Ухвала

від 21.02.2023 по справі 336/652/18

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 21.02.2023 Справа № 336/652/18

ЗАПОРІЗЬКИЙ Апеляційний суд

Провадження №11-кп/807/430/23Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Єдиний унікальний №336/652/18Суддя-доповідач в 2-й інстанції ОСОБА_2 Категорія: ч.2 ст.364-1 КК України

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2023 року м.Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду у складі

головуючого ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

за участі секретаря ОСОБА_5

прокурора ОСОБА_6

представника потерпілого ОСОБА_7

захисника ОСОБА_8

обвинуваченого ОСОБА_9 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора (з доповненням) на вирок Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 01 липня 2022 року, яким

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Запоріжжя, зареєстрований і проживає у АДРЕСА_1 ,

визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.364-1 КК України та виправдано у зв`язку з відсутністю в його діях складу даного кримінального правопорушення,

ВСТАНОВИЛА

Відповідно до обвинувального акта, ОСОБА_9 обвинувачувався у тому, що він в період часу з 01 листопада 2016 року по 30 березня 2017 року, перебуваючи на посаді генерального директора товариства з обмеженою відповідальністю «УМВЕЛЬТ - Запоріжжя», будучи службовою особою, наділеною організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими повноваженнями, зловживаючи повноваженнями, діючи умисно, спільно з особою, відносно якої матеріали виділені в окреме кримінальне провадження, з корисливих мотивів, з метою одержання неправомірної вигоди для інших осіб, достовірно знаючи про відсутність у товариства з обмеженою відповідальністю «УМВЕЛЬТ - Запоріжжя» законних підстав на використання земельних ділянок, всупереч інтересам вищевказаного підприємства та всупереч вимогам ст.ст.116, 120, 125, 126, 206 Земельного кодексу України, ст.287 Податкового кодексу України, використовував шляхом здійснення господарської діяльності, пов`язаної зі збиранням безпечних відходів, відновленням відсортованих відходів, іншої діяльності щодо поводження з відходами, земельні ділянки, які на праві постійного користування належать Запорізькому комунальному автотранспортному підприємству 082801 «Комунсантрансекологія», а саме: земельну ділянку (кадастровий номер 2310100000:07:052:0016) площею 47, 0707 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення земельної ділянки для розташування полігону побутових відходів (державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ №121664 від 04.06.2007 року), а також земельну ділянку (кадастровий номер: 2310100000:07:075:0053) площею 3,3383 та, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 , цільове призначення - для розташування виробничої бази та стоянки сміттєвозів (державний акт на право постійного користування земельною ділянкою ЯЯ №12051 1 від 09.10.2007 року).

Таким чином ОСОБА_9 , діючи умисно, спільно з особою, щодо якої матеріали виділені в окреме провадження, з корисливих мотивів, з метою одержання неправомірної вигоди для інших осіб, зловживаючи повноваженнями, завдав Запорізькому комунальному автотранспортному підприємству 082801 «Комунсантрансекологія» матеріальну шкоду в розмірі 343 190 грн., що в двісті п`ятдесят і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян, що спричинило тяжкі наслідки.

Вказані дії обвинуваченого ОСОБА_9 прокурором були кваліфіковані за ч.2 ст.364-1 КК, як зловживання повноваженнями, тобто умисне, з метою одержання неправомірної вигоди для інших осіб використання всупереч інтересам юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми службовою особою такої юридичної особи своїх повноважень, якщо воно спричинило тяжкі наслідки інтересам юридичної особи.

Вироком суду ОСОБА_9 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.364-1 КК та виправдано у зв`язку з відсутністю в його діях складу даного кримінального правопорушення.

В апеляційній скарзі та доповненні до неї прокурор просила вирок скасувати та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_9 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.364-1 КК та призначити йому покарання у виді 3 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади чи займатися певною діяльністю в органах державної влади та місцевого самоврядування, які пов`язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями на строк 1 рік. На підставі ст.75 КК звільнити від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік та покладенням обов`язків, передбачених ст.76 КК.

