Рішення

від 23.02.2023 по справі 466/6904/21

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 466/6904/21

Провадження № 2/466/259/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 лютого 2023 року м. Львів

Шевченківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді Ковальчук О.І.

секретаря Коновал Х.В.

з участю представників позивача ОСОБА_1 , ОСОБА_2

справа №466/6904/21

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Львові в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом Львівської міської ради до ОСОБА_3 про стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі 64673,02грн.

в с т а н о в и в:

29.07.2021 року міський голова Садовий А. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі 64673,02грн., в якому просить суд ухвалити рішення, яким стягнути з ОСОБА_3 на користь Львівської міської ради безпідставно збережені кошти за користування земельною ділянкою в розмірі 64673,02грн.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на нежитлові приміщення, заг. площею 230кв.м по АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_3 . Дата державної реєстрації - 29.07.2019р. підставою набуття права власності стало свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, серія та номер: 4931 від 29.07.2019р.

Згідно акту обстеження, земельна ділянка по АДРЕСА_1 , площею 0,0390га (кадастровий номер 4610137500:06:006:0018) фактично використовується для обслуговування нежитлового приміщення, яке на праві власності належить ОСОБА_3 за відсутності відповідних рішень Львівської міської ради про надання її в оренду та за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки.

Відділом самоврядного контролю за використанням та охороною земель у м. Львові надсилалась вимога № 77/1, згідно якої ОСОБА_3 вжити заходів щодо належного оформлення права користування земельною ділянкою, кадастровий номер 4610137500:06:006:0018.

Станом на 01.07.2021 року договори оренди чи договори про відшкодування недоотриманих коштів за користування земельною ділянкою ОСОБА_3 не укладено.

Враховуючи наведене, ОСОБА_3 з 2019р. фактично використовує земельну ділянку по АДРЕСА_1 , площею 0,0390га (кадастровий номер 4610137500:06:006:0018).

За змістом ст. ст. 125 та 126 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності та нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності та нерухомість.

Відтак, із виникненням права власності на об`єкт нерухомості, власник такого об`єкту не звільняється від обов`язку оформлення прав на земельну ділянку відповідно до вимог законодавства.

Відповідач не є ані власником, ані постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата (ст. 14.1.72 Податкового кодексу України).

Частиною 1 статті 93 ЗК України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату, (пункт «в» частиною 1 статті 96 ЗК України).

Таким чином, з моменту виникнення права власності на вказане нерухоме майно у відповідача виник обов`язок не лише оформити та зареєструвати речове право на відповідні земельні ділянки, а й сплачувати орендну плату за користування ними. Однак, відповідач зазначені вимоги не виконав.

Згідно зі ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави(безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

З огляду на викладене, ОСОБА_3 як фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, що мали заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі 629/4628/16-ц (провадження №14-77цс18), від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, у постанові Верховного Суду від 12.04.2019 року у справі № 922/981/18.

У постанові Верховного Суду від 29.05.2020 у справі № 922/2843/19 викладено правовий висновок про те, що перевіряючи обґрунтованість розрахунку позовних вимог, заявлених позивачем саме як орендна плата за користування відповідачем сформованою земельною ділянкою, розрахунок безпідставно збережених грошових коштів за весь період (з 01.08.2016 по 30.05.2019) здійснювався позивачем на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 31.05.2019 № 909/0/45-19.

Чинне земельне законодавство, в тому числі стаття 20 Закону України «Про оцінку земель», не містить обґрунтування обов`язковості надання витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кожен календарний рік упродовж спірного періоду, а лише зазначає про необхідність фіксування нормативної грошової оцінки окремої земельної ділянки у відповідному витязі; 2) витяги про нормативну грошову оцінку земельної ділянки формуються за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі актуальних відомостей про земельні ділянки, внесених до Державного земельного кадастру, а формування витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки здійснюється автоматично в режимі «реального часу», тобто на час звернення заявників, у зв`язку з чим програмним забезпеченням і чинним законодавством не передбачено формування вказаних витягів на певну дату, яка вже минула.

