Рішення

від 06.03.2023 по справі 927/44/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

06 березня 2023 року м. Чернігівсправа № 927/44/23 Господарський суд Чернігівської області, в складі судді Романенко А.В., за правилами спрощеного позовного провадження, розглянув матеріали справи

за позовом: Акціонерного товариства "Українська залізниця",

вул. Єжи Ґедройця 5, м. Київ, 03150; e-mail: uz@uz.gov.ua;

в особі: регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця", вул. Лисенка, 6, м. Київ, 01601; e-mail: pres@sw.uz.gov.ua;

до відповідача: Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради,

вул. Івана Мазепи, 19, м. Чернігів, 14017; e-mail: dp_soc@chernigiv-rada.gov.ua;

предмет спору: про стягнення 36522,76грн

без виклику (повідомлення) сторін

03.01.2023, надійшов позов Акціонерного товариства "Українська залізниця", в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця", до Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради, про стягнення 36522,76 грн заборгованості по відшкодуванню витрат, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян, за період з 01.08.2019 по 31.12.2021.

Відповідно до ухвали суду від 06.01.2023 у справі № 927/44/23 позовна заява прийнята до розгляду; відкрите провадження в справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи та без проведення судового засідання; сторонам установлені строки для подачі письмових заяв по суті позовних вимог.

25.01.2023, від відповідача, в установлений судом строк, надійшов відзив на позов, яким останній проти задоволення позову заперечив у повному обсязі вважаючи, що не є належним відповідачем у справі. Видатки на пільги на послуги зв`язку здійснюються органами місцевого самоврядування в межах переданих їм фінансових ресурсів. Натомість, передача органам місцевого самоврядування будь-яких фінансових ресурсів на цю мету в спірному періоді не мала місця. Отже, належним відповідачем у цьому спорі, на його думку, є держава, якою встановлено пільги на послуги зв`язку визначеній категорії громадян.

Одночасно зауважив, що рішеннями Чернігівської міської ради від 29.11.2018 № 36/VII-33 «Про міський бюджет на 2019 рік», від 28.11.2019 № 48/VII-25 «Про міський бюджет м. Чернігова на 2020 рік» та від 24.12.2020 № 3-VIII-29 «Про бюджет Чернігівської міської територіальної громади на 2021 рік» видатки за напрямом «надання пільг з оплати послуг зв`язку» підпрограми «надання пільг з оплати послуг зв`язку, інших передбачених законодавством пільг окремим категоріям громадян та компенсацій за пільговий проїзд окремих категорій громадян» (код 3030) програми «соціальний захист та соціальне забезпечення» (код 3000) не передбачене. За частиною 1 статті 23 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачене законом про Державний бюджет України. Вважає, що АТ «Укрзалізниця» не доведений обов`язок Департаменту відшкодовувати заборгованість з надання послуг зв`язку на пільгових умовах окремим категоріям громадян у спірному періоді. З огляду на зміни в чинному законодавстві з 01.10.2019, відсутні правові підстави для подання Оператором зв`язку щомісячно до 25 числа розрахунків щодо вартості послуг, наданих пільговикам у минулому місяці, згідно з формою « 2-пільга», щомісячної звірки, проведення розрахунків, подання звітів, відшкодування витрат за надання окремим категоріям громадян пільг з оплати послуг зв`язку. При цьому, просив врахувати, що позивачем здійснений невірний розрахунок заборгованості за надані послуги зв`язку на пільгових умовах окремим категоріям громадян у спірному періоді. Зокрема безпідставно включена до розрахунку вартість послуг, наданих: Юрченку В.Я. у період з серпня по вересень 2019 року (вибув з адреси реєстрації з 13.05.2019); ОСОБА_1 у період з жовтня по грудень 2020 року (помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ); ОСОБА_2 у грудні 2020 року (померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ).