Свої вимоги прокурор мотивувала тим, що під час судового розгляду суд поверхнево дослідив надані стороною обвинувачення докази, натомість взяв до уваги і розкрив покази лише тих свідків, які не спростовують доводи сторони захисту і самого суду, що суперечить засадам змагальності. Також суд послався на покази обвинуваченого, відповідно до яких він неодноразово звертався до директора комунального автотранспортного підприємства «Комунсантрансекологія» з проханням надати сприяння у вирішенні питання щодо оформлення за товариством речового права на земельні ділянки, проте жодних з цих звернень не було розглянуто. Між тим, жодної поштової кореспонденції та відповідей на звернення під час досудового розслідування не виявлено. Однак стороною захисту вже після відкриття матеріалів, якими володіли сторони, в суді надано поштову кореспонденцію разом з письмовими відповідями нібито про те, що ОСОБА_9 неодноразово звертався до органів місцевого самоврядування щодо оформлення права користування земельними ділянками. Між тим, з огляду на ч.1 ст.86 КПК, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Також суд належним чином не дослідив докази сторони обвинувачення та не надав їм належної оцінки, а взяв до уваги лише покази самого обвинуваченого та позицію захисту, що суперечить об`єктивності та неупередженості судового розгляду. Крім того, суд не взяв до уваги покази допитаних свідків, зокрема свідка ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 . Долучений стороною захисту витяг зі статуту, відповідно до якого ОСОБА_9 нібито мав зовсім інші повноваження, які нібито повністю не відповідають тому статуту, який долучив прокурор, не було відкрито стороні обвинувачення. Також суд в порушення вимог ст.374 КПК в резолютивній частині вироку не посилався на відповідні норми кримінального процесуального закону, що дає підстави вважати, що суд прийняв рішення щодо виправдання обвинуваченого лише за внутрішнім переконанням, а не на підставі дослідження і оцінки наданих доказів.

В запереченнях на апеляційну скаргу обвинувачений просив скаргу залишити без задоволення, а вирок суду залишити без змін як законний та обґрунтований.

Заслухавши доповідь судді, з`ясувавши позицію прокурора, яка повністю підтримала доводи та вимоги апеляційної скарги та наполягала на її задоволенні; представника потерпілого, обвинуваченого та його захисника, які заперечили проти скарги та просили вирок суду залишити без змін; перевіривши матеріали кримінального провадження і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як передбачено ст.370 КПК, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, визначених цим Кодексом, а обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

За ч.1 ст.92 КПК обов`язок доказування обставин, передбачених ст.91 зазначеного Кодексу, за винятком випадків, передбачених ч.2 цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та у визначених цим же Кодексом випадках на потерпілого.

Відповідно до ст.17 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватості особи поза розумним сумнівом.

Згідно з ч.1 ст.94 КПК суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, має оцінити кожний доказ із точки зору його належності, допустимості, достовірності, а сукупність забраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

За п.1 ч.3 ст.374 КПК мотивувальна частина виправдувального вироку має містити підстави для виправдання обвинуваченого та мотиви, виходячи з яких суд відкидає докази обвинувачення.

Колегія суддів вважає, що ухвалюючи виправдувальний вирок щодо ОСОБА_9 , суд першої інстанції дотримався зазначених вимог закону.

Так, частиною 2 ст.364-1 КК передбачено відповідальність за зловживання повноваженнями, тобто умисне, з метою одержання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб використання всупереч інтересам юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми службовою особою такої юридичної особи своїх повноважень, якщо це завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам або інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб, що спричинило тяжкі наслідки.

Об`єктивна сторона злочину, передбаченого ст.364-1 КК, характеризується: діянням, яке полягає у використанні особою своїх повноважень всупереч інтересам юридичної особи приватного права; наслідками у вигляді істотної шкоди охоронюваним законом правам або інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб; причинним зв`язком між діянням та наслідками.

Отже, обов`язковими ознаками діяння за ст.364-1 КК є: а) використання особою своїх повноважень; б) вчинення його всупереч інтересам юридичної особи приватного права.

Метою, яку переслідує особа, винна за ст.364-1 КК, є одержання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб.

Поняття неправомірної вигоди, яке наведено в примітці до ст.364-1 КК, характеризується в законі шляхом вказівки на: 1) перелік цінностей (благ), які є різновидами такої вигоди: грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи; 2) перелік можливих діянь із цими цінностями - їх обіцяють, пропонують, надають або одержують; 3) незаконність таких діянь - їх вчиняють без законних на те підстав; 4) відсутність належної грошової компенсації за зазначені цінності - їх обіцяють, пропонують, надають або одержують безоплатно чи за ціною, нижчою за мінімальну ринкову.

