Постанова

від 21.02.2023 по справі 552/1921/22

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 552/1921/22 Номер провадження 22-ц/814/1991/23Головуючий у 1-й інстанції Яковенко Н.Л. Доповідач ап. інст. Кузнєцова О. Ю.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2023 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Кузнєцової О.Ю.

суддів: Гальонкіна С.А., Карпушина Г.Л.

секретар: Гречка Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Васильєвої Любові Миколаївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 ,

на рішення Київського районного суду м. Полтави від 09 серпня 2022 року, постановлене суддею Яковенко Н.Л.

по справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) про скасування заборони на відчуження майна, третя особа Перша Полтавська державна нотаріальна контора, -

В С Т А Н О В И В:

У травні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом, в якому просила скасувати в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запис про обтяження на ім`я ОСОБА_1 , номер запису 30509918 від 22.06.2002, реєстраційний номер обтяження № 2110427 від 22.06.2005, здійснений Першою полтавською державною нотаріальною конторою на підставі повідомлення б/н Будбанк м. Полтави від 11.12.1985, архівний запис, номер реєстру 1476-4 від 04.08.1985, коментарій: 85-16 ПОЛТАВА.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з інформації Державного реєстру їй стало відомо, що на належний їй об`єкт нерухомого майна по АДРЕСА_1 та земельну ділянку за вказаною адресою, кадастровий номер 5310136400:13:003:0286, реєстраційний номер 1437210253101 накладена Першою полтавською державною нотаріальною конторою заборона відчуження.

На звернення про скасування зборони на відчуження Перша полтавська державна нотаріальна контора листом за № 202/01-16 від 06.05.2022 надала відповідь про те, що повідомлення про обтяження передано до Полтавського обласного державного нотаріального архіву. Із листа Полтавського обласного державного нотаріального архіву від 02.09.20212 № 1381 вбачається, що повідомлення не збереглося у зв`язку з закінченням строків зберігання.

Вказала, що Будбанку м. Полтава на теперішній час не існує, повідомлення про реєстрацію обтяжень на її майно не збереглося. Наявність запису про обтяження нерухомого майна, що виникло на підставі листа Будбанк м. Полтава від 11.12.1985, не дає можливості їй, як власнику житлового будинку та земельної ділянки, розпоряджатися належною на праві власності нерухомістю.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 09 серпня 2022 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) про скасування заборони на відчуження майна відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що позивачем обрано невірний спосіб захисту своїх прав. ОСОБА_1 не надано доказів визнання недійсним чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію оспорюваного позивачем обтяження. Окрім того, відповідачі не наділені повноваженнями щодо скасування заборон на відчуження майна, тому права позивача ними не порушені.

Не погодившись з даним рішенням місцевого суду його в апеляційному порядку оскаржила представник ОСОБА_1 адвокат Васильєва Л.М., просила скасувати його та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що відповідачем у даній справі має бути банк на підставі повідомлення якого здійснено заборону відчуження об`єктів нерухомого майна, але Будбанк СРСР, згідно повідомлення якого накладено обтяження нерухомого майна ОСОБА_1 , ліквідований без правонаступництва, тому належним відповідачем у справі є держава в особі Міністерства юстиції України та його територіального органу.

Зазначено, що позивач ніяких кредитних зобов`язань перед Будбанком СРСР не мала, запис про реєстрацію накладення обтяження внесено Першою полтавською державною нотаріальною конторою 22.06.2005 на майно, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , проте ОСОБА_1 на праві власності належить нерухоме майно за адресою АДРЕСА_1 , яке зареєстровано в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27.02.2019.

Окрім того, архівний запис листа Будбанку СРСР Полтава на підставі якого були внесені відомості про наявність заборони на відчуження майна ОСОБА_1 знищений, що унеможливлює його оскарження. Наявність обтяження нерухомого майна ОСОБА_1 позбавляє її можливості вільно розпоряджатися своєю власністю, що стало підставою для звернення до суду для відновлення порушених прав позивача.

Від представника Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просив з задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не відповідає вказаним вимогам.

Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 на праві приватної власності належить житловий будинок розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1776524053101, підстава для державної реєстрації: витяг з рішення, серія та номер: 29 сесія 7 скликання, виданий 30.11.2017, видавник: Київська районна в м. Полтаві рада, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 48).