02.02.2023, від позивача, в установлений судом строк, надійшла письмова відповідь на відзив, якою підтримав правову позицію, наведену в позові. Спростовуючи доводи відповідача зазначив, що держава як суб`єкт правовідносин, здійснює свої обов`язки в відносинах з особою в певній сфері суспільних відносин через свої органи. Таким чином, оскільки в відносинах виконання обов`язку в спірних правовідносинах державу представляють органи, уповноважені на реалізацію державної політики в сфері соціального захисту населення, то саме вони повинні нести відповідальність від імені держави. Отже, в справах щодо виплати компенсації вартості телекомунікаційних послуг, предметом спору є акти (діяльності, бездіяльності) суто тих суб`єктів, які є відповідальними за здійснення розрахунків з організаціями - надавачами послуг за надані пільги окремим категоріям громадян. Функції головного розпорядника коштів із виконання державних програм соціального захисту населення належать саме Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради, що є належним відповідачем у справі. Відсутність або недоліки чітко виписаного механізму врегулювання державою правовідносин, що склались між сторонами в справі щодо процедури відшкодування відповідачем вартісних обсягів пільг громадянам за наданими суб`єктом господарювання послуг зв`язку, передбачені низкою нормативно-правових актів, тому відповідач повинен компенсувати витрати позивача понесені ним внаслідок надання послуг зв`язку на пільгових умовах з огляду на принципи верховенства права, закріплені в статті 129 Конституції України. Нормами бюджетного законодавства, зокрема частиною 6 статті 48 БК України встановлено, що бюджетні зобов`язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв`язку (в частині абонентської плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно з законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень. За таких обставин, відповідач відповідає за своїми зобов`язаннями, що виникли безпосередньо із закону і така відповідальність не ставиться в залежність від наявності чи відсутності бюджетних асигнувань, як з державного, так і з місцевого бюджетів.

Також у відповіді на відзив позивач звертав увагу на те, що згідно з Положенням про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, саме на відповідача покладений обов`язок збирання, систематизацію і зберігання інформації про пільговиків та забезпечення її автоматизованого зберігання для розрахунку розміру пільг та їх виплати, а також ведення обліку пільговиків, внесення до Реєстру відповідних уточнень щодо пільговиків, надання інформації, яка міститься в Реєстрі, підприємствам та організаціям, що надають послуги. Натомість відповідачем, протягом спірного періоду жодного разу не були вчинені дії щодо повідомлення Оператора зв`язку про некоректні дані по пільговикам, яким надавались послуги, тому його заперечення в частині невірного розрахунку Оператором розміру витрат на послуги з пільгового зв`язку мають бути залишені судом поза увагою.

Судочинство в господарських судах здійснюється на засадах диспозитивності та змагальності сторін (статті 13, 14 ГПК України).

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, установлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи в порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження в справі.

В силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Суд констатує, що сторонами не заявлені клопотання щодо розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи, в порядку визначеному статтею 252 ГПК України.

Господарський суд розглянув подані документи і матеріали, з`ясував фактичні обставини справи, дослідив наявні в матеріалах справи докази, та

ВСТАНОВИВ :

Акціонерне товариство «Українська залізниця» (надалі - Товариство, позивач) є юридичною особою, що утворене відповідно до Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (Офіційний вісник України, 2014, № 53, ст. 1402), та є правонаступником усіх прав та обов`язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту (пункти 1 та 2 Статуту АТ «Українська залізниця», затвердженого постановою КМУ від 02.09.2015 № 735, в редакції постанови КМУ від 20.10.2021 № 1094).

Згідно з п.2.1. та підпунктом 6 п.10.5. Положення про Регіональну філію «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» (додаток № 5 до протоколу № Ц-54/46 ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 26.04.2022), Філія є відокремленим підрозділом Товариства, який не має статусу юридичної особи, діє від імені Товариства та в його інтересах, здійснює делеговані Товариством функції в визначеному регіоні транспортної мережі, відповідно до мети, завдань та предмету діяльності Товариства. Для здійснення діяльності Філії та її Структурних підрозділів у межах, установлених законодавством, Статутом Товариства та цим Положенням, Товариство наділяє Філію та її Структурні підрозділи, зокрема правом представляти інтереси Товариства в судах усіх інстанцій та юрисдикцій, а також у міжнародних арбітражах у справах, пов`язаних з діяльністю Філії.

Відповідно до Ліцензії серії ДЛ № 000135, виданої Національною комісією, що здійснює державне регулювання в сфері зв`язку та інформатизації (рішення від 01.12.2015 № 622), Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815) надає послуги фіксованого місцевого телефонного зв`язку з ємністю мережі до 10000 номерів з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв`язку на території м. Київ, Київської, Вінницької, Житомирської, Хмельницької, Чернігівської областей.

