Постанова

від 27.02.2023 по справі 295/10914/17

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №295/10914/17 Головуючий у 1-й інст. Перекупка І. Г.

Категорія 39 Доповідач Коломієць О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2023 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Коломієць О.С.

суддів Шевчук А.М., Талько О.Б.

з участю секретаря

судового засідання Франчука В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №295/10914/17 за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Продцентр» про стягнення заборгованості та зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства «Продцентр» до ОСОБА_1 про визнання договорів позики недійсними

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення та ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 17 серпня 2022 року, які постановлені під головуванням судді Перекупки І.Г.

в с т а н о в и в:

У вересні 2017 року позивач звернулася до суду із вказаним позовом, в якому просила стягнути з Публічного акціонерного товариства «Продцентр» (далі - ПАТ «Продцентр») на її користь борг у сумі 907 926,14 грн., з яких 758 259,96 грн. - сума основного боргу, 2 450,00 грн. - пеня за порушення виконання грошового зобов`язання, 13 758,43 грн. - 3% річних за порушення виконання грошового зобов`язання, 133 457,75 грн. - розмір інфляційних збитків.

На обґрунтування позову зазначала, що 05 січня 2016 року між ПАТ «Продцентр» та ОСОБА_2 було укладеного договір позики, який передбачав, що борг позичальника, який виник із зобов`язання повернення перевитрат за авансовим звітом Позичальника за період 2015 року у розмірі 513 259,96 грн. мав бути повернутий в сумі 245 000,00 грн. до 01 травня 2016 року, а залишок боргу в сумі 268 259,96 грн. підлягав сплаті згідно чинного законодавства.

В подальшому 01 квітня 2016 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Продцентр»» було укладено договір позики, згідно якого борг позичальника, який виник із зобов`язання повернення перевитрат за авансовим звітом за період з 01.01.2016 року по 01.04.2016 року складає 245 000,00 грн. і має бути повернутий до 01 червня 2016 року. Таким чином загальна сума позики складала 758 259,96 грн.

ІНФОРМАЦІЯ_1 батько позивача - ОСОБА_2 , помер і позивач прийняла спадщину після смерті останнього, що підтверджується свідоцтвом про прийняття спадщини за законом від 18.05.2017 року.

Станом на дату подачі позову відповідач свої зобов`язання не виконав. Відповідно до п.6 договору № 1 та п.5 договору № 2 за порушення строків розрахунку позичальник сплачує Позикодавцю пеню у розмірі 0,5% від суми боргу за кожен день прострочення. З огляду на це, позивач просить стягнути пеню по 1 225,00 грн. за кожним договором, що разом становить 2 450,00 грн. За прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання в частині повернення перевитрат за авансовим звітом, вважає за необхідне стягнути 3% річних та інфляційні збитки.

02 листопада 2018 року ОСОБА_1 подала позовну заяву (уточнену), якою доповнили підстави позовних вимог ст.1053 ЦК України, посилаючись на те, що зі змісту договорів позики вбачається, що вони укладені саме у зв`язку із новацією боргу у позикове зобов`язання.

У червні 2018 року ПАТ «Продцентр» подало зустрічну позовну заяву, в якій просить визнати недійсними договір позики від 05 січня 2016 року та договір позики від 01 квітня 2016 року, які укладені між ОСОБА_2 та ПАТ «Продцентр».

На обґрунтування зустрічного позову зазначає, що договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Оспорювані договори позики від 05 січня 2016 року та 01 квітня 2016 року не відповідають вимогам щодо укладення договору позики, оскільки в момент підписання договорів грошові кошти ПАТ «Продцентр» не передавалися.

Вказує, що вищевказані договори від імені ПАТ «Продцентр» підписані директором Толоконніковою Ганною Костянтинівною, яка діяла з перевищенням наданих їй повноважень, визначених п.10.7 Статуту Товариства без належного погодження укладених правочинів з вищим органом управління Товариства, тому вказані правочини є недійсними.

Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 05 квітня 2019 року зустрічну позовну заяву ПАТ «Продцентр» про визнання договорів позики недійсними прийнято до спільного розгляду з первісним позовом.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 17 серпня 2022 року у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ «Продцентр» про стягнення боргу у сумі 907 926, 14 грн. відмовлено. Зустрічний позов ПАТ «Продцентр» до ОСОБА_1 про визнання договорів позики від 05 січня 2016 року та від 01 квітня 2016 року, укладених між ОСОБА_2 та ПАТ «Продцентр» недійсними, задоволено. Визнано недійсними договір позики від 05 січня 2016 року та договір позики від 01 квітня 2016 року, укладені між ОСОБА_2 та ПАТ «Продцентр». Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 17 серпня 2022 року виправлено описку у резолютивній частині рішення Богунського районного суду м. Житомира від 17 серпня 2022 року.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням та ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповноту з`ясування обставин справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалу та рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити її позов до ПАТ «Продцентр» про стягнення боргу, а в задоволенні зустрічного позову відмовити.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що зі змісту договорів позики вбачається, що борг позичальника виник із зобов`язання повернення перевиплат за авансовим звітом позикодавця на підставі звітів про використання коштів, виданих на відрядження та під звіт, актів закупівлі. Таким чином із змісту самих договорів видно, що вони укладені у відповідності до вимог чинного законодавства про новацію, за домовленістю сторін відбулася заміна позиковим зобов`язанням первісного зобов`язання про повернення перевиплат. Тому при підписані договорів передача коштів не проводилася і це не було необхідною вимогою для укладення вказаної угоди, оскільки боргові зобов`язання існували та були визнанні керівником підприємства-відповідача.

Вказує, що висновки суду про обізнаність її батька - ОСОБА_2 з обмеженнями повноважень директора на укладення вказаних договорів є надуманими. Оскільки останній до керівних або контролюючих органів не входив, а тому ніяким чином не був зобов`язаний та не міг знати про фінансовий стан товариства, зокрема про вартість його активів, та не був ознайомлений із статутом підприємства та фінансовою звітністю.

Договори позики були укладені у 2016 році, а ПАТ «Продцентр» звернулося до суду із позовом про визнання вказаних договорів недійсними у 2018 році. Таким чином, оскільки товариством будь-які дії щодо оспорювання вказаних договорів не вчинялися, логічним висновком є те, що товариством вчинено дії, що свідчать про прийняття договорів до виконання.

Також судом першої інстанції порушено норми процесуального права щодо кола осіб, які повинні брати участь у справі, зокрема судом не залучено в якості співвідповідача директора ПАТ «Продцентр», а також порядок винесення рішення. Стосовно позовних вимог щодо визнання договорів недійсними рішення було прийняте шляхом винесення ухвали про виправлення описки.

Представник відповідача за первісним позовом - адвокат Сіра А.В. подала до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому вказує, що доводи апелянта про те, що судом першої інстанції безпідставно зазначено про безготівковість договору позики спростовуються матеріалами справи та судовою практикою. Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або речей, у разі відсутності цієї істотної умови, договір вважається неукладеним. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору, без передачі грошей або речей, не породжує у майбутнього позичальника обов`язку повернути обумовлену угодою суму грошей або кількість визначених родовими ознаками речей.

Положення статті 1053 ЦК України передбачають можливість замінити борг, що виник за одними зобов`язаннями, на позичкові зобов`язання. Проте, як свідчить судова практика, на момент укладення договору новації має існувати первинний договір виникнення зобов`язань. У даному випадку позивачем не надано жодного первинного договору, який би підтверджував первинні зобов`язання між сторонами, які в подальшому могли бути замінені на договір позики. Окрім того, необхідно врахувати, що зі змісту п.1 вказаних договорів позики, вбачається, що ОСОБА_2 ніби мав перевитрати за авансовими звітами Позикодавця на підставі звітів про використання коштів, виданих на відрядження та під звіт, актів закупівлі, що свідчить про наявність між останнім та відповідачем трудових відносин, а не договірних.

Наявні в матеріалах справи документи свідчать про те, що позикодавець за договорами позики, що є предметом оскарження, на момент їх укладення був акціонером товариства та працював на посаді головного інженера, мав бути обізнаний із установчими документами товариства та усіма рішеннями, які приймалися виконавчими органами та вищим органом управління, тому мав знати про наявність обмежень у повноваженнях директора товариства щодо укладення правочинів.

