Ухвала

від 09.12.2022 по справі 757/24923/22-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/24923/22-ц

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" грудня 2022 р.

Печерський районний суд м. Києва в складі головуючого судді Головко Ю. Г.,

за участю секретаря судових засідань Солонухи Д. Р.,

представника позивача ОСОБА_2.,

представника відповідача ГС «Українська асоціація футболу» Іванова А. О.,

представника відповідача ОПФК України «ПРЕМ`ЄР-ЛІГА» та ТОВ «ПРЕМ`ЄР-ЛІГА.» Коваля О. Л.,

представника відповідача ТОВ «УАФ МАРКЕТИНГ», Компанії Eurasian Broadcasting Enterprise Limited Трембіча А. Я.,

розглянувши у підготовчому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Громадської спілки «Українська асоціація футболу», Об`єднання професіональних футбольних клубів України «ПРЕМ`ЄР-ЛІГА», Товариства з обмеженою відповідальністю «УАФ МАРКЕТИНГ», Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРЕМ`ЄР-ЛІГА.», Компанії Eurasian Broadcasting Enterprise Limited про визнання недійсними договорів та інших актів, -

ВСТАНОВИВ :

У вересні 2022 до Печерського районного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Громадської спілки «Українська асоціація футболу», Об`єднання професіональних футбольних клубів України «ПРЕМ`ЄР-ЛІГА», Товариства з обмеженою відповідальністю «УАФ МАРКЕТИНГ», Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРЕМ`ЄР-ЛІГА.», Компанія Eurasian Broadcasting Enterprise Limited про визнання недійсними договорів та інших актів.

Позов мотивовано тим, що регламентом Чемпіонату України з футболу серед команд клубів Української Прем`єр-Ліги сезону 2022/23, який був затверджений УАФ та УПЛ, чітко визначається, що організатором футбольного матчу є саме клуб-господар. Тому, згідно з Законом України «Про фізкультуру і спорт» клуб-господар повинен був вважатись належним правовласником всіх прав на публічне сповіщення спортивного заходу згідно з законом.

За таких умов, передача прав від УАФ, якими вона не володіє, на користь інших осіб, в тому числі ТОВ «УАФ МАРКЕТИНГ», ТОВ «ПРЕМ`ЄР-ЛІГА.» чи компанії Eurasian Broadcasting Enterprise Limited, на думку позивача є безпідставною, оскільки будь-який правочин щодо відчуження майнових прав, що здійснюється особою, яка не володіє необхідним обсягом права власності (зокрема права розпоряджатись), - є неправомірним.

Позивач наголошує, що ТОВ «ФК «Динамо» Київ», одним з учасників якого є позивач, постійно самостійно розпоряджається такими правами, оскільки воно є їх правомірним власником. Стверджує, що ОСОБА_1 як учасник ТОВ «ФК «Динамо» Київ», відповідно до закону має право на отримання частини прибутку від його діяльності, а застосування неправомірних фінансових санкцій до такого підприємства зменшує загальний прибуток підприємства, який підлягає розподілу між його учасниками.

Крім того, застосування спортивних санкцій у формі позбавлення турнірних очок також негативно впливає на фінансовий стан підприємства, учасником якого є позивач, в тому числі з огляду на зниження можливості кваліфікації до європейських клубних змагань внаслідок неправомірного позбавлення турнірних очок (оскільки чим більше турнірних очок - тим вища позиція в турнірній таблиці, за результатами якої відбувається кваліфікація до європейських клубних змагань.

На переконання позивача, такими діями відповідачів порушуються її законні права та інтереси як учасника ТОВ «ФК «Динамо» Київ».

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 07.10.2022 відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено підготовче засідання у справі.

Для виконання завдання підготовчого провадження, відповідно до ч. 2 ст. 197 ЦПК України судом з`ясовуються питання необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

В підготовчому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, вказав, що в позові вимоги стосуються захисту особистих майнових прав позивача, які порушуються незаконними правочинами, здійсненими відповідачами.

Зазначив, що при розгляді питання чи відноситься спір до внутрішньої діяльності громадської організації, слід враховувати і суб`єктний склад даної справи, а саме що позивачем є не ФК «Динамо» Київ», а ОСОБА_1 , яка не є офіційною чи посадовою особою ТОВ «ФК «Динамо» Київ», а є одним з власників (учасників) даного товариства. Вона не є членом УАФ, не є членом жодного органу УАФ чи колективного члену УАФ, та не задіяна жодним чином у футболі, окрім як володінням корпоративними правами в ТОВ «ФК «Динамо» Київ».

Представник відповідача ГС «Українська асоціація футболу» Іванова А. О. вимоги позову не визнав. Заявив клопотання про закриття провадження у справі, оскільки вважає, що її розгляд не належить до юрисдикції Печерського районного суду м. Києва та будь-якого іншого суду в Україні.

Представник відповідачів ОПФК України «ПРЕМ`ЄР-ЛІГА» та ТОВ «ПРЕМ`ЄР-ЛІГА.» просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Клопотання щодо закриття провадження у справі підтримав, вважає що оскільки позов обґрунтовується тим, що позивач є засновником ТОВ «ФК «Динамо» Київ», тобто футбольного клубу «Динамо» Київ» який є членом УПЛ (члена УАФ), згідно ч.3 статті 6 Статуту ПФЛ, такий клуб повинен, зокрема, взяти зобов`язання виконувати статутні, регламентні документи, рішення та вимоги ФІФА, УЄФА, УАФ та ПФЛ, Правил гри, прийнятих ІFAВ, виконання дисциплінарних санкцій відповідно до рішень органів здійснення футбольного правосуддя, а також визнавати юрисдикцію та повноваження цих організацій шляхом внесення відповідних норм до свого статуту; визнавати у своєму статуті виключну юрисдикцію Спортивного арбітражного суду в Лозанні (CAS, Швейцарія) як останньої інстанції вирішення спорів.

Представник ТОВ «УАФ МАРКЕТИНГ» та Компанії Eurasian Broadcasting Enterprise Limited також підтримав заявлене клопотання про закриття провадження у справі.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд зазначає наступне.

Право на доступ до правосуддя є одним з основоположних прав людини. Воно передбачене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка ратифікована Україною.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у параграфі 24 свого рішення від 20.07.2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «суд, встановлений законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За вимогами ч. 1 ст. 18 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних, цивільних, кримінальних чи господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із прав та/або інтересів, за захистом яких звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, їх змісту та правової природи

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватно-правовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних особистих прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є зазвичай фізична особа (стаття 19 ЦПК України).

Натомість публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих правовідносин з їх специфічними суб`єктами та їх підпорядкованістю.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

При вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, необхідно виходити з визначень, наведених у статті 2 ч. 1 ст. 3 ГК України, відповідно до яких як господарську діяльність розуміють діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Тому судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

Закон України «Про фізичну культуру і спорт» визначає загальні правові, організаційні, соціальні та економічні основи діяльності у сфері фізичної культури і спорту та регулює суспільні відносини у створенні умов для розвитку фізичної культури і спорту.

Згідно зі статтею 5 Закону України «Про фізичну культуру і спорт» державне управління фізичною культурою і спортом здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері фізичної культури та спорту, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері фізичної культури та спорту, за сприяння відповідно інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про фізичну культуру і спорт» спортивні федерації (асоціації, спілки, об`єднання тощо) (далі - спортивні федерації) - громадські об`єднання фізкультурно-спортивної спрямованості, основними завданнями яких є: забезпечення інтересів членів відповідних спортивних федерацій у сфері спорту, в тому числі сприяння захисту їх соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних та інших інтересів; сприяння розвитку відповідного виду (видів) спорту шляхом участі у розробленні та виконанні відповідних програм; залучення різних груп населення до фізкультурно-оздоровчої та спортивної діяльності; сприяння підготовці спортсменів національних збірних команд та забезпечення їх участі в офіційних міжнародних спортивних змаганнях; організація та проведення фізкультурно-оздоровчих та спортивних заходів; участь у здійсненні кадрового забезпечення розвитку відповідного виду (видів) спорту; сприяння розвитку міжнародного співробітництва у сфері фізичної культури і спорту.

Спортивні федерації діють на підставі статуту.

У найменуванні спортивної федерації зазначається вид спорту, розвитку якого вона сприяє. У найменуванні спортивної федерації осіб з інвалідністю зазначається відповідна вада здоров`я. Спортивні федерації можуть мати всеукраїнський або місцевий статус.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері фізичної культури та спорту, може надати спортивній федерації статус національної спортивної федерації.

Статус національної спортивної федерації надається лише одній спортивній федерації з відповідного виду спорту, яка має всеукраїнський статус. Статус національної спортивної федерації осіб з інвалідністю надається лише одній спортивній федерації окремо для осіб з інвалідністю з ураженнями опорно-рухового апарату, вадами зору, слуху та розумового і фізичного розвитку.