З матеріалів справи вбачається, що в період з серпня 2019 по грудень 2021 років позивачем надавалися послуги зв`язку пільговим категоріям громадян, які проживають на території міста Чернігова, на загальну суму 36522,76 грн, про що свідчать акти звіряння розрахунків за надані населенню послуги, на які надаються пільги, складені в указаному періоді, зокрема: серпень 2019 року - 1442,65 грн, вересень 2019 року - 1476,20 грн, жовтень 2019 року - 1342 грн, листопад 2019 року - 1342 грн, за грудень 2019 року - 1241,35 грн, за січень 2020 року - 1381,96 грн, за лютий 2020 року - 1365,30 грн, за березень 2020 року - 1365,30 грн, за квітень 2020 року - 1365,30 грн, за травень 2020 року - 1402,20 грн, за червень 2020 року - 1402,20 грн, за липень 2020 року - 1365,30 грн, за серпень 2020 року - 1365,30 грн, за вересень 2020 року - 1365,30 грн, за жовтень 2020 року - 1365,30 грн, за листопад 2020 року - 1365,30 грн, за грудень 2020 року - 1365,30 грн, за січень 2021 року - 1143,90 грн, за лютий 2021 року - 1143,90 грн, за березень 2021 року - 1033,20 грн, за квітень 2021 року - 1107 грн, за травень 2021 року - 1107 грн, за червень 2021 року - 1070,10 грн, за липень 2021 року - 1177,40 грн, за серпень 2021 року - 1177,40 грн, за вересень 2021 року - 1177,40 грн, за жовтень 2021 року - 1177,40 грн, за листопад 2021 року - 1177,40 грн, за грудень 2021 року - 712,40 грн.

Акти звіряння розрахунків за надані населенню послуги, на які надаються пільги, складені станом на 01.09.2019, 01.10.2019 та 01.11.2019, за підписом представника відповідача, яким у графі заборгованість поточного року проставлено 0,00 грн. Решта актів складені позивачем у спірному періоді в односторонньому порядку.

Акти звіряння розрахунків за надані населенню послуги, на які надаються пільги, складені в період з серпня 2019 року по вересень 2021 року, були вручені: 19.09.2019, 08.10.2019, 13.11.2019, 10.01.2020, 18.08.2020, 28.05.2021, 17.09.2021 та 03.12.2021 під підпис, Управлінню праці та соціального захисту Новозаводської районної у місті Чернігові ради (далі - Управління) та, після його реорганізації, Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради (правонаступник усіх прав та обов`язків Управління), про що на супровідних листах проставлений вхідний штемпель про отримання документів.

Акти звіряння розрахунків за надані населенню послуги, на які надаються пільги, складені в період з жовтня по грудень 2021 року, направлені відповідачу, разом із супровідними листами, засобами поштового зв`язку (поштові відправлення: 1660101275225, 1660101278526, 1660101284755).

Позивач неодноразово звертався до відповідача з претензіями від 21.05.2021 № НЮ-16-23/21П, від 15.06.2022 № НЮ-16-87/22П, від 26.09.2022 № НЮ-16-119/22П з вимогою щодо проведення розрахунків за надані ним на пільговій основі послуги зв`язку визначеній категорії громадян, що проживають на території міста Чернігова.

Відповідач, у відповідь на звернення, листами повідомляв позивача про те, що жодним нормативно-правовим актом не передбачена субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг з оплати телекомунікаційних послуг окремим категоріям громадян, так само і не встановлено, що Департамент є головним розпорядником всіх коштів місцевого бюджету на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, а тому не має повноважень щодо відшкодування витрат за надання послуг зв`язку на пільгових умовах окремим категоріям громадян у спірному періоді.

Наведені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом щодо відшкодування вартості наданих ним на пільговій основі послуг зв`язку визначеній категорії громадян, що проживають у місті Чернігові, в період з серпня 2019 року по грудень 2021 року.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 3 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

У статтях 19, 20 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 № 2017-III законодавець визначив, що пільги щодо сплати послуг зв`язку та критерії їх надання визначаються виключно законом України. Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності. Надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ і організацій та соціальних фондів на засадах адресності та цільового використання. Державні соціальні гарантії та державні соціальні стандарти і нормативи є основою для розрахунку видатків на соціальні цілі та формування на їх основі бюджетів усіх рівнів та соціальних фондів, міжбюджетних відносин, розробки загальнодержавних і місцевих програм економічного і соціального розвитку.

