Постанова

від 02.03.2023 по справі 909/595/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2023 року

м. Київ

cправа № 909/595/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І.М. (головуючий), Колос І.Б., Селіваненка В.П.,

за участю секретаря судового засідання Ковалівської О.М.,

представників учасників справи:

позивача - Венгринюк З.В. (витяг з ЄДРЮО, довіреність),

відповідача - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Іф-Капіталбуд"

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 05.12.2022

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Іф-Капіталбуд"

до державного підприємства "Делятинське лісове господарство"

про зобов`язання вчинити дії та стягнення 1% штрафу від вартості недопоставленого товару в сумі 5 353,61 грн.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Стислий зміст позовних вимог

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Іф-Капіталбуд" (далі - ТОВ "Іф-Капіталбуд", позивач) звернулось до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до державного підприємства "Делятинське лісове господарство" (далі - ДП "Делятинське лісове господарство", відповідач) про зобов`язання ДП "Делятинське лісове господарство" вчинити дії:

- виконати умови договору купівлі-продажу необробленої деревини від 18.06.2018 №253-9/356 в натурі:

шляхом повідомлення ТОВ "Іф-Капіталбуд" не пізніше ніж за три доби до передачі товару про дату та місце відвантаження товару згідно з умовами пункту 3.9 договору купівлі-продажу необробленої деревини від 18.06.2018 №253-9/356 (далі - Договір);

виставлення рахунка-фактури за кожну партію товару протягом 5 календарних днів з дати пред`явлення рахунка до сплати, згідно з умовами пункту 2.2 Договору;

передання кожної партії товару ТОВ "Іф-Капіталбуд" після отримання 100% переплати за неї протягом 5 робочих днів, згідно з пунктом 3.12 Договору;

- стягнення з ДП "Делятинське лісове господарство" на користь ТОВ "Іф-Капіталбуд" штрафу в розмірі 1% від вартості недопоставленого товару на суму 5353,61 грн згідно з пунктом 5.4 Договору.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем неналежним чином виконано свої зобов`язання за Договором, зокрема, щодо вчинення дій, які передують господарській операції з поставки товару, а також зобов`язань щодо безпосередньо самої поставки товару.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 25.10.2021 (суддя Рочняк О.В.) [з урахуванням ухвали про виправлення описки від 17.11.2021] позов задовольнив частково; зобов`язав ДП "Делятинське лісове господарство" вчинити дії - виконати умови Договору в натурі шляхом: повідомлення ТОВ "Іф-Капіталбуд" не пізніше ніж за три доби до передачі товару про дату та місце відвантаження товару згідно умов пункту 3.9 Договору; виставлення рахунка-фактури за кожну партію товару протягом 5 календарних днів з дати пред`явлення рахунка до сплати згідно з умовами пункту 2.2 Договору; передання кожної партії товару ТОВ "Іф-Капіталбуд" після отримання 100% переплати за неї протягом 5 робочих днів згідно з пунктом 3.12 Договору; стягнув з ДП "Делятинське лісове господарство" на користь ТОВ "Іф-Капіталбуд" 2270,00 грн судового збору; в решті позову відмовив.

2.2. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 07.04.2022 рішення господарського суду Івано-Франківської області від 25.10.2021 у справі №909/595/21 скасовано: в частині зобов`язання ДП "Делятинське лісове господарство" вчинити дії - виконати умови Договору в натурі; у цій частині в задоволенні позову відмовив. Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 25.10.2021 року у справі №909/595/21в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з ДП "Делятинське лісове господарство" на користь ТОВ "Іф-Капіталбуд" штрафу у розмірі 1% від вартості недопоставленого товару на суму 5 353,61 грн згідно з пунктом 5.4 Договору - залишено без змін. Судові витрати за розгляд позовної заяви та апеляційної скарги покладено на позивача та стягнуто з ТОВ "Іф-Капіталбуд" на користь ДП "Делятинське лісове господарство" 6 810,00 грн судового збору за розгляд апеляційної скарги.

2.3. Постановою Верховного Суду від 03.08.2022 касаційну скаргу ТОВ "Іф-Капіталбуд" задоволено частково, скасовано постанову Західного апеляційного господарського суду від 07.04.2022 у справі №909/595/21 та направлено матеріали справи на новий розгляд до Західного апеляційного господарського суду.

2.4. За результатами нового розгляду справи №909/595/21, постановою Західного апеляційного господарського суду від 05.12.2022 (колегія суддів у складі: Марко Р.І., Малех І.Б., Скрипчук О.С.) апеляційну скаргу ДП "Делятинське лісове господарство" задоволено; рішення Івано-Франківської області від 25.10.2021 у справі №909/595/21 в частині вимог про зобов`язання ДП "Делятинське лісове господарство" вчинити дії - виконати умови Договору в натурі згідно з пунктом 3.12 Договору - скасовано; у цій частині прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову в цій частині відмовлено; судові витрати за розгляд позовної заяви та апеляційної скарги покладено на позивача, судові витрати за розгляд касаційної скарги покладено на відповідача частково, а саме: у розмірі 2 270,00 грн. Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 25.10.2021 року у справі №909/595/21 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з ДП "Делятинське лісове господарство" на користь ТОВ "Іф-Капіталбуд" штрафу у розмірі 1% від вартості недопоставленого товару на суму 5353,61 грн згідно з пунктом 5.4 Договору - залишено без змін. Судові витрати у розмірі 4 540,00 грн судового збору за розгляд даної справи стягнуто з відповідача на користь позивача.

3. Стислий виклад вимог касаційної скарги

3.1. ТОВ "Іф-Капіталбуд" (далі - скаржник) 04.01.2023 посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 05.12.2022 зі справи №909/595/21, а рішення господарського суду Івано-Франківської області від 25.10.2021 - залишити в силі.

4. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4.1. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1.1. Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з обґрунтуванням того, в чому полягає порушення норм матеріального та процесуального права судом апеляційної інстанції, з урахуванням вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України та пунктів 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України.

4.1.2. В обґрунтування доводів касаційної скарги зазначає про те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував:

- положення статті 79 ГПК України та без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц;

- положення статей 509, 598, 599, 631 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 17.03.2021 зі справи № 910/11592/19, від 09.04.2020 зі справи №910/4962/18 та від 26.06.2018 зі справи№910/9072/17;

- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм частини першої статті 693 ЦК України у спірних правовідносинах.

4.1.3. За твердженням позивача, суд апеляційної інстанції порушив вимоги статей 79, 86 ГПК України та неправильно оцінив надані відповідачем докази, зокрема, рахунок на оплату від 06.08.2018 №940 та не в повному обсязі оцінив умови Договору щодо обов`язків сторін, визначених у ньому.

