Рішення

від 01.03.2023 по справі 916/3020/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"01" березня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/3020/22

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу №916/3020/22

за позовом: Тарутинської селищної ради Болградського району Одеської області (68500, Одеська обл., Болградський р-н, смт. Тарутине, вул. Широка, 1, код ЄДРПОУ 04379226)

до відповідача: Приватної виробничої фірми «Граніт» (68500, Одеська обл., Болградський р-н, смт. Тарутине, вул. Квіткова, 158, код ЄДРПОУ 24541574)

про стягнення 100 167,33 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

08.11.2022 Тарутинська селищна рада звернулась до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватної виробничої фірми «Граніт», в якій просить суд стягнути з останнього заборгованість у розмірі 61018,12 грн та пеню у розмірі 39059,21 грн, а також витрати по сплаті судового збору.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору оренди землі № 119 від 21.03.2006 в частині повного та своєчасного здійснення орендних платежів.

Так, позивач зазначає, що 21.03.2006 між Приватною виробничою фірмою «Граніт», як орендарем, та Тарутинською селищною радою Одеської області, як орендодавцем, було укладено договір оренди землі № 119 строком на 49 років який діє до 17.03.2055, згідно умов якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення загальною площею 1,80 га забудованих земель, для розміщення виробничої бази. Договір зареєстровано у Тарутинському районному відділі Одеської регіональної філії ДП «Центр ДЗК» 21.03.2006.

При цьому, позивач зауважив, що відповідно до Постанови Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів» від 17 липня 2020 року №807-ІХ відбулись зміни у адміністративно-територіальному устрою Тарутинський район було ліквідовано. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року №720-р відповідно до абзацу першого пункту 71 розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» було визначено адміністративні центри та затверджено території територіальних громад Одеської області згідно з додатком цього Розпорядження, у якому вказані назви територіальних громад (населених пунктів), території яких входять до складу території територіальної громади. Відтак, землі за вищезазначеними договорами знаходяться на території Тарутинської селищної ради Болградського району Одеської області.

Також позивач додає, що згідно Інформації Державного земельного кадастру про права власності та речові права на земельну ділянку Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, Тарутинська селищна рада є власником та орендодавцем земельної ділянки комунальної власності загальною площею 1,80 га за кадастровим номером №5124755100:02:001:0008, яка розташована за адресою: вул. Квіткова (колишня Дзержинського), 158, смт. Тарутине, Болградського району Одеської області.

Водночас, як вказує позивач, пунктом 9 договору встановлено, що плата за землю вноситься орендарем у вигляді орендної плати з площини 1кв.м по 0,50 грн., а за рік сума складає (0,50 грн.*18000 м2) 9000,00 грн.

За ствердженням позивача, ПВФ «Граніт» необхідно сплачувати орендні платежі за договором оренди землі від 21.03.2006 із урахуванням п.11 вказаного договору до 15 числа кожного поточного місяця в сумі 750,00 грн. Проте, ПВФ «Граніт» не виконує своїх зобов`язань зі сплати орендної плати, у зв`язку з чим у нього утворилася заборгованість з орендної плати за період з січня 2019 року по серпень 2022 року у сумі 100077,33 грн.

З метою врегулювання питання щодо сплати завданих збитків позивачем, вирішення справи у позасудовому порядку та керуючись п. 9, 11 договору, ст. 224 Господарського кодексу, ст. 19 Господарського процесуального кодексу України, Тарутинською селищною радою було направлено претензію, в якій запропоновано у встановлений законом строк, для відповіді на претензію, добровільно перерахувати суму боргу 50272,92 грн. на розрахунковий рахунок Тарутинської селищної ради.

Як вказує позивач, вищевказану претензію від 11.05.2022 за вих. № 736/01-13 направлено рекомендованим листом на адресу керівника ПВФ «Граніт» Драганову Василю Георгійовичу, проте 15.07.2022 повернулось рекомендоване повідомлення до Тарутинської селищної ради з відміткою, що адресат відсутній за вказаною адресою.