Також ОСОБА_1 на підставі приватної власності належить земельна ділянка з кадастровим номером 5310136400:13:003:0286 площею 0,06 га., з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта (а.с. 56-57).

22.06.2005 Першою полтавською державною нотаріальною конторою як реєстратором, на вищевказане нерухоме майно ОСОБА_1 зареєстровано обтяження за № 2110427 на підставі повідомлення б/н від 11.12.1985, Будбанк м. Полтави.

На підставі відомостей про реєстрацію обтяжень здійснених до 01.01.2013, державним реєстратором виконавчого комітету Полтавської міської ради Потоцькою Ю.В. 01.03.2019 перенесено дані відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, номер запису про обтяження 30509919, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 45759369 від 01.03.2019.

06 травня 2022 року Перша полтавська державна нотаріальна контора на запит представника позивача адвоката Васильєвої Л.М. щодо скасування заборони на відчуження нерухомого майна внесеного до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна Першою полтавською державною нотаріальною конторою, номер запису про обтяження - 30509919 від 22.06.2005, реєстраційний номер обтяження 2110427 від 22.06.2005 здійснену на підставі повідомлення б/н Будбанк м. Полтави від 11.12.2005, архівний запис, номер реєстра 1476-4 від 04.08.1985, коментарій - 85-16 ПОЛТАВА, повідомлено, що справи Першої полтавської державної нотаріальної контори за 2005 рік передані на зберігання до Полтавського обласного державного нотаріального архіву (а.с. 14).

На звернення ОСОБА_2 від 28.05.2021 про надання інформації щодо накладення заборони в 1985 році на належне їй нерухоме майно, Полтавський обласний державний нотаріальний архів листом від 02.06.2021 № 1381/02-04 повідомив, що за результатами перевірки Алфавітних книг Першої полтавської державної нотаріальної контори та Реєстру для реєстрації заборон відчуження жилих будинків та квартир в багатоквартирному будинку житло-будівельного колективу індивідуальних забудовників, а також арештів (заборони) накладених на будинки судовими та слідчими органами за 1985 рік встановлено наступне: 11.12.1985 року за р. № 16 Першою полтавською державною нотаріальною конторою було внесено запис про реєстрацію накладення обтяження на майно гр. ОСОБА_1 , яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на підставі повідомлення про арешт, направленого Будбанком м. Полтава від 11.12.1985 року. Окрім того зазначено, що вищевказане повідомлення у справах Першої полтавської державної нотаріальної контори не збереглося, оскільки строк зберігання розпоряджень по накладенню і зняттю заборон відчуження (арештів) на той час становив 3 роки (а.с. 15).

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до частини першої статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд має застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Пункт 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (див. рішення від 18 грудня 2008 р. у справі «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine), заява № 39948/06, п. 47).

Крім того, втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (див. рішення у справі «Зехентнер проти Австрії» (Zehentner v. Austria), заява № 20082/02, п. 56, ECHR 2009-...).

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Тлумачення та застосування національного законодавства - прерогатива національних судів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ.

Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі Спорронґ і Льоннрот проти Швеції будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися згідно із законом, воно повинне мати легітимну мету та бути необхідним у демократичному суспільстві. Якраз необхідність у демократичному суспільстві і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути відповідними і достатніми; для такого втручання має бути нагальна суспільна потреба, а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу», враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Таким чином, обтяження приватного нерухомого майна ОСОБА_1 має бути обґрунтованим, оскільки безпідставне втручання у приватну власність особи, порушує її право на мирне володіння майном.

Згідно зі статтею 609 ЦК України зобов`язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов`язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов`язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю.

Відповідно до статті 104 ЦК України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно інформації наданої Національним банком України, вбачається, що Указом Президії Верховної ради СРСР від 07.04.1959 «Про реорганізацію системи банків довгострокових вкладень» на Постанови Ради Міністрів СРСР від 07.04.1959 № 369 «Питання, пов`язані з реорганізацією системи банків довгострокових вкладень» функції Сільгоспбанку та комунальних банків СРСР покладено на Будбанк СРСР від 17.07.1987 № 821 «Про вдосконалення системи банків в країні і посилення їх впливу на підвищення ефективності економіки» реорганізовано діючі та утворено нові спеціалізовані банки, які створили систему банків у такому складі: Державний банк СРСР (Держбанк СРСР), Банк зовнішньоекономічної діяльності СРСР (Зовнішекономбанк СРСР), Промислово-будівельний банк СРСР (Промбудбанк СРСР), Агропромисловий банк СРСР (Агропромбанк СРСР), Банк житлово-комунального господарства і соціального розвитку СРСР (Житлосоцбанк СРСР), Банк трудових заощаджень і кредитування населення СРСР (Ощадний банк СРСР).

