Постанова

від 02.03.2023 по справі 640/10342/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/10342/20 Прізвище судді (суддів) першої інстанції:

Пащенко К.С.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 березня 2023 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Бужак Н.П., Кобаля М.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 серпня 2022 року (розглянута у порядку письмового провадження, без виклику сторін, м. Київ, дата складання повного тексту рішення - відсутня) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Профзахист Україна» до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Профзахист Україна» (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (далі - відповідач), в якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 24.03.2020 № 00003360502 та № 00003350502.

Мотивуючи позовні вимоги позивач вказує, що допущені відповідачем порушення щодо призначення, проведення перевірки та оформлення її результатів свідчить про те, що податкові повідомлення-рішення є протиправними, а значить, такими, що підлягають скасуванню у судовому порядку. Зокрема позивач зазначає, що 27.01.2020 керівник ТОВ «Профзахист Україна» отримала нарочно від представника відповідача копію наказу про проведення документальної позапланової виїзної перевірки від 20.01.2020 № 559; хоча посвідчення і документи, які уповноважують саме ОСОБА_1 на проведення перевірки, отримано не було; копія наказу була пред`явлена разом з копією листа від 22.01.2020 № 1 про надання документів для проведення перевірки, при цьому, сам лист підписано ОСОБА_1 , але його не скріплено печаткою та надруковано на звичайному листі А4, а не бланку відповідача; копія наказу свідчить про те, що перевірка призначена на підставі пп. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, а саме у зв`язку з ненаданням пояснень та їх документальних підтверджень на письмовий запит ГУ ДФС у м. Києві від 16.08.2019 № 155781/10/26-15-14-02-03; податковим законодавством визначено, що документальна виїзна перевірка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи розташуванням об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка; проте, жодних виїздів на об`єкт позивача здійснено не було; у відповідності до п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється виключно за наявності хоча б однієї з зазначених підстав; серед цих підстав вказана і така: виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних; проте ніякого запиту ТОВ «Профзахист Україна» не отримувало; про вказаний у наказі № 559 запит від 16.08.2019 № 155781/26-15-14-02-03 позивач дізнався лише з цього наказу; відповідно до п. 78.4 ст. 78 Податкового кодексу України про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом; абз. 2 цього пункту передбачається, що право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному ст. 42 цього кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки; натомість, наказ було вручено в передостанній день перевірки 27.01.2020; також позивачу не було належним чином надіслано і акт перевірки, що позбавило його можливості зафіксувати свої зауваження; допущені відповідачем порушення щодо призначення, проведення перевірки та оформлення її результатів свідчать про те, що ППР є протиправними, а значить такими, що підлягають скасуванню.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 серпня 2022 року позов задоволено повністю.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (адреса: 04655, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 43141267) від 24.03.2020 № 00003360502 та № 00003350502.

Не погоджуючись з вказаною постановою, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційні скарги не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, що на підставі пп. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України та згідно наказу ГУ ДПС у м. Києві від 20.01.2020 № 559, проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Профзахист Україна» по взаємовідносинах з ТОВ «ПЛВ» та ТОВ «Стронг Тім Компані» за жовтень 2017 року - показників декларації з ПДВ та за 2017 рік - показників фінансової звітності з їх відображенням у декларації з податку на прибуток підприємства.

За результатами перевірки складено акт від 31.01.2020 № 64/26-15-14-02-03/37203828 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Профзахист Україна».

Зазначеною перевіркою встановлено порушення ТОВ «Профзахист Україна» п. п. 44.1, 44.2, 44.3, 44.6 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України та п. 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290, п. 6 П (С)БО 16 «Витрати», що призвело до заниження суми податку на прибуток за 2017 рік на 53 638 грн.; пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми ПДВ за жовтень 2017 року на 52 471 грн.; п. п. 44.1, 44.3 ст. 44, п. 85.2 ст. 85 Податкового кодексу України.

