Рішення

від 14.02.2023 по справі 903/63/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14 лютого 2023 року Справа № 903/63/21

за позовом Заступника керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної адміністрації

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Кабінет Міністрів України, Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України»

до відповідачів:

1) Сереховичівської сільської ради,

2) Ковельської районної державної адміністрації,

3) Головного управління Держгеокадастру у Волинській області

про витребування земельної ділянки Суддя Шум М.С.

Секретар судового засідання Харкевич О.О.

За участю представників сторін:

від Волинської обласної прокуратури: Присяжнюк І.Б , прокурор

від позивача: Чемерис Т.О.,

від відповідача 1: Шиманський Р.Т.,

від відповідача 2: н/з,

від відповідача 3: Ковальчук О.В.,

від третьої особи на стороні позивача -Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України»: Багацький Є.Г.

від третьої особи на стороні позивача -Кабінету Міністрів України: Савчук Г.Р .

Встановив: заступник керівника Волинської обласної прокуратури звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Сереховичівської сільської ради, Старовижівської районної державної адміністрації, Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, в якому просить: витребувати у власність держави в особі Волинської обласної державної адміністрації з незаконного володіння Сереховичівської сільської ради земельну ділянку з кадастровим номером 0725086000:03:000:0016, площею 18,5818 га. та стягнути з відповідача - Сереховичівської сільської ради на користь Волинської обласної прокуратури судовий збір в сумі 2 481,00 грн.

Ухвалою суду від 16.12.2022 заяву заступника керівника обласної прокуратури від 13.12.2021 №15-2288вих-21 про забезпечення позову задоволено. Забезпечено позов у справі №903/63/21 шляхом: Заборони Сереховичівській сільській раді вчиняти дії щодо розгляду питань про надання дозволів на виготовлення та затвердження землевпорядної документації щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0725086000:03:000:0016 площею 18,5818 га, що розташована на території Сереховичівської сільської ради Ковельського району в тому числі заборонити вчиняти дії щодо поділу цієї земельної ділянки, приймати рішення про надання дозволу на виготовлення проектів поділу, інших документацій із землеустрою, їх затвердження та передання у власність чи користування або оренду, виставляти на земельні торги до набрання законної сили рішенням, яке буде ухвалено судом по суті розгляду позовної заяви; Заборонити будь-яким суб`єктам державної реєстрації (державним реєстраторам, нотаріусам усіх нотаріальних округів та іншим суб`єктам) проводити реєстраційні дії із земельною ділянкою з кадастровим номером 0725086000:03:000:0016 площею 18, 5818 га, що розташована на території Сереховичівської сільської ради Ковельського району до набрання законної сили рішення у даній справі.

Зупинено провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №359/3373/16-ц.

Ухвалою суду від 15.07.2022 провадження у справі №903/63/21 поновлено. Розгляд справи в підготовчому засіданні призначено на 09.08.2022 на 12:00 год.

Ухвалою суду від 09.08.2022 заяву Волинської обласної прокуратури про зміну предмету спору у справі задоволено.

Ухвалою суду від 09.08.2022 заяву Волинської обласної прокуратури про заміну позивача у справі його правонаступником задоволено. Замінено позивача: Кабінет Міністрів України (вул. Грушевського, 12/2, м. Київ, 01008) його правонаступником Волинською обласною державною адміністрацією (Київський майдан, 9, м. Луцьк, код ЄДРПОУ 13366926). Залучено до участі в справі, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Кабінет Міністрів України (вул. Грушевського, 12/2, м. Київ, 01008). Зобов`язано Волинську обласну прокуратуру направити на адресу Волинської обласної державної адміністрації (м. Луцьк, Київський майдан, 9) позовну заяву із доданими документами. Розгляд справи в підготовчому засіданні відкладено на "06" вересня 2022 р. на 11:50 год.

Головне управління Держгеокадастру у Волинській області листом від 22.08.2022 на адресу суду подало пояснення на заяву про зміну предмету позову, в задоволенні позовних вимог заступника керівника Волинської обласної прокуратури просить суд відмовити повністю.

Листом від 23.08.2022 на виконання вимог ухвали суду від 09.08.2022 прокурор надав докази надіслання позовної заяви з додатками на адресу Волинської обласної державної адміністрації.

05.09.2022 від Волинської обласної державної адміністрації на адресу суду надійшло клопотання про розгляд справи №903/63/21 за відсутності представника позивача. Позовні вимоги прокуратури підтримує повністю.

