Рішення

від 02.03.2023 по справі 600/3713/22-а

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2023 року м. Чернівці Справа № 600/3713/22-а

Чернівецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Левицького В.К., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Чернівецької міської ради, треті особи, які не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору релігійна організація Святого Рівноапостольного князя Володимира Української Православної Церкви Київського Патріархату, ОСОБА_3 про визнання протиправними та скасування рішень.

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (далі - позивачі) звернулися до суду з вказаним позовом, в якому, з урахуванням позовної заяви у новій редакції, просять:

визнати протиправним та скасувати п. 1.1 рішення Чернівецької міської ради 59 сесії VII скликання від 08.08.2018 № 1368, яким Чернівецька міська рада вирішила надати дозвіл релігійній організації Святого Рівноапостольного князя Володимира Української Православної Церкви Київського Патріархату, яка зареєстрована за адресою: вул. Дунайська, 38, на складання проекту відведення земельної ділянки, орієнтованою площею 0,2200 га в постійне користування для будівництва культової споруди (церкви) (код 03.04) за адресою: АДРЕСА_1 ;

визнати протиправним та скасувати п. 7 рішення Чернівецької міської ради 77 сесії VII скликання від 27.02.2020 № 2085, яким Чернівецька міська рада вирішила затвердити проект землеустрою щодо відведення та надати релігійній організації Святого Рівноапостольного князя Володимира Української Православної Церкви Київського Патріархату, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,2491 га (кадастровий номер 7310136900:56:003:1077) в постійне користування для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій (код. 03.04).

В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначали, що рішенням Чернівецької міської ради 59 сесії VII скликання від 08.08.2018 № 1368 надано дозвіл релігійній організації на складання проекту відведення земельної ділянки, орієнтованою площею 0,2200 га в постійне користування для будівництва культової споруди (церкви) (код 03.04) за адресою: АДРЕСА_1 .

Проте, як вбачається із заяви від 19.03.2018, релігійна організація просила вирішити питання про надання у постійне користування земельну ділянку для будівництва храму, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .

Позивачі вважають, що вищевказаним рішенням Чернівецької міської ради надано дозвіл релігійній організації на складання проекту відведення іншої земельної ділянки не тієї, що зазначалася в заяві.

На думку позивачів, вищевказані дії Чернівецької міської ради є незаконними, оскільки міська рада, виділивши земельну ділянку релігійній організації за адресою: АДРЕСА_1 , фактично замінила земельну ділянку, на яку заявник просив надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою, що суперечить ст. 118 ЗК України, тому п. 1.1 оскаржуваного рішення підлягає скасуванню.

Крім того, позивачі вважають, що п. 7 рішення Чернівецької міської ради 77 сесії VII скликання від 27.02.2020 № 2085 про затвердження проекту землеустрою є протиправним, оскільки порушує їх права як суміжних користувачів.

За вказаною позовною заявою, відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Залучено до справи третіх осіб, які не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору релігійну організації Святого Рівноапостольного князя Володимира Української Православної Церкви Київського Патріархату та ОСОБА_3 .

Чернівецька міська рада (далі - відповідач) подала до суду відзив на позовну заяву, в якій заперечувала проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування заперечень відповідач зазначав, що оскаржувані рішення прийняті у відповідності до процедури затвердження проекту землеустрою з дотриманням вимог чинного законодавства. Більше того, відповідач наголошував, що твердження та міркування позивачів не є достатніми для доведення порушеного права, яке підлягає захисту у судовому порядку. Відтак, вказаними рішеннями жодним чином не порушуються права, інтереси позивачів у сфері публічно-правових відносин.

Правом передбаченим, ст. 163 КАС України, позивачі не скористалися, відповідь на відзив до суду не надали.

Треті особи, які не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Релігійна організація Святого Рівноапостольного князя Володимира Української Православної Церкви Київського Патріархату та ОСОБА_3 письмових пояснень із викладом своїх аргументів і міркувань на підтримку або заперечення проти позову до суду не подали.

З`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

19.03.2018 релігійна організація Святого Рівноапостольного князя Володимира Української Православної Церкви Київського Патріархату звернулася до Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин міської ради, в які просила надати земельну ділянку у постійне користування та будівництва храму по АДРЕСА_3 (а.с. 75).

За результатами розгляду заяви, рішенням Чернівецької міської ради 59 сесії VII скликання від 08.08.2018 № 1368 надано дозвіл релігійній організації Святого Рівноапостольного князя Володимира Української Православної Церкви Київського Патріархату на складання проекту відведення земельної ділянки, орієнтованою площею 0,2200 га в постійне користування для будівництва культової споруди (церкви) (код 03.04) за адресою: АДРЕСА_1 . Підстава: заява релігійній організації, графічні матеріали (а.с. 74).

