Постанова

від 03.03.2023 по справі 903/833/22

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2023 року Справа № 903/833/22

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Грязнов В.В.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь Агро" на рішення Господарського суду Волинської області від 29 листопада 2022 року у справі №903/833/22 (суддя Войціховський В.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮПІТЕР 9 АГРОСЕРСІВ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОЛИНЬ АГРО"

про стягнення 18 067 грн 96 коп.

Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до частин 2, 10 статті 270, частини 13 статті 8 та частини 3 статті 252 ГПК України.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Юпітер 9 Агросервіс" (надалі - Позивач) звернулося до Господарського суду Волинської області з позовом, у якому просило суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь Агро" (надалі - Відповідач) 12 878 грн 51 коп. заборгованості по оплаті товарно-матеріальних цінностей, 2 011 грн 16 коп. пені, 2 575 грн 70 коп. штрафу, 481 грн 92 коп. інфляційних втрат та 120 грн 67 коп. трьох відсотків річних.

В обґрунтування позову Позивач посилається на те, що на виконання умов договору поставки від 1 лютого 2021 року Позивачем у червні 2022 року згідно видаткової накладної №6889 від 17 червня 2022 року на суму 12 878 грн 51 коп., відпущено, а Відповідачем прийнято, товарів загальною вартістю 12 878 грн 51 коп.. Проте, Відповідач взяті на себе, згідно договору поставки запасних частин №ЗЧ/К 21-86 від 1 лютого 2021 року, зобов`язання в частині проведення з Позивачем розрахунків по оплаті поставленого товару (у порядку, строки та розмірах, визначених угодою) не виконав, їх вартість не оплатив у зв`язку з чим дане стало підставою для звернення до суду з позовом про примусове стягнення суми існуючої заборгованості із нарахованими сумами пені, річних та інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 21 листопада 2022 року позов задоволено частково. Стягнуто із Відповідача на користь Позивача 12 878 грн 51 коп. заборгованості, 201 грн 12 коп. пені, 257 грн 57 коп. штрафу, 481 грн 92 коп. суми інфляційних та 120 грн 67 коп. трьох відсотків річних. Також, судовим рішенням покладено на Відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 1240 грн 50 коп.. В задоволенні позовних вимог в частині стягнення 1 810 грн 04 коп пені та 2 318 грн. 13 коп. штрафу, відмовлено.

Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи укладення між сторонами Договір, відпуск Позивачем на виконання його умов Відповідачу товарів, їх отримання Відповідачем та не проведення при цьому всіх належних розрахунків і платежів, суд дійшов висновку про підставність пред`явленого Позивачем до Відповідача позову в частині стягнення заборгованості в розмірі 12 878 грн 51 коп..

Що ж стосується стягнення штрафних санкцій, то місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні вказав, що розглянувши позовні вимоги Позивача щодо стягнення з Відповідача 2 011 грн 16 коп. пені, перевіривши методику нарахування пені, встановлено, що вказану санкцію Позивачем нараховано з врахуванням умов укладеного між сторонами Договору в частині порядку та строків здійснення обов`язкових платежів, дати виникнення суми боргу. Також судом встановлено, що штраф в розмірі 2 575 грн 70 коп. визначений у відповідності до фактичних обставин справи, положень чинного законодавства та укладеного між сторонами Договору, а відтак підлягає до стягнення з Відповідача на користь Позивача в судовому порядку. Наведені Позивачем розрахунки суми пені та штрафу, а відтак і відповідні вимоги, судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні визнані арифметично вірними та обґрунтованими.

