Постанова

від 01.03.2023 по справі 279/3478/22

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №279/3478/22 Головуючий у 1-й інст. Шульга О.М.

Категорія 16 Доповідач Миніч Т. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2023 року Житомирський апеляційний суд в складі:

головуючого - судді: Миніч Т.І.

суддів: Павицької Т.М.,

Трояновської Г.С.

секретаря

судового засідання Кузьменко А.О.

з участю позивача

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 06 жовтня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Шульги О.М.

у цивільній справі №279/3478/22 за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Коростенське лісомисливське господарство», Коростенської районної державної адміністрації, третя особа: Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області в особі відділу у Коростенському району, про захист права власності на земельну ділянку, -

в с т а н о в и в:

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом. Просила визнати недійсним та скасувати рішення Коростенської районної державної адміністрації від 25.11.2005 року №500 та державний акт від 13.11.2006 року серії ЯЯ №075679, якими передано у власність Державному підприємству «Коростенське лісомисливське господарство» земельну ділянку загальною площею 662.2507 га., кадастровий номер 1822383200:01:000:0001 в частині земельної ділянки площею 0.60 га., яка фактично розташована в АДРЕСА_1 , та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки у вказаному розмірі.

В обґрунтування поданого позову зазначала, що між нею та відповідачами у справі в особі Коростенської Районної державної адміністрації та Житомирського обласного управління лісового господарства ДП «Коростенське лісомисливське господарство» виник спір щодо володіння та користування земельною ділянкою розміром 0.60 га., що розташована в АДРЕСА_1 , яка була виділена для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства за вказаною адресою.

Спочатку спірна земельна ділянка згідно рішення №29 Мединівської сільської Ради Коростенського району Житомирської обл. від 08.12.1993 року була передана у приватну власність ОСОБА_2 .

08.12.1998 року державним нотаріусом Коростенської районної державної нотаріальної контори видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, відповідно до якого спадкоємець ОСОБА_3 набув право власності на приватизовану земельну ділянку померлої ОСОБА_2 площею 0.60 га., що знаходиться в АДРЕСА_1 .

Згодом, після смерті ОСОБА_3 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , вже вона прийняла спадщину у вигляді житлового будинку АДРЕСА_1 06.09.2005 року. 23.12.2016 року вона отримала свідоцтво про право на спадщину за законом, відповідно до якого набула право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .

24.12.2016 року вона зареєструвала своє право власності на вказаний житловий будинок згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, номер витягу 76863864.

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 11 лютого 2019 року у справі № 279/5927/18 за нею визнано право власності на земельну ділянку загальною площею 0.60 га., яка розташована по АДРЕСА_1 з цільовим призначення - для ведення особистого підсобного господарства, що залишилась після смерті рідного брата ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

25.03.2019 року вона замовила виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі за вказаною вище адресою.

Підрядчиком були виконані певні технічні види робіт, але згідно рішення №РВ-1801024452019 від 27.08.2019 року державним кадастровим реєстратором відділу у Коростенському районі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області їй відмовлено у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру з підстав того, що існує перетин ділянки, яку передбачається зареєструвати в Державному земельному кадастрі, з ділянкою 1822383200:01:000:0001. При цьому площа перетину співпадає на 100%.

Як було з`ясовано, земельна ділянка, що розташована за адресою розташування житлового будинку: АДРЕСА_1 та була виділена для обслуговування житлового будинку і ведення особистого сільськогосподарського господарства, була передана у власність Житомирського обласного управління лісового господарства ДГ1 «Коростенське лісомисливське господарство».

Спірна земельна ділянка була передана відповідачеві на підставі рішення Коростенської районної державної адміністрації від 25.11.2005 року №500 та відповідно до Державного акту від 13.11.2006 року серії ЯЯ №075679 13.11.2006 року зареєстрована за відповідачем.

Вважає, що спірна земельна ділянка передана відповідачеві у власність у незаконний спосіб.

Під час оформлення Коростенською РДА та ДП «Коростенське лісомисливське Господарство» права власності на земельну ділянку за відповідачем органом місцевого самоврядування в рішенні та державному акті було помилково включено і земельну ділянку розміром 0.60 га., що розташована по АДРЕСА_1 , змінено її цільове призначення, чим порушено її право щодо володіння, користування та розпорядження спірною частиною земельної ділянки. А тому вважає, що має право на усунення порушень її права власності та відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення права.

