Рішення

від 02.03.2023 по справі 910/8161/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.03.2023Справа № 910/8161/22Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ТИПОГРАФІЯ "ПАРУС"

до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "КОМФОРТ ХОУМ"

про стягнення 449 716,13 грн.

без виклику учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ТИПОГРАФІЯ "ПАРУС" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "КОМФОРТ ХОУМ" про стягнення 449 716,13 грн., з яких: основний борг у розмірі 270 351,64 грн., пеня у розмірі 54 614,22 грн., 5% штрафу у розмірі 33 839,54 грн., 3% річних у розмірі 10 132,16 грн., інфляційні втрати у розмірі 80 778,57 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором поставки № 1/17-01 від 17.01.2019 в частині повного та своєчасного здійснення розрахунків за поставлену продукцію.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.09.2022 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків у десять днів з дня вручення цієї ухвали.

Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України, питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.11.2022 (після усунення недоліків позовної заяви) відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку (за правилами) спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Крім того, ухвалою було встановлено строк відповідачу, який становить 15 днів з дня вручення вказаної ухвали, для подачі до суду обґрунтованого письмового відзиву на позовну заяву, а також усіх письмових та електронних доказів, що підтверджують заперечення проти позову.

22.12.2022 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, до якого відповідач додав докази часткового погашення заборгованості на суму 260 000,00 грн. та просив закрити провадження у справі в цій частині. Також заперечував позовні вимоги щодо стягнення штрафних санкцій та фінансової відповідальності, вказуючи на хибність та помилковість здійснених позивачем розрахунків.

23.12.2022 від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, до якого стороною додано платіжне доручення № 290 від 19.12.2022 про сплату ще 10 351,64 грн.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

17.01.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТИПОГРАФІЯ "ПАРУС" (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "КОМФОРТ ХОУМ" (покупець, відповідач) був укладений договір поставки № 1/17-01 (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується у встановлені терміни виготовити та передати у власність покупця продукцію, а покупець зобов`язується своєчасно прийняти та сплатити продукцію в порядку та на умовах, визначених цим Договором.

Згідно з пунктом 1.2. Договору найменування продукції: плівка поліетиленова та матеріали пакувальні в асортименті.

Асортимент продукції визначається в специфікації та/або видатковій накладній, які є невід`ємною частиною Договору (п.1.3. Договору).

Пунктом 3.2. Договору встановлено, що днем поставки продукції вважається дата, зазначена у видатковій накладній на поставку цієї Продукції.

Ціни на продукції визначаються в специфікації та/або видатковій накладній в національній валюті України - гривні. Ціна продукції включає в себе вартість пакування, маркування та доставки (п.4.1. Договору).

Згідно з умовами пунктів 5.1.,5.2. Договору всі розрахунки за Договором здійснюються виключно в національній валюті України - гривні в безготівковій формі на розрахунковий рахунок постачальника протягом 30 календарних днів із дня поставки продукції, в порядку визначеному пунктами 5.2.-5.3. цього Договору.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, що, за доводами позивача, відповідач лише частково виконав грошові зобов`язання з повної та своєчасної оплати отриманої за Договором продукції, внаслідок чого виникла заборгованість, на яку також нараховані штрафні санкції та фінансова відповідальність.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Судом встановлено, що внаслідок укладення договору між сторонами правочину склалися господарські правовідносини, а також, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 4 ст. 263 Господарського кодексу України господарсько-торговельною є діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання у сфері товарного обігу, спрямована на реалізацію продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання, а також допоміжна діяльність, яка забезпечує їх реалізацію шляхом надання відповідних послуг. Господарсько-торговельна діяльність опосередковується, зокрема, господарськими договорами купівлі-продажу.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України).

Частиною 1 ст. 202 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до п. 11.8. Договору, Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2020 (включно), а в частині невиконаних зобов`язань - до повного їх виконання.

Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що на виконання умов укладеного Договору, позивачем у період з вересня 2021 року по травень 2022 року було поставлено, а відповідачем прийнято продукцію, згідно з наступними видатковими накладними: №879 від 30.09.2021 на суму 415 940,30 грн., №1076 від 23.11.2021 на суму 45 303,83 грн., №1090 від 26.11.2021 на суму 215 546,66 грн., №367 від 25.05.2022 на суму 155 533,04 грн., №368 від 25.05.2022 на суму 156 531,14 грн., №369 від 25.05.2022 на суму 176 973,41 грн. Загальна сума переданої позивача та прийнятої відповідачем продукції склала 1 165 828,38 грн.

Видаткові накладні (копії яких наявні в матеріалах справи) підписані повноважними представниками сторін без заперечень та зауважень, зокрема, щодо кількості якості товару, а також строків поставки продукції. Крім того, зазначені видаткові накладні містять посилання саме на реквізити укладеного між сторонами договору.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується та відповідачем не спростовано, що на виконання умов Договору позивачем було поставлено товар згідно з вищезазначеними видатковими накладними. При цьому, зважаючи на умови Договору в частині порядку здійснення розрахунків, суд дійшов висновку про те, що обов`язок покупця з оплати отриманого ним товару по кожній окремій видатковій накладній є таким, що настав.

Разом з цим, платіжними дорученнями, копії яких наявні у матеріалах справи, підтверджується факт оплати продукції лише на суму 895 476,74 грн. Таким чином, позивач наголошує на тому, що відповідач лише часткового здійснив оплату отриманої продукції, внаслідок чого станом на момент звернення до суду заборгованість покупця у зв`язку з неповною оплатою отриманого товару склала 270 351,64 грн.

У свою чергу, до поданого відзиву відповідач надав докази часткової оплати спірної заборгованості.

Так, судом встановлено, що серед поданих відповідачем до відзиву доказів наявна платіжна інструкція № 1233799277 від 19.08.2022 про оплату покупцем 5 000,00 грн. за отриману продукцію.

Суд зауважує, що оскільки позивач звернувся до суду з цією позовною заявою 22.08.2022, тоді як часткова оплата боргу на суму 5 000,00 грн. відбулася ще до моменту звернення (а саме, 19.08.2022), отже, позовні вимоги про стягнення 5 000,00 грн. основного боргу є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Таким чином, станом на момент звернення позивача з позовом до суду сума основного боргу відповідача, оплата якої не була підтверджена належними й допустимими доказами, складала 265 351,64 грн.

Разом із цим, судом встановлено, що після звернення позивача з цим позовом до суду, у період з 02.09.2022 по 19.12.2022 відповідач здійснив повну оплату заборгованості на суму 265 351,64 грн., що підтверджується доказами, доданими до відзиву та поданими разом з клопотанням про долучення доказів до матеріалів справи.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Суд зазначає, що господарський суд закриває провадження у справі, у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

За таких обставин, враховуючи сплату відповідачем грошових коштів у розмірі 265 351,64 грн. в якості погашення спірної заборгованості після звернення позивача з позовом до суду, що підтверджується належними доказами, наявними у матеріалах справи, суд дійшов висновку щодо закриття провадження у справі № 910/8161/22 в частині стягнення з відповідача на користь позивача вищезазначеної суми основного боргу, у зв`язку з відсутністю предмета спору між сторонами.

Щодо вимоги позивача про стягнення пені та штрафу за порушення відповідачем строків оплати товару, суд зазначає наступне.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з приписами статей 662, 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу; продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 9.3. Договору передбачено, що за порушення термінів оплати продукції покупець сплачує постачальнику пеню від суми невиконаних грошових зобов`язань в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період порушення, за кожен день прострочення, до моменту повного погашення заборгованості, що не звільняє його від виконання зобов`язань за Договором.

Згідно з пунктом 9.4. Договору у разі прострочення строків оплати продукції більше ніж на 10 днів покупець сплачує постачальнику штраф у розмір 5% від суми накладної, по якій виникла заборгованість.

Судом приймаються обґрунтовані заперечення відповідача в частині того, що згідно з умовами п. 5.1. Договору сторони домовилися про відтермінування платежу на 30 банківських днів із дня поставки продукції, тоді як позивач безпідставно послався на 30 календарних днів, некоректно здійснивши виконання розрахунків у цій частині. Крім того, при здійсненні розрахунку позивачем також не було враховано, що за загальним правилом день фактичної оплати не включається у період часу, за який здійснюється стягнення штрафних та фінансових санкцій.