Аналізуючи матеріали справи, місцевий господарський суд прийшов до висновку, що враховуючи положення діючого законодавства, з огляду на всі фактичні обставини справи, враховуючи важливість збереження господарської діяльності Відповідача, приймаючи до уваги відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання Позивачу збитків саме в результаті порушення Відповідачем умов Договору, відсутність в діях Відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов`язання, повне визнання позову Відповідачем, період прострочення який є незначним, на підставі статті 233 ГК України, статті 551 ЦК України, є можливим зменшити розмір заявлених до стягнення сум пені та штрафу на 90% та стягнути з Відповідача на користь Позивача 201 грн 12 коп. пені, 257 грн 57 коп. штрафу. Відтак, в частині стягнення пені в розмірі 1 810 грн 04 коп. пені та 2 318 грн 13 коп. штрафу місцевим господарським судом відмовлено у зв`язку із зменшенням судом розміру пені та штрафу.

Щодо стягнення інфляційних та річних, то місцевий господарський суд зазначив, що розглянувши позовні вимоги в частині стягнення сум інфляційних та процентів річних, перевіривши методику та періоди їх нарахування, вважає, що останні підставні, відповідають фактичним обставинам справи, є арифметично вірними, а відтак підлягають до задоволення у визначених Позивачем розмірах.

Не погоджуючись з винесеним судом першої інстанції рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу (а.с. 88-89), в якій з підстав, висвітлених у ній, просить скасувати рішення Господарського суду Волинської області та прийняти нове, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог.

Зокрема, мотивуючи апеляційну скаргу, Відповідач звертає увагу апеляційного господарського суду на те, що відповідним нормативно-правовим актом - Постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2022 року № 187 - накладено мораторій (заборону) на виконання грошових та інших зобов`язань, кредиторами (стягувачами) за якими є російська федерація або особи, пов`язані з державою-агресором, відповідно, зважаючи на те, що Позивач підпадає під дію даної Постанови, строк виконання зобов`язання Відповідача в частині оплати товару за видатковою накладною №6889 від 17 червня 2022 року на суму 12 878 грн 51 коп., не настав, тобто зобов`язання зі сплати коштів не є простроченим, а відтак правові підстави для задоволення позову щодо стягнення заборгованості за договором поставки № №ЗЧ/К 21-86 відсутні.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 9 січня 2023 року по справі №903/833/22 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача та запропоновано Позивачу в строк протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали надати до відділу канцелярії та документообігу суду відзив на апеляційну скаргу з доказами його надсилання Відповідачу (а.с. 109).

Через систему «Електронний суд» надійшов відзив від Позивача, в котру Позивач просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. При цьому, Позивач вказав, що мораторій (заборона) не може бути застосований до: - громадян російської федерації, які мають один із наведених вище документів, які підтверджують проживання на території України на законних підставах; - юридичних осіб, створених та зареєстрованих відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником(акціонером) яких є виключно: - громадяни Російської Федерації, які мають один із наведених вище документів, які підтверджують проживання на території України на законних підставах; - громадяни України та громадяни російської федерації, які мають один із наведених вище документів, які підтверджують проживання на території України на законних підставах. Міністерство Юстиції України також зазначало, що враховуючи викладене, застосування встановленого Постановою мораторію (заборони) потребує з`ясування наявності або відсутності у відповідного громадянина російської федерації документів, які підтверджують його проживання на території України на законних підставах. Таким чином, зазначені Постановою №187 обмеження не поширюються на осіб, що проживають на території України на законних підставах, зокрема до осіб, які мають посвідку на проживання в Україні. Позивач при цьому вказав, що копії посвідок на проживання в Україні двох учасників Позивача надавались суду та долучаються до даного відзиву разом із їх довідками про місце реєстрації в Україні та довідками про присвоєння їм РНОКПП (є платниками податків в Україні з 2012 та 2013 року відповідно).