У зв`язку з реорганізацією банківської системи СРСР у 1987 році Будбанк СРСР був реорганізований у Промбанк СРСР.

Пунктом 2 Постанови Ради Міністрів СРСР № 821 «Про вдосконалення системи банків в країні і посилення їх впливу на підвищення ефективності економіки» передбачено створення банками СРСР в союзних республіках відповідних республіканських банків з прямим підпорядкуванням банкам СРСР.

Згідно з пунктом 2 Постанови Верховної Ради УРСР «Про порядок введення в дію Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 20.03.1991 № 873-ХІІ Український республіканський банк державного комерційного промислово-будівельного банку «Укрпромбанк» з його мережею, обчислювальними центрами, усіма активами, пасивами оголошений Верховною Радою України власністю України.

27.09.1991 Національний банк України зареєстрував статут Державного комерційного промислово-будівельного банку України (Промбанк України) про що внесено відповідний запис до Республіканської книги реєстрації банків за номером 1.

09.04.1992 Національний банк України анулював реєстрацію Промбудбанку України (протокол засідання правління Національного банку України від 09.04.1992 № 1), про що здійснений відповідний запис до Республіканської книги реєстрації банків.

Станом на 29.04.2022 Державний реєстр банків не містить відомостей про реєстрацію Національним банком України банку, який став правонаступником Промбудбанку СРСР або Будбанку СРСР (а.с. 22-23).

Таким чином, анулювання реєстрації Промбудбанку України, тобто ліквідацію Промбудбанку України, який був правонаступником Промбудбанку СРСР, а той в свою чергу правонаступником Будбанку СРСР було проведено без правонаступництва.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухома майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у пункті 36 постанови від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно має розглядатися як спір, що пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно.

Оскільки Будпромбанк СРСР, який згодом перейшов у власність України, як кредитор на підставі повідомлення якого було здійснено запис обтяження належного позивачу нерухомого майна, ліквідований без правонаступництва, тому належним відповідачем у даній справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, у даному випадку Міністерство юстиції України та його територіальні органи.

Відповідно до статті 3 Конституції України, держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Тож важливою обставиною при вирішенні питання правонаступництва Держави України у спірних правовідносинах є існування обов`язку держави відповідати перед людиною й усіляко прагнути повноцінно забезпечити її права і свободи.

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (частина перша статті 170 ЦК України).

Приписами п. 1 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року № 228 (далі Положення № 228), визначено, що Міністерство юстиції України (Мін`юст) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Мін`юст є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику, державну політику з питань банкрутства, у сфері нотаріату, організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), державної реєстрації актів цивільного стану, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державної реєстрації обтяжень рухомого майна тощо.

Пунктом 3 частини 2? Положення № 228 передбачено, що основним завданням Мін`юсту, зокрема, є забезпечення формування та реалізація державної політики у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державної реєстрації обтяжень рухомого майна.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень врегульовано Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-VІ.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно ст. 6 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» організаційну систему державної реєстрації прав становлять:

1)Міністерство юстиції України та його територіальні органи;

2)суб`єкти державної реєстрації прав: виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації;

3)державні реєстратори прав на нерухоме майно.

Згідно з пп. 83??) п. 3 Положення № 228 Мінюст здійснює відповідно до закону контроль за діяльність у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Відповідно п. 69 Положення № 228 Міністерство юстиції України здійснює державне регулювання нотаріальної діяльності, здійснює контроль за організацією нотаріату та нотаріальної діяльності уповноважених осіб, керівництво державними нотаріальними конторами, перевіряє організацію нотаріальної діяльності нотаріусів, дотримання ними порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства.

Межі компетенції Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) (далі - Управління) визначені Положенням про міжрегіональні управління Міністерства юстиції України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2011 № 1707/5.