Згідно інформації з витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 27.04.2021 №1060, виданого відділом у м. Львові Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, нормативно грошова оцінка земельної ділянки становить: кадастровий номер - 4610137500:06:006:0018, загальною площею 0,0390га -1124748,30 грн.

Позовні вимоги враховують період використання земельних ділянок без правовстановлюючих документів з 29.07.2019 по 31.06.2021 року.

Відповідно до ухвали Львівської міської ради №1995 від 25.05.2017 «Про затвердження Порядку продажу земельних ділянок комунальної власності та нарахування орендної плати за землю у м. Львові». Пунктом 1 ухвали затверджено Порядок продажу земельних ділянок комунальної власності та нарахування орендної плати за землю у м. Львові.

Пунктом 5 ухвали встановлено, що ця ухвала набирає чинності з 01.01.2018 року. Згідно з п.7.5.1 вказаного Порядку, річний розмір орендної плати встановлюється у розмірі 3 % від нормативно грошової оцінки земельної ділянки за винятком коли розмір орендної плати за землю визначений ухвалою міської ради про передачу земельної ділянки в оренду або протоколом аукціону (у разі набуття права оренди на земельну ділянку на конкурентних засадах) та для земельних ділянок використання яких вказано в пунктах 7.6-7.16 цього Порядку.

Відповідно до розрахунків сум збитків наданих управлінням земельних ресурсів, розмір збитків, завданих власнику землі, за період з 1.06.2018р.- 31.05.2021р. становить за користування земельною ділянкою кадастровий номер 4610137500:06:006:0018, загальною площею 0,0390га - 64 673,02 грн.

Таким чином, збереження (заощадження) відповідачем коштів у вигляді орендної плати за користування земельними ділянками призвело до збільшення (накопичення) цих коштів у відповідача за рахунок їх неодержання позивачем.

Недоотримання коштів у розмірі орендної плати суттєво ослаблює дохідну частину місцевого бюджету та може призвести до неможливості покриття щомісячних (постійних) видатків місцевого бюджету і як наслідок до необхідності державного забезпечення збалансування місцевого бюджету.

Відтак, внаслідок не отримання коштів місцевим бюджетом за використання земельної ділянки у розмірі орендної плати порушуються інтереси територіальної громади м. Львова.

З врахуванням викладеного, просить позов задовольнити.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 позовні вимоги підтримала повністю, покликаючись на вказані в позовній заяві обставини. Просила позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, однак подав до суду письмовий відзив на позовну заяву, долучений до матеріалів справи. Просив у задоволенні позову відмовити. В останнє судове засідання не з`явився з невідомих суду причин, хоча належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи, а тому оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для розгляду справи без його участі суд вважає за можливе провести розгляд справи на підставі наявних доказів.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши зібрані по справі докази, з`ясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав та мотивів.

Згідно з положеннями ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. При цьому дані докази повинні бути належними та достовірними, як це передбачено ст. ст. 77-79 ЦПК України.

Судом встановлено та підтверджено письмовими доказами наступне.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 28.07.2021 №267841901, нежитлове приміщення загальною площею 230,7кв.м. на АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності відповідачу ОСОБА_3 (а.с.8).

Вказане нежитлове приміщення розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером 4610137500:06:006:0018, загальною площею 0,0390га за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить територіальній громаді м.Львова.

Як вбачається з копії Акту обстеження земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 від 12.08.2020 №77, ухвал міської ради щодо продовження терміну оренди вказаної земельної ділянки не приймалось, документи, які посвідчують право користування такою відсутні, однак земельна ділянка фактично використовується для обслуговування нежитлового приміщення, яке на праві власності належить ОСОБА_3 (а.с.16-20).

Так, предметом даного спору є сума, нарахована позивачем, як доходи, отримані або які можна було б отримати від безпідставно набутого майна, в порядку статей 1212, 1213, 1214 ЦК України.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

З аналізу зазначених правових норм вбачається, що зобов`язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов: по-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння; По-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою. По-третє, обов`язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (ст. 11 ЦК України).