Через систему «Електронний суд» від Відповідача надійшла відповідь на відзив, в якій Відповідач зазначив, що після проведеного судового засідання, до даної відповіді представником Позивача було долучено копії (незавірені) посвідок на тимчасове проживання: № НОМЕР_1 від 22 грудня 2021 року, виданої на ім`я ОСОБА_1 ; № НОМЕР_2 від 22 квітня 2021 року, виданої на імя ОСОБА_2 . Відповідач вказав, що ретельне вивчення наданої Позивачем копії документа дає підстави піддати сумніву законність та дійсність посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_1 від 22 грудня 2021 року, виданої на ім`я ОСОБА_1 . Посвідка на тимчасове проживання № НОМЕР_1 від 22 грудня 2021 року, видана на ім`я ОСОБА_1 , видана на строк з 22 грудня 2021 року по 22 січня 2025 року, тобто на строк більше трьох років, що на переконання Відповідача, дає підстави вважати, що зазначена посвідка видана з порушенням вимог чинного законодавства і викликає сумніви в її дійсності.

Північно-західний апеляційний господарський суд констатує, що відповідно до частини 1 статті 270 ГПК України: у суду апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження, з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Згідно частини 2 статті 270 ГПК України: розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Частиною 3 статті 270 ГПК України передбачено, що розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

В силу дії частини 10 статті 270 ГПК України: апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову меншою ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно частини 13 статті 8 ГПК України: розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Разом з тим, суд констатує, що види справ, що не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження визначені в частині 4 статті 247 ГПК України.

Суд апеляційної інстанції констатує, що дана справа № 903/833/22 не підпадає під дані винятки.

Водночас, суд констатує, що згідно статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", з 1 січня 2023 року встановлено прожитковий мінімуму на одну працездатну особу в розмірі 2684 грн Відтак, максимальна ціна позову, що підлягає під дію частини 10 статті 270 ГПК України складає 268400 грн 00 коп. (що є більшою сумою, ніж сума позовних вимог в даній справі).

З огляду на вищевказане, колегія апеляційного господарського суду дослідивши матеріали справи на предмет їх підставності та предметності в розрізі вимог частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, ухвалила рішення здійснювати розгляд даної скарги без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, в такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно, ухвалою суду від 9 січня 2023 року повідомлено сторін про те, що розгляд справи №903/833/22 проводитися в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи, постанова по даній справі буде виготовлена до 13 березня 2022 року включно.

Відтак, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, суд прийшов до висновку, що апеляційну скаргу Відповідача слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

При цьому, суд апеляційної інстанції виходив з наступного.

Колегія суддів звертає увагу, що 1 лютого 2021 року між Позивачем та Відповідачем укладено договір поставки запасних частин №ЗЧ/К 21-86 (надалі - Договір; а.с 8-9).

Відповідно до умов пункту 1.1 Договору, Позивач зобов`язався поставити Відповідачу на умовах угоди запасні частини для сільськогосподарської техніки найменування, асортимент якої визначено у специфікації або видаткових накладних, а Відповідач, в свою чергу, прийняти та оплатити товар у строки та на умовах, викладених в Договорі.

Згідно пункту 1.2 Договору, найменування товару, асортимент, кількість, вартість, місце поставки, порядок і строки оплати товару, а також порядок поставки товару визначаються сторонами цим Договором та/або у видаткових накладних та/або специфікаціях, які є невід`ємними частинами цього Договору.

Відповідно до пунктів 2.1-2.2 Договору, умови Договору викладаються відповідно до Міжнародних правил тлумачення торгових термінів "Інкотермс 2010"; за цим Договором поставка товару здійснюється на умовах EXW (франко-склад) за адресою: постачальника, якщо інше не зазначено в специфікації підписаної уповноваженими представниками сторін.