Позивач за первісним позовом - ОСОБА_1 та її представник у судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримали, просили задовільнити вимоги, скасувати рішення та ухвалу суду першої інстанції і постановити нове судове рішення, яким задовольнити її позов до ПАТ «Продцентр» про стягнення боргу, а у задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити у повному обсязі.

У судовому засіданні представник відповідача за первісним позовом - адвокат Сіра А.В. проти доводів апеляційної скарги заперечувала, просила апеляційну каргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали та рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та її вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Судом під час розгляду справи встановлено, що 05 січня 2016 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Продцентр» в особі директора Толоконнікової Ганни Костянтинівни було укладено договір позики. Згідно п.1 вказаного договору, борг позичальника, який виник із зобов`язання повернення перевитрат за авансовими звітами Позикодавця на підставі звітів про використання коштів, виданих на відрядження та під звіт, актів закупівлі, по рахунку 372 за період 2015 року у сумі 513 259,96 грн. частково замінюється позиковим зобов`язанням, за яким позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві грошові кошти у сумі 245 000, 00 грн. у строк до 01 травня 2016 р. Пунктом 2 договору передбачено, що залишок боргу позичальника перед позикодавцем із повернення перевитрат позикодавця за період 2015 року у сумі 268 259, 96 грн. підлягає сплаті згідно чинного законодавства (а.с.4-5, т.1).

01 квітня 2016 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Продцентр» було укладено договір позики, згідно якого борг позичальника, який виник із зобов`язання повернення перевитрат за авансовими звітами позикодавця на підставі звітів про використання коштів, виданих на відрядження та під звіт, актів закупівлі, по рахунку 372 за період з 01.01.2016 року по 01.04.2016 року у сумі 245 000,00 грн. замінюється позиковим зобов`язанням, за яким позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві грошові кошти у сумі 245 000, 00 грн. у строк до 01 червня 2016 року. Пунктом 3 договору передбачено, що залишок боргу позичальника перед позикодавцем із повернення перевитрат позикодавця за період 2015 року у сумі 268 259, 96 грн. підлягає сплаті згідно чинного законодавства (а.с.6, т.1).

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , спадщину після смерті якого прийняла ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 22.06.2016 року та свідоцтвом про право на спадщину за законом від 18.05.2017 року (а.с.13,14, т.1).

Із довідки, виданої головним бухгалтером ПАТ «Продцентр», вбачається, що вартість активів ПАТ «Продцентр» за даними річної фінансової звітності станом на 31.12.2015 р. складала - 2 382 000,00 грн., а станом на 31.12.2016 р. - 208 2000,00 грн. (а.с.53, т.1).

Повноваження директора ПАТ «Продцентр» визначаються розділом 10 Статуту товариства в редакції затвердженій рішенням загальних зборів акціонерів від 01 червня 2011 року. Згідно пунктів 10.3. та 10.6. Статуту товариства, директор вирішує всі питання діяльності товариства, пов`язані з керівництвом поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції Загальних зборів та Наглядової ради та вчиняє правочини від імені товариства (в межах встановлених цим статутом та рішеннями органів управління товариством). Відповідно до пункту 10.7.2. Статуту, до компетенції директора товариства належить прийняття рішень про вчинення правочинів (укладення договорів), що вчиняються (укладаються) товариством, окрім правочинів (договорів), вчинення (укладення) яких потребує відповідного рішення Загальних зборів або Наглядової ради. Пунктом 8.25 Статуту товариства передбачено, що до виключної компетенції Загальних зборів належить прийняття рішень про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна, робіт, послуг, що є предметом такого договору, перевищує 25 % вартості активів товариства за даним останньої річної фінансової звітності товариства. Згідно п. 9.18 Статуту товариства визначено, що до виключної компетенції Наглядової Ради належить, зокрема прийняття рішень про вчинення значних правочинів, якщо ринкова вартість майна або послуги, що є його предметом становить від 10% до 25% вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності (а.с.54-64, т.1).

Рішенням загальних зборів акціонерів ВАТ «Житомирський комерційний центр громадського харчування» (правонаступником якого є ПАТ «Продцентр») від 11.09.2009 року, оформленим протокол №12 від 11.09.2009 року, ОСОБА_2 було обрано до складу виконавчого органу - правління товариства (а.с.166-175, т.1.)