4.1.4. У контексті наведених вище доводів, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції безпідставно не врахував висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 18.04.2018 зі справи №753/11000/14-ц згідно з яким: "у разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення contra proferentem. Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав)". Водночас суд апеляційної інстанції в порушення наведеної вище позиції Верховного Суду витлумачив умови Договору проти позивача незважаючи на те, що проект Договору підготовлено відповідачем.

4.1.5. За твердженням скаржника, суд апеляційної інстанції порушив принцип змагальності сторін та безпідставно витлумачив умови Договору таким чином, що відсутність оплати необхідної до поставки продукції як того вимагають положення пункту 2.2 - 3.12 та пункту 5.5 Договору свідчить у свою чергу, про відсутність обов`язку відповідача таку поставку здійснювати. Зокрема, судом не враховано, що відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

4.1.6. Мотивуючи наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог, виходячи лише з того, що позивач звернувся до відповідача з вимогою через 1 рік та 2 місяці після закінчення строку дії договору, апеляційний господарський суд не врахував, що за приписами статей 509, 598, 599, 631 ЦК України закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань, оскільки згідно зі статтею 599 ЦК України, частиною другою статті 202 ГК України такою підставою є виконання, проведене належним чином. Такі висновки суду апеляційної інстанції суперечать правовим висновка Верховного Суду, викладеним у постановах від 17.03.2021 у справі №910/11592/19, від 09.04.2020 у справі №910/4962/18 та від 26.06.2018 у справі №910/9072/17.

4.1.7. На переконання скаржника, в порушення частини першої статті 693 ЦК України суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків, що у позивача були всі можливості оплатити наступну партію товару згідно з графіком поставки та вимагати від відповідача поставки продукції, що ним зроблено не було. Суд залишив поза увагою строк виконання зобов`язання, визначений у пункті 2.1 Договору. Відповідно, не встановивши дати пред`явлення рахунку до оплати, з настанням якої починає перебіг строк оплати згідно з умовами Договору, суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків у частині визначення строку для здійснення попередньої оплати за партію товару, виходячи лише з безпідставних міркувань про наявність такої можливості у покупця. З огляду на, що позивач вказує на порушення судом апеляційної інстанції принципу "pacta sunt servanda" (умов Договору необхідно дотримуватись) і такий підхід суперечить правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 06.04.2021 зі справи №922/2056/20.

4.1.8. Позивач зазначає, що суд апеляційної інстанції фактично втрутився у договірні відносини сторін чим порушив положення статей 15, 16 ЦК України та відмовив позивачу у захисті порушеного права. Такі висновки суду апеляційної інстанції не відповідають висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 22.08.2018 зі справи №925/1265/16, від 31.07.2021 зі справи №903/1030/19, від 05.06.2018 зі справи №338/180/17, від 11.09.2018 зі справи №905/1926/16 та від 09.02.2021 зі справи №381/622/17.

4.1.9. За твердженням ТОВ "Іф-Капіталбуд", суд апеляційної інстанції у спірних правовідносинах неправильно застосував положення частини першої статті 693 ЦК України, якою передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу, а не виходячи з гіпотетичної можливості такої оплати, встановленої судом.

4.1.10. Таким чином, в обґрунтування підстав касаційного оскарження передбачених у пункті 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 693 ЦК України у правовідносинах пов`язаних з обов`язком покупця здійснити попередню оплату за товар не у відповідності до умов Договору, а виходячи лише з його можливості провести таку оплату відповідно до встановлених судом обставин.

4.2. Доводи інших учасників справи

4.2.1. Відповідач своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористався.

5. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, таке.

5.1. Між ДП "Делятинське лісове господарство" (продавець) та приватним підприємством "Іф-КапітаБуд", правонаступником якого є ТОВ "Іф-Капіталбуд" (покупець) 18.06.2018 за результатами аукціону з продажу необробленої деревини заготівлі третього кварталу 2018 року, який відбувся 12.06.2018 на Прикарпатській універсальній товарній біржі, укладено Договір купівлі-продажу необробленої деревини №253-9/3/356, за умовами пункту 1.1 якого продавець зобов`язується передати, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар на умовах та способом, вказаними в цьому договорі.

5.2. Згідно з пунктом 2.1 Договору загальна вартість товару, що є предметом цього договору, складає 575 689,50 грн з ПДВ. Платіж (передоплата 100% вартості) здійснюється шляхом банківського переказу коштів на розрахунковий рахунок продавця за кожну партію товару, згідно виставленого рахунка-фактури протягом 5 календарних днів з дати пред`явлення рахунка до сплати або за домовленістю сторін в термін не більше 10-ти календарних днів після відвантаження товару (пункт 2.2 Договору). Сума гарантійного внеску, сплачена покупцем на рахунок Прикарпатської універсальної товарної біржі для участі в аукціоні, перераховується Прикарпатською універсальною товарною біржею на рахунок продавця в якості частини передплати купленого товару, якщо інше не визначено Регламентом. Витрати, пов`язані із перерахуванням коштів, оплачуються покупцем (пункти 2.3, 2.4 Договору).

5.3. Згідно з пунктом 2.5 Договору, у випадку ненадходження коштів на рахунок Продавця в зазначений у цьому договорі термін, покупець втрачає право на придбання даної партії товару і вона залишається у власності продавця.

5.4. У пункті 3.9 Договору сторони погодили, що не пізніше ніж за 3 доби до передачі товару продавець повідомляє покупця про дату та місце відвантаження.

5.5. Відповідно до пункту 3.12 Договору продавець зобов`язаний передати покупцеві товар після отримання 100% передплати за партію товару протягом 5-ти робочих днів. Під час передачі товару продавець надає покупцеві наступні документи: товаро-транспортну (залізничну) накладну, рахунок-фактуру.

5.6. Порушенням договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього договору (пункт 5.1 Договору).

5.7. Зокрема, відповідно до пункту 5.2 Договору за несвоєчасне прийняття товару згідно з графіком поставки або відмову від прийняття товару на умовах даного договору покупець сплачує продавцю штраф у розмірі 1% від вартості неприйнятої чи несвоєчасно прийнятої партії товару. 3а прострочення продавцем строків поставки товару згідно з графіком поставки на умовах з даним договором продавець сплачує покупцю штраф у розмірі 1% від вартості недопоставленого чи несвоєчасно поставленого товару. 3а відмову продавцем від поставки товару покупцю на умовах даного договору продавець сплачує покупцю штраф у розмірі 1% від вартості недопоставленого товару (пункти 5.3, 5.4 Договору).