Відповідач зобов`язався оплатити повну вартість товару на умовах та у передбачений даним Договором спосіб. Право власності на товар, а також усі ризики та витрати, пов`язані з товаром переходять до Відповідача в момент поставки (передачі) товару Відповідачу, що підтверджується датою підписання видаткової накладної. В разі якщо Відповідач, прийняв товар без заперечень та зауважень на складі Позивача, то такий товар вважається переданим у належній кількості, асортименті та якості. Якщо інше не передбачено відповідною специфікацією, строк поставки конкретної партії товару становить 5 (п`ять) днів. В разі несвоєчасного вивозу товару, Позивач не несе відповідальності за його наявність на складі, а терміни постачання товару можуть бути змінені Позивачем додатково. Позивач надає Відповідачу при кожній поставці товару наступні документи: видаткову накладну або товаро-транспортну накладну, копію сертифіката якості (за вимогою покупця). Відповідач зобов`язався надати Позивачу при прийманні товару наступні документи: оригінал довіреності, якою Відповідач уповноважує довірену особу на отримання товару. У разі ненадання зазначених документів Позивач має право відмовити у поставці (передачі) товару, а в даному випадку сторони досягли згоди вважати, що Відповідач порушив умови прийняття товару визначені даним Договором. В термін не пізніше п`яти днів з моменту поставки (передачі) товару. Відповідач зобов`язався повернути Позивачу один примірник належним чином оформленої видаткової накладної, що підтверджує надходження товару. Відповідач зобов`язався сплатити на користь Позивача штраф у розмірі п`ятсот гривень за кожен випадок прострочення строку повернення видаткової накладної. Моментом поставки вважається дата передачі товару Відповідачу зазначена у видатковій накладній. Позивач має одностороннє право призупинити поставку товару Відповідачу за цим Договором у разі наявності заборгованості Відповідача перед Позивачем за раніше поставлений товар.

Водночас, пунктами 6.3-6.4 Договору сторони визначили, що Відповідач зобов`язався здійснити повну оплату товару (партії товару) протягом строків визначених сторонами у цьому Договорі або специфікаціях. Позивач має право поставити товар (провести відвантаження товару) без отримання попередньої оплати, при цьому Відповідач зобов`язався здійснити оплату товару не пізніше десяти днів з дня його отримання на підставі видаткової накладної та/або рахунку-фактури (у випадку виставлення) з моменту переходу права власності на Товар з урахуванням положень пункту 6.3 Договору. Даний Договір є достатньою підставою для виконання Відповідачем фінансових зобов`язань на визначених Договором умовах та додатками до нього і без виставлення рахунку-фактури.

На виконання умов визначеного Договору Позивачем у червні 2022 року, згідно видаткової накладної №6889 від 17 червня 2022 року, відпущено, а Відповідачем прийнято, товарів загальною вартістю 12 878 грн 51 коп..

Видаткова накладна №6889 від 17 червня 2022 року на суму 12 878 грн 51 коп. на відпуск Позивачем товарів для Відповідача містить всі визначені чинним законодавством обов`язкові реквізити, в повному об`ємі відображає зміст та обсяг здійсненої сторонами на підставі останньої, згідно умов підписаного Договору поставки, господарської операції.

Крім того, відпуск Позивачем та отримання Відповідачем товарно-матеріальних цінностей підтверджується також долученою до матеріалів справи довіреністю №27 від 17 червня 2022 року, виписаною Відповідачем на ім`я головного інженера Морозюка А.П. для отримання зазначеною особою від Позивача запасних частин (а.с. 10).

Проте, як вказує Позивач, Відповідач взяті на себе згідно Договору зобов`язання в частині проведення з Позивачем розрахунків по оплаті поставленого товару (у порядку, строки та розмірах, визначених угодою) не виконав, їх вартість не оплатив у зв`язку з чим заборгував Позивачу 12 878 грн 51 коп..

Дане стало підставою для звернення Позивач до суду за захистом порушеного, на його думку, права з позовом до Відповідача про стягнення 12878 грн 51 коп. основної заборгованості за Договором, 2 011 грн 16 коп. пені, 2 575 грн 70 коп. штрафу, 481 грн 92 коп. суми інфляційних та 120 грн 67 коп. трьох відсотків річних.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як передбачено частиною першою статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

В силу дії частини першої статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Аналогічні положення містить частина перша статті 283 Господарського кодексу України.

