Рішення

від 06.03.2023 по справі 910/11389/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.03.2023Справа № 910/11389/22

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД АНМАРІН»

до Приватного акціонерного товариства «Новокраматорський машинобудівний завод»

про стягнення 13773,10 грн.

Суддя Сташків Р.Б.

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передано указану позовну заяву про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Новокраматорський машинобудівний завод» (далі - відповідач) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД АНМАРІН»» (далі - позивач) заборгованості за поставку товару у сумі 61389,70 грн, відповідно до ст. 625 ЦК України інфляційних втрат у сумі 12425,89 грн та 3% річних у сумі 1347,21 грн, а також витрат на правову допомогу у сумі 6000,00 грн.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповідачем не була здійснена оплата вартості поставленого товару у строки, обумовлені сторонами у Договірних листах №027/21/3011 від 14.12.2021 та №027/22/17 від 18.01.2022.

У позовній заяві позивач вказав про свій намір подати докази понесених ним витрат на правничу допомогу у визначені законом строки.

У відзиві на позовну заяву відповідач заперечує проти позову, зазначаючи про те, що сума основного боргу ним сплачена, а неможливість виконання зобов`язань по оплаті товару у обумовлені строки була зумовлена настанням форс-мажорних обставин, якою є військова агресія Російської Федерації проти України. Також відповідач зазначає про те, що позивач звернувся до суду з позовом без дотримання порядку досудового врегулювання спору, та вважає, що позивачем не доведений розмір витрат на правову допомогу.

Ухвалою суду від 06.03.2023 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України закрито провадження у справі в частині стягнення з відповідача 61389,70 грн боргу.

Тому спір вирішується в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі 12425,89 грн та 3% річних у сумі 1347,21 грн.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

14.12.2021 позивач, як постачальник, та відповідач, як покупець, підписали Договірний лист №027/21/3011, відповідно до якого позивач має поставити відповідачу товар на загальну суму 53600,00 грн в строк до 15.01.2022.

18.01.2022 сторони підписали між собою Договірний лист №027/22/17, відповідно до якого позивач має поставити відповідачу товар на загальну суму 8685,00 грн в строк до 15.02.2022.

21.01.2022 позивач здійснив поставку товару на суму 53573,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №21 від 21.01.2022 та товаро-транспортною накладною №Р21 від 21.01.2022, а також поставку товару на суму 7816,50 грн, що підтверджується видатковою накладною №22 від 21.01.2022 та товаро-транспортною накладною №Р22 від 21.01.2022.

Відповідно до змісту Договірних листів оплата в розмірі 100% вартості товару, зазначеного у відповідному Договірному листі здійснюється в національній валюті України (гривнях), шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 7-ми банківських днів з дати поставки товару, за наявності рахунка постачальника.

Відтак, оплату товару відповідач повинен був здійснити до 01.02.2022 включно, однак у зазначений строк відповідач свої зобов`язання не виконав.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Основними видами господарських зобов`язань є майново-господарські зобов`язання та організаційно-господарські зобов`язання.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України (далі- ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.ч. 1,2,4 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем, на підставі Договірного листа, є двостороннім правочином, який за своїм змістом, характером та правовою природою має ознаки договору поставки.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно з ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Пункт 1 ст. 612 ЦК України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що відповідач не оплатив товар в строк до 01.02.2022 включно, а отже прострочив виконання своїх зобов`язань, які визначені сторонами у Договірних листах, що свідчить про правомірність заявлених позивачем позовних вимог в частині стягнення основного боргу на суму в розмірі 61389,70 грн станом на дату звернення до суду.

Твердження відповідача про те, що неможливість належного виконання ним умов Договірних листів було зумовлено настанням форс-мажорних обставин, якими є військова агресія Російської Федерації проти України, та введенням у зв`язку із цим воєнного стану на території України з 24.02.2022, суд вважає безпідставними та необгрунтованими, оскільки, як було встановлено судом, зобов`язання з оплати товару відповідач повинен був виконати до 01.02.2022 включно, тобто ще до початку настання таких форс-мажорних обставин.

Разом з тим, після звернення позивача до суду із позовною заявою відповідачем була проведена оплата боргу на загальну суму 61389,70 грн, що підтверджується копіями платіжних доручень №4246 від 18.11.2022 на суму 7816,50 та №4247 від 18.11.2022 на суму 53573,20 грн. Матеріали справи не містять заперечень позивача щодо факту оплати.

Враховуючи вказану сплату відповідачем суми основного боргу, судом ухвалою від 06.03.2023 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України закрито провадження у справі в частині стягнення з відповідача 61389,70 грн боргу.

