Рішення

від 06.03.2023 по справі 910/12236/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.03.2023Справа № 910/12236/22

Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнівак Україна" (Україна, 08343, Київська обл., Бориспільський р-н, с. Мартусівка, вул. Промислова, буд. 72; ідентифікаційний код: 41860411)

до 1) Приватного підприємства "Консалтингова фірма "Прометей" (Україна, 01010, м. Київ, вул. Мазепи, буд. 10; ідентифікаційний код: 30668980)

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Сирний Майстер" (Україна, 01010, м. Київ, вул. Мазепи, буд. 10; ідентифікаційний код: 41194914)

про стягнення 502 861,08 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Юнівак Україна" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного підприємства "Консалтингова фірма "Прометей" (далі - відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Сирний Майстер" (далі - відповідач-2) про стягнення 502861,08 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем-1 взятих на себе зобов`язань за Договором поставки № М 23-05/2018 від 23.05.2018 та неналежним виконанням відповідачем-2 взятих на себе зобов`язань за Договором № М 11/10-2021-4 про переведення боргу від 11.10.2021, укладеного з позивачем та відповідачем-1, внаслідок чого позивач заявив до стягнення з відповідача-1 95994,72 грн заборгованості, 107757,50 грн збитків, 9178,67 грн пені, 12720,30 грн інфляційних втрат та 1783,12 грн 3% річних, а також з відповідача-2 204986,40 грн заборгованості, 18454,03 грн пені, 46355,84 грн інфляційних втрат та 5630,50 грн 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу визнано судом малозначною, постановлено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та серед іншого встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.

Будь-яких заперечень від відповідачів проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до суду не надходило.

Частиною п`ятою статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням відповідачів є: Україна, 01010, м. Київ, вул. Мазепи, буд. 10.

На зазначену адресу, відповідно до вищевказаних вимог процесуального закону, судом було направлено копію ухвали про відкриття провадження у справі від 17.11.2022 з метою повідомлення відповідачів про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та про їх право подати, зокрема, відзив на позовну заяву.

01.12.2022 до суду повернулось рекомендоване повідомлення про вручення 28.11.2022 поштового відправлення відповідачу-1 (копії ухвали про відкриття провадження у справі від 17.11.2022) та рекомендоване повідомлення про вручення 28.11.2022 поштового відправлення відповідачу-2 (копії ухвали про відкриття провадження у справі від 17.11.2022).

Відтак суд вважає, що відповідачі були належним чином повідомлені про розгляд цієї справи та їм були створені достатні умови для реалізації ними своїх процесуальних прав.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

З огляду на неподання відповідачами відзивів на позовну заяву, справа підлягає розгляду за наявними у ній матеріалами.

13.12.2022 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів понесених позивачем судових витрат.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Частиною восьмою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

23.05.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Юнівак Україна" (продавець) та Приватним підприємством "Консалтингова фірма "Прометей" (покупець) було укладено Договір поставки № М 23-05/2018 (далі - Договір поставки).

20.07.2018 сторони підписали протокол розбіжностей до Договору поставки, у якому погодили та прийняли до виконання умови Договору поставки в редакції, що запропонована продавцем.

Відповідно до п. 1.1 Договору поставки продавець зобов`язується поставити та передати у власність покупця пакети полімерні бар`єрні (далі - товар), а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його згідно з умовами цього Договору.

За умовами п. 2.1 Договору поставки найменування товару, вартість (ціна) товару за одиницю разом з ПДВ за ставкою 20 відсотків, кількість та загальна вартість товару, що поставляється продавцем покупцю за цим Договором, визначаються у Специфікації (Додаток № 2), яка є невід`ємною частиною цього Договору. У Специфікації ціна товару за одиницю визначається в еквіваленті в євро по відношенню до гривні. Вартість (ціна) товару в гривнях, яка зазначена в Специфікації, підлягає зміні у разі зміни курсу гривні до євро згідно з умовами п. 2.2 Договору.

Пунктом 2.2 Договору поставки визначено, що остаточна вартість (ціна) партії товару, що поставляється за цим Договором, визначається у національній валюті України (гривні) виходячи з кількості товару у відповідній партії товару та ціни товару за одиницю, що зазначена в Специфікації. У разі якщо офіційний курс НБУ гривні по відношенню до євро на дату поставки партії товару покупцю зміниться більш ніж на 1% в сторону збільшення/зменшення по відношенню до офіційного курсу НБУ гривні до євро, який зазначений в Специфікації, то остаточна вартість (ціна) відповідної партії товару визначається за офіційним курсом НБУ гривні по відношенню до євро на дату поставки. Сума авансу сплаченого покупцем згідно з пунктом 6.1.1 Договору поставки не перераховується на дату поставки товару. Дата поставки товару зазначається у видатковій накладній. Рахунки виставляються продавцем в день поставки товару. Остаточна вартість товару в національній валюті України зазначається в документах, якими оформлюється поставка товару, а саме у видатковій накладній. Видаткова накладна виписується в день поставки (відвантаження, відправки) товару покупцю. У разі, якщо приймання (отримання) товару покупцем відбудеться в дату, що відмінна від дати виписки видаткової накладної, то для цілей цього пункту Договору (в частині визначення дати офіційного курсу) датою поставки товару вважається дата виписки такої видаткової накладної.