Відповідно до п.3 статті 63 Закону України «Про телекомунікації» від 18.11.2003 № 1280-IV (чинний на момент існування спірних правовідносин) та пункту 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг (затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 295) споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, телекомунікаційні послуги надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Обов`язок надання послуг зв`язку населенню на пільгових умовах передбачено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Законом України «Про жертви нацистських переслідувань», Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», Законом України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист», Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Законом України «Про охорону дитинства», Законом України «Про основи соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», якими встановлені пільги з оплати за послуги зв`язку для відповідних категорій осіб.

У перелічених законах закріплені норми, що реалізують державні гарантії певним категоріям громадян та є нормами прямої дії, якими встановлений безумовний обов`язок оператора телекомунікацій надавати пільги визначеним категоріям громадян, якому кореспондує безумовний обов`язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги.

Відповідно до частин 1, 4 та 5 статті 20 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ та організацій та соціальних фондів на засадах адресності та цільового використання.

Розробка та виконання Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів здійснюються на основі пріоритетності фінансування видатків для забезпечення надання державних соціальних гарантій.

Залучення підприємствами, установами, організаціями соціально-культурного, житлово-комунального, побутового обслуговування, закладами охорони здоров`я та освіти коштів з додаткових джерел фінансування, не заборонених законом, не є підставою для зменшення бюджетного фінансування відповідно до нормативів.

За змістом статті 81 Бюджетного кодексу України міжбюджетні відносини - відносини між державою, Автономною Республікою Крим та територіальними громадами щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією України та законами України. Метою регулювання міжбюджетних відносин є забезпечення відповідності повноважень на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами за бюджетами, та фінансових ресурсів, які мають забезпечувати виконання цих повноважень.

Відповідно до статей 82 - 85 БК України видатки бюджетів поділяються на:

1) видатки на забезпечення конституційного ладу, державної цілісності та суверенітету, незалежного судочинства, а також інші передбачені цим Кодексом видатки, які не можуть бути передані на виконання Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню;

2) видатки, які визначаються функціями держави і можуть бути передані на виконання Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню з метою забезпечення найбільш ефективного їх виконання на основі принципу субсидіарності;

3) видатки на реалізацію прав та обов`язків Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування, які мають місцевий характер і визначені законами України.

Видатки, визначені п.1 частини 1 статті 82 цього Кодексу, здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України.

Видатки, визначені пунктами 2 і 3 частини 1 статті 82 цього Кодексу здійснюються за рахунок коштів місцевих бюджетів, у тому числі трансфертів з Державного бюджету України. Відповідні органи державної влади забезпечують здійснення видатків, визначених п.1 частини 1 статті 82 цього Кодексу.

Місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних місцевих рад забезпечують здійснення видатків, визначених пунктами 2 і 3 частини 1 статті 82 цього Кодексу.

Держава може передати органам місцевого самоврядування право на здійснення видатків лише за умови відповідної передачі фінансових ресурсів у вигляді закріплених за відповідними бюджетами загальнодержавних податків і зборів або їх частки, а також трансфертів з Державного бюджету України.

Місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних місцевих рад зобов`язані забезпечити здійснення видатків, визначених пунктами 2 і 3 частини першої статті 82 цього Кодексу, з відповідних місцевих бюджетів з додержанням розподілу цих видатків між бюджетами, визначеного статтями 89-91 цього Кодексу та законом про Державний бюджет України.

За пунктом 20-4 частини 1 статті 91 БК України до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів віднесено видатки на пільги з послуг зв`язку. При цьому незалежно від джерела фінансування видатків на пільги з послуг зв`язку, розрахунки за надані позивачем у спірному періоді телекомунікаційні послуги пільговим категоріям громадян повинні проводитись саме відповідачем, як головним розпорядником коштів місцевого бюджету на здійснення заходів із виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок державного бюджету, а також за визначеними у відповідних рішеннях Чернігівської міської ради програмах соціального захисту населення (пункти 2.1.1. та 2.1.5. Положення про Департамент соціальної політики Чернігівської міської ради, затвердженого рішенням міської ради від 24.12.2020 № 3/VIII-18; офіційний текст якого опубліковано на сайті міської ради за посиланням: https://chernigiv-rada.gov.ua) (який є правонаступником усіх прав та обов`язків Управління та соціального захисту населення Новозаводської районної у місті Чернігові ради).