5.8. У пункті 5.5 Договору сторони передбачили, що у разі порушення цього договору в частині оплати товару, покупець втрачає право на придбання неоплаченої партії товару. Неоплачена партія товару не буде поставлена в наступних місяцях, протягом якого діє даний договір.

5.9. Даний договір вважається укладеним та набуває чинності з моменту підписання сторонами і діє з 01.07.2018 по 30.09.2018 (пункти 7.1, 7.2 Договору).

5.10. Згідно з положеннями пункту 7.3 Договору закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.

5.11. Як встановлено попередніми судовими інстанціями, Додатком №1 до Договору є специфікація, відповідно до якої, сторони визначили назву асортименту (пиловник ялина), номер лота, характеристику лота, ціну за м3 з ПДВ. Додатком №2 до Договору є графік поставки необробленої деревини, відповідно до якого, сторони визначили, що за ІІІ квартал 2018 року обсяг становить 450,0 м3, загальна вартість 575 689,50 грн.

5.12. Суди також встановили, що відповідно до товарно-транспортних накладних від 13.07.2018 ІФА№631016 та від 08.08.2018 ІФА№673267 відповідач поставив, позивач прийняв товар в обсязі 38,670 м3 на загальну суму 40 328,66 грн.

5.13. З метою досудового врегулювання спору 20.11.2019 позивач направив на адресу відповідача вимогу про проведення взаєморозрахунку щодо виконання графіку поставки необробленої деревини; внесення відповідних змін в графік поставки необробленої деревини; надання письмового пояснення щодо невиконання умов пункту 2.2 Договору; повідомлення коли (в який термін) і яким чином (порядок організації) буде здійснена наступна поставка товару згідно з умовами Договору.

5.14. У відповідь на претензію ДП "Делятинське лісове господарство" листом від 12.12.2019 №407 повідомило ТОВ "Іф-Капіталбуд" про те, що на виконання умов Договору направило на адресу позивача рахунки від 11.07.2018 №793 та від 06.08.2018 №940 на оплату товару (лісопродукції) об`ємом 40 м3 на загальну суму 51 471,00 грн з ПДВ. У зв`язку з тим, що оплата ТОВ "Іф-Капіталбуд" за даними рахунками не була здійснена, товар (лісопродукція) за Договором не був поставлений. Причини неналежного вручення поштового відправлення, продавцю не відомі.

5.15. Звертаючись до суд з позовом ТОВ "Іф-Капіталбуд" вказувало, що закінчення строку дії Договору не є підставою для припинення визначених у ньому зобов`язань, оскільки такою підставою є виконання, проведене належним чином. Відповідач, всупереч умовам укладеного між сторонами Договору, порушив зобов`язання щодо вчинення дій, які передують господарській операції з поставки товару, а також зобов`язання щодо безпосередньо самої поставки товару. У зв`язку з чим, посилаючись на неналежне виконання відповідачем умов Договору, яке також тягне за собою відповідні правові наслідки і полягає у можливості застосувати до відповідача, встановлену законом або Договором відповідальність, просило позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

5.16. Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог вказував на те, що позивач не оплатив вартість товару згідно з виставленим рахунком, у зв`язку з чим втратив право на придбання даної партії товару, а тому відмову продавця від поставки товару слід вважати обґрунтованою та наголошував на безпідставності застосування до нього відповідальності у вигляді штрафу, який складає 1% від вартості недопоставленого товару.

5.17. За твердженням відповідача, вимога позивача про зобов`язання продавця виконати умови договору 2018 року у 2021 році виглядає як маніпуляція цінами та примус державного підприємства до реалізації лісопродукції за цінами, значно нижчими від тих, які склалися на день розгляду справи.

5.18. Суди попередніх інстанцій також встановили, що матеріали справи не містять жодних доказів належного повідомлення позивача щодо виставлення йому рахунку від 06.08.2018 №940 на оплату товару в розмірі 51 471,00 грн.

5.19. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції з посиланням на те, що відповідачем (продавцем) всупереч вимог Договору не було вчинено відповідних дій, спрямованих на виконання своїх зобов`язань, встановлених його умовами, зокрема, пунктами 2.2, 3.9, 3.12 Договору. Невиконання відповідачем умов Договору в частині повідомлення покупця про дату та місце відвантаження товару та виставлення рахунка-фактури на відповідну партію товару, позбавило позивача (покупця) можливості реалізувати своє право на придбання усієї кількості товару визначеного Договором. Суд першої інстанції також встановив обставини щодо порушення відповідачем зобов`язань щодо поставки товару у строки, визначені у Додатку №2 до Договору.

5.20. Водночас, оскільки матеріали справи не містять жодних доказів належного повідомлення позивача щодо виставлення йому рахунка від 06.08.2018 №940 на оплату товару у розмірі 51 471,00 грн, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що позивач відповідно до умов пункту 2.5 Договору втратив право на придбання даної партії товару. При цьому, за висновком суду першої інстанції, закінчення строку дії Договору не звільняє відповідача (продавця) від виконання ним своїх зобов`язань за ним.

5.21. Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог суд апеляційної інстанції виходив з того, що з урахування встановлених у справі обставин щодо виставлення відповідачем позивачу до сплати рахунків від 11.07.2018 №793, від 06.08.2018 №940 та відсутність оплати необхідної до поставки продукції як того вимагають положення пунктів 2.2, 3.12 Договору, свідчить про відсутність обов`язку відповідача таку поставку здійснювати після 30.09.2018, тобто після закінчення строку дії Договору. Зокрема, положеннями пункту 5.5 Договору прямо передбачено, що у разі порушення цього договору в частині оплати товару, покупець втрачає право на придбання неоплаченої партії товару. Неоплачена партія товару не буде поставлена в наступних місяцях, протягом якого діє даний Договір.

5.22. Як зазначив суд апеляційної інстанції, відповідно положень пунктів 7.1, 7.2 Договору він діє з 01.07.2018 по 30.09.2018. Водночас звернення позивача (покупця) 20.11.2019 до відповідача (продавця) з вимогою про проведення взаєморозрахунку щодо виконання графіку поставки необробленої деревини (Додаток №2 до договору) та невиконання пункту 2.2 договору, мало місце більше ніж рік, після закінчення строку дії цього Договору.

5.23. При цьому, апеляційний суд також врахував, що позивач лише 20.11.2019 направив на адресу відповідача вимогу про проведення взаєморозрахунку щодо виконання графіку поставки необробленої деревини; внесення відповідних змін у графік поставки необробленої деревини; надання письмового пояснення щодо невиконання умов пункту 2.2 Договору; повідомлення коли (в який термін) і яким чином (порядок організації) буде здійснена наступна поставка товару згідно з договором. За висновком суду апеляційної інстанції, вказані обставини у свою чергу свідчать про те, що позивач звернувся до відповідача з такою вимогою через 1 рік та 2 місяці після закінчення строку дії Договору. Водночас відповідно до пункту 5.5 Договору - у разі порушення цього договору в частині оплати товару, покупець втрачає право на придбання неоплаченої партії товару, а неоплачена партія товару не буде поставлена в наступних місяцях, протягом якого діє даний Договір.

6. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

6.1. Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 27.02.2023 у зв`язку з перебуванням судді Малашенкової Т.М. у відпустці призначено повторний автоматичний розподіл судової справи №909/595/21, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Бенедисюк І.М. (головуючий), Колос І.Б., Селіваненко В.П.

6.2. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

6.3. Імперативними приписами частини другої статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

7. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи та висновків попередніх судових інстанцій

7.1. Предметом касаційного оскарження є незгода позивача з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині про зобов`язання відповідача вчинити дії щодо виконання умов Договору. В іншій частині (про стягнення з ДП "Делятинське лісове господарство" на користь ТОВ "Іф-Капіталбуд" штрафу в розмірі 1% від вартості недопоставленого товару на суму 5353,61 грн згідно з пунктом 5.4 Договору) прийняті зі справи судові рішення не оскаржуються жодною зі сторін.

7.2. Ураховуючи викладене, предметом касаційного перегляду у цій справі є постанова суду апеляційної інстанції, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог про вчинення певних дій на виконання умов Договору.

7.3. Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України.

7.4. Зокрема, в обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції приписів статті 79 ГПК України без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц та положень статей 509, 598, 599, 631 ЦК України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 17.03.2021 зі справи №910/11592/19, від 09.04.2020 зі справи №910/4962/18 та від 26.06.2018 зі справи№910/9072/17.

7.5. Тлумачення судом апеляційної інстанції умов Договору проти позивача, суперечить висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 18.04.2018 зі справи №753/11000/14-ц, саме у контексті застосування підходів до тлумачення змісту правочину - "contra proferentem. Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав)".

7.6. Суд апеляційної інстанції порушив принцип "pacta sunt servanda" - умов Договору необхідно дотримуватись". Зокрема, залишив поза увагою умови положень пункту 2.1 Договору і висновки суду в частині можливостей позивача оплатити наступну партію товару згідно з графіком поставки та вимагати поставки такої продукції і такі висновки не відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 06.04.2021зі справи №922/2056/20.

7.7. Також позивач вказує про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм частини першої статті 693 ЦК України у спірних правовідносинах.

7.8. Оцінюючи доводи скаржника в контексті встановлених обставин судами попередніх інстанцій (зокрема зазначених у розділі 5 цієї Постанови) в оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд вважає за необхідне відзначити таке.

7.9. Предметом позову у даній справі є вимоги про зобов`язання відповідача вчинити дії щодо виконання умов Договору в натурі, шляхом повідомлення ТОВ "Іф-Капіталбуд" не пізніше ніж за три доби до передачі товару про дату та місце відвантаження товару згідно з умовами пункту 3.9 Договору; виставлення рахунка-фактури за кожну партію товару протягом 5 календарних днів з дати пред`явлення рахунка до сплати, згідно з умовами пункту 2.2 Договору; передання кожної партії товару ТОВ "Іф-Капіталбуд" після отримання 100% переплати за неї протягом 5 робочих днів, згідно з пунктом 3.12 Договору. З цього, зокрема, і виходить Суд у розгляді даного спору.

7.10. Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

7.11. Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку (частина перша статті 173 ГК України).

7.12. Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

7.13. Суд у розгляді даного спору виходить з того, що під предметом договору цивільно-правова теорія розуміє необхідні за цим договором дії, що призводять до бажаного для сторін результату, тобто такий результат визначає, про що саме домовилися сторони.

7.14. Правова природа договору визначається з огляду на його зміст (а не назву договору). З`ясовуючи зміст правовідносин сторін договору, суди мають виходити з умов договору, його буквального та логічного змісту, з намірів сторін саме того договору, з приводу якого виник спір, а також із того, що сторони правовідносин мають діяти добросовісно. Близька за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 17.01.2019 у справі №923/241/18, від 21.05.2019 у справі №925/550/18, від 19.06.2019 у справі №923/496/18, від 12.08.2021 у справі №910/7914/20, від 21.10.2021 у справі №908/3027/20.

7.15. У постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі №355/385/17 зазначено, що тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто, з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Отже, у разі обґрунтування заявленого позову посиланням на договірні відносини, розглядаючи спір, господарський суд перш за все має встановити правову природу договору з урахуванням якої визначити зміст спірних правовідносин, їх нормативне регулювання з наступним встановленням обсягу прав та обов`язків і моменту виникнення зобов`язання.

7.16. Так, згідно зі встановленими судами попередніх інстанцій обставинами і визначених відповідно до них правовідносин вбачається, що предметом позову є вимога покупця спрямована до постачальника щодо вчинення дій, які передують господарській операції з поставки товару, а також зобов`язань щодо безпосередньо самої поставки товару.

7.17. Статтею 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

7.18. Відповідно до частин першої, другої статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

7.19. Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

7.20. Суд виходить з того, що двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Так, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов`язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов`язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.

7.21. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, виходячи з умов Договору поставки та умов Додаткових угод №1, №2, сторони визначили як зобов`язання відповідача (продавця) поставити необроблену деревину (пиловник ялина) відповідно до графіку поставки, зокрема: за ІІІ квартал 2018 року обсяг становить 450,0 м3, загальною вартістю 575 689,50 грн.

7.22. За загальним правилом відповідно до положень статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

7.23. Судами попередніх інстанцій установлено, що відповідно до положень пунктів 2.1, 2.2 Договору загальна вартість товару складає 575 689,50 грн з ПДВ; платіж (передоплата 100% вартості) здійснюється шляхом банківського переказу коштів на розрахунковий рахунок продавця за кожну партію товару, згідно виставленого рахунка-фактури протягом 5 календарних днів з дати пред`явлення рахунка до сплати або за домовленістю сторін в термін не більше 10-ти календарних днів після відвантаження товару.

7.24. Частиною першою статті 663 ЦК України визначено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

7.25. Згідно з пунктом 2 частини першої та частиною третьою статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент, зокрема, надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

7.26. Як встановили суди попередніх інстанцій, зокрема, у пунктах 3.9, 3.12 Договору сторонами погоджено, що не пізніше ніж за 3 доби до передачі товару продавець повідомляє покупця про дату та місце відвантаження та бере на себе зобов`язання передати покупцеві товар після отримання 100% передплати за партію товару протягом 5-ти робочих днів.

