Рішення

від 28.02.2023 по справі 902/1381/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"28" лютого 2023 р. Cправа № 902/1381/22

Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука Василя Васильовича,

за участю секретаря судового засідання Марущак А.О., за відсутності сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "АГРОПОСТУП" (вул. Чехова, буд. 11, м. Вінниця, 21034)

до: Приватного підприємства "ОЛЬВІЯ" (вул. Центральна, буд. 13, с. Сопин, Вінницький район, Вінницька область, 22247)

про стягнення 194 444,27 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "АГРОПОСТУП" з вимогами до Приватного підприємства "ОЛЬВІЯ" про стягнення 194 444,27 грн, з яких: 61 024,91 грн - заборгованість; 63 123,16 грн - пеня; 27 017,12 грн - штраф; 9 054,79 грн - 3% річних; 34 224,29 грн - інфляційні збитки.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на неналежне виконання Приватним підприємством "ОЛЬВІЯ" зобов`язань за Договором поставки №31052019-1 від 31.05.2019 в частині проведення розрахунків за поставлений товар.

02.01.2023 за вказаним позовом суд відкрив провадження у справі № 902/1381/22 за правилами спрощеного позовного провадження з призначенням розгляду справи по суті на 31.01.2023, про що постановив відповідну ухвалу.

За наслідками судового засідання 31.01.2023 розгляд справи по суті відкладено на 28.02.2023, про що 31.01.2023 судом постановлено відповідну ухвалу.

Представник позивача, який повідомлений про дату, час та місце розгляду справи в судовому засіданні 31.01.2023 під розписку, на визначену судом не з`явився.

Відповідач правом участі в засіданні суду також не скористався. При цьому суд зауважує, що ухвала про відкриття провадження у справі отримана відповідачем 14.01.2023, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором 2141600023101.

За вказаних обставин у суду є достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідача про дату, час та місце судового слухання, але останній не скористався правом на участь свого представника у судовому засіданні.

Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов`язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов`язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України"). Роль національних судів - організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див.рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010). До того ж організація провадження таким чином, щоб воно було швидким та ефективним, є завданням саме національних судів (див. рішення Суду у справі Білий проти України, no. 14475/03, від 21.10.2010).

Згідно із ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи положення ст.ст.13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання представника відповідача.

Будь-яких письмових заяв і клопотань щодо відкладення розгляду справи, а також відзиву на позовну заяву, на день розгляду справи від відповідача до суду не надійшло.

З огляду на вищезазначене суд приходить висновку, що відповідача належним чином було повідомлено про дане судове засідання. Неявка останнього є підставою до розгляду справи за його відсутності, що передбачено п.1 ч.3 ст.202 ГПК України.

Поряд з цим слід зазначити, що положеннями ст.178 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За таких обставин, справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами з огляду на приписи ч.9 ст.165 та ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 28.02.2023 прийнято судове рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

31.05.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "АГРОПОСТУП" (позивач, за Договором Продавець) та Приватним підприємством "ОЛЬВІЯ" (відповідач, за Договором Покупець) укладено Договір поставки №31052019-1 (надалі Договір) за умовами якого Постачальник зобов`язується передати у власність Покупця продукцію виробничо-технічного призначення (надалі Товар), а Покупець зобов`язується прийняти Товар в асортименті і кількості згідно Додатків і видаткових накладних, які є невід`ємними частинами даного Договору.

Найменування Товару, його кількість, ціна за одиницю, визначені в додатках, рахунках та накладних, які є невід`ємною частиною Договору. (п. 1.2. Договору)

Відповідно до п. 2.1. Договору сукупна вартість Товару, що постачається згідно даного Договору, складає суму вартостей Товару, які вказані в графі "Всього Загальна вартість, гривень з ПДВ" в додатках, підписаних в рамках даного Договору.

Згідно п. 2.2. Договору на дату оплати Продавець має право здійснити коригування ціни імпортованого Товару без додаткового узгодження з Покупцем за формулою: Ц=Цдог х (Коп/Кдог),

де Цдог - ціна товару на дату складання Додатку до Договору.