У зв`язку з викладеним нею заявляються вимоги в частині часткового скасування та визнання недійсним Державного акта, державної реєстрації земельної ділянки, виходячи з наступного.

Так, Рішення Коростенської РДА про передачу у власність в тому числі земельної ділянки, що є спірною, було прийнято 25.11.2005 року, а державний акт було видано 13.11.2006 року. ОСОБА_1 заявляються вимоги про часткове визнання недійсними вказаних документів, оскільки окрім земельної ділянки відповідачеві було передано у власність земельну ділянку загальною площею 662.2507 га., до складу якої увійшла площа 0.60 га., що розташована біля будинку.

Слід врахувати, що на момент прийняття рішення Коростенською РДА 25.11.2005 року, ОСОБА_1 вже прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3 , про що свідчить витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі №1192404, датою видачі якого є 06.09.2005 року.

Спадкодавець ОСОБА_3 набув право власності на приватизовану земельну ділянку площею 0.60 га., що знаходиться в АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 08.12.1998 року.

Таким чином, на думку позивачки, рішення Коростенської РДА від 25.11.2005 року та Державний акт від 13.11.2006 року серії ЯЯ 075679, на підставі яких відповідач в особі лісомисливського господарства набув право власності на спірну земельну ділянку, були прийняті та видані в тому числі і на земельну ділянку, яка не була вільною та належала іншим особам.

Слід також врахувати, що до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду з 1 січня 2004 р. (з моменту набрання чинності ЦК 2003 р.), згідно зі ст. 377 ЦК, а з часу внесення змін до ст. 120 ЗК Законом У країни від 27 квітня 2007 р. № 997-У - і згідно зі ст. 120 ЗК, переходило право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором; а якщо договором це не було визначено, до набувача переходило право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для її обслуговування.

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 06 жовтня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного підприємства "Коростенське лісомисливське господарство", Коростенської районної державної адміністрації, третя особа: Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області в особі відділу у Коростенському району, про захист права власності на земельну ділянку відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить вказане рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції незаконне та необґрунтоване, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права. Зокрема апелянт вважає, що на момент прийняття рішення Коростенською РДА 25.11.2005 року, вона вже прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3 , про що свідчить витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі №1192404 від 06.09.2005 року. Під час оформлення Коростенською районною державною адміністрацією та Державним підприємством «Коростенське лісомисливське господарство» права власності на земельну ділянку за відповідачем органом місцевого самоврядування в рішенні та державному акті було помилково включено і земельну ділянку розміром 0,60 га, що розташована по АДРЕСА_1 . Змінено цільове призначення, чим порушено її право щодо володіння, користування та розпорядження нелажною їй частиною земельної ділянки. Тому вона має право на усунення порушень її права власності та відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення права.

Зазначає, що чинна редакція ст.120 ЗК України, фактично продублювавши положення ст.377 ЦК України, передбачила, що з 1 січня 2010 року до особи, яка набула право власності на житловий будинок переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, в обсязі та умовах встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Розглянувши справу в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що позивач порушила спір з приводу земельної ділянки, право на яку набула в порядку спадкування, що розташована в АДРЕСА_1 .

Зі змісту архівного витягу Коростенської РДА Житомирської області слідує, що рішенням Мединівської сільської ради народних депутатів Коростенського району Житомирської області за №29 засідання виконавчого комітету від 08.12.1993 року передано у приватну власність земельну ділянку для ведення особистого господарства жителю с.Великий Ліс Коростенського району Житомирської області ОСОБА_2 в розмірі 0, 60 га. по АДРЕСА_1 .

Згідно наявної у справі інформації слідує, що ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Спадкоємцю ОСОБА_2 - ОСОБА_3 08.12.1998 року державним нотаріусом Коростенської районної державної нотаріальної контори видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстроване в реєстрі за №3880.

Зі змісту вказаного свідоцтва слідує, що воно видано на спадкове майно, що складається з приватизованої земельної ділянки на ім`я померлої, площею 0,60 гектарів, що знаходиться в АДРЕСА_1 , яка належала померлій на підставі рішення Мединівської сільської ради Коростенського району Житомирської області від 10.11.1993 року та призначена для ведення особистого підсобного господарства, та переходить спадкоємцю на підставі даного свідоцтва. Заборони не числиться. Дане свідоцтво підлягає державній реєстрації у Мединівській сільській раді.

Відомості на звороті вказують, що Мединівською сільською Радою Коростенського району Житомирської області проведено реєстрацію вказаного свідоцтва.

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У встановленому законом порядку ОСОБА_1 прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3 , що стверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим 23.12.2016 року державним нотаріусом Коростенської районної державної нотаріальної контори Житомирської області, зареєстрованим в реєстрі за №681.

Спадщина, на яку видано вказане свідоцтво, складається з житлового будинку АДРЕСА_1 , який належав померлому на праві приватної власності згідно Свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого Кисіль С.В. державним нотаріусом Коростенської районної державної нотаріальної контори Житомирської області 08.12.1998 року, зареєстрованого в ДКП Коростенського міжміського бюро технічної інвентаризації 08.12.1998 року та записаного в реєстрову книгу №1, за реєстровим номером №4.

Спадкоємець, який прийняв частину спадщини, вважається таким, що прийняв усю спадщину.

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 11.02.2019 року у справі №279/5927/18 визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку загальною площею 0,60 га., яка розташована по АДРЕСА_1 з цільовим призначенням-для ведення особистого підсобного господарства, що залишилась після смерті рідного брата ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Дане рішення суду набрало законної сили 14.03.2019 року.

Статтею 82 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Набуте ОСОБА_1 на спадкове майно у вигляді житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Спір у даній справі порушено з приводу земельної ділянки, яка передавалась для ведення особистого підсобного господарства за адресою розташування вищевказаного будинку.

Позивачем було замовлено та виготовлено ФОП ОСОБА_5 технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення)меж земельної ділянки в натурі(на місцевості), площею 0, 2500 га. для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_1 .

Рішенням №РВ-1801024452019 Державним кадастровим реєстратором Відділу у Коростенському районі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, постановленого по розгляду заяви ОСОБА_1 про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру від 15.08.2019 року, відмовлено у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру оскільки наявний перетин ділянки, яку передбачається зареєструвати в Державному земельному кадастрі з ділянкою 1822383200:01:000:0001 (площа перетину співпадає на 100%).

З матеріалів справи вбачається, що 25.08.2021 року позивач зверталась до ДП «Коростенське лісомисливське господарство» з приводу визначення права на земельну ділянку площею 0,60 га. за адресою: АДРЕСА_1 .

На своє звернення отримала відповідь за №708 від 31.08.2021 року з якої слідує, що земельна ділянка входить до складу земельної ділянки, зареєстрованої за кадастровим номером 1822383200:01:000:0001, загальною площею 662, 6507 га для ведення лісового господарства та пов`язаних з ним послуг (тип власності-державна), відноситься до земель лісового фонду (землі лісогосподарського призначення) та перебуває в постійному користуванні ДП «Коростенське ЛМГ».

З доданих до відзиву відповідача документів вбачається, що рішенням Мединівської сільської ради Коростенського району Житомирської області від 26.02.2003 року погоджено технічну документацію по встановленню зовнішніх меж і складанню Державного акту на право постійного користування земельними ділянками Коростенським ДЛМГ.

Одночасно постановлено клопотати перед райдержадміністрацією затвердити Технічну документацію та посвідчити право постійного користування земельними ділянками Коростенським ДЛМГ загальною площе 662, 25 га. за межами населених пунктів сільської ради.

Землевпоряднику сільської ради внести відповідні зміни в земельно облікові документи і планово-картографічні матеріали.

13.11.2005 року Житомирське обласне управління лісового господарства ДП "Коростенське лісомисливське господарство" на підставі розпорядження голови районної державної адміністрації від 25.11.2005 року за №500 отримало Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №075679 на постійне користування земельною ділянкою площею 662, 25 га на території Мединівської с/ради Коростенського району Житомирської області з цільовим призначенням земельної ділянки для ведення лісового господарства.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність достатніх підстав для задоволення позову.

