Постанова

від 02.03.2023 по справі 484/416/22

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

02.03.23

22-ц/812/224/23

Провадження № 22-ц/812/224/23

Провадження № 22-ц/812/225/23

Провадження № 22-ц/812/272/23

П О С Т А Н О В А

іменем України

27 лютого 2023 року м. Миколаїв

справа № 484/416/22

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Тищук Н.О.,

суддів: Кушнірової Т.Б., Шаманської Н.О.,

із секретарем - Лівшенком О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги

представника позивачки ОСОБА_1 -

адвоката Бабкової Ольги Сергіївни

на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 25 листопада 2022 року та додаткове рішення цього ж суду від 26 грудня 2022 року, а також

представника відповідача - Приватного

сільськогосподарського підприємства «Росинка»

на додаткове рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 грудня 2022 року, у цивільній справі за позовом

ОСОБА_1 до

Приватного сільськогосподарського підприємства «Росинка»

про розірвання договору оренди земельної ділянки,

в с т а н о в и в:

1.Описова частина

Короткий зміст вимог позовної заяви

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ПСП «Росинка» про розірвання договору оренди земельної ділянки.

Позивачка зазначала, що на підставі державного акту серії ЯА № 746040, від 03 жовтня 2005 року є власницею земельних ділянок загальною площею 4,76 га, які знаходяться в межах території Кам`яномостівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області. 10 вересня 2006 року між нею та ПСП «Росинка» укладено договір оренди землі, зареєстрований у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі по Кам`яномостівській сільській раді 23 березня 2012 року за реєстровим номером №482548224001104. За умовами договору ОСОБА_1 передала земельні ділянки в оренду ПСП «Росинка» терміном на 49 (сорок дев`ять) років. Пунктом 2 розділу «Орендна плата» договору визначено обов`язок орендаря щороку, не пізніше 1 грудня, сплачувати орендодавцю орендну плату у розмірі, який не може бути меншим від 3-х відсотків вартості земельної ділянки, що на дату укладення договору складає 1282 грн. Проте, відповідач систематично, протягом 2012 - 2019 років, порушував строки виплати орендної плати. ОСОБА_1 неодноразово зверталася до відповідача як в усній, так і в письмовій формі з вимогою про виплату заборгованості з орендної плати та розірвання договору оренди землі, проте відповіді не отримувала, що вважає фактичною відмовою у виплаті орендної плати.

Посилаючись на те, що систематична несплата орендної плати у визначеному договором розмірі та у визначений строк є підставою для розірвання договору оренди, ОСОБА_1 просила договір від 10 вересня 2006 року розірвати.

Представник відповідача проти позову заперечував, зазначаючи, що згідно умов договору розмір орендної плати складає 3% від грошової оцінки вартості земельної ділянки або 2 тонни зерна, 1001 кг соняшнику, 1 тона соломи та послуга - оранка присадибної земельної ділянки до 0,15 га безкоштовно. Проте, позивачка, маючи намір будь-яким шляхом розірвати договір оренди, за отриманням орендної плати не з`являлася, тому орендар вирішив, що доцільно направити орендодавиці повідомлення з пропозицією з`явитися за орендною платою після закінчення поточного періоду для її виплати, та направляло їй такі повідомлення 23 грудня 2016 року за вих. № 26, 30 серпня 2017 року за вих. № 18 та 15 грудня 2019 року за вих. № 58. Ці листи отримані ОСОБА_1 особисто, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 25 листопада 2022 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Пославшись на те, що ОСОБА_1 звернулася з позовом до ПСП «Росинка» тільки у 2022 році, суд першої інстанції досліджував дотримання відповідачем умов договору щодо сплати орендної плати в межах позовної давності, тобто за три роки, які передували зверненню до суду - 2019, 2020 та 2021 роки. Встановивши, що за умовами договору ПСП «Росинка» повинно було сплачувати орендну плату не пізніше 1 грудня поточного року, а сплатило її у 2019 році - 19 грудня, у 2020 році - 30 грудня, а у 2021 році сплатило вчасно, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність вини відповідача, врахувавши при цьому направлення ним ОСОБА_1 запрошень для отримання орендної плати.

Додатковим рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 грудня 2022 року частково задоволено заяву ПСП «Росинка» про стягнення судових витрат на правничу допомогу та з ОСОБА_1 на користь ПСП «Росинка» стягнуто 5 000 грн.