Коп - комерційний курс гривні до іноземної валюти па дату, що передує даті оплати,

Кдог - комерційний курс гривні до іноземної валюти на дату, що передує даті складання Додатку до Договору. Комерційним курсом гривні до іноземної валюти слід вважати міжбанківський валютний курс продажу іноземної валюти до гривні, який щоденно розміщується за адресою на інтернат-сторін (http://minfin.com.ua/currency/mb/).

Якщо на дату, що передує даті оплати, Коп/Кдог менше 1,01, коригування ціни Товару, передбачене даним пунктом Договору, не здійснюється.

Вартість (ціпа) Товару визначена на день виписки рахунку. У випадку введення нових або зміни існуючих ставок ввізного мита, ПДВ при імпорті Товару, введенні нових/додаткових обов`язкових платежів/зборів, ціна Товару на дату поставки збільшується на відповідну величину. В цьому разі Покупець зобов`язаний компенсувати Продавцю суму збільшення. (п. 2.4. Договору)

За змістом п. 2.4. Договору Покупець проводить розрахунки з Продавцем на умовах внесення оплати вартості (ціни) Товару, визначеної із врахуванням вимог п.п. 2.2-2.3., вказаної в рахунках, шляхом перерахування коштів в національній валюті на банківський рахунок Продавця. Оплата вважається проведеною після зарахування коштів на рахунок ПРОДАВЦЯ, вказаного в тексті цього Договору.

Товар постачається Покупцю в терміни, обумовлений у Додатках, підписаних в рамках даного Договору. (п. 3.1. Договору)

Відповідно до п. 4.1. Договору Покупець здійснює 100% оплати вартості Товару на банківський рахунок Продавця в терміни, які вказані в додатках.

Право власності на Товар переходить Покупцю з моменту одержання ним Товару після підписання видаткової накладної (п. 5.1. Договору)

За змістом п. 8.1. Договору за несвоєчасне виконання обов`язків з оплати Товару Покупець сплачує Продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

В разі ухилення від оплати вартості товару понад 15 (п`ятнадцять) календарних днів Покупець, крім пені, сплачує Продавцеві штраф в розмірі 20% (двадцяти відсотків) від загальної вартості товару. (п. 8.2. Договору)

Нарахування штрафних санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за цим Договором здійснюється без обмеження строку. Строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за цим Договором становить три роки. (п. 8.5. Договору)

Договір набуває чинності з моменту підписання уповноваженими представниками та засвідчення печатками Сторін і господарські зобов`язання Сторін діють до 30 травня 2020 року, а в частині виконання грошових зобов`язань за Договором, по штрафних санкціях - до повного їх виконання. (п. 11.3. Договору)

До Договору поставки №31052019-1 від 31.05.2019 між сторонами підписано ряд додатків, а саме:

- додаток №1 від 31.05.2019, за умовами якого сторонами погоджено товар в асортименті, кількості, ціні та вартості який повинен бути поставлено на загальну суму 74 060,72 грн разом з ПДВ. Строк оплати 100% товару встановлено до 15.09.2019.;

- додаток №2 від 10.06.2019, за умовами якого сторонами погоджено товар в асортименті, кількості, ціні та вартості який повинен бути поставлено на загальну суму 61 024,91 грн. разом з ПДВ. Строк оплати 100% товару встановлено до 15.10.2019.

Як стверджується матеріалами справи, позивачем на виконання умов Договору поставки №31052019-1 від 31.05.2019, поставлено відповідачу товар на загальну суму 135 085,63 грн, в розрізі по накладних:

видаткова накладна № 159 від 03.06.2019 на суму 74 060,72 грн;

видаткова накладна № 177 від 10.06.2019 на суму 61 024,19 грн.

Вказані накладні підписані позивачем та відповідачем. Претензій щодо якості чи кількості отриманого товару матеріали справи не містять, а отже вказаний у видаткових накладних товар прийнятий відповідачем без зауважень, що свідчить про повноту та якість виконання позивачем своїх зобов`язань за Договором, а тому товар вважається прийнятим без зауважень в повному обсязі.