Також правомірними є доводи відповідача про те, що відповідно до п. 4.2. Договору у разі сплати покупцем за поставлені партії продукції неповної суми, погашення боргу в першу чергу зараховується за попередні поставлені партії продукції постачальника.

У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені за спірний період, суд встановив наявність у ньому некоректно визначених періодів нарахування та частково помилкових розмірів заборгованості, за якими відбувалося таке нарахування. Здійснивши перерахунок пені згідно з умовами укладеного правочину, суд дійшов висновку, що арифметично правильною, обґрунтованою та нарахованою з дотриманням вимог чинного законодавства України, є сума пені у розмірі 41 016,21 грн., через що вимога про стягнення з відповідача пені підлягає частковому задоволенню.

Здійснивши перевірку заявленого до стягнення з відповідача штрафу, розрахованого на підставі пункту 9.4. Договору на суму 33 839,54 грн., суд дійшов висновку, що розрахунок є обґрунтованим, арифметично вірним та таким, що не суперечить нормам чинного законодавства, у зв`язку з чим вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд враховує наступне.

Як унормовано приписами статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник , який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому слід зауважити, що у випадках порушення грошового зобов`язання суд не має правових підстав приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов`язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань, а не штрафною санкцією.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат у межах правомірного періоду нарахування та з урахуванням коректних розмірів простроченої заборгованості у кожен окремий період, суд дійшов висновку про те, що обґрунтованою та арифметично вірною є сума 3% річних у розмірі 9 661,85 грн., а також сума інфляційних втрат у розмірі 77 424,81 грн., а тому заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача вказаних сум.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищезазначене в сукупності, зважаючи на встановлені судом фактичні обставини, господарський суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, внаслідок чого стягненню з відповідача на користь позивача підлягають: пеня у розмірі 41 016,21 грн., штраф у розмірі 33 839,54 грн., інфляційні втрати у розмірі 77 424,81 грн. 3% річних у розмірі 9 661,85 грн. В іншій частині позовні вимоги про стягнення штрафних санкцій та фінансової відповідальності, а також щодо стягнення 5 000,00 грн. основного боргу задоволенню не підлягають. Водночас провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 265 351,64 грн. підлягає закриттю на підставі пункту 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України через відсутність предмета спору.

У відповідності до ч. 2 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно з ч. 4 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Положеннями частини 2 статті 130 ГПК України та частини 3 статті 7 Закону України «Про судовий збір» визначено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Враховуючи факт закриття провадження у цій справі в частині стягнення 265 351,64 грн., поверненню позивачеві підлягає 50 відсотків судового збору на суму 1 990,14 грн.

В іншій частині судовий збір покладається на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам в порядку ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження у справі № 910/8161/22 в частині позовних вимог про стягнення суми основного боргу в розмірі 265 351,64 грн.

2. Позовні вимоги задовольнити частково.

3. Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОМФОРТ ХОУМ» (Україна, 03028, місто Київ, ПРОСПЕКТ НАУКИ, будинок 3; ідентифікаційний код: 39182454) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ТИПОГРАФІЯ «ПАРУС» (Україна, 03190, місто Київ, ВУЛИЦЯ ЩЕРБАКОВА, будинок 4; ідентифікаційний код: 40311998) пеню у розмірі 41 016,21 грн., штраф у розмірі 33 839,54 грн., інфляційні втрати у розмірі 77 424,81 грн. 3% річних у розмірі 9 661,85 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 4 419,27 грн.

4. В іншій частині у задоволенні позову - відмовити.

5. Повернути ТОВАРИСТВУ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ТИПОГРАФІЯ «ПАРУС» (Україна, 03190, місто Київ, ВУЛИЦЯ ЩЕРБАКОВА, будинок 4; ідентифікаційний код: 40311998) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 990,14 грн. (одна тисяча дев`ятсот дев`яносто) грн. 14 коп., сплачений відповідно до платіжного доручення № 1706 від 08.08.2022, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи № 910/8161/22.

6. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 02.03.2023.

Суддя І.В. Приходько