Частиною третьою статті 285 Господарського кодексу України передбачено, що орендар зобов`язаний берегти орендоване майно відповідно до умов договору, запобігаючи його псуванню або пошкодженню, та своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Водночас, відповідно до частини четвертої статті 286 Господарського кодексу України строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Згідно із статтею 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності до статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно із статтею 526 Цивільного кодексу України, статтею 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтями 610, 612 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В силу дії статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази в сукупності з вищенаведеною нормативно-правовою базою законодавства України, колегія суду досліджує доводи та заперечення Відповідача, наведені в апеляційній скарзі щодо того, що Постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2022 № 187 - накладено мораторій (заборону) на виконання грошових та інших зобов`язань, кредиторами (стягувачами) за якими є російська федерація або особи, пов`язані з державою-агресором, а тому, зважаючи на засновників та керівників Позивача, які є громадянами російської федерації, строк виконання зобов`язання Відповідача в частині оплати товару за видатковою накладною №6889 від 17 червня 2022 року на суму 12 878 грн 51 коп., не настав, тобто зобов`язання зі сплати коштів не є простроченим, а відтак правові підстави для задоволення позову щодо стягнення заборгованості за Договором відсутні, і Відповідач не може вважатися боржником, що прострочив виконання зобов`язання в розумінні статті 612 Цивільного кодексу України.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 3 березня 2022 № 187, задля забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави України у зв`язку з військовою агресією російської федерації до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором, установлено мораторій (заборону) на: виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань, кредиторами (стягувачами) за якими є російська федерація або такі особи (особи, пов`язані з державою-агресором): громадяни російської федерації, крім тих, що проживають на території України на законних підставах; юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства російської федерації; юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є російська федерація, громадянин російської федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства російської федерації.

Водночас, відповідно до пункту 10.1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про виконавче провадження", до набрання чинності законом щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором, зупиняється вчинення виконавчих дій, забороняється заміна стягувачів у виконавчих діях, стягувачами за якими є російська федерація або такі особи: громадяни російської федерації; юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства російської федерації; юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства, відмінного від законодавства України, серед кінцевих бенефіціарних власників, членів або учасників (акціонерів) яких є російська федерація, громадянин російської федерації або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства російської федерації.

Зазначене обмеження не застосовується до громадян російської федерації, які проживають на території України на законних підставах, та юридичних осіб, створених та зареєстрованих відповідно до закону України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером) яких є виключно громадяни російської федерації, які проживають на території України на законних підставах, або виключно громадяни України та громадяни російської федерації, які проживають на території України на законних підставах.

В той же час, згідно інформаційного листа від 8 березня 2022 року №24560/8.1.3/10-22 "Стосовно винятків щодо застосування мораторію на виконання грошових зобов`язань, кредиторами за якими є особи, пов`язані з державою-агресором", Міністерством юстиції України, з метою формування єдиної практики застосування положень постанови Кабінету Міністрів України від 3 березня 2022 року №187 "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією російської федерації", було визначено, що Постановою (абзац п`ятий підпункту 1 пункту 1) встановлено кілька винятків щодо застосування мораторію (заборони). Так, відповідне обмеження не застосовується до: громадян російської федерації, які проживають на території України на законних підставах, юридичних осіб, створених та зареєстрованих відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером) яких є виключно громадяни російської федерації, які проживають на території України на законних підставах, юридичних осіб, створених та зареєстрованих відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером) яких є виключно громадяни України та громадяни російської федерації, які проживають на території України на законних підставах.

У світлі цього зауважено, що проживання на території України на законних підставах - це проживання в Україні іноземця чи особи без громадянства, які мають: у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про постійну чи тимчасову прописку на території України або зареєстрували на території України свій національний паспорт, або посвідку на постійне чи тимчасове проживання на території України, або військовий квиток, виданий іноземцю чи особі без громадянства, які в установленому порядку уклали контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України, або посвідчення біженця чи документ, що підтверджує надання притулку в Україні (стаття 1 Закону України "Про громадянство України"), а також констатовано, що вищенаведений мораторій (заборона) не може бути застосований до: громадян російської федерації, які мають один із наведених вище документів, які підтверджують проживання на території України на законних підставах; юридичних осіб, створених та зареєстрованих відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером) яких є виключно: громадяни російської федерації, які мають один із наведених вище документів, які підтверджують проживання на території України на законних підставах; громадяни України та громадяни російської федерації, які мають один із наведених вище документів, які підтверджують проживання на території України на законних підставах.

Відтак, застосування встановленого Постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2022 № 187 мораторію (заборони) потребує з`ясування наявності або відсутності у відповідного громадянина російської федерації документів, які підтверджують його проживання на території України на законних підставах.

Водночас, підсумовуючи усе вищеописане, колегія суддів звертає увагу, що в даному випадку мова йде саме про виконання у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань, адже відсутність чи наявність заборгованості встановлюється виключно за результатами дослідження певних доказів та обставин у справі, за наслідками чого й виноситься судове рішення, яким і встановлено відповідний розмір заборгованості.

При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що, а ні вищевказана Постанова, а ні інший нормативний акт чи Закон, не наділили суди правом відмовляти в задоволенні позовів таких осіб, чи зупиняти провадження у справі до відміни відповідної норми (Закону, Постанови чи іншого нормативного акту), що вказує на те, що таке невиконання може вчинятися виключно самими боржниками (полягає у не виконанні такого зобов`язання у добровільному порядку), та безпосередньо органами виконання судових рішень (відповідними відділами виконавчої служби) після набрання судовим рішенням, за участю відповідних осіб, законної сили на стадії примусового виконання рішення суду.

У відповідності до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Судове рішення за своєю суттю охороняє права, свободи та законні інтереси фізичних та юридичних осіб, а виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження, яким досягається кінцева мета правосуддя - захист інтересів фізичних та юридичних осіб і реальне поновлення їхніх порушених прав.

Відтак, вже на стадії виконання судового рішення, яким встановлено заборгованість у судовій справі відповідні визначені законодавством посадові особи повинні надавати правову оцінку обставинам, за котрих (як вказує Відповідач) Позивач підпадає під дію мораторію, запровадженого постановою Кабінету Міністрів України №187 від 3 березня 2022 року "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією російської федерації".

З огляду на вказане, що ж стосується доводів відповіді на відзив, стосовно обставин, видання посвідок, то враховуючи усе вищеописане, колегія суддів зауважує, що судом, на даній стадії розгляду справи та встановлення обставин існування заборгованості та підтвердження її розміру, та не потребується подання оцінки обставинам за котрих, на переконання Відповідача, Позивач підпадає під дію мораторію, запровадженого Постановою Кабінету Міністрів України №187 від 3 березня 2022 року "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією російської федерації", в тому числі й щодо постійного перебування, та документів на підтвердження законності такого перебування на певній території (адже, як вказано вище, суди не наділені правом відмовляти в задоволенні позову, визначених у Постанові осіб).

Як встановлено вище в даній постанові, відносини між Позивачем та Відповідачем носять договірний характер, укладений між сторонами Договір не був предметом судових розглядів, недійсним судом не визнавався, договірними сторонами розірваний чи змінений не був.

Згідно з положеннями статті 193 Господарського кодексу України, статтей 526, 527 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов`язання.

Водночас, пунктами 6.3 -6.4 Договору сторони визначили, що Відповідач зобов`язався здійснити повну оплату товару (партії товару) протягом строків визначених сторонами у цьому Договорі або специфікаціях.

Позивач має право поставити товар (провести відвантаження товару) без отримання попередньої оплати, при цьому Відповідач зобов`язався здійснити оплату товару не пізніше десяти днів з дня його отримання на підставі видаткової накладної та/або рахунку-фактури (у випадку виставлення) з моменту переходу права власності на Товар з урахуванням положень пункту 6.3 Договору. Даний договір є достатньою підставою для виконання Відповідачем фінансових зобов`язань на визначених Договором умовах та додатками до нього і без виставлення рахунку-фактури.