У зв`язку з тим, що відповідач прострочив оплату поставленого товару, позивач також просить суд на підставі ст. 625 ЦК України стягнути з відповідача 12425,89 грн інфляційних втрат та 1347,21 грн 3% річних.

За приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом перевірено та встановлено правомірність та правильність здійснених позивачем нарахувань інфляційних втрат у сумі 12425,69 грн за період з 02.02.2022 по 30.09.2022, та 3% річних у сумі 1347,21 грн за період з 02.02.2022 по 26.10.2022.

Твердження відповідача про неправомірність нарахування позивачем інфляційних втрат та 3% річних, у зв`язку із дією форс-мажорних обставин, якими є військова агресія Російської Федерації проти України та введення воєнного стану, судом відхиляються з наступних підстав.

Відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Листом від 28.02.2022 Торгово-промисловою палатою України, на підставі ст.ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Статуту ТПП України, засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Отже, війська агресія Російської Федерації проти України є форс-мажорною обставиною, а факт початку дії воєнного стану в Україні з 24.02.2022 є загальновідомим.

Разом з тим, як встановлено вище судом, відповідач повинен був виконати грошове зобов`язання з оплати товару до 01.02.2022 включно, тобто ще до початку настання форс-мажорних обставин, а тому невиконання відповідачем своїх грошових зобов`язань не було зумовлено настанням таких форс-мажорних обставин.

Крім того, у постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17, від 14.06.2022 у справі №922/2394/21 суд звертав увагу, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Отже, сам факт введення воєнного стану на території України не є імперативною підставою для звільнення всіх боржників від відповідальності за прострочення виконання зобов`язання за час існування форс-мажорних обставин. У кожному конкретному випадку у конкретних відносинах боржник має довести безпосередній вплив непереборної обставини на можливість виконання ним зобов`язання.

Тобто обставини невиконання свого зобов`язання повинні бути саме такими, що об`єктивно унеможливлюють вчинення відповідних дій. У спірному випадку неможливість провести розрахунок за отриманий товар.

Відповідачем, усупереч вимогам статей 13, 74 ГПК України, не доведено суду наявність причинно-наслідкового зв`язку між воєнним станом та невиконанням ним грошового зобов`язання із оплати отриманого ним товару.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18.

Також судом не приймаються до уваги твердження відповідача про неправомірність подання позивачем позовної заяви, у зв`язку із порушенням останнім порядку досудового врегулювання спору та вимог ст. 222 ГК України, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду. У разі необхідності відшкодування збитків або застосування інших санкцій суб`єкт господарювання чи інша юридична особа - учасник господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав або інтересів має право звернутися до нього з письмовою претензією, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з положеннями ст. 19 ГПК України сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходим є обов`язковими згідно із законом. Особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення претензії чи позову.

Таким чином, ГК України визначає звернення з письмовою претензією як захід досудового врегулювання спору виключно правом (а не обов`язком) учасника господарських відносин. До того ж, обома зазначеними законодавчими актами передбачається обов`язок особи, яка порушила права і законні інтереси інших осіб, поновити їх, не чекаючи пред`явлення, зокрема, претензії.

Аналогічні висновки зроблені у постанові Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №910/6840/21.

Згідно зі статтею 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин на які посилається позивач на обґрунтування своїх позовних вимог.

Інші доводи сторін, наведені у наданих суду заявах по суті справи, письмових поясненнях, судом розглянуті, але до уваги та врахування при вирішенні спору не приймаються, оскільки на результат вирішення спору не впливають.

Судові витрати відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на відповідача.

Частиною 8 ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Враховуючи викладене позивачем у позовній заяві клопотання про наявність наміру подати докази понесених ним витрат на правничу допомогу у вищевказаний строк, то судом наразі не вирішується питання щодо покладення на відповідача таких витрат, і покладається до стягнення лише сума сплаченого судового збору (у мінімальному розмірі).

Керуючись ст.ст. 86, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Новокраматорський машинобудівний завод» (вул. Борисоглібська, буд. 15 в, офіс 8, м. Київ, 04070; ідентифікаційний код 05763599) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД АНМАРІН» (вул. Тополина, буд. 17/19, кв.1, м. Дніпро, 49041; ідентифікаційний код 42029074) 12425 (дванадцять тисяч чотириста двадцять п`ять) грн 89 коп. інфляційних втрат, 1347 (одну тисячу триста сорок сім) грн 21 коп. 3% річних та 2481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одну) грн судового збору.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.

Суддя Р.Б. Сташків