Ухвалою суду від 06.09.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті 27.09.2022.

18.10.2022 від представника Державного підприємства «Ковельське Лісове господарство» на адресу суду надійшли пояснення у справі, якими позовні вимоги заступника керівника Волинської обласної прокуратури підтримує повністю.

Ухвалою суду від 18.10.2022 замінено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Державне підприємство Старовижівське лісове господарство на його правонаступника Державне підприємство «Ковельське лісове господарство» (45000, Волинська обл., Ковельський р-н, місто Ковель, вул.Холмська, будинок 46, код ЄДРПОУ 00991539). Закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на "15" листопада 2022 р. на 11:30 год.

15.11.2022 від представника Державного підприємства «Ковельське Лісове господарство» на адресу суду надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копію "Викопіювання з плану лісонасаджень Буцинського лісництва. Квартал 1 виділа 16, 17,48,49, 50, 53, 54 (лісовпорядкування 2004р.).

Представник відповідача 1 - Сереховичівської сільської ради в судовому засіданні 25.11.2022 подав суду клопотання про долучення до матеріалів справи копію Державного Акта на право колективної власності на землю Серія ВЛ від 20.03.1997р.

Протокольною ухвалою суду від 15.11.2022 клопотання представника Державного підприємства «Ковельське Лісове господарство» та клопотання відповідача 1 прийнято та долучено до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 15.11.2022 розгляд справи відкладено на 06.12.2022 на 11:00 год.

В судовому засіданні 06.12.2022 представник відповідача 1 подав клопотання про прийняття до розгляду в якості письмових доказів копії наступних документів: Державний акт на право колективної власності на землю колективному сільськогосподарському підприємству ім. 17 вересня, що розміщене на території Синівської сільської ради Старовижівського району Волинської області; Державний акт на право постійного користування землею Буцинського лісництва Старовижівського держлісгоспу обласного виробничого лісогосподарського об`єднання "Волиньліс" на території Синівської сільської ради Старовижівського району Волинської області; викопіровка з планово - картографічних матеріалів щодо розташування спірної земельної ділянки.

Ухвалою суду від 06.12.2022 розгляд справи по суті відкладено на "17" січня 2023 р. на 11:00 год.

17.01.2023 прокурор на адресу суду подав клопотання у якому просить замінити третю особу на стороні позивача - Державне підприємство «Ковельське лісове господарство» на Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України».

Протокольною ухвалою від 17.01.2023 суд замінив третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача у справі №903/63/21 - Державне підприємство «Ковельське лісове господарство» (45000, Волинська обл., Ковельський р-н, місто Ковель, вул.Холмська, будинок 46, код ЄДРПОУ 00991539) на правонаступника - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» (вул. Руставелі Шота, 9А, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 44768034).

Ухвалою суду від 17.01.2023 розгляд справи по суті відкладено на 14.02.2023 на 12:30 год.

На виконання ухвали суду від 17.01.2023 прокурор листом від 13.02.2023 долучив до матеріалів справи докази про направлення позовної заяви з додатками на адресу ДСГП «Ліси України»

Присутній в судовому засіданні 14.02.2023 прокурор пред`явлені позовні вимоги підтримав, просив суд задоволити останні. З врахуванням загальної суми судового збору, сплаченого Волинською обласною прокуратурою при первинному зверненні до суду з позовом та з огляду на остаточний предмет спору, прокурором було заявлене клопотання про повернення Волинській обласній прокуратурі з Державного бюджету України 11 350,00 грн. надмірно сплаченої суми відповідних судових витрат та покладення на відповідача 1 обов`язку відшкодування прокуратурі судових витрат на сплачену суму судового збору 2 481,00 грн.

Представник Кабінету Міністрів України та представник Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному об`ємі та просили суд задоволити позов.

Представник відповідача - 1 в судовому засіданні позовні вимоги заперечив та просив відмовити у позові з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та письмових поясненнях.

Представник відповідача -3 в судовому засіданні 14.02.2023 просить відмовити у позові, у зв`язку з відсутністю заявленої до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області матеріально правової позовної вимоги.

Відповідач 2 в судове засідання 14.02.2023 уповноваженого представника не направив, додаткових пояснень, клопотань, заяв суду станом на день розгляду справи не надав.

Суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні рівні умови сторонам для представлення своєї правової позиції та надання доказів і вважає за можливе розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, а неявка представника позивача, відповідача -2 не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

встановив:

В силу ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч. 5 ст. 55 Конституції України).