7.27. Отже, дослідивши умови укладеного між сторонами Договору, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що обов`язком відповідача (продавця) виготовити товар у кількості, яка визначена у Додатковій угоді №1 та у строки встановлені Додатковою угодою №2 поставити такий товар. Виходячи з умов Договору такий обов`язок вважається виконаним з моменту відвантаження товару та підписання сторонами товарно-транспортної накладної (пункти 3.10, 3.13 Договору).

7.28. При цьому суди встановили, що такому обов`язку передує вчинення певних дій сторін договору, зокрема: зі сторони продавця належне повідомлення покупця про готовність цього товару до отримання, шляхом повідомлення не пізніше ніж за 3 доби до передачі товару (пункт 3.9 Договору); зі сторони покупця вчинення дій щодо оплати 100% його вартості (пункт 3.12 Договору) протягом 5-ти робочих днів з дати отримання рахунка до сплати (пункт 2.2 Договору).

7.29. Як слідує з матеріалів справи надавши оцінку умовам договору, судами також встановлено, що поставка товару по Договору здійснюється (щомісячно, подекадно), відповідно до погодженого "Графіку поставки необробленої деревини", яким є Додаток №2 до Договору. Суд апеляційної інстанції встановив, що відповідно до умов Додаткової угоди №2 поставка здійснюється кожну декаду місяця третього кварталу 2018 року. Суд апеляційної інстанції також зазначив, що терміни поставки визначені у Додатковій угоді №2 відповідають термінам поставки необробленої деревини, визначеним у аукціонному свідоцтві.

7.30. Таким чином, судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що відповідно до змісту Договору та Додаткової угоди №2, сторони встановили певну послідовність та взаємну обумовленість дій покупця і продавця. Зокрема, згідно з пунктом пункту 3.12 Договору на продавця покладено обов`язок передати покупцю товар на умовах даного договору та відповідно до погодженого сторонами графіка поставки.

7.31. З цього, зокрема, і виходить Верховний Суд у розгляді доводів касаційної скарги щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції положень частини першої статті 693 ЦК України з урахування умов пунктів 2.2., 3.9, 3.12 Договору та відсутність висновку Верховного Суду у контексті застосування положень цієї статті у спірних правовідносинах.

7.32. Пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

7.33. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору. Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

7.34. Зокрема, Верховний Суд відзначає, що сукупний аналіз положень статей 692-693 ЦК України дає підстави для висновку, що умова стосовно обов`язку покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем має бути передбачена сторонами у договорі. При цьому ключовою відмінністю попередньої оплати є сплата як усієї вартості товару, так і її частини (авансу) до моменту передачі товару. Отже для кваліфікації розрахунків за договором необхідно встановити момент оплати, який обов`язково має передувати отриманню цього товару. З цього зокрема, і виходить Суд у розгляді даного спору.

7.35. Як слідує з матеріалів справи надавши оцінку умовам договору, судами вірно встановлено, що сторони передбачили графіки платежів за Договором, з огляду на що суд апеляційної інстанції надавши оцінку умовам Додаткової угоди і дійшов висновку про визначення сторонами зустрічного виконання зобов`язання. Зокрема, сторонами погоджено поставку товару після виконання покупцем обов`язку сплати вартість партії, що повинна бути поставлена продавцем. Тобто на умовах 100% попередньої оплати.

7.36. Колегія суддів у вирішенні даного спору також звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 25.05.2021 зі справи №904/2112/20, згідно з якою: "стаття 693 ЦК України регулює питання "попередньої оплати" товару, з якої вбачається, що "попередньою оплатою" визначається встановлений договором обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем. У свою чергу, Суд зазначає про те, що зазначення у договорі оплати, яка має бути сплачена, як попередньої, не може автоматично вказувати на її попередній характер. Правова природа попередньої оплати оцінюється виходячи із характеру спірних правовідносин, особливостей здійснення оплати та поставки товару, а не суто виходячи з того, яку назву визначено у договорі для проведення відповідного платежу.

7.37. При цьому колегія суддів також враховує висновки щодо застосування положень статей 693, 538 ЦК України, викладені у постановах Верховного Суду від 14.03.2018 у справі №903/333/17, від 08.08.2018 у справі №904/10083/15, від 20.05.2019 у справі №908/523/18, від 03.09.2019 у справі №910/2849/18, від 29.01.2020 у справі №903/154/19 від 25.02.2020 у справі №922/1705/19 від зазначає, що такі висновки Верховного Суду про застосування статті 693 ЦК України та зазначає, що такі висновки мають загальний характер, а тому вважає, що вказані висновки підлягають врахуванню у даному спорі. Зокрема, у наведених постановах Верховний Суд наголошував на тому, що у разі нездійснення покупцем попередньої оплати товару, зобов`язання продавця щодо поставки товару не виникає, а нездійснення ним на свій ризик поставки товару без попередньої оплати, не надає продавцю права вимагати оплати такого товару.

7.38. Як вже було зазначено вище, суди встановили, що сторони у Договорі встановили певну послідовність та взаємну обумовленість дій покупця і продавця. Зокрема, умовами Договору визначено, що обов`язку продавця поставити товар передує обов`язок відповідача сплатити 100% вартості партії товару, на підставі виставленого продавцем рахунку-фактури.

7.39. При цьому доказів фактичної передачі продавцем товару за Договором у повному обсязі та у погоджені сторонами строки, відповідачем до матеріалів справи не надано (підписаних товарно-транспортних накладних відповідно до умов пункту 3.10 Договору), як і не надано доказів виставлення позивачеві рахунків-фактур на оплату кожної партії товару. У зв`язку з чим, на думку позивача, такий обов`язок відповідачем підлягає виконанню, зокрема, шляхом зобов`язання відповідача вчинити такі дії за рішенням суду.

7.40. У контексті спірних правовідносин та з урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин, Суд також зазначає, що згідно з пунктом 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

7.41. Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 цієї статті, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Такі засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

7.42. Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці (вказана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.03.2021 у справі №180/1735/16-ц).

7.43. Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

7.44. Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання (вказана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №537/4905/15-ц).

7.45. Колегія суддів виходить з того, що згідно з положеннями статті 665 ЦУ України у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Якщо продавець відмовився передати річ, визначену індивідуальними ознаками, покупець має право пред`явити вимоги відповідно до статті 620 цього кодексу.

7.46. Частиною першою статті 620 ЦК України передбачено, що у разі невиконання боржником обов`язку передати кредиторові у власність або користування річ, визначену індивідуальними ознаками, кредитор має право витребувати цю річ у боржника та вимагати її передання відповідно до умов зобов`язання.