Відповідно до п. 2.4. Договору позивачем виставлено відповідачу наступні рахунки на оплату:

рахунок на оплату № 149 від31.05.2019 на суму 74 060,72 грн;

рахунок на оплату № 164 від 10.06.2019 на суму 61 024,91 грн.

Як доводить позивач, відповідач здійснив часткове погашення боргу на суму 74 060,72 грн, підтвердженням чого слугує платіжне доручення № 1983 від 19.03.2021 на зазначену суму.

Оскільки остаточний розрахунок за поставлений товар відповідачем здійснено не було, позивач просить стягнути суму боргу в розмірі 61 024,91 грн в примусовому порядку.

Спірні правовідносини сторін за правовою природою віднесені до договірних зобов`язань поставки, загальні положення про купівлю-продаж визначені параграфом 1 глави 54, особливості поставки - параграфом 3 глави 54 ЦК України, параграфом 1 глави 30 ГК України, загальні положення про правочини визначені розділом IV книги 1 ЦК України, про зобов`язання і договір - розділами І і ІІ книги 5 ЦК України, правові наслідки порушення зобов`язання, відповідальність за порушення зобов`язання - главою 51 ЦК України, розділом V ГК України.

Статтею 3 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Статтями 13 і 14 ЦК України встановлено, відповідно, межі здійснення цивільних прав та загальні засади виконання цивільних обов`язків. Зокрема, і цивільні права і цивільні обов`язки здійснюються (виконуються) в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч. 1, ч. 2 п.п. 5, 8 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено право кожного суб`єкта господарювання на захист своїх прав і законних інтересів шляхом, зокрема, присудження до виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків, іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст.ст. 193, 202 ГК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 598, ч. 1 ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Частина 1 ст. 626 ЦК України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до положень ст. ст. 638, 639 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частинами 1, 2 ст. 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Зазначеними видатковими накладними підтверджується факт отримання відповідачем від позивача товару за Договором на загальну суму 135 085,63 грн.. Тоді як наявне в матеріалах справи платіжне доручення свідчить, що відповідачем проведено розрахунки за отриманий товар на суму 74 060,72 грн.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що основний борг в сумі 61 024,91 грн доведений належними та допустимими доказами, його наявність і розмір відповідачем не спростовані, відтак вимога позивача про стягнення з відповідача 61 024,91 грн підлягає до задоволення.

Поряд з цим, за порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань, позивачем заявлено до стягнення 63 123,16 грн пені, 27 017,12 грн штрафу, 9 054,79 грн три проценти річних та 34 224,29 грн інфляційних збитків.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов`язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до п.п. 3, 4 ч. 1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст.548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 230 та ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст.ст.1, 3 Закону України від 22.11.1996 N 543/96-ВР "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином, законом передбачено право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі, нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконаним відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.

Відповідно до п. 6.4. Договору за несвоєчасне виконання обов`язків з оплати Товару Покупець сплачує Продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

В разі ухилення від оплати вартості товару понад 15 (п`ятнадцять) календарних днів Покупець, крім пені, сплачує Продавцеві штраф в розмірі 20% (двадцяти відсотків) від загальної вартості товару. (п. 8.2. Договору)

Суд зважає, що у п. 8.5. Договору Сторони погодили, що нарахування штрафних санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за цим Договором здійснюється без обмеження строку. Строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за цим Договором становить три роки.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на вищезазначене, заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача пені, штрафу, 3% річних та інфляційних збитків є правомірними та обґрунтованим, оскільки відповідають умовам укладеного Договору та чинного законодавства України.

При цьому судом враховується, що чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України. А тому, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17.

Суд акцентує увагу, що відповідачем не висловлено заперечень щодо правильності проведеного позивачем розрахунку пені, штрафу, 3% річних та інфляційних збитків, не надано власного контррозрахунку заборгованості тощо.

Суд, перевіривши розрахунок пені, штрафу, 3% річних та інфляційних збитків на предмет відповідності вимогам чинного законодавства, дійшов висновку, що такі вимоги є обґрунтованими, правомірними та арифметично правильними.

Поряд з цим суд зважає на наступне.

Згідно з п.6 ч.1 ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.ч.2-4 ст.13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчинюються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу (ч.3 ст.15 ЦК України).