Визначаючи розмір судових витрат, які підлягають відшкодуванню, суд першої інстанції посилався на явну необґрунтованість заяв та клопотань представника відповідача, які заявлялися при розгляді справи та вважав непропорційним розмір заявлених ним витрат до предмета спору з урахуванням ціни позову, та значення справи для сторін.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі на рішення суду представник позивачки Бабкова О.С. просила рішення скасувати та задовольнити позовні вимоги. Внаслідок скасування основного рішення, просила також скасувати рішення додаткове.

Представник відповідача ПСП «Росинка» - адвокат Антонеску О.Г. також подала апеляційну скаргу на додаткове рішення.

Узагальнені доводи апеляційної скарги

Представник позивачки Бабкова О.С. в апеляційній скарзі на судове рішення посилалася на безпідставне застосування судом позовної давності та врахування строків порушення сплати орендної плати лише за три останні роки, що передували зверненню до суду. Крім цього зазначала, що відповідач порушував строки виплати орендної плати систематично, але сплачував її за деякі роки, тим самим позбавляючи позивачку права звернення до суду з позовом про розірвання договору оренди, оскільки переривалася систематичність несплати. Одночасно посилалася на те, що на час подання апеляційної скарги орендна плата за 2022 рік позивачці не виплачена, що вказує на те, що порушення її прав триває.

Підставою для скасування додаткового рішення зазначала скасування основного рішення та задоволення позовних вимог.

Представник відповідача ПСП «Росинка» - адвокат Антонеску О.Г. у своїй апеляційній скарзі на додаткове рішення просила його скасувати, посилаючись на порушення правил розгляду заяв про стягнення витрат на правову допомогу та десятиденного строку її розгляду.

Також зазначала, що суд безпідставно задовольнив заяву лише частково, оскільки відповідно до практики Верховного Суду зменшення суми судових витрат на правничу допомогу можливе лише на підставі клопотання іншої сторони. Оскільки позивач заяви про зменшення не подавав, то з власної ініціативи зменшувати розмір цих витрат суд не має права.

Крім цього вказувала на те, що суд прийшов до помилкового висновку про недоцільність подання нею заяв про відвід судді та секретаря судового засідання, заяви про залишення позовних вимог без розгляду, складання та подання заяв до суду та ТУ ДСА України в Миколаївській області. Також суд безпідставно зменшив розмір витрат на 26 500 грн. тоді як витрати на складання цих заяв визначені сумою у 4 500 грн.

Вказувала на те, що суд не врахував та не оцінив належним чином предмет спору, значення справи для сторін, публічний інтерес у цій справі, оскільки ОСОБА_1 з 2016 року вчиняє дії, спрямовані на розірвання орендних правовідносин з ПСП «Росинка», на що вказує її позов у справі № 484/416/22 про визнання договору оренди землі недійсним. Отже такі дії позивачки є триваючими та завідомо безпідставними.

Крім іншого посилалася на те, що приймала участь у шести судових засіданнях, не вчиняла дій, спрямованих на зловживання процесуальними правами, вчасно подавала до суду відзив та інші процесуальні документи, на відміну від позивача.

Узагальнені доводи інших учасників

У своєму відзиві на апеляційну скаргу представник ПСП «Росинка» - адвокат Антонеску О.Г. просила рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 25 листопада 2022 року залишити без змін. Посилалася на ті ж обставини, якими заперечувала проти позову та на добросовісність намірів та дій ПСП «Росинка» щодо виплати ОСОБА_1 орендної плати та небажання останньої її отримувати.

Інші учасники справи правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.

2.Мотивувальна частина

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції представники позивачки та відповідача приймали в режимі відео конференції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Встановлені судом першої інстанції обставини справи

Судом встановлено, що 10 вересня 2006 року між ОСОБА_1 як власницею земельної ділянки та ПСП «Росинка» укладено договір оренди, зареєстрований у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі по Кам`яномостівській сільській раді 23 березня 2012 року за реєстровим номером № 482548224001104 (а.с. 5, 6-7, 8 том І).

За договором ОСОБА_1 передела в оренду ПСП «Росинка» земельні ділянки загальною площею 4,76 га, які знаходяться в межах території Кам`яномостівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області терміном на 49 (сорок дев`ять) років.

Пунктом 2 розділу «Орендна плата» договору визначено обов`язок орендаря щороку, не пізніше 1 грудня, сплачувати орендодавцю орендну плату у розмірі, який не може бути меншим від 3-х відсотків вартості земельної ділянки, що на дату укладення договору оренди складає 1 282 грн.

15 грудня 2019 року ПСП «Росинка» направило ОСОБА_1 запрошення за отриманням орендної плати (а.с. 68 том І).

Виплата орендної плати відбулася у 2019 році - 19 грудня, у 2020 році - 30 грудня, а в 2021 році - 02 вересня (а.с. 70, 71, 72 том І).

Позиція апеляційного суду

Правовідносини у даній справі врегульовані Цивільним Кодексом України, Земельним Кодексом України та Законом України «Про оренду землі».

Даючи правову оцінку позовним вимогам та врахувавши, що позивачка звернулася до суду з позовом тільки у 2022 році, суд першої інстанції перевіряв належність виконання умов договору оренди за період 2019 - 2021 років.

Відповідно до положень статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

За правилами статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За загальним правилом перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).

Пропуск позовної давності, про який зазначає відповідач у спорі є однозначною підставою для відмови у позові.

З матеріалів справи, яка переглядається вбачається, що відповідач у судовому засіданні заявив про застосування наслідків пропуску строку позовної давності. Отже, суд першої інстанції належним чином дослідив обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, надав їм належну правову оцінку, зважаючи на вимоги логічності, прийшов до обґрунтованого висновку про застосування до правовідносин, що виникли у період 2012 - 2018 років наслідків пропуску строку позовної давності.

Щодо позовних вимог про розірвання договору оренди, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (стаття 11 ЦК України).

Згідно із статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною першою статті 15 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату відноситься до істотних умов договору оренди землі.

Відповідно до статті 409 ЦК України власник земельної ділянки має право на одержання плати за користування нею. Розмір плати, її форма, умови, порядок та строки її виплати встановлюються договором.

Пунктом "в" частини першої статті 96 ЗК України визначено, що землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Згідно з частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

На вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України (частина перша статті 32 Закону України "Про оренду землі").

У пункті "д" частини першої статті 141 ЗК України передбачено, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, систематична несплата земельного податку або орендної плати.

До відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати застосуванню підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України. Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 912/1385/17 (провадження № 12-201гс18).

Підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18).

Як вбачається з матеріалів справи, яка переглядається, укладаючи договір оренди земельної ділянки, позивачка ОСОБА_1 Погодилася з тим, що буде отримувати орендну плату протягом терміну дії договору, але не пізніше 01 грудня поточного року (пункт 2 розділу «Орендна плата» договору).

Проте, як вбачається з платіжних доручень, орендну плату за 2019 рік ОСОБА_1 отримала 19 грудня 2019 року, а за 2020 рік - 30 грудня 2020 року. У 2021 році орендна плата виплачена вчасно - 02 вересня 2021 року.

При цьому з матеріалів справи вбачається, що і позивачка і ПСП «Росинка» знаходяться в одному населеному пункті - с. Катеринка, Первомайського району Миколаївської області. Будь-яких доказів того, що ОСОБА_1 протягом року зверталася до відповідача за отриманням орендної плати суду не надано. Навпаки, 15 грудня 2019 року ПСП «Росинка» надіслало ОСОБА_1 запрошення до дирекції підприємства за отриманням орендної плати, та не отримавши відповіді, 19 грудня 2019 року виплатило її.

За таких обставин апеляційний суд вважає, що відсутні підстави вважати що позивачка була у значній мірі позбавлена того, на що розраховувала при укладенні договору. Отже істотності порушення умов договору не вбачається.

На підставі вище викладеного апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову з підстав систематичної несплати орендної плати.

Щодо витрат на правничу допомогу, то з матеріалів справи вбачається, що договір між ПСП «Росинка» та АБ «Антонеску та Партнери» складено 18 лютого 2022 року.