Згідно п. 4.16 вищевказаного Положення Управління організовує роботу установ нотаріату, перевіряє їх діяльність і вживає заходів до її поліпшення, здійснює керівництво державними нотаріальними конторами та перевірку організації нотаріальної діяльності державних, приватних нотаріусів та уповноважених на це посадових осіб органу місцевого самоврядування (далі - уповноважені особи), контролює дотримання нотаріусами, уповноваженими особами порядку вчинення нотаріальних дій та виконання ними правил нотаріального діловодства.

Окрім цього, відповідно до п. 4 Положення № 228 основним завданням Міністерства юстиції України є забезпечення самопредставництва як органу державної влади, який у випадках, передбачених законом, бере участь у справах та діє у судах України від імені та в інтересах держави, зокрема через територіальні органи Мін`юсту; здійснення захисту інтересів України у Європейському суді з прав людини, під час урегулювання спорів і розгляду в закордонних юрисдикційних органах справ за участю іноземних суб`єктів та України.

З приводу заперечень відповідача та його доводів, що належним відповідачем у справі є Кабінет Міністрів України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно п. 4? Положення № 228 до завдань Мін`юсту також належить забезпечення представництва та самопредставництва інтересів Кабінету Міністрів України у судах України у випадках, передбачених законом, зокрема через територіальні органи Мін`юсту.

Частинами 1, 2 статті 37 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» передбачено, що Кабінет Міністрів України може бути позивачем та відповідачем у судах, зокрема звертатися до суду, якщо це необхідно для здійснення його повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України. Інтереси Кабінету Міністрів України у судах представляє Міністерство юстиції України, якщо інше не передбачено законами України або актами Кабінету Міністрів України.

Таким чином, визначені ОСОБА_1 відповідачі у даній справі мають відповідні повноваження у спірних правовідносинах, тому є належними відповідачами.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява № 48778/99).

Конституційний Суд України у рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18 зазначено, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У § 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal v. the United Kingdom» (заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом.

З врахуванням даних обставин справи, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про скасування в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запису про обтяження належного їй нерухомого майна, є обґрунтованими та підлягають задоволенню, так як спрямовані на ефективне відновлення її порушених прав.

Окрім того, колегія суддів враховує, що Будбанк СРСР ліквідований без правонаступництва, а його повідомлення, на підставі якого було здійснено обтяження нерухомого майна позивача, є знищеним, що унеможливлює ОСОБА_1 оскаржити в судовому порядку документ, на підставі якого було накладено обтяження.

Також, суд апеляційної інстанції бере до уваги факт того, обтяження на майно було накладено 22.06.2005 Першою полтавською державною нотаріальною конторою як реєстратором, на підставі повідомлення б/н від 11.12.1985, Будбанк м. Полтави, а право власності на житловий будинок та земельну ділянку ОСОБА_1 набула у 2017 році. Доказів того, що саме ОСОБА_1 є боржником ліквідованого Будбанку СРСР матеріали справи не містить.

Разом з тим, безпідставне обтяження нерухомого майна ОСОБА_1 порушує її право на мирне володіння належного їй об`єкту нерухомості, в інший спосіб здійснити захист порушених прав, враховуючи встановлені обставини справи, є неможливим.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення (п.п. 113,114 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17).

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи наведене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. 367, ст. 374 ч. 1 п. 2, ст. 376 ч. 1 п. 3, 4, ст. 382, 383, 384 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу адвоката Васильєвої Любові Миколаївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 09 серпня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) про скасування заборони на відчуження майна, третя особа Перша Полтавська державна нотаріальна контора задовольнити.

Скасувати в Єдиному реєстрі заборон відчудження обєктів нерухомого майна запис про обтяження на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_1 , номер запису - 30509919 від 22.06.2005, реєстраційний номер обтяження № 2110427 від 22.06.2005 здійснений Першою полтавською державною нотаріальною конторою на підставі повідомлення б/н Будбанк м. Полтава від 11.12.2005, архівний запис, номер реєстра 1476-4 від 04.08.1985, коментарій - 85-16 ПОЛТАВА.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий: О. Ю. Кузнєцова

Судді: С. А. Гальонкін

Г. Л. Карпушин