальним підприємством «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Іллінецької міської ради (Замовник) укладено Договір про надання послуг (надалі - Договір). Між сторонами розділом 1 Договору було погоджено, що Виконавець зобов`язується за завданням Замовника надати послуги з поточного ремонту вхідної групи будівлі Пархомівського ФАПу за адресою: вул. Миру, буд. 18, с. Пархомівка Вінницького району, Вінницької області. За доводами позивача, останнім повністю виконано умови договору, натомість відповідачем порушено свої договірні зобов`язання в частині оплати за виконані послуги з поточного ремонту, що і стало підставою позову.

Із наявних доказів в матеріалах справи судом встановлено наступне: 02.12.2021 року між фізичною особою - підприємцем Немировським Павлом Григоровичем (Виконавець) та Комунальним підприємством «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Іллінецької міської ради (Замовник) укладено Договір про надання послуг (надалі - Договір).

Згідно Розділу 1 Договору Виконавець зобов`язується за завданням Замовника надати послуги з поточного ремонту вхідної групи будівлі Пархомівського ФАПу ДК 021:2015 45000000-7 будівельні роботи та поточний ремонт за адресою: вул. Миру, буд. 18, с. Пархомівка, Вінницького району, Вінницької області.

Відповідно до п. 2.1. Договору вартість послуг становить 27 402,53 грн.

Згідно п. 2.2. Договору акт про надані послуги підписується Сторонами по факту надання послуги.

У відповідності до п. 2.3. Договору Замовник зобов`язаний перерахувати суму зазначену в акті про надані послуги протягом 5 днів з моменту підписання такого акту.

Договір набуває чинності з моменту його підписання Сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Як слідує з матеріалів справи, 10.12.2021 між ФОП Немировським Павлом Григоровичем та КП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Іллінецької міської ради підписано довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати, всього вартість виконаних будівельних робіт склала 27 402,53 грн, яка обопільно підписана між сторонами та скріплена печатками сторін.

Водночас, 10.12.2021 між ФОП Немировським Павлом Григоровичем та КП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Іллінецької міської ради обопільно підписано Акт приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2021 року на суму 27 402,53 грн.

Натомість, як слідує з матеріалів справи Відповідачем не здійснено оплати за Договором.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на таке.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Так, за своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами правочин є договором підряду, який підпадає під правове регулювання норм ст.ст. 837-864 ЦК України.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. (ст. 837 ЦК України).

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 882 ЦК України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

Так, з доказів наявних в матеріалах справи слідує, що 10.12.2021 між ФОП Немировським Павлом Григоровичем та КП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Іллінецької міської ради обопільно підписано Акт приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2021 року на суму 27 402,53 грн.

Претензій щодо виконаних будівельних робіт у Відповідача не було, іншого матеріали справи не містять.

За доводами суду, у даному випадку будівельні роботи були виконані позивачем належним чином і своєчасно, та були пред`явлені підрядником до прийняття шляхом підписання обопільно акту прийняття виконаних робіт, але відповідач в порушення вимог умов договору та законодавства безпідставно не здійснив оплату.

Судом встановлено, що загальна сума виконаних будівельних робіт за договором складає 27 402,53 грн.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

З урахуванням встановлених обставин у справі в розрізі поданих доказів, суд дійшов висновку про задоволення позову в частині стягнення 27 402,53 грн.

Позивачем також заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 727,48 грн та інфляційні втрати у розмірі 5 974,88 грн за прострочення сплати вартості виконаних робіт.

Відповідно до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зазначає, що сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові. Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур`єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, що міститься в позовній заяві, суд зазначає, що наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат є обґрунтованим та арифметично правильним.

З огляду на вище викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню, а саме у розмірі 727,48 грн та 5 974,88 грн відповідно.

Згідно з ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, суд зазначає, що в позовній заяві позивач просить зазначити в резолютивній частині рішення наступне: про нарахування 3 % річних на суму основного боргу до моменту виконання рішення суду. Нарахуванням 3 % річних здійснювати за наступною формулою: сума 3 % річних = С х 3хД/365/100, де С сума основного боргу, Д-кількість днів прострочення.

Розглянувши дану вимогу суд зазначає наступне.

Стаття 238 ГПК України визначає зміст судового рішення та встановлює, що саме повинно/може бути зазначено в судовому рішенні.

Згідно приписів ч.10 ст.238 ГПК України, суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Тобто, вимога про зазначення в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення не є самостійною позовною вимогою немайнового характеру, яка повинна оплачуватись судовим збором в розумінні норм ГПК України, оскільки вказана вимога заявляється безпосередньо не до відповідача у справі, а є за своєю правовою природою клопотанням позивача заявленими до суду про використання останнім передбаченого ч.10 ст.238 ГПК України відповідного права.

Таким чином, зазначаючи в тексті судового рішення про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення, суд лише використовує своє право на вчинення дії встановленої ч.10 ст.238 ГПК України.

Остаточна сума відсотків у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.

На підставі ч.3 ст.3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Ч.10 ст. 238 ГПК України введена в дію з 01.01.2019. Вказана норма убезпечує особу, на користь якої ухвалено рішення, від повторних звернень до суду з вимогами про стягнення нарахування після ухвалення рішення.

Відповідно до ч.ч.11,12 ст.26 Закону України "Про виконавче провадження", якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі. До закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.

За таких обставин, клопотання позивача про зазначення у резолютивній частині рішення формули про нарахування та стягнення на користь позивача відсотків - до моменту виконання судового рішення підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Комунального підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги" Іллінецької міської ради Вінницької області (22700, Вінницька обл., м. Іллінці, вул. Вільшанська, буд. 48, код ЄДРПОУ 41007217) на користь Фізичної особи - підприємця Немировського Павла Григоровича ( АДРЕСА_1 , РНКПП НОМЕР_1 ) 27 402,53 грн сума боргу, 5 974,88 грн інфляційне збільшення, 727,48 грн 3 % річних та 2 481,00 грн витрат на сплату судового збору.

3. Органу (особі), що здійснює примусове виконання рішення, здійснювати нарахування на суму заборгованості за період з 04.11.2022 і до моменту виконання рішення суду 3 % річних за формулою: сума 3 % річних = С х 3хД/365/100, де С сума основного боргу, Д-кількість днів прострочення.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Згідно з приписами ч.1 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

6. Згідно з положеннями ч.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

7. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення та на електронну адресу позивача: ІНФОРМАЦІЯ_1

Повне рішення складено 02 березня 2023 р.

Суддя Яремчук Ю.О.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу ( АДРЕСА_1 )

3 - відповідачу (22700, Вінницька обл., м. Іллінці, вул. Вільшанська, буд. 48)