Наказом №13 від 21.06.2011 року ОСОБА_2 було переведено з посади заступника голови правління на посаду головного інженера ПАТ «Продцентр» (а.с.176, т.1).

Відповідно до зведеного облікового реєстру власників цінних паперів №4384зв від 26.05.2011 року, ОСОБА_2 був акціонером ПАТ «Продцентр» та володів 7 простими іменними акціями, що складає 0,000187% у статутному капіталі (а.с.180-182, т.1).

Із пояснень наданих головним бухгалтером ПАТ «Продцентр» №9 від 15.05.2019 року вбачається, що згідно бухгалтерського обліку, який ведеться по рахунку №3721 за 2015 рік ОСОБА_2 під звіт було видано грошові кошти на суму 2 445 804,33 грн., на що ОСОБА_2 оформив акти закупівель с/г продукції на суму 2 453 078,46 грн. За перше півріччя 2016 року ОСОБА_2 під звіт видано кошти на суму 628 786,94 грн., а оформлено актів закупівлі с/г продукції на суму 546 849,85 грн. (а.с.261, т.1).

Відповідно до довідки, виданої директором ПАТ «Продцентр» №9 від 15.05.2019 року, згідно даних бухгалтерського обліку, які ведуться на ПАТ «Продцентр» по рахунку 3721 за період 2015-2016 роки заборгованості підприємства перед ОСОБА_2 не рахується (а.с.260, т.1).

Відмовляючи у задоволенні первісного позову та задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту передачі відповідачу грошових коштів за договорами позики від 05 січня 2016 року та від 01 квітня 2016 року. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей, а в даному випадку відносини являються безгрошовими. Договори позики від імені товариства укладені його директором із перевищенням повноважень, а наявні в матеріалах справи документи свідчать про те, що позикодавець за договорами позики, що є предметом оскарження, на момент їх укладення був обізнаний про наявність обмежень у повноваженнях директора товариства щодо укладення правочинів.

Такий висновок суду є вірним виходячи з наступного.

Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином.

Аналізуючи правову природу спірних правовідносин суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що укладені між сторонами договори позики від 05 січня 2016 року та від 01 квітня 2016 року не підтверджують виникнення зобов`язання та досягнення згоди щодо всіх його істотних умов, оскільки реальної передачі позичальникові грошових коштів не відбулося. Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження факту передачі грошових коштів позичальнику, що свідчить про неукладення договорів позики.

За положеннями ст. 1053 ЦК України за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути змінений позиковим зобов`язанням. Зміна боргу позиковим зобов`язанням провадиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, встановленій для договору позики (стаття 1047 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 604 ЦК України зобов`язання припиняється за домовленістю сторін про зміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами (новація).

Результат системного аналізу ч. 2 ст. 604, ст. 1053 ЦК України дає підстави для висновку, що під новацією необхідно розуміти одну з підстав припинення зобов`язання, яка є домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим між тими ж сторонами. Борг, який виник із договору купівлі-продажу, договору найму (оренди) чи з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов`язанням.

Новація - це угода про заміну первинного зобов`язання новим зобов`язанням між тими самими сторонами. Вона не припиняє правового зв`язку сторін, оскільки замість зобов`язання, дія якого припиняється, виникає узгоджене ними нове зобов`язання. Юридичною підставою для зобов`язання, яке виникає при новації, є домовленість сторін про припинення первинного зобов`язання.

Угода про заміну первинного зобов`язання має договірну природу. Новація є консенсуальним, двостороннім та оплатним договором, який має правоприпинювальну природу. Істотними умовами такого договору є: предмет, вказівка на колишнє й нове зобов`язання, яке виникає замість попереднього, яке припиняється. Про намір вчинити новацію сторони повинні зазначити в договорі.

Отже, умовами здійснення новації є: новий договір укладається між тими самими сторонами, які були учасниками первинного договору позики; новий правочин оформляється укладенням сторонами так званого новаційного договору позики, який можна визначити як договір, за яким одна сторона (позикодавець) враховує суму заборгованості, що виникла з договору позики, як сума позики, а інша сторона (позичальник) зобов`язується повернути таку суму вже на виконання нових позикових зобов`язань; дотримання форми такого правочину (новаційного договору), тобто у формі, передбаченій для укладення договору позики; дійсність первинного зобов`язання.