Поставка товару виконується на базисних умовах поставки DDP (відповідно до Інкотермс - 2010) за адресою: Україна, Чернігівська область, м. Мена, вул. Сіверський шлях, 122 чи на інших умовах, письмово погоджених сторонами, у тому числі у Специфікації, письмовій заявці покупця або додатковій угоді (п. 5.1 Договору поставки).

За умовами пунктів 5.3 - 5.7, 5.10 Договору поставки у строк до 40 календарних днів з дати отримання Специфікації, підписаної покупцем продавець зобов`язаний забезпечити виготовлення товару, визначеного в такій Специфікації, та письмово повідомити покупця про готовність товару до відвантаження покупцю. З огляду на специфіку технології виробництва товару кількість виробленого товару може відрізнятися від кількості товару, узгодженої сторонами у Специфікації, та у разі виникнення такої розбіжності продавець складає та направляє покупцю нову специфікацію зі скоригованою кількістю товару до 5 відсотків від загальної кількості товару, визначеної у попередній Специфікації.

Протягом 3 робочих днів з дати отримання покупцем повідомлення продавця, покупець зобов`язаний надіслати продавцю письмове замовлення на поставку партії товару (повної кількості або частини повної кількості товару, визначеної у підписаній сторонами Специфікації).

Продавець зобов`язаний поставити товар покупцю в кількості, що визначена у замовленні покупця протягом 10 календарних днів з дати отримання замовлення покупця (а у разі виникнення підстав для корегування Специфікації за цим Договором, також і скорегованої Специфікації, підписаної покупцем).

Найменування (асортимент) кожної конкретної позиції товару, кількість та вартість (ціна) товару зазначаються у видаткових накладних, які складаються продавцем. Видаткова накладна підписується представниками обох сторін та скріплюється печатками сторін.

Замовлення покупця на 100% кількості (вартості) товару, визначеної у підписаній сторонами Специфікації, повинно бути направлено продавцю не пізніше 60 календарних днів з дати отримання покупцем повідомлення продавця. Цей граничний строк може бути змінений сторонами в Специфікації з огляду на кількість товару, замовленого покупцем. У разі порушення покупцем умов, визначених у цьому пункті Договору або несвоєчасного підписання покупцем скоригованої Специфікації вважатиметься, у випадку якщо сторони не погодять інше, що покупець відмовився від поставки (придбання) та/або приймання партії товару і у продавця виникло право на відшкодування покупцем збитків у розмірі повної вартості (ціни) відповідної партії товару, від поставки (придбання) та/або приймання якої відмовився покупець.

Покупець має право відмовитися від поставки (придбання) та/або приймання партії товару протягом 5 календарних днів після дати підписання Специфікації сторонами. Це правило не стосується скорегованої Специфікації. У разі відмови покупця від поставки (придбання) та/або приймання партії товару після спливу строку, визначеного в цьому пункті Договору, за виключенням права на відмову покупця, визначеного цим Договором або чинним законодавством України, у продавця виникає право на відшкодування покупцем продавцю збитків у розмірі повної вартості (ціни) відповідної партії товару, від придбання та/або приймання якої відмовився покупець.

Підпунктом 6.1.3 Договору поставки визначено, що покупець зобов`язаний оплатити повну вартість товару, що поставляється згідно зі Специфікаціями протягом 45 календарних днів з дати поставки продавцем покупцю відповідного товару, яка оформлюється шляхом підписання сторонами видаткової накладної.

Згідно з п. 9.4 Договору поставки у разі порушення строків оплати поставленого товару покупець сплачує на користь продавця пеню в розмірі облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який проводиться нарахування, від суми, сплату якої прострочено, за кожен день такого прострочення.

У Скоригованих специфікаціях № 18 від 25.05.2021 та № 19 від 31.08.2021 сторони узгодили найменування товару, який поставляється, його кількість і ціну, а також умови поставки.

