Рішення

від 03.03.2023 по справі 920/49/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03.03.2023м. СумиСправа № 920/49/23

Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін матеріали справи № 920/49/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю МАС ЕНЕРДЖІ

(вул. Войтенка, АБЗ, с. Ярошівка, Фастівський район,

Київська область, 08538, код ЄДРПОУ 41027799)

до відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю БК КРОС

(вул. Декабристів, 70А, м. Суми, Сумська область, 40003,

код ЄДРПОУ 3493208)

про стягнення 432 961 грн 33 коп.

Суть спору: 18.01.2023 позивач звернувся до Господарського суду Сумської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача за Договором про надання поворотної фінансової допомоги №05-11/21 від 05.11.2021 на свою користь грошові кошти у сумі 432 961 грн 33 коп., а саме: основного боргу 300 000 грн 00 коп., інфляційні витрати 77 169 грн 55 коп., подвійна ставка НБУ 36 328 грн 77 коп. , 3% річних 4 463 грн 01 коп., 5 % за умовами договору 15 000 грн 00 коп.; а також 2 481 грн 00 коп. судового збору.

Ухвалою суду від 25.01.2023 прийнято позовну заяву до розгляду і відкрито провадження у справі № 920/49/23 та постановлено справу розглядати у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

07.02.2023 позивачем надано до суду заяву про забезпечення позову від 01.02.20213 № 5 (вх. № 440 від 07.02.2023), відповідно до вимог якої просить суд вжити заходи забезпечення позову, а саме: накласти арешт на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю БК КРОС (40003, м. Суми, вул. Декабристів, 70А, код ЄДРПОУ 3493208) в розмірі 432 961 (чотириста тридцять дві тисячі дев`ятсот шістдесят одна) гривня 33 копійки, які знаходяться в банківських установах на всіх рахунках ТОВ БК КРОС, інформація про які буде виявлена в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову, а також на рухоме і нерухоме майно, власником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю БК КРОС шляхом заборони його відчуження.

Ухвалою суду від 08.02.2023 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю МАС ЕНЕРДЖІ від 01.02.2023 № 5 (вх. № 440 від 07.02.2023) про забезпечення позову - відмовлено.

14.02.2023 відповідачем надано до суду відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач заперечує проти позовних вимог, посилаючись на наявність форс-мажорних обставин, а також просить застосувати наслідки спливу позовної давності та відповідно відмовити у задоволенні позовну.

Згідно ст. 114 Господарського процесуального кодексу України суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Враховуючи час, наданий сторонам для подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності судового процесу, суд дійшов висновку, що є підстави для розгляду справи за наявними у ній матеріалами

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши надані суду докази, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «МАС ЕНЕРДЖІ» (позивач, Допомогодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю БК «КРОС» (відповідач, Користувч) було укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги № 05-11/21.

Пунктом 2.1. Договору розмір поворотної фінансової допомоги, яка надається Допомогодавцем Користувачу за даним Договором становить 300 000 грн.

Відповідно до п. 3.3. Договору Користувач зобов`язаний повернути Допомогодавцю надану за вищезазначеним договором поворотну фінансову допомогу у повному розмірі до 31.12.2021 року.

На виконання взятих на себе зобов`язань, передбачених п. 3.1. Договору, ТОВ «МАС ЕНЕРДЖІ» перерахувало на рахунок ТОВ БК «КРОС» 300 000 гривень поворотної фінансової допомоги, чим повністю виконало істотні умови договору.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ним договірні зобов`язання були виконані в повному обсязі, проте Відповідачем порушено умови п. 3.3. Договору, щодо повернення грошових коштів, отриманих як поворотну фінансову допомогу.

З метою досудового врегулювання спору позивачем на адресу відповідача направлено вимогу - претензію № 105 від 17 листопада 2022 року щодо сплатити боргу та штрафних санкцій.

Відповіді на вимогу від Відповідача надано не було.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що відповідач договірні зобов`язання в частині сплати поворотної фінансової допомоги та штрафних санкцій не виконав, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Відповідач проти позову заперечує, зазначаючи про форс-мажорні обставини (воєнний стан), а також пропуск позивачем строку позовної давності, через що просить застосувати наслідки спливу позовної давності до позовних вимог про стягнення боргу та штрафних санкцій у загальному розмірі 432961 грн 33 коп. і відмовити у задоволені позову в повному обсязі.

Вирішуючи спір у даній справі суд керується наступним:

Згідно статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною 3 статті 1049 ЦК України, позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного Кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським, кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 525 ЦК України передбачає, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) ч. 1 ст. 530 ЦК України.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Враховуючи вищезазначене, відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання щодо повернення суми позики в повному обсязі в розмірі 300 000 грн, чим порушив умови Договору.