У разі відсутності відповідної міжнародної спортивної федерації статус національної спортивної федерації, що сприяє розвитку національного виду спорту, надається за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері фізичної культури та спорту.

Спортивні федерації із статусом національної спортивної федерації відповідно до договору з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері фізичної культури та спорту: забезпечують розвиток відповідного виду спорту; представляють вид спорту у відповідних міжнародних спортивних федераціях, перелік яких затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері фізичної культури та спорту, з урахуванням пропозицій Національного олімпійського комітету України, Національного комітету спорту інвалідів України, Спортивного комітету України, та на міжнародних спортивних змаганнях; здійснюють у визначеному порядку організацію та проведення офіційних міжнародних спортивних змагань на території України та всеукраїнських спортивних змагань; інформують центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері фізичної культури та спорту, про проведення всіх спортивних заходів та про рейтинг спортсменів за підсумками змагань.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері фізичної культури та спорту, затверджує положення про проведення відповідних всеукраїнських спортивних змагань з урахуванням пропозицій національних спортивних федерацій.

Надання на конкурсних засадах спортивним федераціям статусу національної спортивної федерації та позбавлення цього статусу здійснюються відповідно до положення, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Правові та організаційні засади реалізації права на свободу об`єднання, гарантованого Конституцією України та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, порядок утворення, реєстрації, діяльності та припинення громадських об`єднань визначає Закону України «Про громадські об`єднання».

Згідно з положеннями ст. 1 Закону України «Про громадські об`єднання» громадське об`єднання - це добровільне об`єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів. Громадське об`єднання за організаційно-правовою формою утворюється як громадська організація або громадська спілка.

Громадська організація - це громадське об`єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи, а Громадська спілка - це громадське об`єднання, засновниками якого є юридичні особи приватного права, а членами (учасниками) можуть бути юридичні особи приватного права та фізичні особи.

Громадське об`єднання може здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи або без такого статусу. Громадське об`єднання зі статусом юридичної особи є непідприємницьким товариством, основною метою якого не є одержання прибутку.

За нормами ст. 3 Закону України «Про громадські об`єднання» громадські об`єднання утворюються і діють на принципах, зокрема, добровільності, самоврядності, рівності перед законом.

Добровільність передбачає право особи на вільну участь або неучасть у громадському об`єднанні, у тому числі в його утворенні, вступі в таке об`єднання або припиненні членства (участі) в ньому, а самоврядність передбачає право членів (учасників) громадського об`єднання самостійно здійснювати управління діяльністю громадського об`єднання відповідно до його мети (цілей), визначати напрями діяльності, а також невтручання органів державної влади, інших державних органів, у діяльність громадського об`єднання, крім випадків, визначених законом.

ГС «УАФ» відповідно до положень її статуту, який затверджено установчими зборами ГС «Федерація футболу України» 16.06.2017, нова редакція якого затверджена XXIII Конгресом ГС «Федерація футболу України» 07.06.2020, є всеукраїнською спортивною національною футбольною асоціацією, яка є членом УЄФА та ФІФА.

УАФ є всеукраїнським громадським об`єднанням фізкультурно-спортивного спрямування, організацією зі статусом юридичної особи, створеною відповідно до законодавства України. Є непідприємницьким товариством, основною метою якого не є одержання прибутку (стаття 1 розділу II Статуту).

Відповідно до ст. 49 розділу XI Статуту ГС «УАФ» органами здійснення правосуддя УАФ є: Контрольно-дисциплінарний комітет - орган першої інстанції; Апеляційний комітет - орган другої інстанції.

Органи здійснення футбольного правосуддя вирішують усі внутрішні спори між УАФ, її членами та іншими особами, які задіяні або працюють у футболі.

Юрисдикція та процесуальні дії органів здійснення футбольного правосуддя визначаються Дисциплінарними правилами УАФ, затвердженими Виконавчим комітетом.

Відповідно до ч. 3 ст. 51 розділу XI Статуту ГС «УАФ» апеляційний комітет уповноважений розглядати апеляції на рішення Контрольно-дисциплінарного комітету відповідно до чинних на той момент Дисциплінарних правил УАФ.