При цьому судом враховано, що за змістом ст.78 Земельного кодексу України право власності на землю-це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Статтею 81 Земельного кодексу України громадяни набувають право власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Якщо у громадянина була у користуванні земельна ділянка для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель і рішенням місцевої ради така земельна ділянка була передана у приватну власність, то з дня прийняття цього рішення радою у такого громадянина вже по суті виникло право власності на земельну ділянку. І якщо такий громадянин помер, не отримавши державного акта на право власності на земельну ділянку, його спадкоємці не позбавлені можливості вжити дії щодо її спадкування, в тому числі в судовому порядку

Відповідно до п. 5 Постанови Верховної Ради Української РСР від 18 грудня 1990 р. №562-XII «Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР» (зі змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 5 травня 1993 р. №3180-XII) громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування.

1 січня 2002 року набрав чинності новий Земельний кодекс України, пунктом першим розділу X «Перехідні положення» якого передбачено, що рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету КМУ від 26 грудня 1992 року «Про приватизацію земельних ділянок» є підставою для виготовлення та видачі цим громадянам або їх спадкоємцям державних актів на право власності на земельну ділянку за технічною документацією щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку. Тобто, рішення про надання у користування громадянам земельних ділянок, а також про вилучення (викуп) земельних ділянок, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення ЗК у дію підлягають виконанню відповідно до вимог цього Кодексу.

Рішення Мединівської сільської ради №29 про передачу у власність спірної земельної ділянки було прийнято до 01.01.2002 року.

Згідно з положеннями Земельного кодексу України від 25.10.2001 року , Земельного кодексу Української РСР від 18.12.1990 року, постанови Раднаркому УРСР і ЦК КП(б)У від 10.11.1944 року «Про впорядкування користування державними будівлями житлового і нежитлового фонду і земельними ділянками, які обслуговують їх», Указу Президії Верховної Ради СРСР «Про право громадян на купівлі та будівництво індивідуальних жилих будинків» від 26.08.1948 року, постанови Верховної ради Української РСР «Про земельну реформу» від 18.12.1990 року, Декрету Кабінету Міністрів «Про приватизацію земельних ділянок» від 26.12.1992 року, рішення Конституційного суду України від 22.09.2005 року №5-рп/2005 у справі №1-17/2005 та інших нормативних актів, документами, що посвідчують право користування земельними ділянками та право власності на земельні ділянки в період з 1922 року по 01.01.2013 року ( в різний час) були:

- рішення виконкомів та місцевих Рад депутатів трудящих про відвід земельних ділянок громадянам, установам, підприємствам і організаціям;

-акти відводу земельних ділянок громадянам, установам, підприємствам і організаціям;

-рішення загальних зборів колгоспів, накази директорів радгоспів про надання земельних ділянок в користування;

-державні акти на безстрокове (вічне) користування землею; на право довічного успадкованого володіння землею; на право постійного володіння землею; на право постійного користування землею;

-договори про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва і експлуатацію будівель;

-акти тимчасового користування землею;

-витяги із реєстрових, земельно-шнурових та погосподарських книг місцевих рад;

-державні акти на право приватної власності на землю;

-державні акти на право власності на земельні ділянки;

-договори оренди землі;

-цивільно-правові угоди та інше.

Зазначені документи мають містити інформацію про місце розташування земельної ділянки, цільове призначення, строк користування, землекористувача, підстави набуття права на земельну ділянку.

Матеріалами, за якими можливо визначити розташування земельних ділянок в натурі (на місцевості), право на які посвідчено вказаними документами, у разі відсутності їх координат, можуть бути:

-графічні матеріали інвентаризації земель;

-схеми розташування земельних ділянок;

-плани земельних ділянок;

- матеріали технічної інвентаризації, плани - проекти розміщення будівель, тощо.

Набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування врегульовано нормами Цивільного кодексу України і має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності: ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю, укладення спадкодавцем правочинів щодо набуття права власності на земельні ділянки; виготовлення технічної документації на земельні ділянки; визначення меж земельної ділянки в натурі; погодження із суміжними землевласниками та землекористувачами; одержання у встановленому порядку державного акта на землю; реєстрація права власності на земельну ділянку.