Приймаючи до уваги не сплату відповідачем фінансової поворотної допомоги у обумовлений у договорі строк позивач просить стягнути з відповідача 77169 грн 55 коп інфляційних втрат, 4463 грн 01 коп. 3% річних, 36328 грн 77 коп пені, 15000 грн штрафу.

Згідно ст. 1050 Цивільного кодексу визначені наслідки порушення договору позичальником (користувачем), які полягають в тому, що в разі якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

З огляду на ст. 625 Цивільного кодексу визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 Цивільного кодексу України, право кредитора на стягнення 3% річних не залежить від моменту пред`явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов`язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

При цьому, слід зазначити, що згідно положень Цивільного кодексу України проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов`язань. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. Між сторонами такий розмір процентів не визначався.

У постановах Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі № 910/22034/15 та Верховного Суду від 26.04.2018 р. у справі № 910/10156/17 зроблено висновок, що стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення.

Відповідно до поданого позивачем розрахунку сума 3% річних становить 4463 грн. 01 коп. (за період з 01.01.2022 по 30.06.2022, виходячи з суми боргу 300 000 грн 00 коп.), розмір інфляційних втрат 77169 грн. 55 коп. (за період з 01.01.2022 по 30.06.2022, виходячи з суми боргу 300 000 грн 00 коп.)

Перевіривши правильність здійснених позивачем нарахувань 3% річних та інфляційних втрат, суд приходить до висновку про правомірність, обґрунтованість 4463 грн. 01 коп. 3% річних і 77169 грн. 55 коп. інфляційних втрат.

За приписами статті 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до п. 4.1. Договору, за прострочення Користувачем строку повернення суми поворотної фінансової допомоги, який визначений в п. 3.3. даного Договору, Користувач сплачує Допомогодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми неповернутої поворотної фінансової допомоги за кожний день прострочення повернення поворотної фінансової допомоги, включаючи день оплати, на підставі письмової претензії Допомогодавця та штрафні санкції в розмірі 5% від неповернутої поворотної фінансової допомоги.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» № 2921-ІІІ від 10.01.2002р., розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Відповідно до поданого позивачем розрахунку сума пені становить 36328 грн. 77 коп. (за період з 01.01.2022 по 30.06.2022, виходячи з суми боргу 300 000 грн 00 коп., розмір штрафу 15000 грн. 00 коп. (5%, виходячи з суми боргу 300 000 грн 00 коп.)

Суд критично оцінює позицію відповідача, викладену у відзиві на позовну заяву, яка зводиться до того, що оскільки введення воєнного стану в Україні визнано Торгово-промисловою палатою України форс-мажорною обставиною, яка є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, тобто від нарахування штрафів/пені за неналежне виконання зобов`язань, та зазначає, що дана обставина обмежує безперешкодне провадження господарської діяльності є загальновідомим та нормативноврегульваним.

Свою позицію, Відповідач обґрунтовує настанням форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), посилаючись як на документ що підтверджує їх настання - оприлюднений лист Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, яким повідомлено, що військова агресія Російської Федерації проти України є форс-мажорною обставиною (обставиною непереборної сили).

Проте, зазначений лист тлумачить, що введення воєнного стану на території Україні є форс-мажором та є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договору, але тільки в тому випадку, якщо саме ця обставина стала підставою для невиконання договірних зобов`язань. Тобто, необхідно довести зв`язок між невиконанням зобов`язань та воєнними діями в Україні.

Порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) визначено в Законі України «Про торгово-промислові палати в Україні» та деталізовано в розділі 6 регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставні (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням президії ТПП України від 13 липня 2014 року № 40(3) (з наступними змінами).

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЗУ «Про торгово-промислові палати в Україні» засвідчення форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили) здійснюється сертифікатом про такі обставини.

За умовами п. 6.2 регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи щодо кожного окремого договору, контракту, угоди тощо, а також податкових та інших зобов`язань/обов`язків, виконання яких настало згідно з законодавчим чи іншим нормативним актом або може настати найближчим часом і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

В сертифікаті про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) вказуються дані заявника, сторони за договором (контрактом, угодою тощо), дата його укладення, зобов`язання, що за ним настало чи настане найближчим часом для виконання, його обсяг, термін виконання, місце, час, період настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які унеможливили його виконання, докази настання таких обставин (п. 6.12 регламенту).

Для того щоб отримати сертифікат ТПП про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), слід довести причинно-наслідковий зв`язок між зобов`язаннями, які сторона не може виконати, та обставинами (їх результатом), на які сторона посилається як на підставу неможливості виконати зобов`язання.

