Рішення

від 06.03.2023 по справі 369/9005/22

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/9005/22

Провадження № 2/369/1906/23

РІШЕННЯ

Іменем України

06.03.2023 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючої судді Пінкевич Н.С.

при секретарі Соловюк В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Трансвест» до російської федерації про відшкодування шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2022 року позивач звернувся до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що внаслідок військової агресії російської федерації (далі по тексту РФ, відповідач) проти України та зокрема в результаті прямого влучання артилерійського набою, або бомби, або снаряду в складський комплекс (адміністративно-побутова будівля площа 1248,6кв.м, склад загальною площею 9338,5кв.м, та виробничий будинок 84,1 кв.м, допоміжні будівлі: котельня, резервуар, свердловина, замощення, огорожа, система теплозабезпечення, водопостачання, водовідведення, система кондиціонування, трансформаторна підстанція, системи резервного електроживлення та теплопостачання), що спричинило сильну пожежу на значній площі будівлі. У результаті чого зруйновано та знищено частину складу площею 4670 кв.м, пошкоджено інше майно та комунікації, чим нанесено йому істотну матеріальну шкоду, яка має бути відшкодована відповідачем.

Відзначив, що судовий імунітет на відповідача не поширюється, оскільки РФ є державою-агресором, яка вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих ст. 2 Статуту ООН та допущено порушення ряду міжнародно-правових норм, зокрема Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, Договору між Україною і Російською Федерацією про українсько- російський державний кордон.

Просив суд:

визнати ТОВ «Трансвест» потерпілою особою - особою, що зазнала збитків у зв`язку з збройною агресією Російської Федерації, внаслідок події що сталася 10 березня 2022 року знищення складського комплексу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; стягнути з Російської Федерації на користь ТОВ «Трансвест» на відшкодування майнової шкоди 96286 000 грн.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 вересня 2022 року відкрито провадження по справі та розгляд справи проводиться за правилами загального позовного провадження.

10 листопада 2022 року до суду надійшла заява представника позивача ТОВ «Трансвест» про збільшення позовних вимог. Вказали додатково, що 08 листопада ними отримано висновок експертів щодо визначення розміру завданої матеріальної шкоди. Так, внаслідок потрапляння снаряду, що спричинило пожежу, майну товариства завдано шкоди в розмірі 105144104,77 грн., яка має бути відшкодована у повному обсязі відповідачем.

Просив суд:

визнати ТОВ «Трансвест» потерпілою особою - особою, що зазнала збитків у зв`язку з збройною агресією Російської Федерації, внаслідок події що сталася 10 березня 2022 року знищення складського комплексу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; стягнути з Російської Федерації на користь ТОВ «Трансвест» на відшкодування майнової шкоди 105144104,77 грн.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 листопада 2022 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду.

Представник позивача надав до суду заяву, в якій підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд просив здійснювати розгляд справи у його та позивача відсутності.

Відповідач, будучи належним чином повідомленим про місце, дату та час розгляду справи, правом надання відзиву на позов не скористався, до засідання суду не прибув, про причини відсутності не повідомив. Жодних пояснень з приводу позовних вимог або заперечень на позовні вимоги в будь-якій іншій формі від відповідача на адресу суду не надходило. Додатково виклик відповідача здійснювався шляхом розміщення оголошення на сайті суду, який є загальнодоступним, що є належним повідомленням особи.

Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

У відповідності до ч. 5ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічними засобами не проводилося.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 321 ЦК України, встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до ч. 1 ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (частина 4 статті 41 Конституції України).

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованих Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР, кожна фізична особа або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно ст. ст. 4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду по захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За приписами статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Статтями 12, 13ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

При розгляді справи судом встановлено, що ТОВ «Трансвест» здійснює свою господарську діяльність в тому числі на території Бучанського району (раніш Києво-Святошинського району) по наданню в оренду власного нерухомого майна, в тому складський комплекс, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказані нежитлові (складські) приміщення та земельна ділянка площею 2,0 га кадастровий номер 3222484400:11:003:0003, на якій вони розташовані належать на праві власності товариству з обмеженою відповідальністю «Трансвест» (код ЄДРПОУ 32295055), що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта.