Окрім того, позивач зазначив, що розпорядженням Тарутинського селищного голови Болградського району Одеської області № 56-ОД від 07.04.2022, створено комісію щодо обстеження земельних ділянок на території Тарутинської селищної ради, з метою обстеження земельних ділянок за цільовим призначенням та їх використання, та 11 квітня 2022 року даною комісією здійснено обстеження земельної ділянки загальною площею 1,80 га, кадастровий номер № 5124755100:02:001:0008, яка надана в оренду ПВФ «Граніт» на підставі договору для розміщення виробничої бази, за результатами обстеження якої встановлено, що на земельній ділянці знаходяться господарські будівлі та двори.

Також Тарутинською селищною радою Болградського району Одеської області було додатково проведено уточнення розрахунку орендної плати, у зв`язку з чим сума збільшилась з 50272,92 грн на 100077,33грн, яка зазначена ціною позову.

Позивач наголошує, що станом на сьогоднішній день, добровільно заборгованість з орендної плати не сплачено ПВФ «Граніт»

Відзив на позов відповідач суду не надав, своїм правом на захист не скористався.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

2. Процесуальні питання, вирішені судом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.11.2022 позовна заява вх.№3118/22 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 14.11.2022 позовну заяву Тарутинської селищної ради Болградського району Одеської області (вх.№3118/22 від 08.11.2022) залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом семи днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

22.11.2022 Тарутинською селищною радою Болградського району Одеської області надано до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви (вх. № 26574/22), де зазначено роз`яснення щодо вірної адреси відповідача Приватної виробничої фірми «Граніт», отже із змісту вказаної заяви вбачається усунення недоліків, встановлених ухвалою суду від 14.11.2022.

Частиною 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

За змістом ст. 250 ГПК України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

28.11.2022 ухвалою Господарського суду Одеської області прийнято позовну заяву (вх.№3118/22 від 08.11.2022) до розгляду та відкрито провадження у справі №916/3020/22. Справу постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст.ст.247-252 ГПК України без виклику сторін та роз`яснено сторонам про можливість звернення до суду у строк визначений ч. 7 ст. 252 ГПК України з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Відповідачу запропоновано у відповідності до вимог ст. 165 ГПК України надати суду відзив на позов.

Про судовий розгляд справи № 916/3020/22 сторони повідомлялись належним чином шляхом направлення ухвали суду від 28.11.2022 на юридичну адресу відповідачу та на адресу електронної пошти позивачу.

Стосовно повідомлення відповідача про розгляд справи, суд відзначає наступне.

Ухвала Господарського суду Одеської області від 28.11.2022 у справі № 916/3020/22 направлялась учасникам справи в порядку, визначеному положеннями Господарського процесуального кодексу України, зокрема відповідачу, за адресою, вказаною в позовній заяві (68500, Одеська обл., Болградський р-н, смт. Тарутине, вул. Квіткова, 158, яка є його місцезнаходженням, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань), про що свідчить відтиск штампу вихідної кореспонденції на зворотному боці третьої сторінки ухвали з зазначенням адреси відповідача, рекомендованим листом з повідомленням про вручення з позначкою на конверті «Судова повістка».

16.12.2022 за вх. № 21302/22 на адресу суду повернуто рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, яке направлялося на адресу відповідача, з відміткою листоноші «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до п. п. 1, 2 розділу ІІ Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958, встановлені наступні нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв`язку (без урахування вихідних днів об`єктів поштового зв`язку): місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об`єкті поштового зв`язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 1, 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення. При пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 1 цього розділу нормативні строки пересилання збільшуються на один день.

Згідно з п. 4 ч. 6 ст.242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому відділенні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Відповідно до ч.ч. 3, 7 ст.120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення, інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» відомості про місцезнаходження юридичної особи містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або фізичних осіб-учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу.

Примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції або повернуті органами зв`язку з позначками «адресат відсутній», «закінчення терміну зберігання» тощо з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій. Відсутність сторони за адресою чи незабезпечення одержання за такою адресою кореспонденції створює саме для учасника справи негативні наслідки, які він зобов`язаний передбачити та самостійно вжити заходи щодо їх ненастання.