Загальний офіційний лист ТПП України від 28 лютого 2022 року не містить ідентифікувальних ознак конкретного договору, контракту, угоди тощо, виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Загальний офіційний лист ТПП України від 28 лютого 2022 видано без дослідження наявності причинно-наслідкового зв`язку між військовою агресією російської федерації проти України та неможливістю виконання конкретного зобов`язання.

Верховний Суд у справі № 910/9258/20 наголошує: «Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона повинна довести, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного випадку виконання зобов`язання».

Окрім цього, відповідно до ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України унормовано, що суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності».

Тобто форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) звільняють лише від відповідальності за неналежне виконання зобов`язання, а не від самого зобов`язання.

Верховний суд у постанові від 16 липня 2019 р. у справі № 917/1053/18, зазначив, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Суд приходить до висновку, що відповідачем не надано належних доказів в підтвердження того, що форс-мажорні обставини (військова агресія) об`єктивно унеможливили належне виконання ним свого обов`язку щодо виконання умов договору в частині повернення поворотної фінансової допомоги в розмірі 300000 грн. та штрафних санкцій за не виконання договірних зобов`язань.

Разом з тим, частиною 1 статті 233 ГК України передбачено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір стягуваних санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Аналогічне положення міститься в ч. 3 ст. 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз наведених норм свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду, і відповідно питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто, сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

Таким чином, розмір штрафних санкцій (неустойки) може бути зменшений за рішенням господарського суду. При цьому, статті 551 ЦК України, 233 ГК України та положення ГПК України не містять норм, які б ставили можливість суду використати право на зменшення заявлених до стягнення з боржника штрафних санкцій в залежність від наявності відповідного клопотання з цього приводу сторони у справі. Тобто суд може реалізувати своє право та прийняти рішення про зменшення розміру неустойки за власною ініціативою.

Відповідна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 03.11.2020 у справі № 927/184/13-г.

Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Враховуючи приписи частини 2 статті 623 Цивільного кодексу України, розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Суд зазначає, що 24.02.2022 Російською Федерацією було розпочато повномасштабні військові дії проти України, у зв`язку з чим із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан строком на 30 діб, в подальшому дію якого продовжено.

Суд враховує те, що в умовах військової агресії, діяльність як позивача так і відповідача, як суб`єктів підприємницької діяльності є утрудненою та на сторін однаково впливають негативні фактори, пов`язані з воєнними діями на території України.

У постанові від 24.02.2021 р. у справі № 924/633/20 Верховний Суд зазначає, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призвести до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

З огляду на наведене, враховуючи баланс інтересів обох сторін, а також значний обсяг відповідальності відповідача, що є непропорційним наслідком порушення умов договору, недоведеність позивачем наявності у останнього збитків у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору, суд вважає, що зменшення розміру пені є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для відповідача, до якого застосовуються штрафні санкції.

Таким чином, оскільки зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки (пені та штрафу) є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши матеріали справи, вважає за можливе зменшити розмір пені та штрафу на 50%, а саме: пені з 36328 грн 77 коп до 18 164 грн 38 коп; штрафу з 15000 грн 00 коп до 7 500 грн 00 коп.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку про доведеність та обґрунтованість суми пені в розмірі 18 164 грн 38 коп та штрафу - 7 500 грн 00 коп.

Окрім цього, відповідач у відзиві на позовну заяву просить застосувати наслідки спливу позовної давності до позовних вимог про стягнення боргу та штрафних санкцій в розмірі 432961 грн 33 коп.

Щодо заяви відповідача про застосування наслідків пропуску строків позовної давності, суд зазначає таке.

Перш ніж застосовувати наслідки спливу позовної давності, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушені право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Таким чином, правила про позовну давність мають застосовуватись лише тоді, коли буде доведено існування самого суб`єктивного права, а отже, і обґрунтованості позовних вимог.

Зазначеної позиції дотримується Верховний Суд у свої постановах від 10.07.2018 №922/1898/17, від 13.11.2018 №922/284/18, від 20.03.2018 №911/1668/17, від 04.12.2018 №915/1286/17.

Судом встановлено правомірність вимог позивача щодо стягнення суми боргу, 3% річних, інфляційних встрат та пені.

Статтею 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Приписами статті 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частиною першою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч.2 ст.264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Приписами частини третьої вказаної статті передбачено, що після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Згідно приписів ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ч. 4 названої статті сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 ЦК України, частина перша якої пов`язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз положень статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у заінтересованої сторони права на позов.

З матеріалів справи вбачається, що вимоги стосуються невиконання зобов`язань, які виникли між сторонами щодо повернення фінансової допомоги та відповідно штрафних санкцій за прострочення повернення коштів.