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Із мотивувальної частини Постанови Великої палати Верховного Суду України від 18.03.2020 у справі №902/417/18 слідує, що главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (ч. 3 ст. 216 ГК України).

За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. № 7-рп/2013 слідує, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Згідно із ч. 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Таким чином, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Тобто з системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України неодноразово послідовно викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, від 26.07.2018 у справі №924/1089/17, від 12.12.2018 у справі №921/110/18, від 14.01.2019 у справі №925/287/18, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 27.03.2019 у справі №912/1703/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 03.06.2019 у справі №914/1517/18, від 23.10.2019 у справі №917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 14.01.2020 у справі №911/873/19, від 10.02.2020 у справі №910/1175/19, від 19.02.2020 у справі №910/1303/19, від 26.02.2020 у справі №925/605/18, від 17.03.2020 №925/597/19, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19 від 14.04.2021 у справі №922/1716/20.

У постановах від 12.06.2019 у справі №904/4085/18 та від 09.10.2019 у справі №904/4083/18 Верховний Суд вказав на те, що зменшення розміру пені є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.

Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Таким чином, суд, опираючись на встановлені обставини справи, з метою забезпечення балансу інтересів сторін, з огляду на вимоги розумності та справедливості, користуючись правом, наданим йому ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, вважає за необхідне зменшити розмір штрафних санкцій.

При цьому суд враховує:

- правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов`язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;

- стягнення сум відсотків річних та інфляційних втрат, які мають забезпечити баланс інтересів сторін;

- відсутність підстав вважати, що порушення зобов`язання відповідачем потягло за собою значні збитки для позивача;

- відсутність підстав вважати, що в діях відповідача наявні умисні дії (заздалегідь передбачувані);

- відповідач є аграрним виробником, який, серед інших, покликаний забезпечити продовольчу безпеку в країні, яка перебуває у стані збройного конфлікту з російською федерацією, і покладення надмірного фінансового тягаря на останнього може призвести до погіршення його матеріального становища та неможливості виконання ним своїх основних завдань.

З огляду на викладені обставини в сукупності, суд, користуючись правом, наданим йому ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, зменшує розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій на 50%, з заявлених 63 123,16 грн пені до 31 561,58 грн та з 27 017,12 грн штрафу до 13 508,56 грн.

Відтак, у задоволенні позову в частині стягнення 31 561,58 грн пені та 13 508,56 грн. штрафу слід відмовити.

У відповідності до статті 7 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Дана норма кореспондується зі ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення передбачають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

У відповідності до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою (ч.2 ст.74 ГПК України).

Відповідно до приписів частини 3 та 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є доказово обґрунтованими та нормативно безпідставними, а тому підлягають частковому задоволенню, з наведених вище мотивів.

В силу приписів ч.ч. 1, 9 ст. 129 ГПК України судовий збір за позовом, в тому рахунку в частині зменшення сум штрафних санкцій, покладаються на відповідача.

Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 226, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства "ОЛЬВІЯ" (вул. Центральна, буд. 13, с. Сопин, Вінницький район, Вінницька область, 22247; код ЄДРПОУ 32144281) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "АГРОПОСТУП" (вул. Чехова, буд. 11, м. Вінниця, 21034; код ЄДРПОУ 40378350) 61 024 грн. 91 коп. - основного боргу; 31 561 грн. 58 коп. - пені; 13 508 грн. 56 коп. - штрафу; 9 054 грн. 79 коп. - 3% річних; 34 224 грн. 29 коп. - інфляційних збитків та 2 916 грн. 66 коп. - витрат на сплату судового збору.

В решті позову відмовити.

Примірник рішення направити учасникам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення, а також на відомі суду електронні адреси: позивача - agprostup@gmail.com, відповідача - krasnjyk@mail.ru

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду, в порядку та строки визначені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне рішення складено 06 березня 2023 р.

Суддя Василь МАТВІЙЧУК

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (вул. Чехова, буд. 11, м. Вінниця, 21034)

3 - відповідачу (вул. Центральна, буд. 13, с. Сопин, Вінницький район, Вінницька область, 22247)