Сам лише факт не отримання учасником провадження кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

При цьому, суд окремо звертає увагу, що з 01.01.2020 набрали чинності зміни до Правил надання послуг поштового зв`язку, внесені Постановою Кабінету Міністрів України № 1149 від 27.12.2019, відповідно до яких:

- рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка», адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім`ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата (будь-кого із повнолітніх членів його сім`ї) за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку інформує адресата за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка». Якщо протягом трьох робочих днів після інформування адресат не з`явився за одержанням рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка», працівник поштового зв`язку робить позначку «адресат відсутній за вказаною адресою», яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (пункт 991 Правил);

- рекомендовані поштові відправлення з позначкою «Судова повістка», адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання пошти, під розпис. У разі відсутності адресата за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку робить позначку «адресат відсутній за вказаною адресою», яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (пункт 992 Правил).

Таким чином, зберігання відділенням Українського державного підприємства поштового зв`язку «Укрпошта» поштових відправлень суду, які є «Судовими повістками» в розумінні чинного законодавства України в період більше, ніж три робочі дні, а також їх повернення із непередбачених для «Судових повісток» причин є неправомірним. Більше того, такі дії зумовлюють порушення права позивача на своєчасне вирішення справи судом.

З огляду на викладене, враховуючи термін зберігання поштової кореспонденції відділенням поштового зв`язку та її повернення до суду із відміткою поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою», суд дійшов висновку, що відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України ухвала суду вважається врученою відповідачу в день проставлення у поштовому відділенні штампу із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

При цьому, матеріали справи не містять відомостей про будь-які інші засоби зв`язку з відповідачем.

Відтак, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв`язку та / або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена статтями 162, 165, 258, 263, 290, 295 ГПК України, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (близький за змістом висновок викладено у постановах Верховного Суду від 12.04.2021 у справі № 910/8197/19, від 09.12.2021 у справі № 911/3113/20).

ГПК України не передбачено обов`язок суду повторно направляти на адреси учасників справи процесуальні документи, які раніше вже повернулися до суду з відміткою про неможливість вручення з огляду на відсутність адресата за його місцезнаходженням.

Окрім того, інформація у цій справі доступна на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://od.arbitr.gov.ua.

Згідно з частиною 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Для цих цілей існує .

Відповідно до частин 1, 3 статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

Отже у відповідача були всі дані, необхідні для пошуку та відстеження руху справи, та реальна можливість отримання такої інформації також із вказаного відкритого джерела (у Єдиному державному реєстрі судових рішень).

Враховуючи, що учасники судового провадження, безвідносно до отримання/неотримання поштової кореспонденції, в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження, про що неодноразово наголошував Європейський суд з прав людини, зокрема, у рішенні від 03.04.2008 по справі «Пономарьов проти України», рішенні від 26.04.2007 по справі «Олександр Шевченко проти України», рішенні від 14.10.2003 по справі «Трух проти України».

Враховуючи незабезпечення відповідачем отримання поштової кореспонденції за своїм офіційним місцезнаходженням, а також відсутність у вказаному реєстрі відомостей щодо електронної пошти чи інших засобів зв`язку з відповідачем, не повідомлення суду інших засобів зв`язку з відповідачем, суд прийшов до висновку, що вказані дії свідчать про відмову від отримання відповідачем судових повісток (ухвал суду).

За наведених обставин суд доходить висновку, що судом було вчинено всі необхідні дії щодо повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі та надано можливість викласти свої, зокрема, заперечення проти задоволення позовних вимог, натомість відповідач не вживав заходів щодо реалізації наданого йому права навести свої доводи та міркування, заперечення проти заяв, доводів і міркувань інших осіб, передбачене статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, шляхом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів.

Згідно з ч.ч.5, 7 ст. 252 ГПК України ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін.

Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін від учасників справи до суду не надходило.

Водночас суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За приписами ч.9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своєї позиції по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

Під час судового розгляду, відповідно до ст.ст. 209, 210 ГПК України, судом були з`ясовані всі обставини на які позивач посилався як на підставу своїх вимог, а також судом були безпосередньо досліджені всі докази, наявні в матеріалах справи.

У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення /виклику/ учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

01.03.2023 судом було постановлено рішення в нарадчій кімнаті у відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, без його проголошення.

3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

21.03.2006 між Тарутинською селищною радою Одеської області (орендодавець) та ПВФ «Граніт» (орендар) було укладено типовий договір оренди землі, відповідно до умов п. 1 якого орендодавець, на підставі рішення № 367-ІУ від 17.03.2006, надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення для розміщення виробничої бази.

Згідно п. 2 договору оренди землі, в оренду передається земельна ділянка загальною площею 1,80 га забудованих земель.