Відповідно до видаткових накладних № 40 від 09.06.2021 на суму 110 871,61 грн, № 50 від 09.07.2021 на суму 98 812,73 грн, № 67 від 19.08.2021 на суму 130 083,34 грн та № 10 від 03.02.2022 на суму 95 994,72 грн продавець передав, а покупець прийняв товар, обумовлений у Скоригованих специфікаціях № 18 від 25.05.2021 та № 19 від 31.08.2021.

11.10.2021 між Приватним підприємством "Консалтингова фірма "Прометей" (первісний боржник), Товариством з обмеженою відповідальністю "Сирний Майстер" (новий боржник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юнівак Україна" (кредитор) було укладено Договір № М 11/10-2021-4 про переведення боргу (далі - Договір про переведення боргу), згідно з п. 1 якого первісний боржник передає, а новий боржник приймає грошові зобов`язання в сумі:

- 110 871,61 грн по оплаті товару, поставленого за Договором поставки, укладеним між первісним боржником та кредитором, відповідно до видаткової накладної від 09.06.2021 №40;

- 98 812,73 грн по оплаті товару, поставленого за Договором поставки, укладеним між первісним боржником та кредитором, відповідно до видаткової накладної від 09.07.2021 №50;

- 130 083,34 грн по оплаті товару, поставленого за Договором поставки, укладеним між первісним боржником та кредитором, відповідно до видаткової накладної від 19.08.2021 №67.

Пунктами 3 - 5 Договору про переведення боргу передбачено, що з моменту набуття чинності даним Договором зобов`язання первісного боржника за основним договором в сумі, визначеній у п. 1 цього Договору, підлягають виконанню на користь кредитора новим боржником.

Кредитор не заперечує проти передачі зобов`язань, визначених пунктом 1 даного Договору, від первісного боржника новому боржнику та надає згоду на передачу вказаних зобов`язань.

Новий боржник у зобов`язанні, прийнятому від первісного боржника за даним Договором, може висунути проти вимоги кредитора всі заперечення, що ґрунтуються на відносинах між кредитором та первісним боржником за основним договором.

Первісний боржник зобов`язаний сплатити новому боржнику вартість прийнятого на себе останнім грошового зобов`язання в сумі, визначеній в п. 1 цього Договору в строк до 30.11.2021 (п. 6 Договору про переведення боргу).

На виконання умов Договору про переведення боргу, відповідач-2 сплатив позивачу 135 000,00 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками.

З метою досудового врегулювання спору позивач неодноразово звертався до відповідачів із проханням погасити заборгованість та зробити заявку на відвантаження замовленого товару.

Відповідачі листи позивача отримували, проте жодної відповіді не надали.

Позивач зазначає, що на виконання своїх договірних зобов`язань він поставив відповідачу-1 товар, який останній прийняв, проте власні зобов`язання щодо оплати поставленого товару не виконав, внаслідок чого за ним обліковується заборгованість в розмірі 95 994,72 грн за товар, поставлений відповідно до видаткової накладної № 10 від 03.02.2022. Інша частина зобов`язань відповідача-1, яка була переведена на відповідача-2, виконана останнім лише частково.

З огляду на те, що відповідачі повністю не розрахувалися з позивачем за поставлений товар, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути на свою користь з відповідача-1 95994,72 грн заборгованості, 9178,67 грн пені, 12720,30 грн інфляційних втрат та 1783,12 грн 3% річних, а також з відповідача-2 204986,40 грн заборгованості, 18454,03 грн пені, 46355,84 грн інфляційних втрат та 5630,50 грн 3% річних.

Крім цього, позивач просить стягнути з відповідача-1 на свою користь 107757,50 грн збитків, завданих невиконанням умов Договору поставки, а саме відмовою від прийняття товару.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між позивачем та відповідачем-1 Договір поставки, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у сторін взаємних цивільних прав та обов`язків, та підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Суд встановив факт поставки позивачем відповідачу-1 товару за Договором поставки відповідно до видаткових накладних № 40 від 09.06.2021 на суму 110 871,61 грн, № 50 від 09.07.2021 на суму 98 812,73 грн, № 67 від 19.08.2021 на суму 130 083,34 грн та № 10 від 03.02.2022 на суму 95 994,72 грн, які підписані обома сторонами та скріплені їхніми печатками.

Вищевказані видаткові накладні відповідають вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", будь-які істотні недоліки у них відсутні, відтак суд приймає зазначені видаткові накладні як належні докази на підтвердження поставки товару позивачем та його прийняття відповідачем-1.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

За приписами частин 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З урахуванням погодженого сторонами у пп. 6.1.3 Договору поставки порядку розрахунків, а також зважаючи на правила обчислення строків, встановлені у ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, граничним днем оплати товару, поставленого за видатковою накладною № 40 від 09.06.2021 було 26.07.2021 (перший робочий день після 24.07.2021), за видатковою накладною № 50 від 09.07.2021 - 24.08.2021 (перший робочий день після 23.08.2021), за видатковою накладною № 67 від 19.08.2021 - 04.10.2021 (перший робочий день після 03.10.2021), за видатковою накладною № 10 від 03.02.2022 - 21.03.2022 (перший робочий день після 20.03.2022).

За приписами ч. 1 ст. 520 Цивільного кодексу України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Частиною першою статті 521 Цивільного кодексу України передбачено, що форма правочину щодо заміни боржника у зобов`язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу, згідно з частиною першою якої правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Як встановлено судом, у зв`язку з укладенням Договору про переведення боргу, до відповідача-2 перейшли грошові зобов`язання відповідача-1 перед позивачем з оплати товару, поставленого відповідно до видаткових накладних № 40 від 09.06.2021 на суму 110 871,61 грн, № 50 від 09.07.2021 на суму 98 812,73 грн та № 67 від 19.08.2021 на суму 130 083,34 грн.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Суд встановив факт часткової оплати відповідачем-2 заборгованості в загальному розмірі 135 000,00 грн, про що свідчать наявні в матеріалах справи належним чином засвідчені копії банківських виписок по рахунку позивача.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, позивачем було зараховано в погашення грошових зобов`язань відповідача-2 за Договором про переведення боргу лише 134 781,28 грн, а інша частина коштів була спрямована на погашення минулих зобов`язань.

Статтею 534 Цивільного кодексу України врегульовано черговість погашення вимог за грошовим зобов`язанням.

Алгоритм розподілу коштів у цій статті визначає правила виконання грошового зобов`язання, якщо наявна сума грошей є меншою за суму боргу і вимоги кредитора в повному обсязі не можуть бути задоволені. У такому випадку вимоги кредитора погашаються у встановленій черговості:

- у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання. В даному випадку йдеться про судові витрати, витрати на сплату держмита та інших обов`язкових платежів, витрати на юридичну допомогу тощо. Такі витрати мають бути підтверджені кредитором (наприклад, підлягатиме стягненню за рішенням суду тощо);

- у другу чергу підлягають сплаті проценти та неустойка, в разі їх нарахування на підставі договору або закону;

- і лише в третю чергу сплачується основна сума боргу. Інший порядок погашення вимог кредитора може бути встановлений договором. Сторони можуть передбачити, наприклад, першочергове погашення основної суми боргу або інші правила.

Верховний Суд у постанові від 26.09.2019 у справі № 910/12934/18 зауважив, що можливість застосування статті 534 Цивільного кодексу України безпосередньо залежить від змісту реквізиту "Призначення платежу" платіжного доручення, яким боржник здійснював платіж кредиторові на виконання грошового зобов`язання. Це означає, що якщо платник (боржник) здійснює переказ коштів з чітким призначення платежу щодо погашення основного боргу (оплата товару, робіт, послуг), черговість, встановлена статтею 534 Цивільного кодексу України, застосовуватися не може.

На момент виникнення спірних правовідносин відповідний порядок було встановлено в п. 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України від 21.01.2004 № 22, та п. 1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, згідно з якими отримувач коштів, якщо інше не передбачено договором, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платником чітко визначено призначення платежу.

Розподіл коштів може здійснюватися кредитором відповідно до статті 534 Цивільного кодексу України у випадку, коли стягнення заборгованості здійснюється в порядку виконавчого провадження, або платіж буде отримано без реквізиту "Призначення платежу" чи як загальна підстава - на виконання договору або погашення кредиторської заборгованості тощо.

Зі змісту наданих банківських виписок вбачається, що відповідачем-2 сплачувались кошти на виконання Договору про переведення боргу та на виконання Договору доручення № 2101-ММ від 21.01.2022, укладеного між відповідачами.

Відтак, оскільки призначення платежів не містило посилання на конкретну видаткову накладну, яка оплачувалась, суд вважає правомірним зарахування позивачем здійснених відповідачем-2 оплат в рахунок погашення минулих зобов`язань.

З огляду на викладене, оскільки невиконання грошових зобов`язань відповідачами за Договором поставки та Договором про переведення боргу підтверджується матеріалами справи, доказів сплати боргу у повному обсязі відповідачі не надали, позовні вимоги про стягнення заборгованості з відповідача-1 в розмірі 95 994,72 грн та з відповідача-2 в розмірі 204 986,40 грн визнаються судом обґрунтованими.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача-1 9 178,67 грн пені, 12 720,30 грн інфляційних втрат та 1 783,12 грн 3% річних, а також з відповідача-2 18 454,03 грн пені, 46 355,84 грн інфляційних втрат та 5 630,50 грн 3% річних.

У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, не виконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами частин 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 9.4 Договору поставки у разі порушення строків оплати поставленого товару покупець сплачує на користь продавця пеню в розмірі облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який проводиться нарахування, від суми, сплату якої прострочено, за кожен день такого прострочення.

З огляду на викладене, оскільки невиконання грошового зобов`язання відповідачем-1 за Договором поставки підтверджується матеріалами справи, обставин, які є підставою для звільнення відповідача-1 від відповідальності, не наведено, позовна вимога про стягнення з відповідача-1 пені, нарахованої на підставі п. 9.4 Договору поставки за несвоєчасне здійснення розрахунків, визнається судом обґрунтованою.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За приписами ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Позивач при нарахуванні пені не врахував, що останнім днем строку для здійснення оплати товару, поставленого згідно з видатковою накладною № 10 від 03.02.2022 було 21.03.2022 (перший робочий день після 20.03.2022), а відтак днем, з якого зобов`язання відповідача-1 стало простроченим є 22.03.2022.

За підрахунком суду, здійсненим не виходячи за заявлений позивачем період нарахування, розмір пені склав 9 152,38 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення пені з відповідача-2 суд зазначає наступне.

Чинне законодавство поділяє неустойку на законну і договірну. Необхідною умовою виникнення права на неустойку є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого неустойка стягується і конкретний її розмір.

Позивач нарахував відповідачу-2 пеню на підставі п. 9.4 Договору поставки, стороною якого він не є.

Суд зауважує, що на підставі Договору про переведення боргу до відповідача-2 перейшов обов`язок з виконання грошових зобов`язань відповідача-1 за Договором поставки, однак у Договорі про переведення боргу сторони не визначили, які положення законодавства є підставою для сплати штрафних санкцій та не встановили конкретного розміру штрафної санкції (пені), яка підлягає сплаті у разі порушення стороною зобов`язання.

Відтак Договір про переведення боргу, який є підставою для застосування договірної неустойки, не передбачає її застосування у даному випадку.

За приписом же статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Однак, в тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Оскільки умовами Договору про переведення боргу взагалі не визначено обов`язку зі сплати пені у разі порушення порядку розрахунків, не встановлено розміру пені за порушення виконання грошового зобов`язання, то підстави для задоволення позову в цій частині відсутні.

Наведене узгоджується із висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 904/5922/17 та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

З огляду на те, що позивачем невірно визначено дату, з якої грошове зобов`язання відповідача-1 вважається простроченим, суд зробив власний розрахунок 3% річних, розмір яких склав 1 767,35 грн.

Судом перевірено наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та встановлено, що їх розмір не перевищує розміру, розрахованого судом, відтак позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в заявленому розмірі.

Щодо вимог позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат з відповідача-2 суд зазначає наступне.

У позовній заяві позивач стверджує про те, що у п. 6 Договору про переведення боргу сторони змінили строк виконання грошових зобов`язань відповідача-2 перед позивачем.

Однак наведений пункт стосується виключно зобов`язань первісного боржника перед новим.

Умови Договору про переведення боргу не містять положень щодо строку виконання відповідачем-2 зобов`язань перед позивачем, а відтак такі зобов`язання мають виконуватись відповідно до положень статті 530 Цивільного кодексу України, частиною другою якої визначено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що вимога про сплату боргу вперше була висловлена позивачем відповідачу-2 у листі № 26/21 від 29.11.2021.

Відповідач-2 вказаний лист отримав 01.12.2021, про що свідчить наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, а відтак останнім днем для сплати заборгованості було 08.12.2021.

Судом перевірено наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та встановлено, що їх розмір не перевищує розміру, розрахованого судом, відтак позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в заявленому розмірі.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних суд виявив помилку, яка полягає у включенні позивачем до періоду, за який здійснюється нарахування, дня здійснення оплати.

За підрахунком суду, проведеним не виходячи за заявлений період нарахування, розмір трьох процентів річних складає 5 609,64 грн.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача-1 107 757,50 грн збитків, завданих невиконанням умов Договору поставки, а саме відмовою від прийняття товару.

Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Цивільний кодекс України під збитками має на увазі:

втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (п. 1 ч. 2 ст. 22);

доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (п. 1 ч. 2 ст. 22).

У частині другій статті 224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з ч. 1 статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Згідно з пунктом 3 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Водночас, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування завданої шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, наявності шкоди, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою, вини особи, яка заподіяла шкоду. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

У статтях 22 та 1192 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода може бути відшкодована винною особою в натурі або у виді компенсації збитків.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди містяться у ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч. 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України).

Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

З огляду на зазначені норми законодавства, для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як відшкодування збитків, необхідною є наявність чотирьох умов: протиправної поведінки боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов`язання; наявності збитків; причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою та завданими збитками, що означає, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення зобов`язання боржником, а не якихось інших обставин, зокрема, дій самого кредитора або третіх осіб; вини боржника.

Відсутність будь-якої з зазначених умов виключає настання цивільно-правової відповідальності у вигляді покладення на особу обов`язку з відшкодування збитків.

Так, протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності).

Протиправною поведінка вважається тоді, коли суб`єкт права свідомо порушує норму права. Необхідною ознакою протиправності є нормативність, тобто закріплення моделі поведінки нормою права.

Встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків, а тому важливим є встановлення того, що протиправна дія чи бездіяльність особи є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

В даному випадку позивач має довести, серед іншого, протиправність поведінки відповідача-1 та те, що саме протиправні дії чи бездіяльність відповідача-1 є причиною завдання збитків, як безумовний наслідок такої протиправної поведінки.

Судом встановлено, що на виконання замовлень відповідача-1, позивачем було виготовлено 46 300 одиниць товару "пакети полімерні бар`єрні типу EZpack CB2М розміром 200 х 350 мм (безкольоровий з помаранчевою запечаткою з друком ТМ Добряна)", що вбачається з підписаної та скріпленої печатками обох сторін Скоригованої специфікації №18 від 25.05.2021, та 10 290 одиниць товару "пакети полімерні бар`єрні типу EZpack CB2М розміром 200 х 350 мм (безкольоровий з друком ТМ Добряна)", що вбачається з підписаної та скріпленої печатками обох сторін Скоригованої специфікації № 19 від 13.08.2021.

Частину цього товару було відвантажено на користь відповідача-1, про що свідчать наявні в матеріалах справи підписані та скріплені печатками сторін видаткові накладні № 27 від 22.04.2021, № 33 від 13.05.2021, № 40 від 09.06.2021 та № 67 від 19.08.2021.

Водночас, як зазначає позивач, залишок незатребуваної продукції, який знаходиться у нього на зберіганні, становить 19 500 та 7 290 одиниць відповідно, на підтвердження чого надає оборотно-сальдову відомість по рахунку 281.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач листами № 25/22 від 22.07.2022, № 18/22 від 15.06.2022, № 2/22 від 17.01.2022 та № 26/21 від 29.11.2021 звертався до відповідача-1 із проханням зробити заявку на відвантаження замовленого ним товару.

Втім матеріали справи не містять замовлення відповідача-1 на поставку залишків товару, як того вимагає п. 5.7 Договору поставки, а відтак у розумінні цього ж пункту Договору відповідач-1 вважається таким, що відмовився від поставки (придбання) та/або приймання партії товару і у позивача виникло право на відшкодування збитків у розмірі повної вартості відповідної партії товару, від поставки (придбання) та/або приймання якої відмовився відповідач-1.

За приписами частин 1 - 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Пункт 3 частини 1 статті 129 Конституції України пов`язує змагальність сторін зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Змагальність сторін - це встановлена законом можливість реалізації та практична реалізація наданих їм процесуальних прав при безумовному виконанні покладених на них процесуальних обов`язків на всіх стадіях судового процесу за участю компетентного суду.

Переконливість кожного доказу доводиться у змагальній процедурі безпосередньо перед тим складом суду, який дає цьому доказу юридично значущу оцінку.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.11.2019 у справі № 902/761/18).

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач-1 в установленому процесуальним законом порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, суд приходить до висновку, що відповідач-1 відмовився від поставки товару, що свідчить про його бездіяльність у вчиненні передбачених Договором поставки обов`язкових дій щодо прийняття виготовленого позивачем товару.

Неправомірна бездіяльність відповідача-1 щодо його обов`язку з прийняття товару є протиправною формою поведінки, внаслідок якої позивач був змушений понести витрати на зберігання товару та мусить понести витрати на його утилізацію.

До того ж збитки перебувають у безпосередньому причинному зв`язку із наведеною неправомірною бездіяльністю відповідача-1, адже їх виникнення зумовлено невиконанням останнім обов`язку, передбаченого Договором поставки.

Визначаючи розмір заподіяних збитків суд виходить з наступного.

Пунктом 2.2 Договору поставки визначено, що у разі якщо офіційний курс НБУ гривні по відношенню до євро на дату поставки партії товару покупцю зміниться більш ніж на 1% в сторону збільшення/зменшення по відношенню до офіційного курсу НБУ гривні до євро, який зазначений в Специфікації, то остаточна вартість (ціна) відповідної партії товару визначається за офіційним курсом НБУ гривні по відношенню до євро на дату поставки.

Згідно з частиною першою статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої та другої статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Підсумовуючи вищевикладене, можна зробити висновок, що у п. 2.2 Договору поставки сторони узгодили можливість коригування ціни на товар, у випадку якщо офіційний курс НБУ гривні по відношенню до євро на дату поставки партії товару покупцю зміниться більш ніж на 1% в сторону збільшення/зменшення по відношенню до офіційного курсу НБУ гривні до євро, який зазначений в Специфікації.

За результатом такого коригування визначається сума курсової різниці, яка фактично є доплатою і яка зазначається у видатковій накладній, якою оформлюється поставка відповідної партії товару.

Отже умови укладеного сторонами Договору поставки передбачають можливість зміни ціни договору, що є правом сторін та узгоджується з принципом свободи договору та положеннями статті 632 Цивільного кодексу України.

З огляду на викладене, грошове зобов`язання відповідача-1 хоча і виражене у гривні, проте має прив`язку до еквіваленту в іноземній валюті. При цьому визначення остаточної ціни договору залежить саме від дати поставки товару.

Відтак саме вартість товару із сумою курсової різниці (доплати) визначає усю суму грошових коштів, що підлягає сплаті відповідно до Договору поставки. Тобто остаточна ціна товару формується з урахуванням розміру курсової різниці, визначеної станом на дату оплати товару.

Наведене узгоджується із висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 29.04.2021 у справі № 910/11077/20.

Враховуючи те, що остаточна вартість товару в гривні визначається станом на дату поставки товару з урахуванням курсу євро до гривні, суд погоджується з доводами позивача, що вартість товару, від якого відмовився відповідач-1, має визначатись з урахуванням курсової різниці.

Вартість товару з урахуванням курсової різниці, розрахована позивачем, не перевищує вартості, розрахованої судом, відтак суд приймає розмір збитків, заявлений до стягнення позивачем.

На підтвердження заявлених витрат, які позивач мусить зробити для утилізації залишків товару, позивачем надано рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Екологічні інвестиції" № 1353 від 15.08.2022, відповідно до якого вартість послуг з вилучення полімерних виробів для подальшої утилізації становить 3 960,00 грн, а також лист Товариства з обмеженою відповідальністю "Елай Логістик" від 16.08.2022, відповідно до якого вартість перевезення товару складає 8 000,00 грн.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення збитків в сумі 107 757,50 грн, пов`язаних з відмовою відповідача-1 від прийняття товару, є правомірними, обґрунтованими, такими, що відповідають обставинам справи та узгоджуються з нормами чинного законодавства і саме у цій сумі позивач поніс та має понести витрати на відновлення свого порушеного права, внаслідок невиконання відповідачем-1 умов Договору поставки.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідачами належними доказами обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не спростовано.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено часткову обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення на користь позивача з відповідача-1 підлягають 95994,72 грн заборгованості, 9152,38 грн пені, 12720,30 грн інфляційних втрат, 1767,35 грн 3% річних та 107757,50 грн збитків, а з відповідача-2 - 204986,40 грн заборгованості, 46355,84 грн інфляційних втрат та 5609,64 грн 3% річних.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог покладаються на відповідача-1 в сумі 3 410,89 грн та на відповідача-2 в сумі 3 854,28 грн. Решта сплаченого судового збору в розмірі 277,75 грн залишається за позивачем.

Враховуючи, що позивачем внесено суму судового збору в більшому розмірі, ніж передбачено законом, сума переплати - 0,08 грн може бути йому повернута в порядку ст. 7 Закону України "Про судовий збір".

Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 25 000,00 грн суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу адвоката позивачем надано належним чином засвідчені копії Договору про надання правової (правничої) допомоги № 1-15/10/2022 від 15.10.2022, Додатку № 1 до вказаного Договору, Акту № 1 про надання правової (правничої) допомоги від 05.12.2022 на суму 25 000,00 грн, рахунку № 1 від 05.12.2022 на суму 26 159,80 грн, з яких на оплату правничої допомоги - 25 000,00 грн та платіжного доручення № 278 від 06.12.2022 на суму 25 000,00 грн.

Відповідно до Акту № 1 про надання правової (правничої) допомоги від 05.12.2022 адвокатською фірмою надано, а позивачем прийнято послуги на суму 25 000,00 грн.

Стаття 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" визначає, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судом враховано, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Частиною шостою статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідачі, втім, клопотання про зменшення заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката не подали.

Оцінивши у порядку статті 86 Господарського процесуального кодексу України надані позивачем докази на підтвердження понесених судових витрат, суд, керуючись статтями 74 - 79 названого Кодексу, вважає їх належними, допустимими та такими, що підтверджують витрати на професійну правничу допомогу.

Водночас, відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на вищевикладене, оскільки позов підлягає частковому задоволенню, витрати позивача на професійну правничу допомогу підлягають розподілу пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача-1 в розмірі 11 304,92 грн та на відповідача-2 в розмірі 12 774,50 грн. Інша частина витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 920,58 грн залишається за позивачем.

Щодо розподілу витрат позивача, пов`язаних із вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду, суд зазначає наступне.

До витрат, пов`язаних із вчиненням процесуальних дій, необхідних для підготовки справи до розгляду, позивачем включено витрати на виготовлення копій позовної заяви та додатків до неї в сумі 1 026,00 грн, а також витрати на послуги поштового зв`язку в сумі 133,80 грн, понесені позивачем у зв`язку із необхідністю направлення позовної заяви до суду та відповідачам.

На підтвердження понесення цих витрат надано фіскальний чек на оплату послуг друку 342 аркушів А4 на суму 1 026,00 грн, а також копії чеків поштових відправлень на загальну суму 133,80 грн.

Зазначені витрати включені до рахунку № 1 від 05.12.2022 на суму 26 159,80 грн та оплачені позивачем відповідно до платіжного доручення № 279 від 06.12.2022 на суму 1 159,80 грн.

Оскільки чинне процесуальне законодавство надає позивачеві альтернативні способи звернення до суду з позовною заявою в електронній та паперовій формах, суд вважає, що вимоги позивача в частині відшкодування судових витрат, які безпосередньо пов`язані із розглядом справи, та становлять вартість виготовлення копій позовної заяви і додатків до неї, а також вартість направлення позовної заяви до суду та її копії відповідачам є обґрунтованими.

Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у рішенні від 12.07.2018 у справі № 9901/478/18.

З огляду на вищевикладене, оскільки позов підлягає частковому задоволенню, витрати позивача, пов`язані з підготовкою справи до розгляду, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, покладаються на відповідача-1 в розмірі 524,46 грн та на відповідача-2 в розмірі 592,64 грн. Інша частина витрат позивача, пов`язаних з підготовкою справи до розгляду, в розмірі 42,70 грн залишається за позивачем.

Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Консалтингова фірма "Прометей" (Україна, 01010, м. Київ, вул. Мазепи, буд. 10; ідентифікаційний код: 30668980) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнівак Україна" (Україна, 08343, Київська обл., Бориспільський р-н, с. Мартусівка, вул. Промислова, буд. 72; ідентифікаційний код: 41860411) 95 994 (дев`яносто п`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто чотири) грн 72 коп. заборгованості, 9 152 (дев`ять тисяч сто п`ятдесят дві) грн 38 коп. пені, 12 720 (дванадцять тисяч сімсот двадцять) грн 30 коп. інфляційних втрат, 1 767 (одну тисячу сімсот шістдесят сім) грн 35 коп. 3% річних, 107 757 (сто сім тисяч сімсот п`ятдесят сім) грн 50 коп. збитків, 3 410 (три тисячі чотириста десять) грн 89 коп. витрат по сплаті судового збору, 11 304 (одинадцять тисяч триста чотири) грн 92 коп. витрат на професійну правничу допомогу та 524 (п`ятсот двадцять чотири) грн 46 коп. витрат, пов`язаних з підготовкою справи до розгляду.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сирний Майстер" (Україна, 01010, м. Київ, вул. Мазепи, буд. 10; ідентифікаційний код: 41194914) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнівак Україна" (Україна, 08343, Київська обл., Бориспільський р-н, с. Мартусівка, вул. Промислова, буд. 72; ідентифікаційний код: 41860411) 204 986 (двісті чотири тисячі дев`ятсот вісімдесят шість) грн 40 коп. заборгованості, 46 355 (сорок шість тисяч триста п`ятдесят п`ять) грн 84 коп. інфляційних втрат, 5 609 (п`ять тисяч шістсот дев`ять) грн 64 коп. 3% річних, 3 854 (три тисячі вісімсот п`ятдесят чотири) грн 28 коп. витрат по сплаті судового збору, 12 774 (дванадцять тисяч сімсот сімдесят чотири) грн 50 коп. витрат на професійну правничу допомогу та 592 (п`ятсот дев`яносто дві) грн 64 коп. витрат, пов`язаних з підготовкою справи до розгляду.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 06.03.2023

Суддя О.В. Нечай