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) зобов`язання повинні виконуватися належним чином, в установлений строк, відповідно до закону, інших правових актів, договору, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Стаття 610 ЦК України передбачає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Видатки з фінансування пільг з наданням послуг зв`язку за змістом статей 82, 83 БК України відносяться до видатків бюджету місцевого самоврядування і трансферти з Державного бюджету є лише одним з можливих засобів забезпечення видатків місцевого бюджету. Отже, обставина наявності/відсутності субвенцій державного бюджету на фінансування відповідних видатків місцевих бюджетів не впливає на спірні правовідносини з оператором зв`язку, ані на його право на отримання відповідних відшкодувань, ані на джерело таких відшкодувань. Питання надання відповідних субвенцій для фінансування видатків місцевого бюджету є аспектом міжбюджетних відносин між відповідними органами суб`єктів владних повноважень, до яких позивач не належить.

Відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках відповідного бюджету, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язань в світлі правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у рішеннях по справам «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005, «Бакалов проти України» від 30.11.2004.

За змістом положень Законів, що передбачають надання пільг відповідним категоріям населення, право на пільгове отримання послуг зв`язку відповідних категорій населення і кореспондуючий такому праву обов`язок позивача з надання відповідних телекомунікаційних послуг, встановлений частиною 3 статті 63 Закону України «Про телекомунікації» (діяв у спірному періоді) не перебувають у залежності від ухвалення місцевою радою певної програми з фінансування надання таких послуг.

Суд відхилив доводи відповідача про те, що саме держава є належним відповідачем у справі, оскільки:

- за усталеною практикою Європейським судом з прав людини в контексті спірних правовідносин між позивачем та відповідачем, що охоплюються статтею 1 Першого протоколу Конвенції, Департамент виконує функцію держави (розмежування між органами державної влади та органами місцевого самоврядування у даному випадку не має значення), що узгоджується із приписами статей 172, 173 ЦК України;

- у відповідності до підпункту 2.1.5 п.2.1. Положення про Департамент соціальної політики Чернігівської міської ради саме на нього покладено виконання функцій головного розпорядника коштів місцевого бюджету на здійснення заходів із виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок державного бюджету, а також за визначеними у відповідних рішеннях міської ради програмах соціального захисту населення, то визначення його у якості належного платника (відповідача) цілком відповідає принципу субсидіарності, закріпленому в п.2 частини 1 статті 82 Бюджетного кодексу України.

Проблеми, які виникають у держави через бюджетну децентралізацію в таких відносинах (у тому числі - щодо розмежування функцій та повноважень між державними органами та органами місцевого самоврядування відносно забезпечення належного функціонування державних програм соціального захисту та підтримки) в контексті означеного принципу «належного урядування», не тільки не звільняють позивача від виконання встановленого державою обов`язку з надання послуг пільговим категоріям населення (без права стягувати з них оплату), але й не звільняють державу, в особі відповідача як уповноваженого органу, від обов`язку здійснити відповідну компенсацію у відповідності до статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року.

Доводи відповідача про неналежність представлених позивачем доказів на підтвердження надання послуг відповідним пільговим категоріям населення через втрату чинності постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256 «Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету», наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 04.10.2007 № 535 «Про затвердження форми для розрахунку видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг « 2-пільга», та Інструкції про порядок її заповнення» та виключення пунктів 10 - 12 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 № 117, судом відхиляються, оскільки:

- за змістом п.3 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, Департамент є уповноваженим органом, на який покладено обов`язок з ведення Реєстру пільговиків та автоматизованого використання його відомостей і для цілей здійснення виплат, що кореспондується із підпунктом 2.2.40. п.2.2. Положення про Департамент соціальної політики Чернігівської міської ради;

- п.4 цього Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, передбачає право уповноваженого органу (відповідача) надавати інформацію, яка міститься в Реєстрі, підприємствам та організаціям, що надають послуги, на запити та в межах їх компетенції, а також органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування з метою надання пільг, передбачених законодавчими актами, пільговикам для здійснення ними своїх повноважень.