Конституція України визначає Україну як правову державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty). Юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування.

За змістом п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції", кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У відповідності до ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України. кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції.

Таким чином, конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. Власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Згідно ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 ЗК України, до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства (ст. 57 ЗК України, ч. 1 ст. 17 Лісового кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 84 ЗК України, право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 1 ЛК України визначається, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

При цьому, статтею 5 ЛК України визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Статтею 7 ЛК України унормовано, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

Відповідно до ст. 8 ЛК України, у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Статтею 9 вказаного Кодексу визначається, що у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.

У комунальній власності можуть перебувати й інші ліси, набуті або віднесені до об`єктів комунальної власності в установленому законом порядку.

Право комунальної власності на ліси реалізується територіальними громадами безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування.

У відповідності до ст. 45 ЛК України, лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.

Згідно ст. 47 ЛК України, лісовпорядкування є обов`язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства.

Статтею 48 ЛК України унормовано, що у матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування. Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування. Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Облік лісів включає збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову ділянку за площею, кількісними та якісними показниками. Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування. Ведення обліку лісів забезпечується постійним підтриманням в актуалізованому стані характеристик кожної лісової ділянки, їх змін, спричинених господарською діяльністю, стихійним лихом або іншими причинами. Громадяни та юридичні особи мають право на отримання у встановленому законодавством порядку інформації про облік лісів. Порядок ведення обліку лісів встановлюється Кабінетом Міністрів України (стаття 54 ЛК України).

Пунктом 5 розділу VІІІ "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України, в редакції, чинній на момент прийняття спірних розпоряджень та наказу, визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу.

Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами.

Зокрема, за змістом п. 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР по лісовому господарству 11.12.1986р., плани лісонасаджень відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Отже, при вирішенні питання про перебування земельної лісової ділянки у користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення п. 5 розділу Прикінцеві положення ЛК України.

Відтак, на думку суду, письмовими доказами належності спірної земельної ділянки до земель лісового фонду є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постановах від 24.12.2014р. у справі №6-212цс14, від 25.01.2015р. у справі №6-224цс14, від 23.12.2015р. у справі №6-377цс15, а також позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 13.06.2018р. у справі №278/1735/15-ц, від 30.01.2018р. у справі №707/2192/15-ц, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018р. у справі №183/1617/16 та від 23.10.2019р. у справі №488/402/16-ц.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, розпорядженням Старовижівської районної державної адміністрації від 26.12.2013 № 318 «Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Старовижівського району» затверджено відповідні технічні документації із землеустрою щодо інвентаризації земель згідно з додатком.

Пунктом 20 додатку до переліку сільських та селищних рад на території яких затверджуються технічні документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення віднесено Синівську сільську раду та зазначено загальну площу земель 469,2537 га.

Серед вказаних земельних ділянок на території Смідинської сільської ради за межами населених пунктів проведено інвентаризацію земельної ділянки площею 18.5818 га з кадастровим номером 0725086000:03:000:0016.

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку земельна ділянка з кадастровим номером 0725086000:03:000:0016 зареєстрована у вказаному кадастрі 28.11.2013 із зазначенням її цільового призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та категорії земель землі сільськогосподарського призначення.

Розпорядженням першого заступника голови Старовижівської районної адміністрації від 26.10.2016 № 351 «Про внесення змін до розпорядження голови районної державної адміністрації від 26.12.2013 № 318» додаток до розпорядження голови районної державної адміністрації від 26.12.2013 № 318 «Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Старовижівського району» викладено у новій редакції, що додається. Додатком до розпорядження від 26.10.2016 № 351 визначено Перелік сільських та селищних рад на території яких затверджено технічні документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Старовижівського району. Пунктом 175 додатку до розпорядження від 26.10.2016 № 351 визначено цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 0725086000:03:000:0016 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Рішенням Сереховичівської сільської ради від 16.11.2017 №1/7 "Про початок реорганізації Солов`ївської сільської ради та Синівської сільської ради шляхом приєднання до Сереховичівської сільської ради" припинено Синівську сільську раду шляхом приєднання до Сереховичівської сільської ради, яка є правонаступником всього майна, прав та обов`язків Синівської сільської ради.

Згідно наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 21.12.2018 № 3-1358/15-18-СГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» передано Сереховичівській сільській раді у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 1091,1500 га, які розташовані за межами населених пунктів Сереховичівської, Синівської та Солов`ївської сільських рад Старовижівського району згідно акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність, що додається.