20.11.2019 релігійна організація Святого Рівноапостольного князя Володимира Української Православної Церкви Київського Патріархату звернулася до Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин міської ради, в якій просила затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 86).

За результатами розгляду заяви, п. 7 рішення Чернівецької міської ради 77 сесії VII скликання від 27.02.2020 № 2085 затверджено проект землеустрою щодо відведення та надання релігійній організації Святого Рівноапостольного князя Володимира Української Православної Церкви Київського Патріархату, земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,2491 га (кадастровий номер 7310136900:56:003:1077) в постійне користування для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій (код. 03.04) (а.с. 85).

Судом також встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,1 га, кадастровий номер 7310136900:56:003:0061, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Договором міни земельних ділянок (а.с. 16 17, 18 - 21).

Позивач ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,0459 га кадастровий номер 7310136900:56:003:0151, цільове призначення: для будівництва i обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 , що підтверджується державним актом про право власності на земельну ділянку серії ЯМ №137930 (а.с. 22 - 23).

Вважаючи оскаржувані рішення протиправними, позивачі звернувся до суду з цим позовом.

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

За приписами ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

Статтями 2 та 3 Земельного кодексу України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ (далі - ЗК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно положень ст. 5 ЗК України земельне законодавство базується на таких принципах: а) поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; б) забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; в) невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; г) забезпечення раціонального використання та охорони земель; ґ) забезпечення гарантій прав на землю; д) пріоритету вимог екологічної безпеки.

За змістом ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно ч. 1 ст. 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Частиною 2 ст. 123 ЗК України встановлено, що особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

З матеріалів справи видно, що у відповідності до вищезазначеної законодавчої процедури відповідачем прийнято оскаржуване рішення № 1368 від 08.08.2018, яким надано дозвіл Релігійній організації Святого Рівноапостольного князя Володимира Української Православної Церкви Київського Патріарха на складання проекту відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,2200 га в постійне користування для будівництва культової споруди (церкви) (код 03.04) за адресою АДРЕСА_1 .

Вказане рішення було прийнято на підставі поданої до департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин міської ради заяви від 19.03.2018 та графічних матеріалів.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому ст. 186 Земельного кодексу України.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування.

Рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються: затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Так, пунктом 7 рішення Чернівецької міської ради № 2085 від 27.02.2020 затверджено проект землеустрою щодо відведення та надання релігійній організації Святого Рівноапостольного князя Володимира Української Православної Церкви Київського Патріархату земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , площею 0,2491 га (кадастровий номер 7310136900:56:003:1077) в постійне користування.

Позивачі, серед іншого, вважають, що оскаржувані рішення є протиправними, оскільки порушують їх права як суміжних користувачів.

З огляду на наведене, суд зазначає наступне.

Так, відповідно кадастрового плану земельної ділянки 7310136900:56:003:1077 та витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, земельна ділянка кадастровий номер 7310136900:56:003:1077 містить наступний опис меж та умовних позначень:

- від А до Б зем. кор. по АДРЕСА_6 ( ОСОБА_4 , ОСОБА_5 );

-від Б до в зем. кор. по АДРЕСА_6 ( ОСОБА_4 , ОСОБА_5 );

-від В до Г зем. кор. по АДРЕСА_6 ( ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ;

-від Г до Д землі міської ради;

-від Д до А землі заг. користування вул. Дунайська (а.с. 100, 101 - 103).

Дослідженням акту прийомки-передачі межових знаків на зберігання між релігійною організацією Святого Рівноапостольного князя Володимира Української Православної церкви Київського Патріархату, ФОП ОСОБА_6 та в присутності власників (користувачів) суміжних земельних ділянок) межі земельної ділянки за кадастровим номером 7310136900:56:003:, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 закріплені в натурі на місцевості межовими знаками встановленого зразка у кількості 2 шт., що скріплено та погоджено підписами суміжних користувачів земельних ділянок ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що позивачі не є суміжними користувачами земельної ділянки за кадастровим номером земельної ділянки 7310136900:56:003:1077 та підтверджується схемою розміщення земельних ділянок (а.с. 36).

Окремо суд зазначає, що в контексті завдань адміністративного судочинства (ст. 2 КАС України) звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.

Частина 2 ст. 55 Конституції України гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Право на судовий захист закріплено й ст. 5 КАС України, відповідно до ч. 1 якої кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

З огляду на вимоги ст. ст. 2, 5 КАС України, об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб`єктом владних повноважень.

Для визначення інтересу як об`єкту судового захисту в порядку адміністративного судочинства, окрім загальних ознак інтересу, він повинен містити спеціальні, визначені КАС України. Якщо перша група ознак необхідна для віднесення тієї чи іншої категорії до інтересу, то друга - дозволяє кваліфікувати такий інтерес як об`єкт судового захисту в адміністративному судочинстві.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Зі змісту наведених правових норм випливає, що судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який має такі ознаки:

а) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання;

б) пов`язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом;

в) є визначеним оскільки благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає;

г) є персоналізованим (суб`єктивним). Тобто належить конкретній особі - позивачу (на це вказує слово ?її");

д) суб`єктом порушення позивач вважає суб`єкта владних повноважень.