7.47. Таким чином, положення статей 620, 665 ЦК України дають підстави дійти висновку, що у випадку відмови продавця передати проданий товар, покупець має право на односторонню відмову від договору та/або має право вчинити дії щодо спонукання продавця виконати такий обов`язок.

7.48. З огляду на встановлені судами обставини та заявлені позовні вимоги, Суд виходить з того, що фактично метою звернення позивача з даним позовом є примус відповідача до дій, які він має здійснити на виконання зобов`язань за Договором, і які, в свою чергу, зроблять можливим виконання позивачем умов Договору, та отримання ним того, на що він розраховував за наслідком його належного виконання.

7.49. Як свідчать матеріали справи, суди попередніх інстанцій надавши оцінку умовам договору доводам сторін та доказам, поданим сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень дійшли протилежних висновків щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог про зобов`язання відповідача вчинити дії щодо виконання умов Договору в натурі, шляхом зобов`язання відповідача виконати умови пунктів 3.9, 2.2, 3.12. Договору.

7.50. Зокрема, суд першої інстанції встановивши відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження факту виконання відповідачем (продавцем) своїх зобов`язань щодо виставлення рахунку-фактури на кожну партію товару, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог позивача (покупця) в частині зобов`язання відповідача (продавця) вчинити такі дії.

7.51. Як зазначалось вище, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що укладеним між сторонами Договором та Додатковою угодою №2 чітко визначено строки та умови поставки товару. За висновком суду, саме кожну декаду місяця третього кварталу 2018 року і мала відбуватися поставка, з урахуванням положень пунктів 7.1, 7.2 Договору та у термін до 30.09.2018. Водночас відсутність оплати необхідної до поставки продукції як того вимагають положення пунктів 2.2, 3.12 Договору з урахування положень пункту 5.5 Договору свідчить про відсутність обов`язку відповідача таку поставку здійснювати.

7.52. У контексті доводів касаційної скарги та висновків судів попередніх інстанцій Суд зазначає, що відповідно до статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша цієї статті). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).

7.53. Поняття "строк виконання зобов`язання" і "термін виконання зобов`язання" охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

7.54. Отже, строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання, що також узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 у справі №444/9519/12. Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2022 у справі №910/17048/17.

7.55. Як встановлено судами попередніх інстанцій, у пунктах 7.1, 7.2, 7.3. Договору сторони погодили, що договір вважається укладеним та набуває чинності з моменту підписання сторонами і діє з 01.07.2018 по 30.09.2018. Закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.

7.56. Таким чином аналіз положень статті 631 ЦК України та умов Договору дають підстави дійти висновку, що фактично право позивача вимагати від свого контрагента виконання конкретних невиконаних ним умов Договору в натурі (в дійсності) у спірних правовідносинах може бути реалізовано в межах строків визначених сторонами у Договорі та в межах строку його дії.

7.57. Поряд з тим, як встановили суди, у період дії Договору позивач жодного разу не звертався до відповідача з будь якими претензіями, листами чи проханнями про поставку необробленої деревини. Зокрема, суд апеляційної інстанції встановив, що з такою вимогою позивач звернувся лише через 1 рік та 2 місяці після закінчення строку дії Договору (30.09.2018).

7.58. Отже, саме з огляду на відсутність визначеного у договорі обов`язку сторін виконувати свої зобов`язання за ним, після закінчення строку, визначеного у Договорі для виконання сторонами такого обов`язку, у тому числі і після закінчення строку дії Договору. Таким чином, враховуючи встановлені судами обставини справи та суть спірних правовідносин, які виникли між сторонами у тому числі і обставини щодо невчинення сторонами Договору жодних дій для настання реальних наслідків за вказаним договором у межах строку його дії, Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для задоволення вимог про зобов`язання відповідача вчинити дії щодо виконання умов Договору в натурі. Як вірно встановлено судами першої та апеляційної інстанції, виходячи з умов Договору, позивач має право на стягнення з відповідача штрафу відповідно до положень пункту 5.4 Договору. Водночас, Суд враховує, що позовні вимоги в цій частині (про стягнення штрафу у розмірі 1% від вартості недопоставленого товару на суму 5 353,61 грн) не є предметом касаційного оскарження.

7.59. При цьому Суд зазначає про те, що хоч суд апеляційної інстанції у даному спорі незважаючи на відсутність у матеріалах справи належних доказів направлення позивачу рахунку-фактури від 06.08.2018 №940 на оплату товару в розмірі 51 471,00 грн так і доказів направлення відповідачем рахунків на оплату всієї вартості товару, визначеного у Договорі, дійшов помилкових висновків щодо фактичного вчинення відповідачем дій, спрямованих на виконання зобов`язань визначених у пунктах 2.2, 3.9, 3.12 Договору. Однак вказані помилкові висновки не призвели до ухвалення неправильного по суті рішення.

7.60. Таким чином, зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції свідчить, що фактично відповідачу було відмовлено у задоволенні його вимог у зв`язку з тим, що такі вимоги ним заявлено поза межами строків визначених для виконання відповідачем цього обов`язку так і поза межами строку дії Договору. Отже, з урахуванням наведеного вище та виходячи саме зі встановлених судами обставин щодо відсутності у матеріалах справи доказів сплати покупцем вартості товару за Договором (на умовах 100% попередньої оплати), Верховний Суд не вбачає підстав для формування висновку щодо застосування положень частини першої статті 693 ЦК України, в аспекті наведеного скаржником у касаційній скарзі.

7.61. У контексті наведеного в пунктах 7.45 - 7.60 колегія суддів відхиляє декларативні посилання скаржника на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 18.03.2020 зі справи №129/1033/13-ц, щодо стандарту доказування "вірогідність доказів". Крім того Суд також враховує, що такі доводи не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, передбаченими частиною другою статті 287 ГПК України.

7.62. Як вже було зазначено у розділі 4 цієї постанови, постанова суду апеляційної інстанції у справі оскаржується позивачем також з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

7.63. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

7.64. Ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин) Велика Палата Верховного Суду визнала за потрібне конкретизувати раніше викладені Верховним Судом висновки щодо цього питання та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

7.65. Підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

7.66. Відтак, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини..

7.67. Зокрема, у касаційній скарзі скаржник в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначає, зокрема, про неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статей 509, 598, 599, 631 ЦК України, без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 17.03.2021 зі справи №910/11592/19, від 09.04.2020 зі справи №910/4962/18 та від 26.06.2018 зі справи №910/9072/17.

7.68. Проаналізувавши судові рішення, на які посилається скаржник, колегія суддів зазначає, що наведені висновки щодо застосування норм матеріального права зроблені судом касаційної інстанції, виходячи з інших встановлених фактичних обставин справи, щодо правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається.

7.69. Зокрема: у справі №910/11592/19 висновки Верховного Суду стосуються правовідносин у спорі про стягнення заборгованості за договором підряду та зроблені у спорі щодо акту виконаних робіт, підписаного однією стороною. Правова позиція Верховного Суду у цій справі полягає в тому, що "передання і прийняття робіт на підставі підписаного в односторонньому порядку акта і виникнення за таким актом прав та обов`язків можливе за наявності реального виконання робіт за договором у разі неотримання обґрунтованої відмови про причини неприйняття робіт у строк, визначений договором".

У справі №910/4962/18 предметом спору є відшкодування майнової шкоди у вигляді вартості вантажного вагону у зв`язку з тим, що відповідачем як замовником послуг договором після закінчення строку дії договору не було забезпечено збереження майна, переданого позивачем на виконання цього договору та яке перебуває у власності останнього. У вказаній справі Верховний Суд висловив правову позицію з урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин відсутності припинення та продовження існування зобов`язань між сторонами в зв`язку з підписанням ними актів наданих послуг з організації перевезень вантажів за період з липня 2017 року по березень 2018 року, тобто по день звернення позивача з позовом та дійшов висновку про те, що чинне законодавство не передбачає таку підставу припинення зобов`язання як закінчення строку дії договору.

У справі №910/9072/17 розглядався позов про стягнення заборгованості за договором підряду, процентів за користування чужими грошовими коштами, пені та штрафу. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на виконання договору підряду позивачем було сплачено відповідачу аванс, частину якого останній не використав. Оскільки строк дії вказаного договору, передбачений для виконання відповідачем його обов`язків підрядника, сплив, позивач вважав, що невикористані грошові кошти відповідач утримує без належних правових підстав та, зважаючи на приписи статті 1212 Цивільного кодексу України, повинен повернути їх позивачу.

7.70. Суд наголошує, що зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

7.71. Таким чином доводи скаржника в цій частині фактично зводяться, як до вільного тлумачення спірних правовідносин так і вільного тлумачення висновків Верховного Суду щодо необхідності застосування положень статті 598 ЦК України та статті 202 ГК України у спірних правовідносинах, а тому не можуть вважатися в цьому випадку подібними через те, що на висновки у вказаних справах скаржник послався, виокремивши їх із контексту судових рішень, не урахувавши викладених в рішеннях правових позицій Верховного Суду стосовно спірних правовідносин та предмету спору, в контексті досліджуваних судами у вказаних справах доказів та встановлених фактичних обставин, зокрема щодо припинення договірних зобов`язань між сторонами.

7.72. Щодо доводів касаційної скарги в частині порушення судом апеляційної інстанції принципу "pacta sunt servanda" (умов Договору необхідно дотримуватись) і такий підхід суперечить правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 06.04.2021 зі справи №922/2056/20, Суд зазначає таке.

7.73. У справі №922/2056/20 розглядався позов про стягнення пені та штрафу у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки щодо строків поставки товару. Висновки суду касаційної інстанції у даній справі стосуються правовідносин які виникли між сторонами за встановлених судами обставин щодо повного, однак несвоєчасного виконання договірних зобов`язань. Тобто висновки Верховного Суду у справі №922/2056/20 хоч і прийняті за однакового правового регулювання, однак відмінність у судових рішеннях з наведеної скаржником справи та у справі, що розглядається зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

7.74. У частині доводів касаційної скарги та посилань скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 18.04.2018 зі справи №753/11000/14-ц, зокрема, у питанні тлумачення та виконання договірних зобов`язань, колегія суддів зазначає таке.

7.75. У постанові Верховного Суду від 18.04.2018 зі справи №753/11000/14-ц спір стосується правовідносин щодо стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу квартири. У наведеній справі Верховний Суд зробив висновок, за змістом якого відповідно до частини першої статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. Зокрема, у зазначеній справі Верховний Суд зазначив про те, що у розумінні наведених положень законодавства тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення неясностей та суперечностей у трактуванні його положень. Підставою для тлумачення судом угоди є наявність спору між сторонами угоди щодо її змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів тексту всієї угоди або її частини, що не дає змоги з`ясувати дійсний зміст угоди або її частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити її намір, тлумачення не може створювати, а лише роз`яснює наявні умови угоди. Оскільки метою тлумачення правочину є з`ясування змісту його окремих частин, який становить права та обов`язки сторін, тлумачення потрібно розуміти як спосіб можливості виконання сторонами умов правочину.

7.76. Поряд з тим, у справі, що розглядається спір стосується умов Договору, строк дії якого закінчився 30.09.2018, тоді як із позовом про зобов`язання вчинити дії щодо його виконання позивач звернувся 18.06.2021, тобто після закінчення строку його дії. Крім того висновки Верховного Суду у справі №753/11000/14-ц фактично стосуються порядку проведення розрахунку заборгованості та розбіжностей у тлумаченні пунктів 4 та 5 Договору виходячи зі встановлених судами обставин фактичного виконання обов`язку стороною договору щодо проведення розрахунків за цим Договором. З огляду на наведене, судові рішення у справі №753/11000/14-ц не є подібними до тих, що розглядаються у даній справі.

7.77. Стосовно посилань скаржника на висновки Верховного Суду, які викладені у постановах від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 22.08.2018 зі справи №925/1265/16, від 31.07.2021 зі справи №903/1030/19, від 05.06.2018 зі справи №338/180/17, від 11.09.2018 зі справи №905/1926/16 та від 09.02.2021 зі справи №381/622/17, від 29.05.2019 зі справи №310/11024/15-ц у контексті доводів скаржника про порушення судом положень статей 15, 16 ЦК України та безпідставної відмови позивачу у захисті порушеного права, Суд виходить з такого.

7.78. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювалися Верховним Судом та узагальнено містяться і у постановах на які посилається скаржник.

7.79. При цьому у наведених скаржником постановах Великої Палати Верховного Суду, суд касаційної інстанції виходив із конкретних встановлених судами обставин справи щодо способу захисту, які є відмінними від обставин даної справи, що переглядається у касаційному порядку.