Відповідно до п. 56 додатку до згаданого акту приймання-передачі земельну ділянку площею 18,5818 га з кадастровим номером 0725086000:03:000:0016 передано у комунальну власність Сереховичівської сільської ради.

Рішенням Сереховичівської сільської ради від 12.02.2019 №12/26 передані Головного управління Держгеокадастру у Волинській області земельні ділянки загальною площею 1091,1500 га прийнято у комунальну власність сільської ради.

На підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 21.12.2018 № 3-1358/15-18-СГ державним реєстратором Центру надання адміністративних послуг Рожищенської районної державної адміністрації Семенюк Н.В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер:49048782 від 07.10.2019, відповідно до якого внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 0725086000:03:000:0016 із зазначенням форми власності комунальна та власника Сереховичівської сільської ради Старовижівського району Волинської області.

Згідно Плану лісонасаджень Буцинської лісництва державного підприємства «Старовижівське лісове господарство», який є складовою частиною Проекту організації та розвитку лісового господарства ДП «Старовижівське лісове господарство», земельна ділянка з кадастровим номером 0725086000:03:000:0016, належить до земель лісового фонду та з користування державного підприємства не вилучалась.

Базове лісовпорядкування проведено Українською лісовпорядною експедицією Українського лісовпорядного проектного виробничого об`єднання ВО «Укрдержліспроект» у 2012 році, за результатами якого було схвалено вищезазначений проект. ДП «Старовижівське ЛГ» земельні ділянки, що охоплені матеріалами лісовпорядкування, були передані згідно рішення Волинської обласної ради від 18.08.2000 № 13/2 та розпорядження цієї ж ради від 05.09.2000 № 100-р.

З листа ДП «Старовижівське лісове господарство» від 16.11.2020 № 01-7/292 судом вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 0725086000:03:000:0016, площею 18,5818 га, що розташована за межами населених пунктів Синівської сільської ради (Сереховичівська ОТГ) Старовижівського району повністю накладається на землі державного лісового фонду ДП «Старовижівське ЛГ» (квартал 48 виділи 24,6,7,24) Буцинського лісництва.

Інформація про накладення земельної ділянки з кадастровим номером 0725086000:03:000:0016 на земельні ділянки державного лісового фонду ДП «Старовижівське ЛГ» підтверджується також листом ВО «Укрдержліспроект» від 10.12.2020 № 433.

Згідно з інформації ДП «Старовижівське ЛГ» на основі матеріалів безперервного лісовпорядкування за 2017 рік Синівське лісництво було ліквідовано та приєднано до Буцинського. Квартал 11 Синівського лісництва ДП "Старовижівський лісгосп" є Кварталом 48 Буцинського лісництва ДП "Старовижівський лісове господарство"

З матеріалів справи судом вбачається, що Прокурор, вважаючи дії Старовижівської районної державної адміністрації правонаступником якої є Ковельська районна державна адміністрація та Головного управління Держгеокадастру у Волинській області спрямовані на вилучення земельних ділянок лісового фонду та зміну цільового призначення на землі сільськогосподарського призначення, звернувся з даним позовом до суду для повернення у власність держави в особі Волинської обласної державної адміністрації спірної земельної ділянки.

За змістом ч. ч. 1, 2, 6, 7 ст. 20 Земельного кодексу України вбачається, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Відповідно до ч. ч. 4, 8 ст. 122 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття спірних розпоряджень та наказу) центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин (Держгеокадастр України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15) та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно з ч. 9 ст. 149 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття спірних розпоряджень та наказу) Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб`єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв`язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», крім випадків, визначених частинами п`ятою восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

З огляду на наведені норми законодавства, вилучати земельні ділянки державної власності лісогосподарського призначення для нелісогосподарських потреб мав право виключно Кабінет Міністрів України.

З інформації Секретаріату Кабінету Міністрів України від 25.11.2020 №39262/0/2-20 вбачається, що Кабінету Міністрів України про факт зміни цільового призначення та передачу з державної власності у комунальну власність земельної ділянки, кадастровий номер 0725086000:03:000:0016 , що розташована за межами населених пунктів Сереховичівської сільської ради Старовижівського району Волинської області, стало відомо із запиту Волинської обласної прокуратури від 18.11.2020 № 15-2045вих-20.