Так спірний договір укладався з умовою повернення повторної фінансової допомоги до 31.12.2021, відповідно право вимоги у позивача виникло з 01.01.2022 року.

Позивач звернувся з даним позовом 18.01.2023.

Загальний термін позовної давності щодо вимог про стягнення основної суми боргу становить три роки, отже закінчується 02.01.2025 року і на даний час строк позовної давності не сплинув.

Щодо штрафних санкцій, встановлений річний термін починаючи, як вірно зазначає відповідач з 01.01.2023.

Разом з тим, Верховний Суд зазначає про те, що 11 березня 2020 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», відповідно до якої з урахуванням внесених до неї в подальшому змін, зокрема постановами Кабінету Міністрів України № 215 від 16 березня 2020 року та № 239 від 25 березня 2020 року, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10 березня 2020 року установлено карантин на усій території України з 12 березня 2020 року до 24 квітня 2020 року.

У подальшому дія карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11 березня 2020 року, безперервно продовжувалася згідно з постановами Кабінету Міністрів України № 291 від 22 квітня 2020 року, № 343 від 04 травня 2020 року, № 392 від 20 травня 2020 року, № 500 від 17 червня 2020 року, № 641 від 22 липня 2020 року, № 760 від 26 серпня 2020 року, № 956 від 13 жовтня 2020 року, № 1236 від 09 грудня 2020 року, № 104 від 17 лютого 2021 року, № 405 від 21 квітня 2021 року, зокрема до 30 червня 2021 року

Так, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1423 від 2312 грудня 2020 року (з урахуванням останніх внесених до неї змін згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 928 від 19 серпня 2022 року та постанови Кабінету Міністрів України № 1236 від 09 грудня 2020 року), дія карантину на усій території України, встановленого постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11 березня 2020 року, була продовжена до 30 квітня 2023 року.

Законом України № 540-ІХ від 30 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України був доповнений, зокрема пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Зазначений Закон України № 540-ІХ від 30 березня 2020 року набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Отже на час дії установленого на території України карантину строки, визначені статями 257, 258 Цивільного кодексу України, були продовжені.

Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування статей 256,257, пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (у редакціїЗакону України № 540-ІХ від 30 березня 2020 року) викладені у постановах від 06 травня 2021 року у справі № 903/323/20, від 25 серпня 2021 року у справі № 914/1560/20, від 08 лютого 2022 року у справі № 918/964/20, від 31 травня 2021 року у справі №9 26/1812/21.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що строк позовної давності за даним позовом, продовжуються на строк дії карантину до 30.04.2023, а тому позов подано в межах строку позовної давності.

Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України.

Відповідно до частини п`ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивачем доведено належними та допустимими доказами ті обставини, на які він посилався, як на підставу позову. З урахуванням наведених вище обставин та зменшення пені, суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення 300 000 грн основної суми боргу, 77169 грн 55 коп інфляційних втрат, 4463 грн 01 коп 3% річних 18164 грн 38 коп пені, 7500 грн 00 коп штрафу. В іншому суд відмовляє.

При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі, вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.

Позивачем при зверненні до суду з позовом заявлено до стягнення 2481 грн судового збору.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України, враховуючи, що спір виник у зв`язку із неправомірними діями відповідача у вигляді неналежного виконання умов договору, позивачу за рахунок відповідача відшкодовується 2481 грн судового збору.

Керуючись ст. ст. 123, 129, ст. ст. 247-252, 255 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю МАС ЕНЕРДЖІ до Товариство з обмеженою відповідальністю БК КРОС про стягнення 432 961 грн 33 коп. задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариство з обмеженою відповідальністю БК КРОС (вул. Декабристів, 70А, м. Суми, Сумська область, 40003, код ЄДРПОУ 3493208) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю МАС ЕНЕРДЖІ (вул. Войтенка, АБЗ, с. Ярошівка, Фастівський район, Київська область, 08538, код ЄДРПОУ 41027799) 300 000 (триста тисяч) грн 00 коп основної суми боргу, 77169 (сімдесят сім тисяч сто шістдесят дев`ять) грн 55 коп інфляційних втрат, 4463 (чотири тисячі чотириста шістдесят три) грн 01 коп 3% річних, 18164 (вісімнадцять тисяч сто шістдесят чотири) грн 38 коп пені, 7500 (сім тисяч п`ятсот) грн 00 коп штрафу, 2481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одну) грн 00 коп. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3. В інший частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст. 256 ГПК України).

Повний текст рішення складено і підписано суддею 06.03.2023.

СуддяС.В. Заєць