На земельній ділянці, яка має огорожу та постійну охорону території складського комплексу, розміщено: офісна (адміністративно побутова будівля) площею 1248,6 кв.м, склад загальною площею 9338,5кв.м., виробничий будинок 84,1 кв.м; допоміжні будівлі та комунікації (котельня, резервуар, свердловина, замощення, огорожа, тепло забезпечення, водопостачання, водовідведення, систему кондиціонування, трансформаторна підстанція, системи резервного живлення та теплопостачання).

10березня 2022року приблизноо 11год.58хв.через потрапляннябоєприпасів,їх уламків,внаслідок бойовихдій вскладському приміщенні виникла пожежа, в результаті якої частково знищено об`єкт нерухомого майна складське приміщення (площею близько 4670 кв.м), інженерні системи будівлі складу, дах та зовнішні стіни будівлі, системи водопостачання та водовідведення, системи відведення дощової води, комп`ютерні мережі, мережі пожежогасіння, електрична мережа, обладнання системи опалення, кондиціонування, обладнання системи резервного живлення, дизель-генератор, а також товарно-матеріальні цінності позивача та орендарів, суборендарів.

Даний факт підтверджено інформацією зафіксованою в Акті про пожежу від 21.04.2022 року, складеного комісією у складі головного інспектора відділу ЗНС Бучанського РУ ГУ ДСНС України у Київській області майора служби цивільного захисту Мойшевч О.А., представника власника ТОВ «ТРАНСВЕСТ» - адвоката Захаревича Р.В., директора представника ТОВ «АМЕТРІН ФК» - Приймак В.М., представника ТОВ «ДІАВІТА» Турніліна М.О., представника ПП «ФАРМЛОГІСТИКА» - адвоката Захаревича Р.В., а також даними зафіксованими в Акті обстеження будівлі Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області від 24.05.2022 року.

Відповідно до висновку експертів за результатами проведення комплексної економічної та будівельно-технічної експертизи ТОВ «Полтавського бюро судово-економічної експертизи та аудиту» №5 від 08 листопада 2022 року розмір майнової шкоди (збитків) шкоди, яка завдана ТОВ «Трансвест» внаслідок військової агресії російської федерації, становить 105144104,77 грн.

Таким чином, актом збройної агресії РФ 10.03.2022 року в с. Мила ТОВ «Трансвест» спричинено збитків на загальну суму 105144104,77 грн., стягнення яких є предметом позову щодо їх відшкодування.

Відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» (Підстави визначення підсудності справ судам України), - суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках: у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.

Згідно приписів ч. 1 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право», - права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Частиною 1 ст. 48 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що до зобов`язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія.

Згідно п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

За приписами ст. 22 ЦК України, - особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (ч. 1 наведеної статті).

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (ч.2).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (ч. 3).

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Враховуючи положення частини четвертої статті 22 ЦК України, стягнення збитків є формою відшкодування майнової шкоди.

При цьому стаття 1166 ЦК України визначає загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, зокрема, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Частиною 3 ст. 386 ЦК України визначено, що власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Згідно з ч. 2 ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема: іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

На підставі ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Загальновідомим є той факт, що в лютому 2014 року розпочалася військова агресія РФ проти України, внаслідок якої була анексована територія Автономної Республіки Крим, частково окуповані території Донецької та Луганської областей України, а тому не підлягають доказуванню згідно з приписами ч.3 ст.82 ЦПК України.

Відомим також є той факт, що 24.02.2022 року РФ здійснила широкомасштабну військову агресію проти України, що стало підставою для введення з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року воєнного стану на території України, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні. Дана обставина також не підлягає доказуванню згідно з ч.3 ст.82 ЦПК України.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року № 1932-ХІІ, збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.