Відсутність хоча б одного з елементів як об`єктивної, так і суб`єктивної сторони виключає можливість кваліфікації діяння за вказаною частиною статті обвинувачення.

З матеріалів кримінального провадження встановлено, що за наслідками всебічного, повного й неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши надані стороною обвинувачення докази, районний суд дійшов висновку про відсутність в діях ОСОБА_9 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.364-1 КК.

При цьому, виправдовуючи ОСОБА_9 у пред`явленому йому обвинуваченні, суд першої інстанції правильно виходив з того, що прокурором в обвинувальному акті не було зазначено, якими конкретно повноваженнями зловживав ОСОБА_9 , в чому саме полягав його корисливий мотив та з чого він складався. Не було зазначено прокурором і те з чого конкретно складалася неправомірна вигода в розумінні примітки до ст.364-1 КК, яку мав на меті отримати ОСОБА_9 , і для кого саме така неправомірна вигода призначалась.

Прокурор також стверджував в обвинувальному акті про те, що інкриміновані ОСОБА_9 дії він вчиняв всупереч інтересам очолюваного ним товариства «Умвельт - Запоріжжя».

Разом з тим, суд першої інстанції на підставі дослідження наданих доказів, дійшов цілком обґрунтованого висновку про те, що використання зазначених в обвинувальному акті земельних ділянок для ведення господарської діяльності цілком відповідало як призначенню цих ділянок у відповідності до державних актів на право постійного користування земельною ділянкою (розташування полігону побутових відходів на підставі державного акту на право постійного користування земельною ділянкою за адресою: м.Запоріжжя, вул.Базова, 10-в, та розташування виробничої бази та стоянки сміттєвозів на підставі державного акту на право постійного користування земельною ділянкою за адресою: м.Запоріжжя, вул.Іванова, 99, так і предмету діяльності товариства, яким у відповідності до статуту є приймання, транспортування, оброблення, вторинна переробка та знищення будь-яких відходів.

Відтак твердження сторони обвинувачення про використання зазначених земельних ділянок всупереч інтересам ТОВ «Умвельт - Запоріжжя» не знайшло свого підтвердження.

Інкримінуючи ОСОБА_9 його обізнаність про відсутність правових підстав для використання товариством «Умвельт - Запоріжжя» земельних ділянок за адресами: м.Запоріжжя, вул.Базова, 10-в та м.Запоріжжя, вул.Іванова, 99, прокурор в обвинувальному акті не зазначив, які саме дії мав вчинити ОСОБА_9 задля отримання очолюваним ним підприємством документів на право використання земельних ділянок за вказаними адресами, які на праві постійного користування належать Запорізькому комунальному автотранспортному підприємству 082801 «Комунсантрансекологія».

Не спромігся прокурор зазначити такі дії ОСОБА_9 і під час апеляційного розгляду.

Більш того, орган досудового розслідування не прийняв до уваги, що ТОВ «Умвельт - Запоріжжя» об`єктивно не могло набути право користування земельними ділянками за зазначеними адресами без припинення Запорізьким комунальним автотранспортним підприємством 082801 «Комунсантрансекологія» права користування вказаними земельними ділянками у відповідності до положень ст.ст.141, 142 Земельного кодексу України.

Крім того, прокурор вважав, що ОСОБА_9 , вчиняючи інкриміновані йому дії, діяв всупереч вимогам ст.116 ЗК України.

Разом з тим, відповідно до змісту ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише післяприпинення прававласності чикористування ними в порядку, визначеному законом.

Проаналізувавши наведені норми закону суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що рішення про надання земельної ділянки приймається органом місцевого самоврядування, яким є Запорізька міська рада, у встановленому законом порядку, з урахуванням волевиявлення володільця земельних ділянок, а саме ЗКАП 082801 «Комунсантрансекологія», яке є одним з учасників ТОВ «Умвельт - Запоріжжя» і до якого рада директорів товариства в особі директора та генерального директора неодноразово зверталися з проханням ініціювати розв`язання питання про оформлення за товариством речового права на земельні ділянки.