Тобто, визначальною підставою для застосування положень статей 1212, 1214 ЦК України є той факт, що майно набуте особою без достатньої правової підстави повинно в обов`язковому порядку вибути з його володіння.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частина перша статті 1166 Цивільного кодексу України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом «д» ч. 1 ст. 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

За змістом указаних приписів Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Предметом позову в цій справі є стягнення з власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщений.

За змістом глави 15 Земельного кодексу України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди.

Частина перша статті 93 ЗК України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 Земельного кодексу України).

З огляду на викладене, відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

При цьому, для кондикційних зобов`язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 ЦК України).

Такий правовий висновок відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постановах від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) та висновку, викладеному у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 201/2956/19 (провадження № 61-2105св20).

Слід зазначити, що основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель. Відповідно до частини 2 статті 20 і частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Як вбачається з витягу з технічної документації від 27.04.2021 №1060 про нормативну грошову оцінку земельної ділянки з кадастровим номером 4610137500:06:006:0018 на АДРЕСА_2 , площею 0,0390га, така становить 1124748 грн. 30 коп.

Саме на підставі цього витягу позивачем проведено розрахунок розміру безпідставно збережених коштів.

Відповідно до розрахунку суми збитків недоотриманих коштів міським бюджетом з плати за землю внаслідок використання земельної ділянки без документів, які підтверджують право користування, розмір орендної плати за період з 29.07.2019 по 31.12.2019 складає 14059грн. 35 коп., за період з 01.01.2020 по 31.12.2020 складає 33742 грн. 45 коп., за період з 01.01.2021 по 31.06.2021 складає 16871 грн. 22 коп., а всього 64673,02грн. (а.с.14).

Вказаний розрахунок заборгованості підтверджується належними доказами та є обґрунтованим, а тому суд вважає безпідставними доводи відповідача про те, що позивачем неправильно застосовано коефіцієнти, які характеризують функціональне використання земельної ділянки, оскільки для встановлення таких обставин необхідні спеціальні знання, а відповідач не скористався своїм правом, передбаченим ч.1 ст.106 ЦПК України, на подання до суду висновку експерта, складеного на його замовлення з цього приводу, а також не надано суду жодних доказів в обґрунтування своїх заперечень.

Таким чином, оскільки відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними, відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави, за рахунок власника вказаної ділянки, зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки - Львівській міській рада на підставі ч.1 ст.1212 ЦК України.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення та з відповідача на користь Львівської міської ради слід стягнути безпідставно збережені кошти за користування земельною ділянкою кадастровий номер 4610137500:06:006:0018, загальною площею 0,0390га за адресою: АДРЕСА_1 , в розмірі 64673,02грн.

Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Приписами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків … має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Зокрема, у п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

У п.26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та п.23 рішення ЄСПЛ у справі «Гурепка проти України» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони гуртуються. Міра, до якої суд має виконати обв`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Справа "Серявін та інші проти України" № 4909/04 §58 ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог, оцінивши належним чином зібрані по справі докази кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення.

Крім того, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд приходить до висновку, що на підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача в користь позивача підлягають стягненню понесені ним судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, в розмірі 2270,00 грн.

Керуючись ст.ст.13,76,81,82,83,89,95,141,263,265,267, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

позов задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_3 в користь Львівської міської ради безпідставно збережені кошти за користування земельною ділянкою в розмірі 64673,02 грн. (шістдесят чотири тисячі шістсот сімдесят три гривні 02 копійки).

Стягнути з ОСОБА_3 в користь Львівської міської ради 2270,00 грн. (дві тисячі двісті сімдесят грн. 00 коп.). сплаченого судового збору.

Позивач: Львівська міська рада, код ЄДРПОУ - 04055896, м. Львів, пл. Ринок, 1.

Відповідач: ОСОБА_3 , РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 .

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів до Львівського апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Львова з дня його проголошення.

Текст рішення складено та підписано 23 лютого 2023 року.

Суддя О. І. Ковальчук