Відповідно до статтей 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після їх закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до частини 3 статті 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах несе власник або уповноважений орган, який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Видаткова накладна №6889 від 17 червня 2022 року на суму 12 878 грн 51 коп. на відпуск Відповідачу товарів містить всі визначені чинним законодавством обов`язкові реквізити, в повному об`ємі відображає зміст та обсяг здійсненої сторонами господарської операції на підставі Договору.

При цьому, сам Відповідач вказує на існування такої заборгованості, доводячи виключно те, що вказана заборгованість не може сплачуватися саме в силу дії Постановою Кабінету Міністрів України №187 від 3 березня 2022 року.

З огляду на усе вищеописане, враховуючи укладений між сторонами Договір, відпуск Позивачем на виконання умов Договору Відповідачу товарів, їх отримання Відповідачем (дана обставини підтверджується клопотанням про підтвердження заборгованості; а.с. 93) та не проведення при цьому всіх належних розрахунків і платежів, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про підставність пред`явленого Позивачем до Відповідача позову в частині стягнення заборгованості в розмірі 12 878 грн 51 коп.. А тому колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення 12878 грн 51 коп., є обґрунтованими та підставними, тому підлягають задоволенню.

Дане рішення в цій частині й було прийняте місцевим господарським судом.

Відповідно приймаючи таке рішенні Північно-західний апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду без змін, в частині стягнення заборгованості.

Що ж стосується позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача 2011 грн 16 коп., 2575 грн 70 коп. штрафу, то колегія суддів зауважує наступне.

Згідно із статтею 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

У відповідності до положень статей 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 7.2 Договору встановлено, що за порушення умов та строків оплати товару передбачених умовами Договору Відповідач за кожен день прострочення грошового зобов`язання зобов`язався сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого грошового зобов`язання. В разі, якщо прострочення триває понад тридцять календарних днів, з тридцять першого дня Відповідач зобов`язався сплатити додатково штраф у розмірі двадцяти відсотків від суми заборгованості. За кожний наступний день прострочення, починаючи з тридцять першого дня. Відповідач сплачує неустойку з розрахунку один відсоток від суми заборгованості.

На підставі пункту 7.2 Договору, враховуючи прострочення Відповідачем оплати коштів за отриманий товарі, Позивачем заявлено вимоги про стягнення з Відповідача 2 011 грн 16 коп. пені, нарахованої за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань за період з 28 червня 2022 року по 19 жовтня 2022 року та 2 575 грн 70 коп. штрафу, нарахованого за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань та прострочення оплати продукції понад 30 календарних днів.

Розглянувши позовні вимоги щодо стягнення пені, перевіривши методику нарахування пені, колегія суддів прийшла до висновку, що вказану санкцію Позивачем нараховано з врахуванням умов Договору в частині порядку та строків здійснення обов`язкових платежів, дати виникнення суми боргу, також встановлено, що штраф в розмірі 2 575 грн 70 коп. визначений у відповідності до фактичних обставин справи, положень чинного законодавства та укладеного між сторонами Договору. А тому колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення 2 011 грн 16 коп. пені, нарахованої за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань за період з 28 червня 2022 року по 19 жовтня 2022 року та 2 575 грн 70 коп. штрафу, є обґрунтованими та підставними, тому підлягають задоволенню.

Водночас, Відповідачем відповідно до положень законодавчих актів України реалізоване відповідне право та, шляхом подання клопотання від 21 листопада 2022 року (а.с. 93), подано заяву про зменшення розміру нарахованих до стягнення сум пені та штрафу посилаючись при цьому, зокрема, на те, що штрафні санкції, на думку Відповідача, є надмірно великими порівняно зі збитками кредитора.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною 3 статтею 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Разом з тим, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Відповідну правову позицію викладено і в Рішенні Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року №7-рп/2013.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 січня 2022 року в справі №910/488/21.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 3 липня 2019 року у справі №917/791/18, від 29 вересня 2020 року в справі №909/1240/19 (909/1076/19), від 24 грудня 2020 року в справі №914/1888/19, від 26 січня 2021 року в справі №916/880/20, від 26 січня 2021 року в справі №916/880/20.