Згідно акту наданих послуг від 28 листопада 2022 року вивчення документів з метою перспективи судової справи та визначення переліку й обсягу додаткових документів, необхідних для подання відзиву оцінено сторонами у 2 000 грн., складання та подання до суду відзиву на позовні заяву - 4 000 грн., участь у 6 судових засіданнях - 3 000 кожне., складання та подання до суду клопотання про доручення матеріалів - 1 500 грн., складання та подання до суду заяви про застосування строків позовної давності - 1 500 грн., складання та подання до суду заяви про залишення позовної заяви без розгляду - 1 500 грн., складання та подання до суду заяв про відвід судді та секретаря судового засідання - 1 500 грн., складання та подання заяв до суду, ТУ ДСА України в Миколаївській області та до ДСА України - 1 500 грн. (а.с. 4-зворот т. ІІ).

Згідно положень частини 3 статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 1 ЗУ "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини (стаття 30 зазначеного Закону).

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Також згідно зі статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Згідно статті 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України)

3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).

Згідно частиною 1 статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з частиною 3 статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас зі змісту частини 4 статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

У розумінні положень частини п`ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 141 ЦПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 13 січня 2021 року у цивільній справі № 596/2305/18-ц.

Крім цього, Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Такі самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Враховуючи викладене вище, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції, належним чином врахувавши предмет спору, ціну позову, публічний інтерес справи та значення справи для сторін, обґрунтовано стягнув з ОСОБА_1 на користь ПСП «Росинка» 5 000 грн. на відшкодування витрат на правничу допомогу.

Також апеляційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з відповідачки компенсації за складання та подання представником відповідача заяв про відвід судді, секретаря судового засідання, заяви про залишення позовних вимог без розгляду, складання та подання заяв до суду та ТУ ДСА України в Миколаївській області, оскільки ці дії не впливали на розгляд справи пл. суті спору та не сприяли розгляду справи у визначений законодавством термін.

Доводи представника відповідача Антонеску О.Г. про участь в шести судових засіданнях та дотримання правил та строків вчинення процесуальних дій були належним чином досліджені судом першої інстанції та щодо них надано обґрунтовані висновки.

Посилання представника відповідача на не належну оцінку судом першої інстанції тривалості ініційованих позивачкою спірних правовідносин між сторонами, на що вказує її позов у справі № 484/416/22 про визнання договору оренди землі недійсним, поданий у 2016 році, не заслуговує на увагу, оскільки на розмір судових витрат у справі, яка переглядається, не впливає, а питання про судові витрати були вирішені у тій справі.

Доводи апеляційної скарги представника відповідача ПСП «Росинка» - адвоката Антонеску О.Г. щодо порушення правил та строку розгляду заяви про стягнення витрат на правничу допомогу на висновки суду не впливають, оскільки вони хоч і вказують на порушення судом першої інстанції норм ЦПК України, але ці порушення не є такими, що вплинули на результат розгляду заяви по суті, оскільки адвокат Антонеску О.Г. достатньо ґрунтовно та мотивовано виклала у своїй заяві доводи та надала всі належні докази. В апеляційній скарзі вона не посилається на будь-які додаткові доводи чи докази, які могли б бути нею надані у разі розгляду справи за її участі чи в передбачений законодавством десятиденний строк.

Доводи представника позивачки про те, що ПСП «Росинка» до часу подання апеляційної скарги не сплатило ОСОБА_1 орендної плати за 2022 рік та відповідь представника відповідача на ці доводи у відзиві на апеляційну скаргу судом апеляційної інстанції не досліджуються, оскільки не були предметом розгляду в суді першої інстанції та виходять за межі позовних вимог.

Усі інші доводи апеляційних скарг не впливають на встановлені колегією суддів обставини справи, та застосовані до них норми матеріального права.

Отже, доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а тому рішення підлягає залишенню без зміни відповідно до положень статті 375 ЦПК України.

Оскільки рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 25 листопада 2022 року та додаткове рішення цього ж суду від 26 грудня 2022 року підлягають залишенню без змін, не підлягає задоволенню і клопотання представника ПСП «Росинка» про стягнення з ОСОБА_1 5 000 грн. за складання та подання до суду апеляційної скарги, та 3 000 грн. за участь в одному судовому засіданні.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката Бабкової Ольги Сергіївни на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 25 листопада 2022 року залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін.

Апеляційні скарги представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката Бабкової Ольги Сергіївни та представника приватного сільськогосподарського підприємства «Росинка» на додаткове рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 грудня 2022 року залишити без задоволення, додаткове рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий Н.О.Тищук

Судді: Т.Б.Кушнірова

Н.О.Шаманська

---------------------------------

Повну постанову складено 02 березня 2023 року