Таким чином, скасування певних форм звітності, без подальшого запровадження інших, за умови наявності в відповідача повноважень щодо ведення та актуалізації відомостей про пільговиків відповідної територіальної громади, зумовлюють висновок суду про відповідність поведінки позивача з надання відповідачу відомостей про надані ним послуги пільговикам у спірному періоді принципу справедливості, добросовісності і розумності (п.6 стаття 3 ЦК України), достовірність яких за змістом (а не за формою, адже у розглядуваному періоді її не було запроваджено) відповідачем належними і допустимим доказами не спростована.

Неможливість отримання відшкодування витрат за надані послуги пільговикам через невизначеність відповідними уповноваженими органами форми відповідних звітних документів після скасування попередньої форми таких документів суперечитиме принципу «належного урядування».

Ухилення від відшкодування державою в особі відповідного органу (в даному випадку відповідача) витрат, понесених позивачем у зв`язку із наданням послуг пільговій категорії споживачів, є фактичним примушенням позивача всупереч частини 1 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 14 ЦК України до безплатного надання таких послуг (фінансування їх за рахунок власних коштів) або до відмови/обмежені у надані таких послуг пільговій категорії населення, що не відповідає статті 3 Конституції України, заважаючи на чинність законів, якими ці пільги запроваджені та гарантуються.

З урахуванням наведеного, суд не вбачає належних підстав для звільнення держави в особі відповідача від виконання обов`язків щодо компенсації останньому його втрат, внаслідок надання послуг пільговій категорії осіб відповідно до приписів діючого законодавства України, адже таке звільнення (відмова в задоволенні вимоги щодо відшкодування) за своєю сутністю тотожне позбавленню «майна» в розумінні норми, закріпленої другим реченням пункту 1 статті 1 Першого протоколу Конвенції в контексті правової позиції Європейського суду з прав людини, висловленої в п.46 рішення у справі «Жовнер проти України».

Суд відхилив заперечення відповідача відносно невірного розрахунку розміру відшкодування витрат за надані позивачем у спірному періоді послуги зв`язку громадянам на пільговій основі, до якого, як звертав увагу відповідач, включено осіб знятих з реєстрації або таких, що вже померли (за підсумком: на суму 214,70грн).

Статтею 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Як убачається з матеріалів справи, відповідач, надаючи відповіді на неодноразові звернення позивача, щодо відшкодування витрат за послуги з зв`язку (до яких додані розрахунки розміру таких витрат), жодного разу не надавав позивачу інформації щодо осіб, які померли та/або вибули з місця реєстрації, відтак були виключені з Реєстру.

Суд констатує, що до відзиву на позов відповідачем також не надано жодного належного та допустимого доказу (відомостей з Реєстру) на підтвердження вказаних обставин.

Відтак, заперечення відповідача в цій частині суд залишив поза увагою як необґрунтовані.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься в справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов`язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред`явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

За частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

З урахуванням установлених обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача вартості витрат понесених позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян за період з 01 серпня 2019 року по 31 грудня 2021 року в розмірі 36522,76 грн є правомірними, обґрунтованими, підтвердженими належними доказами, тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

При ухваленні рішення суд вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат (п.5 частина 1 статті 237 ГПК України).

За статтею 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі, за рахунок відповідача позивачу має бути відшкодований судовий збір у розмірі 2481,00 грн.

Керуючись статтями 42, 46, 73, 74, 76 - 79, 86, 91, 129, 165 - 167, 178, 184, 233, 236, 238, 241, 247 - 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги Акціонерного товариства «Українська залізниця» (вул. Єжи Гедройця, 5, м. Київ, 03150, код ЄДРПОУ 40075815) в особі Регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (вул. Лисенка, 6, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ ВП 40081221) до Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради (вул. Івана Мазепи, 19, м. Чернігів, 14017, код ЄДРПОУ 43649464) про стягнення 36522,76 грн, задовольнити повністю.

2. Стягнути з Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради (вул. Івана Мазепи, 19, м. Чернігів, 14017, код ЄДРПОУ 43649464) на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» (вул. Єжи Гедройця, 5, м. Київ, 03150, код ЄДРПОУ 40075815) в особі Регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (вул. Лисенка, 6, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ ВП 40081221) 36522,76 грн заборгованості по відшкодуванню витрат понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян та 2481 грн судового збору.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови в відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду, відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Північного апеляційного господарського суду в порядку визначеному статтею 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя А.В. Романенко