Обставинами, що свідчать про очевидну відсутність у позивача законного інтересу (а отже і матеріально-правової заінтересованості), є:

а) незаконність інтересу - його суперечність Конституції, законам України, принципам права;

б) не правовий характер вимог - вимоги не породжують правових наслідків для позивача оскільки це виключає можливість віднесення спору до юридичного" відповідно до частини 2 статті 124 Конституції України;

в) встановлена законом заборона пред`явлення позову на захист певного інтересу (наприклад, заборона оскаржувати рішення);

г) коло осіб, які можуть бути позивачами, прямо визначено законом, і позивач до їх числа не належить (це свідчить про відсутність матеріальної правоздатності);

д) позивач звернувся за захистом інтересів інших осіб - держави, громади, фізичної або юридичної особи без відповідних правових підстав або в інтересах невизначеного кола осіб.

Суд зауважує, що індивідуальний правовий акт породжує права й обов`язки тільки того суб`єкта, якому його адресовано. Відсутність у будь-кого, в тому числі і заявника, прав чи обов`язків у зв`язку із виданням оскаржуваного дозволу не породжує для останнього і права на захист (постанова Верховного Суду України від 28.02.2017 у справі № 21-3829а16).

Суд наголошує, що рішення Чернівецької міської ради 59 сесії VII скликання від 08.08.2018 № 1368 та рішення Чернівецької міської ради 59 сесії VII скликання від 08.08.2018 № 1368 є індивідуальними правовими актами та стосуються виключно релігійної організації Святого Рівноапостольного князя Володимира Української Православної Церкви Київського Патріархату.

Відтак, видання оскаржуваних рішень не породжує для позивачів права на захист.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

У постанові Верховного Суду України від 15.11.2016 у справі № 800/301/16 було сформовано правовий висновок, який в подальшому було підтримано Верховним Судом, зокрема у постанові від 22.08.2019 у справі № 288/1557/16-а, про те, що "гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення".

Крім того, у постанові від 22.08.2019 (справа № 288/1557/16-а) Верховний Суд дійшов висновку, що "позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки позивача у сфері публічно-правових відносин.

З цього видно, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.

Звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах".

Такі вимоги процесуального закону та усталена практика Верховного Суду вказують на те, що, під час розгляду справи позивач повинен довести, а суд встановити факти або обставини, які б свідчили про вплив рішень дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень на права та законні інтереси позивача та їх порушення внаслідок такого впливу.

Під час судового розгляду справи, позивачі не обґрунтовували порушення своїх прав, свобод та інтересів, а також не зазначили, що саме перешкоджає їм в реалізації гарантованих Конституцією України прав.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Оцінюючи правомірність дій та рішень відповідача, суд керується критеріями, закріпленими у ч. 3 ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, яких повинні дотримуватися суб`єкти владних повноважень при реалізації дискреційних повноважень.

Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положення ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Як зазначено ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ст. 90 КАС України).

Позивачі під час розгляду справи по суті, не довели належними засобами доказування обставини, на яких ґрунтуються їх позовні вимоги, натомість відповідач, як суб`єкт владних повноважень, довів належними засобами доказування правомірність та обґрунтованість прийняття оскаржуваних рішень.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та наявні докази, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог позивачів.

Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Частиною 5 ст. 139 КАС України передбачено, що у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки у задоволенні позову позивачам відмовлено, а також за відсутності понесених витрат відповідачем, судом не проводиться розподіл судових витрат.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст. ст. 2, 9, 73 - 77, 90, 139, 194, 241 246, 250 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Чернівецької міської ради, треті особи, які не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору релігійна організація Святого Рівноапостольного князя Володимира Української Православної Церкви Київського Патріархату, ОСОБА_3 про визнання протиправними та скасування рішень, відмовити повністю.

Згідно ст. 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до ст. ст. 293, 295 КАС України рішення суду першої інстанції може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування сторін:

позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Садгірським РВ УМВС України в Чернівецькій області 03.05.2007 );

позивач ОСОБА_2 ( АДРЕСА_7 , РНОКПП НОМЕР_2 );

відповідач Чернівецька міська рада (вул. Центральна площа, 1, м. Чернівці, код ЄДРПОУ 360681147);

третя особа - релігійна організація Святого Рівноапостольного князя Володимира Української Православної Церкви Київського Патріархату (вул. Дунайська, 38, м. Чернівці, код ЄДРПОУ 37978325);

третя особа ОСОБА_3 ( АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_3 ).

Суддя В.К. Левицький