При цьому, виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 березня 2021 року в справі №902/538/18.

Нормами законодавства України не визначено розмір, на який суд може зменшити неустойку, а тому при вирішенні цього питання суди мають забезпечувати дотримання балансу інтересів сторін у справі з урахуванням правового призначення неустойки, на що Верховний Суд неодноразово вказував.

Конституційний Суд України в рішенні від 11 липня 2014 року №7-рп/2013 у справі №1-12/2013 сформував правову позицію, що наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним із принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Неустойка спрямована на забезпечення компенсації майнових втрат постраждалої сторони. Для того, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було би передбачити.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 16 березня 2021 року по справі № 922/266/20.

Колегія суддів зауважує, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призвести до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18.

Враховуючи положення діючого законодавства, з огляду на всі фактичні обставини справи, враховуючи важливість збереження господарської діяльності сторін, приймаючи до уваги відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання Позивачу збитків саме в результаті порушення Відповідачем умов Договору, відсутність в діях Відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов`язання, повне визнання позову Відповідачем, період прострочення який є незначним, подання Відповідачем клопотання про зменшення штрафних санкцій, діючи в правовому полі статті 233 Господарського кодексу України, статті 551 Цивільного кодексу України, колегія суддів вважає за можливе зменшити розмір заявлених до стягнення сум пені та штрафу на 90% та стягнути з Відповідача на користь Позивача (штрафні санкції в розмірі 10 відсотків від заявленої суми) 201 грн 12 коп. пені, та 257 грн 57 коп. штрафу.

Відтак, в частині стягнення пені в розмірі 1 810 грн 04 коп. та 2 318 грн 13 коп. штрафу, Північно-західний апеляційний господарський суд відмовляє, у зв`язку із зменшенням розміру пені та штрафу.

Дане рішення в цій частині й було прийняте місцевим господарським судом.

Відповідно приймаючи таке рішенні Північно-західний апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду в цій частині без змін.

Що ж стосується позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача 481 грн 92 коп. інфляційних втрат та 120 грн 67 коп. трьох відсотків річних, то колегія суддів зауважує наступне.

У відповідності до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд відзначає, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з наданими розрахунками, Позивачем відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України нараховано Відповідачу 481 грн. 92 коп. інфляційних за період прострочки платежів з 28 червня 2022 року по 30 вересня 2022 року та 120 грн 67 коп. трьох відсотків річних за період 28 червня 2022 року по 19 жовтня 2022 року.

Розглянувши позовні вимоги в частині стягнення сум інфляційних та процентів річних, перевіривши методику та періоди їх нарахування, колегія суддів вважає, що дані позовні вимоги підставні, та такими, що відповідають фактичним обставинам справи, є арифметично вірними, а відтак підлягають до задоволення у визначених Позивачем розмірах.

Відповідне рішення прийнято і місцевим господарським судом в цій частині.

Відповідно приймаючи таке рішенні Північно-західний апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду в цій частині без змін.

Таким чином, колегія суддів вважає посилання Відповідача, викладені в апеляційній скарзі щодо судового рішення, безпідставними, документально необґрунтованими, та відхиляються з підстав, вказаних вище в даній постанові.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, відповідно, колегія суддів залишає судове рішення без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на Відповідача, згідно статті 129 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 269-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь Агро" на рішення Господарського суду Волинської області від 29 листопада 2022 року у справі №903/833/22 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Волинської області від 29 листопада 2022 року в справі №903/833/22 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Відповідно до частини 3 статті 287 ГПК України, дана справа не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.

5. Справу №903/833/22 повернути Господарському суду Волинської області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Грязнов В.В.