При цьому ОСОБА_9 жодним чином не мав об`єктивної можливості впливати на землекористувача - ЗКАП 082801 «Комунсантрансекологія», щодо припинення ним права користування земельними ділянками, або на орган місцевого самоврядування Запорізьку міську раду щодо спонукання їх на вчинення дій, спрямованих на передачу даним товариством земельних ділянок за адресами: м.Запоріжжя, вул.Базова, 10-в та м.Запоріжжя, вул.Іванова, 99, у користування і оформлення речового права за ТОВ «Умвельт - Запоріжжя» при цьому попередньо припинити право користування ними ЗКАП 082801 «Комунсантрансекологія».

У зв`язку з чим прокурор як під час судового, так і під час апеляційного розгляду не спромігся зазначити алгоритм послідовних дій ОСОБА_9 , які ним потрібно було вчинити і не було вчинено, що зумовило відсутність юридично оформленого права користування земельними ділянками у очолюваного ним підприємства.

Крім того, судова колегія зазначає, що між директором ЗКАП 082801 «Комунсантрансекологія» ОСОБА_13 та директором ТОВ «Умвельт - Запоріжжя» ОСОБА_9 мали місце неприязні відносини, які зумовили звернення ОСОБА_13 до органу досудового розслідування із заявами про вчинення кримінального правопорушення пов`язаного з незаконним використанням земельних ділянок.

Такі обставини фактично унеможливлювали укладання між ЗКАП 082801 «Комунсантрансекологія» та ТОВ «Умвельт - Запоріжжя» будь-яких інших господарських договорів (угод), оформлення сервітутів, предметом яких могли б бути земельні ділянки, розташовані за адресами: АДРЕСА_2 та м.Запоріжжя, вул.Іванова, 99.

Обвинувачений ОСОБА_9 , не визнаючи свою винуватість у пред`явленому йому обвинуваченні, наголошував на тому, що з перших днів свого перебування на вказаній посаді він намагався вирішити питання щодо впорядкування землекористування, у зв`язку з чим неодноразово звертався до директора комунального автотранспортного підприємства «Комунсантрансекологія» з проханням надати сприяння у вирішенні питання щодо оформлення за товариством речового права на земельні ділянки, на яких розташована передана автотранспортним підприємством до статутного фонду «УМВЕЛЬТ-Запоріжжя» нерухомість та які використовувались товариством у своїй господарській діяльності. Жодне з цих звернень не розглянуто керівництвом «Комунсантрансекології». Численні звернення до управління земельних ресурсів Запорізької міської ради також увінчались відповідями про те, що вказане питання належить вирішувати лише у співпраці з керівництвом «Комунсантрансекології».

Проте такі твердження обвинуваченого не були спростовані стороною обвинувачення.

Допитаний судом першої інстанції свідок ОСОБА_13 , який на час подій, що є предметом розгляду у даному провадженні, обіймав посаду директора ЗКАП 082801 «Комунсантрансекологія», підтвердив, що питання про укладення договору суборенди чи оформлення правовідносин суб`єктів господарювання щодо використання землі в інший спосіб, він як директор ні ініціював.

Крім того, суд першої інстанції вірно зазначив у вироку про відсутність шкоди, яку нібито завдав своїми діями ОСОБА_9 ЗКАП 082801 «Комунсантрансекологія», оскільки зазначений прокурором в обвинувальному акті її розмір, складає суму сплаченого ЗКАП 082801 «Комунсантрансекологія» земельного податку за період з 01.11.2016 року по 30.03.2017 року, який дане підприємство повинно було сплачувати як землекористувач відповідно до Податкового кодексу України.

Разом з тим, сплата податків суб`єктом, який в силу положень Податкового кодексу України зобов`язаний це робити, не може бути визнано шкодою, яку нібито йому завдала третя особа. При цьому, зайво сплачених 343190 грн., які прокурор вважав завданою шкодою ЗКАП 082801 «Комунсантрансекологія», можливо було уникнути шляхом добровільної відмови даним підприємством від права користування земельними ділянками за адресами: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 в порядку ст.141 ЗК України, якими ЗКАП 082801 «Комунсантрансекологія» фактично припинило користування.