24.03.2020 ГУ ДПС у м. Києві винесено податкове повідомлення рішення № 00003350502, яким позивачу донараховано 53 638 грн. за податковим зобов`язанням з податку на прибуток та 13 410 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) та податкове повідомлення-рішення № 00003360502, яким позивачу донараховано 52 471 грн. за податковим зобов`язанням з ПДВ та 13 118 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Не погоджуючись із винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, вважаючи проведену перевірку незаконною, позивач звернувся з позовом до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Надаючи правову оцінку обставинам та матеріалам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів осіб і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, суд зобов`язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення, дії та бездіяльність на їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами регулюються Податковим кодексом України, та іншими нормативно-правовими актами (тут і по тексту всі нормативно-правові акти наведені в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

В силу приписів п. 1.1 ст. 1 Податкового кодексу України Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп. 62.1.3 п. 62.1 ст. 62 Податкового кодексу України податковий контроль здійснюється шляхом перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Відповідно до п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Право на проведення перевірок платників податків (крім Національного банку України) передбачено пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України.

Відповідно до пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Порядок проведення документальних позапланових перевірок регламентовано статтею 78 Податкового кодексу України.

Відповідно до пп. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється у разі коли виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.

З наведеної норми вбачається, що обов`язковою передумовою здійснення документальної перевірки є направлення платнику податків запиту про надання пояснень та їх документального підтвердження.

Аналогічний висновок викладено і Верховним Судом у його постановах від 20.02.2018 у справі № 826/12244/14 (адміністративне провадження № К/9901/4473/18), від 26.02.2019 у справі № 826/9082/15 (адміністративне провадження № К/9901/7347/18).

Як вбачається з матеріалів справи, ГУ ДПС у м. Києві було підготовлено запит від 16.08.2019 № 155781/10/26-15-14-02-03 «Про надання інформації (пояснень та документальних підтверджень)».

Як вбачається із ксерокопії конверта, 28.09.2014 відправлення № 0411628615268, у якому, як зазначає відповідач, надсилався запит позивачу, повернулося відправнику за закінченням терміну зберігання.

Відповідно до п. 73.3 ст. 73 Податкового кодексу України запит вважається належним чином врученим, якщо його надіслано у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

Відповідно до п. 42.2 ст. 42 Податкового кодексу України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

Відповідно до п. 42.4 ст. 42 Податкового кодексу України у разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їх відмову прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

Відповідно до п. 45.2 ст. 45 Податкового кодексу України податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Як вбачається з матеріалів справи та електронного сервісу Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (https://usr.minjust.gov.ua/content/free-search/person-result) адресою місцезнаходження ТОВ «Профзахист Україна» була наступна адреса: Україна, 02090, місто Київ, Вулиця Володимира Сосюри, будинок 7, офіс 115.

Проте, з наявної у матеріалах справи копії конверту неможливо встановити за якою адресою ГУ ДПС у м. Києві надсилало ТОВ «Профзахист Україна» запит про надання інформації, а тому у суду відсутня можливість встановити чи дотримано контролюючим органом вимоги п. 42.2 ст. 42 Податкового кодексу України в частині належного вручення позивачу запиту про надання інформації, а як наслідок - чи почався 15-денний строк, встановлений пп. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, який надається платнику податків для підготовки документів і документальних підтверджень на запит контролюючого органу.

Також у матеріалах справи відсутнє повідомлення АТ «Укрпошта» про вручення повідомлення, у якому має бути зазначено дату, коли працівник пошти намагався вручити повідомлення адресату та причини невручення такого повідомлення.

В силу приписів ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, всупереч ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідач не надав суду належних доказів того факту, що запит направлявся на податкову адресу позивача, яка зазначена у ЄДР, і при спробі вручення такого запиту виникли обставини, у зв`язку з якими вручити запит було неможливо.

Таким чином, запит відповідача від 16.08.2019 № 155781/10/26-15-14-02-03 про надання інформації та її документального підтвердження були надіслані позивачу за невстановленою адресою останнього, а, отже, у суду відсутні підстави вважати, що запит належним чином вручений позивачу навіть за умови його неотримання.

Поряд з цим, суд зазначає, що право фіскального органу звернутися до платника податку із запитом передбачене ст. 73 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 73.3 ст. 73 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб`єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження.

Такий запит підписується керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу і повинен містити: 1) підстави для надіслання запиту відповідно до цього пункту, із зазначенням інформації, яка це підтверджує; 2) перелік інформації, яка запитується, та перелік документів, які пропонується надати; 3) печатку контролюючого органу.

Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб`єктам інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав: 1) за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи; 2) для визначення відповідності умов контрольованої операції принципу «витягнутої руки» під час здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статті 39 цього Кодексу та/або для визначення рівня звичайних цін у випадках, визначених цим Кодексом; 3) виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків; 4) щодо платника податків подано скаргу про ненадання таким платником податків: податкової накладної покупцю або про допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначенні обов`язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу, та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування; акцизної накладної покупцю або про порушення порядку заповнення та/або порядку реєстрації акцизної накладної; 5) у разі проведення зустрічної звірки; 6) в інших випадках, визначених цим Кодексом.

Платники податків та інші суб`єкти інформаційних відносин зобов`язані подавати інформацію, визначену в запиті контролюючого органу, та її документальне підтвердження (крім проведення зустрічної звірки) протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту (якщо інше не передбачено цим Кодексом).

У разі якщо запит складено з порушенням вимог, визначених абзацами першим - п`ятим цього пункту, платник податків звільняється від обов`язку надавати відповідь на такий запит.

Процедуру періодичного подання органам державної податкової служби суб`єктами інформаційних відносин або подання за письмовим запитом таких органів податкової інформації визначено Порядком періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 № 1245.

Відповідно до п. 9 Порядку періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 № 1245, органи державної податкової служби мають право звернутися до суб`єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій, завдань, та документального підтвердження такої інформації. В окремих випадках зазначений запит може надсилатися з використанням засобів телекомунікаційного зв`язку з накладенням електронного цифрового підпису органу державної податкової служби.

Відповідно до п. 10 Порядку періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 № 1245, запит щодо отримання податкової інформації від платників податків та інших суб`єктів інформаційних відносин оформляється на бланку органу державної податкової служби та підписується керівником (заступником керівника) зазначеного органу.

У запиті зазначаються: посилання на норми закону, відповідно до яких орган державної податкової служби має право на отримання такої інформації; підстави для надіслання запиту; опис інформації, що запитується, та в разі потреби перелік документів, що її підтверджують.

Виходячи з аналізу наведених норм, вимоги, які висуваються до змісту запиту, є нормативно визначеними і розширеному тлумаченню не підлягають.

Аналогічної позиції притримується і Верховний Суд, що, як приклад, відображено у його постанові від 09.04.2019 у справі № 804/5722/16 (адміністративне провадження № К/9901/40956/18).

Як вбачається із запиту від 16.08.2019 «Про надання інформації (пояснень та їх документальних підтверджень)», запит підписаний в.о. заступника начальника ГУ ДФС у м. Києві ОСОБА_2.

Так, з електронного сервісу Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (https://usr.minjust.gov.ua/content/free-search/person-result) вбачається, що ОСОБА_2 не є особою, яка може вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо.

Відповідачем до матеріалів справи не долучено будь-яких доказів того факту, що ОСОБА_2 на момент підписання запиту була керівником ГУ ДПС у м. Києві, заступником керівника, в.о. заступника керівника або уповноваженою особою, яка має право підписувати запити від імені ГУ ДФС у м. Києві.

З відкритої інформації, яка розміщена на ресурсі ГУ ДПС у м. Києві: https://kyiv.tax.gov.ua/dfs-u-regioni/golov-upr/kerivnyztvo/1346.html, вбачається, що з 10.2017 по 08.2019 ОСОБА_2 займала посаду директора Департаменту аудиту Головного управління ДФС у м. Києві, з 08.2019 по 05.2020 - посаду директора Департаменту податкових перевірок, трансфертного ціноутворення та міжнародного оподаткування Головного управління ДПС у м. Києві, і лише з 05.08.2020 по 08.2020 - в.о. заступника начальника Головного управління ДПС у м. Києві, а з 08.2020 - заступника начальника Головного управління ДПС у м. Києві.

Отже, відповідачем при оформленні запиту порушено вимоги п. 73.3 ст. 73 Податкового кодексу України та п. 10 Порядку періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 № 1245, зокрема, вимоги щодо підписання запиту керівником, його заступником або уповноваженою особою.

За таких обставин ТОВ «Профзахист Україна» звільнялося від обов`язку надати відповідь на такий запит, оскільки в останньому відсутній обов`язковий елемент - підпис уповноваженої на це особи.

Також варто звернути увагу і на те, що відповідно до пп. 16.1.5 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний подавати на належним чином оформлену письмову вимогу контролюючих органів (у випадках, визначених законодавством) документи з обліку доходів, витрат та інших показників, пов`язаних із визначенням об`єктів оподаткування (податкових зобов`язань), первинні документи, регістри бухгалтерського обліку, фінансову звітність, інші документи, пов`язані з обчисленням та сплатою податків та зборів. У письмовій вимозі обов`язково зазначаються конкретний перелік документів, які повинен надати платник податків, та підстави для їх надання.