На момент вилучення земель лісогосподарського призначення та зміни їх цільового призначення регулювалось ст. ст. 20, 122, 149, 150 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття спірних розпоряджень та наказу) була виключною компетенцією Кабінету Міністрів України.

Документи, на підставі яких головою Старовижівської районної державної адміністрації видавались спірні розпорядження, не містять рішень Кабінету Міністрів України. Такі ж документи відсутні й при прийнятті наказу Головним управлінням Держгеокадастру у Волинській області щодо передачі зазначеної земельної ділянки з державної власності у комунальну.Крім цього, враховуючи приписи ст. 17, ч. 1 ст. 20, ч. 5 ст. 122 та ч. 6 ст. 149 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття спірних розпоряджень та наказу), районні державні адміністрації не наділені повноваженнями щодо вилучення та зміни цільового призначення земель лісогосподарського призначення державної власності для нелісогосподарських потреб.

Прийняття розпоряджень Старовижівською районною державною адміністрацією від 26.12.2013 № 318 «Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Старовижівського району» в частині затвердження документації щодо спірної земельної ділянки та від 26.10.2016 № 351 «Про внесення змін до розпорядження голови районної державної адміністрації від 26.12.2013 № 318» в подальшому зумовило її незаконну передачу до земель комунальної власності на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 21.12.2018 №3-1358/15-18-СГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність».

Рішення уповноваженим органом держави на підставі ст. 149 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент їх прийняття) не приймались.

Відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.

Отже, розпорядження голови Старовижівської районної державної адміністрації, його першого заступника та наказ Головного управління Держгеокадастру у Волинській області прийняті з порушенням вимог 6. 14, 19 Конституції України, ст. ст. 3,15-2, 17, 20, 56, 57, 84, 122, 141, 142, 149 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент їх прийняття), ст. ст. 31, 33, 57 Лісового кодексу України.

Відповідно до ст. ст. 162, 163 Земельного кодексу України охорона земель - це система правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського і лісогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, продуктивності земель лісогосподарського призначення, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Завданням охорони земель є забезпечення збереження та відтворення земельних ресурсів, екологічної цінності природних і набутих якостей земель.

В порушення вимог законодавства щодо раціонального використання земель Старовижівська районна державна адміністрація змінила цільове призначення та вилучила землі лісогосподарського призначення за відсутності повноважень, визначених чинним законодавством, а в подальшому спірну земельну ділянку передано Головним управлінням Держгеокадастру у Волинській області до земель комунальної власності, без їх вилучення у постійного користувача.

Враховуючи викладене, розпорядження Старовижівської районної державної адміністрації від 26.12.2013 № 318 «Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Старовижівського району» в частині затвердження документації щодо спірної земельної ділянки, наказ Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 21.12.2018 №3-1358/15-18-СГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність», якими вказана земельна ділянка лісогосподарського призначення віднесена до земель сільськогосподарського призначення та передана до комунальної власності, є незаконними, тобто прийнятими всупереч вимог чинного законодавства.

За змістом ч. ч. 9, 10 ст. 79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те що власник, дотримуючись вимог статті 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не е ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (провадження № 14- 208цс18, пункти 85, 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74) та інших.

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру земельна ділянка, кадастровий номер 0725086000:03:000:0016, на час розгляду справи зареєстрована у земельному кадастрі на праві власності за Сереховичівською сільською радою .

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, відповідний запис формально наділяє відповідача певними юридичними правами щодо земельної ділянки і одночасно позбавляє відповідних прав законного власника - державу.

Відповідно до ч. 1 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав.

Отже, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для внесення відомостей про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав. З відображенням таких відомостей (записів) у Державному реєстрі прав рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпує свою дію. Вимога про скасування такого рішення після внесення на його підставі відповідних відомостей (записів) до Державного реєстру прав не відповідає належному способу захисту.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 100), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29).

Оскільки у Державному земельному кадастрі в порушення вимог чинного законодавства невірно зазначено категорію землі та її цільове призначення, що також стало однією з підстав для подальшої її передачі до земель комунальної власності, відновити становище, яке існувало до порушення, можливо лише в порядку ст. 16 Цивільного кодексу України, витребувавши зазначену земельну ділянку на користь її власника - Волинської обласної державної адміністрації.

У статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку. Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння).

Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181 цс-18, пункти 43, 89) і в подальшому системно впроваджені у практику Верховного Суду (див. ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.12.2019 у справі № 372/1684/14-ц).

Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19, пункт 6.30), від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18, пункт 4.17), від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13)). Наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право іпотеки чи іншого речового права створює презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації ( buchbesitz (нім. - книжкове володіння) постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20, пункт 70)).

Заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.

З огляду на викладене, володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння як складова права власності неправомірним (незаконним) бути не може. Право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна.

Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді й надалі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

У цій справі незаконні розпорядження та накази органів державної влади, а також державна реєстрація земельної ділянки у відповідних реєстрах, фактично стали інструментом, які обумовили формальне набуття Смідинською сільською радою права власності на спірну земельну ділянку. При цьому, їх визнання незаконними та скасування, як окремих позовних вимог, не є належним способом захисту.

Набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою в індикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункти 95-98), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (провадження № 14- 208цс18, пункти 85, 86, 115), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункти 63, 4) та інших.

Отже, належним відповідачем за позовом про витребування від (стягнення з) особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.

Враховуючи фактичні обставини, які склалися у цій справі, є належним способом захисту та підлягає до задоволення вимога прокурора про витребування у власність держави в особі Волинської обласної державної адміністрації з незаконного володіння Сереховичівської сільської ради земельну ділянку з кадастровим номером 0725086000:03:000:0016, площею 18,5818 га. є підставною та такою, що підлягає до задоволення.

За результатами розгляду спору та з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до висновку, що належить задоволити позов у частині вимог про витребування у власність держави в особі Волинської обласної державної адміністрації з незаконного володіння Сереховичівської сільської ради земельну ділянку з кадастровим номером 0725086000:03:000:0016, площею 18,5818 га. Провадження у справі №903/63/21 в частині позовних вимог до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області- слід закрити.

За визначених обставин в сукупності суд дійшов висновку, що відповідачами не спростовано доводів позовної заяви, хоч їм було створено усі можливості для надання заперечень та доказів в обґрунтування останніх, а судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве та вирішальне значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновків про наявність достатніх підстав для задоволення пред`явлених прокурором позовних вимог.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Здійснюючи розподіл судових витрат, а також враховуючи висловлене в судовому засіданні присутнім прокурором клопотання про повернення надмірно сплаченої суми судового збору, приймаючи до уваги висновки про підставність позову та доведення спору до суду з вини визначених відповідачів, суд вважає, що витрати Волинської обласної прокуратури, пов`язані із поданням позовної заяви до суду та розглядом справи в суді (сплата судового збору на суму 2 270,00 грн.), слід відшкодувати останній у відповідності до ст. 129 ГПК України за рахунок Сереховичівської сільської ради,.

При цьому надмірно сплачена сума судового збору 11 350,00грн. підлягає поверненню Волинській обласній прокуратурі з Державного бюджету України відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір".

Разом з цим, у зв`язку із задоволенням позову на підставі ст. 129 ГПК України на відповідача слід покласти судові витрати у справі, пов`язані з оплатою судового збору, в розмірі 2 270,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. 7 Закону України "Про судовий збір", ст.ст. 13, 14, 73, 74, 75, 76-80, 123, 129, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Витребувати у власність держави в особі Волинської обласної державної адміністрації (43027, м. Луцьк, Київський майдан, 9, код ЄДРПОУ 13366926) з незаконного володіння Сереховичівської сільської ради (44442, вул. Центральна, 26, с. Сереховичі, Старовижівський район, Волинська область, код ЄДРПОУ 04332851) земельну ділянку з кадастровим номером 0725086000:03:000:0016, площею 18,5818 га.

3. Стягнути із Сереховичівської сільської ради (44442, вул. Центральна, 26, с. Сереховичі, Старовижівський район, Волинська область, код ЄДРПОУ 04332851) на користь Волинської обласної прокуратури (вул. Винниченка, 15, м. Луцьк, 43025, код ЄДРПОУ 02909915) 2270,00 грн. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору

4. Провадження у справі №903/63/21 в частині позовних вимог до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області- закрити.

5. Головному управлінню державної казначейської служби України у Волинській області повернути Волинській обласній прокуратурі (м. Луцьк, вул. Винниченка, 15, код ЄДРПОУ 02909915) з Державного бюджету України судовий збір в загальному розмірі 11 350,00 грн., сплачений при поданні позовної заяви до Господарського суду Волинської області згідно платіжного доручення №38 від 25.01.2021р. відповідно до ст. 7 Закону України "Про судовий збір".

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги це рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст рішення складено

24.02.2023

СуддяМ. С. Шум