Визнане судовим рішенням від 11.02.2019 року у справі №279/5927/18 право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0. 60 га, яка розташована по АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням - для ведення особистого підсобного господарства, що залишилась після смерті рідного брата ОСОБА_3 , ніким не оспорено та не скасовано.

У постанові від 16.06.2020 року Велика Палата Верховного Суду, з посиланням на різні редакції статті 120 Земельного кодексу вказала, що зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою. Враховуючи цей принцип Суд зробив висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

Отже, з наведеного слідує, що земельна ділянка та нерухомість на ній мають єдину правову долю, тобто земельна ділянка в разі переходу права власності на об`єкт нерухомості слідує за ним.

Цей принцип було закріплено статтею 30 Земельного кодексу Української РСР (в ред.1991 року, що була чинна до 01.01.2002 р), яка в імперативній формі передбачала автоматичний перехід права власності на земельну ділянку у разі переходу права власності на будівлю і споруду.

Користування будинком неможливе без використання земельної ділянки, достатньої для розміщення й обслуговування будинку, розмір якої має бути обумовлений.

У частині третій статті 152 ЗК України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно з частиною першою статті 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Разом з тим, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду (ст.13 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (стаття 89 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина третя та четверта статті 12 ЦПК України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року у справі №372/2650/17 (провадження № 61-12760св19) зазначено, що «відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр», державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку. Крім того, згідно пункту 114 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі: поділу чи об`єднання земельних ділянок - на підставі заяви про державну реєстрацію земельних ділянок, які утворилися в результаті такого поділу чи об`єднання; коли протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстроване з вини заявника, - на підставі інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, отриманої шляхом безпосереднього доступу до зазначеного Реєстру. У разі скасування державної реєстрації з підстав, зазначених у підпункті 2 цього пункту, державний кадастровий реєстратор у десятиденний строк повідомляє про це особу згідно з додатком, за заявою якої здійснено державну реєстрацію земельних ділянок. Відомості про земельну ділянку у разі скасування її державної реєстрації: зберігаються в ДЗК постійно разом з відомостями відповідного Державного кадастрового реєстратора, дату та час набуття статусу архівних такими відомостями.

Одночасно суд зазначив, що доказом для визначення місця, де відбулось накладення земельних ділянок, є висновок експерта чи спеціаліста.

Аналогічна позиція щодо необхідності наявності у справі висновку відповідної експертизи висвітлена у постанові Верховного Суду від 15 вересня 2021 року у справі №570/1721/20 (провадження № 61-10072св21).

Позивач, ні під час подання позовної заяви, ні в подальшому не заявляла клопотання про призначення судової земельно-технічної експертизи на підтвердження факту накладання спірної земельної ділянки.

В силу положень ст.12 ЦПК таке право та обов`язок надати докази на підтвердження заявлених в суді вимог а також правові наслідки невчинення таких процесуальних дій було роз`яснено позивачці і під час апеляційного розгляду справи. Проте позивачка категорично відмовилась заявляти клопотання про призначення судової експертизи.

Виходячи з наведених позицій суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що позивач не подала належних і допустимих доказів на підтвердження обставин, що спірна земельна ділянка, загальною площею 0,60 га для ведення особистого підсобного господарства є частиною земельної ділянки площею 662, 25 га, яка була передана ДП «Коростенське лісомисливське господарство».

З матеріалів справи слідує, що на час отримання спадкодавцем позивача та особисто позивачем правовстановлюючих документів про право власності на земельну ділянку її фактично сформовано не було, кадастровий номер не присвоєно, конфігурація та межі не встановлено.

На час розгляду справи також відсутні дані щодо меж та конфігурації земельної ділянки, що можливо встановити лише шляхом проведення відповідної експертизи, яка має бути призначена виключно за клопотанням позивача,

Тому апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивач не довела належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами обґрунтованість своїх вимог.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують та на їх правильність не впливають, а зводяться до переоцінки доказів.

Разом з тим, будь-яких процесуальних порушень, які б давали підстави для переоцінки доказів, апеляційним судом не встановлено.

Підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення апеляційний суд не вбачає, оскільки воно постановлено судом із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.258,259,367,374,375,381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 06 жовтня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий: Судді: