Рішення
від 24.02.2023 по справі 915/297/22
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2023 року Справа № 915/297/22

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ржепецького В.О., за участі секретаря судового засідання Матвєєвої А.В, розглянувши матеріали справи

за позовом: Керівника Первомайської окружної прокуратури Миколаївської області (вул. Івана Виговського, 18, м. Первомайськ, Миколаївська область, 55213, код ЄДРПОУ 02910048)

в інтересах держави в особі: Миколаївської обласної державної адміністрації (вул. Адміральська, 22, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 00022579)

до відповідачів:

1)Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (пр. Миру, 34, м. Миколаїв, 54034, код ЄДРПОУ 39825404);

2)Приватного сільськогосподарського підприємства імені Горького (вул. Горького, 21, с. Богачівка, Первомайський район, Миколаївська область, 55152, код ЄДРПОУ 03763721);

3)Кривоозерської селищної ради (вул. 1 Травня, 15, смт. Криве Озеро, Первомайський район, Миколаївська область, 55104, код ЄДРПОУ 04375458)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Державне підприємство Врадіївське лісове господарство (вул. Лісова, 26, с. Новопавлівка, Первомайський район, Миколаївська область, 56341, код ЄДРПОУ 00992562)

про: визнання незаконними та скасування наказів ГУ Держгеокадастру в області, визнання недійсними результатів земельних торгів та договору оренди землі, припинення права оренди та комунальної власності, скасування державної реєстрації земельної ділянки,

за участі представників учасників справи:

від позивача: не з`явився,

від відповідача 1: не з`явився,

від відповідача 2: не з`явився

від відповідача 3: не з`явився

прокурор Григорян Е.Р.,

В С Т А Н О В И В:

Керівник Первомайської окружної прокуратури Миколаївської області (далі прокурор) звернувся до господарського суду з позовною заявою за вих. №54-2695вих-22 від 12.08.2022 в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації до відповідачів: Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області; Приватного сільськогосподарського підприємства імені Горького; Кривоозерської селищної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Державне підприємство Врадіївське лісове господарство, якою просить суд:

1) визнати незаконним i скасувати наказ Головною управлiння Держгеокадастру у Миколаївськiй областi вiд 31.07.2018 №242, яким затверджено проект землеустрою щодо вiдведення земельної дiлянки з кадастровим номером 4823980400:01 :000:0575;

2) визнати незаконним i скасувати наказ Головною управлiння Держrеокадастру у Миколаївськiй областi вiд 19.09.2019 №405 в частинi прийняття рiшення про продаж права оренди строком на 7 poків на земельну дiлянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 4823980400:0l:000:0575 площею 17 га, розташовану в межах Богачiвської сiльської ради Кривоозерського району, на земельних торгах;

3) визнати недiйсними результати земельних торгiв iз продажу права оренди на земельну дiлянку з кадастровим номером 4823980400:01:000:0575 площею 17 га, оформленi протоколом товарної бiржi Універсальна біржа Причорноморська про проведення земельних торгів №1-16 від 17.12.2019;

4) визнати недiйсним договiр оренди землi вiд 17.12.2019, укладений мiж Головним управлiнням Держгеокадастру у Миколаївськiй областi та приватним сiльськогосподарським пiдприємством імені Горького (код ЄДРПОУ 03763721) з одночасним припиненням вiдповiдного права оренди, державна реєстрацiя якого вчинена 11.02.2020 у Державному peєстрі речових прав на нерухоме майно та їx обтяжень (запис №35546310);

5) визнати незаконним i скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївськiй областi вiд 10.12.2020 №31-ОТГ в частинi надання у комунальну власнiсть територiальної громади сiл в особi Кривоозерської селищної ради земельної дiлянки площею 17 га (кадастровий номер 482З980400:01:000:0575) для ведення товарного сiльськогосподарського виробництва, з одночасним припиненням права комунальної власностi на неї, державна реєстрацiя якою вчинена 05.03.2021 у Державному peєcтpi речових прав на нерухоме майно (запис №40986635);

6) скасувати державну реєстрацiю земельної дiлянки з кадастровим номером 4823980400:01:000:0575 площею 17 га, розташованої в межах територiї Кривоозерської селищної ради Первомайського району Миколаївської областi.

Позовні вимоги обґрунтовано посиланням на норми ст. 13, 19 Конституції України, ст. 11, 202, 203, 215, 216, 236, 317, 319, 321 Цивільного кодексу України, ст. 7, 57 Лісового кодексу України, ч. 1 ст. 20, ч. 2 ст. 117, ч. 7, 8 ст. 118, ч. 4 ст. 122, ст. 141, ч. 1 ст. 149, ст. 152, 155, ч. 3 ст. 1861 Земельного кодексу України та мотивовано тим, що відповідачем 1 порушено вищезазначені норми чинного законодавства при прийнятті наказів №242 від 31.07.2018, №405 від 19.09.2019 та №31-ОТГ від 10.12.2020, за якими незаконно сформовано за рахунок земель лісового фонду земельну ділянку з кадастровим номером 4823980400:01:000:0575, здійснено продаж права її оренди та в подальшому передано цю землю у комунальну власність Кривоозерської селищної ради. Прокурор вважає, що для належного захисту та поновлення інтересів держави, у зв`язку тим, що позовні вимоги нерозривно пов`язані між собою, останні повинні розглядатися в межах однієї справи.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.08.2022, справі присвоєно єдиний унікальний номер 915/297/22 та визначено головуючим у справі суддю Ржепецького В.О.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 31.08.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання по справі на 03 жовтня 2022 року о 10:00 год., судом встановлено сторонам процесуальні строки для подання суду заяв по суті справи.

07.09.2022 представником позивача подано до господарського суду додаткові пояснення у справі.

Позивач зазначає, що підтримує позовні вимоги у повному обсязі та просить суд їх задовольнити.

Позивач вважає, що накази Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №242 від 31.07.2018, №405 від 19.09.2019 суперечать вимогам чинного законодавства у зв`язку з чим підлягають визнанню незаконними та повинні бути скасовані, а також проведені на підставі цих наказів торги та укладений в подальшому договір оренди спірної земельної ділянки підлягають визнанню недійсними, а право оренди та комунальна власність цієї земельної ділянки підлягають припиненню, державна реєстрація спірної земельної ділянки припиненню.

27.09.2022 відповідачем 2 ПСП ім. Горького подано до суду відзив на позовну заяву.

Відповідач 2 просить заявлений позов задовольнити частково, лише в частині виявлення накладення площі земельної ділянки з кадастровим номером 4823980400:01:000:0575 на землі лісового фонду. Відповідач 2 просить суд розглядати справу без участі представника відповідача 2.

Відповідач 2 зазначає, що як випливає з матеріалів справи, земельна ділянка з кадастровим номером 4823980400:01:000:0575 площею 17.00 га станом на час проведення земельних торгів про продаж права оренди 17 грудня 2019 року частково накладалась на землі державного лісового фонду. Однак такі обставини склалися не з вини ПСП ім. Горького і про те, що земельні ділянки накладаються одна на одну підприємство не могло знати, оскільки на момент проведення земельних торгів 17 грудня 2019 року на публічну кадастрову карту України не була нанесена (не висвічувалась) земельна ділянка, що знаходиться в користуванні ДП «Врадіївське лісове господарство» з кадастровим номером 4823980400:01:000:0625 площею 41.2933 га. Крім того, позивач посилається нате, що площа накладення земельної ділянки площею 17.00 га на землі лісового фонду складає 3,9 га, а згідно довідки ПП «Мередіан» від 23.09.2022 року, до якого ПСП ім. Горького звернулось для вияснення обставин, площа накладення земельних ділянок складає всього 2,5377 га. За результатами земельних торгів ПСП ім. Горького уклало договір оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 4823980400:01:000:0575 площею 17,00 га строком на 7 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Згідно даного договору ПСП ім. Горького чесно та добросовісно уже третій рік поспіль сплачує державі досить велику орендну плату в розмірі 42,20 % від НГО даної земельної ділянки, що складає 67340,54 грн щорічно. Однак використовувати за призначенням земельну ділянку підприємство розпочало лише цього року, оскільки на протязі двох попередніх років - 2020 та 2021 рр. підприємство докладало чималих зусиль та ресурсів для приведення даної земельної ділянки до стану, в якому її стало можливо використовувати у сільськогосподарському виробництві.

27.09.2022 на електронну адресу суду надійшов відзив відповідача 3 - Кривоозерської селищної ради Миколаївської області.

Відповідач 3 вважає, що заявлений позов необхідно задовольнити частково, визнати недійсним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 10.12.2020 року №31-ОТГ в частині передачі у комунальну власність територіальної громади Кривоозерської селищної ради земельної ділянки площею 17 га кадастровий номер 4823980400:01:000:0575 тільки в частині виявлення площі її накладення на землі лісового фонду розміром 2,5377 га , в іншій частині позов залишити без задоволення. Відповідач 3 просить розглядати справу без участі свого представника.

Відповідач зазначає, що як виплаває з матеріалів справи, земельна ділянка з кадастровим номером 4823980400:01:000:0575 площею 17,00 га, станом на час проведення земельних торгів про продаж права оренди 17 грудня 2019 року частково накладалась на землі державного лісового фонду квартал 43 Берізківського лісництва ДП « Врадіївське лісове господарство», належить до земель державного лісового фонду та не вилучалась з постійного користування ДП « Врадіївське лісове господарство», проте така обставина склалася не з вини Кривоозерської селищної ради та ПСП імені Горького. Крім того, позивач посилається на те, що площа накладення такої земельної ділянки на землі лісового фонду складає 3,9 га, в той час як згідно довідки приватного підприємства «Мередіан» від 23 вересня 2022 року, згідно даних публічної кадастрової карти України, межі земельної ділянки кадастровий номер 4823980400:01:000:0575 частково зайняті іншою ділянкою, що знаходиться в користуванні Державного підприємства «Врадіївське лісове Господарство» кадастровий номер 4823980400:01:000:0625 площею 41,2933 га, площа накладення якої складає 2,5377 га.

29.09.2022 відповідачем 1 Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області подано до господарського суду відзив на позовну заяву.

Відповідач 1 позовні вимоги не визнає, просить долучити відзив до матеріалів справи, у задоволені позову відмовити в повному обсязі, справу розглядати без участі представника управління, судовий збір покласти на позивачів.

В обґрунтування заперечень відповідач 1 зазначає наступне:

1) прокурором безпідставно залучено Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області до участі у справі в якості відповідача.

Посилаючись на норми ст. 25, 27, 28, 50 Закону України «Про землеустрій» відповідач 1 зазначає, що саме розробники документації із землеустрою несуть відповідно до закону відповідальність за достовірність, якість і безпеку заходів, передбачених цією документацією. У разі невиконання або неналежного виконання умов договору при здійсненні землеустрою, розробники документації із землеустрою несуть відповідальність передбачену договором і законом. Вимогами пунктів 4, 5, 6 Положення про Державний фонд документації із землеустрою затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.02.2004 №1553 (далі - Положення №1553) Державний фонд документації із землеустрою на місцевому, регіональному та національному рівнях ведеться, створюється та формується органами Держгеокадастру. Додатком 2 до Положення №1553 затверджено перелік матеріалів, які надходять, обліковуються та зберігаються у Державному фонді документації із землеустрою на різних рівнях. Згідно затвердженого переліку Державний фонд документації із землеустрою не містить в собі матеріали лісовпорядкування, а тому надання вихідної документації, необхідної для виконання робіт із землеустрою, щодо місця розташування земель, які належать до лісового фонду є неможливим. Відповідно до вищенаведеного Головне управління не може володіти інформацією щодо місць розташування земельних ділянок, які належать до земель лісового фонду. З доданих до позовної заяви матеріалів вбачається, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для продажу права оренди земельної ділянки на земельних торгах для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення в межах території Багачівської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області розроблено Приватним підприємством «Укрприватзем» (далі - розробник). Тобто саме розробник самостійно повинен був звернутись до Держлісагенства, яке здійснює ведення Державного лісового кадастру та облік лісів відповідно до порядку затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.06.2007 №848. за вихідною документацією щодо розташування земель лісового фонду в межах території Багачівської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області. А також у відповідності до вимог Закону України «Про Землеустрій» та «Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі на місцевості) та їх закріплення межовими знаками», затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010 №376 саме розробник проектної документації виїздом на місце повинен був встановити до якої категорії земель відноситься земельна ділянка з кадастровим номером 4823980400:01:000:0575, та за наявності накладення цієї земельної ділянки на землі які відносяться до лісового фонду, визначити її площу з врахуванням матеріалів лісовпорядкування у відповідності до вимог Земельного та Лісового кодексів України. До того ж проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 4823980400:01:000:0575 погоджено у відповідності до вимог «Тимчасового порядку взаємодії між територіальними органами Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру на період реалізації пілотного проекту із запровадженням принципу екстериторіальності погодження документації із землеустрою територіальними органами Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру під час погодження документації із землеустрою» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.08.2016 №580 (далі -Порядок №580) (матеріали додані до позовної заяви, а саме копія проекту землеустрою, містить в собі висновок про розгляд проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки від 27.06.2018 №6078/82-18, який складено Експертом державної експертизи І. В. Голубєва). У зв`язку з чим, та у відповідності до вимог частини 9 статті 118 Земельного кодексу України Головним управлінням було прийнято наказ про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для продажу прав на земельних торгах від 31.07.2018 №242. Правомірність дій Головного управління що прийняття наказу від 31.07.2018 №242, підтверджується судовою практикою, оскільки перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватися саме на етапі погодження такого проекту (Позиція Верховного Суду у справі №820/4852/17 від 30.10.2018).

Щодо державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4823980400:01:000:0575 площею 17 га у Державному земельному кадастрі, відповідач 1, посилаючись на п. 73, 107 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою КМУ від 17.10.2012 №1051, статті 1, 2, частини 1, 3, 4, 5, 6 статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр», повідомляє, що законодавство виписано так, що реєструючи земельну ділянку кадастровий реєстратор позбавлений законних підстав та повноважень здійснювати перевірку документації щодо інших обставин окрім тих, що передбачені вищенаведеними нормативними актами та керуватись лише ними. До того ж на момент державної реєстрації спірної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі інформація щодо місця розташування земель лісового фонду була відсутня. Таким чином, станом на момент здійснення державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4823980400:01:000:0575 площею 17 га розташованої у межах Багачівської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області у державного кадастрового реєстратора були відсутні встановлені законом підстави для відмови у їх державній реєстрації. Головне управління не є тією особою, яка порушила, оспорила або не визнає права Позивача на земельну ділянку, а спір виник в наслідок розроблення недостовірної та не якісної документації із землеустрою, суб`єктом незалученим до розгляду справи;

2) обраний прокурором спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту.

Зокрема, обраний прокурором спосіб захисту порушених прав в частині позовних вимог про визнання незаконними та скасування наказів Головного управління від 31.07.2018 №242, від 19.09.2019 №405 та від 10.12.2020 №31-ОТГ не забезпечує їх реального захисту, оскільки вищезазначені накази Головного управління є актами індивідуальної дії, що вичерпали свою силу у зв`язку з їх повним виконанням. Прокурор пред`являючи вимоги про визнання незаконними та скасування наказів Головного управління, а також скасування державної реєстрації земельних ділянок в Державному земельному кадастрі намагається уникнути застосування приписів статей 387 і 388 Цивільного кодексу України, що є неефективним способом захисту інтересів Миколаївської обласної державної адміністрації та є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Оскаржуваний наказ Головного управління від 19.09.2019 №405 в частині прийняття рішення про продаж права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4823980400:01:000:0575 не суперечить нормам 791, 122, 124, 134, 135, 138, 186, 1861 Земельного кодексу України, а тому не може бути визнаний незаконним та скасований. Відсутні підстави, передбачені статті 138 Земельного кодексу України, для визнання земельних торгів такими, що не відбулися, або ж анулювання їх результатів. Визнання недійсними земельних торгів є неефективним способом захисту. Адже торги та протокол, укладений за їх наслідками, не є правочином оскільки відповідно до вимог пункту 24 статті 137 Земельного кодексу України договір оренди земельної ділянки між організатором земельних торгів і переможцем торгів укладається безпосередньо в день проведення торгів, та як вбачається з позовної заяви та доданих до неї документів між Головним управлінням та приватним сільськогосподарським підприємством імені Горького 17.12.2019 було укладено договір оренди спірної земельної ділянки.

Стосовно вимоги визнати недійсним договір оренди землі від 17.12.2019, укладений між Головним управлінням та приватним сільськогосподарським підприємством імені Горького, відповідач 1 повідомляє наступне. З позовної заяви та доданих до неї матеріалів вбачається, що прокурор залучив Головне управління у якості відповідача до справи, як орендодавця земельної ділянки з кадастровим номером 4823980400:01:000:0575 площею 17 га. Разом з тим, правові підстави позову, викладені у позовній не відповідають діючому законодавству, що регулює відносини пов`язанні з володінням, користуванням і розпорядженням землею.

Відповідно до статей 151, 791, 117, 122 Земельного кодексу України, Указу Президента України від 15.10.2020 №449 «Про деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин», постанови Кабінету Міністрів України від 16.11.2020 №1113 «Деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин», Положення про Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, затвердженого наказом Держгеокадастру від 17.11.2016 №308 «Про затвердження положень про територіальні органи Держгеокадастру» (зі змінами, внесеними наказом Держгеокадастру від 20.02.2020 №53 «Про внесення змін до наказу Держгеокадастру від 17.11.2016 №308») наказом Головного управління від 10.12.2020 №31-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» передано територіальній громаді, в особі Кривоозерської селищної ради Кривоозерського району Миколаївської області у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 4041,8214 га, розташованих в межах території Кривоозерської селищної ради Кривоозерського району Миколаївської області, згідно з актом приймання - передачі, серед яких і земельна ділянка з кадастровим номером 4823980400:01:000:0575. В силу п. 24 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України земельна ділянка з кадастровим номером 4823684800:03:000:0095 площею 40,00 га, розташована на території Новофедорівської сільської ради Казанківського району Миколаївської області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка є об`єктом оренди за оскаржуваним договором, вважається комунальною власністю. Починаючи з 27.05.2021 повноваження щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності перейшли до органів місцевого самоврядування, які, відповідно, як органи, уповноважені представляти власника в орендних правовідносинах, стали їх орендодавцями та стороною договорів в силу законодавчих приписів. Головне управління не є ані розпорядником земельної ділянки з земельної ділянки з кадастровим номером 4823980400:01:000:0575 площею 17 га, розташованої у межах Багачівської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області, ані її орендодавцем. За таких умов, Головне управління не може бути відповідачем у даній справі, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог до нього.

26.09.2022 прокурором подано до суду відповідь на відзив за вих.. №54-3420вих-22 від 20.09.2022.

Прокурор не погоджується із заперечення ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області на позов, просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

На обґрунтування своїх заперечень прокурор посилається на таке:

1) не відповідають дійсності твердження відповідача 1 про безпідставність залучення його до участі у справі в якості відповідача.

Посилаючись на положення ч. 1 ст. 26, ч. 3 ст. 27, ч. 1 ст. 50 Закону України «Про землеустрій», п. п. «г», «г», «є» ст. 151 ЗК України, п. п. 1, 3, 4 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №15 від 14.01.2015, п. п. 1, 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Мінагрополітики №333 від 29.09.2016 прокурор зазначає, що саме Держгеокадастр і його територіальні органи являються органами контролю у земельній сфері, які проводять моніторинг земель та здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, в тому числі в частині додержання вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю, додержанням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок, а також здійснюють землеустрій шляхом забезпечення проведення державної інвентаризації земель та земельних ділянок усіх форм власності, здійснення державного нагляду в сфері землеустрою. Наявність такого роду повноважень у Держгеокадастру та його територіальних підрозділів свідчить про законодавче визначення обов`язку цих органів володіти всією актуальною інформацію стосовно піднаглядних об`єктів - земель всіх категорії та форм власності, - в тому числі і земель лісового фонду.

Втім, на думку прокурора, відповідачем 1 як в ході виготовлення проекту землеустрою, так і під час прийняття спірних наказів не було забезпечено використання наданих повноважень у відповідності до норм законодавства, що спричинило ухвалення незаконних рішень про формування і передачу в комунальну власність спірної земельної ділянки із включенням до її складу земель лісового фонду.

Прокурор вважає, що є всі підстави стверджувати про неправдивість тверджень відповідача 1 про відсутність у нього даних щодо розташування в межах спірної земельної ділянки лісових земель чи принаймні можливість одержати такі дані, втілюючи європейський принцип розумної обачності при реалізації прав власника (розпорядника) земель.

Помилковими є і посилання відповідача 1 на відсутність у державного кадастрового реєстратора встановлених законом підстав для відмови у державній реєстрації спірної земельної ділянки, як на підставу вважати невірним визначення ГУ Держгеокадастру в області відповідачем у даній справі.

Прокурором у змісті позовної заяви та шляхом долучення доказів підтверджено факт належності частини спірної земельної ділянки площею 3,9 га до земель лісового фонду, розпорядження якими ГУ Держгеокадастру в області проведено незаконно, що Головним управлінням не заперечується;

2) суперечать дійсним обставинам справи і посилання відповідача 1 на обрання прокурором неефективного способу захисту порушених прав.

Прокурором позовна вимога про витребування земельної ділянки з кадастровим номером 4823980400:01:000:0575 не заявлялась, що свідчить про відсутність підстав для застосування приписів ст. ст. 387, 388 ЦК України, на які посилається відповідач 1 у своїх запереченням.

Посилаючись на судову практику, викладену у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/ 15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, від у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, у справі № 910/2861/18 прокурор зазначає, що спірна земельна ділянка лише частково входить до земель державного лісового фонду, що позбавляє можливості вимагати її витребування (чи повернення) у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації, оскільки окремо ділянка лісогосподарського призначення не сформована.

При цьому, враховуючи обставини існування не скасованих права власності Кривоозерської селищної ради та права оренди ПСП імені Горького на таку земельну ділянку, вжиття облдержадміністрацією заходів із визначення шляхом проведення землевпорядних робіт частини земельної ділянки лісового фонду у складі земельної ділянки з кадастровим номером 4823980400:01:000:0575 є неможливим в силу положень ст. ст. 316, 317, 319, 326, 327, 373, 374, 378 ЦК України, ст. ст. 78-791, 80, 83, 84, 90, 117, 125, 126 ЗК України, ст. ст. 4, 22, 26, 27 Закону України «Про землеустрій», ст. ст. 6, 13, 17, 25 Закону України «Про оренду землі».

Витребування ж невизначеної частини земельної ділянки зі складу іншої сформованої в порядку ст. 791 ЗК України землі є неможливим.

З огляду на викладене, органами прокуратури не допущено свідомого ухилення від застосування визначеного ст. ст. 387, 388 ЦК України правового механізму та обрано ефективний спосіб захисту порушених інтересів держави у спірних правовідносинах, який узгоджується з положеннями ст. 16 ЦК України та ст. 152 ЗК України.

Задоволення судом саме таких позовних вимог призведе до відновлення права постійного користування державного лісогосподарського підприємства на спірні ділянки Держлісфонду України.

Посилаючись на норми чинного законодавства та практику ЄСПЛ прокурор зазначає, що саме на органи влади, які допустили порушення вимог законодавства, має покладатись тягар відповідальності за його порушення та обов`язок виправити допущені помилки.

Накази ГУ Держгеокадастру в області №242 від 31.07.2018 і №405 від 19.09.2019 в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 4823980400:01:000:0575 та продажу права оренди такої землі на земельному аукціоні стосуються земельної ділянки лісового фонду, розпоряджатися якою не уповноважене ГУ Держгеокадастру у області та яка не могла бути передана в оренду поза волею на той час власника - Кабінету Міністрів України. Вказані порушення є підставою для визнання відповідних наказів незаконними та їх скасування.

На підставі вказаних вище наказів Головного управління товарною біржею «Універсальна біржа «Причорноморська» 17.12.2019 проведено земельні торги у формі аукціону, переможцем яких визнано ПСП імені Горького.

Результати проведення земельних торгів оформлено протоколом земельних торгів №1-16 від 17.12.2019 про проведення земельних торгів з продажу права оренди на земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності, складеним товарною біржею «Універсальна біржа «Причорноморська» .

Оскільки земельні торги були організовані та проведені на підставі наказів ГУ Держгеокадастру в області, які підлягають визнанню незаконними та скасуванню, щодо об`єкта - земельної ділянки, - який не підлягав відчуженню з користування ДП «Врадіївське лісове господарство», то рішення про результати проведення земельних торгів, оформлене протоколом земельних торгів №1-16 від 17.12.2019, підлягає визнанню недійсним.

На підставі спірних наказів та за результатами проведення земельного аукціону між ГУ Держгеокадастру в області та ПСП імені Горького 17.12.2019 укладено договір оренди землі.

Втім, спірна земельна ділянка частково належить до земель державного лісового фонду та її надання в користування відбулось з порушеннями законодавства, а тому договір оренди землі від 17.12.2019 також підлягає визнанню недійсними у відповідності до приписів ст. ст. 203, 215 ЦК України і ст. 152 ЗК України. Саме на органи влади, які допустили порушення вимог законодавства, має покладатись тягар відповідальності за його порушення та обов`язок виправити допущені помилки. У разі не звернення позовних вимог до ГУ Держгеокадастру в області в частині визнання незаконним і скасування спірних наказів не припиниться право комунальної власності на землю.

Прокурор також не погоджується з твердженнями відповідача 1 на неефективність заявленої позовної вимоги про недійсність результатів земельного аукціону, оскільки торги та протокол, укладений за їх наслідками, не є правочинами, а визначені ст. 138 ЗК України підстави для визнання земельних торгів такими, що не відбулись, відсутні.

Посилаючись на норми ст. 11, 16, 152, ч.ч. 1, 4 ст. 202, ст. 203, 215, 216, 236 ЦК України прокурор зазначає, що оскільки земельні торги були організовані та проведені на підставі наказів ГУ Держгеокадастру в Миколаївської області, які підлягають визнанню незаконними та скасуванню, щодо спірної земельної ділянки, яка не підлягала відчуженню з користування ДП «Врадіївське лісове господарство», то рішення про результати проведення земельних торгів, оформлене протоколом земельних торгів №1-16 від 17.12.2019, підлягає визнанню недійсним, договір оренди землі від 17.12.2019 також підлягає визнанню недійсними у відповідності до приписів ст. ст. 203, 215 ЦК України, ст. 152 ЗК України.

03.10.2022 судом постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання у справі на 26 жовтня 2022 року о 10:30 год.

11.10.2022 прокурором подано до господарського суду відповідь на відзив Кривоозерської селищної ради.

Прокурор не погоджується з запереченнями відповідача 3, просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

На обґрунтування своїх заперечень прокурор зазначає наступне.

У відзиві відповідач вказує на невірне визначення прокурором у змісті позовної заяви площі накладення спірної земельної ділянки на землі лісового фонду.

Як на доказ відповідач посилається на довідку ПП «Меридіан», в якій вказано, що площа накладення становить 2,5377 га. Зі змісту вказаної довідки не зрозуміло на підставі яких документів зроблено такий висновок. У зв`язку з чим, прокурор вважає не можливим прийняти вказаний доказ судом до уваги, оскільки йому не притаманні ознаки достовірності. Згідно доданих прокурором до позову листів ДП «Врадіївське лісове господарство» від 20.01.2021 №41 та від 15.04.2021 №143, земельна ділянка з кадастровим номером 4823980400:01:000:0575 входила в межі земель державного лісового фонду, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею серії ЯЯ №193235 від 15.03.2010, матеріалами Проекту організації та розвитку лісового господарства Берізківського лісництва ДП «Врадіївське лісове господарство», планшетом №12 лісовпорядкування 2013 року. На підставі вказаних документів встановлено, що накладення земельної ділянки на землі лісового фонду становить 3,9 га. Відповідач просить суд задовольнити позов частково, а саме в частині накладення спірної земельної ділянки на землі лісового фонду. З вказаним неможливо погодитись, оскільки позовні вимоги щодо скасування вчиненої у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4823980400:01:000:0575 узгоджуються з вимогами ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» та спрямовані на досягнення ефективного захисту порушених інтересів держави, оскільки спірна ділянка частково накладається на землі державного лісового фонду та, відповідно, не може існувати у її сформованих межах та встановленому цільовому призначенню (землі сільськогосподарського призначення). Так як земельна ділянка з кадастровим номером 4823980400:01:000:0575 лише частково входить до земель державного лісового фонду, тому вказаний факт позбавляє можливості вимагати її витребування (чи повернення) у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації, оскільки окремо ділянка лісогосподарського призначення не сформована. При цьому, враховуючи обставини існування не скасованих права власності Кривоозерської селищної ради та права оренди ПСП імені Горького на таку земельну ділянку, вжиття облдержадміністрацією заходів із визначення шляхом проведення землевпорядних робіт частини земельної ділянки лісового фонду у складі земельної ділянки з кадастровим номером 4823980400:01:000:0575 є неможливим в силу положень ст. ст. 316, 317, 319, 326, 327, 373, 374, 378 ЦК України, ст. ст. 78-791, 80, 83, 84, 90, 117, 125, 126 ЗК України, ст. ст. 4, 22, 26, 27 Закону України «Про землеустрій», ст. ст. 6, 13, 17, 25 Закону України «Про оренду землі». Витребування невизначеної частини земельної ділянки зі складу іншої сформованої в порядку ст. ст. 791 ЗК України землі є неможливим.

З огляду на викладене, прокурор вважає, що ним обрано ефективний спосіб захисту порушених інтересів держави у спірних правовідносинах, який узгоджується з положеннями ст. 16 ЦК України та ст. 152 ЗК України, а саме визнання незаконними та скасування рішень органів виконавчої влади та місцевого самоврядування з одночасним припиненням права комунальної власності на землі та скасування державної реєстрації ділянок, як об`єктів цивільних прав.

11.10.2022 прокурором подано до господарського суду аналогічну за змістом відповідь на відзив ПСП ім. Горького.

26.10.2022 судом постановлено протокольну ухвалу про продовження підготовчого провадження на 30 днів та відкладення підготовчого засідання у справі на 23 листопада 2022 року о 12:00 год.

23.11.2022 судом постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання у справі на 14 грудня 2022 року об 11:40 год.

14.12.2022 судом постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі та призначення розгляду справи по суті на 25 січня 2023 об 11:30 год.

25.01.2023 судом постановлено протокольну ухвалу про відкладення розгляду справи по суті на 24 лютого 2023 о 12:00 год.

Учасники справи належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання.

У судовому засіданні 24.02.2023 прокурор підтримала позовні вимоги у повному обсязі.

Позивач, відповідачі та третя особа правом участі у судовому засіданні не скористались.

24.02.2023 судом підписано вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 26.09.2017 №191 включено до переліку земель сільськогосподарського призначення державної власності для продажу права на земельних торгах земельну ділянку площею 17 га, розташовану в межах Багачівської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області (в подальшому таку сільську раду приєднано до Кривоозерської селищної ради за рішенням №02 від 14.12.2020) та відділу у Кривоозерському районі ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області надано дозвіл на складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для продажу прав на земельних торгах, зокрема вказаної вище земельної ділянки (п. 7 згідно додатку 1 до наказу, п. 5 згідно додатку 2).

Виготовлений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 4823980400:01:000:0575 площею 17 га затверджено наказом ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області №242 від 31.07.2018, яким зобов`язано керівника відділу у Кривоозерському районі ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області забезпечити передачу документів і матеріалів для формування лотів земельних торгів.

В подальшому наказом ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області №405 від 19.09.2019 вирішено продати на земельних торгах строком на 7 років право оренди на земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в тому числі за п. 17 Додатку №2 до наказу - на земельну ділянку з кадастровим номером 4823980400:01:000:0575 площею 17,00 га, розташовану в межах Багачівської сільської ради Кривоозерського району.

За наслідками проведення 17.12.2019 земельних торгів із продажу права оренди такої земельної ділянки переможцем обрано Приватне сільськогосподарське підприємство імені Горького, з яким цього ж дня ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області укладено договір оренди землі (далі -Договір), про що 11.02.2020 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень внесено відповідний запис за №35546310.

Згідно п. п. 1.1, 2.1, 3.1, 5.1 Договору Головним управлінням передано ПСП імені Горького в оренду терміном на 7 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва земельну ділянку з кадастровим номером 4823980400:01:000:0575 площею 17,0000 га, розташовану в межах території Багачівської сільської ради Кривоозерського (нині Первомайського) району Миколаївської області.

Наказом ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області №31-ОТГ від 10.12.2020 передано у комунальну власність територіальної громади в особі Кривоозерської селищної ради земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 4014,8214 га, в тому числі земельну ділянку з кадастровим номером 4823980400:01:000:0575.

На підставі такого наказу в Державному реєстрі речових прав 05.03.2021 проведено реєстрацію права комунальної власності Кривоозерської селищної ради на спірну земельну ділянку за №40986635.

В подальшому рішенням Кривоозерської селищної ради №396 від 28.07.2021 до Договору внесено зміни в частині заміни сторони договору -орендодавця - на Кривоозерську селищну раду.

За інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО «Укрдержліспроект» від 13.01.2021 №25 земельна ділянка з кадастровим номером 4823980400:01:000:0575 станом на 01.01.2014 частково накладалась на землі державного лісового фонду квартал 43 Берізківського лісництва ДП «Врадіївське лісове господарство».

Відповідно до листів ДП «Врадіївське лісове господарство» від 20.01.2021 №41 та від 15.04.2021 №143 земельна ділянка з кадастровим номером 4823980400:01:000:0575 станом на 2017-2019 роки частково входила в межі земель державного лісового фонду, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею серії ЯЯ №193235 від 15.03.2010, матеріалами Проекту організації та розвитку лісового господарства Берізківського лісництва ДП «Врадіївське лісове господарство», планшетом №12 лісовпорядкування 2013 року. Площа накладення такої земельної ділянки на землі лісового фонду становить 3,9 га.

Аналогічну інформацію надано Миколаївським обласним управлінням лісового та мисливського господарства від 19.03.2021 за №260.

За інформаціями Секретаріату Кабінету Міністрів України №27576/0/2-21 від 26.08.2021 та Миколаївської обласної державної адміністрації №05-67/1195/5-21 від 24.03.2021 та №05-67/3597/5021 від 01.09.2021 рішення про вилучення або припинення права постійного користування земельною ділянкою, що перебуває у користуванні ДП «Врадіївське лісове господарство», зміну її цільового призначення не приймались.

Відповідно до інформацій ДП «Врадіївське лісове господарство» від 20.01.2021 №41 та від 15.04.2021 №143 жодної відмови, згоди на вилучення або відведення вказаної ділянки у користування чи комунальну власність державне підприємство не надавало.

Згідно з інформацією Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства від 19.03.2021 №260 проекти землеустрою або інша землевпорядна документація стосовно відведення цієї ділянки, зміни її цільового використання, а також вилучення її зі складу земель ДП «Врадіївське ЛГ» на розгляд та погодження не надходили і відповідно висновки про погодження будь-якої документації управлінням не надавались. Не розглядалась та не погоджувалась і відмова від користування цією ділянкою.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України №318-р від 11.02.2010 з метою збереження об`єктів державної власності та недопущення здійснення неправомірних дій щодо заволодіння ними, Державний комітет із земельних ресурсів, центральні органи виконавчої влади та інших суб`єктів управління об`єктами державної власності зобов`язано не допускати погодження документів, прийняття рішень, на підставі яких може здійснюватися відчуження з державної власності земельних ділянок, наданих у постійне користування державним підприємствам, установам та організаціям.

Підставою для звернення прокурора до суду з даним позовом в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації стало прийняття ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області оскаржуваних наказів за відсутності погодження Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства, з порушення вимог ст. ст. 20, 118, 1861 ЗК України та всупереч встановленого мораторію на вилучення земель, які перебувають у постійному користуванні державних підприємств, здійснення продажу права оренди спірної земельної ділянки та в подальшому передання спірної земельної ділянки у комунальну власність Кривоозерської селищної ради.

Предметом позову у даній справі є немайнові вимоги про визнання незаконними і скасування наказів Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 31.07.2018 №242 та від 19.09.2019 №405, визнання недійсними результатів земельних торгів із продажу права оренди на спірну земельну ділянку, визнання недійсним договору оренди спірної земельної ділянки з одночасним припиненням відповідного права оренди, державна реєстрація якого вчинена 11.02.2020 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (запис №35546310), визнання незаконним і скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 10.12.2020 №31-ОТГ, скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4823980400:01:000:0575 площею 17 га, розташованої в межах території Кривоозерської селищної ради Первомайського району Миколаївської області.

Як визначено статтею другою Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов?язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов?язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності і диспозитивності. Це означає, зокрема, що обов?язок доказування тих чи інших обставин лежить на стороні, а суд, крім випадків, встановлених цим Кодексом, не зобов?язаний збирати докази. (ч. 3 ст. 2, ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України)

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Сприяння своєчасному, всебічному, повному та об?єктивному встановленню всіх обставин справи, подання всіх наявних доказів в порядку та строки, встановлені законом, віднесено статтею 42 ГПК України до обов?язку учасників справи.

В той же час, згідно ч. 2 ст. 14 ГПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, і відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України, несе ризик настання наслідків, пов?язаних з вчиненням чи невчиненням тих чи інших процесуальних дій.

Надаючи оцінку доводам сторін в цьому спорі, господарський суд виходить з наступних міркувань.

Щодо статусу земельної ділянки.

Згідно з частиною першою статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 14 Конституції України).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, в тому числі землі лісогосподарського призначення (пункт «е» частини першої статті 19 Земельного кодексу України (далі ЗК України)).

Положеннями частини першої статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Частинами першою, другою та четвертою статті 20 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (стаття 21 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статей 56, 57 ЗК України, землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення. Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які розповсюджується особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність.

При цьому, згідно зі статтею 3 ЗК України земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать ЗК України.

Частиною другою статті 5 Лісового кодексу України (далі ЛК України) в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Відтак, застосування норм земельного та лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення повинне базуватися на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки.

Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин повинні визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.

Основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістом статті 63 ЛК України полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Охорона земель включає захист сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 ЗК України).

Згідно з частиною першою статті 7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу.

У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону (стаття 7 ЛК України).

Щодо суті порушеного права власника земельної ділянки.

Згідно із частиною 1 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

За змістом статті 122 цього Кодексу вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, через які також згідно зі статтями 83, 84 ЗК України набувається та реалізується право комунальної власності на землю та право державної власності на землю. Комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст; в державній власності перебувають усі землі, крім земель комунальної та приватної власності.

Статтею 21 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно із частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин 1-5 статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із частинами 2 та 3 статті 1, частинами 1 та 2 статті 7 ЛК України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

За змістом статті 3 ЗК України земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

За нормами статті 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт "б" частини 1 статті 164 ЗК України).

Основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістом статті 63 ЛК України полягає у здійсненні комплексу заходів щодо охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Отже, однією з основних особливостей правового режиму земель лісогосподарського призначення є нерозривний зв`язок їх використання із лісокористуванням.

Згідно із частиною 7 статті 122 ЗК України Кабінет Міністрів України надає земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у випадках, визначених статтями 149, 150 цього Кодексу.

За положеннями частини 9 статті 149 ЗК України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою-восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 149 ЗК України, вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Отже, ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою, надання та вилучення земель державного лісового фонду площею понад 1 га належить до виключних повноважень Кабінету Міністрів України.

З матеріалів справи вбачається, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 26.09.2017 №191 включено до переліку земель сільськогосподарського призначення державної власності для продажу права на земельних торгах земельну ділянку площею 17 га, розташовану в межах Багачівської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області (в подальшому таку сільську раду приєднано до Кривоозерської селищної ради за рішенням №02 від 14.12.2020) та відділу у Кривоозерському районі ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області надано дозвіл на складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для продажу прав на земельних торгах, зокрема вказаної вище земельної ділянки (п. 7 згідно додатку 1 до наказу, п. 5 згідно додатку 2).

Наказом ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області №405 від 19.09.2019 вирішено продати на земельних торгах строком на 7 років право оренди на земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в тому числі за п. 17 Додатку №2 до наказу - на земельну ділянку з кадастровим номером 4823980400:01:000:0575 площею 17,00 га, розташовану в межах Багачівської сільської ради Кривоозерського району.

В подальшому рішенням Кривоозерської селищної ради №396 від 28.07.2021 до Договору внесено зміни в частині заміни сторони договору - орендодавця на Кривоозерську селищну раду.

Відповідно до інформацій ДП «Врадіївське лісове господарство» від 20.01.2021 №41 та від 15.04.2021 №143 відмови, згоди на вилучення або відведення вказаної ділянки у користування чи комунальну власність державне підприємство не надавало.

Таким чином, судом встановлено, що спірна земельна ділянка належить до земель державного лісового фонду, а матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про належне її вилучення у ДП "Врадіївське лісове господарство", а також доказів прийняття Кабінетом Міністрів України будь-яких рішень щодо вилучення спірної земельної ділянки і передачі її суб`єкту господарювання для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, як це встановлено законодавством.

Приписами ст. 141 ЗК України установлено, що однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є вилучення земельної ділянки у випадках, визначених Законом.

Земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, у відповідності до ч. 1 ст. 149 ЗК України (в редакції на час прийняття спірного наказу), можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Частиною 9 цієї ж статті (чинною на час прийняття спірного наказу) було визначено, що вилучення земельних ділянок державної власності, які перебувають у постійному користуванні, зокрема лісів для нелісогосподарських потреб, належало до повноважень Кабінету Міністрів України.

Водночас, територіальні органи Держгеокадастру мають право розпоряджатися лише землями сільськогосподарського призначення державної власності (ч. 4 ст. 122 ЗК України).

Отже, законодавцем на момент прийняття спірних наказів було визначено, що вилучення земель державного лісового фонду для нелісогосподарських потреб належить до виключних повноважень Кабінету Міністрів України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі №916/2791/13 виклала висновок про те, що положення розділу II «Землі України» ЗК України свідчать, що саме цільове призначення ділянки покладено законодавцем в основу розмежування правових режимів окремих категорій земель, при цьому такі режими характеризуються високим рівнем імперативності відносно свободи розсуду власника щодо використання ним своєї земельної ділянки.

У постанові від 03.09.2020 у справі №911/3306/17 Верховний Суд вказав, що держава, втручаючись у права щодо земельних ділянок, зокрема тих, які перебувають під посиленою правовою охороною, захищає загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні майна не на шкоду людині та суспільству і ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок.

Тобто вирішення питання зміни цільового призначення ділянок не обмежене власним розсудом компетентного органу, оскільки при прийнятті відповідного рішення належить керуватися вимогами земельного, лісового та іншого законодавства і діяти з урахуванням загальних інтересів.

Згідно зі ст. 57 ЛК України зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України.

Частиною 1 ст. 20 та ч. 7 ст. 118 ЗК України визначено, що передача у власність земельних ділянок громадянам і юридичним особам зі зміною їх цільового призначення здійснюється за проектами землеустрою.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 1861 цього Кодексу (ч. 8 ст. 118 ЗК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 1861 ЗК України, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки лісогосподарського призначення підлягає також погодженню з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства.

Втім, за інформацією Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства від 19.03.2021 №260 проект землеустрою або інша землевпорядна документація стосовно відведення для продажу права оренди спірної земельної ділянки або зміни її цільового призначення на розгляд або погодження до управління не надходили і відповідно висновки про погодження будь-якої документації управлінням не надавались.

Враховуючи вищевикладене, ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області прийнято оскаржувані накази за відсутності погодження Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства, з порушенням вимог ст. ст. 20, 118, 1861 ЗК України та всупереч встановленого мораторію на вилучення земель, які перебувають у постійному користуванні державних підприємств.

Згідно вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. ст. 16, 21 ЦК України, ст. 152 ЗК України одним із способів захисту цивільних прав є визнання незаконними рішень органів державної влади.

Статтею 155 ЗК України унормовано, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Враховуючи, що накази ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області №242 від 31.07.2018 та №405 від 19.09.2019 в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 4823980400:01:000:0575 та продажу права оренди такої землі на земельному аукціоні стосуються земельної ділянки лісового фонду, розпоряджатися якою не уповноважений вказаний орган державної влади та яка не могла бути передана в оренду поза волею на той час власника - Кабінету Міністрів України, такі накази суперечать ст. ст. 116, 141, 149 ЗК України та порушують інтереси держави, що, згідно зі ст. ст. 16, 21 ЦК України, ст. ст. 152, 155 ЗК України, є підставою визнання відповідних наказів незаконними та їх скасування.

Отже, позовні вимоги в частині визнання незаконними та скасування наказів ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області №242 від 31.07.2018 та №405 від 19.09.2019 суд вважає обґрунтованими, законними та такими, що підлягають задоволенню.

На підставі вказаних вище наказів Головного управління товарною біржею «Універсальна Біржа Причорноморська» 17.12.2019 проведено земельні торги у формі аукціону, переможцем яких визнано ПСП імені Горького.

Результати проведення земельних торгів оформлено протоколом земельних торгів №1-16 від 17.12.2019 про проведення земельних торгів, складеним ТБ «Універсальна Біржа Причорноморська».

Згідно з ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки сторін виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. З огляду на положення ст. 202 зазначеного Кодексу, торги (аукціон) за своєю правовою природою є багатостороннім правочином, оскільки в них мають місце всі елементи притаманні правочину. Під час проведення земельних торгів виконавець торгів в особі ліцитатора та учасники торгів у встановленому законом порядку певними діями визначають переможця торгів та в результаті чого переможець торгів набуває право на оренду земельної ділянки. Результатом проведення земельних торгів є визначення переможця, який набуває право на оренду земельної ділянки та завершення процедури торгів шляхом підписання протоколу ліцитатором, організатором, переможцем, який одержує право на отримання земельної ділянки в оренду.

Стаття 215 ЦК України встановлює загальне правило про те, що правочин є недійсним у зв`язку з недодержанням в момент його вчинення стороною (сторонами) загальних вимог, які необхідні для чинності правочину, передбачених статтею 203 ЦК України.

За ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин, згідно положень ч. З ст. 215 ЦК України, може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

Як вбачається з положень ст. 152 ЗК України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється у тому числі шляхом визнання угоди недійсною.

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, за приписами ст. ст. 216, 236 ЦК України є недійсним з моменту його вчинення.

Враховуючи, що земельні торги були організовані та проведені на підставі наказів ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області, які підлягають визнанню незаконними та скасуванню, щодо об`єкта - земельної ділянки, який не підлягав відчуженню з користування ДП «Врадіївське лісове господарство», то рішення про результати проведення земельних торгів, оформлене протоколом земельних торгів №1-16 від 17.12.2019, підлягає визнанню недійсним.

На підставі спірних наказів та за результатами проведення земельного аукціону між ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області та ПСП імені Горького 17.12.2019 укладено договір оренди землі.

Враховуючи, що спірна земельна ділянка частково належить до земель державного лісового фонду та її надання в користування відбулось з порушеннями законодавства, а тому договір оренди землі від 17.12.2019 також підлягає визнанню недійсним у відповідності до приписів ст. ст. 203, 215 ЦК України та ст. 152 ЗК України.

Таким чином, позовні вимоги в частині визнання недійсними результатів земельних торгів із продажу права оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 4823980400:01:000:0575 площею 17 га, оформлених протоколом товарної біржі «Універсальна біржа «Причорноморська» про проведення земельних торгів №1-16 від 17.12.2019 та визнання недійсним договору оренди землі від 17.12.2019, укладеного між Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області та Приватним сільськогосподарським підприємством імені Горького (код ЄДРПОУ 03763721) з одночасним припиненням відповідного права оренди, державна реєстрація якого вчинена 11.02.2020 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (запис №35546310) суд вважає обґрунтованими, законними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав 26.01.2019 зареєстровано право державної власності на спірну земельну ділянку за ГУ Держгеокадастру в області під №30096505.

Як зазначено вище, 10.12.2020 ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області прийнято наказ №31-ОТГ, яким у комунальну власність територіальної громади в особі Кривоозерської селищної ради було передано згідно з актом приймання-передачі земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 4 014,8214 га, розташовані в межах території Кривоозерської селищної ради, до складу яких увійшла земельна ділянка з кадастровим номером 4823980400:01:000:0575.

У ч. 1 ст. 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема із правочинів.

За змістом статей 317, 319, 321 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 11 ЛК України право комунальної власності на ліси набувається при розмежуванні в установленому законом порядку земель державної і комунальної власності, а також шляхом передачі земельних ділянок з державної власності в комунальну та з інших підстав, не заборонених законом.

Водночас, вище зазначено, що територіальні підрозділи Держгеокадастру, в силу приписів ч. 4 ст. 122 ЗК України, мають право розпоряджатись земельними ділянками державної власності виключно сільськогосподарського призначення.

Згідно з ч. 2 ст. 117 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать земельні ділянки, зокрема, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, крім випадків передачі таких об`єктів у комунальну власність.

Як було встановлено, будь-яких погоджень на передачу спірної земельної ділянки, в тому числі у комунальну власність, її відчуження чи зміну цільового призначення уповноваженими органами державної влади не надавалось, відповідних рішень - не приймалось.

Враховуючи викладене, право державної власності на спірну землю, яка перебуває у постійному користуванні державного підприємства, не могло припинитися внаслідок прийняття рішення органом виконавчої влади, який відповідно до своєї компетенції не був наділений повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками лісового фонду.

Оскільки наказ ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області від 10.12.2020 №31-ОТГ в частині передачі в комунальну власність земельної ділянки з кадастровим номером 4823980400:01:000:0575 стосується земельної ділянки лісового фонду, розпоряджатися якою не уповноважений вказаний орган державної влади та яка не могла бути передана у комунальну власність поза волею на той час власника - Кабінету Міністрів України, таке рішення суперечить ст. ст. 317, 319, 321, 328 ЦК України, ст. 11 ЛК України та порушує інтереси держави, що є підставою для визнання його незаконним і скасування.

Таким чином, позовні вимоги в частині визнання незаконним і скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 10.12.2020 №31-ОТГ в частині надання у комунальну власність територіальної громади сіл в особі Кривоозерської селищної ради земельної ділянки площею 17 га (кадастровий номер 4823980400:01:000:0575) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з одночасним припиненням права комунальної власності на неї, державна реєстрація якого вчинена 05.03.2021 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (запис №40986635), суд вважає обґрунтованими, законними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 10.12.2020 №31-ОТГ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 05.03.2021 проведено реєстрацію права комунальної власності Кривоозерської селищної ради на спірну землю за №40986635.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Оскільки спірна земельна ділянка частково відноситься до земель державного лісового фонду та вибула з державної власності поза волею власника - Кабінету Міністрів України (на момент прийняття спірних наказів), наказ ГУ Держгеокадастру в області від 10.12.2020 №31-ОТГ в частині передачі такої землі у комунальну власність суперечить земельному і лісовому законодавству та підлягає скасуванню.

Згідно зі ст. 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр» до Державного земельного кадастру включаються відомості щодо цільового призначення земельної ділянки (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель).

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер, який є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі.

Частиною 10 статті 24 Закону передбачено, що державна реєстрація земельної ділянки скасовується державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі, зокрема, ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Земельна ділянка з кадастровим номером 4823980400:01:000:0575 частково площею 3,9 га накладається на землі державного лісового фонду, а отже не може в цій частині відноситися до земель сільськогосподарського призначення та існувати у встановлених межах.

Таким чином ділянка з кадастровим номером 4823980400:01:000:0575 не може існувати у встановлених межах, її державна реєстрація повинна бути скасована та створено новий об`єкт земельних відносин з іншими межами та кадастровим номером.

Статтями 16, 25 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено, що кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Також, у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки закривається і відповідна Поземельна книга.

Отже, з метою реального поновлення прав держави, державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 4823980400:01:000:0575 підлягає скасуванню.

Таким чином, позовні вимоги в частині скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4823980400:01:000:0575 площею 17 га, розташованої в межах території Кривоозерської селищної ради Первомайського району Миколаївської області підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 16 Закону України Про державний земельний кадастр земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер, який є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі.

Статтею 27 Закону України Про державний земельний кадастр передбачено, що у разі поділу або об`єднання земельних ділянок запис про державну реєстрацію земельної ділянки та кадастровий номер земельної ділянки скасовуються, а Поземельна книга на таку земельну ділянку закривається.

Статтями 16, 25 Закону України Про Державний земельний кадастр передбачено, що кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Також, у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки закривається і відповідна Поземельна книга.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про Державний земельний кадастр» ведення та адміністрування Державного земельного кадастру забезпечуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Держателем Державного земельного кадастру є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Статтею 7 вказаного Закону передбачено, що до повноважень центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належать: ведення та адміністрування Державного земельного кадастру, внесення до Державного земельного кадастру та надання відомостей про землі, розташовані у межах державного кордону України, територій Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, районів, сіл, селищ, міст; здійснення державної реєстрації земельних ділянок, обмежень у їх використанні; ведення поземельних книг та надання витягів із Державного земельного кадастру про земельні ділянки.

Центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, є Держгеокадастр України.

Відповідно до пункту 1 Положення про Головне управління Держгеокадастру в Миколаївській області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 №333, Головне управління Держгеокадастру в Миколаївській області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії і кадастру та їй підпорядковане.

Головне управління відповідно до покладених на нього завдань здійснює ведення Державного земельного кадастру, інформаційну взаємодію Державного земельного кадастру з іншими інформаційними системами в установленому порядку, здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, обмежень у їх використанні, скасування такої реєстрації, веде поземельні книги та видає витяги із Державного земельного кадастру про земельні ділянки (п. 4 Положення).

Таким чином, уповноваженим органом на скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4823980400:01:000:0575 є ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області.

Щодо ефективності способу захисту, обраного прокурором.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19) тощо.

Цивільне законодавство розрізняє право володіння як складову повноважень власника (частина перша статті 317 ЦК України), як різновид речових прав на чуже майно (пункт 1 частини першої статті 395 ЦК України) та як право, що виникає на договірних засадах, тобто договірне володіння.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 ЦК України).

Враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.18 у справі № 653/1096/16-ц).

Відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК України, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Тобто, особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього повноваження власника, зокрема набуває і право володіння.

Володіння нерухомим майном може бути підтверджене фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц, провадження №14-181цс18).

Господарський суд відзначає, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений.

Разом з тим, у випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, провадження 14-208 цс18.

Отже, спосіб захисту, визначений в позові, за результатами вирішення якого буде дотримано принцип реєстраційного підтвердження володіння земельною ділянкою за особою, який це право належить, є ефективним.

Господарський суд також враховує, що поданий прокурором позов спрямований на усунення перешкод державі - власнику земельної ділянки площею 17 га (кадастровий номер 482З980400:01:000:0575) в її користуванні, якими є сукупність дій та рішень Відповідачів, вчинених ними в процесі відведення спірної земельної ділянки площею 17 га.

У вирішенні питання про ефективний спосіб захисту власника землі, враховуючи, що спірна земельна ділянка площею 17 га (кадастровий номер 482З980400:01:000:0575) містить лише частину земель лісового фонду, а отже підстав для її витребування в цілому з чужого незаконного володіння немає, господарський суд вважає, що прокурором вірно обрано сукупність позовних вимог, які дозволяють ефективно поновити права власника земельної ділянки шляхом скасування наслідків незаконних дій відповідачів.

При цьому, з огляду на приписи статей 387 і 388 ЦК України на можливість витребування власником земельних ділянок не впливає їхній поділ та/або об`єднання. Формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб. (напр. пункт 200 постанови ВП ВС від 23.11.21 у справі № 359/3373/16-ц, провадження №14-2цс21)

Щодо втручання у право власності.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція)).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Так, у рішенні від 27 листопада 2007 року у справі «Гамер проти Бельгії» (Hamer v. Belgium, заява№ 21861/03) щодо зобов`язання заявниці знести заміський будинок, побудований у лісовій зоні, до якої застосовувалась заборона на будівництво, ЄСПЛ встановив:

Втручання у право заявниці на мирне володіння майном, яке стало результатом знесення її будинку за рішенням органів влади, було передбачене законом і переслідувало мету контролю за використанням земельної ділянки відповідно до загальних інтересів шляхом приведення її у відповідність до плану землекористування, який визначав лісову зону, в якій будівництво не дозволялося (§ 77). Стосовно пропорційності втручання, то питання захисту навколишнього середовища зумовлюють постійний і стійкий інтерес громадськості, а отже, і органів державної влади. Економічні імперативи та навіть деякі основні права, включаючи право власності, не повинні превалювати над екологічними міркуваннями, особливо якщо держава має законодавство з цього питання (§ 79). Тому обмеження права власності були допустимими за умови, що між індивідуальними та колективними інтересами встановлений розумний баланс (§ 80). Власники заміського будинку могли мирно та безперервно користуватися ним протягом тридцяти семи років. Офіційні документи, сплачені податки та виконані будівельні роботи свідчили про те, що органи влади знали або повинні були знати про існування цього будинку протягом тривалого часу. А після того, як порушення було встановлене, сплинули ще п`ять років, перш ніж були пред`явлені звинувачення. Тим самим органи влади допомагали закріпити ситуацію, яка могла лише завдати шкоди охороні лісової території, на захисті якої стояв закон. Однак у національному законодавстві не було жодного припису про узаконення будівлі, побудованої у лісовій зоні. Окрім як шляхом приведення місця забудови до його первинного стану, ніякий інший спосіб захисту не був належним з огляду на беззаперечне втручання у цілісність лісової зони, в якій не дозволялась жодна забудівля (§ 83-86). З урахуванням цих підстав ЄСПЛ визнав втручання у право власності заявниці пропорційним (§ 88).

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування. У цій справі - не тільки прокурора, Миколаївської ОДА та Кривоозерської селищної ради, але й ПСП ім. Горького.

Право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель лісогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її відчуження передбачене у чинному законодавстві України. Відповідні приписи стосовно охорони вказаної категорії земель і регламентування підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Натомість, можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша - третя статті 388 ЦК України).

Спірна земельна ділянка вибула з володіння власника поза його волею.

Повернення у державну власність земельної ділянки, незаконно відчуженої особі переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель лісогосподарського призначення.

Суд звертає увагу на те, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

В силу об`єктивних, видимих природних властивостей земельної ділянки, набувач земельної ділянки, проявивши розумну обачність, міг та повинен був знати про те, що ця ділянка належить до земель лісогосподарського призначення (див. близькі за змістом висновки, висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц і від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц).

Таким чином, в контексті наведених положень Конвенції прийняття цього рішення в повній мірі відповідає останній.

Щодо заперечень Відповідачів.

Господарський суд, надаючи оцінку доводам, викладеним у відзиві Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, виходить з того, що наведені в цьому рішенні аргументи на користь обґрунтованості позову прокурора відповідають на всі питання, поставлені даним відповідачем у відзиві, а отже вони вважаються таким чином спростованими.

При цьому, суд в контексті повноти обґрунтування виходить також з наступного.

Як встановлено численною судовою практикою, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2010 року ). (див. зокрема, постанови КЦС ВС від 07.10.2020 року у справі № 465/3586/17, від 08.10.2020 у справі № 712/22134/12, від 05.10.2020 у справі № 347/637/18, від 27.10.2020 у справі №243/11349/18).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`зує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», рішення ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року) (див. зокрема, постанови КЦС ВС від 20.10.2020 у справі №756/536/19, від 15.10.2020 у справі № 759/14004/15-ц, від 15.10.2020 у справі №157/398/15-ц, від 13.10.2020 № 161/4641/17, 20.10.2020 у справі № 213/112/19, від 12.10.2020 у справі № 585/2958/17, від 12.101.2020 у справі №521/7401/15, від 09.10.2020 у справі №161/7515/15-ц).

Що стосується заперечень, викладених у відзивах Приватного сільськогосподарського підприємства імені Горького та Кривоозерської селищної ради, відповідачі в цілому не заперечували факту накладення спірної земельної ділянки на землі лісового фонду, тобто факту порушення в процедурі її виділення наведених прокурором положень Закону.

Процесуальна позиція цих сторін зводиться до можливості задоволення позову в цій частині.

Господарський суд такої можливості не вбачає з огляду на таке.

Відповідно до наведених вище положень ст.21 ЦК України судом констатується незаконність дії або рішення державного органу в цілому як таке, що протирічить Закону.

В даному контексті порушення, спричинене оскаржуваними рішеннями Держгеокадастру також усувається в цілому, судове рішення не може бути застосоване при цьому як засіб усунення недоліків дій державного органу чи приведення оскаржуваного рішення до стану, який відповідав би положенням Закону.

Таким чином, твердження відповідачів щодо часткового задоволення позову не відповідають положенням Закону, а право держави як власника земельної ділянки має бути захищено у спосіб, зазначений вище.

Що стосується посилання відповідачів на довідку Приватного підприємства «Меридіан» від 23.09.2022, інформація, яка в ній викладена не відповідає обставинам справи. Зокрема, кадастровий номер земельної ділянки площею 41,2933 га, зазначений в цій довідці, не відповідає кадастровому номеру земельною ділянки, яка належить ДП «Врадіївське лісове господарство» на підставі Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою Серії ЯЯ №193235.

Таким чином, цей доказ не є належним в розумінні положень ст. 76 ГПК України.

Внаслідок наведеного, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог прокурора, а відтак його позов підлягає задоволенню.

Надаючи правову оцінку наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді в особі компетентного органу на здійснення такого захисту в спірних правовідносинах, зазначених прокурором при зверненні з позовом, суд дійшов висновку щодо їх обґрунтованості з огляду на таке.

Статтею 1311 Конституції України на органи прокуратури покладена функція представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Право звернення прокурора до суду в інтересах держави передбачено також ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 53 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно із ст. 53 ГПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Поняття «інтереси держави» на даний час в законі не закріплене, проте таке визначення міститься в рішенні Конституційного суду України №3-рп/99 від 08.04.1999, згідно якого воно є оціночним і в кожному конкретному випадку прокурор або його заступник самостійно визначає, з посиланням на законодавство, підстави подання позову, вказує в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Так, пунктом 3 вказаного рішення суд в загальному, не пов`язуючи поняття з конкретними нормами, які підлягають тлумаченню, вказує, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих за захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

З контексту викладеного вище рішення Конституційного суду України, враховуючи положення чинного законодавства, вбачається, що прокурором прояв порушення інтересів держави визначається самостійно з урахуванням суспільного інтересу. Держава зацікавлена у дотриманні процедур реалізації прав на землю та комунальне майно, так само як і у дотриманні норм чинного законодавства. Додержання вимог закону не може не являти суспільного інтересу, оскільки є проявом управлінської функції держави та спрямоване на забезпечення єдиного підходу до врегулювання тих чи інших правовідносин, впровадження системності та прозорості при реалізації прав громадянами і юридичними особами, принципу конституційної рівності суб`єктів цивільних правовідносин.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

«Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Відповідно до ст. ст. 319, 386 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Згідно зі ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, у тому числі шляхом звернення до суду.

Статтею 17 ЦК України передбачено, що орган державної влади здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом. Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду.

Враховуючи викладене, Миколаївська обласна державна адміністрація має право звернутися до суду за захистом порушеного права як власник та розпорядник земель державного лісового фонду, однак заходів до усунення порушень законодавства дотепер не вжито.

Окружною прокуратурою 09.03.2021 за №35/4-1187вих-21, 19.08.2021 за №№54/2-2769вих-21, 07.12.2021 за №54-4549вих-21 скеровувались до Миколаївської обласної державної адміністрації запити, у яких вказано факти порушення законодавства при прийнятті ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області спірних наказів і при передачі таким органом землі в оренду ПСП імені Горького, а також звернуто увагу на необхідність вжиття облдержадміністрацією, як розпорядником земель державного лісового фонду, заходів до скасування таких рішень і визнання правочинів недійсними.

Водночас, листами Миколаївської облдержадміністрації від 01.09.2021 №05-67/3597/5-21 та від 17.12.2021 №05-67/4945/5-21 прокурора повідомлено про відсутність наміру самостійно звернутись з відповідним позовом до суду через не визначення у кошторисі витрат коштів на сплату судового збору.

При цьому, Миколаївською облдержадміністрацією не вжито інших заходів на захист інтересів держави.

Викладене вказує на усвідомлену пасивну поведінку уповноваженого суб`єкта владних повноважень та органу місцевого самоврядування, свідчить про нездійснення ними захисту інтересів держави упродовж тривалого часу та є підставою для пред`явлення цього позову прокурором в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації.

Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18 (12-72гс19), сам факт незвернення до суду обраного прокурором позивача з відповідним позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що зазначений орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Верховний Суд у постанові від 26.07.2018 у справі №926/1111/15 зазначив, що прокурор, встановивши не усунуті порушення інтересів держави, має не тільки законне право, а й обов`язок здійснити захист таких інтересів, обравши при цьому один із способів захисту.

Крім цього, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 зазначено, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Таким чином, оскільки уповноважений державою орган упродовж тривалого часу самостійно не вжив заходів до захисту порушених інтересів держави, прокурор, у відповідності з вимогами ст. 1311 Конституції України, ст. 53 ГГЖ України, має всі правові підстав для звернення до суду з даним позовом з метою забезпечення належного та своєчасного захисту порушених інтересів держави.

Таким чином, з зазначеного витікає, що позовні вимоги законні, обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Приймаючи це рішення, господарський суд враховує, що з моменту відкриття провадження в цій справі зазнали змін положення Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», які підлягають застосуванню при вирішенні цього спору.

Так, відповідно до положень ч. 3 ст. 26 наведеного Закону(в редакції Закону № 2255-IX від 12.05.2022 ), у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Відповідно до наведеного, позовні вимоги прокурора, які містять посилання на необхідність вжиття судом при постановленні судового рішення заходів, передбачених попередніми редакціями Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» стосовно припинення відповідних прав, задовольняються судом частково.

Відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За подання даного спору до господарського суду Миколаївською обласною прокуратурою сплачено судовий збір в сумі 14886,00 грн, про що свідчить платіжне доручення №691 від 03.08.2022.

З зазначеного витікає, що судовий збір в розмірі 14886,00 грн згідно ст. 129 ГПК України, слід відшкодувати Миколаївській обласній прокуратурі з відповідачів пропорційно, приймаючи при цьому до уваги висновки даного рішення щодо характеру перешкод власнику в користуванні земельною ділянкою, зокрема, з Головного управлiння Держгеокадастру у Миколаївськiй областi має бути стягнуто судовий збір за позовні вимоги про визнання незаконним i скасування наказу Головною управлiння Держгеокадастру у Миколаївськiй областi вiд 31.07.2018 №242, яким затверджено проект землеустрою щодо вiдведення земельної дiлянки з кадастровим номером 4823980400:01 :000:0575, визнання незаконним i скасування наказу Головною управлiння Держrеокадастру у Миколаївськiй областi вiд 19.09.2019 №405 в частині прийняття рішення про продаж права оренди строком на 7 poків на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 4823980400:0l:000:0575 площею 17 га, розташовану в межах Богачiвської сiльської ради Кривоозерського району, на земельних торгах, визнання незаконним i скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївськiй областi вiд 10.12.2020 №31-ОТГ в частинi надання у комунальну власнiсть територiальної громади сiл в особi Кривоозерської селищної ради земельної дiлянки площею 17 га (кадастровий номер 482З980400:01:000:0575) для ведення товарного сiльськогосподарського виробництва; судовий збір за позовну вимогу про визнання недiйсними результати земельних торгiв iз продажу права оренди на земельну дiлянку з кадастровим номером 4823980400:01:000:0575 площею 17 га, оформленi протоколом товарної бiржi Універсальна біржа Причорноморська про проведення земельних торгів №1-16 від 17.12.2019. має бути стягнутий з Приватного сільськогосподарського підприємства імені Горького, судовий збір за позовну вимогу про визнання недiйсним договору оренди землi вiд 17.12.2019, укладений мiж Головним управлiнням Держгеокадастру у Миколаївськiй областi та приватним сiльськогосподарським пiдприємством імені Горького (код ЄДРПОУ 03763721) має бути стягнутий з Головного управлiння Держгеокадастру у Миколаївськiй областi та Приватного сільськогосподарського підприємства імені Горького; судовий збір за позовну вимогу про скасування державної реєстрації земельної дiлянки з кадастровим номером 4823980400:01:000:0575 площею 17 га, розташованої в межах територiї Кривоозерської селищної ради Первомайського району Миколаївської областi покладається судом на Головне управлiння Держгеокадастру у Миколаївськiй областi та Кривоозерську селищну раду.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 219, 220, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Визнати незаконним i скасувати наказ Головною управлiння Держгеокадастру у Миколаївськiй областi вiд 31.07.2018 №242, яким затверджено проект землеустрою щодо вiдведення земельної дiлянки з кадастровим номером 4823980400:01 :000:0575.

3. Визнати незаконним i скасувати наказ Головною управлiння Держrеокадастру у Миколаївськiй областi вiд 19.09.2019 №405 в частині прийняття рішення про продаж права оренди строком на 7 poків на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 4823980400:0l:000:0575 площею 17 га, розташовану в межах Богачiвської сiльської ради Кривоозерського району, на земельних торгах.

4. Визнати недiйсними результати земельних торгiв iз продажу права оренди на земельну дiлянку з кадастровим номером 4823980400:01:000:0575 площею 17 га, оформленi протоколом товарної бiржi Універсальна біржа Причорноморська про проведення земельних торгів №1-16 від 17.12.2019.

5. Визнати недiйсним договiр оренди землi вiд 17.12.2019, укладений мiж Головним управлiнням Держгеокадастру у Миколаївськiй областi та приватним сiльськогосподарським пiдприємством імені Горького (код ЄДРПОУ 03763721).

6. Визнати незаконним i скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївськiй областi вiд 10.12.2020 №31-ОТГ в частинi надання у комунальну власнiсть територiальної громади сiл в особi Кривоозерської селищної ради земельної дiлянки площею 17 га (кадастровий номер 482З980400:01:000:0575) для ведення товарного сiльськогосподарського виробництва.

7. Скасувати державну реєстрацiю земельної дiлянки з кадастровим номером 4823980400:01:000:0575 площею 17 га, розташованої в межах територiї Кривоозерської селищної ради Первомайського району Миколаївської областi.

8. Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (пр. Миру, 34, м. Миколаїв, 54034, код ЄДРПОУ 39825404) на користь Миколаївської обласної прокуратури (54001, Миколаївська обл., місто Миколаїв, вул. Спаська, будинок 28, р/р UA748201720343150001000000340, ЄДРПОУ 02910048, Банк ДКСУ м. Києва, МФО 820172) витрати по сплаті судового збору за подання позову в сумі 9303,75 грн.

9. Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства імені Горького (вул. Горького, 21, с. Богачівка, Первомайський район, Миколаївська область, 55152, код ЄДРПОУ 03763721) на користь Миколаївської обласної прокуратури (54001, Миколаївська обл., місто Миколаїв, вул. Спаська, будинок 28, р/р UA748201720343150001000000340, ЄДРПОУ 02910048, Банк ДКСУ м. Києва, МФО 820172) витрати по сплаті судового збору за подання позову в сумі 3721,50 грн.

10. Стягнути з Кривоозерської селищної ради (вул. 1 Травня, 15, смт. Криве Озеро, Первомайський район, Миколаївська область, 55104, код ЄДРПОУ 04375458) на користь Миколаївської обласної прокуратури (54001, Миколаївська обл., місто Миколаїв, вул. Спаська, будинок 28, р/р UA748201720343150001000000340, ЄДРПОУ 02910048, Банк ДКСУ м. Києва, МФО 820172) витрати по сплаті судового збору за подання позову в сумі 1860,75 грн.

11. В решті позовних вимог відмовити.

12. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

13.Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

14.Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України.

Сторони та інші учасники справи:

особа, яка звернулась за захистом інтересів держави: Керівник Первомайської окружної прокуратури Миколаївської області (вул. Івана Виговського, 18, м. Первомайськ, Миколаївська область, 55213, код ЄДРПОУ 02910048),

позивач: Миколаївська обласна державна адміністрація (вул. Адміральська, 22, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 00022579),

відповідачі:

1)Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області (пр. Миру, 34, м. Миколаїв, 54034, код ЄДРПОУ 39825404),

2)Приватне сільськогосподарське підприємство імені Горького (вул. Горького, 21, с. Богачівка, Первомайський район, Миколаївська область, 55152, код ЄДРПОУ 03763721),

3)Кривоозерська селищна рада (вул. 1 Травня, 15, смт. Криве Озеро, Первомайський район, Миколаївська область, 55104, код ЄДРПОУ 04375458),

Повний текст судового рішення складено та підписано судом 06.03.2023.

Суддя В.О.Ржепецький


Суд	Господарський суд Миколаївської області
Дата ухвалення рішення	24.02.2023
Оприлюднено	07.03.2023
Номер документу	109362917
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин про визнання незаконним акта, що порушує право власності на земельну ділянку

Ржепецький В.О.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 24.02.2023 по справі 915/297/22ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Судовий реєстр по справі —915/297/22

Рішення від 24.02.2023

Рішення
від 24.02.2023 по справі 915/297/22
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