Пунктом 8 договору оренди землі визначено, що договір укладено на 49 років і діє до 17.03.2055. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Як передбачено пп. 9, 10 договору оренди землі, плата за землю вноситься орендарем у вигляді орендної плати (згідно розділу III Закону України «Про оренду землі» в грошовій формі) з площі 1 кв.м. по 0,50 грн на рік на рахунок позивача. Розмір орендної плати при інфляції індексувати.

Пунктом 11 договору оренди землі сторони погодили, що строк оплати: до 15 числа кожного поточного місяця в сумі 750,00 грн.

Відповідно до п.14 договору оренди землі, у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 0,3 % несплаченої суми за кожний день прострочення.

Згідно пп. 15, 16 договору оренди землі, земельна ділянка передається в оренду для розміщення виробничої бази. Цільове призначення земельної ділянки - несільськогосподарське.

Пунктом 20 договору оренди землі сторони визначили, що передача земельної ділянки орендарю здійснюється у тридцятиденний строк після державної реєстрації цього договору за актом її приймання-передачі.

В п. 28 договору передбачено право орендодавця вимагати від орендаря, серед іншого, своєчасного внесення орендної плати.

Як встановлено п.40 договором оренди землі, перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору.

Цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації. (п.43 договору оренди землі).

Як вбачається із витягу з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, власником земельної ділянки за кадастровим номером 5124755100:02:001:0008, площею 1,7981 є Тарутинська селищна рада Тарутинського району Одеської області та користувачем є Приватна виробнича фірма «Граніт».

На підставі розпорядження Тарутинського селищного голови №56-ОД від 07.04.2022, 11.04.2022 з метою перевірки використання цільового використання було проведено обстеження земельної ділянки, загальною площею 1,80 га, що розташована за адресою: вул. Квіткова, № 158, смт. Тарутине, про що було складено акт обстеження №8, в якому встановлено, що відсутні ознаки діяльності підприємства.

Також 11.05.2022 Тарутинською селищною радою було сформовано та надіслано керівнику ПВФ «Граніт» претензію з вимогою оплати заборгованості в розмірі 50272,92за договором оренди землі від 21.03.2006 протягом місяця з дня її отримання, яка за твердженням позивача, не була виконана відповідачем.

За таких обставин, нездійснення відповідачем орендних платежів стало підставою для звернення позивача до суду із позовними вимогами про стягнення із ПВФ «Граніт» основного боргу у розмірі 61018,12 грн та пені у розмірі 39059,21 грн.

4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.

Частиною 1 ст.13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтею 143 Конституції України визначено, що територіальні громади села, та безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоуправління управляють майном, що є в комунальній власності.

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Частиною 1 ст.15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно з ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Приписами ч.ч.1, 2 ст. 20 ГК України встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів.

Статтею 174 Господарського кодексу України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 216, ст. 218 Господарського кодексу України передбачає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбаченим цим Кодексом, іншими законами та договором. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошового зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконане.

В силу ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Згідно ч. 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Частиною 2 ст. 343 Господарського кодексу України встановлено, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. При цьому, зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі із договору.

Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. В свою чергу, порушенням зобов`язання, відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно з ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статтей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частина 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлює, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойка (пеня) штраф, то вона підлягає стягненню у повному розмірі незалежно від відшкодування збитків.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Відповідно до статті 761 цього Кодексу право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Статтею 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Статтею 83 Земельного кодексу України закріплено право власності на землю територіальних громад. Частиною 1 даної статті визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. Відповідно до п. а ч.2 ст. 83 Земельного кодексу України у комунальній перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Відповідно до ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно з п. «в» ч. 1 ст. 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Підпунктом 14.1.125 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України унормовано, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок - це капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений відповідно до законодавства центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Пунктом 14.1.136. Податкового кодексу України встановлено, що орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (далі у розділі XII - орендна плата).

Згідно із пунктом 14.1.147 статті 147 Податкового Кодексу України плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Базою оподаткування землі в Україні є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого Податковим кодексом України, та площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено (пп.пп. 271.1.1, 271.1.2 п. 271.1 ст. 271 Податкового кодексу України).

Так, відповідно до п. 288.4 ст. 288 розділу XIII «Плата за землю» Податкового кодексу України розмір та умови внесення орендної плати встановлюються в договорі оренди між орендодавцем (власником) та орендарем.

