Ухвала

від 06.03.2023 по справі 127/6041/23

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 127/6041/23

Провадження 2/127/691/23

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 березня 2023 року м. Вінниця

Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Волошин С.В., ознайомившись із матеріалами позовної заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Вінницької обласної філармонії ім. М.Д. Леонтовича про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

До Вінницького міського суду Вінницької області звернулися позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з вищезазначеною позовною заявою. Однак подана позовна заява не відповідає вимогам ст.177 ЦПК України з огляду на таке.

Так, відповідно до ч. 4 ст.177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Відповідно до ч.3 ст. 6Закону України«Про судовийзбір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.4 Закону України «Про судовийзбір» за подання заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою справляється судовий збір у розмірі 1% ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб ( від 1073,60 грн. до 13420 грн.).

Як вбачається з позовної заяви, в ній поєднано вимоги майнового характеру (про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу) та вимоги немайнового характеру (про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення та про поновлення на роботі).

Оскільки позивачі згідно п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнені від сплати судового збору за позовну вимогу про поновлення на роботі, ними має бути сплачено судовий збір в сумі 1073,60 гривень кожним, за вимоги про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу на користь кожного з позивачів.

Однак позивачі до позовної заяви не додали квитанцій про сплату судового збору, вважаючи себе повністю звільненими від сплати судового збору згідно п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».

Відповідно дочастини першоїстатті 94КЗпП України,приписи якоїкореспондуються ізчастиною першоюстатті 1Закону України«Про оплатупраці», заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ниморган виплачує працівникові за виконануним роботу.

Згідно зі статтею 1 Конвенції про захист заробітної плати № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Згідно норм чинного законодавства про працю, середній заробіток не входить до структури заробітної плати, оскільки не є основною чи додатковою заробітною платою, як і не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 10.10.2019 року у справі № 369/10046/18.

Так, згідно викладеної позиції Верховного Суду, якщо працівник був незаконно звільнений, трудовий договір з ним був незаконно припинений роботодавцем в односторонньому порядку. Виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь незаконно звільненого працівника, у тому числі середній заробіток за час вимушеного прогулу або різниця у заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, не можуть вважатись заробітною платою та не витікають із трудового договору як підстави для виплат. Ці виплати не можуть кваліфікуватись як плата за виконану роботу.

Враховуючи викладене, виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу (незаконного звільнення) (частина друга статті 235 КЗпП України) не є різновидом оплати праці та елементом структури заробітної плати.

Отже, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час вимушеного прогулу (незаконного звільнення) за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці", тобто середній заробіток за час вимушеного прогулу (незаконного звільнення) не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника.

Вказаний висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №910/4518/16 (провадження №12-301гс18).

Отже, позивачі не є суб`єктами звільнення від сплати судового збору за позовну вимогу про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Викладене є недоліком позовної заяви, який має бути усунутим позивачами шляхом сплати судового збору в розмірі 1073,60 гривень кожним позивачем за звернення до суду з позовною вимогою про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та подання до суду кожним із них окремих платіжних документів (квитанцій).

Якщо позов подається одночасно кількома позивачами до одного або кількох відповідачів, судовий збір обчислюється з урахуванням загальної суми позову і сплачується кожним позивачем пропорційно долі поданих кожним з них вимог окремим платіжним документом. (частина сьома статті 6 Закону «Про судовий збір»)

Відповідно до ч.1 ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених устаттях 175і177цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Відповідно до ч.3 ст. 185 ЦПК України, якщо позивачі відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконають вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатять суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивачі не усунуть недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачам.

За таких обставин суд вважає, що позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Вінницької обласної філармонії ім. М.Д. Леонтовича про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу, слід залишити без руху, про що повідомити позивачів та надати їм триденний строк для усунення недоліків з дня отримання позивачами ухвали суду.

Керуючись ст. ст. 175,177, 185, 258-261 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Вінницької обласної філармонії ім. М.Д. Леонтовича про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу - залишити без руху та надати позивачам триденний строк для усунення вказаних недоліків з дня отримання позивачами ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Роз`яснити позивачам, що в разі, якщо у встановлений строк недоліки позовної заяви не будуть усунуті, вона вважатиметься неподаною і буде повернута позивачам, що не перешкоджатиме повторному зверненню до суду з позовною заявою.

Ухвала суду остаточна і оскарженню не підлягає.

Суддя: