Рішення

від 02.03.2023 по справі 910/11981/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.03.2023Справа № 910/11981/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С.О. за участю секретаря судового засідання Шкорупеєва А.Д., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будмакс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Плов"

про розірвання договору та стягнення 44905,80 грн

Представники сторін:

від позивача: Хода Ю.В.

від відповідача: не з`явився

РОЗГЛЯД СПРАВИ СУДОМ

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Будмакс" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Плов" про розірвання договору №13/01 від 13.01.2022 та стягнення з відповідача вартості оплачених, але не отриманих послуг за договором №13/01 від 13.01.2022 у розмірі 44905,80 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачами взятих на себе зобов`язань за договором №13/01 від 13.01.2022 в частині виконання обумовлених договором послуг.

Процесуальні дії у справі, розгляд заяв, клопотань

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.11.2022 вказану позовну заяву залишено без руху.

29.11.2022 через відділ діловодства суду від позивача надійшли документи на виконання ухвали суду від 14.11.2022.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.12.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 21.12.2022.

Протокольною ухвалою від 21.12.2022 відкладено підготовче судове засідання на 26.01.2023.

У підготовчому засіданні 26.01.2023 суд постановив протокольну ухвалу без виходу до нарадчої кімнати про закриття підготовчого провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 09.02.2023.

Представник відповідача у судове засідання 02.03.2023 не з`явився.

Протокольною ухвалою від 09.02.2023 судове засідання по суті відкладено на 02.03.2023.

Представник відповідача у судове засідання 02.03.2023 не з`явився, про розгляд справи по суті відповідач був повідомлений ухвалами від 26.01.2023, від 09.02.2023. З матеріалів справи вбачається, що ухвали суду від 26.01.2023, від 09.02.2023 направлені на адресу відповідача місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та повернуті на адресу суду поштовим відділенням зв`язку з посиланням на відсутність адресата за адресою.

Згідно із ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Також у відповідності до ч.7 ст.120 Господарського процесуального кодексу України, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Зі змісту пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали.

Отже, у відповідності до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи.

Судом враховано, що частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Одночасно, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

Право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Ураховуючи вище наведене, враховуючи, що відповідач був повідомлений про розгляд справи по суті, за висновками суду неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду спору у судовому засіданні 02.03.2023.

Представник позивача у судовому засіданні 02.03.2023 надав пояснення по суті позовних вимог.

У судовому засіданні 02.03.2023 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.

Позиція позивача.

В обґрунтування заявленого позову позивач посилається на те, що у відповідності до умов договору №13/01 від 13.01.2022, відповідач зобов`язався надати приміщення за адресою: м.Київ, вул. Семена Скляренка, 9, для проведення заходу, який відбудеться 01 квітня 2022 о 18:00; забезпечити проведення обслуговування учасникам заходу.

На виконання умов договору позивач платіжним дорученням №23011326 від 14.01.2022 сплатив на користь відповідача оплату за організацію та проведення заходу згідно рахунку №2 від 13.01.2022 на суму 44905,80 грн.

Однак, за доводами позивача, послуги в передбачений договором строк відповідач не надав.

Позивач направив на адресу відповідача претензії №02/08 від 02.08.2022 та №08/09 від 08.09.2022 з пропозицією розірвати договір та повернути кошти, сплачені згідно рахунку №2 від 13.01.2022 в сумі 44905,80 грн.

Оскільки відповідач не надав обумовлені договором послуги та не відповідає на звернення позивача щодо розірвання договору, позивачем заявлено вимогу про розірвання договору та стягнення з відповідача вартості оплачених, але не отриманих послуг за договором №13/01 від 13.01.2022 у розмірі 44905,80 грн.

Позиція відповідачів.

Відповідач - відзиву на позовну заяву у строк, встановлений в ухвалі про відкриття провадження у справі, не подав.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічні положення містяться у ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на вказані приписи Господарського процесуального кодексу України, оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, суд приходить до висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до приписів ч.9 ст.165 та ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

13.01.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Плов" (виконавець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будмакс" (замовник, позивач) укладений договір №13/01 (надалі - договір), відповідно до умов якого виконавець надає замовнику послуги з організації та проведення заходу, а замовник, в свою чергу зобов`язується сплатити послуги виконавця (п.1.1 договору).

Відповідно до пп.2.1.1. п.2.1. договору замовник зобов`язується у 3-х денний строк сплатити виконавцю суму за виставленим рахунком або внести передплату, але не менш ніж 25%.

Згідно із п.2.2. договору виконавець зобов`язується надати приміщення за адресою: м.Київ, вул. Семена Скляренка, 9, для проведення заходу, який відбудеться 01 квітня 2022 о 18:00; забезпечити проведення обслуговування учасникам заходу.

За змістом пункту 3.1. договору виконавець, відповідно до вказаних цін, визначає вартість обслуговування та виставляє замовнику рахунок для сплати. Повна оплата здійснюється за 3 дні до проведення заходу.

Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до моменту повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором (п.7.1. договору).

Пунктом 9.1. договору визначено, що сторони залишають за собою право достроково розірвати цей договір за причинами об`єктивного характеру.

14.01.2022 позивачем на користь відповідача здійснено оплату за організацію та проведення заходу згідно рахунку №2 від 13.01.2022 на суму 44905,80 грн, що підтверджується платіжним дорученням №23011326 від 14.01.2022.

Оскільки послуги, в передбачений договором строк, відповідачем не надані, позивач направив відповідачу претензію №02/08 від 02.08.2022 у якій на підставі п.9.1. договору просив розірвати договір та повернути кошти, сплачені згідно рахунку №2 від 13.01.2022 в сумі 44905,80 грн.

Також 09.09.2022 позивач повторно направив відповідачу претензію №08/09 від 08.09.2022 у якій просив вважати договір розірваним та повернути кошти, сплачені згідно рахунку №2 від 13.01.2022 в сумі 44905,80 грн.

Згідно із матеріалами справи зазначені вище претензії повернуті на адресу позивача поштовим відділенням зв`язку за закінченням встановленого терміну зберігання.

Звертаючись до суду із позовом позивач посилається на те, що не отримав передбачені договором послуги, а відповідач не відповідає на звернення позивача щодо розірвання договору, позивачем заявлено вимогу про розірвання договору у судовому порядку. Також позивач стверджує, що у зв`язку із розірванням договору у відповідача виникло зобов`язання щодо повернення отриманих грошових коштів в розмірі 44905,80 грн, сплачених позивачем в якості оплати послуг, які не були надані відповідачем.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.

Відповідно до ч.1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із ст.6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 ЦК України).

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності ч.1 ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За своєю правовою природою договір №13/01 від 13.01.2022 є договором про надання послуг.

Відповідно до ч.1 ст.901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно з ч.1 ст.903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

14.01.2022 позивач перерахував відповідачу 44905,80 грн як оплату за організацію та проведення заходу згідно рахунку №2 від 13.01.2022, що підтверджується платіжним дорученням №23011326 від 14.01.2022.

Судом враховано, що матеріали справи не містять доказів наявності між сторонами інших правових відносин з організації та проведення заходу, ніж за укладеним між сторонами договором №13/01 від 13.01.2022. А відтак, відсутні підстави ставити під сумнів здійснення оплати у сумі 44905,80 грн згідно рахунку №2 від 13.01.2022 саме по договору №13/01 від 13.01.2022.

Договір, відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зі змісту договору відповідач взяв на себе зобов`язання надати приміщення за адресою: м.Київ, вул. Семена Скляренка, 9, для проведення заходу, який відбудеться 01 квітня 2022 о 18:00 та забезпечити проведення обслуговування учасникам заходу.

Натомість матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що відповідач виконав визначені договором послуги. За твердженням ТОВ "Будмакс" послуги в передбачений договором строк позивач не отримав і вказаного відповідачем не спростовано.

За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд зазначає, що у статті 79 Господарського процесуального кодексу України впроваджено стандарт доказування "вірогідності доказів".

Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тобто, тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Зважаючи на приписи ст.509, 525, 526, 612, 901 Цивільного кодексу України, статті 79 Господарського процесуального кодексу України щодо вірогідності доказів, суд зазначає, що надані позивачем та оцінені судом докази дають підстави дійти висновку, що обумовлені договором послуги з організації та проведення заходу не були надані відповідачем, що у свою чергу надає підстави стверджувати про прострочення відповідачем виконання зобов`язання.

Відповідач у відповідності наведених приписів процесуального закону наведених у позові обставин щодо порушення договору не спростував.

Відповідно до ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін (ч.1 ст.907 ЦК України).

Підстави для зміни або розірвання договору визначені ст. 651 ЦК України і за загальним правилом, викладеним в частині першій цієї статті, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Про зміну або розірвання договору в порядку частини першої ст. 651 ЦК України сторони вправі домовитися в будь-який час на свій розсуд (крім випадків, обумовлених законодавчо).

Разом з тим, законодавець передбачає випадки, коли розгляд питання про внесення змін до договору чи про його розірвання передається на вирішення суду за ініціативою однієї із сторін.

Так, за частиною другою ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Зміна умов договору (чи його розірвання) в судовому порядку з причин істотного порушення договору є правовим наслідком порушення зобов`язання іншою стороною договору у відповідності до пункту 2 частини першої ст. 611 ЦК України, тобто, способом реагування та захисту права від порушення договору, яке вже відбулося.

При цьому, надаючи оцінку істотності порушення умов договору, суд зазначає, що невиконання умов договору, а саме ненадання обумовлених сторонами послуг та у строки встановлені договором є порушенням умов договору, яке дає право замовнику (позивачу) вимагати розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 188 Господарського кодексу України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором (ч. 1).

За змістом наведених положень закону одностороння відмова від договору є юридичним фактом, який зумовлює його розірвання, отже є правочином, який має юридичні наслідки у вигляді припинення господарських правовідносин. Розірвання господарського договору може здійснюватися за згодою сторін і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом, розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак, окремі види договорів допускають можливість одностороннього розірвання договору. Крім того, право сторони на одностороннє розірвання договору може бути встановлене законом або безпосередньо у договорі.

У випадках, коли право на односторонню відмову у сторони відсутнє, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, а в разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін (ч.4 ст.188 Господарського кодексу України).

Як встановлено судом вище, позивач направив відповідачу претензію №02/08 від 02.08.2022 у якій на підставі п.9.1. договору просив розірвати договір та повернути кошти, сплачені згідно рахунку №2 від 13.01.2022 в сумі 44905,80 грн.

Також 09.09.2022 позивач повторно направив відповідачу претензію №08/09 від 08.09.2022 у якій просив вважати договір розірваним та повернути кошти, сплачені згідно рахунку №2 від 13.01.2022 в сумі 44905,80 грн.

Відповіді на вище зазначені пропозиції про розірвання договору матеріали справи не містять та із матеріалами справи претензії повернуті на адресу позивача поштовим відділенням зв`язку за закінченням встановленого терміну зберігання.

Підставами для виникнення юридичного спору про внесення змін у договір чи про його розірвання, який підлягає вирішенню судом є обставини, наведені у частині другій ст.651 ЦК України, і ці обставини виникають в силу прямо наведених у цій нормі фактів та подій, що зумовлюють правову невизначеність у суб`єктивних правах чи інтересах. Такі підстави та умови виникнення юридичного спору у правовідносинах є однаковими незалежно від їх суб`єктного складу (за участі фізичних чи юридичних осіб) та змісту правовідносин (цивільні чи господарські).

Право особи на звернення до суду про розірвання договору у передбаченому законом випадку відповідає статті 16 ЦК України, способам, передбаченим нею (зміна чи припинення правовідношення) та не може ставитися в залежність від поінформованості про позицію іншої сторони чи волевиявлення іншої сторони.

Оскільки судом встановлено порушення відповідачем умов договору, суд вважає позовні вимоги про розірвання договору №13/01 від 13.01.2022 обґрунтованими.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача вартості оплачених, але не отриманих послуг за договором №13/01 від 13.01.2022 у розмірі 44905,80 грн, суд зазначає таке.

Частиною 2 статті 570 Цивільного кодексу України встановлено, якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

За приписами положень чинного в Україні законодавства, авансом є грошова сума, яку перераховують згідно з договором наперед у рахунок майбутніх розрахунків за товари (роботи, послуги), які мають бути отримані (виконані, надані). На відміну від завдатку аванс - це спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції. Аванс сплачується боржником у момент настання обов`язку платити та виконує функцію попередньої оплати.

Тобто, у разі невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.02.18. у справі № 910/45382/17.

При цьому, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії" від 23.10.1991, "Федоренко проти України" від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, відсутність дій відповідача щодо надання оплачених послуг, надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти, сплачені за неотримані послуги.

Неповернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Брумареску проти Румунії" (п.74), "Пономарьов проти України" (п. 43), "Агрокомплекс проти України" (п. 166).

Як встановлено судом вище, позивач перерахував відповідачу аванс в сумі 44905,80 грн за договором, послуг за означеним договором надано не було, з огляду на що суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 44905,80 грн.

Приписами ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надаючи оцінку поданим у матеріали справи доказам та наведеним позивачем обставинам, судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Суд зазначає, що у п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України"" (Заява № 4909/04) зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Окрім того, господарський суд, при вирішенні даного спору враховує висновки, наведені Європейським судом з прав людини у справі "Проніна проти України", яким було вказано, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З огляду на вищевикладене, з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

ВИСНОВКИ СУДУ.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Будмакс" та задоволення позовних вимог про розірвання договору №13/01 від 13.01.2022 та стягнення з відповідача вартості оплачених, але не отриманих послуг за договором №13/01 від 13.01.2022 у розмірі 44905,80 грн.

Судові витрати за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Розірвати договір №13/01 від 13.01.2022, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будмакс" (ідентифікаційний код 32376008) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Плов" (ідентифікаційний код 44070941).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Плов" (04073, місто Київ, вул.Скляренка Семена, будинок 9, ідентифікаційний код 44070941) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будмакс" (04073, місто Київ, ВУЛИЦЯ КИРИЛІВСЬКА, будинок 160, корпус А, ідентифікаційний код 32376008) вартість оплачених, але не отриманих послуг за договором №13/01 від 13.01.2022 у сумі 44905,80 грн та витрати зі сплати судового збору у сумі 4962,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 06.03.2023.

Суддя С. О. Турчин