Більш того, представник потерпілого під час судового і апеляційного розгляду зазначив, що ЗКАП 082801 «Комунсантрансекологія» жодної шкоди від дій ОСОБА_9 не зазнало та майнових претензій до нього не має.

Отже зазначені обставини виключають й наявність таких елементів об`єктивної сторони передбаченого ч.2 ст.364-1 КК кримінального правопорушення як істотна шкода та тяжкі наслідки.

За наведених обставин колегія суддів погоджується з належно вмотивованими висновками суду про відсутність в діях обвинуваченого ОСОБА_9 складу інкримінованого йому кримінального правопорушення.

При цьому суд першої інстанції дотримався норм, установлених статтями 10, 22 КПК, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою в наданні доказів, дослідженні й доведенні їх переконливості перед судом.

Доводи апеляційної скарги прокурора про те, що суд першої інстанції не дав належної оцінки доказам обвинувачення, є неспроможними. Адже зі змісту мотивувальної частини вироку вбачається, що суд першої інстанції ретельно перевірив усі надані прокурором докази, на підставі яких ОСОБА_9 було пред`явлено обвинувачення, детально проаналізував їх та оцінив відповідно до вимог ст.94 КПК.

Надання стороною захисту під час судового розгляду поштової кореспонденції на підтвердження факту неодноразового звернення ОСОБА_9 до директора ЗКАП 082801 «Комунсантрансекологія» з проханням надати сприяння у вирішенні питання щодо оформлення за товариством речового права на земельні ділянки, не суперечить положенням ч.11 ст.290 КПК, відповідно до якої сторони кримінального провадження зобов`язані здійснювати відкриття одне одній додаткових матеріалів, отриманих до або під час судового розгляду. При цьому сторона обвинувачення мала можливість ознайомитися із наданими стороною захисту доказами та висловити свою позицію з приводу них.

Не є прийнятними і доводи прокурора про те, що висновок суду про виправдання обвинуваченого ОСОБА_9 базується виключно на його показах. Покази, надані обвинуваченим про його невинуватість, були перевірені судом із наведенням доказів, які підтверджують покази обвинуваченого. При цьому стороною обвинувачення покази обвинуваченого жодним чином не були спростовані.

Незазначення судом в резолютивній частині вироку норми кримінального процесуального закону, на підставі якої ОСОБА_9 було виправдано, не є істотним порушенням вимог процесуального закону і не може бути підставою для скасування судового рішення і тим більше виправдувального вироку. При цьому судом зазначено у вироку передбачену процесуальним законом підставу виправдання обвинуваченого відсутність в його діях складу кримінального правопорушення.

Що стосується тверджень прокурора про невзяття судом першої інстанції до уваги показів свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , то прокурор не зазначила, які конкретно обставини ці покази підтверджують та в якій частині, а також яким чином ці покази впливають на висновок суду про відсутність в діях обвинуваченого ОСОБА_9 складу кримінального правопорушення.

Відтак наведені в апеляційній скарзі прокурора мотиви незгоди з судовим рішенням не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не ставлять під сумнів їх законність і вмотивованість.

Що стосується клопотання прокурора про повторне дослідження доказів, то колегія суддів зазначає, що ч.3 ст.404 КПК визначено, що за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями. Тобто обов`язковою умовою для повторного дослідження судом апеляційної інстанції обставин, встановлених під час кримінального провадження, є неповнота їх дослідження або наявність певних порушень при їх дослідженні.

Разом з тим, прокурор не вказав на конкретні порушення, допущені районним судом при дослідженні окремих доказів чи на неповноту такого дослідження. При цьому незгода з оцінкою певних конкретних доказів не може свідчити про те, що їх було досліджено з порушенням вимог кримінального процесуального закону і не є підставою для їх повторного дослідження, а тому достатніх підстав, передбачених ст.404 КПК, для повторного дослідження доказів колегія суддів не встановила.

Отже, на переконання колегії суддів, вирок суду першої інстанції відповідає вимогам ст.ст.370, 373 і 374 КПК. Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовною підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, колегія суддів не встановила.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.407, 418, 419 КПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА

Апеляційну скаргу прокурора з доповненням залишити без задоволення.

Вирок Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 01 липня 2022 року щодо ОСОБА_9 в цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з часу її проголошення.

Головуючий суддяСуддяСуддяОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4