Згідно зі ст. 52 розділу XI Статуту ГС «УАФ» палата з вирішення спорів УАФ - незалежна, утворена згідно з вимогами ФІФА інстанція з розгляду та вирішення спорів, що виникають між суб`єктами футболу. ПВС УАФ має виключну компетенцію розглядати та вирішувати спори, пов`язані з діяльністю у професійному футболі, зокрема:

- між професіональними клубами та футболістами, а також між професіональними клубами та тренерами, які стосуються питань працевлаштування і контрактних спорів, що виникають із трудових правовідносин:

- між професіональними клубами з питань виконання трансферних зобов`язань та виплати механізму солідарності;

- між професіональними клубами та аматорськими клубами або дитячо-юнацькими спортивними закладами з питань визначення розміру та виплати компенсації за підготовку футболістів.

Статтею 53 розділу XI Статуту ГС «УАФ» визначено, що порядок оскарження рішень органів здійснення футбольного правосудця та Палати з вирішення спорів УАФ визначається Дисциплінарними правилами УАФ.

Рішення Апеляційного комітету УАФ та ПВС УАФ с остаточними та обов`язковими для виконання. Вони можуть бути оскаржені лише в Спортивному арбітражному суді у м. Лозанна (Швейцарія) у порядку, передбаченому цим Статутом, Дисциплінарними правилами УАФ, Регламентом ПВС УАФ та Кодексом Спортивного арбітражного суду (м. Лозанна, Швейцарія).

Відповідно до ст. 54 розділу XI Статуту ГС «УАФ» спортивний арбітражний суд (м. Лозанна, Швейцарія) має виключну компетенцію розглядати всі спори в межах діяльності ФІФА та УЄФА. а також апеляції на рішення Апеляційного комітету УАФ. як орган останньої інстанції. Спортивний арбітражний суд (м. Лозанна. Швейцарія) не приймає апеляції на рішення щодо відсторонення від участі в чотирьох матчах або терміном до трьох місяців.

Тобто, статутом громадської спілки визначено спеціальних суб`єктів, яким громадське об`єднання підпорядкувало вирішення усіх внутрішніх спорів, а саме: органи здійснення футбольного правосуддя: Контрольно-дисциплінарний комітет як орган першої інстанції, Апеляційний комітет як орган другої інстанції; рішення Апеляційного комітету можуть бути оскаржені лише в Спортивному арбітражному суді м. Лозанна (Швейцарія) у порядку, передбаченому Статутом. Дисциплінарними правилами та Кодексом Спортивного арбітражного суду.

Позовні вимоги обґрунтовані саме тим, що позивач є засновником ТОВ «ФК «Динамо» Київ», тобто футбольного клубу «Динамо» Київ», який є членом УПЛ (члена УАФ), згідно ч.3 статті 6 Статуту ПФЛ.

Даний спір стосується комерційних прав (маркетингові права та медіа-права) на Змагання (спортивний захід у розумінні Закону «Про фізичну культуру та спорт») VBet Ліги сезону 2022/23 та застосування спортивних санкцій у формі позбавлення турнірних очок.

Беручи до уваги наведене та враховуючи суть спірних правовідносин, втручання держави у діяльністю найвищого органу управління громадської спілки шляхом здійснення судового контролю за прийнятими рішеннями, суперечить принципу самоврядності громадських організацій, закріпленому у статті 3 Закону України «Про громадські об`єднання», а тому, спір не може бути розглянутий у державному суді у порядку будь-якої юрисдикції.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 01.06.2022 у справі № 757/25820/20-ц.

Аналогічні за змістом правові висновки висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.03.2019 у справі № 826/4734/16 та Верховним Судом у постановах від 20.11.2019 у справі № 757/11542/17-ц, від 08.04.2021 у справі № 757/1148 7/17-ц.

Таким чином, спір між ТОВ «ФК «Динамо» Київ», учасником якого є позивач, не може бути розглянутий у державному суді у порядку будь-якої юрисдикції. За розгляд державним судом такого спору статутами міжнародних асоціацій (УЄФА та ФІФА) передбачені санкції до національної Федерації (держави), яка допустила такий розгляд.

Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Враховуючи, що дану справу не належить розглядати за правилами цивільного судочинства, тому суд доходить висновку, що провадження по вказаній справі необхідно закрити.

З урахуванням викладеного, керуючись ст. ст. 259-261 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Провадження у цивільній справі №757/24923/22-ц за позовом ОСОБА_1 до Громадської спілки «Українська асоціація футболу», Об`єднання професіональних футбольних клубів України «ПРЕМ`ЄР-ЛІГА», Товариства з обмеженою відповідальністю «УАФ МАРКЕТИНГ», Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРЕМ`ЄР-ЛІГА.», Компанії Eurasian Broadcasting Enterprise Limited про визнання недійсними договорів та інших актів - закрити.

Ухвала суду може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги, протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги ухвала суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Ю. Г. Головко