Вказані висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №340/385/17 (провадження №14-495цс19).

Судом не встановлено і у матеріалах справи відсутні докази підтвердження наявності будь-якого первинного (попереднього) грошового зобов`язання або будь-яких відносин цивільно-правового характеру між сторонами, які б в подальшому могли бути замінені на договір позики. Також самі договори позики не містять жодних посилань на первинні договірні зобов`язання, які припиняються.

При цьому, зобов`язання щодо повернення перевитрат за авансовими платежами виникають із трудових відносин у процесі виконання працівником товариства, у даному випадку ОСОБА_2 , своїх трудових обов`язків, а не з договірних зобов`язань між сторонами.

Згідно частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Зі змісту оскаржуваних договорів позики вбачається, що від імені позичальника - ПАТ «Продцентр» вказані договори підписані директором Толоконніковою Г.К. , яка була обрана на посаду директора 01.06.2011 року на підставі рішення загальних зборів акціонерів ПАТ «Продцентр», яке оформлене протоколом №15 від 01.06.2011 року (а.с.159-164, т.1)

Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 ЦК України). Особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина 1 статті 92 ЦК України).

Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

Дослідивши обставини спору та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів дійшла висновку, що договори позики від 05 січня 2016 року та 01 квітня 2016 року від імені ПАТ «Продцентр» укладені директором даного товариства із перевищенням повноважень.

Як вбачається із пункту 10.7.2. Статуту товариства до компетенції директора належить прийняття рішень про вчинення правочинів (укладення договорів), що вчиняються (укладаються) Товариством, окрім правочинів (договорів), вчинення (укладення) яких потребує відповідного рішення Загальних зборів або Наглядової ради. Пунктом 8.25 та 9.18 Статуту передбачено, що до виключної компетенції Загальних зборів та Наглядової ради належить прийняття рішень про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна, робіт, послуг, що є предметом такого договору, перевищує 25% вартості активів товариства за даним останньої річної фінансової звітності Товариства.

На момент укладення договорів позики вартість активів ПАТ «Продцентр» за даними річної фінансової звітності становила 2 382 000,00 грн. (2015 рік), що вбачається із довідки, виданої головним бухгалтером ПАТ «Продцентр (а.с.53, т.1).

Отже, рішення про укладення оспорюваних договорів позики повинні були приймати Загальні збори або Наглядова рада товариства, а не директор товариства одноособово.

Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину (стаття 241 ЦК України).

На захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі укладають з юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Таким чином, частина 3 статті 92 ЦК України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником з перевищенням повноважень (статті 203, 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.

Таке обмеження повноважень набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність в органу юридичної особи чи її представника необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.

З огляду на приписи статей 92, 237-239, 241 ЦК України для визнання недійсним договору, укладеного юридичною особою з третьою особою, з підстави порушення установленого обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, не має самостійного юридичного значення факт перевищення повноважень органом чи особою, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, як і сам по собі факт скасування довіреності представнику, який у період її чинності здійснював свої права та виконував обов`язки за цією довіреністю.

Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи чи про припинення дії довіреності, виданої представнику юридичної особи, який укладає договір від її імені.

Вказана правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 668/13907/13-ц та постановах Верховного Суду України 27 квітня 2016 року у справі № 6-62цс16, від 12 квітня 2017 року у справі № 6-72цс17.

Із наданих відповідачем доказів вбачається, що позикодавець - ОСОБА_2 був акціонером даного товариства, із 11.09.2009 року по 21.06.2011 року входив до складу виконавчого органу - правління товариства, був заступником голови правління, на дату укладення договорів позики працював головним інженером, що свідчить про його обізнаність із установчими документами товариства та рішеннями, які приймаються виконавчими органами та вищим органом управління товариства, і наявністю обмежень у повноваженнях директора щодо укладення правочинів на вказану суму грошових коштів.

Таким чином, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у задоволенні первісного позову про стягнення боргу із ПАТ «Продцентр» на користь ОСОБА_1 та про задоволення позову ПАТ «Продцентр» про визнання оспорюваних договорів позики від 05 січня 2016 року та 01 квітня 2016 року є вірним.

Доводи апеляційної скарги щодо незалучення до участі у справі в якості належного відповідача директора товариства є безпідставними, оскільки стороною позивача не було належним чином обґрунтовано необхідність її залучення як співвідповідача та будь-яких вимог до неї заявлено не було.

Однак суд ухвалив рішення із порушенням норм процесуального права, тому останнє підлягає безумовному скасуванню виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 269 ЦПК України, суд може з власної ініціативи або за заявою учасників справи виправити допущені в рішенні чи ухвалі описки чи арифметичні помилки.

Судове рішення повинно бути точним. Помилки у тексті судового рішення, зумовлені арифметичними помилками або граматичними помилками (описками), що стосуються істотних обставин або ускладнюють виконання рішення, можуть бути усунуті судом, який ухвалив рішення або ухвалу.

Описки - це помилки, зумовлені неправильним написанням слів. Виправленню підлягають лише ті описки, які мають істотний характер. До таких належить написання прізвищ та імен, адрес, найменувань спірного майна, зазначення дат та строків. Особливо це стосується резолютивної частини рішення. В резолютивній частині будь-яка описка має істотне значення, оскільки вона може утруднити виконання рішення.

Не є опискою граматичні помилки, які не спотворюють текст судового рішення та не призводять до його невірного сприйняття: неправильне розташування розділових знаків, невірні відмінки слів, застосування русизмів та діалектизмів тощо.

Як роз`яснено в пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільних справах» вирішуючи питання про виправлення описки чи арифметичних помилок, допущених у судовому рішенні (рішенні або ухвалі), суд не має права змінювати зміст судового рішення, він лише усуває такі неточності, які впливають на можливості реалізації судового рішення чи його прав осудності.

Таким чином, під опискою слід розуміти зроблену судом механічну (мимовільну, випадкову) граматичну помилку в рішенні, яка допущена під час його письмово-вербального викладу (помилка у прописі, у розділових знаках, тощо). Виправленню підлягають лише ті описки, які мають істотний характер.

Вирішуючи питання про виправлення описок чи арифметичних помилок, допущених у судовому рішенні (рішенні або ухвалі), суд не має права змінювати зміст судового рішення, він лише усуває такі неточності, які впливають на можливість реалізації судового рішення чи його правосудності.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 17 серпня 2022 виправлено описку у вступній і резолютивній частині рішенні Богунського районного суду м. Житомира від 17 серпня 2022 та доповнено резолютивну частину рішення таким змістом: «Визнати недійсним договір позики від 05 січня 2016 року, укладений між ОСОБА_2 та ПАТ «Продцентр». Визнати недійсним договір позики від 01 квітня 2016 року, укладений між ОСОБА_2 та ПАТ «Продцентр».

Однак, це не є опискою в розумінні положень ст. 269 ЦПК України. Зміст оскаржуваної ухвали свідчить про те, що судом першої інстанції фактично ухвалено додаткове рішення у справі шляхом виправлення описки, що є недопустимим та не відповідає положенням статті 259 ЦПК України.

Таким чином, оскільки суд першої інстанції при розгляді справи допустив порушення норм процесуального права, що є безумовною підставою для скасування судового рішення, незважаючи на те, що спір з правової точки зору судом першої інстанції вирішено правильно, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає до часткового задоволення, а рішення суду першої інстанції скасуванню із ухваленням нового про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ «Продцентр» про стягнення заборгованості та про задоволення позову ПАТ «Продцентр» до ОСОБА_1 про визнання договорів позики недійсними з вищевказаних підстав.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення та ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 17 серпня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Продцентр» про стягнення заборгованості відмовити.

Зустрічний позов Публічного акціонерного товариства «Продцентр» до ОСОБА_1 про визнання договорів позики недійсними задовольнити.

Визнати недійсними договори позики від 05 січня 2016 року та від 01 квітня 2016 року, які укладені між ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством «Продцентр».

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Публічного акціонерного товариства «Продцентр» (10029, м. Житомир, вул. Котовського, 61, код ЄДРПОУ 01549863) судовий збір в розмірі 3524,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3000,00 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 03 березня 2023 року.

Головуючий Судді