Проте, аналізуючи зміст запиту про надання інформації від 16.08.2019, суд акцентує увагу на тому, що ГУ ДПС у м. Києві оперує формулюванням щодо подачі документів ТОВ «Профзахист Україна» «зокрема, але не вичерпно», що свідчить про не формулювання відповідачем конкретного переліку документів, які повинно надати ТОВ «Профзахист Україна».

Беручи до уваги все викладене вище, суд акцентує увагу на тому, що ГУ ДПС у м. Києві порушено вимоги законодавства щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, зокрема, проведено перевірку на підставі не надання відповіді на запит контролюючого органу, який оформлений з порушенням вимог, та який не було надіслано позивачу у порядку, встановленому ст. 42 Податкового кодексу України, що прямо суперечить нормам податкового законодавства України.

Так, Верховний Суд у своїй постанові від 21.02.2020 у справі № 826/17123/18 (адміністративне провадження № К/9901/25669/19) зазначив, що незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (не допуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

Відтак, аналіз обов`язкового до врахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 21.02.2020 у справі № 826/17123/18 (адміністративне провадження № К/9901/25669/19), дає підстави вважати, що позивач вправі посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення податкової перевірки, однак таке право платник податків може реалізувати при оскарженні в подальшому наслідків проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень.

Верховний Суд у постанові від 02.03.2020 у справі № 640/18930/18 (адміністративне провадження № К/9901/24485/19) зазначив, що проведення перевірки як контрольного заходу передбачає такі етапи її проведення: встановлення підстав для проведення перевірки; прийняття контролюючим органом рішення про проведення перевірки, яке оформлюється наказом керівника цього органу (його заступника або уповноваженої особи); допуск до перевірки у разі, якщо проводиться виїзна перевірка; вивчення наданих платником податків документів та інших матеріалів; оформлення результатів перевірки.

Реалізація зазначених етапів означає наявність податкової перевірки як юридичного факту, на підставі якого контролюючий орган вправі зробити висновок про невиконання платником податків податкового обов`язку, наявність податкового правопорушення та прийняти відповідне рішення.

Верховний Суд у своїх постановах від 23.09.2020 у справі № 804/3368/16 (адміністративне провадження № К/9901/32720/18), від 04.02.2019 у справі № 807/242/14 (адміністративне провадження № К/9901/8564/18), від 22.08.2018 у справі № 812/1283/17 (адміністративне провадження № К/9901/46056/18) акцентував увагу на тому, що здійснення перевірки є необхідною передумовою для прийняття податкових повідомлень-рішень у разі встановлення контролюючим органом порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється податковими органами, тому за відсутності проведеної перевірки як юридичного факту у контролюючого органу відсутня компетенція на прийняття податкового повідомлення-рішення.

Така компетенція не виникає в силу самого лише факту вчинення платником податків податкового правопорушення. Для визначення контролюючим органом грошових зобов`язань платникові податків шляхом прийняття податкового повідомлення-рішення у зв`язку з допущеними таким платником порушеннями необхідно дотриматися певних умов, а саме - спочатку провести податкову перевірку.

Отже, нормами Податкового кодексу України з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів встановлені умови та порядок проведення перевірок. Невиконання цих вимог призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Таким чином, у випадку протиправності дій щодо проведення перевірки, прийнятий за її результатами акт індивідуальної дії підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

З огляду на викладене вище, суд переконаний, що перевірка позивача проведена без наявності підстав, передбачених пп. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, а тому рішення, прийняті за результатами її проведення (податкові повідомлення-рішення), підлягають скасуванню як неправомірні.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Виходячи зі змісту статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Рішенням ЄСПЛ від 19.04.1993 у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).

Колегія суддів враховує висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішенні від 23.07.2002 у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції», відповідно до яких адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, має саме податкове управління.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мірі досліджено всі обставини справи у зв`язку із чим прийшов до правильного висновку, що позовні вимоги ТОВ «Профзахист Україна» підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 серпня 2022 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя: Л.О. Костюк

Судді: Н.П. Бужак

М.І. Кобаль