Для визначення орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Порядок індексації нормативної грошової оцінки земель визначено ст. 289 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 289.1 статті 289 Податкового кодексу України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

За змістом статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі

Положенням статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі», встановлено, що істотною умовою договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення, перегляду та відповідальності за її несплату.

Як передбачено ст. 19 Закону України «Про оренду землі», строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років. Дата закінчення дії договору оренди обчислюється від дати його укладення. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації такого права.

Згідно із ч. 1, 2, 3 ст. 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Положеннями ст.ст. 24, 25 Закону України «Про оренду землі» визначено права та обов`язки орендодавця і орендаря, а саме: орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; своєчасного внесення орендної плати. Орендар, у свою чергу, має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі, за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження та зобов`язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку.

Згідно ст.13 Закону України «Про оцінку земель» для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності проводиться обов`язкова нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Положеннями частини першої статті 13, частини першої статті 15 Закону України «Про оцінку земель» від 11.12.2003 № 1378-IV визначено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності. Підставою для проведення оцінки земель (бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Відповідно до ч.2 ст.18 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться: розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення - не рідше ніж один раз на 5 - 7 років; розташованих за межами населених пунктів земельних ділянок сільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 5 - 7 років, а несільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 7 - 10 років.

Відповідно до ч.2 ст.20 «Про оцінку земель» дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Частиною 1 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема, на землю.

В той же час, частиною 5 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Частиною 1 ст. 76 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Отже, належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини.

Належність доказів - це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об`єктивного зв`язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об`єктом судового пізнання.

У той же час, ч. 1 ст. 77 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Так, допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.02.2019 р. у справі № 909/327/18).

Як встановлено судом, Тарутинська селищна рада прийняла із державної в комунальну власність земельну ділянку кадастровий номер 5124755100:02:001:0008 та є власником спірної земельної ділянки, площею 1,7981 га за адресою: вул. Дзержинського (Квіткова), № 158, смт Тарутине, Одеська обл.

На підставі наявних у матеріалах справи доказів судом встановлено, що між Тарутинською селщиною радою та ПВФ «Граніт» укладено договір оренди землі від 21.03.2006 щодо земельної ділянки площею 1,80 га та встановлено його зобов`язання щодо щомісячного внесення орендної плати до 15 числа кожного поточного місяця.

Так, з аналізу чинного законодавства України вбачається, що основною метою договору оренди земельної ділянки та одним із визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Отже, орендна плата за користування землею комунальної власності за своїм правовим статусом є обов`язковим платежем, який орендар вносить орендодавцю, а також це і загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку.

Враховуючи надані позивачем докази, суд робить висновок, що у відповідача виникло право оренди земельної ділянки за кадастровим номером 5124755100:02:001:0008 в смт. Тарутине, вул. Дзержинського, 158, загальною площею 1,80 га у тридцятиденний строк з моменту вчинення державної реєстрації договору оренди за актом приймання-передачі.

Відтак, у орендаря виникає обов`язок зі сплати орендної плати за землю відповідно до договору оренди землі від 21.03.2006.

Щодо застосованих позивачем у розрахунку значення коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки землі, суд вважає такий обґрунтованим, адже цільове призначення спірної земельної ділянки - несільськогосподарського призначення, що відповідає коефіцієнтам, які характеризують функціональне використання земельної ділянки (Кф), встановлених додатком № 1 Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів.

Так, річний розмір орендної плати спірної земельної ділянки становить 21414,04 грн, який відповідає повним рокам у 2019, 2020, 2021 та 2022 роках

Позивачем було зазначено, що сума надходжень у 2019 році від ПФВ «Граніт» склала 17500,00 грн, відтак, залишок заборгованості за вказаний рік становить 3914,04 грн.

Окрім того, у 2022 році позивачем нарахована заборгованість з орендної плати по серпень 2022 року в розмірі 14276,00 грн.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок орендної плати за 2019-2022 року у загальному розмірі 61018,12 грн, господарський суд дійшов висновку про його правильність та обґрунтованість. Наведене, з урахуванням відсутності в матеріалах справи доказів належного виконання ПВФ «Граніт» обов`язку зі сплати орендних платежів за період користування земельною ділянкою з 2019 року по серпень 2022року, свідчить про наявність правових підстав для задоволення заявлених Тарутинською селищною радою позовних вимог у названій частині.

Станом на день розгляду справи доказів виконання грошового обов`язку зі сплати орендних платежів у визначеній сумі відповідач не надав.

Несвоєчасність сплати орендних платежів за договором оренди землі від 21.03.2006 згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов`язання, а сам відповідач визнається таким, що прострочив його виконання у розумінні ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. ст. 549, 611, 625 Цивільного кодексу України та ст. ст. 216-218 Господарського кодексу України наслідком прострочення виконання грошового зобов`язання є право кредитора вимагати, зокрема, сплати заборгованості, з нарахованими впродовж періоду прострочення на неї пені.

Статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, який обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як зазначено судом вище, пунктом п. 14 договору, у разі невнесення орендної плати у строки, визначені договором, справляється пеня у розмірі 0,3% несплаченої суми за кожний день прострочення.

Судом перевірено здійснений позивачем розрахунок пені, розмір якої за розрахунками позивача за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 становить 23448,37 грн. Судом встановлено помилковість вказаного розрахунку, оскільки розрахунок здійснено без врахування положень п.6 ст. 232 ГК України. Здійснивши власний розрахунок пені судом встановлено, що пеня за шість місяців становить 11692,07 грн.

Окрім, судом перевірено здійснений позивачем розрахунок пені, розмір якої за розрахунками позивача за період з 01.01.2022 по 31.08.2022 становить 15610,84 грн. Судом встановлено помилковість вказаного розрахунку, оскільки розрахунок також здійснено без врахування положень п.6 ст. 232 ГК України. Здійснивши власний розрахунок пені судом встановлено, що пеня за шість місяців становить 11692,07 грн.

Разом із тим, суд наголошує, що відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З урахуванням вказаного, судом здійснено перерахунок пені з урахуванням положень ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», та встановлено, що належний розмір пені за прострочення грошового зобов`язання відповідача у період з 01.01.2021 по 01.07.2021 становить 1441,49 грн, а в період з 01.01.2022 по 01.07.2022 2622,49 грн. Відтак, стягненню з відповідача підлягає пеня в загальному розмірі 4063,98 грн.

Матеріали справи не містять доказів, які були б відхилені судом.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Надточий проти України» від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідачем у встановленому законом порядку позовні вимоги позивача не спростовано.

З урахуванням вказаного, проаналізувавши встановлені обставини, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги Тарутинської селищної ради Болградського району Одеської області відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, проте підлягають частковому задоволенню, так як частково обґрунтовані та доведені, а саме стягненню підлягає орендна плата за користування земельною ділянкою в розмірі 61018,12 та пеня у розмірі 4063,98 грн.

При здійсненні вищевказаних висновків суд враховує, що ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено здійснення правосуддя на засадах верховенства права, забезпечення кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судом встановлено, що позивач при пред`явленні позову сплатив судовий збір у розмірі 2 481,00 грн, що вбачається із платіжного доручення № 479 від 14.10.2022. При цьому, шляхом додавання заявлених позивачем сум, судом встановлено, що ціна позову становить 100167,33 грн.

Таким чином, враховуючи висновок суду про часткове задоволення позовних вимог Тарутинської селищної ради Болградського району Одеської області, судовий збір підлягає стягненню з відповідача у розмірі 1611,99 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 86, 129, 232, 233, 236-240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватної виробничої фірми «Граніт» (68500, Одеська обл., Болградський р-н, смт. Тарутине, вул. Квіткова, 158, код ЄДРПОУ 24541574) на користь Тарутинської селищної ради Болградського району Одеської області (68500, Одеська обл., Болградський р-н, смт. Тарутине, вул. Широка, 1, код ЄДРПОУ 04379226) заборгованість по сплаті орендної плати в сумі 61 018 (шістдесят одна тисяча вісімнадцять) грн 12 коп, пеню в розмірі 4 063 (чотири тисячі шістдесят три) грн 98 коп та витрати на оплату судового збору в розмірі 1 611 (одна тисяча шістсот одинадцять) грн 99 коп.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.

Наказ видати відповідно до ст.327 ГПК України.

Повний текст рішення складено 01 березня 2023 р.

Суддя О.В. Цісельський