Силові дії РФ, що тривають з 20 лютого 2014 року (як початкова подія) та як її продовження військове вторгнення РФ до України 24 лютого 2022 року, є актами збройної агресії відповідно до пунктів "a", "b", "с", "d" та "g" статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН "Визначення агресії" від 14.12.1974.

У результаті агресивних дій РФ в с. Мила 10.03.2022 року, а саме внаслідок прямого, потрапляння снаряду, що спричинило пожежу, знищено, нежитлове приміщення (складські) орендовані ТОВ Трансвест, на якому перебувало матеріальних цінностей підприємства на суму 105 144 104,77 грн.

Приймаючи до уваги приписи статті 1166 ЦК України, якою визначено загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, зокрема, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Крім того, судом враховується, що за приписами ч. 6 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 року № 1207-VII відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією.

Відповідно до ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитки у результаті порушення її цивільного права, має право на відшкодування.

Діями з боку РФ було порушено гарантоване ст. 41 Конституції України право власності ТОВ «Трансвест». Тобто безпосереднім суб`єктом, внаслідок дій якого позивачу завдано шкоди, є РФ.

Сам факт збройної агресії РФ проти України є причиною виникнення ситуації, за якої ТОВ «Трансвест» понесло істотні збитки та змушене відстоювати своє порушене відповідачем права в судовому порядку.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог судом враховано, що РФ, здійснивши збройну агресію відносно України, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.

Зокрема, п.1 Будапештського меморандуму передбачено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов`язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.

Пункт 2 Будапештського меморандуму говорить, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.

Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975, які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці.

Виходячи із викладеного держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземними судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені злочини проти життя та здоров`я людини, а також нанесення шкоди її майну.

Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум, Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975, Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон, РФ вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих ст. 2 Статуту ООН, а тому є державою-агресором, що в свою чергу свідчить про відсутність у неї судового імунітету. При цьому, оскільки вчинення РФ з 2014 року збройної агресії проти України не припиняється, РФ заперечує суверенітет України, тому зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає.

РФ, вчинивши повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування.

Аналогічну позицію щодо непоширення на РФ судового імунітету при розгляді справ щодо відшкодування шкоди, завданої збройною агресією РФ проти України, викладено в постанові Верховного Суд від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782 св 21), а також постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17, провадження № 14-167 цс 20, що згідно приписів ч. 4 ст. 263 ЦПК України має бути враховано при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог.

Оскільки позивач згідно приписів п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, доказів понесення інших судових витрат суду не надано, з урахуванням приписів ст. 141 ЦПК України розподіл судових витрат між сторонами не здійснюється.

При цьому, з огляду на низку тверджень сторін, що не стали предметом аналізу в даному рішенні, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).

Керуючись ст.ст.12,81,141,200,206,263-265 ЦПК України,-

УХВАЛИВ:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Трансвест» до російської федерації про відшкодування шкоди - задовольнити.

Визнати товариство з обмеженою відповідальністю «Трансвест» потерпілою особою - особою, що зазнала збитків у зв`язку з збройною агресією Російської Федерації, внаслідок події, що сталася 10 березня 2022 року, знищення складського комплексу, розташованого за адресою: Київська область, Бучанський район (раніше Києво-Святошинський район), с. Мила, вул. Комарова, 23-Л.

Стягнути зРосійської Федераціїна користьтовариства зобмеженою відповідальністю«Трансвест» (код ЄДРПОУ 32295055, адреса: м.Київ, вул. Сім`ї Ідзиковських, 39) на відшкодування майнової шкоди 105144104,77 грн. (сто п`ять мільйонів сто сорок чотири тисячі сто чотири грн. 77 коп.).

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення(виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скаргу на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 06 березня 2023 року.

Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