Рішення

від 28.02.2023 по справі 120/8099/22

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

28 лютого 2023 р. Справа № 120/8099/22

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Дончика В.В.,

за участю:

секретаря судового засідання: Бондаренко М.О.,

представника позивача: Майструка Є.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компо груп" до Вінницької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

в с т а н о в и в :

04.10.2022 року ТОВ "Компо груп" звернулось в суд з адміністративним позовом до Вінницької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначили, що 04.09.2017 року між позивачем та відповідачем укладено договір оренди земельної ділянки площею 1,2739 га, кадастровий №0510100000:01:048:0024, з цільовим призначенням: для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 13660672,84 грн.

10.06.2022 року листом Вінницької міської ради №01/00/010/125609 від 03.06.2022 року ТОВ "Компо груп" повідомлено, що рішенням Вінницької міської ради №501 від 25.06.2021 року затверджено технічну нормативну грошову оцінку земель в межах міста Вінниця, яка введена в дію з 01.01.2022 року.

Зі змісту рішення позивачем встановлено, що відповідач збільшив нормативну грошову оцінку земельної ділянки з 13660672, 84 грн. до 16502355,38 грн., що в свою чергу призводить до збільшення розміру орендної плати за земельну ділянку під нерухомим майном, що належить товариству.

На переконання позивача, оскаржуване рішення Вінницької міської ради є нормативно-правовим актом, який прийнятий з порушенням процедури прийняття регуляторного акту, відтак, є протиправним та підлягає скасуванню, у зв`язку з чим звернувся з цим позовом до суду.

Ухвалою суду від 10.10.2022 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

26.10.2022 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому останній заперечує щодо задоволення адміністративного позову. Зокрема вказав, що рішенням Вінницької міської ради №501 від 25.06.2021 року затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель в межах міста Вінниця, без встановлення цим рішенням базової вартості 1 кв. м. землі в грошовому еквіваленті та з визначенням про застосування нормативної грошової оцінки земель з 01.01.2022 року. Така технічна документація містить лише розрахунки (формули та коефіцієнти), які вподальшому будуть застосовуватись при розрахунках земельних платежів і лише після впровадження нормативної грошової оцінки земель в грошовому еквіваленті за 1 кв. м. виникне обов`язок землекористувачів вносити зміни до існуючих договорів. Відтак, в даному випадку відсутні підстави вважати, що рішення Вінницької міської ради №501 від 25.06.2021 року порушує права та інтереси позивача.

Крім цього вказав, що оскаржуване рішення не є регуляторним актом, в розумінні Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", оскільки в результаті його прийняття не зазнав змін жодний нормативно-правовий акт.

Враховуючи вищевикладене, просив у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Ухвалою суду від 31.10.2022 року вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 01.12.2022 року.

Цією ж ухвалою зобов`язано Вінницьку міську раду опублікувати оголошення про відкриття провадження в адміністративній справі №120/8099/22 у виданні, в якому оскаржуваний нормативно-правовий акт був або мав бути офіційно оприлюднений.

Ухвалою суду від 01.12.2022 року підготовче засідання у справі відкладено на 22.12.2022 року.

Ухвалою суду від 21.12.2022 року допущено участь представника позивача до участі в судовому засіданні, призначеному на 22.12.2022 року в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 22.12.2022 року, занесеною до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 24.01.2023 року.

Ухвалою суду від 24.01.2023 року допущено участь представника позивача до участі в судовому засіданні, призначеному на 24.01.2023 року в режимі відеоконференції.

24.01.2023 року справа знята з розгляду, у зв`язку з відсутністю електроенергії в приміщенні суду. Наступне судове засідання призначено на 07.02.2023 року.

07.02.2023 року справа знята з розгляду, у зв`язку з відсутністю електроенергії в приміщенні суду. Наступне судове засідання призначено на 23.02.2023 року.

23.02.2023 року справа знята з розгляду, у зв`язку з перебуванням головуючого судді на навчанні. Наступне судове засідання призначено на 28.02.2023 року.

Ухвалою суду від 27.02.2023 року допущено участь представника позивача до участі в судовому засіданні, призначеному на 28.02.2023 року в режимі відеоконференції.

В судовому засіданні 28.02.2023 року представник позивача позовні вимоги підтримав та просив задовольнити повністю з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, натомість подав клопотання про розгляд справи без його участі.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини.

04.09.2017 року між ТОВ "Компо груп" та Вінницькою міською радою укладено договір оренди земельної ділянки площею 1,2739 га, кадастровий №0510100000:01:048:0024, з цільовим призначенням: для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 13660672,84 грн.

Рішенням Вінницької міської ради №501 від 25.06.2021 року затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель в межах міста Вінниця, яка введена в дію з 01.01.2022 року.

На виконання вимог статті 21 Закону України "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування", пункт 4 вказаного рішення оприлюднений у засобах масової інформації - "Вінницькій газеті" №26 від 02.07.2021 року та на офіційному веб-сайті Вінницької міської ради.

10.06.2022 року листом Вінницької міської ради №01/00/010/125609 від 03.06.2022 року ТОВ "Компо груп" повідомлено, що рішенням Вінницької міської ради №501 від 25.06.2021 року затверджено технічну нормативну грошову оцінку земель в межах міста Вінниця, яка введена в дію з 01.01.2022 року.

На переконання позивача, оскаржуване рішення Вінницької міської ради є нормативно-правовим актом, який прийнятий з порушенням процедури прийняття регуляторного акту, відтак, є протиправним та підлягає скасуванню, у зв`язку з чим звернувся з цим позовом до суду.

Суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 78 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд звертає увагу, що ключовим питанням в межах даної адміністративної справи є віднесення рішення Вінницької міської ради №501 від 25.06.2021 року "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель в межах міста Вінниці" до регуляторного акту.

Статтею 1 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", який визначає правові та організаційні засади реалізації державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності, визначено, що регуляторний акт - це прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання; прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.

Тобто, регуляторний акт має свої власні визначальні характеристики, передбачені статтею 1 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", та лише за умови відповідності акту відповідного регуляторного органу вказаним вимогам він вважається регуляторним та до нього мають бути застосовані положення наведеного Закону.

До таких характеристик належить: - він має бути прийнятим уповноваженим регуляторним органом; - такий нормативно-правовий акт, або окремі його положення, мають бути спрямовані на правове регулювання господарських та адміністративних відносин; - встановлювати, змінювати чи скасовувати норми права; - застосовуватись неодноразово та щодо невизначеного кола осіб.

Отже, лише за сукупної наявності всіх зазначених характеристик, відповідний акт є регуляторним та при його прийнятті уповноважений регуляторний орган повинен дотримуватись процедури, що встановлена Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Судом встановлено, що оскаржуване рішення прийняте регуляторним органом - Вінницькою міською радою, та стосується невизначеного кола осіб (оскільки затверджує технічну документацію з нормативної грошової оцінки земельних ділянок), яким затверджена технічна документація з нормативної грошової оцінки земель міста Вінниця без встановлення цим рішенням базової вартості 1 кв. м. землі в грошовому еквіваленті та з визначенням про застосування нормативної грошової оцінки земель міста Вінниця з 01.01.2022 року.

Разом з тим, вказане рішення застосовується одноразово, оскільки вичерпується впровадженням рішення відповідної нормативної грошової оцінки з встановленням базової вартості 1 кв. м. землі в грошовому еквіваленті.

В даному випадку, оскаржуване рішення не встановлює, змінює чи скасовує норми права, так як в результаті його прийняття жодний нормативно-правовий акт не зазнав змін.

Відтак, відсутність повної сукупності ознак регуляторного акту, передбачених статтею 1 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", не відносить таке рішення до регуляторного акту, до якого мають бути застосовані вимоги Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", в частині обов`язкового оприлюднення проекту такого акту в друкованих засобах масової інформації з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань, та здійснення аналізу його регуляторного впливу тощо.

Крім цього, відповідно до Роз`яснень Державної регуляторної служби України від 07.03.2018 року "Щодо застосування органами місцевого самоврядування вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" при прийнятті рішень про затвердження нормативної грошової оцінки земель", яка роз`яснила що: "виходячи з положень Земельного та Податкового кодексів України, Законів України "Про оцінку земель", "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", "Про землеустрій" органи місцевого самоврядування виступають лише замовниками робіт з нормативної грошової оцінки земельних ділянок та на пленарних засіданнях лише затверджують технічну документацію з нормативної грошової оцінки землі, розроблену у відповідності до вимог чинного законодавства".

Тобто, Державна регуляторна служба України як орган, який контролює питання вказаного закону зазначив, що рішення органів місцевого самоврядування про затвердження нормативної грошової оцінки населеного пункту не є регуляторними актами в розумінні Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" за умови, якщо рішення про їх затвердження не містить інших правових норм, у тому числі, щодо встановлення базової вартості 1 кв. м. землі в грошовому еквіваленті, що не передбачено вимогами законодавства.

Відтак, суд констатує, що питання стосовно проведення нормативної грошової оцінки земельних ділянок міста Вінниця, уведення її в дію (впровадження) на території цієї адміністративно-територіальної одиниці та встановлення показника базової вартості 1 кв. м. землі остаточно не вирішено із прийняттям рішення Вінницької міської ради №501 від 25.06.2021 року "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель в межах міста Вінниці", адже вказаним рішенням не встановлено базової вартості 1 кв. м. землі в грошовому еквіваленті.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про відсутність підстав для віднесення оскаржуваного рішення Вінницької міської ради до актів регуляторного характеру, оскільки це рішення не наділено сукупністю усіх ознак, притаманних регуляторному акту, і передбачених Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Водночас, частина 2 статті 55 Конституції України гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Право на судовий захист закріплено й статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до частини 1 якої кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

За змістом Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року №18-рп/2004 поняття "порушене право", за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". У цьому ж Рішенні зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування в межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але й вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

При цьому, позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки позивача у сфері публічно-правових відносин.

З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.

Звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

До таких висновків щодо застосування норм права дійшов Верховний Суд у постанові від 22.08.2019 року у справі №288/1557/16-а.

Оскаржуване рішення Вінницької міської ради №501 від 25.06.2021 року "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель в межах міста Вінниці", за даних конкретних обставин справи, не мало впливу, в тому числі регуляторного, на правовідносини, у яких виник спір, не змінювало їх і не припиняло дію попередніх актів з цього питання, а відтак не могло порушувати прав позивача й не вимагало застосування спеціальних регуляторних процедур, передбачених Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Скасування ж оскаржуваного рішення у судовому порядку, у цьому конкретному випадку, не призведе до зміни обсягу прав та обов`язків позивача, не вплине на правову регламентацію спірних правовідносин, а отже не забезпечить ефективний захист його прав та інтересів. У такому випадку не буде досягнуто виконання завдання адміністративного судочинства.

Вказане узгоджується з висновками, викладеними Верховним Судом у постановах від 07.10.2021 року у справі №160/17179/20 та від 01.02.2022 року у справі №160/1936/21.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд при вирішенні даної справи, враховує висновок Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10.02.2010 року у справі "Серявін та інші проти України" , що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Враховуючи положення статті 139 КАС України, питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

в и р і ш и в :

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Дончик Віталій Володимирович