7.80. Зокрема, у справі №903/1030/19, висновки Великої Палати Верховного Суду стосуються правовідносин які виникли за договором оренди земельної ділянки. За висновками суду касаційної інстанції, незалежно від того, чи бажають сторони змінити умови оренди на майбутнє, покладення на орендаря обов`язку з надсилання листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі з проєктом відповідної додаткової угоди до спливу строку цього договору є вигідним для обох сторін і не є надмірно обтяжливим для будь-кого із них. Якщо орендар розраховував на відсутність потенційних орендарів (про яких орендодавець не зобов`язаний повідомляти) та завчасно не надіслав орендодавцеві лист-повідомлення про поновлення договору оренди землі, а просто продовжив користуватися земельною ділянкою після спливу строку цього договору, він втрачав право оренди та ризикував отримати відмову орендодавця в укладенні нового договору оренди землі. Отже, дійсний орендар, який добросовісно виконував свої обов`язки за договором оренди землі, маючи намір реалізувати переважне право перед іншими особами на продовження орендних правовідносин, зобов`язаний до закінчення строку оренди землі (у строки, визначені частиною 2 статті 33 Закону України "Про оренду землі" або договором оренди) повідомити про це орендаря та надіслати проект додаткової угоди.

У справі №338/180/17 розглядався позов про стягнення безпідставно одержаних коштів і зустрічний позов про визнання договору укладеним та стягнення заборгованості за договором підряду. Велика Палата Верховного Суду у цій справі зазначила, що суди, встановивши фактичні обставини та зміст спірних правовідносин, помилково дійшли висновку про необхідність задоволення вимоги відповідача про визнання укладеним договору підряду. Встановивши, що дії сторін свідчать про те, що договір підряду фактично був ними укладений, з метою ефективного захисту порушеного права відповідача суди мали вирішити питання щодо наслідків часткового виконання сторонами вказаного договору, а саме: задовольнити вимогу відповідача про стягнення з позивача різниці між перерахованим позивачем авансом і вартістю доставлених брусів та відмовити в задоволенні вимоги про визнання укладеним договору підряду.

У справі №381/622/17 розглядався позов про стягнення з банку заборгованості за договором банківського вкладу. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вкладник, у якого виник спір із банком стосовно повернення коштів за договором банківського вкладу, строк якого закінчився до запровадження у банку тимчасової адміністрації (якщо такий вкладник не звертався до Фонду чи його уповноваженої особи із заявою про включення його вимог до реєстру вкладників або реєстру акцептованих вимог кредиторів банку), може звернутися до суду з позовом про стягнення з банку заборгованості за відповідним договором банківського вкладу. Запровадження в банку тимчасової адміністрації та початок процедури його ліквідації не забороняють задовольнити позов до такого банку про стягнення з нього коштів на користь вкладника у спорі щодо виконання зобов`язань за договором банківського вкладу, строк якого закінчився до введення в банку тимчасової адміністрації. Таке рішення суду є підставою для звернення вкладника за Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" до Фонду та/або його уповноваженої особи із заявою про включення вимог кредитора банку в межах гарантованої суми відшкодування коштів за вкладом до реєстру вкладників, а вимог на суму, що перевищують гарантоване Фондом відшкодування, - до реєстру акцептованих вимог кредиторів банку, які задовольняються з урахуванням черговості, встановленої статтею 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Зазначене рішення суду про стягнення з неплатоспроможного банку на користь вкладника заборгованості за договором банківського вкладу на таку черговість не впливає і не змінює її. Оскільки у судах першої й апеляційної інстанцій банк не спростував викладених позивачем обставин, зокрема щодо наявності і розміру заборгованості за договором банківського вкладу, Велика Палата Верховного Суду погодилася з судами першої й апеляційної інстанцій про наявність підстав для стягнення на користь позивача суми вкладу і відсотків за користування ним.

У справі №905/1926/16, розглядався позов про зобов`язання виконати умови укладеного, а саме: прийняти виконання зобов`язань за договором шляхом надання акціонерному товариству актів приймання-передачі електроенергії за зазначені в позові періоди, на відповідну кількість і вартість електроенергії. Позов мотивовано тим, що бездіяльність відповідача зі своєчасного підготування та підписання актів приймання-передачі електричної енергії порушує права та охоронювані законом інтереси позивача та створює перешкоди у здійсненні позивачем бухгалтерського обліку господарських операцій з продажу електроенергії, розрахунків податкових зобов`язань перед бюджетом. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вимога позивача про зобов`язання надати акти приймання-передачі електроенергії не відповідає способам захисту прав, встановленим чинним законодавством, і, як наслідок, не приводить до поновлення порушеного права позивача. Отже, суди першої й апеляційної інстанцій дійшли необґрунтованих висновків про можливість розгляду таких вимог у господарському суді. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необхідність скасування рішень судів попередніх інстанцій та закриття провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України.

У справі №310/11024/15-ц розглядався позов про звернення стягнення на предмет іпотеки, а висновки Суду стосуються правозастосування положень Закону України "Про іпотеку". Зокрема, Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що якщо сторони договору іпотеки передбачили такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 цього Закону, є неналежним способом захист.

7.81. З наведеного вбачається, що у справі, яка переглядається, та у зазначених вище справах, наведених скаржником в обґрунтування підстав касаційного оскарження, різні предмети та підстави позовів, різна фактично-доказова база, тобто наведені скаржником справи і справа №909/595/21 є відмінними за істотними правовими ознаками. У справі яка розглядається позивач обрав спосіб захисту у вигляді зобов`язання відповідача виконати умови договору в натурі (в дійсності) поза межами строку дії Договору і така вимога є неналежним способом захисту порушеного права позивача, що є самостійною вимогою для відмови у позові, а тому посилання скаржника на подібність правовідносин у названих справах є помилковим.

7.82. При цьому, колегією суддів враховано, що скаржником лише процитовано певні витяги з позицій Верховного Суду, проте не наведено жодного аргументованого обґрунтування, яким чином врахування цих висновків стало б підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

7.83. За таких обставин наведена позивачем підстава касаційного оскарження передбачена пунктом першим частини другої статті 287 ГПК України не отримала свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, у зв`язку з чим касаційне провадження у цій частині підлягає закриттю відповідно до положень статті 296 ГПК України.

7.84. Зважаючи на викладене у розділі 7 цієї постанови, Суд зазначає про те, що наведені скаржником підстави касаційного оскарження не отримали підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.

7.85. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, яких у цьому випадку немає.

7.86. У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

7.87. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

8.1. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

8.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

8.3. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

8.4. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, про неврахування висновків щодо застосування норми права, викладених у постановах Верховного Суду, не підтвердилися та не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, а тому касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Іф-Капіталбуд" в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно закрити, а в частині підстав, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, касаційну скаргу позивача слід залишити без задоволення.

9. Судові витрати

9.1. Судовий збір сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на скаржника, оскільки Суд касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Іф-Капіталбуд" в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закриває, а в частині підстав, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України, касаційну скаргу відповідача залишає без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 129, 296, 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Іф-Капіталбуд" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 05.12.2022 у справі №909/595/21 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Іф-Капіталбуд" в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення, а постанову Західного апеляційного господарського суду від 05.12.2022 у справі №909/595/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І Колос

Суддя В. Селіваненко